Феномен емоційного інтелекту у дискурсі наукового пізнання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен емоційного інтелекту у дискурсі наукового пізнання

Ракітянська Людмила Миколаївна -

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування ДВНЗ «Криворізький державний педагогічний університет»

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Сучасний етап цивілізаційного розвитку людства, пов'язаний з процесами глобалізації, інтеграції, інформатизації характеризується як техногенна цивілізація ХХ-ХХ1 століття, що має потужний і суттєвий вплив на всі сфери суспільного життя. Наслідками стрімкого науково-технічного прогресу є не лише принесені людству «блага», а й кризові явища, що всебічно охопили суспільство. Економічна, екологічна, енергетична, демографічна, духовна кризи стали ознаками ХХ1 століття. Найзагрозливішою серед інших вважається антропологічна криза, що може привести людство до самознищення [6]. Нестабільність сучасного життя, зневіра і розгубленість, депресія і емоційна нестриманість, втрата духовно-моральних орієнтирів, примат матеріального над духовним, що породжує насильство, вандалізм, жорстокість, агресію тощо. Все це, на жаль, у сучасному суспільстві стало безпосередньою реакцією людей на умови життя і сприймається як його «норма» і «звичне явище».

Сьогодні суспільство знаходиться у пошуку шляхів і «теорій виживання людства в період глобалізації» [6, с. 180]. Своєрідну панацею у ситуації, що склалася, вбачають автори теорії емоційного інтелекту у цьому конструкті, що набув значного поширення в сучасному науковому тезаурусі і зумовив широкий практичний інтерес до нього [10]. Емоційний інтелект у широкому розумінні це здатність людини усвідомлювати власні емоції, вміти їх контролювати і регулювати, спрямовувати на вирішення практичних проблем та встановлювати позитивні взаємовідносини з іншими, на основі розуміння їхнього емоційного стану і настрою. В сучасних умовах ринку праці, як стверджують вчені, більш затребуваним показником професіоналізму фахівця вважаються не стільки його академічні, інтелектуальні знання і розумові здібності, скільки соціальні здібності у сфері суб'єкт- суб'єктної взаємодії, які забезпечують людині соціальне пристосування і адаптацію до оточуючого середовища та продуктивне функціонування в ньому. Вміння комунікувати, взаємодіяти в соціумі, налагоджувати і прогнозувати позитивні стосунки з іншими, розуміючи їхній емоційний стан, уникати конфліктності, працювати згуртовано в команді, зрештою бути позитивно і оптимістично налаштованим як власне на себе, так і на оточуючих - сьогодні в пріоритеті. Ці показники ґрунтуються на емоційній складовій людської психіки. Нині до феномену емоційного інтелекту звертаються представники різних наук - психології, педагогіки,соціології,економіки, юриспруденції, медицини та інші. Досліджуючи різні його аспекти, вчені намагаються визначити його змістовне наповнення, форми прояву і функціонування у різних галузях суспільного життя. Це потребує ґрунтовного і всебічного осмислення феномену емоційного інтелекту у дискурсі наукового пізнання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У сучасній зарубіжній та вітчизняній літературі поняття «емоційний інтелект» представлено достатньо широко і окреслюється різними контекстами. Першоджерелом з цієї проблеми вважається монографія американського вченого Д. Гоулмана «Емоційний інтелект», яка вийшла у 1995 р. і дуже швидко набула популярності, ставши бестселером. Під емоційним інтелектом Д. Гоулман розуміє здібність людини тлумачити власні емоції та емоції оточуючих для того, щоб використати отриману інформацію для реалізації життєвих цілей [2]. Авторами праць з емоційного інтелекту є американські вчені, які започаткували цей напрям досліджень, Г. Г арднер, Дж. Мейєр, Д. Карузо, П. Селовей, Р. Бар-Он та ін.; білоруські вчені І. Андреева, В. Васільєв; російські дослідники А. Петровська, А. Карпов, Д. Люсін, М. Манойлова, Д. Ушаков; вітчизняні науковці С. Дерев'янко, О. Власова, В. Зарицька, Н. Коврига, Є. Носенко та інші.

