Формування національної свідомості учнів початкових класів на уроках музики

Актуальність теми

Актуальність формування національної свідомості молодших школярів засобами музичного фольклору в системі національної освіти зумовлюється потребами державотворення, а саме: становленням громадянського суспільства в Україні, процесом відродження нації та реалізацією потреби особистості в самовизначенні та самоствердженні.

Сучасне українське суспільство становить складне перехідне суспільство, у якому продовжується формування системи базових національних цінностей.

Мистецтво вишукує свої, історично найбільш дієві засоби впливу на людину й суспільство. Завдяки цьому значно зростає роль мистецтва у формуванні національної свідомості громадян, особливо молоді.

Аналіз основних досліджень і публікацій

Збагачення змісту та педагогічних засобів навчально- виховного процесу загальноосвітньої школи народним досвідом виховання особистості обґрунтовано в дослідженнях: О.Воропай, М.Грушевського, О.Духновича, П.Житецького, Я.Каменського, М.Костомарова, П.Куліша, М.Максимовича, В.Сухомлинського, К.Ушинського, П.Чубинського, Д.Яворницького (виховання особистості на традиціях і звичаях українського народу); М.Глушко, Т.Гонтар, Г.Павлуцького, С.Павлюка, М.Сумцова, П.Чубинського (взаємозв'язок змісту художньо-трудової діяльності дітей з традиційними автентичними дійствами); Т.Мацейків, Е.Сявавко (уведення системи автентичних дійств у зміст з народознавства); Т.Байбари, В.Киричок, М.Лєщенко, Л.Масол, О.Савченко, В.Сироти, О.Рудницької, Г.Тарасенко, В.Тименка, К.Чорної, Т.Шевчука (дидактичні аспекти реалізації змісту навчання, збагаченого національними традиціями і звичаями); Н.Бібік, М.Вашуленка, В.Ільченко, Л.Кочиної, В.Паламарчук, О.Савченко, В.Тименка (дидактичні напрями інтеграції багатокомпонентного змісту початкової освіти в сучасних умовах); А.Бакушинського, І.Богуславської, В.Василенка, В.Вишняківської, В.Воронова, В.Прядко (взаємозв'язок змісту декоративно-прикладного мистецтва з традиціями, звичаями та календарно- обрядовими святами); О.Воропай, Б.Гринченко, Л.Данченко, Л.Любарської, Н.Миропольської, І.Огієнка, М.Стельмахович, С.Русової (спільна художньо-трудова діяльність батьків, учнів та педагогів у сюжетних дійствах календарно-обрядових ритуалів та свят).

Серед видатних вітчизняних і зарубіжних учених-педагогів проблему формування основ національної самосвідомості засобами музичного фольклору займалися Я.Коменський, Г.Сковорода, К.Ушинський, О.Духнович, А.Дістервег, Г.Ващенко, І.Огієнко, С.Русова, Дж.Дьюї, А.Макаренко, С.Френе, Я.Корчак, Сухомлинський.

Різні аспекти формування національної самосвідомості також розглянуто в дослідженнях філософів, психологів та педагогів (І.Бех. І.Бичко. Ю.Бромлей, Й.Вирост, О.Вишневеький, О.Докукіна, В.Жмир, І.Зязюн, І.Касьянов, В.Кремень, С.Кримський, В.Кузь, І.Курас. Ю.Римаренко, Ю.Руденко. З.Сергійчук, М.Стельмахович, М.Пірен, Г.Філіпчук, К.Чорна та ін.).

Низка педагогічних досліджень підтверджує особливу роль музичного мистецтва в духовному, національному та естетичному становленні учнівської й студентської молоді (О.Апраксіна, Л.Масол, Мельничук, В. Ражникова, Л.Хлєбнікова та ін.).

Сучасна популярна естрадна музика, випереджаючи інші види музичного мистецтва, стає пануючою формою дозвілля. Вплив популярного естрадного музичного мистецтва на особистість, зокрема, на її естетичну свідомість, емоційно-почуттєву сферу відображено в соціологічних дослідженнях А.Болгарського, Б.Бриліна, В.Дряпіки, І.Климук, О.Семашка.

Метою статті є обґрунтувати організаційно-педагогічні умови формування основ національної свідомості учнів початкових класів на уроках музики.

