Позаурочна музично-виховна робота, як засіб розвитку художньо-естетичного виховання школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

виховний музичний шкільний особистість

Стаття з теми:

Позаурочна музично-виховна робота, як засіб розвитку художньо-естетичного виховання школярів

Ірина Романченко, (студентка II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецького факультету)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Куркіна С. В.

У статті розглянуто поняття виховна робота, її різновиди, форми та методології для дітей різного шкільного віку. Розкрито значення музично-виховної роботи для художньо-естетичного розвитку особистості, здобуття нею необхідних знань, умінь та навичок.

Ключові слова: музичне виховання, музично-виховна робота, художньо-естетичний розвиток, виховна робота, художньо-естетична культура.

Постановка проблеми

Проблема, розглянута нами в даній статті, є актуальною у зв'язку з необхідністю докорінних змін в методах та формах роботи з формування духовно багатої особистості спричиненою кардинальними змінами у всіх сферах життя в Україні, які почалися наприкінці минулого і успішно продовжуються на початку ХХІ століття.

Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості. Формування художньо-естетичної культури учнів шкільного віку є головним завданням сучасної педагогіки. Музика мусить сприйматись як живе й захоплююче мистецтво, тому таким же живим і захоплюючим має бути навчання. Важлива роль у художньо-естетичному вихованні школярів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей належить спеціально організованій музично- виховній роботі у позаурочний час.

Завдання позаурочної та позашкільної роботи - закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересу до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках виховання.

Отже метою нашої статті є розкриття поняття позашкільної, позаурочної роботи, розглянути і проаналізувати методи і форми музично-виховної роботи у позашкільний час, їх вплив на художньо-естетичний розвиток школяра.

Викладення основного матеріалу

Сутність позаурочної освіти та виховання як складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність варіативність, доступність тощо.

Головна мета позаурочної роботи у школі - створення умов для творчого інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час.

Мета позаурочної виховної роботи - поглиблення й розширення знань, формування практичних навиків і світоглядних переконань. Цілеспрямована позаурочна діяльність сприяє виробленню звичок поведінки, що відповідають нормам загальнолюдської культури і моралі.

Перед школою ставиться дуже важливе завдання: формування духовного світу людини, її естетичних почуттів і смаків, у зв'язку з чим особливого значення набуває підвищення ефективності викладання предметів художнього циклу, зокрема музики.

В історії української школи були різні підходи і напрямки щодо організації музичної освіти і музично-виховної роботи.

В 70-ті роки минулого століття академік АПН СРСР композитор Д. Б. Кабалевський розробив музично-педагогічну концепцію, яка виходить з того, що основним завданням масового музичного виховання в загальноосвітній школі є не стільки навчання музики як такої, скільки вплив з допомогою музики на весь духовний світ школярів, насамперед на художньо-естетичний розвиток. Мистецтво, музика як частина його, набирає дедалі більшої ваги для гармонійного розвитку особистості школяра, особливо поза систематичною освітою. Таке становище значною мірою обумовлюється специфікою прилучення до світу прекрасного. Як слушно зазначає М. Каган, на цьому шляху є три дороги: перша - це передача людиною людині знань, друга передача вмінь і третя - передача цінностей, оскільки предметна діяльність реалізується потрійним чином як діяльність перетворююча, як діяльність пізнавальна і як діяльність ціннісно-орієнтуюча. Тому людина у процесі розвитку має оволодіти всіма трьома видами діяльності.

