Професійна підготовка дипломатів в умовах глобалізації суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ДИПЛОМАТІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Балануца Олександр Олександрович -

кандидат економічних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Кувейті

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Вихід незалежної України на арену світової політики, її долучення до процесів глобального економічного, політичного та культурного розвитку співпав зі значними змінами в міжнародній системі. Міждержавні контакти значно інтенсифікувалися і набули нових вимірів. Порівняно з попередньою біполярною епохою виникли нові вузли протиріч, що привело до змін ліній протистоянь і формування політичних союзів (не завжди юридично і структурно оформлених) доволі несподіваної конфігурації.

Сучасний суспільний розвиток, у тому числі міжнародне життя, відзначається безпрецедентним динамізмом, надзвичайною складністю і багатовимірністю. Розвиток світового співтовариства в перші десятиліття ХХІ століття характеризується швидким розширенням міжнародних зв'язків у всіх сферах життєдіяльності людства, активізацією міграційних процесів, зростанням ролі професійної підготовки фахівців у сфері міжнародних відносин як одного із найважливіших чинників поступу сучасного суспільства. Отож, учасники світової політики дедалі частіше опиняються перед досі невідомими викликами, які необхідно адекватно оцінити і на які треба дати ефективну відповідь. Зрозуміло, що це вимагає високого професіоналізму дипломатів і всіх, хто працює у сфері міжнародних взаємин. Відповідно має підвищуватись і рівень професійної підготовки таких фахівців [7, с. 4].

При підготовці майбутніх дипломатів і фахівців-міжнародників необхідно акцентувати увагу на тому, що у механізмі функціонування і розвитку соціуму змінюється статус людини. Визначається це тим, що постіндустріальне виробництво виступає процесом зростаючої інноваційності на швидкозмінній інформаційній та науковій основі. Рушієм постіндустріалізму, всіх сфер його життєдіяльності (матеріально -виробничої, соціальної, політичної, духовної, сімейно - побутової) є особистість [8, с. 252].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Особливостям підготовки дипломатів присвячені роботи М. Клепар, М. Мальського, Ю. Мороз, Н. Ластовець, О. Опанасюк, Є. Перебийніса, В. Ціватого та ін. Однак, зауважимо, що дослідження, які стосуються питань підготовки майбутніх дипломатів в умовах глобалізації суспільства мають фрагментарний характер. Тому ця проблема потребує детального вивчення.

Мета статті - розглянути особливості підготовки майбутніх дипломатів в умовах глобалізації суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження

Аналіз наукових джерел показав, що досі немає одностайності щодо визначення терміну «глобалізація», відсутня чітка дефініція цього поняття. І в зарубіжній, і у вітчизняній фаховій літературі превалюють економічні підходи до глобалізації (Ю. Хабермас, Е. Заграва, Р. Робертсон). З'являються також і аргументи на користь того, що глобалізація не є суто економічним явищем, оскільки вона впливає на всі сфери суспільного життя - економіку, фінанси, трудові, інформаційні, інтелектуальні ресурси, сфери освіти, науки, мистецтва. Інтерес викликає і визначення А. Гальчинського, який підкреслює, що глобальним на рівні^:постіндустріалізму є не економіка сама собою, а постіндустріальне, інформаційне суспільство [2, с. 270].

Освітні заклади в сучасну епоху глобалізації поступово трансформуються в глобальні ринки освітніх послуг. Зміна концепції знань потребує і зміни педагогічних способів їх передання. Системі освіти, звичайно, необхідно пристосуватися до нових умов. У цьому контексті раціональною видається точка зору, що одним із засобів виходу освітньої системи на новий якісний рівень в умовах постіндустріалізації є розробка нового соціального контракту відповідно до викликів XXI століття [13]. На думку дослідників, соціальний контракт епохи другої промислової революції ґрунтувався на принципах фордизму в економічній сфері і на концепції держави «доброго генія» - у соціальній. В умовах глобалізації економіки, яка зумовлює формування розлогої структури господарських зв'язків та радикальні технологічні зрушення, він втрачає свою ефективність. Стрижнем нового соціального контракту має стати здобування освіти протягом усього життя людини. Принцип освіти для всіх протягом життя передбачає, що заклади вищої освіти мають стимулювати прагнення майбутніх фахівців до знань і їхню здатність адаптуватися, тобто вони мають «навчити вчитися» [13]. У власному професійному зростанні фахівець не має права і не може зупинитися, бо нині, за твердженням В. Кременя, необхідний перехід від кваліфікації до компетенції, яка дає змогу знаходити рішення у будь-яких професійних та життєвих ситуаціях, що уможливлює діяльність освіченої особистості незалежно від локального чи глобального контексту ринку праці [3, с. 6 ].

