Розвиток шкільної економічної освіти в Україні (кінець ХХ - початок ХХІ століття)

У різні історичні періоди суспільно-політичні, економічні й культурні чинники ставали підґрунтям реформ в освітній галузі України, тому становлення і розвиток української державності характеризується значними перетвореннями, що відбуваються в усіх сферах життя, зокрема й в освіті.

Основною ланкою національної системи освіти є заклад загальної середньої освіти. Саме в школі формується особистість і її світоглядні орієнтири, громадянська позиція та моральні якості. З огляду на перманентні зміни в соціально-економічному просторі країни актуальною є економічна освіта школярів, що є важливою умовою їх адаптації в умовах ринкової економіки.

Проблеми економічної освіти школярів досліджували З. Ватаманюк, І. Климчук, Г. Ковальчук, Н.Левченко, Ю. Лелюк, С. Панчишин, Н. Пасічник , З. Філончук та ін.

У роботах Н.Бєскової, В.Дрижака, В.Кузьменка, О. Надточиєвої, Р. Пустовійта, Л. Чеботарьової та інших вчених розкрито різні аспекти економічної освіти та виховання, в тому числі формування підприємницької та економічної культури школярів, розвиток економічного мислення, виховання грамотної споживчої поведінки.

Водночас слід зазначити, що історико-педагогічні наукові пошуки щоразу збагачують наші знання про розвиток суспільства у різні етапи історії України. У зв'язку з цим сьогодні важливого значення набувають історіографічні дослідження в напрямі вивчення особливостей новітньої історії розвитку шкільної економічної освіти з метою екстраполяції конструктивного досвіду в площину сучасних освітніх реформ в Україні.

Мета статті - аналіз розвитку шкільної економічної освіти в Україні в кінці ХХ - початку ХХІ століття.

Методи дослідження добиралися відповідно до проблематики статті, зокрема, теоретичні (аналіз, синтез, узагальнення та порівняння отриманих результатів дослідження.

Основна частина

Результати та їх обговорення

У ретроспективно-педагогічних дослідженнях останніх років простежується тенденція, що полягає в зусиллях дослідників синтезувати загальні закономірності історико-педагогічної реальності та дослідження окремих педагогічних феноменів минулого. Позитивними сторонами цих спроб концептуалізації історико-педагогічного процесу видається те, що вони дають змогу побачити різні виміри (соціокультурний, аксіологічний, антропологічний, етичний, естетичний та ін.) багатогранної педагогічної спадщини минулого.

Використання означеної дослідницької стратегії дає можливість акцентувати увагу на соціокультурних обставинах, детермінантах, умовах, рушійних силах розвитку педагогічного простору, зокрема шкільної освіти. Такий вимір історичного пошуку відкриває можливості системного осмислення сутності педагогічних феноменів минулого з урахуванням загальнокультурних і цивілізаційних обставин, загальних умов і чинників впливу на освіту. В історії розвитку вітчизняної школи були періоди активізації, зниження уваги та занепаду в різних напрямах освіти, у тому числі і економічної.

Аналіз історико-педагогічних досліджень розвитку шкільної економічної освіти кінця ХХ - початку ХХІ століття свідчить, що науковці виокремлюють чотири етапи впровадження економічних дисциплін в освітній процес загальноосвітніх навчальних закладів.

Перший етап (1991-1993 рр.) - пошук змісту, форм і методів викладання економіки. Основними тенденціями цього етапу були: пошуки логіки викладання курсу економіки, відсутність навчальної та методичної літератури, використання пасивних методів навчання.

Другий етап (1994 - 2000 рр.) - період формування та оновлення змісту шкільної економічної освіти, покращення якості кадрового потенціалу, розвитку матеріальної бази, накопичення досвіду викладання економіки.

Третій етап (2001-2004 рр.) - період масового запровадження економіки в загальноосвітніх навчальних закладах.

Четвертий етап (з 2005 р.) - період формування безперервної економічної освіти, що реалізувався шляхом упровадження допрофільного та профільного навчання (Філончук, 2012: 72).

Суспільно-політичні та соціально-економічні зміни, які відбулися на початку 90-х років ХХ століття з проголошенням незалежності України, спонукали до пошуку нової освітньої парадигми.