свідомість педагогічний урок музика

Виклад основного матеріалу дослідження

Проблема виховання громадянина має тривалу історію наукового аналізу. Дослідники педагогіки античності (Г.О.Голубєва, Г.Є.Жураковський і ін.) вважають, що домінуючими в ній були дві тенденції, дві ідеї виховання. Одна, що бере початок від Сократа, пов'язана з ідеєю громадянського виховання, друга, яку відстоював Антисфен Афінський, започаткувала традиції вільного виховання. Вивчення текстів античних авторів переконує, що найяскравішою животворною ідеєю стосовно формування особистості виступає ідея національного виховання - як відповідь на суспільну потребу привести у відповідність інтереси суспільства та інтереси особистості.

На тренах нашої держави про національне виховання згадується ще в “Повчанні...” Володимира Мономаха. В ньому подаються настанови щодо відношення до власного дому, до рідного краю, до близьких. А ще, щоб діти розвивали свою хоробрість, мудрість дається порада вчитись. Хоча в творі прямо не вживається термін “національна самосвідомість ”, проте суть змісту зводиться саме до цього поняття.

Про патріотів України говориться в творі “Літопис Самійла Величка ”. Отже, різноманітні літературні джерела свідчать, що витоки виховання національної свідомості сягають давніх часів.

Першим науковим дослідження в галузі національної педагогіки с дослідження педагогіки Олександра Духновича. У той час першочерговим завданням школи вважалося виховання патріотичних почуттів, національної гордості, честі, усвідомлення себе як частини національної спільноти, поважливого ставлення до інших народів [20, с.12].

Саме ці ідеї озвучив у своїх працях О. Духнович.У праці “Народна педагогіка в користь училищ і вчителів сільських ” він стверджував: “Люби свій народ не тому, що він славний, а тому що він твій. Будь вірний своїй Батьківщині - це твоя колиска. Хто не любить свою Батьківщину, гой сирота, без батька, без матері, без усього ” [49, с.17].

Основою в поглядах О.Духновича виступає ідея народності, головним напрямком якої є виховання у дітей працьовитості, порядності, людяності, доброчинності. Велике значення він надавав фольклору як важливому засобу вивчення “народного духу ”, поширення ідей народності і патріотизму О.Духнович наголошував, що саме у прислів'ях, приказках, піснях, скоромовках відображено весь культурно-історичний шлях українського народу, а отже, саме вони є потужним засобом для виховання підростаючого покоління [51, с.15].

Саме тоді, у перші десятиріччя XX ст. починається відродження національного шкільництва. З'являється мережа “Просвіти ”, що ставили перед собою цілу низку навчально-вихованих завдань, зокрема, загальноосвітня діяльність серед народу, ознайомлення з історією та культурою України, виховання національної свідомості, відкриття шкіл, організація лекторів, заснування бібліотек, проведення концертів, вечорів тощо.

Молодіжні організації намагалися сформувати новий тип українця з притаманними йому рисами (витривалістю, вихованістю, високою моральністю, з розвиненим почуттям патріотизму і громадянської свідомості).

Для педагогічного розуміння сутності виховання національної самосвідомості важливими є погляди українських вчених початку XX століття - Г.Ващенка, М.Грушевського, І.Огієнка, С.Русова, Я. Чепіги та інших.

Чимале поле діяльності для усвідомлення національної свідомості відкривають нам політичні діячі, ті хто безпосередньо закладав підвалини держави Україна, керував її розбудовою і поклав за її щасливу долю та життя. Серед таких можна назвати Михайла Грушевського, Юрія Коцюбинського, Івана Огієнка (Іларіон). Національне виховання не обходиться без державних та патріотичних діячів. Серед тих, хто створював молоду українську державу, був кращий син українського народу, який проявив свій талант у галузі науки, культури, освіти, своє життя приніс на вівтар України. Та замість заслуженого шанування і доброї людської пам'яті був свідомо вилучений із когорти патріотів і заклеймованих тавром зрадника. Сьогодні ми відкриваємо ім'я патріота Івана Івановича Огієнка. Сучасники називали його людиною “енциклопедичних знань ” [35, с.112].

Ідеї І.Огієнка про створення національної школи як гаранта розвитку нації підтримала талановита українка С.Русова, стверджуючи, що освіта і навчання мають відповідати національним інтересам, ураховувати звичаї, традиції, особливості українського народу [24, с.19].

