Системний підхід і теорія діяльності у підготовці фахівців з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка
Характеристика системного підходу і теорії діяльності у підготовці фахівців з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка. Організація відповідних видів діяльності, спрямованих на засвоєння вихованцями культури і досягнень науки та техніки в умовах їх інтеграції.
Рубрика | Педагогика |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 17.02.2022 |
Размер файла | 24,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Кафедра біологічних основ фізичного виховання, здоров'я та спорту
Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка
Системний підхід і теорія діяльності у підготовці фахівців з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка
Приймак Сергій Георгійович -
доктор педагогічних наук, професор
Вступ
Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Педагогічній діяльності властива структурна універсалізація, притаманна і іншим видам професійної діяльності. Системний аналіз і діяльнісний підхід до вивчення процесу навчання взаємодіють як метод і теорія. Операційні механізми відносяться до характеристик особистості людини як суб'єкта діяльності. Організація відповідних видів діяльності, спрямованих на засвоєння вихованцями культури і досягнень науки та техніки, відбуваються в умовах їх інтеграції. Головним, при цьому, залишається визнання діяльнісного підходу в організації навчання, а способом вивчення і організації є системний педагогічний вплив на учнів. Натомість, визначення домінантних складових педагогічного процесу, їх симбіоз і взаємозумовленість залишається недостатньо вивченим та актуальною проблемою педагогіки.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить, що підхід є значущою категорією методології. Зокрема, у методології педагогіки дефініція підходу зумовлена розв'язанням теоретичних і практичних завдань як у педагогічних дослідженнях, так і в освітній практичній діяльності [2, с. 14; 3, с. 76; 13, с. 63]. Як один з типів діяльності, підхід розглядається О. Анісімовим як використання специфічного базису для виокремлення способів, засобів практичної діяльності у вигляді ознак, елементів, якісних характеристик, які повинна мати ця діяльність (диференційний, індивідуальний підхід тощо) [3, с. 76].
Іншої думки дотримується Е. Тітова, яка вважає, що підхід - це теоретичне й логічне підґрунтя для розгляду, аналізу, опису, проектування, конструювання певного об'єкта у вигляді теорії, структури, моделі, тези, ідеї, гіпотези тощо; сукупність специфічно пов'язаних способів і прийомів реалізації діяльності, адекватних ідеї, принципу; ознака або сукупність ознак якості здійснення діяльності, її якісної характеристики. У першому випадку поняття «підхід» автор співвідносить з поняттями «принцип», «позиція», «ідея», у другому - з поняттями «метод», «методика», у третьому - з поняттями «якість», «особливість» [3, с. 76; 13, с. 63].
О. Бондаревська зазначає, що підхід як методологічна категорія зумовлений науковою парадигмою і детермінований ціннісною складовою. Цінність підходу полягає у його узагальнювальній властивості об'єднувати методологію та теорію, дозволяючи визначити ступінь їх реалізації [2, с. 14; 3, с. 76].
У науковій інтерпретації підхід розглядається як усвідомлені мотиваційні передумови педагога-дослідника/педагога- практика в застосуванні в особистісній діяльності сукупності взаємообумовлених ціннісних орієнтирів, принципів, методів науково-дослідної або практичної педагогічної діяльності, детермінованих вимогами освітньої парадигми [3, с. 76; 13, с. 63].
Мета статті - схарактеризувати системний підхід і теорію діяльності у підготовці фахівців з галузі знань 01 Освіта/Педагогіка.
Виклад основного матеріалу дослідження
Методологічну основу здійснюваного дослідження складає системний (системно-діяльнісний) підхід.
Системний підхід базується на теорії систем, що передбачає перехід від вивчення окремих зв'язків і явищ до інтегрального аналізу функціональної системи; розглядає досліджувані явища не лише як окремі системи, а й як генералізуючу підсистему, яка не може бути закритою та нездатною до самовдосконалення [9, с. 7]. Цей підхід дозволяє встановити загальні закономірності функціонування складних систем незалежно від їхнього генезису, визначити її взаємозв'язки із середовищем, розглянути структурність і оптимальність взаємозумовленості систем і підсистем [9, с. 7].
