Історіографія проблеми становлення та розвитку системи управління вищими навчальними закладами України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок із актуальними науковими і практичними завданнями

Нині система вищої освіти зазнає модернізації, успіх якої визначальною мірою залежить від ефективного управління цією галуззю на всіх ієрархічних рівнях. Стратегічні цілі та завдання, пріоритетні напрями й основні шляхи радикального перетворення управління системою вищої освіти визначено законами України «Про освіту» (1996), «Про вищу освіту» (2002), Державною національною програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття») (1993), Національною доктриною розвитку освіти (2002) та іншими нормативними актами, що наголошують на потребі переходу від традиційної до інноваційної, державно- громадської форми управлінської діяльності.

Одним із пріоритетних напрямів державної політики в галузі вищої освіти є модернізація управління, пошук нових, відкритих і демократичних моделей управління вищими навчальними закладами, що зумовлює актуальність дослідження. Вивчення питання управління вищими навчальними закладами України в його історичній ретроспективі дасть змогу виявити проблеми й неузгодження, використати раціональні здобутки минулого, адже період ХІХ (особливо другої половини) - початку ХХ століття має багато спільного із сьогоденням, позаяк характеризується вагомими зрушеннями в управлінні вищою освітою, насамперед у контексті переведення її на державно-громадські засади, децентралізації управління, посиленні ролі студентства в управлінні вищими навчальними закладами тощо.

Для розбудови нової національної вищої школи на демократичних засадах, повчальним, в теоретичному та практичному аспекті, може стати досвід управління вищими навчальними закладами України в ХІХ - на початку ХХ ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Важливість об'єктивного осмислення історичного досвіду діяльності вищих навчальних закладів, вироблення наукових засад управління на основі творчого використання спадщини минулого зумовлюють підвищений інтерес науковців до проблеми управління вищими навчальними закладами. Заслуговують на увагу наукові дослідження та розвідки сучасних учених, які розглядають управління вищими навчальними закладами у контексті інших проблем історико-педагогічної науки. Так, безпосередньо управлінню вищими навчальними закладами присвячено дослідження Л. Білого («Організаційно-педагогічні основи управління вищим навчальним закладом недержавної форми власності», 2007), С. Майбороди («Державне управління вищою освітою в Україні: структура, функції, тенденції розвитку (1917-1959 рр.)», 2002), О. Демченко («Державне регулювання в системі управління вищими навчальними закладами в умовах модернізації освіти», 2008).

Розкриттю історико-педагогічних проблем управління вищими навчальними закладами сприяє цілий спектр сучасних досліджень провідних учених - І. Беха, В. Бондаря, Н. Гупана, С. Гончаренка, І. Зайченка, І. Зязюна, М. Євтуха, Н. Побірченко, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка - вивчення яких дало змогу виокремити групи історіографічних джерел.

Формулювання цілей статті. Мета статті полягає у здійсненні історіографічного огляду наукових джерел з проблеми управління вищими навчальними закладами України у ХІХ - на початку ХХ століття.

Виклад основного матеріалу дослідження

З метою систематизації наукових публікацій, що стосуються різних аспектів проблеми управління вищими навчальними закладами України у ХІХ - на початку ХХ століття, нами умовно виділено три групи наукових напрацювань.

Перша група - праці, написані сучасниками подій, що мали місце в суспільному житті у ХІХ - на початку ХХ ст. і стосувалися запровадження нововведень в управлінні освітою, а також праці, які аналізують погляди управлінців, педагогів, дослідників того періоду на становлення системи управління вищими навчальними закладами як невід'ємної складової розвитку вищої освіти (С. Ананьїн, Д. Багалій, М. Владимирський-Буданов, О.Головнін, М. Демков, М. Драгоманов, К. Ушинський, С. Рождественський, Д. Тихомиров та ін.).