Узагальнення різних дослідницьких підходів до розуміння цього феномену дає підставу для висновку, що його сутність полягає у визнанні емоційності ключовим чинником і детермінантою життєвого успіху людини, як особистісного так і професійного, більш суттєвим ніж інтелект. Доведеним фактом сучасної психологічної науки є визнання першочерговості емоційної реакції людини у сприйнятті та оцінюванні явищ дійсності, яка, як правило, передує раціональній. «Перед тим, як в дію вступає наше раціональне мислення, - пише Н. Невойт, - ми оцінюємо те, що відбувається з емоційної точки зору. Саме розуміння та управління зв'язками між емоційними і раціональними зонами мозку і є джерелом для розуміння важливості розвитку емоційного інтелекту» [9]. На думку Д. Гоул- мана, саме емоції відповідальні за прийняття рішень [2]. Психологи стверджують, що відсутність гармонійного поєднання упсихіці людини афективної і когнітивної сфер, розлади емоційно-когнітивних процесів призводять до суттєвих особистісних деформацій.

Емоційний інтелект як інтегрально- психологічна характеристика особистості досліджується вченими у таких контекстах як: здатність усвідомлювати і контролювати власні емоції, спрямовуючи їх на досягнення визначеної мети; самомотивація і саморегуляція; емпатія; стресозахисна та адаптивна функція психіки; позитивна налаштованість на оточуючих і уміння комунікувати, взаємодіяти з ними; показник лідерських якостей; провідна детермінанта життєвого й професійного успіху; професійно-особистісний потенціал педагога і складова його неперервної освіти; чинник акмеологічного розвитку і професійної продуктивностівчителя;основа безперервного самовдосконалення посадових осіб в управлінській діяльності; чинник профілактикисиндрому«емоційного вигорання»;складовасоціальної обдарованості і підструктура соціального інтелекту; спосіб соціально-психологічної адаптації особистості тощо.

Мета статті - розглянути феномен емоційного інтелекту у дискурсі форм наукового пізнання, а саме як:ідею, проблему, гіпотезу, концепцію, теорію.

Виклад основного матеріалу дослідження

Вихідними положеннями щодо форм наукового пізнання будемо вважати такі [3]: ідея - форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення; форма осягнення в мисленні явищ об'єктивної дійсності; проблема - це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів:знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Це етап зародження нових знань, що має активний пошуковий характер, в якому об'єктивний зміст не відділений від суб'єктивного; гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена; концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії; це науково обгрунтований вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у логічну систему точних наукових понять; теорія - найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. емоційний інтелект наукового пізнання

Емоційний інтелект як прояв «емоційної мудрості людства» [1] вперше виник у релігійних вченнях і поглядах давньогрецьких філософів як ідея співвідношення пізнавальних здібностей людини - розуму і почуттів, раціонального і чуттєвого у осягненні сутності Всесвіту та власного буття. Про це свідчать історія релігії і філософії, які досліджувала І. Андреева на предмет єдності емоційного та раціонального як компонентів людської суб'єктивності [1; 3]. Порівнюючи світові релігії, дослідниця дійшла висновку, що православній християнській релігії властиве визнання центром духовного життя людини її серце як своєрідне місцезнаходження думки, віри, волі та любові, зусилля яких і забезпечували як самопізнання й самооцінку, так і осягнення Божої істини [11]. У католицькомуіпротестантському віровченнях більша цінність надається людському розуму та інтелекту. Буддизм проголошує гармонію між розумом та почуттями як шлях до самовдосконалення за умови самоконтролю над почуттями [1]. Як феномен, явище в людській цивілізації, емоційний інтелект має значно глибше корння, що сягає доісторичної доби. З появою первісної людини як біологічної і соціальної істоти, еволюційний процес її розвитку супроводжувавсяформуванням світосприйняття і самосвідомості у формі міфологічно-релігійної віри, що відображала її синкретичний характер як єдність інтелектуально - емоційно - вольового ставлення до світу і що знайшло відображення у різноманітних наочно-чуттєвих формах колективної творчості «первісного мистецтва» [13]. У міфології як історично першій формі світогляду закладені підвалини сучасного розуміння емоційного інтелекту в його онтологічному вимірі.