Отже, як показує аналіз, у літературі, присвяченій основним тенденціям глобального розвитку, утвердилася точка зору, що, XXI століття буде століттям освіти, а сам інститут освіти перетвориться на визначальний соціальний інститут (Л. Титаренко, В. Кастелс та ін.). Наука і освіта - це нова вісь, навколо якої структурується сучасне суспільство (Д. Белл).

Глобалізація означає зростання взаємозалежності країну всьому світі, створення єдиного ринку праці, товарів, капіталу, включно із ринком знань, у зв'язку з чим освіта не може більше будуватися, винятково на національному фундаменті [10, с. 58]. Отже, сучасна освіта має давати знання не лише своєї культури, а й долучати майбутніх фахівців до надбань та проблем сучасної цивілізації в цілому, навчати толерантності і сприйняттю всього нового. Тому розвиток вітчизняної освіти осмислюється як удосконалення її змісту, гуманізація цілей та принципів, модернізація освітніх технологій, приведення їх у відповідність до вимог сучасного життя в Україні та можливостей інтеграції до світової спільноти [1].

Глобалізація зумовлює модернізацію професійної підготовки дипломатів, становлення інноваційної освітньої системи, зорієнтованої на входження у світовий освітній простір. Майбутні дипломати мають бути готові до життя та професійної діяльності у високотехнологічному та конкурентному глобалізованому світі. В умовах глобалізації, інтеграції України у європейський та світовий простір ні в кого не виникає сумнівів, що для успішної кооперації та взаємодії у світовому політичному, економічному, культурному, освітньому просторі необхідне знання культурних особливостей народу тієї чи іншої країни [10]. Професійна підготовка характеризується пошуком нових підходів і методів навчання майбутніх дипломатів в умовах гуманізації освіти, реалізація яких виводить майбутнього фахівця на міжкультурну взаємодію.

У контексті цієї тенденції постає проблема виховання полікультурної особистості, яка здатна сприймати і розуміти культурні особливості інших народів, що створює передумови для успішної взаємодії та взаємопроникнення різних культур [10, с. 58].

Професійна підготовка фахівця міжнародника, особливо майбутнього дипломата, до тривалого перебування в чужій країні, де він проходить процес адаптації і відчуває вплив іншої культури, також робить актуальними проблеми акультурації («процесу взаємодії культур, в ході якого відбувається їх зміна, засвоєння ними нових елементів, освіта принципово нового культурного синтезу») [6].

Складність реалізації суспільних (культурних) смислів полягає в тому, що вони не можуть бути виокремлені із абстрактно поданого явища, події, процесу. Культурний феномен, «буття цінності у культурі - це завжди запрошення до співтворчості, співавторства, воно несе в собі прагнення особистості до самореалізації для іншого, до продовження себе, втілення себе в іншому» [9, с. 114].

Міжнародна комунікація завжди передбачає міжкультурну комунікацію, тому підготовка майбутніх дипломатів повинна бути спрямована на оволодіння знаннями лінгво-культурних особливостей країн, вироблення функціональних умінь розуміти погляди і думки представників іншої культури, коригувати свою поведінку, долати міжкультурні комунікаційні бар'єри і уникати міжкультурних конфліктів, визнавати право на існування різних цінностей, норм поведінки [7, с. 266].

С. Тер-Мінасова вважає, що основною умовою ефективної міжкультурної комунікації є адекватне взаєморозуміння, діалог культур, терпимість і повага до культури партнерів по комунікації. Ці поняття повинні прищепитися майбутнім дипломатам у процесі професійної підготовки.

Отже, при відборі змісту професійної освіти фахівців міжнародного профілю, складанні робочих навчальних планів і програм необхідно брати до уваги регламентованість професії відповідними нормативно-правовими документами та особливостями професійної діяльності, пов'язаної з інформаційно-аналітичною та організаційно-комунікаційною діяльністю, зокрема, з готовністю до міжкультурної комунікації.

До сучасних вимог, що висуваються до майбутніх дипломатів, можна віднести не тільки компетенцію міжкультурної комунікації, а й стресостійкість в кризових ситуаціях, здатність працювати в команді, наявність високого рівня толерантності. Міжкультурна комунікація трактується як взаємодія між представниками різних культурних, а також субкультурних груп, у процесі якої виявляються чужорідність партнерів по комунікації, що впливає на результат комунікативної взаємодії [5].

