Інклюзивна освіта в Україні: сучасний стан та проблеми розвитку

Ihor Hevko. Inclusive education in Ukraine: current state and problems of development інклюзивна освіта соціальна інтеграція

For many decades, in the focus of numerous foreign scientific and pedagogical discussions, there are problems finding effective strategies for the practical implementation of the theoretical basis for inclusion. The article states that there is an urgent need to develop and design changes in the education system, including the professional readiness of teachers to work in an inclusive school. The article analyzes the current legal and regulatory framework for the development of inclusive education in Ukraine. The article reveals the basic concepts of inclusive education, namely: "inclusion", "inclusive education", describes the social policy models of the leading countries of the world, studies foreign and domestic experience in introducing integrated and inclusive education in educational institutions, proves the importance of an inclusive approach to implementation of the concept of inclusive education.

Involving children with special needs in general educational institutions provides specialized remedial assistance and psychological support, the task of which is to monitor the development of the child, the success of his or her education, and assist in solving problems of adaptation in the environment of healthy peers. Understanding the realities of domestic inclusion on the basis of an analysis of the theoretical and methodological foundations of world educational integration should help the adjustment of domestic integration processes, overcoming the mistakes made and their prevention in the future.

The article notes that when solving specific problems in an educational institution, several closely interrelated factors need to be considered: viewing the content and methods of higher education to prepare teachers for work in inclusive institutions, takes into account the peculiarity of the realization of the educational paradigm oriented to the knowledge and consideration of the individual needs of special students in depending on age, nature, degree of violation; the need to maintain a high level of teaching that determines the search for "own style" of teaching, which should be characterized by high professionalism and individual approach to each student, the use of interactive forms of learning, will allow from the outset to involve training students for practice within inclusive education.

Key words: inclusiveness, inclusive education, social integration, integration, humanization of education.

У процесі демократизації українського суспільства неабиякого поширення набувають ідеї гуманізації освіти й пріоритетів особистості. На змінудержавоцентристськійосвітнійсистемі, в якійголовна мета визначалася як формуванняособистості за певнимиеталонами і підпорядкуваннявласнихінтересівдержавним, а основною ознакоюбулажорсткарегламентаціянавчальногопроцесу, приходить так звана дітоцентристська система освіти, в якійдомінуєорієнтація на інтересидитини, на задоволенняїї потреб.

Сучасніосвітні практики та педагогічнісистемирозвиненихкраїн та країнщорозвиваютьсязазнаютьнеобхіднісоціумузміни, здійснюючиперехід на новіосвітніконцепції та технології. Міжнародніорганізації (наприклад, ЮНЕСКО, ОБСЄ та інші) в якостіпріоритетногорозвиткусистемиосвітирекомендуютьінклюзивнуосвіту, спрямовану на реалізацію прав громадян на здобуттяякісноїосвіти та соціальнуінтеграцію. Сучасна парадигма освітивиходить з ідеїстворенняадекватнихумов для індивідуумів з різнимипотребами в навчанні (в тому числі для осіб з різнимипсихофізичнимивадами та обдарованих людей).

У працяхзарубіжнихавторів (Т. Бут, D. Armstrong, F. Armstrong, H. M. Levin, D. Mitchel, D. L. Ryn- dak, A D., A. Sander, A D. Treherne, L. Jackson) досліджується проблема визначеннясутностіпоняття «інклюзивнаосвіта».