Осмислення ідеї співвідношення людського розуму і почуттів у пізнаванності світу як гносеологічної проблеми пов'язано з появою наївно-стихійного філософського світогляду як теоретичного, який об'єднував зародки наукових знань у вченнях перших давньогрецьких філософів(Фалеса,

Геракліта, Ксенофана, Перменіда та ін.) з їх теоретичним обгрунтуванням на основі математики, логіки, аргументації і доказовості. Намагання давньогрецьких філософів пояснити закони Всесвіту і людського буття раціональним шляхом поклало початок «раціоналізації» знань про світ [12]. У цьому контексті вирішувалась і проблема співвідношення розуму і почуттів, яка, зокрема, у поглядах Сократа і Платона розглядалась як проблема відношень «пана і раба», повного контролю освіченого розуму над руйнівним впливом емоцій [1]. На думку І. Андреевої і А. Карпова, історія взаємозв'язку раціонального та емоційного як психологічна проблема починається з часів Античності і пов'язується з вченням Аристотеля, якому належать перші праці з психології в межах філософського знання. Аристотель першим із філософів указав на зв'язок між когнітивними та емоційними процесами людської психіки, хоча закони мислення і логіки визнаються філософом всезагальними законами буття [1; 5].

Проведенийнамиісторико-філософський аналіз окресленої проблеми показав, що протягом всієї історії розвитку філософської думки формувалась і вважалась панівною загальна тенденція звеличування людського розуму над почуттями [13; 14]. Разом з тим варто підкреслити, що пріоритетність«раціоналізованого світогляду» [7], поділялась не всіма філософами. У XVII ст. з'явилось вчення французького філософа Б. Паскаля «Логіка серця», побудована на переконанні мислителя втому, що «серце має свої резони, яких не знає розум» [16, с. 49]. Філософія Б. Паскаля знайшла підтримку і подальший розвиток в історії української культурної традиції, для якої кордоцентризм, «філософія серця», починаючи від часів Володимира Мономаха і донині, є її «духовною домінантою» і складає сутнісну основу національної свідомості [6]. Особливий внесок у розвиток «філософії серця» у різні історичні періоди внесли видатні українські мислителі Петро Могила, Інокентій Гізель, Григорій Сковорода, Памфіл Юркевич, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та інші.

Сучасне розуміння проблеми взаємозв'язку раціонального і чуттєвого полягає у визнанні їхньої діалектичної єдності як двох протилежних сторін єдиного пізнавального процесу, які лише в єдності дають адекватну картину дійсності [3]. У контексті сучасних наукових уявлень сутність проблеми емоційного інтелекту полягає не в ізольованому підході до вивчення емоцій і інтелекту, як протилежних сфер психіки, що є характерним для традиційної психології, а у розумінні цього феномену як комплексного, інтегрального психічного утворення, що реалізується через здатність розпізнавати власні емоції і емоції інших і управляти ними для вирішення практичних завдань. Дослідженням окресленої проблеми в наш час на теоретичному і емпіричному рівнях займаються представники різних наук, що засвідчує її актуальність і практичну значущість.

Гіпотетичне припущення щодо сутності і виникнення емоційного інтелекту висунув Д. Гоулман, вважаючи що саме емоційний інтелект у сучасному його розумінні як іманентнавластивістьлюдини пристосовуватись і адаптуватись до оточуючої дійсності шляхом активної взаємодії і комунікації з іншими, розуміючи їхні настрої і наміри, і вміючи їх спрямувати для досягнення визначеної мети, виявився тим ключовим чинником, який допоміг первісній людині вижити.

Різні підходи до розуміння і трактування феномену емоційного інтелекту спричинили появу самого концепту «емоційний інтелект» і концептуальних засад його дослідження. Базовими концепціями емоційного інтелекту, з яких бере початок вивчення емоційного інтелекту як самостійний дослідницький напрям вважаються три, авторами яких є американські вчені: Дж. Мейєр, Д. Карузо, П. Селовей (концепція емоційного інтелекту як моделі когнітивних здібностей); Д. Гоулман (концепція емоційного інтелекту як мішана модель, що об'єднує когнітивні здібності і особистісні якості); Р. Бар-Он (концепція емоційного інтелекту як мішана модель, що об'єднує некогнітивні здібності і особистісні якості). Також відомими є концепції російських учених Д. Люсіна і М. Манойлової; білоруських - І. Андреєвої, В. Васільєва; вітчизняних - С. Дерев'янко, В. Зарицької, Є. Носенко, Н. Ковриги. Різні концепції, на думку вчених, близькі за своїм змістом, але різниця у компонентному складі і відповідно діагностичних методиках їх вимірювання засвідчує недостатню взаємоузгодженість між ними. Концепція емоційного інтелекту в різних авторських інтерпретаціях стала альтернативою традиційному інтелекту як його «неакадемічний» вид, коефіцієнт якого EQ, за даними дослідників, є значно вищим у порівнянні із коефіцієнтом Щ і визнаний у ХХ1 ст. пріоритетним [5].

