Особливості формування ціннісного ставлення до іншої людини в учнів спеціалізованих шкіл

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський Національний університет водного господарства та природокористування

Вінницький національний медичний університет імені М. Пирогова

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ІНШОЇ ЛЮДИНИ В УЧНІВ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ШКІЛ

Філоненко Л.В. кандидат педагогічних наук, доцент Лисюк С.П.

старший викладач, Матвієнко О.В. професор, доктор педагогічних наук,

Шаповал А.О. директор Початкової школи №45 Саранча І.Г. кандидат

педагогічних наук, доцент Силенко Н.І. вчитель початкових класів

Анотація

школа інтернат ціннісний учень

Дана стаття присвячено вивченню особливостей формування ціннісного ставлення до іншої людини у учнів шкіл-інтернатів. Без урахування чинників, а саме: сенситивності молодшого шкільного і старшого підліткового віку щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини; особливостей організації життєдіяльності вихованців шкіл - інтернатів; специфіки контингенту учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів; потенціалу позаурочної діяльності названих вище закладів освіти - неможливо визначити дієвість тих чи інших педагогічних засобів, проектувати виховні стратегії щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини у учнів шкіл-інтернатів. За свідченням випускників шкіл- інтернатів, найбільшими труднощами по закінченні навчання у школі є непідготовленість до стосунків з представниками протилежної статі, пошук друзів, нездатність цивілізовано вирішувати конфлікти, страх перед новими людьми, невміння і небажання будувати стосунки з «нормальними людьми» та протиставлення своїх інтересів іншим, а також відсутність можливості отримати слушну пораду. Бар'єром для самостійного життя випускників шкіл - інтернатів є відсутність позитивних прикладів життєвого досвіду щодо вирішення різноманітних проблем, що негативно позначаються на ставленні до інших людей, непорозуміннях, конфліктах. Часто невміння налагоджувати стосунки з людьми та виявляти до них ціннісне ставлення викликає паніку, почуття безвиході, непорозуміння, ізольованість. Саме тому педагоги пропонують здійснювати виховання учнів шкіл -інтернатів на основі відповідності реальних потреб дітей, зв'язку з життям, активізації зворотнього зв'язку, мотивування.

Ключові слова: школа-інтернат, шкільний вік, сенсетивний період, позаурочна діяльність, самостійне життя, почуття безвиходді.

Аннотация

Филоненко Л. В., Лысюк С. П., Матвиенко Е. В., Шаповал А. А., Саранча И. Г., Силенко Н. И. Особенности формирования ценностного отношения к другому человеку у учащихся специализированных школ. Данная статья посвящена изучению особенностей формирования ценностного отношения к другому человеку у учащихся школ - интернатов. Без учета факторов, а именно: сенситивности младшего школьного и старшего п одросткового возраста по формированию ценностного отношения к другому человеку; особенностей организации жизнедеятельности воспитанников школ-интернатов специфики контингента учащихся общеобразовательных школ -интернатов потенциала внеурочной деятельности названных выше учебных заведений - невозможно определить действенность тех или иных педагогических средств, проектировать воспитательные стратегии по формированию ценностного отношения к другому человеку у учащихся школ-интернатов. По свидетельству выпускников школ-интернатов, наибольшими трудностями по окончании обучения в школе является неподготовленность к отношениям с представителями противоположного пола, поиск друзей, неспособность цивилизованно решать конфликты, страх перед новыми людьми, неумение и нежелание строить отношения с «нормальными людьми» и противопоставление своих интересов другим, а также отсутствие возможности получить дельный совет. Барьером для самостоятельной жизни выпускников школ-интернатов является отсутствие положительных примеров жизненного опыта по решению различных проблем, негативно сказываются на отношении к другим людям, недоразумениях, конфликтах. Часто неумение налаживать отношения с людьми и проявлять к ним ценностное отношение вызывает панику, чувство безысходности, недоразумения, изолированность. Именно поэтому педагоги предлагают осуществлять воспитание учащихся школ-интернатов на основе соответствия реальных потребностей детей, связь с жизнью, активизации обратной связи, мотивации.

Ключевые слова: школа-интернат, школьный возраст, сенсетивний период, внеурочная деятельность, самостоятельная жизнь, чувство безисходности.