За відродження української національної культури і української школи виступав Г. Ващенко. Талановитий український педагог зазначає, що в національному виховному ідеалі віддзеркалюється сутніст ь українського патріотизму. До змісту національної свідомості Г.Ващенко включає віру в Бога, моральні закони творення добра, загальнолюдські та національні цінності.

Видатний педагог В.Сухомлинський надавав великого значення роботі з патріотичного та громадянського виховання. Саме такі форми, як екскурсії та походи в природу, місця бойових дій Великої Вітчизняної війни, розповіді про героїчне минуле народу наповнюють дитячі серця гордістю за власну країну, складають “пам'ять серця ”. “Ми піклуємося про те, - наголошував педагог, щоб у свідомості, в емоційній пам'яті дітей зберігалися, назавжди залишалися найдрібніші деталі рідної природи, ті незабутні куточки, з яких поступово утворюється світ, дорогий людині ” [9, с.37].

Національна самосвідомість народу - це відносно стійка система уявлень, понять про себе, свою культурно-історичну самобутність, особливості свого світовідчуття, мислення, емоцій, волі, практичної діяльності тощо.

Важлива роль у виховання національно свідомих громадян належить початковій школі. Адже основна їх функція закласти основи формування усіх громадянських якостей. А засобами формування національної самосвідомості є, насамперед, народна педагогіка. У формуванні національної самосвідомості також має велике знамення комплексне використання поетичного, пісенного, хореографічного, драматичного мистецтва, що широко запроваджується в практику сучасного навчального закладу. Тільки такі представники народу, котрі пишаються його історією, культурою, мовою, спроможні осягнути надбання загальнолюдських цінностей і стати високоморальними людьми [50, с.11].

“У школах, ліцеях, гімназіях, коли заходить мова з дітьми про їхні родоводи, то виявляється, що більшість не знає своїх прадідів, половина не знає, як величати своїх дідів, і більшість не відвідує могил своїх предків. Отчий дім, його сімейне вогнище, родинні традиції, батьківське слово, авторитет старших, ввічливість, ґречність, шанобливість, - усі ці духовні скарби у сучасному житті певною мірою знецінюються, нівелюються, втрачаються ” [39, с.21].

Національна самосвідомість містить великий потенціал упорядкування думок і поведінки сучасної молоді. Це різновид свідомості певної соціальної спільноти, що ґрунтується на прагненні національної інтеграції. Національна самосвідомість ніби виростає з національної самоповаги - морально-етичної оцінки нацією своїх власних вчинків і культурних надбань.

Народ, нація України - це єдине соціальне ціле, оскільки її етноси мають однакову історичну долю, подібний спосіб житія, мешкають на одній території, відчувають належність до єдиної Історичної спільності. Загальнонаціональна мета - розбудова держави - вона й повинна згуртувати людей різних етносів в єдиний український народ. Нація - найвища форма організації суспільства, об'єднання людей.

Значення музики як чинника національного виховання особистості полягає і в морально-естетичному характері її впливу: емоційний зміст твору стає стимулом для формування та вияву почуттів, емоційним фоном життя й діяльності людини. Ось чому думи та історичні пісні, виконувані кобзарями та лірниками, відігравали значну роль у житті народу. І.Франко мав усі підстави писати, що «думи та пісні виховували нові покоління, вливаючи в них з материнським молоком того самого геройського духу, котрим жили батьки» [9, с.37].

Успіх формування національної свідомості насамперед залежить від педагога. Тому він повинен знати сутність національної свідомості, а також вікові, психологічні й етнічні особливості учнів, втілювати в собі високі патріотичні, громадські якості.

Педагогові варто знати рівень національної самосвідомості кожного вихованця. Адже навіть школярі з високим рівнем вихованості можуть дещо знижувати його, якщо не беруть участі в цікавих і суспільно корисних справах. Своєчасно помітити це і внести відповідні корективи в роботу з такими школярами, зробити все. аби не виникло послаблення національної самосвідомості - першочергове завдання педагога.

Найпоширенішим методом діагностики національної самосвідомості є метод включеного спостереження. Спостерігаючи за школярами, педагог фіксує виявлення у них явища, що вивчається - через вчинки, моторні і вербальні реакції, вираз обличчя тощо. Звичайно, найімовірніше про наявність якості судять на основі сукупності відповідних вчинків за певний проміжок часу (півріччя, рік тощо) у різноманітних ситуаціях шкільного життя. Хоча при цьому слід зважати на ту обставину, що далеко не кожний зовнішньо усвідомлений вчинок є насправді таким, оскільки не має відповідної емоційної основи і здійснюється учнем під імперативним впливом учителя.

