Пізнавальна активність та ознаки у період дошкілля

факультету педагогіки та психології)

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор

Савченко Н.С.

Постановка проблеми. Проблема пізнавальної активності дошкільників - одна з найактуальніших у теорії і практиці дошкільного виховання, оскільки активність є необхідною умовою формування розумових якостей дітей, їх самостійності та ініціативності. Формування у дітей активного ставлення до навколишньої дійсності є одним з основних напрямів виховання, оскільки власна активність дитини є однією з умов її повноцінного розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен пізнавальної активності як один із найважливіших чинників навчання постійно привертає увагу дослідників, оскільки взаємодія людини із навколишнім світом можлива тільки завдяки її активній діяльності. Пізнавальна активність, сформована в період дошкільного дитинства, є важливою рушійною силою пізнавального розвитку дитини. Вона є однією з важливих якостей, що характеризують психічний розвиток дошкільника (Б. Ананьев, Д. Богоявленська, Д. Годовікова, Т. Землянухіна, Т. Кулікова, О. Петровський, та ін.). Проблема формування пізнавальної активності старших дошкільників досліджувалася багатьма науковцями у вітчизняній науці. Психологи Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн займалися дослідженням розвитку активності особистості під час пошукової діяльності, Г. Щукіна, Г. Костюк, Г. Люблінська - розвитком пізнавальної активності особистості, С. Ладивір, О. Смирнова, В. Котирло - особливостями розвитку пізнавальної активності в дошкільному віці.

Формування цілей статті. Цільовою спрямованістю статті є проаналізувати проблему формування пізнавальної активності у дітей дошкільного віку, визначити зміст поняття "пізнавальна активність", складові та розглянуто специфіку пізнавальної активності у дітей старшого дошкільного віку. дошкільник виховання активність

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття активність є предметом вивчення багатьох наук: філософії, педагогіки, психології, медицини тощо. Саме це питання виходить корінням від того, процес взаємодії людини з навколишнім світом визначає низку специфічних функцій: 1) засвоєння досвіду;

2) безпосереднього пізнання навколишнього; 3) саморегуляції відповідно сприйнятого.

Перші з функцій розглядається в контексті доступності індивіду усього того, що було накопичено людством й такого, що має назву "досвід". Пізнання визначається як спосіб засвоєння інформації про світ навколо себе й, фактично, - підпорядкування світу собі. Це можна розглядати як можливість регулювання своїх думок, життєвих визначень, безпосередніх дій відповідно до потоку інформації, з яким зістикується індивід, а також вироблення ставлення його (в характеристиках: судження, ставлення, ціннісного визначення тощо) до світу [4, С. 17].

Згідно з поглядами И. Зимньої, Н. Виноградової, функція саморегуляції характеризується уміння співвідносити себе й світ, індивідуальне та колективне. Для цієї функції характерна здатність індивіда будувати свої взаємовідносини зі світом на основі рефлексії [1, С. 34].

Відповідно до специфіки нашого дослідження, найбільш вагомим визначається висвітлення функції пізнання. Психолог О. Леонтьєв трактував її як процес, результатом здійснення якого є відтворення таких способів і дій, які сформовані історично [3, С. 65]. Тобто, тут ми знову можемо говорити про використання потенціалу досвіду, який утворює своєрідний "плацдарм", основу для засвоєння індивідом багатоаспектного навколишнього світу.

Основною якістю, що відрізняє суб'єкт від об'єкту пізнання, є активність. Саме це поняття досліджується доволі давно, й наукові пошуки й на сьогодні тривають. Термін "активність" походить від латинського activus й характеризується як "дієва участь у будь-чому, енергійна діяльність".

Філософи В. Дьомін, О. Іліаді, А. Марголіс розглядають активність як поняття абстрактне, що розуміється як визначення духовної субстанції, руху вперед щодо особистісного зростання людини. У найбільш розгорнутому визначенні активність характеризується як своєрідний рух матерії, який є притаманний для усіх її форм (форми життя) й найчастіше саме з формами живого й співвідноситься прояв активності. При цьому А. Марголіс деталізує вищезазначену тезу більш біологічним підтекстом - як спосіб реагування живих матеріальних систем на зміни та стани навколишнього світу, що позначається на способах їхнього буття, відтворення та розвитку [5, С. 48].

У психологічній науці активність визначається у відповідності із діяльністю, обумовлюючись як динамічний прояв її становлення, уможливлення та видозмінення, а також - як властивість її руху.