Annotation

Filonenko Lesya, Serhii Lysiuk, Olena Matviienko, Alla Shapoval, Iryna Sarancha, Nadiia Sylenko. The features of the formation of a value attitude towards another person among pupils of specialized schools. This article is devoted to the study of the features of the formation of a value attitude towards another person among pupils of boarding schools. Without taking into account factors, namely: the sensitivity of primary school and older adolescence in forming a value attitude towards another person; the peculiarities of organizing the life activities of pupils of boarding schools of the specifics of the contingent of pupils of general education boarding schools of the potential of out-of-hours activities of the above-mentioned educational institutions - it is impossible to determine the effectiveness of certain pedagogical means, to design educational strategies for the formation of a value attitude towards another person among pupils of boarding schools. According to graduates of boarding schools, the greatest difficulties at the end of school are unprepared for relations with members of the opposite sex, the search for friends, the inability to civilize resolve conflicts, fear of new people, inability and unwillingness to build relations with “normal people” and contrast their interests to others, as well as the lack of opportunity to get separate advice. The barrier to the independent life of gradua tes of boarding schools is the lack of positive examples of life experience in solving various problems; negatively affect the attitude towards other people, misunderstandings, and conflicts. Often the inability to establish relations with people and show a valu e attitude to them causes panic, a sense of hopelessness, misunderstanding, isolation. That is why teachers propose to educate pupils of boarding schools based on correspondence with the real needs of children, communication with life, activation of feedba ck, motivation.

Keywords: boarding school, school age, sensational period, extra-time activity, independent life, sense of hopelessness.

Постановка проблеми

Дана стаття присвячено вивченню особливостей формування ціннісного ставлення до іншої людини у учнів шкіл-інтернатів. Без урахування чинників, а саме: сенситивності молодшого шкільного і старшого підліткового віку щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини; особливостей організації життєдіяльності вихованців шкіл-інтернатів; специфіки контингенту учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів; потенціалу позаурочної діяльності названих вище закладів освіти - неможливо визначити дієвість тих чи інших педагогічних засобів, проектувати виховні стратегії щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини у учнів шкіл-інтернатів.

Аналіз актуальних досліджень

Підлітковий вік - найважливіший етап життя людини [1-18], «кризовий», «критичний», «перехідний період», упродовж якого «...відбувається перехід від дитинства до дорослості, від нестиглості до зрілості, що пронизує усі сторонни розвитку підлітка - анатомо-фізіологічну будову, емоційну й інтелектуальну сфери, моральне становлення [19, с. 72].

Проблеми підліткового віку досліджували такі психологи як: Л. Виготський, Д. Ельконін, Е. Еріксон, І. Кон. Серед вчених-педагогів особливості морального виховання підлітків досліджували К. Журба, Л. Канішевська, Т. Кравченко, В. Сухомлинський, І. Шкільна та інші.

Мета статті полягає в теоретичному та методичному обґрунтуванні особливостей формування ціннісного ставлення до іншої людини в учнів спеціалізованих шкіл.

Виклад основного матеріалу

Однак у наукових поглядах щодо виділення мікроперіодів підліткового віку немає одностайної думки.

Більшість учених виділяють переважно два мікроперіоди, розходячись у думці щодо їхньої тривалості.

Дослідник О. Мудрик [20] як етапи соціалізації визначає молодший підлітковий вік (12-14 років) і старший підлітковий вік (15-17 років).

Ф. Райс [21] вважає, що ранній підлітковий вік - це 11-14 років, середній чи старший підлітковий вік - 15-19 років.

На думку Д. Ельконіна, підлітковий період або період «отротництва» триває з 11 до 17 років, поділяючись на середній шкільний вік (11-15 років) та старший шкільний вік (15-17 років) [22].

Гендерний підхід у характеристиці підліткового або перехідного віку застосував І. Кон, який вважав, що у дівчат цей період триває з 12 до 15 років, а у хлопців з 13 до 16 років. На думку психолога, цей період супроводжується не лише фізіологічними змінами, а й активним оволодінням моральними нормами та цінностями, розширенням соціальних ролей, кола спілкування, відповідальності [23].