На думку провідних учених у питанні емоційного інтелекту, його теоретичні основи лише розробляються, а науковий статус поки що залишається недостатньо високим [15]. Професійне психологічне співтовариство, підкреслює А. Карпов, до цих пір не може дійти загальної думки відносно змісту емоційного інтелекту, який тлумачиться достатньо широко, без чітких формулювань суттєвих аспектів [5]. Причин цьому декілька: існування альтернативних моделей емоційного інтелекту, що відрізняються структурними компонентами, зумовлює, по-перше, певне термінологічне протиріччя, по-друге, суттєву різницю в методиках їх вимірювання, по-третє, результати, отримані за різними діагностичними методиками, мало корелюють між собою. Акцентуючи на важливості емоційного інтелекту для професій, пов'язаних із спілкуванням і взаємодією, американські вчені вважають, що «створення цілісної психологічної теорії емоційного інтелекту ще попереду» [15, с. 22].

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Розгляд феномену емоційного інтелекту у дискурсі наукового пізнання дозволив простежити та проаналізувати еволюцію його виникнення та розвитку від доісторичних часів до сучасності. Це, в свою чергу, дозволило осмислити і схарактеризувати його природу і сутнісний зміст. Перспективи подальших розробок вбачаємо у дослідженні емоційного інтелекту як сутнісної професійно- особистісної характеристики вчителя мистецьких дисциплін.

1. Андреева И. Н. Эмоциональный интеллект как феномен современной психологии / И. Н. Андреева. - Новополоцк: ПГУ, 2011. - 388 с.

2. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / Дэниел Гоулман; пер. с анг. А. П. Исаевой. - Москва: АСТ: АСТ МОСКВА; Владимир: ВКТ, 2009. - 478 с.

3. Губерський Л. В. Філософія:навч.

посібник / Л. В. Губерський, І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко. - Київ: Вікар, 2006. - 455 с.

4. Эмоциональный интеллект https: //ru.wikipedm.org/wiki/%D0%AD%D0%BC%D0%B E%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B0% D0%BB%D1%8C%D0%BD%D 1 %8B%D0%B9_%D 0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB%D0% BB%D0%B5%D0%BA%D1%82 (дата звернення: 27.01.2019).

5. Карпов А. В. Психология эмоционального

интеллекта:теория, диагностика, практика:

монография / А. В. Карпров, А. С. Петровская. - Ярославль: ЯрГу, 2008. - 344 с.

6. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму встратегіях освітнього простору / В. Г. Кремень. - Київ: Педагогічна думка, 2008. - 424 с.

7. Кремень В. Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В. Г.Кремень, В. В. Ільїн. - Київ: Книга, 2005. - 528 с.

8. Левчук Л.Т. Естетика:підручник /

Л. Т. Левчук, Д. Ю. Кучерюк, В. І. Панченко; За заг. ред. Л. Т. Левчук. - Київ: Вища школа, 1997. - 399 с.

9. Невойт Н. М. Эмоциональный интеллект и

верификацияпризнаковобмана

http://www.lieexpert.at.ua/news/n_m_nevojt_ehmocio nalnyj_intellekt_i_verifikacija_priznakov_obmana/20 12-05-16-35 (дата звернення: 05.02.2019).

10. Носенко Е. Л. Емоційний інтелект як соціально значуща інтегральна властивість / Е. Л. Носенко // Психологія і суспільство. - 2004. - № 4. - С. 95-109.

11. Причепій Є. М. Філософія: підручник для студ. вищих навч. закладів / Є. М. Причепій, А. М. Черній, Л. А. Чекаль. - Київ: Академвидав, 2005. -592 с.

12. Радугин А. А. Философия: курс лекций / А. А. Радугин. - Москва: Центр, 2000. - 272 с.

13. Ракітянська Л. Ідея співвідношення людського розуму і почуттів в контексті українського кордоцентризму / Л. Ракітянська // Освітологія: українсько-польський наук. журнал: за ред. В. Огнев'юка, Т. Левовицького, С. Сисоєвої. - Київ - Варшава, 2018. - № 7. - С. 29-37.