Складні системи характеризуються цілісністю й багатовимірністю [9, с. 7]. Сутністю багатовимірності є значна кількість її складових і великий обсяг ентропії. Подібні системи вирізняються різноманіттям зв'язків і взаємовідносин елементів та структур, що зумовлює труднощі їхнього структурного аналізу [9, с. 7].
Під цілісністю розуміють взаємовідносини системи як цілого із середовищем з істотною відмінністю від взаємодії з середовищем її окремих складових [9, с. 7]. Властивість цілісності й відносної самостійності пов'язана з кінцевим результатом, для досягнення якого і призначена система, оскільки будь-яка складна система передбачає наявність мети, окремих завдань і прикінцевих положень, зумовлених потребами об'єктів. Найбільш показово ця закономірність виявляється в поведінці живих організмів і громадських систем [9, с. 7].
Людина як соціальна система прагне до створення більших соціальних, громадських систем - сім'ї, колективу, суспільства, держави [9, с. 7]. Соціально-суспільна організація є складною системою у випадку досягнення спільної мети. Характерною для неї є висока адаптивність функціонування, зумовлена цілеспрямованістю діяльності в умовах мінливості навколишнього середовища [9, с. 7].
Складні системи мають частину невизначених характеристик, нескінченність зв'язків і факторів, які не можуть бути враховані людиною через недостатню вивченість, що зумовлює відносну невизначеність поведінки складних систем і їхніх складових [9, с. 7]. Оскільки будь-яка система не тільки функціонує, а й розвивається, вияв її найбільш істотних характеристик необхідно розглядати в динаміці.
Під впливом одного або декількох факторів зміна стану системи може відбуватись інерційно, оскільки сумація допорогових стимулів за певний інтервал часу, акумулюючись в системі, викликає необхідні й достатні умови для зміни її функціонального стану [9, с. 7]. Тобто причинно-наслідкові чинники в окремих випадках не мають очевидного зв'язку в часі та просторі, а ознаки очікуваного результату можуть виявлятись пізніше, ніж дії, які їх викликали [9, с. 7].
Під системністю розуміють сукупність предметів і явищ, що об'єднані в одне ціле або неможливість звести ціле до простої сумації його частин. Ціле зумовлюється об'єднанням частин у складні комплекси з їх взаємодією [9, с. 8].
Спосіб взаємодії і поєднання компонентів між собою визначає зв'язки системи. Властивості цілого залежать від властивостей його складових елементів, зміни однієї частини зумовлюють трансформаційні зміни як в інших частинах, так і в усій системі [10, с. 41]. Чим більшим є цей взаємозв'язок, тим більшою буде взаємодія [10, с. 42]. У системі розрізняють зв'язки першого (функціонально детерміновані, системоутворювальні), другого (додаткові) і третього (протидіють взаємодії компонентів) порядків. Частини системи, які взаємодіють між собою, можуть бути як простими, так і складними [9, с. 8].
За умови використання системного підходу для вивчення будови системи необхідно визначити склад системи; структуру системи; генезис нових властивостей системи; системні функції; механізми удосконалення системи (структурна перебудова) [9, с. 8].
Виокремлення одного головного компонента системи в значенні керівного передбачає формування єдності мети, засобів або результату, інші системні елементи виступають як похідні, утворюючи основу всіх варіантів структури системної діяльності. Зокрема, у теорії функціональних систем результат виступає як керівний елемент цілісної діяльності; у теорії діяльності - мета; засоби діяльності - у теорії поетапного формування розумових дій і понять [3, с. 76].
Формою функціонування людини як системи є діяльність, яка розглядається у вигляді поведінки, свідомої мети, самостійного значення в житті. У філософському розумінні діяльність - це специфічна форма ставлення людини до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільна зміна і перетворення в інтересах індивідуумів. Діяльність є формою зв'язку суб'єкта зі світом, головною характеристикою якої є її предметність. Діяльність завжди має продуктивний характер, її результатом є перетворення себе й зовнішнього світу. Невід'ємною характеристикою діяльності є усвідомленість, що робить її рушійною силою суспільного процесу. Основою діяльності є свідомо сформована мета, специфічно регульована свідомістю внутрішня і зовнішня активність людини, яка породжується потребою і спрямована на її задоволення [9, с. 8]. Водночас, є й інші види діяльності, що не пов'язані з потребами людини або/і перебувають у суперечності з ними [9, с. 8]. У процесі діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає та удосконалює природу, розбудовує суспільство. Творчий характер діяльності виявляється в тому, що завдяки їй людина виходить за межі генотипічно детермінованих можливостей. Діяльність людини проявляється і продовжується у творах, має продуктивний, а не тільки споживчий характер [9, с. 9].