Міжкультурна толерантність визначається як прагнення досягти взаємної поваги, розуміння та злагоди різних інтересів та точок зору без використання тиску, переважно методами роз'яснення та переконання (Д. Зінов'єв); як моральна якість особистості, яка передбачає терпимість до інших точок зору та думок незалежно від національної та культурної належності, що сприяє порозумінню між представниками різних мов та культур (Л. Свойкіна); як особистісну або суспільну характеристику, що передбачає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище є багатовимірними, а, отже, і погляди на цей світ є різними і не можуть, і не повинні зводитися до одноманітності або на чиюсь користь (В. Тишков).

На останнє визначення спирається рівнева теорія виховання толерантності Г. Дмитрієва, згідно з якою формування толерантності відбувається на таких рівнях: розвиток терпимості до культурних відмінностей; розуміння і сприйняття іншої культури; повага до культурних відмінностей; утвердження, культурних відмінностей [10, с. 59].

Важливим для розгляду проблеми міжкультурної взаємодії є поняття «діалог культур», запропоноване М. Бахтіним, який розглядає культуру як безперервний діалог різнорідних культурних феноменів і зазначає, що тільки з взаєморозуміння культур можливе глибинне розуміння універсалій і самообгрунтування кожного з культурних світів.

Зокрема, вироблення здібностей слухати співрозмовника, оцінювати загальну ситуацію, опановувати методами ділового спілкування, здатність використовувати особливості місцевої ділової культури країни перебування мають важливе значення для досягнення успішних і результативних підсумків переговорів.

Тому звернемося до концепції М. Беннетта, одного із найбільш визнаних фахівців у галузі міжкультурної комунікації. У його розумінні усвідомлення культурних відмінностей відбувається на чотирьох рівнях:

- існування культурних відмінностей не усвідомлюється людиною;

- інша культура починає усвідомлюватися як один із можливих поглядів на світ, починає зростати міжкультурна чуйність: людина почуває себе причетною до декількох культур; міжкультурна чуйність зростає, тобто, визнається існування декількох різних поглядів на світ;

- формується новий тип особистості, яка свідомо добирає й інтегрує елементи різних культур [11].

В основу теорії М. Беннетта покладене чуттєве сприйняття і тлумачення культурнихних, відмінностей за двома підходами - етноцентристським та етнорелятивістським. Суть етноцентристського підходу, за М. Беннеттом, - заперечення: ізоляція і сепаратизм як засіб збереження заперечення; захист сприйняття культурних відмінностей,як загрози і протистояння їй за допомогою наклепу, зверхності; мінімізація: культурні, відмінності визнаються і не оцінюються негативно. Основою ж епюрелятивістського підходу є припущення, що; поведінку людини можна зрозуміти лише відповідно до конкретної ситуації, що стандарти правильності культурної поведінки відсутні. Суть підходу - визнання: культурні відмінності сприймаються як об'єктивна необхідність; адаптація: усвідомлення, що культура - не застиглий факт, а процес, де людина може тимчасово поводитися відповідно до вимог чужої культури, не відчуваючи загрози цінностям своєї: власної культури; інтеграція: цілковите пристосування до чужої культури, яка сприймається як своя. Отже, М. Беннетт бачить розв'язання проблеми підготовки до життя в іншомовній культурі і до міжкультурної взаємодії у спосіб розвитку міжкультурної чуйності особистості. Цей процес, на нашу думку О. Хоменка, надзвичайно складний, оскільки пов'язаний із необхідністю пристосовуватися до навколишнього середовища. Окрім того, не можна виключати, що результатом цього процесу може бутил втрата ідентичності з власною культурою, і відсутність ідентифікації з чужою культурою.

Отже, формування і розвиток толерантності як стійкої ціннісно-смисловий установки відбувається на особистісно-світоглядній основі за рахунок усвідомлення і прийняття людиною складності, багатовимірності як самої життєвої реальності, так і варіативності її сприйняття, розуміння і оцінювання різними людьми, а також відносності і суб'єктивності власних уявлень і своєї картини світу; за допомогою формування емоційної стійкості до неприємних емоцій і переживань при розходженні думок і зіткненні з відмінностями; за рахунок застосування знання особливостей здійснення толерантних міжособистісних і міжкультурних комунікацій на основі поваги, розуміння, визнання й прийняття.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Історичні традиції і зміни внутрішнього й зовнішньополітичного розвитку України, з одного боку, та процеси глобалізації і трансформації міжнародних відносин, з іншого, стали вагомим чинником, що вплинув на визначення підходів і вимог до професійної підготовки майбутніх фахівців-міжнародників. Професійна підготовка дипломата повинна забезпечити гармонійну взаємодію майбутнього фахівця із глобалізованим суспільством, сприяти підвищенню рівня загальної та професійної культури, культури мислення, готувати до міжкультурної взаємодії, комунікації, формувати толерантність як стійку ціннісно-смислову установку. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у пошуку нових підходів і методів навчання майбутніх дипломатів в умовах інформатизації суспільства.