Становлення нових соціально-економічних та політичних відносин у суспільстві, прийняття Верховною Радою Української РСР Декларації про державний суверенітет республіки, Закону УРСР «Про освіту» зумовили необхідність перегляду на практиці підходів до організації і змісту освіти, забезпечення в сучасних умовах якісно нового рівня загальноосвітньої, професійної та наукової підготовки громадян. З цією метою була розроблена Програма розвитку народної освіти Української РСР на 1991-1995 роки, якою передбачені заходи щодо захисту системи освіти при переході на ринкові відносини, забезпечення її подальшого розвитку і створення передумов для успішного функціонування на перспективу (Програма розвитку народної освіти УРСР, 1991).

Слід зазначити, що на початку 90-х років ХХ століття період становлення незалежної України був позначений системними змінами в галузі освіти. У навчальних планах загальноосвітніх шкіл на 1991-1992 навчальний рік було враховано державний вектор розвитку освіти і рекомендувалося вводити курси за вибором з 8 класу, зокрема й з основ наук. Програми цих курсів могли розроблятися як централізовано, так і у педагогічних колективах, наукових установах. Профільне навчання запроваджувалося у 10-11 класах і мало на меті забезпечити допрофесійну підготовку старшокласників у тій галузі, у якій у них проявилися стійкі інтереси і здібності (серед можливих профілів - хіміко-біологічний, екологічний, економічний та інші). Профілюючі предмети також могли викладатися як за програмами масових шкіл, так і розроблятися вчителями спільно з методистами, працівниками базових вузів, наукових та інших установ. Факультативні заняття організовувалися згідно з побажаннями школярів.

Диференціація навчання забезпечувалася максимальним урахуванням індивідуальних особливостей учнів на уроках, раціональним використанням годин, які виділяються на індивідуальні та групові заняття й консультації, на факультативи, курси за вибором і профільне навчання. Усіляко мали заохочуватись варіативні підходи, пошуки вчителів щодо вдосконалення змісту навчально-виховного процесу, творча реалізація ідей концепції національної школи (Навчальні плани денних загальноосвітніх шкіл Української РСР, 1991).

В умовах трансформації економічної системи України та необхідності прискорення соціально-економічного розвитку гостро постає проблема забезпечення високого рівня економічної компетентності молодого покоління. Значну роль на досягнення цієї мети покладено на шкільну економічну освіту, яка потребувала негайної модернізації.

Саме тому з середини 90-х років ХХ століття у школах починають проводити факультативні заняття з економіки, а згодом - уроки з основ економіки та підприємництва (Лукомська, 2014).

Гуманізація шкільної освіти поставила у центр освіти особистість учня, зробила першочерговим завданням науки й практики організацію навчання відповідно до інтересів, нахилів і здібностей учнів. У зв'язку з цим набували все більшого поширення спеціалізовані школи, класи з поглибленим вивченням циклу предметів, створювалися ліцеї, гімназії, організовувалося профільне навчання старшокласників.

Розбудова України як незалежної, демократичної, правової держави нагально вимагала створення відповідної до вимог часу системи національної освіти як передумови її духовного, соціального, економічного й культурного розвитку. Міністерством було започатковано докорінні зміни в організації, структурі, змісті освіти та виховання, спрямовані на здійснення незалежної державної політики в освіті, забезпечення її випереджувального розвитку і суттєве підвищення її ефективності.

Проблеми у різних сферах суспільного життя, що з'явилися після отримання незалежності, зумовили пошук шляхів щодо побудови національної системи освіти. Поряд із обговоренням питань реформування галузі освіти делегатами Всеукраїнського з'їзду працівників освіти України у грудні 1992 року було розглянуто концепцію «Освіта (Україна ХХІ століття)», зміст якої згодом став основою Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття») (1993 рік). У програмі визначено стратегію розвитку національної освіти у найближчі роки та на початок ХХІ століття (Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), 1994).

На початку 90-х років ХХ століття у період становлення української державності формувалися засади розвитку окремих галузей освіти, у тому числі і економічної як складової гуманітарної освіти. Як було зазначено у Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), визначальною складовою реформування освіти в Україні є оновлення змісту освіти і передбачає приведення його у відповідність з сучасними потребами особи і суспільства. А одним із шляхів реформування змісту загальноосвітньої підготовки є формування світоглядної, правової, моральної, політичної, художньо-естетичної, економічної, екологічної культури, підготовка молоді до життя в умовах ринкових відносин (Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), 1994).

