Характеристика мотивації студента до професійного зростання

Політичні, соціокультурні, духовні й економічні перетворення в Україні сприяли перегляду суспільством рушійних соціальних механізмів. Мова йде про перехід до демократичної системи соціального розвитку, що вимагає змін у системі освіти, що виступає основним фактором забезпечення культурного зрушення - неодмінної умови відновлення соціально-економічного укладу й всіх аспектів життєдіяльності суспільства.

Успішний перехід до економіки і суспільств, заснованих на знанні, повинен супроводжуватися процесом неперервної освіти - учінням впродовж життя (lifelong learning), «освіта впродовж життя» (lifelong education) всебічною навчальною діяльністю, здійснюваною на постійній основі з метою поліпшення знань, навичок і професійної компетенції (Лісабонський саміт, березень 2000 р.). Неперервна освіта перестає бути лише одним з аспектів освіти і перепідготовки; вона стає основоположним принципом освітньої системи і участі в ній особистості впродовж всього неперервного процесу її навчальної діяльності. У найближче десятиліття цей принцип повинен бути повністю реалізований в європейських країнах, зокрема в Україні. Це зумовлює необхідність розвитку «суспільства, заснованого на знанні» (knowledge-based society), тобто інформація, знання особистості, а також мотивація до їх постійного оновлення, вміння і здібності, необхідні для цього, стають вирішальним чинником його розвитку. Про це йде мова і в Національній доктрині розвитку освіти, де вказано, що одним з пріоритетних напрямів державної політики щодо розвитку освіти є розвиток системи безперервної освіти протягом життя.

Складна й багатоаспектна проблема мотивації навчання була розглянута як психологічна категорія (В. Асєєв В. Вілюнас, О. Леонтьєв, В. Ковальов, В. Мерлін, С. Рубінштейн, Б. Сосновський, П. Якобсон); розкриті психологічні основи формування мотивації навчання школярів (Л. Божович, А. Маркова, Ю. Кулюткін, Н. Морозова, Л. Славіна, Г. Сухобська), показані можливості школи у формуванні потреби учнів у знаннях, інтересу до навчання (О. Гребенюк, М. Данілов, B. Ільїн, В. Матюхіна, Г. Щукіна,); досліджені проблеми становлення навчальної мотивації студентів (А. Букіна, Л. Вяткін, О. Каліннікова, В. Макашов, Н. Мєшков, Ю. Орлов, Ю. Чернова).

Мета статті полягає у характеристиці мотивації студентів до професійного зростання.

Навчання студентів у ЗВО є вадливим етапом професійного становлення особистості, на якому найбільш актуальною є професійна мотивація, яка спонукає і спрямовує діяльність суб'єкта по освоєнню професії. Так, Н. Сергєєв виділяє загальне для різних класифікацій типів мотивації учіння школярів і студентів:

- перший тип - мотивація, яка безпосередньо пов'язана з власне навчальною діяльністю, процесом її здійснення. Провідними в цій мотивації є інтерес до учіння, до майбутньої професії, пізнавальна потреба та ін.;

- другий тип - мотивація учіння, що відображає більш широкі відносини особистості зі світом (широкі соціальні мотиви, зовнішня мотивація учіння та ін.);

- третій тип - мотивація, яка пов'язана з «внутрішнім світом» самої особистості, її прагненнями, життєвими сенсами, потребами самореалізації, діяльності. Провідними такого роду мотивації є мотиви «само»;

- четвертий тип - «негативна мотивація», пов'язана з усвідомленням неприємностей, незручностей та ін.

Вивчення динаміки мотивації особистості на різних етапах професійної підготовки, пов'язаних з різними рівнями оволодіння професією, можна звести до таких положень: 1) мотивація професійної діяльності має багаторівневу структуру; 2) вона змінюється в процесі професійної підготовки, насамперед, убік ієрархізації, хоча змінюється сила й стійкість мотивів, їх множинність і структура мотивації: мотивація стає усе більш адекватною майбутній

професійній діяльності; 3) особливі зміни в мотивації професійно-діяльнісного рівня; 4) найбільш стійкі широкі соціальні мотиви; 5) існує зворотний зв'язок між силою утилітарних мотивів й успішністю, і прямий зв'язок між науково - пізнавальними й професійними мотивами; 6) успішність діяльності залежить від сили й стійкості мотивів, їх множинності, структури й ієрархії мотивації.

Навчання студента у ЗВО є важливим етапом професійного становлення і зростання особистості, де найбільш актуальна професійна мотивація, яка спонукає і спрямовує діяльність суб'єкта по освоєнню професії.

Професійна мотивація розуміється нами як система усвідомлених ієрархічно взаємопов'язаних внутрішніх спонукань особистості до навчальної, навчально-професійної діяльності у ЗВО, інших сферах діяльності поза ЗВО, що забезпечує зростання суб`єктної активності студента по оволодінню професією.