міжнародник дипломат освітній професійний

Список джерел

1. Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку: мат. міжнар. наук.-практ. конф., 17-18 квітня 1996 р. / АПН України, Інститут педагогіки і психології професійної освіти та ін. / ред. В. П. Андрущенко. К., 1996. 118 с.

2. Гальчинський А. С. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти: наук. вид. К.: Либідь, 2006. 312 с.

3. Кремень В. Г. Українська освіта в добу глобалізації. Директор школи, ліцею, гімназії. 2002. № 6. С. 4-12.

4. Краевский В. В. Диалогкультур и партнерство цивилизаций: VIII Международные Лихачевские чтения, 22-23 мая 2008 г. СПб.: Изд-воСПб ГУП, 2008. С. 404-406.

5. Куликова Л. В. Межкультурная коммуникация / Глава в книге: Эффективное речевое общение (базове компетенции). Словарь-справочник. Электронное издание. Сибирский федеральный университет; Подредакцией А. П. Сковородникова. Красноярск, 2014. Издательство: Сибирский федеральный университет (Красноярск).

6. Культурология. ХХ век. Энциклопедия. В 2-х томах. Т. 1 / Гл. ред. С. Я. Левит. СПб.: Университетская книга; ООО «Алетейя», 1998. 447 с.

7. Мальський М., Мороз Ю. Підготовка фахівців міжнародників в умовах трансформації міжнародної системи. Вісник Львівського університету. Серія: Міжнародні відносини. 2012. Вип. 30. С. 3-8.

8. МаркинВ. Н. Акмеологический принцип развития и самоорганизации человека как парадигма развития социума. Мир психологии.2011. № 3. С. 251-259.

9. Проблемы философии и культуры. М., 1984.

10. Хоменко О. Іншомовна підготовка як невід'ємний складник вищої освіти в умовах глобалізації та інформатизації суспільства. Вища освіта України.2012. N° 2. С. 55-61.

11. Bennett M. Beyondtolerance: Interculturalco mmunicationin a multicu lturalsociety. Matters.6 (2) and 6 (3). 1996.

12. Dimmock C. Globali zatio nandsocietalculture: redefiningsc hoolinga ndschoo lleadershipinthe twenty-first century. Compare.2000. Vol. 30. No. 3.

13. Cogburn D. L. Globalization, Knowledge, Educationand Trainingin InformationAge [WWW document].

14. Vyshchaosvita v Ukrayini: realiyi, tendentsiyi, perspektyvy rozvytku. [Highereducationin Ukraine: realities, tendencies, prospectsofdev elopment]. Kyiv.

15. Hal'chyns'kyy, A. S. (2006). Hlobalni transformatsiyi: kontseptual 'nial'ternatyvy.

16. Metodolohichniaspect. [Globaltr nsformations: conceptualal ternatives. Methodolog icalaspects]. Kyiv.

17. Kremen', V. H. (2002). Ukrayins'kaosvitav dobuhlob alizatsiyi. [Ukrainianedu cationintheageofglobalization].

18. Krayevskiy, V. V. (2008). Dialogkul'tur i partnerstv otsivilizatsiy. [Dialogueof Cultures and Partnershipof Civilizations].

19. Kulikova, L. V. (2014). Mezhkul'turnayakom munikatsiya. [Interculturalcom munication]. Krasnoyarsk. Kul'turologiya. XX vek.

20. Mal's'kyy, M., Moroz, Y. (2012). Pidhotovk afakhivtsivmizh narodnykiv v umovakhtransfor matsiyimizhnaro dnoyisystemy. [Trainingof international specialistsinth econ ditionsoftransfor mationoftheint ernationalsystem]. L'viv.

21. Markin, V. N. (2011). Akmeologic heskiyprint siprazvitiya i samoorganiza tsiichelov ekakakparadig marazvitiyasotsiuma. [Acmeol ogicalprincipleo fhumandevelopmentand self-organizationas a paradigmfor thedevelopme ntofsociety].

22. Bennett, M. (1996). Beyondtolerance: Intercultur alcommuni cationin a multicu lturalsociety.

23. Dimmock, C. (2000). Globalizationand societalculture: redefiningscho olingandschool leadershipinthe twenty-first century.

Размещено на Allbest.ru