Протягомостанньогодесятиліттявітчизнянінауковці, зокрема В. Бондар, А. Колупаєва, Т. Євту- хова, В. Ляшенко, І. Іванова, О. Столяренко, А. Шевчук, О. Савченко та ін. присвячуютьсвоїпрацідослідженнямпроблемизалученнядітей з особливими потребами до навчання в загальноосвітніхнавчальних закладах, їхреабілітації та соціалізації до суспільних норм. Значнийвплив на розвитоксистемиспеціальнихнавчальнихзакладів, удосконаленняїхструктури, розробку методик ранньоїдіагностикипсихічногорозвиткудітеймалипраціпсихологів Л. Виготського, О. Венгер, О. Запорожця, О. Киричука, Г. Костюка, Б. Корсунської, С. Максименка, Н. Морозової, В. Синьова, П. Талан- чука, В. Тарасун, М. Ярмаченка. В них обґрунтованопринциповіположеннящодоособливостейрозвиткупсихічнихпроцесів у дітейрізноговіку, ролікорекційноговиховання у підготовці до шкільногонавчання, механізмівформуванняїхсоціально-комунікативноїактивності. В дослідженняхученихвивчаласяісторіястановлення і розвиткуокремихнапрямківспеціальноїосвітидітейшкільноговіку з різнимипсихофізичнимипорушеннями. Одночасноаналізуваласяісторіявиникненнянауковихпоглядів на тічиінші прояви аномальногорозвитку та засобиїх психолого- педагогічноїкорекції [2; 4; 6].

Мета статтіполягає в розкриттіособливостейрозвиткуінклюзивноїосвіти в Україні.

Широкевживаннятерміну «діти з особливими потребами» зініціювалаСаламанкськадекларація, опублікована у 1994 р. Тут подано йогоосновневизначення «особливі потреби». Воностосуєтьсявсіхдітей і молодих людей, чиї потреби залежатьвідрізноїфізичноїчирозумовоїнедостатностіаботруднощів, пов'язаних з навчанням. Чималодітеймаютьтруднощі в навчанні, відтак - спеціальніосвітні потреби на певнихетапахсвогонавчання в школі» [10].

Інклюзивнаосвітасьогодні з повним правом можевважатися одним ізпріоритетівдержавноїосвітньоїполітикиУкраїни. Перехід до неїзумовленийвжетим, що наша країнаратифікувалаКонвенціїООН в області прав дітей та прав інвалідів [1].

Для забезпечення права на якіснуосвітуцихдітейміжнародна практика пропонуєдітям з особливими потребами широкий вибірдоступних форм здобуттяосвіти: індивідуальну, дистанційну, екстернатну, «школиконсультаційнихкласів», «школи другого шансу», «вечірнішколи», а також «включені» («інклюзивні») форминавчання. Останнідаютьзмогудітямізособливимипотребаминавчатисяспільнозісвоїмиздоровимировесниками,щоефективновпливає на рівеньїхньоїсоціалізації.

Інклюзивнаосвіта - цекомплекснийпроцесзабезпеченнярівного доступу до якісногонавчання шляхом організаціїдіяльності в освітніхустановах на основізастосуванняособистісно- орієнтованихметодівнавчання, з урахуванняміндивідуальнихособливостей. Визначенняоптимальнихшляхів і засобіввпровадженняінклюзивногонавчаннябазується на основівідповідного нормативно-правового, навчально-методичного, кадрового, матеріально-технічного та інформаційногозабезпечення [2, 27].

На користьінклюзивноїосвіти в Україні та за кордоном виробленочимало теоретичного і практичногоматеріалу. За інклюзивнуосвіту, в першучергу, активно виступаютьсамі батьки дітейізінвалідністю, а такожгромадські та благодійніорганізації, якімаютьдотичнийпрофільдіяльності. Досвідєвропейськоїінклюзії, щовжемаєпозадудесятиліттяуспішнихнапрацювань, говорить сам за себе, аджепоказуєнеабиякуперспективність та успішність такого навчально-розвиваль- ногонапрямку [2, 207].

Цікаво, щопровіднієвропейськікраїни - Італія, Австрія, Німеччина, Швеція - почали вивчення, розробку та підтримкуінклюзивності в освіті на державному рівнісамезавдякипотужнимгромадськимоб'єднанням, що, в першучергу, складалисяз батьків, чиїдітимаютьінвалідність. В Італії, щовиступиласправжнім новатором у ційгалузі й однією з перших почала впровадженняінклюзивного компоненту в освіту, вдалося провести освітню реформу в країнізавдякиініціативностіорганізацією «Демократична психіатрія».