У соціалізованої людини діапазон видів діяльності надзвичайно широкий і охоплює галузі, що мають важливе значення не тільки для окремого індивіда, а й для існування та еволюції людського суспільства. Будь-який вид людської діяльності, поряд з властивими йому специфічними особливостями, має загальні, соціально-детерміновані риси. П. Гальперін, В. Шадриков виокремлюють такі види людської діяльності: праця, гра, навчання (освіта), суспільно-політична та соціальна діяльність, творча і виконавська діяльність у галузі мистецтв, фізичної культури і спорту [14, с. 7].
Крім мотиву, мети, предмета, структури і засобів, діяльність містить такі складові як дії (процес, підпорядкований уявленню про результат, якого потрібно досягнути), операції (способи здійснення дій), психофізіологічні функції та їх блоки [9, с. 9].
Для досягнення спільної мети діяльності виокремлюють проміжні завдання, послідовність кроків, актів, фаз, етапів, що О. Леонтьєв, С. Рубінштейн формалізують як «розгортання» [5, с. 10; 8, с. 463]. Зазначені ітерації дають змогу визначити рівневість будови діяльності - «діяльність»-«дії»- «операції», які деталізуються за елементами- операціями, основами дій. Дія в діяльності розглядається як одиниця аналізу. Дія як одиниця практичної і теоретичної діяльності - це акт, який визначається певними мотивами і спрямований на досягнення певної мети. Співвідношення складових мети, засобів і методів є сутністю дій, які реформують і змінюють умови реалізації завдань і набувають у цілісній діяльності форми способів та системи дій з досягнення мети й отримання кінцевого результату [9, с. 9].
Суб'єкт (індивідуум, жива система тощо), починаючи дії, будує свідому модель ситуації в матеріальному та ідеальному вигляді, що утворює суб'єктивні й об'єктивні компоненти діяльності [9, с. 10].
Діяльність, як і всі форми адаптивної поведінки, форма активності, здійснюється свідомо, оскільки усвідомлюються мотиви, засоби та мета, а її результатом є продукт діяльності. Суб'єкт діяльності прагне досягти відповідності результату меті, яка досягається завдяки механізму психофізіологічної системи діяльності з урахуванням негативного зворотного зв'язку (досягнення мети закінчує цикл діяльності) [9, с. 10].
Людська діяльність має зовнішні і внутрішні компоненти, систему інтелектуальних та моторних дій. Успішне виконання діяльності визначається комплексом навичок, серед яких - рухові, розумові, сенсорні і поведінкові. Їхньою основою є відповідні психічні процеси: сприйняття, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - які є найважливішими компонентами будь-якої людської діяльності. До внутрішніх відносять анатомо-фізіологічні утворення та процеси, які беруть участь в управлінні діяльністю з боку центральної нервової системи, психологічні процеси і стани, що беруть участь у регуляції та корекції діяльності. Під зовнішніми розуміють різноманітні рухи, пов'язані з практичним виконанням діяльності через дії [9, с. 10]. Співвідношення внутрішніх і зовнішніх компонентів не є стабільним. З розвитком і перебудовою діяльності здійснюється системний перехід зовнішніх конструктивних елементів у внутрішні, які, у свою чергу, також видозмінюються, зокрема [9, с. 10]: діяльність збагачується новим предметним змістом, її об'єктом і, відповідно, засобом забезпечення пов'язаних з нею потреб; утворюються нові матеріальні і духовні цінності; у діяльності з'являються нові засоби її реалізації, які форсують її перебіг і удосконалюють результати; у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, які перетворюються на вміння і навички; у результаті розвитку діяльності з неї можуть виокремлюватись і далі самостійно розвиватися нові види діяльності.