У середині 90-х рр. ХХ століття було зроблено перші кроки щодо запровадження економіки в загальноосвітніх навчальних закладах, розроблено Державний стандарт загальної середньої освіти з економіки, видано перший підручник з економіки для загальноосвітніх навчальних закладів, розпочато роботу щодо підготовки педагогічних працівників до викладання шкільних дисциплін економічного спрямування. В 1998 році проведено першу учнівську олімпіаду з економіки (Філончук, 2012: 72).

З огляду на пріоритети державної політики та пізнавальні інтереси учнів, з 2001-2002 навчального року предмет «Основи економіки» включено до інваріантної частини типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів на 2001/2002 - 2004/2005 навчального року (наказ МОН України від 25.04.2001 р. №342). Його вивчали у 10-х класах протягом 35 годин. Диференційований підхід до формування змісту шкільної економічної освіти було реалізовано у декількох варіантах програм, підручників, навчально-методичних посібників. З огляду на це загальноосвітній навчальний заклад здійснював вибір варіанту упровадження економічних знань відповідно до профілю закладу та з урахуванням потреб та інтересів учнів (Філончук, 2012: 70).

Початок ХХІ століття ознаменувався прийняттям низки державних актів, що проголошували загальні тенденції розвитку освіти в Україні та визначали особливості організації шкільної освіти, в тому числі і економічної: Національна доктрина розвитку освіти (2002 рік), Концепція економічної освіти (2003), Концепція споживчої освіти для загальноосвітніх навчальних закладів (2007), Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (2011), Концепція профільного навчання у старшій школі (2013), Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2013 р.) та ін.

Новий етап розвитку шкільної економічної освіти в Україні також позначений ухваленням Національної доктрини розвитку освіти (2002 рік), у якій проголошується, що «Держава повинна забезпечувати виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється» (Національна доктрина розвитку освіти, 2002).

Враховуючи труднощі й суперечності розвитку України, нагальним було питання розроблення Концепцій економічної освіти (2003). Основними завданнями шкільної економічної освіти було визначено здобуття базових економічних знань, оволодіння елементами економіки, формування цілісного економічно-предметно-просторового середовища, що сприяє розвитку економічної культури та формуванню економічного мислення. А шкільна економічна освіта має стати базою для її подальшого розвитку і поглиблення (Концепція економічної освіти, 2003).

Слід зазначити, що якість загальної середньої освіти забезпечується через реалізацію інваріантної та варіативної частин навчального плану. Оскільки варіативна складова навчального плану забезпечує індивідуальну спрямованість змісту освіти.

Шкільна економічна освіта включала три блоки дисциплін, які формують світогляд учнів: загальноосвітній, інноваційно-практичний, блок дисциплін спеціальної підготовки. Їх вивчення має рівневу структуру: початковий (початкова економічна освіта - 1-4 класи); перший (основна економічна освіта - 5-7 класи); другий (допрофільна економічна освіта - 8-9 класи); третій (профільна економічна освіта - 10-11 класи). Перелік та зміст курсів за вибором економічного спрямування залежав як від рівня, на якому починається їх вивчення, так і від моделі, яку обрав заклад освіти.

Програми шкільної економічної освіти можна умовно розподілити на три групи:

програми загальнокультурного характеру, завдання яких - загальна економічна освіта, що передбачає ознайомлення учнями з основами господарського і суспільного життя;

програми, метою яких є підготовка до подальшого вдосконалення та поглиблення одержаних знань у галузі економіки (це курси академічного характеру);

курси прагматичного, професіонального характеру (основи підприємництва, податкового законодавства, банківської справи тощо) (Філончук, 2012: 76).

Позитивним кроком щодо реформування загальної середньої освіти стало запровадження профільного навчання у старшій школі, що включало і економічний профіль суспільно-гуманітарного напряму. Зокрема, в 2003 році предмет «Основи економіки» включено до інваріантної частини навчальних планів для профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Варіативна складова забезпечувалася вивченням таких курсів:

«Основи економіки» (8-11 класи);

«Основи споживчих знань» (8-11 класи);

«Основи сімейного господарювання» (8-9 класи);

«Ділова активність» (8-9 класи);

«Подорож у світ економіки» (5-6 класи) (Лукомська, 2014).