Отже методи спостереження, введення учнів у складну ситуацію, аналіз одержаних даних є найбільш надійними методами, але у роботі з молодшими школярами їх слід використовувати обережно.

Дослідження психологів В.Н.Шацької, С.А.Карцевої переконують у тому, що в молодших школярів легко викликати любов до слухання музики і співу, вони з задоволенням виконують ті пісні, у яких можуть виразити своє відношення до навколишнього.

Щоб дитина естетично сприймала музичний твір, треба навчити її співвідносити його зміст із засобами музичного зображення. Веселій, танцювальній мелодії найчастіше відповідають швидкий темп, голосне звучання, запальний ритм; сумній мелодії - тихі звуки, повільні рухи.

Естетичні почуття, так само як і моральні, не є вродженими. Вони вимагають спеціального навчання і виховання. У формуванні естетичного сприйняття музики, зокрема пісенно-обрядового фольклору, величезну роль грає збагачення дітей спеціальними заняттями. Слухаючи невеликі музичні твори, учні 2-3 класів здатні досить чітко і тонко розібратися в музичному творі і влучно його охарактеризувати. Знайомлячи учнів 1-3 класів з біографією композитора, з тими умовами, в яких був написаний конкретний музичний твір, розкриваючи дітям його задум і властиві музиці засоби виразності і їхні позначення у нотному записі, учитель підвищує в дітей не тільки інтерес до музики, але і здатність слухати, сприймати і тонко розрізняти твори різних жанрів.

Все це свідчить про те, що на уроках музики в початкових класах особливу увагу необхідно приділяти вивченню українських народних пісень, тому що це споконвіку українська культура, а молодші школярі в основному забувають. Пісні - самий масовий і популярний жанр фольклору. їх створює весь народ, від малого до великого.

Найефективнішим процес освоєння фольклорної творчості молодшими школярами стає за умови врахування принципу образно-ігрового входження в музику. Він полягає в створенні образно-ігрових ситуацій, які вимагають від дітей перевтілення, активної творчої роботи, фантазії, уяви. В народному мистецтві виконати пісню - значить “зіграти ” її. Сценарій гри-пісні дітям невідомий завчасно, тому вони самі вибирають собі роль і знаходять ті виражальні засоби, які, як вони вважають, необхідні для передачі художнього образу. Вчитель обов'язково повинен на рівні з дітьми “творити ” і виконувати свою роль. Принцип образно - ігрового входження в музику тісно пов'язаний з імпровізаційністю.

Висновки

Особлива ефективність впливу музичного фольклору полягає в тому, що у різних учнів актуалізуються різні, суттєві переживання. Учень не просто виховується, а розвивається у най значущому для нього напрямі. Тому виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожного школяра. Воно не є ізольованим процесом, а пов'язується із загальним розвитком учня, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Слід враховувати, що вплив музичного фольклору на особистість складається з численних слухацьких вражень, які накладаються одне на одне, поступово збагачуючись і поглиблюючись. Робота над кожним твором має вводити школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про добро і зло, любов і ненависть тощо.

Бібліографія

1. Артемова Л. Щоб дитина хотіла і вміла вчитися // Початкова школа. 2011. № 5. С 6 - 7.

2. Бійчук Г.Л. Родина і національний ідеал людини // Українська родина / МО України; Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Б.Грінченка. К., 2006. С.777 - 779.

3. Борисова Т.Б. Мистецтвознавчі аспекти підвищення кваліфікації працівників культури / Т.Б.Борисова // Актуальні питання культурології. Рівне: РДГУ, 2006. Вип. 4. С. 144 - 145.

4. Выготский Л.С Педагогическая психология / Под ред. В.В.Давыдова. М.: Педагогика, 1991. 479 с.

5. Гнутень Я.В. Виховна робота в сучасних умовах: теорія і методика. Тернопіль, 1996

6. Гуцан Л.А. Виховання в учнів молодшого шкільного віку позитивного ставлення до народних традицій в урочний та позаурочний час // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Соціально - педагогічні основи діяльності сучасного позашкільного навчального закладу”. Київ: РННЦ “ДІНІТ”, 2009. С. 187 - 191.

7. Кошіль М. Народне мистецтво - джерело національного виховання // Рідна школа. 2000. №6. С. 52 - 54.

Размещено на Allbest.ru