Усвідомлена діяльність - це складний соціальний і психофізіологічний процес, за якого формувальним та керівним початком активності виступає мотив як стимул до діяльності, дії, вчинку. Як причина, він надає поведінці людини того чи іншого напряму і змушує діяти саме так, а не інакше. Дії людини підпорядковані силі (мотиву), яка формує ту чи іншу мету і скеровує на досягнення корисного результату [7, с. 5; 9, с. 10].
О. Леонтьєв до діяльності відносить не всі процеси, а лише ті, що окреслюють ставлення людини до світу, збігаються з особливою об'єктивною потребою і спонукають суб'єкт до певної діяльності, мотиву [5, с. 65]. Діяльність - це процес, що відбувається завдяки відповідним мотивам, і є таким, яким з точки зору суспільства, є власне предмет задоволення потреби. Тому запам'ятовування, читання, заняття фізичними вправами тощо не можуть бути визначені як діяльність, оскільки не містять прямої суспільної користі від самого предмета застосування активності [7, с. 5]. Дії завжди мають призводити до перетворення предметного змісту, появи нових специфічних видів діяльності, що визначають розвиток свідомості й особистості людини. Дія відрізняється від діяльності за критеріями «мотивація» і «соціальна значущість предмета задоволення потреби». Заняття фізичною культурою, спортом на початковому етапі і тренування в цілому варто визнавати не діяльністю, а діями в структурі освітньої, трудової, ігрової та інших діяльностей, оскільки в зазначених видах активності відсутній прямий збіг потреби з предметом діяльності [9, с. 11].
Сфери діяльності особистості, за П. Юцявичене, Г. Лаврентьєвим, Н. Лаврентьєвою, виокремлюються так [4, с. 68; 9, с. 11]: психологічна сфера - особистісні, фізичні здібності і вміння; пізнавальна сфера - набуття знань, освіти; розумова сфера - розвиток розумових здібностей, мислення: проєктність, технологічність, комунікативність - найважливіші властивості розумової діяльності людини; емоційна сфера - виховання почуттів і поглядів, спрямованість особистості; загальнолюдська сфера - способи і вміння спілкування.
Психіка є особливою формою діяльності суб'єкта. За Ю. Сисоєвим, єдність психічної і зовнішньої діяльності полягає в тому, що психіка [12, с. 3]: проявляється в зовнішній діяльності людини, формується в цій діяльності, є її перетворенням. С. Рубінштейн зазначав: «Світоглядні
почуття є внутрішніми умовами, уведеними до загального ефекту, детермінованого закономірним співвідношенням зовнішніх і внутрішніх умов. Від такого узагальненого ставлення людини до життя залежить і її поведінка в будь-якій ситуації, і ступінь її залежності від цієї ситуації або свободи в ній» [8, с. 68]. Оскільки психіка як орієнтовна діяльність є перетворенням зовнішньої, матеріальної діяльності, то для формування психічних якостей особистості необхідно сформувати цю зовнішню діяльність і забезпечити її інтеграцію в ідеальний план [9, с. 11].
Основою діяльнісного підходу є ідея цілісності, за якою засвоєння змісту історичного досвіду людей реалізується в процесі власної активності, спрямованої на предмети і явища навколишнього світу, створені людською культурою [9, с. 12].
системний фахівець освіта педагогіка
Висновки та перспективи подальших розвідок напряму
Діяльнісний підхід в освіті є основним для майбутньої професійної діяльності випускника. Він зумовлений визначенням мети, набуттям умінь, селекцією знань, необхідних для набуття вмінь, що діють відповідно до системогенетичного принципу телегенезу (закон системоутворення: від мети до функції і від функції до морфології (від проблеми до вміння, від умінь до знань і формування діяльнісного фахівця)) [6, с. 153; 9, с. 12; 11, с. 24]. У тектології ця послідовність формулюється в загальному вигляді як тектологічний процес, як кон'югація (кооперація, формування додаткових зв'язків) під впливом «загальної мети», яка визначається напрямом балансу активностей і спротивів [1, с. 142].