Розробці концептуальних засад дослідження даної проблеми, його світоглядних парадигм в значній мірі сприяли праці з історії університетської освіти М.Пирогова, М.Володимирського-Буданова, В.Шульгіна, В.Іконнікова, С.Гогоцького, П.Капніста, С.Никонова, Б. Барвінського, Д. Багалія, Х. Роммеля, М.Сумцова, В.Бузескула, М. Лавровського, М.Халанського, О.Маркевича, М. Ланге та інших дослідників.

Проблеми управління вищою освітою в заявлений період знайшли віддзеркалення в працях тогочасних дослідників М.Драгоманова, П.Каптерєва, М.Пирогова, С.Рождественського, К.Ушинського та ін. Названі автори у своїх працях детально висвітлюють соціально-економічні і політичні умови, що існували в Російській імперії і суттєво впливали на розвиток системи вищої освіти та способи управління нею. Так, в працях проаналізовано погляди міністрів освіти, внаслідок діяльності яких відбувалася централізація управління вищою освітою або, навпаки, створювалися сприятливі можливості для створення системи державно-громадського управління; розкрито основні форми залучення громадськості до управлінської діяльності, їх зміст та особливості еволюції; відображено сутність змагань учасників громадсько- педагогічного руху за участь в управлінні освітою.

Зазначимо, що в історіографії досліджуваного періоду наукові засади підготовки кадрів вищої кваліфікації були розвинені відомими педагогами та державними діячами: С. Ананьїним, М. Демковим, М. Лавровським, К. Ушинським.

Питанням становлення системи освіти другої половини ХІХ - початку ХХ ст. присвячено ряд наукових розвідок того часу, зокрема, М. Авдієнка, М. Весселя, В. Ігнатовича, А. Меленєвського, С. Постернака.

На початку ХХ століття з'явилася значна кількість історично-довідкових видань про вищі навчальні заклади (Д. Марголін), діяльність Міністерства народної освіти (С. Рождественський) [6].

Питанням організації та функціонування вищих навчальних закладів присвячено фундаментальні монографічні дослідження Д. Багалія «Досвід історії Харківського університету» [1], М. Владимирського-Буданова «Історія університету св. Володимира»[2].

Друга група - праці, написані дослідниками радянського періоду (Ш.Ганелін, Є. Грекулов, Є. Днєпров, С. Константинов, Є. Мединський,

З. Равкін, В.Смирнов, В.Струминський, Ф. Паначин та ін.), які присвячені аналізу особливостей та тенденцій управління освітою і впливу на цей процес громадськості в період 60-90-х рр. ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Проблему підготовки педагогічних кадрів детально висвітлено в монографії Ф. Паначина «Педагогическое образование в России: Историко-педагогические очерки» [5].

У науковому доробку радянських дослідників М.Константинова, Є.Мединського, В.Смирнова, В.Струминського висвітлено широке коло питань, пов'язаних із реформуванням системи освіти та управління нею в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., передумови й способи залучення до цієї діяльності представників громадськості. Водночас, слід зазначити, що їх оцінка не позбавлена суб'єктивізму та ґрунтується на класових і партійних позиціях, що було невід'ємною ознакою радянського періоду розвитку педагогічної науки. Такий підхід певною мірою нівелював та однозначно заперечував позитивні зрушення та напрацювання, що мали місце в управлінні вищими навчальними закладами України досліджуваного періоду.

Третя група - наукові дослідження сучасних науковців, які звертаються до різних аспектів розвитку управління освітою. Окремі аспекти аналізу історичного досвіду України в системі вищої освіти в період другої половини ХІХ - початку ХХ ст. висвітлено в працях сучасних науковців Л. Вовк, Дем'яненко, С. Золотухіної, В.Майбороди, С.Нікітчиної, О.Сухомлинської, М. Ярмаченка та ін. Проте названі автори не ставили собі за мету проаналізувати сутність управління в галузі вищої освіти, окреслити основні ознаки його структури та ієрархії, торкаючись цих питань у зв'язку з вивченням інших освітніх процесів, що відбувалися в Російській імперії.