Діяльність завжди мотивована. Мотивація є сукупністю спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіка діяльності й ситуації тощо), які спонукають поведінку людини. Поняття «мотив» (від лат. movere - рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дій і вчинків (тобто те, що примушує людину до дій). Суб'єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов'язку перед суспільством, прагнення до самоствердження та ін.

Сенс діяльності особистості полягає не тільки в тому, щоб отримати результат, але і в самій діяльності, виявленні фізичної й інтелектуальної активності. Розумова активність сама по собі викликає задоволення і є специфічною потребою. Коли особистість спонукає сам процес діяльності, а не її результат, то це свідчить про наявність процесуального компоненту мотивації.

Результативний складник мотивації, з одного боку, пов'язаний з окресленням далеких перспективних цілей, а, з іншого, - з прийняттям особистістю цілей і завдань у самій діяльності. Результативна мотиваційна установка відіграє провідну роль у детермінації діяльності, особливо якщо її процесуальний компонент (тобто процес діяльності) викликає негативні емоції. У цьому разі на перший план висуваються цілі, наміри, котрі визначають кінцеві й проміжні завдання діяльності, що, в свою чергу, мобілізує особистість. Постановка цілей і проміжних завдань є потужним мотиваційним фактором.

Отже, мотивація є одним із найважливіших факторів (поряд зі здібностями, знаннями, навичками), який забезпечує успіх у діяльності.

Мета є усвідомленим, запланованим результатом діяльності, суб'єктивним образом, моделлю майбутнього продукту діяльності. Вона є потужним мотиваційним фактором, стимулює, активізовує, організовує дії особистості. Можна повністю погодитися з О. Леонтьєвим, що розгорнута діяльність передбачає досягнення конкретних цілей у певній послідовності [5]. Чим диференційованішою є загальна (кінцева) мета, чим більше виділено етапів та конкретних проміжних цілей, тим легше працювати. Досягнення певної проміжної мети (завершення певного етапу діяльності) створює ситуацію успіху, дає емоційний заряд, спонукає до кінцевої мети, посилює мотивацію.

Мета, як правило, детермінується кількома мотивами. Наприклад, до мети «добре вчитися» можуть спонукати різні мотиви: інтерес до знань, намагання уникнути покарання і нарікань батьків, прагнення дістати схвалення від інших, принести користь суспільству (соціальний мотив) та ін. Кожного студента спонукає до отримання позитивних оцінок певний, властивий лише йому, комплекс мотивів. Знаючи, які мотиви спричинюють прагнення студента отримувати високі оцінки, можна успішніше керувати його навчальною діяльністю. Актуалізувавши (залучивши) додаткові мотиви, можна в такий спосіб підсилити спонукальний вплив мети.

Чим більше мотивів детермінує мету, то більшою є її спонукальна сила, спонукальний вплив на діяльність особистості.

Оскільки цілі тісно пов'язані з мотивами, вони також здійснюють істотний спонукальний вплив на діяльність особистості. Постановка мети стимулює докладати відповідних зусиль для її досягнення.

Чим конкретнішими є цілі, тим більшим є їхній спонукальний вплив. Загальні, неконкретизовані цілі часто мають характер декларацій і не стимулюють до діяльності. Конкретизація мети, розробка проміжних цілей (етапів) і засобів їх досягнення є важливим мотиваційним фактором.

Загальні цілі, суспільні норми, завдання, отримані від інших людей, можуть стати індивідуальними цілями особистості лише за умови, що вони є етапом або засобом задоволення її потреб.

Як відомо, будь-яка діяльність є полімотивованою, тобто спонукається не одним мотивом, а багатьма мотивами. Полімотивованість діяльності зумовлюється тим, що дії особистості визначаються ставленням до предметного світу, людей, суспільства, себе.

Мотиви не тільки детермінують навчально-пізнавальну діяльність, але й формуються, розвиваються в ній. Механізм цього процесу пояснюється фактом існування певних відносин між мотивом і метою діяльності [5]. Крім того, оцінка й вибір мети, здійснювані особистістю, залежать від процесів мотивації й динаміки її зміни. Значущість мотивів виявляється у впливі на їх розвиток й оцінку цілей навчальної діяльності у ЗВО.

Навчальна діяльність найбільш ефективна за умови сформованості певної структури навчальної мотивації, тобто при наявності різних груп мотивів, їх розвиненості, певної ієрархії. Проблема будови мотивації навчальної діяльності досить розроблена, запропоновано кілька класифікацій мотивів, що входять в структуру мотивації школярів і студентів (С. Рубінштейн, Л. Божович, А. Маркова).