Для розроблення нового змісту технології навчання необхідно застосовувати системно-діяльнісний підхід з опорою на мотиваційний фактор як суттєву складову сучасних технологій, що є перспективним напрямом дослідження окресленої проблеми [8, с. 68; 9, с. 12].
Список джерел
1. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Книга 1. Москва: Экономика, 1989. 304 с
2. Бондаревская Е. В. Содержание педагогического образования и возможные направления модернизации его общепедагогической составляющей. Наука и образование. Якутск, 2002. № 3. С. 14-25.
3. Загревская А. И. Физкультурно-спортивное образование студентов на основе кинезиологического подхода. Томск: Издательский Дом Томского государственного университета, 2015. 276 с.
4. Лаврентьев Г. В., Лаврентьева Н. Б. Слагаемые технологии модульного обучения. Барнаул: АлтГТУ, 1994. 128 с.
5. Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. Москва: Политиздат, 1975. 275 с.
6. Павленко М. Модель розвитку професійної мобільності вчителя-словесника у міжкурсовий період. Молодь і ринок. Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. 2017. № 12. С. 146-153.
7. Пилоян Р. А. Деятельностный подход при подготовке специалистов в сфере физической культуры и спорта. Теория и практика физической культуры. Москва, 1996. № 8. С. 5-9.
8. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. Санкт Петербург: Питер, 2009. 713 с.
9. Скачков Н. Г., Солодянников В. А. Технологическая модель в физкультурно педагогическом образовании: монография. Санкт Петербург: ГОУВПО СПбГТУРП, 2010. 174 с.
10. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. Москва: Политиздат, 1972. 304 с.
11. Субетто А. И. Системогенетика как общая теория преемственности в развитии систем. Организация и управление: материалы Всесоюз. науч.-теорет. конф. по фундам. междисц. пробл. (г. Минск, 13-15 ноября 1989 г.) Минск, 1989. С. 129143.
12. Сысоев Ю. В. Направленность и пути формирования мотивов спортивной деятельности в коллективах сборных команд России. Теория и практика физической культуры. Москва, 2000. № 3. С. 2-8.
13. Титова Е. В. Формирование гражданской идентичности студентов вузов физической культуры. Теория и практика физической культуры. Москва, 2010. №5. С. 62-64.
14. Шадриков В. Д. Психология деятельности и способности человека. Москва: Корпорация «Логос», 1994. 320 с.
References
1. Bogdanov, A. A. (1989). Tektologiya. Vseobshchaya organizacionnaya nauka. [Tectology. General organizational science]. Moscow.
2. Bondarevskaya, E. V. (2002). Soderzhanie pedagogicheskogo obrazovaniya i vozmozhnye napravleniya modernizacii ego obshchepedagogicheskoj sostavlyayushchej. [The content of pedagogical education and possible directions of modernization of its general pedagogical component]. Yakutsk.
3. Zagrevskaya, A. I. (2015). Fizkul'turno-sportivnoe obrazovanie studentov na osnove kineziologicheskogo podhoda. [Physical and sports education of students on the basis of the kinesiological approach]. Tomsk.
4. Lavrent'ev, G. V., Lavrent'eva, N. B. (1994). Slagaemye tekhnologii modul'nogo obucheniya. [The terms of modular learning technologies]. Barnaul.
5. Leont'ev, A. N. (1975). Deyatel'nost', soznanie, lichnost'. [Activity, consciousness, personality]. Moscow.
6. Pavlenko, M. (2017). Model' rozvy'tku profesijnoyi mobil'nosti vchy'telya-slovesny'ka u mizhkursovy'j period. [Model of development of professional mobility of a teacher-vocabulary in the intercourse period]. Drohobych.
7. Piloyan, R. A. (1996). Deyatel'nostnyj podhod pri podgotovke specialistov v sfere fizicheskoj kul'tury i sporta. [Active approach in training specialists in the field of physical culture and sports]. Moscow.
8. Rubinshtein, S. L. (2009). Osnovy obshchej psihologii. [ Fundamentals of General Psychology]. Saint Petersburg.
9. Skachkov, N. G., Solodyannikov, V. A. (2010). Tekhnologicheskaya model' v fizkul'turno- pedagogicheskom obrazovanii. [Technological model in physical education and pedagogical education: monograph]. Saint Petersburg.