З урахуванням зазначено вище, активність характеризується:1) залежністю дій, які здійснює суб'єкт в залежності від його внутрішнього стану: 2) довільністю, як зумовлюється, в свою чергу, наявністю поставленої мети; 3) надситуативністю, що визначає для індивіда можливості вийти за межі наявних обставин або поставлених попередньо цілей; 4) стійкістю стосовно характеру діяльності у межах запланованого, визначеної мети.

На сьогодні проблема пізнавальної активності набула достатньої наукової активності, визначаючи щодо цього й різні підходи. Так, Б. Єсипов та Г. Пугач. М. Данилов, М. Ігнатенко, розглядають її в контексті пізнавальної діяльності. Л. Аристова обґрунтовує її з позицій ставлення самого суб'єкта до такої діяльності. Як рису особистості визначають цю активність дидакти В. Лозова, Г. Щукіна. М. Махмутов, М. Головань, Г. Троцко. Близькі з цими поглядами є такі, що це є однією з особистісних властивостей того, хто навчається, хто здійснює пізнання (О. Кононко,Т. Шамова, М. Данілов). На основі вивчення широкого кола наукової літератури, ми з'ясували, що пізнавальна активність має свою структуру, яка визначає як особистісні, так і діяльнісні складові.

О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук запропоновували наступну структуру пізнавальної активності стосовно тих, хто навчається - це складна цілісна система, що поєднує у собі діяльнісні та особистісні аспекти і охоплює змістовно-операційний, інформаційний, мотиваційний, цільовий, емоційний, вольовий, комунікативний, результативний, контрольно-оцінний компоненти, а також здатності та здібності і увагу вчителя та учня, як центральних і рівноправних суб'єктів навчально-виховного процесу [8, С. 261].

В. Зайко трактує пізнавальну активність, як інтегративну властивість особистості, яка зумовлюється потребами, які спираються на стійкий пізнавальний інтерес і виражаються в інтенсивності вивчення людиною предметів та явищ дійсності з метою реалізації набутих знань в перетворюючій діяльності.

У психологічній енциклопедії за ред. О. Степанова термін "пізнавальна активність" визначається як вид поведінки, спрямований на пошук ефективних шляхів зміни ситуації відповідно до потреб за відсутності чітких прогнозів її результату. У людини вона є важливим компонентом пошукової діяльності [7, С. 355].

Б. Мухацька виділяє наступні типові для дитини-дошкільника форми активності: 1) експлорація; 2) ігрова активність; 3) пізнавальна активність; 4) елементи трудової та суспільної активності [6, С. 11].

Усі перелічені форми активності дуже важливими для розумового розвитку та соціалізації малюка, коли за допомогою усіх органів чуттів він пізнає навколишню дійсність та самого себе. Й зміни у розвитку призводять до відповідних змін у сфері самої активності.

Пізнавальна активність має свої види, рівні прояву та типи. Відповідно до класифікації різних авторів, ця активність поділяється на ситуативну та інтегровану, нормативну та ініціативну, потенційну та функціональну (за В. Лозовою). Як адаптивну та продуктивну її визначає А. Матюшкін, як репродуктивну, пошукову та творчу - психолог Г. Щукіна.

Компонентний склад пізнавальної активності є складними і визначається різними авторами по-різному. Так, К. Сапашева визначає таки склад: когнітивний, дослідницький, мотиваційний компоненти. П. Лузан додає до вищеназваних компонентів ще й операційний та результативний, що передбачає процес опанування певними знаннями та уміннями. О. Ястребова вказує на домінування мотиваційного компоненту, який, в свою чергу, зумовлює наявні сит ситуативних, пізнавальних та ситуативних мотивів.

Важливим чинником розвитку пізнавальної активності є пізнавальна мотивація. Дослідниця С. Парфілова, на основі узагальнення даних праць науковців Б. Ананьєва, Н. Бібік, Л. Божович, М. Данилова, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, О. Савченко, Г. Щукіної та ін. запропонувала таке визначення: пізнавальна мотивація - це сутнісне визначення пізнавальних потреб, остановки завдань учіння, пізнавальних інтересів та способів підтримки пізнавальних інтересів. Усі перелічені складові визначають великий вплив на якість пізнавальної мотивації, проте висхідним імпульсом до подальшої діяльності слугують пізнавальні потреби.

З поняттям пізнавальної активності тісно пов'язане таке, як пізнавальна діяльність. Вчені М. Каган, Ю. Забродін, М. Кветний розглядали її в якості окремого виду діяльності людини. Зокрема, М. Каган у своїх працях визначав її як форму активного відношення до довкілля, яка притаманна тільки людині. Зміст цієї діяльності становить раціональне відтворення свідомістю людини об'єктивності в процесах, предметах, діяльності та відповідних законах. При цьому ця специфічна діяльність спрямовується на пізнання людини, природи та самої особистості, що пізнає. Згідно із цією теорією, природа та людина пізнаються на двох рівнях, перший із яких - практичне пізнання. Воно тісно пов'язане із практичною діяльністю й на побутовому рівні становить основу практичного досвіду людини, а більш широко - її життєвої мудрості. Другий рівень - наукове пізнання, до якого "виростає" пізнавальна діяльність. Це сфера наукових та науково-дослідницьких розробок, самостійної та професійно спрямованої форми діяльності.