Метою художньо-естетичного виховання у позашкільній роботі є освоєння цінностей, формування в учнів ціннісного ставлення до світу, здатності сприймати і примножувати художні цінності у царині дозвілля. Щоб формувати художньо-естетичну культуру школярів, мало надати умови для отримання знань і вмінь, залучення в художню діяльність, має значення розвиток ціннісного ставлення до мистецтва через власний емоційний досвід. Змістом цього досвіду є:

Сукупність потреб соціокультурного характеру, спрямованих на соціально значущі об'єкти і діяльність;

Здатність до відчуття широкої палітри емоцій, до морально-естетичних переживань;

Здатність до вияву емоцій різної інтенсивності у відповідності із суспільною системою цінностей та ідеалів. Емоційний лад не залежить від знань, хоча й передбачає їх, адже без мінімальних знань про художній твір ставлення до нього не виникає. Чим щиріша, більш природна сила радості, захоплення, печалі, що охоплює школяра під час спілкування з художніми цінностями, тим ближче вони до засвоєння емоційного досвіду

Основні форми і методи позаурочної музично-виховної роботи мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими, тобто мають гармонійно поєднувати довершеність, оригінальність і красу. Як і в художньому творі, форми виховання мають свої структурні компоненти (композицію), тобто свій початок і закінчення (експозицію, зав'язку і розв'язку), кульмінаційні моменти, що хвилюють душу дитини, підлітка, юнака чи дорослу людину, формуючи нестандартність їхнього характеру. Як і форми живопису, форми виховання забезпечують певне забарвлення, тон, відтінки, форми виховання забезпечують також оригінальність побудови змісту, виховних впливів, естетизацію виховного процесу. «Мистецтво виховання має ту особливість, - підкреслював К.Д.Ушинський, - що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою. І тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана теоретично чи практично» [3,25].

Є різні підходи до класифікації форм виховання: фронтальні чи масові; групові чи гурткові; індивідуальні. Зроблено спроби класифікувати форми організації навчально-виховного процесу залежно від методики виховного впливу. За такої класифікації форми виховання поділяють на групи: словесні (інформація, збори, конференції, зустрічі, усні журнали, радіогазети тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси); наочні (шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки і вітрини нових книжок, тематичні стенди тощо).

Масові форми виховної роботи. До них відносять конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо. Читацька конференція - важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, який допомагає їм глибше зрозуміти зміст та поетику твору, прищеплює літературно-естетичні смаки. Конференції проводять на матеріалі одного або кількох творів однієї теми, творчості письменника, з окремої літературної або наукової проблеми. Залежно від типу конференції та індивідуальних особливостей читацького колективу визначають структуру її проведення. У 5 - 7 класах вона наближається до бесіди, під час якої учні висловлюють своє ставлення до конкретного твору, читають напам'ять уривки з нього, ставлять інсценівки або переглядають діафільм, кінофільм. У старших класах учні виступають з доповідями, повідомленнями, в яких розмірковують про моральні риси, якості та вчинки персонажів, аналізують художні особливості творів. Тематичні вечори, вечори запитань та відповідей присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін., у їх підготовці й проведенні беруть участь самі учні. Ранки-зустрічі, літературні вікторини, практикують у роботі з молодшими школярами.

Групові форми виховної роботи. До цих форм належать політичні інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності, робота з пресою, радіо- і телепередачами, екскурсії, походи та ін.

Виховна робота передбачає екскурсії на підприємства, в музеї, на виставки. З учнями середнього шкільного віку влаштовують близькі прогулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а також одноденні походи (для старшокласників - кількаденні).

Індивідуальні форми виховної роботи. Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами й вихованцями. Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення водночас має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота має бути систематичною. Спрямовуватися не лише на проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих профілактичних розмов та інших заходів з виховання.

В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визначають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагують на вчинок одразу, в інших - детально аналізують його і лише тоді вирішують, яких заходів виховного впливу вжити.

Однією із найпопулярніших класифікацій методів можна вважати класифікацію, розроблену і обґрунтовану В.А.Сластьоніним, згідно з якою методи поділено на чотири групи.

Перша група - методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методи дискусійного характеру, переконання, навіювання, метод прикладу).

В основі цієї групи методів лежить слово педагога - найпопулярніший інструмент у педагогічній діяльності. В руках у педагога слово - такий самий могутній засіб, як і музичний інструмент в руках у музиканта, як фарби в руках у живописця, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру й різця - скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність.

Друга група - методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, створення виховуючи ситуацій, метод прогнозування).