Актуальний матеріал щодо різних складових теорії та історії управління освітньою сферою містять праці сучасних дослідників: В.Авер'янова, В. Бикова, Б.Гаєвського, Л.Карамушки, В.Князєва, С.Крисюка, І.Кураса, В.Лугового, А.Лігодського, В.Майбороди, В.Маслова, О. Мироненка, Надольного, Н.Нижник, П.Надолішнього, М.Пірен, В.Пікельної (Україна); О. Асмолова, В.Афанасьєва, В.Лазарєва, Г. Мікаберідзе, М.Нікандрова (Росія); Б.Гурне (Франція); А.Бейлі, М.Вудкока, Б.Сандер, П.Селдина (США); Г.Райта, М. Мескона, М. Альберта, Ф. Хедоурі (Англія); Д. Солтиса (Канада) та інших, дослідження яких містять як концептуальний, так і локальні підходи.

Питання управління освітою перебуває у центрі уваги багатьох дослідників, а саме: В.Андрущенка, Б.Гаєвського, М.Головатого, Г.Єльнікової, В.Кременя, С.Крисюка, В.Лугового, І.Лікарчука, Т.Лукіної та ін. У своїх працях вищеперераховані науковці розкривають сучасні тенденції розвитку управління освітою, досліджують процеси децентралізації, роль і місце громадськості в управлінні, аналізують відносини влади і суспільства, надають рекомендації щодо провідних засад створення органів державно-громадського управління освітою на різних рівнях його реалізації.

Нові погляди на управління освітою запропонували у своїх дослідженнях наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Л. Даниленко, Л. Калініна, Є. Павлютенков, В.Пікельна, Л.Ващенко та ін. Названі науковці розглядають управління освітою в контексті соціальних трансформацій як особливий вид людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, який забезпечує цілеспрямований вплив на керовану систему для забезпечення і впровадження її в межах заданих параметрів на основі закономірностей дії механізмів самоуправління.

Важливими для нас є дослідження, присвячені проблемам: психологічних аспектів управління (Л.Карамушка, В.Крижко, Р.Немов, А.Петровський, В.Семіченко та ін.); загальнофілософським проблемам освітньої політики (В.Андрущенко, В.Гальперіна, М. Головатий, В. Захарченко, І. Зязюн, В.Кремінь, С.Ніколаєнко та ін.); особливостей управління освітніми системами (С.Бутвіщенко, М.Войтович, М.Генсон, Ю.Конаржевський, В.Лазарєв, В.Пікельна, М.Поташнік, Т.Шамова та ін.); принципам, методам, моделям, підходам до управління вищими навчальними закладами (В.Гуменник, М.Кондрух, Н.Конопліна, В.Маслов, А.Ніколаєв, В.Нотченко, Є.Яковлєв та ін.).

Початок ХХІ ст. ознаменований розвідками науковців та пошуком наукових основ управління, так вченими запропоновано нові наукові галузі в теорії управління (менеджмент інновацій, стратегічний менеджмент, адаптивне управління, менеджмент в освіті, психологія управління, управління інноваційними процесами): Л. Даниленко, Г.Єльникова, Л.Ващенко, В.Олійник, Є.Павлютенков, Л. Карамушка, Н. Коломінський, В. Луговий, Ф. Хміль, Г. Дмитренко, Е.Хриков та ін.

Проблеми становлення та розвитку системи педагогічної освіти в Україні у період ХІХ - початку ХХ століття стали предметом наукових досліджень Л. Курило («Проблеми вітчизняної університетської педагогічної освіти в ХІХ - на поч. ХХ ст.») [4] та І. Кравченко («Учительські інститути в системі підготовки педагогічних кадрів в Україні (друга половина ХІХ - поч. ХХ ст.)»[3]. управління вищий навчальний громадськість

Протягом останнього десятиліття з'явилося ряд досліджень, присвячених різним аспектам даної проблеми. У них зроблено спробу об'єктивно та неупереджено розглянути проблеми управління вищими навчальними закладами.