Втім, сучасні вітчизняні вчені виділяють молодший і старший підлітковий вік, який припадає на навчання у середній ланці школи з 5-го по 9 -й клас. Так, К. Журба [24], Т. Кравченко[25] відносять до молодших підлітків дітей з 10 до 12 років, а до старших - з 13 до 15 років, що, на наш погляд, відображає особливості підліткового віку у сучасних умовах.

Цей погляд підтверджується і дослідженнями Л. Василенко, М. Савчина, котрі вважають, що саме в цей період «відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його ще називають важким, критичним, перехідним» [ 26, с. 192].

Саме в цей період відбувається активне засвоєння цінностей на фоні зростання соціальної активності, ролі ровесників у житті, зменшення ролі дорослих, що характеризує стосунки з іншими людьми.

Підлітки прагнуть до розширення кола своїх прав, можливостей, протестують проти тиску і надмірного контролю, вимагають поваги до себе, однак їм важко розширювати коло своєї відповідальності і вони, зазвичай, не вміють цивілізовано відстоювати свої права [26, с. 192].

Підлітковий вік є сенситивним щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини, оскільки типовими особливостями сучасного підлітка є такі: вибірковість в оцінці якостей іншої людини (фетишизація таких якостей, які найбільше імпонують підлітку); потреба в інтимно-особистісному спілкуванні зі значущими ровесниками [27, с. 82-83]; інтенсивний розвиток інтелектуальної, емоційної і вольової сфери; закладаються основи свідомої поведінки, окреслюється загальна спрямованість у формуванні моральних уявлень і соціальних настановлень [ 28].

У дослідженні Т. Кравченко «Соціалізація дітей шкільного віку у взаємодії сім'ї і школи» наголошується на тому, що підлітки починають усвідомлювати себе особистістю, перш за все, у взаємодії з іншими людьми. «Оцінюючи свої здібності, успіхи, зовнішню привабливість, моральну сутність, соціальну роль у колективі, свої недоліки, підліток емоційно переживає все це і намагається завоювати повагу і довіру оточуючих» [29, с. 214-215]. В цей період формуються знання, уявлення, переконання щодо інших людей та стиль взаємодії з ними. Діти цікавляться стосунками дорослих, приміряють на себе різні соціальні ролі, однак такі експерименти, не завжди адекватні щодо реальності, можуть поглиблювати внутрішні особистісні протиріччя.

Водночас, М. Савчин та Л. Василенко звертають увагу на прорахунки педагогів у вихованні підлітків, до яких відносять:

- незнання та неврахування педагогами у освітньому процесі вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів;

- нерозуміння проблем вихованців і недоцільне застосування виховних впливів;

- брак уваги до духовної сфери дітей та виховання у них моральних якостей;

- формалізм та байдужість до участі підлітків у шкільному самоврядуванні;

- відсутність систематичної роботи з проблемними родинами та ін. [ 30, с. 192].

Однак, у підлітків спостерігаються викривлення у моральній сфері, хибні уявлення про моральні цінності та вияв ціннісного ставлення до іншої людини, які є причиною аморальної поведінки чи негідних вчинків. «У зв'язку з недостатньо розвиненою вольовою сферою, такі підлітки не вміють стримувати себе, керувати емоціями, настроєм, контролювати поведінку, легко піддаються негативному впливові» [26, с. 225].

Підтвердженням цієї думки є погляди Е. Еріксона, який відмічав такі негативні явища, як дифузію ідентичності, самотність, тривожність, інфантилізм, «плутанину ролей», ворожість, невизнання людьми підлітків, які виховуються поза сім'єю. На його думку, зазначені проблеми можуть мати систематичний характер, який він пояснює дисфункціональністю чи дезадаптованістю сім'ї, а також об'єктивними умовами знаходження дитини в нестимульованому середовищі, яким є заклади інтернатного типу [30, с. 192].

Слід зауважити, що досліджуваний нами контингент підлітків є вихованцями загальноосвітніх шкіл -інтернатів.

Школа-інтернат (ігїегіит - внутрішній) - навчально-виховний заклад (закритий, напівзакритий), в якому створені сприятливі умови для повноцінного проживання, різнобічного розвитку, навчання і виховання, лікування й оздоровлення, реабілітації, професійної орієнтації, гармонійного розвитку дітей [ 31, с. 1008].