Подальший розвиток шкільної економічної освіти характеризується поглибленням та диференціацією змісту курсів за вибором. Зокрема, з 2006/2007 н. р. рекомендовано до вивчення курси за вибором: «Подорож у світ економіки» (5-6 класах), «Підприємництво у дії», «Міжнародний ринок», «Ділова активність» (7-му клас). Під час допрофільної підготовки - курс «Моя економіка» (8-9 класи). Однак, упровадження цих курсів відбувається активно лише в тих регіонах нашої країни, де було прийнято Програми розвитку безперервної економічної освіти.

Регіональна державна підтримка та відповідне навчально-методичне забезпечення дає змогу спрямувати зусилля на подальший розвиток економічної освіти як основну складову формування економічної культури учнів основної школи. А нові програми курсів за вибором та факультативів сприяють розвитку професійної спрямованості особистості, формуванню у неї економічного мислення, розвитку практичних умінь та навичок у фінансовій сфері (Філончук, 2012: 77).

Запровадження профільного навчання зумовило зміни в економічній освіті. У старшій школі економіка як базова дисципліна з 2011-2012 навчального року викладається в 11х класах усіх профілів (1 год. щотижня). Профільне навчання забезпечується вивченням курсу «Економіка» (3 год. щотижня в 10-11 класах), уведенням курсів за вибором і факультативів, а також близьких до економіки предметів (математики на академічному рівні та географії на профільному). Під час організації допрофільного вивчення економіки в 8-9-х класах за рахунок годин варіативної складової навчального плану рекомендовано вивчати курс «Моя економіка».

Однак, результати дослідження З. Філончук свідчать, що варіативні курси економічного спрямування було впроваджено не в усіх школах. Наприклад, у 2009-2010 навчального року у Херсонській області такі курси в основній школі викладались лише в 1,9 % загальноосвітніх навчальних закладів (не враховуючи курс «Основи споживчих знань»). У наступні роки ситуація залишилася без суттєвих змін оскільки варіативна складова є обмеженою (Філончук, 2012: 78).

Розширення змісту шкільної економічної освіти з 20072008 навчального року було здійснено шляхом введення споживчої освіти в межах міжнародного проекту «Спільнота споживачів та громадські об'єднання (ПРООН, ЄС)». Метою курсу «Основи споживчих знань» є формування знань щодо закономірностей економічної і правової організації суспільства, розвиток економічного мислення, виховання грамотної споживчої поведінки.

Аналіз методичних листів МОН України щодо викладання у школах економіки в 2001-2012 роках засвідчив, що державна політика щодо економічної освіти і виховання учнів серед основних завдань визначала: формування у них економічної культури, готовності до практичного застосування отриманих знань, оскільки саме в школі формується і розвивається економічне мислення учнів, яке забезпечує адаптацію в умовах ринкової економіки. Отже, відповідно до державних вимог, вивчення економіки в школі має забезпечувати розвиток економічної культури, економічного мислення учнів, спрямованих на критичний аналіз процесів і результативність діяльності; формування умінь самостійно набувати, засвоювати і застосовувати економічні знання, пояснювати сучасні економічні процеси; розширення уявлень про професійну діяльність у сфері економіки, отримання і закріплення навичок обраного профілю (Філончук, 2012: 74).

Про актуальність подальшого розвитку шкільної економічної освіти свідчить ухвалення Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2013 р.), де основними завданнями визначено підвищення якісного рівня освіти, що має бути спрямовано на забезпечення економічного зростання держави та розв'язання соціальних проблем суспільства, подальше навчання і розвиток особистості та наголошується на посиленні економічної підготовки учнів (Національна стратегія розвитку освіти в Україні, 2013).

Таким чином, на початку ХХІ століття в умовах перманентних змін у суспільстві, інтеграції у світовий освітній простір шкільна економічна освіта також зазнавала постійної модернізації на шляху оновлення змісту та пошуку ефективних форм розвитку економічної компетентності учнів.

В той самий час, варто зазначити, що з 2019-2020 навчального року дисципліну «Економіка» виключено з інваріантної складової навчальних планів закладів загальної середньої освіти (крім профільних класів). Натомість, відповідно до сучасного вектору розвитку освіти щодо компетентнісного підходу у навчанні, передбачено реалізацію наскрізної змістовної лінії «Підприємливість та фінансова грамотність» при викладанні шкільних навчальних дисциплін.

Висновки