Новий напрям теорії і методики управління освітою презентовано у дослідженнях С. Ніколаєнка (теоретико-методологічні основи управління інноваційним розвитком системи освіти України) та О. Галус (педагогічне управління адаптацією майбутніх учителів у системі ступеневої освіти) та ін.

Питання розвитку університетської освіти та педагогічної думки у зазначений період знайшли певне відображення на сторінках дисертаційних досліджень М. Євтуха, В.Вихрущ, М.Барни, С.Вдович.

Серед сучасних досліджень значну частину становлять наукові розвідки, які безпосередньо стосуються організації управління у вищих навчальних закладах різних форм власності - В. Бабак, Л. Бєлова, С. Жарої, Г. Журавель, А.Кокарєвої, Б. Корольова, О. Лозинського, О. Локшина, О. Сидоренко та ін.

Для нас важливим джерелом є монографічні дослідження сучасних учених. Так, конкретно-історичні та теоретичні аспекти становлення університетської педагогічної освіти України у XIX - на початку XX ст. частково висвітлено у монографіях В. Галкіна, О.Глузмана, Н. Дем'яненко, І. Курляк.

Значний інтерес, з огляду на досліджувану проблему, становлять сучасні праці російських учених дослідників управління вищим навчальним закладом (О. Афанасьєвої, А. Вербицького, П. Златіна, В. Дьоміна, Г. Наумової, Л. Кожитова, О. Ларіонова, О. Карпенко, В. Халіна та ін.).

Висновок

Отже, в статті обґрунтовано поділ наукових публікацій, які стосуються різних аспектів досліджуваної проблеми, на три групи: перша група - праці, написані сучасниками подій, що мали місце в суспільному житті у ХІХ - на початку ХХ ст. і стосувалися запровадження нововведень в управлінні освітою, а також праці, які аналізують погляди управлінців, педагогів, дослідників того періоду на становлення системи управління вищими навчальними закладами як невід'ємної складової розвитку вищої освіти (С. Ананьїн, Д. Багалій, М. Владимирський-Буданов, О. Головнін, М. Демков, М. Драгоманов, К. Ушинський, С. Рождественський, Д. Тихомиров та ін.); друга група - праці, написані дослідниками радянського періоду (Ш.Ганелін, Є.Грекулов, Є. Днєпров, С. Константинов, Є. Мединський, В.Смирнов, В. Струминський, Ф. Паначин та ін.), які присвячені аналізу особливостей та тенденцій управління освітою і впливу на цей процес громадськості в період 60-90-х рр. ст. - першої чверті ХХ ст.; третя група - наукові дослідження сучасних науковців, які звертаються до різних аспектів розвитку управління освітою.

Бібліографія

1. Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Т.1 (1802-1815 гг.) / И. Д. Багалей. - Х., 1893-1898. - 435 с.

2. Владимирський-Буданов М. Ф. История императорского университета св. Владимира / М. Ф. Владимирський-Буданов. - К., 1884. - 368 с.

3. Кравченко І.Учительські інститути в системі підготовки педагогічних кадрів в Україні (друга половина ХІХ - поч. ХХ ст.) / І. Кравченко.- К., 1994.- 385 с.

4. Курило Л. Проблеми вітчизняної університетської педагогічної освіти в ХІХ - на поч. ст./ Л. Курило. - К., 1999.- 305 с.

5. Паначин Ф. Педагогическое образование в России: Историко-педагогические очерки / Ф. Панчин. - М. : Педагогика, 1979. - 216 с.

6. Рождественский С. В. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения (1801-1902) / С. В. Рождественский. - СПб., 1902. - 785 с.

Размещено на Allbest.ru