Сучасні інтернатні заклади у своїй діяльності керуються Конституцією України [ 32], Конвенцією ООН «Про права дитини» [33], Законами України «Про освіту» [34], «Про загальну середню освіту» [ 35], «Про охорону дитинства» [36],«Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» [37],Положенням про дитячі будинки та загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (Наказ МОН України від 20.09.2012 № 995/557)[38],актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей -сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»[39],Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр.[40], «Концепцією Нової української школи»[41], де дитина проголошується найвищою цінністю, а її інтереси і потреби стоять на першому місці.

На сучасному етапі розвитку освіти України розрізняють такі типи шкіл -інтернатів:

- загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей з відхиленнями в поведінці, у сім'ях яких несприятливі умови життя;

- спеціальна загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання, соціальну адаптацію та корекцію дітей з особливостями розумового й фізичного розвитку, у тому числі дітей -сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- загальноосвітня санаторна школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад із відповідним медичним профілем, що забезпечує реалізацію права на освіту дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації;

- спеціалізована школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів і курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей, у тому числі дітей - сиріт[42].

Вивчаючи проблеми виховної роботи в закладах інтернатного типу, дослідниця Л. Канішевська обґрунтовує головні завдання загальноосвітніх шкіл-інтернатів, а саме: забезпечення утримання та виховання дітей -сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; забезпечення всебічного розвитку, фізичного, соціального та психічного здоров'я вихованців; створення умов, сприятливих для проживання дітей, їх навчання і виховання; засвоєння освітніх програм, навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства і держави; забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців; забезпечення охорони і зміцнення здоров'я дітей; підготовка вихованців до майбутнього самостійного життя [43, с. 80-81];«...створення умов, які б забезпечили вихованцям повноцінну участь у всіх сферах соціальних відносин; формування в учнів соціальних навичок; допомога вихованцям в особистісному та професійному самовизначенні» [44, с. 116].

Сучасні загальноосвітні школи-інтернати реалізовують такі основні педагогічні функції: охоронно-захисну, компенсаторну, реабілітаційну, попереджувально-профілактичну, залучення вихованців до мистецтва; праці та допомога їм у професійному самовизначенні тощо, розвиток емоційної сфери та моральних потреб зростаючої особистості.

Процес реформування державної системи інтернатних закладів, який відбувається в останні роки в Україні, передбачає розукрупнення шкіл-інтернатів з великою кількістю учнів; скороченню кількості дітей -сиріт у загальноосвітніх школах-інтернатах завдяки розширенню сімейних форм виховання; надання пріоритету сімейним формам улаштування дітей-сиріт.

Позитивною тенденцією реформування системи інтернатних закладів є створення інноваційних інтернатних закладів, метою яких є «виховання здорових, активних громадян, патріотів своєї країни, здатних продовжувати розвиток ідей, поглядів, технологій у різних сферах життя суспільства, які прагнуть до участі в усіх видах і формах творчості, ведуть здоровий спосіб життя[44, с. 85].

Формування ціннісного ставлення до іншої людини є важливим завданням шкіл-інтернатів, де виховуються діти з різним життєвим досвідом, рівнем моральної вихованості та світобаченням.

Позаурочна діяльність загальноосвітніх шкіл-інтернатів має значний потенціал щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини у підлітків - вихованців інтернатних закладів.

Дослідник Б. Кобзар дає таке визначення поняття «позаурочна діяльність» - це організовані й цілеспрямовані заняття, які проводяться у вільний від навчального процесу час для розширення знань, умінь і навичок, розвитку самостійності, індивідуальних здібностей і нахилів дітей, а також їхніх інтересів і збагачення корисного відпочинку [45, с. 22].

По-перше, у процесі позаурочної діяльності з'являється можливість для цілеспрямованої роботи щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини, здійснення своєчасної діагностики рівнів сформованості ціннісного ставлення до іншої людини у підлітків названих вище закладів освіти.

По-друге, за рахунок позаурочної діяльності стає можливим тривале спілкування між вихованцями і педагогами, завдяки якому створюються можливості для гуманізації навчально-виховного процесу, що вимагає сприяння формуванню гуманістичної спрямованості особистості, задоволенні потреб підлітків у вільному виборі видів діяльності; співпраці педагогів та учнів у вирішенні питань організації їхньої життєдіяльності; усунення авторитаризму в вихованні;

По-третє, у процесі позаурочної діяльності можливо залучати учнів до гуманістично спрямованої діяльності, яка сприяє збагаченню досвіду моральної поведінки.