У класифікації мотивів навчання, розробленої А. Марковою, використані два критерії: предмет, на який спрямовані мотиви, й рівень розвитку мотивів [6, с. 193]. На основі цих критеріїв всі мотиви навчальної діяльності розділені на три різновиди:

Пізнавальні мотиви:

1) широкі навчальні мотиви (спрямованість на процес навчання, його зміст, його результат). Вони виявляються в бажанні вчитися й одержувати оцінки, у прагненні переборювати труднощі у вирішенні завдань, у допитливості;

2) навчально-пізнавальні або теоретико-пізнавальні мотиви (спрямованість на способи добування знань). Виражаються в бажанні знайти кілька способів рішення, у прагненні повернутися до аналізу одержаного правильного результату. Ці мотиви містять у собі також орієнтацію на результат навчання;

3) мотиви самоосвіти виражаються в прагненні до постійного вдосконалювання способів добування знань.

Соціальні мотиви:

1) широкі соціальні (спрямованість на широке коло ідеалів, соціальних цінностей). Виявляються в прагненні одержувати знання, щоб бути корисним суспільству, включитися в корисні види діяльності;

2) позиційні (спрямованість на способи взаємодії з оточуючими людьми);

3) колективістичні (спрямованість на завдання спільної діяльності);

4) індивідуалістичні (спрямованість на досягнення соціального схвалення, авторитету).

У всіх наведених вище класифікаціях мотивів навчально-пізнавальної діяльності є певна подібність - виділення соціальних і пізнавальних мотивів. Ці види мотивів необхідні для успішного здійснення навчально-пізнавальної діяльності, а виходить, і розвитку мотивації до внутрішнього вирощування й професійного вдосконалювання. Пізнавальні мотиви, «які йдуть від самої діяльності, впливають на суб'єкта, допомагаючи йому переборювати труднощі, що зустрічаються, перешкоджаючи цілеспрямованому й систематичному її здійсненню. Функція іншого виду мотивів зовсім інша: будучи породжені всім соціальним контекстом, у якому протікає життя суб'єкта, вони можуть спонукувати за допомогою свідомо поставлених цілей, ухвалених рішень, іноді навіть незалежно від безпосереднього відношення людини до самої діяльності» [2, с. 23]. Соціальні мотиви впливають на навчання, створюють умови для того, щоб навчання йшло рівномірно, тому що воно не може бути побудоване тільки на пізнавальних інтересах. Проте, перевага соціальних мотивів позбавляє навчання привабливості. Сполучення двох груп мотивів формує в молодих людей позитивне емоційне відношення до занять.

Для успішного виконання навчальної діяльності особливо важлива наявність сильних пізнавальних мотивів у мотиваційній сфері студентів. Аналіз ролі науково-пізнавальних мотивів у пізнанні дозволив зробити висновок: якщо пізнавальний мотив стійкий і сильний, то особистість не має потреби в зовнішніх стимулах, тому рівень самостійності того, якого навчають, у пізнавальній діяльності повинен бути досить високий [7]. Роль науково - пізнавальних мотивів велика, але, разом з тим, досить розвиненою має бути соціальна спрямованість особистості, що виявляється у високій значущості мотивів загальносоціальних і професійних. Таке відношення студента до навчання викликає почуття відповідальності й боргу перед колективом, особисту зацікавленість у результатах колективної діяльності, сприяє реалізації його творчих можливостей. Оптимальним варіантом розвитку мотивації особистості до неперервного одержання освіти є досягнення такої відповідності між групами мотивів, що сприяє зростанню ефективності пізнавальної діяльності [7, с. 102].

Розглядаючи мотивацію навчальної діяльності студента, варто диференціювати мотиви надходження у ЗВО (одержання освіти, вибір спеціальності), з одного боку, і власне навчання, - з іншого.

Лише коли мотиви першої із цих груп несуть у собі особистісний зміст, вони можуть здійнятися до рівня життєвої мети й, роблячи довгостроковий вплив, стати мотиваційним, настановним тлом, загальним орієнтиром для навчальної діяльності. Якщо ж мотиви одержання вищої освіти, вибору конкретної спеціальності позбавлені сенсоутворюючої функції, то навіть при високій ефективності вони залишаються короткочасними «мотивами - стимулами» і навчання не має споконвічного стрижня в структурі установок особистості. Безпосередня мотивація навчання розвивається в ході самої навчально-пізнавальної діяльності студента. Дана мотивація може підсилити первісні установки на навчання, а може й послабити їх. Важливо також розуміти, що в ході навчальної діяльності можуть виникнути спочатку відсутні сенсоутворюючі мотиви й пов'язані з навчанням життєві цілі. Установка на максимальну активність виникає лише тоді, коли спонуканням до навчання виступає не зовнішній стосовно діяльності «стимул-мотив», а піднятий до особистісного змісту змістовний пізнавальний інтерес.