14. Ракітянська Л. Становлення та розвиток

поняття«емоційний інтелект»:історико-

філософський аналіз / Л. Ракітянська // Неперервна професійна освіта: теорія і практика (Серія: Педагогічні науки): гол.ред. С. Сисоєва. - Київ: ТОВ «Видавниче підприємство «ЕДЕЛЬВЕЙС», 2018. - №3-4 (56-57). - С. 36-42.

15. Робертс Р. Д. Эмоциональный интеллект: проблемы теории, измерения и применения на практике / Р. Д. Робертс, Дж. Мєттьюс, М. Зайднер и др. // Психология. Журнал Высшей школы экономики. - 2004. - Т. 1, № 4. - С. 3-26.

16. Черній А. М. Релігієнавство: підручник. Вид. 2-ге, доп. / А. М. Черній. - Київ: Академвидав, 2008. - 400 с.

REFERENCES

1. Andreeva, I. N. (2011). Emotsyonalnyi intellekt kak fenomen sovremennoy psikhologii/ [Emotional intelligence as a phenomenon of modern psychology]. Novopolotsk.

2. Goleman,, D. (2009). Emotsionalnyi intelekt. [Emotional intelligence]. Moscow.

3. Guberskiy, L. V., Nadolnyi, I. F., Andrushchenko, V. P. (2006). Filosofiya: navchalnyi posibnyk [Philosophy: study guide]. Kyiv.

4. Emotsionalnyiintellect

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AD%D0%BC%D 0%BE%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0% B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1 %8B%D0%B9 _%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B5%D0%BB% D0%BB%D0%B5%D0%BA%D 1%82 [Emotional intelligence ] (Date of application: 27.01.2019).

5. Karpov, A. V., Petrovskaya, A. S. (2008).

Psikhologiya emotsionalnogo intellekta:teoriya,

diagnostika, praktika: monografya. [Psychology of emotional intelligence: theory, diagnosis, practice: monograph]. Yaroslavl.

6. Kremen, V. G. (2008). Filosofiya lyudynotsentryzmu v strategiyakh osvitnogo prostoru. [Philosophy of human centeredness in the strategies of educational space]. Kyiv.

7. Kremen, V. G., Ilyin, V. V. (2005). FUosofya: myslyteU, Mei, kontseptsryi: pHruchnyk [Philosophy: Thinkers, Ideas, Concepts: a Textbook]. Kyiv.

8. Levchuk, L.T., Kucheruk, V. I., Panchenko, V. I. (1997). Estetyka: pidruchnyk [Aesthetics: textbook]. Kyiv.

9. Nevoit, N. M. Emotsionalnyi intellekt i verifikatsiya priznakov obmana [Emotional

intelligence and verification of signs of deception]. http://www.lieexpert.at.ua/news/n_m_nevojt_ehmocio nalnyj_intellekt_i_verifikacija_priznakov_obmana/20 12-05-16-35 (Date of application: 05.02.2019).

10. Nosenko, E. L. (2004). Emotsiynyi intelekt yak sotsialno znachushcha integralna vlastyvist. [Emotional intelligence as a socially significant integral property]. Kyiv.

11. Prychepiy, Ye. M., Cherniy , A. M., Chekal, L. A. (2005). Filosofiya: pidruchnyk dlya studentiv vyshchykh navchalnykh zakladiv. [Philosophy: textbook for students of higher educational establishments]. Kyiv.

12. Radugin, A. A. (2000). Filosofiya: kurs lektsiy. [Philosophy: a Course of Lectures]. Moscow.

13. Rakityanska, L. (2018). Ideya spivvidnoshennya lyudskogo rozumu i pochuttiv v konteksti ukrainskogo kordotsentryzmu. [Idea of the correlation of human reason and feelings in the context of Ukrainian cordocentrism.]. Kyiv-Warsaw.

14. Rakityanska, L. (2018). Stanovlennya ta rozvytok poniattya «emotsiynyi intelekt»: istoryko- filosofskyi analiz. [Formation and development of the concept of «emotional intelligence»: historical and philosophical analysis. Continuing Professional Education: Theory and Practice ]. Kyiv.

15. Roberts, R. D., Matthews, J., Zajdner, M. Emotsionalnyi intellekt: problemy teorii, izmereniya i primeneniya na praktike. [Emotional intelligence: problems of theory, measurement and application in practice]. Psychology. Book of Higher School of Economics. Moscow.

16. Cherniy, A. M. (2008). Religieznavstvo: pidruchnyk [Religious studies: textbook Ed. 2^nd ]. Kyiv.

Размещено на Allbest.ru