Таким чином, сучасні загальноосвітні школи-інтернати мають певні можливості щодо формування ціннісного ставлення до іншої людини у підлітків.

Пристаємо до думки Л. Канішевської, що організація самоврядування, створення системи постійних і тимчасових доручень; робота секцій і гуртків; проектна діяльність; залучення школярів до корисної праці; групова робота школярів сприяють створенню умов, необхідних для групової взаємодії, співпраці, самостійної орієнтації в тій чи іншій ситуації [44, с. 108],формування ціннісного ставлення до іншої людини.

В основу позаурочної діяльності з формування ціннісного ставлення до іншої людини у учнів шкіл -інтернатів покладено такі принципи: добровільності, гуманістичної спрямованості, диференційованого підходу до вихованців, цілісності і різноманітності, відповідальності [45, с. 22], креативності, успішності та соціальної значущості [46, с. 36-37].

Більшість учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів позбавлені нормальної сім'ї. Це - діти-сироти, в яких померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, діти з матеріально незабезпечених та проблемних сімей, діти із сімей біженців.

Сирітство - соціальне явище, що характеризує стан дитини, яка тимчасово чи постійно перебуває поза сімейним оточенням внаслідок втрати батьків, а також дитини, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишитися в сімейному оточенні, потребує захисту чи допомоги з боку держави. Сирітство буває двох типів: біологічне і соціальне. Біологічні сироти - це діти, які втратили обох батьків. До другого типу (соціальні сироти) належать діти, які є сиротами при живих батьках [31, с. 817].

Поширення соціального сирітства в Україні зумовлено чинниками економічного і соціального характеру.

Економічні: матеріальні труднощі сімей, які виховують дітей, поширення безробіття, послаблення функцій державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей; погіршення умов утримання дітей у державних закладах.

Соціальні: збільшення кількості кризових сімей; алкоголізація, наркоманізація населення; позбавлення моральної відповідальності батьків за виховання дітей [47, с. 9].

Більшість дітей до влаштування в школу-інтернат не мали належних умов для розвитку й виховання. Але найбільше на їхніх почуттях, свідомості й поведінці позначалося порушення (чи взагалі відсутність) внутрішньосімейних зв'язків, відчуття незахищеності, відсутність сімейного затишку, турботи, ласки, любові [48, с. 51].

Потрапляючи до шкіл-інтернатів, такі діти, зазвичай, з одного боку, розчаровані у людях загалом, а з іншого боку - намагаються ідеалізувати тих дорослих, які символізують, на їхній погляд, «нормальне» життя. Як правило, це мама, старший брат, бабуся та ін.

Багатьом дітям, що прибувають до шкіл-інтернатів, притаманний недостатній розвиток совісті, їм чужі поняття обов'язку, відповідальності, честі, добра, справедливості тощо, в них не сформувалося почуття сорому за власні неправильні вчинки, негідну поведінку. Ці діти легко піддаються зовнішнім негативним впливам і не здатні чинити опір [48, с. 51].

Дослідниця Л. Канішевська зазначає, що особливостями підготовки учнів шкіл-інтернатів до самостійного життя є: специфіка контингенту; соціальне сирітство, особливості організації життєдіяльності вихованців шкіл -інтернатів: заорганізованість життєдіяльності школярів, наслідками якої є орієнтація поведінки вихованців на тотальний контроль з боку педагогів; відсутність індивідуального підходу до дитини, гіперопіка школярів; недостатні можливості щодо формування соціальної відповідальності учнів; обмеження соціального простору, наслідками якого є: вимушена адаптація до великої кількості однолітків, труднощі спілкування тощо; організаційно-педагогічні проблеми функціонування шкіл-інтернатів[43, с. 293-299];недоліки освітнього процесу загальноосвітньої школи-інтернату, що заважають ефективному досягненню завдань виховання соціальної зрілості школярів; формальні вимоги для всіх учнів поза диференціацією їхніх здібностей та інтересів [44,с. 213-220.].