10. Spirkin, A. G. (1972). Soznanie i samosoznanie. [Consciousness and self-awareness]. Moscow.
11. Subetto, A. I. (1989). Sistemogenetika kak obshchaya teoriya preemstvennosti v razvitii sistem. [Systemogenetics as a general theory of continuity in the development of systems]. Minsk.
12. Sysoev, Yu. V. (2000). Napravlennost' i puti formirovaniya motivov sportivnoj deyatel'nosti v kollektivah sbornyh komand Rossii. [Direction and ways of formation of motives of sports activity in the collectives of national teams of Russia]. Moscow.
13. Titova, E. V. (2010). Formirovanie grazhdanskoj identichnosti studentov vuzov fizicheskoj kul'tury. [Formation of civic identity of students of higher educational institutions of physical culture]. Moscow.
14. Shadrikov, V. D. (1994). Psihologiya deyatel'nosti i sposobnosti cheloveka [Psychology of activity and human ability]. Moscow.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Ролі самостійної роботи у фаховій підготовці вчителя початкової школи. Важливість розвитку в майбутніх фахівців самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Приклад тем для самостійного опрацювання з дисципліни "Загальні основи педагогіки".
статья [20,7 K], добавлен 31.08.2017Характеристика структури комунікативної ситуації та правил для майбутнього фахівця аграрної галузі в межах міжкультурного спілкування іноземною мовою. Висвітлення та аналіз шляхів запровадження комунікативного підходу в контексті полікультурної освіти.
статья [25,4 K], добавлен 31.08.2017Роль студентської соціально-психологічної служби у підготовці майбутніх фахівців соціальної сфери. Напрями діяльності служби. Значення волонтерства як складової соціально-педагогічної роботи з молоддю. Підготовка студентів до волонтерської діяльності.
статья [29,4 K], добавлен 17.11.2013Роль, місце і значення дисципліни "Методика викладання фахових дисциплін" у підготовці хорових диригентів. Підготовка вчителів до практичної музично-педагогічної діяльності шляхом засвоєння знань про методи навчально-виховного процесу музичного навчання.
статья [21,3 K], добавлен 07.02.2018Аналіз принципів, вимог та рівнів підготовки нових фахівців. Оцінка ролі ВУЗів у науково-освітньому і соціокультурному середовищі. Загальна характеристика сучасних концепцій професійно-орієнтованої освіти. Поняття, сутність та основні форми вищої освіти.
реферат [19,9 K], добавлен 13.11.2010Суть контекстного навчання в освітньому середовищі студентської молоді. Проведення учення фахівців соціономічної сфери на основі компетентнісного підходу в процесі їхньої первинної професіоналізації та з урахуванням науково-методологічних підходів.
статья [22,6 K], добавлен 06.09.2017Успішність професійно-педагогічної підготовки. Підвищення вчителем педагогічної кваліфікації. Предмет і завдання педагогіки. Система педагогічних наук. Процес засвоєння знань. Формування і закріплення у школярів позитивних мотивів навчальної діяльності.
шпаргалка [110,8 K], добавлен 16.01.2011Поняття розвитку та його розгляд в різних теоріях особистості. Взаємозв’язок розвитку, навчання, виховання і освіти. Педагогіка як наука про освіту: об’єкт, предмет, задачі. Дидактика як педагогічна теорія навчання. Управління навчальною діяльністю.
курсовая работа [65,3 K], добавлен 13.12.2010Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами. Основні складові компетентнісного підходу до організації вищої освіти за спеціальністю "Банківька справа". Огляд сфери і предмету професійної діяльності, загального рівня підготовки фахівців.
научная работа [258,3 K], добавлен 20.09.2014Пріоритетні напрями розвитку національного виховання. Освіта та фізичне виховання - основа для забезпечення здоров`я громадян. Міжнародне співробітництво та інтеграція у галузі освіти. Сприяння європейській співпраці в галузі гарантій якості освіти.
реферат [64,4 K], добавлен 16.05.2015