Логічний зв'язок між цими групами методів: від слова - до конкретної справи. Адже саме в процесі різнопланової діяльності школярів закріплюються знання, формуються вміння, навички, звичні норми поведінки, створюються умови для внутрішньо колективних відносин, укорінення елементів моральності та етики.

Третя група - методи стимулювання діяльності і поведінки. Зважаючи на те, що ця група є допоміжною, оскільки кожен із методів використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному використанню методів двох попередніх груп, методи можна розділити на дві підгрупи:

1. Засоби емоційного стимулювання, що застосовуються в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань; аналіз проблемних питань, моральних конфліктних ситуацій, створення уявних ситуацій морального вибору, близьких життєвому досвіду школярів, аналіз міркувань ровесників, протилежних висловлювань, розбір етичного змісту прислів'їв і приказок, афоризмів, життєвих девізів, ігрові ситуації проблемно-пошукового характеру, гра).

2. Засоби стимулювання різнопланової діяльності школярів і досвіду позитивної суспільної поведінки (гра, змагання, романтика, заохочення, покарання).

Четверта група - методи самовиховання (самопізнання, самоставлення, саморегуляція) [4,16].

Отже, методика педагогічного впливу є системою засобів, яка використовується для організації різнопланової діяльності дітей, що забезпечує її різнобічний розвиток.

Серед найважливіших джерел, які постійно живлять методику виховання, є історичний досвід школи; передовий досвід сучасної вітчизняної і зарубіжних шкіл; теоретичні праці відомих педагогів; спеціально організовані педагогічні експерименти, що підтверджують чи спростовують істинність наукового чи практичного характеру.

Методика виховання постійно бере ідеї з наукових педагогічних праць. Не можна бути досконалим педагогом-практиком, не знаючи відповідної науково-методичної літератури. У свою чергу, безплідними суб'єктивними будуть методичні рекомендації науковця, який, не знаючи практики роботи школи, стане висвітлювати обрану ним педагогічну проблему. Методична література може мати наукову цінність лише тоді, коли методичні рекомендації є науково обґрунтованими, психологічно вмотивованими, а не рецептивними, об'єктивним міркуваннями.

З вищевикладеного можна зробити висновки, що музика відзначається різноманітністю і складністю функцій, багатогранним і тонким впливом на духовний світ і спосіб життя людини. Тому процес ознайомлення слухачів з найрізноманітнішою музикою, свідками якої ми є, породжує гостру необхідність у підготовці такої аудиторії, яка могла повноцінно переживати і осмислювати музичні твори. Адже слухаючи їх, людина сприймає те, до чого вона заздалегідь підготовлена, що вона може і хоче сприймати, що відповідає її знанням і уявленням. За рамками цих уявлень музика залишається для неї чужою, незрозумілою мовою. Унікальна особливість музичного мистецтва полягає у дивовижній «індивідуальності», у зверненні до найпотаємніших струн людської душі. Тому дослідники у галузі музично-естетичного виховання дедалі більший інтерес виявляють до вивчення внутрішньої психологічної структури особистості, до її особливостей сприйняття музичних творів. А музично-виховна робота у позаурочний час сприяє всебічному розвитку особистості дитини.

Бібліографія

1. Амирова З.Б. Формы и методы в контексте патриотического воспитания /З.Б. Амирова // Педагогические науки. - 2006. - №4. - 204 с.

2. Липский В. Н. Эстетическая культура и личность / В. Н. Липский - М.: Знание, 1987. - 128 с.

3. Педагогіка / ред. В.М. Галузяк. - Вінниця: Книга-Вега. - 2003. - 416 с.

4. Про діяльність позашкільних закладів України в нових умовах // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1992 р. - № 17-18. - С.27, 43.

5. Руденко Л. Інноваційний підхід до формування творчих здібностей у позаурочній виховній діяльності // Рідна школа. - 2003. - № 9. - С.52-54.

6. Черкасов В.Ф. Методика викладання музики в загальноосвітніх навчальних закладах / В.Ф. Черкасов: Навч. посібник. - Кіровоград: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2014. - 380 с.

Размещено на Allbest.ru