Вивчення особливостей будови мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є основою для постановки завдань розвитку мотивації до неперервної освіти й професійного зростання студентів у ході навчально - виховного процесу у ЗВО. При цьому важливим є уявлення про оптимальний варіант розвитку структури навчальної мотивації, тобто про досягнення такої відповідності між групами навчальних мотивів, яке б забезпечило найвищу продуктивність навчальної діяльності у ЗВО, і, в наслідку, і спрямованість, що не припиняється, до неперервного особистісного вдосконалювання себе.

Розвиток професійної діяльності студента в освітньому процесі пов'язаний з постійним відновленням його змістових й технологічних аспектів, що дозволяють поступово «переводити» навчальну діяльність студента в професійну діяльність фахівця, тобто відбувається зсув мотивації навчальної діяльності до мотивації неперервного вдосконалювання студента як особистості і як майбутнього фахівця.

Розвиток мотивації професійного зростання в процесі неперервної освіти - це цілісний, динамічний, неперервний і гуманістично спрямований процес зростання внутрішньої потреби в особистісному перетворенні, у готовності до перетворюючої професійної діяльності, у здатності до актуалізації творчого потенціалу й вибудовування індивідуальної професійно-особистісної стратегії впродовж всього життя. Даний процес буде протікати ефективно, якщо в студента буде сформовано потребу до навчально-пізнавальної діяльності, а також реалізується потреба до самовдосконалення.

Мотивацію розглядаємо як усвідомлену систему ієрархічно взаємопов`язаних внутрішніх спонукань особистості, що формується на певному етапі життя особистості та актуалізує і спрямовує її діяльність. Мотивація включає не лише мотиви, а й ситуативні фактори (вплив різних людей, специфіка діяльності й ситуації та ін.), а також забезпечує успіх у діяльності.

Навчання студента у ЗВО є важливим етапом професійного становлення і зростання, де особливої актуальності набуває мотивація навчально-пізнавальної діяльності, а також професійна мотивація, яка спонукає і спрямовує діяльність особистості по оволодінню професією.

На основі аналізу наукової літератури з`ясовано, що мотивація навчально-пізнавальної діяльності являє собою систему усвідомлених спонукань, що є властивостями особистості, які виникають на основі потреб (у більшості випадків при участі стимулів), у єдності змістового й динамічного аспектів розвитку особистості й виконує певні функції: спонукальну, спрямовуючу, регулюючу, прогнозуючу, контролюючу й сенсоутворюючу. Мотивація навчання є чинником, що детермінує ефективність навчально-пізнавальної діяльності студентів та їхнього професійного зростання. Професійна мотивація дозволяє студентам активно прагнути до поповнення професійних знань, оволодіння професійними вміннями, вдосконалення професійних якостей і здібностей, до неперервного самовдосконалення, спонукає і спрямовує діяльність особистості по оволодінню професією.

Особливості мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є основою розвитку мотивації професійного зростання студентів у процесі неперервної освіти у ЗВО. При цьому важливим є уявлення про оптимальний варіант розвитку структури навчальної мотивації, тобто про досягнення такої відповідності між групами навчальних мотивів, яке б забезпечило найвищу продуктивність навчальної діяльності у ЗВО, і, в наслідку, спрямованість, що не припиняється, до неперервного особистісного вдосконалювання.

Отже, мотивація професійного зростання студентів у процесі неперервної освіти є сукупністю їхніх стійких мотивів і спонукань, що визначають зміст і спрямованість динамічного, неперервного і гуманістично спрямованого процесу зростання внутрішньої потреби в особистісному перетворенні, здатність до актуалізації внутрішнього потенціалу й усвідомленого вибору індивідуальної професійно-особистісної стратегії й освітнього маршруту впродовж життя, результатом чого є високий рівень сформованості професійної компетентності майбутнього фахівця.

Бібліографія

1. Ананьев Б.Г. Индивидуальное различие человека и константность восприятия / Б.Г. Ананьев. - М.: Просвещение, 1968. - 335 с.

2. Божович Л.И., Морозова Н.Г., Славина Л.С. Развитие мотивов учения советских школьников / Л.И. Божович, Н.Г. Морозова, Л.С. Славина // Известия АПН РСФСР. - 1951. - Вып. 36. - С. 29-104.

3. Гершунский Б.С. Педагогическая прогностика / Б.С. Гершунский. - Киев, 1986. - 400 с.

4. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении / В.А. Кан-Калик. - М.: Просвещение, 1988. - 268 с.

5. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и сознание / А.Н. Леонтьев. - М., 1966. - Т. 2.

6. Маркова А.К. Мотивация учения и ее воспитание у школьников / А.К. Маркова. - М.: Педагогика, 1983. - 65 с.

7. Мясищев В.Н. Психология отношений / В.Н. Мясищев. - М.-Воронеж, 1995. - 356 с.

Размещено на Allbest.ru