До різних сфер пізнавальної діяльності відноситься пізнавальний інтерес - особливий вид інтересу. Будь-який прояв інтересу пов'язаний із його пізнавальною стороною, проте не усілякий інтерес може визначатися як пізнавальний. Сутність останнього, його своєрідність, характеризується специфічним пізнавальним ставленням людини до навколишнього (явищ та предметів довкілля, а також відповідних щодо цього знань).

Н. Кашубо вказує на те, що своєрідне ставлення людини до світу визначається в поглибленому його вивченні, у постійному набутті та вдосконаленні знань, в активному та дієвому надбанні їх та знаходженні ефективних способів отримання інформації [2, С. 15].

Однією із позицій вчених стосовно встановлення зв'язку між інтересом та мотивами є та, що сам інтерес розглядається як певна спонука до активності (у вигляді дій, спілкування та поведінки), що має на меті задоволення виниклих потреб людини. Мотив характеризується як якісними, так і кількісними характеристиками.

Отже, одним із чинників виникнення пізнавальної активності є пізнавальний інтерес. Пізнавальний інтерес є основною детермінантою розвитку пізнавальної активності старших дошкільників, оскільки сама структура інтересу (єдність емоційної, інтелектуальної та щільнісної сторін) з опорою на подальший розвиток цього процесу задіює сутнісні сили й природу людини. Саме тому за сприятливих умов, коли дитині надається багатий вибір діяльностей та об'єктів пізнання, вона обирає те, що сприяє розвитку. У поведінці дитини з тим наявні основні характеристики пізнавального інтересу - зацікавленість процесом пізнання, відповідальність стосовно того, що вона вивчає або досліджує. Особливості сприймання та усвідомлення матеріалів предметності світу й зумовлюють відбір змісту знань дітей, характер відповідної діяльності стосовно засвоєння уявлень, знань та формування відповідних умінь. Це значною мірою обумовлює розвиток особистості та визначає потенціал пізнавальної активності людини.

Як зазначає Б. Мухацька, стимулювання пізнавальної активності дошкільника здійснюється багатьма чинниками, спектр яких постійно змінюється й розширюється. Дуже важливо в цьому створити спеціальну, добре продуману систему роботи, яка включала б різноманітні технології, зміст та методики виховання [6, С. 6].

Щодо специфіки пізнавальної активності у дітей старшого дошкільного віку, то В. Суржанська з урахуванням даних наукових праць Л. Виготського, П. Гальперіна, Г. Люблінської, Л. Проколієнко, М. Матюшкіна та інших вчених зазначає наступні особливості розвитку пізнавальної активності у дошкільному дитинстві: 1) прояв від народження та здатність до подальшого інтенсивного розвитку; 2) можливість проявлятися у різних видах діяльності; 3) прояв у запитаннях, порівняннях, розмірковуваннях; 4) намагання до експериментування та елементарних дослідів; 5) визначення цікавості та допитливості як показників пізнавального інтересу; 6) поєднання емоційного та інтелектуального ставлення до явищ та предметів навколишнього світу; 7) вираженість у пізнавальній активності самостійності, самоконтролю та саморегуляції до кінця старшого дошкільного дитинства; 8) наявність основ ініціативної перетворюючої активності [9, С. 8].

Висновки

Таким чином, узагальнення даних психолого-педагогічних досліджень з проблему формування пізнавальної активності дало підстави розглядати її як емоційно-пізнавальне ставлення особистості до людей, предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до певних видів діяльності, які мають для неї життєве значення, як своєрідний сплав емоційно-вольових, мислиннєвих та інтелектуальних процесів, як структуру, що складається з домінуючих потреб, як ставлення дошкільника до світу; як рису особистості, що характеризує її інтерес до знань і готовність оволодівати ними на основі потреби в інтелектуальному розвитку. У період старшого дошкільного дитинства пізнавальна активність розвивається на основі пізнавальної потреби у різних видах діяльності (ігровій, пізнавальній, дослідницькій тощо), забезпечує формування цілісного уявлення дитини про оточуючий світ та характеризується наявною пізнавальною орієнтацією дитини, ініціативою, інтересом, самостійністю та оригінальністю дошкільника.

Бібліографія