У радянськійсистемівиховання й навчаннядіти, якімаютьінвалідність, здобувалиосвіту в закритих закладах й у подальшомунавітьотримували роботу. Але разом ізтим не існуваловираженоїінклюзивноїскладової. Тождеякимвзагалівідмовляли у навчанні, вважаючийогомарним та перекладаючи всю відповідальність за розвитокдитини з інвалідністю на батьків. Для Україниінклюзивнаосвіта - педагогічнаінновація, щознаходиться на стадіївпровадження, а тому зустрічає немало труднощів. Це і професійнанепідготовленістьвчителівмасовоїшколи до роботи з дітьми з особливимиосвітніми потребами в порівнянні з педагогами спеціальнихшкіл, якінебезпідставновважаютькращимипослуги для дітей у своїх закладах. Архітектурнанепристосованістьспоруд, недоопрацьованість нормативно-правоїбази, необхідністьдодатковогофінансуванняінклюзивнихзакладівосвіти, академічнаперевантаженістьнавчальнихпрограм, якідоситьважкоадаптувати до потреб дитини з вадами у розвитку, негативнеставленнябатьків «нормальних» дітей, - все цезначноутруднюєпроцесзапровадженняінклюзивногонавчання.

На сьогодніспеціальнаосвіта в Українімаєскладну, розгалужену й диференційовану систему навчально-виховних (корекційних) закладів, реабілітаційних і медико-педагогічнихцентрів, навчально-виховнихкомплексів, спеціальних (корекційних) класів при середніх закладах освітитощо. Розвитоксистемиспеціальноїосвітиспрямований на подальшудиференціацію і вдосконаленнядіючоїмережікорекційнихзакладів, відкриттяновихтипівзакладів, у якихнадаватиметься комплексна допомога й підтримкадітямізособливими потребами, а такожіззалученнямцихдітей в загальноосвітню школу» [4].

У сучаснійсвітовійосвітнійполітиці, як підтверджуєаналізнауково-педагогічнихджерел і міжнародних нормативно-правовихдокументів, визначаєтьсякількапідходів до наданняосвітидітям з обмеженимиможливостямиздоров'я. Основні з них:

- мейнстримінг - (загальнийпотік) передбачаєрозширеннясоціальнихконтактівміждітьми з обмеженимиможливостямиздоров'я та їхнімиоднолітками;

- інтеграція - (цілий) зусилля, спрямовані на введеннядітей з особливимиосвітніми потребами у регулярнийосвітнійпростір.

Українаприєдналась у 2010 році до Конвенції про права інвалідів, прийнятоїООН в 2006 році, в якійпроголошенообов'язок держав-учасницьКонвенціїзабезпечуватиінклюзивнаосвіта на всіхрівнях і навчанняпротягомусьогожиття [3]. Конвенціюратифікували 79 держав, вона стала першоюміжнародноюугодою, щозобов'язуєзахищати права інвалідів».

16 січня 2018 президент Петро Порошенко підписав закон № 2249-VI0 «Про внесеннязмін до деякихзаконодавчихактівУкраїни». Цимрішенням президент Українививів з ужитку слово «інвалід» [11].

За данимиМіністерствасоціальноїполітики, кількість людей з інвалідністю в відносних показ- никах збільшиласявдвічіпорівняно з 1990 роком. Якщо в 1990 їхналічувалося 3% населення, то сьогоднікількість людей з особливими потребами в Українісягає 6% (близько 3 млн.), з якихпонад 165 тисяч - діти. Майже 80 відсотківінвалідів - це люди працездатноговіку. Головна проблема для цієїкатегоріїнаселення - вільний доступ до всіхможливостейсучасноїцивілізації. Починаючи з вільногопересування по місту, і закінчуючиосвітою і працевлаштуванням. Самепитанняосвіти в сучасномусвіті є принциповим [13].

Коли говорять про освітудітей з особливими потребами, слідговорити про змінубазовихпринципівнавчання. Радянська система намагаласявирішувати проблему шляхом їїігнорування і обмеження. Тому термін «люди з особливими потребами» просто країнібувнепотрібний. Вживавсятермін - «інвалід». Створювалисяспеціалізованішколи-інтернати для інвалідів, в кращомувипадку - спеціалізованікласи. Головнийнедоліктакоїобмеженоїсистеминавчання - відсутністьконтактів з однолітками і незворотніпсихологічнізміни у свідомостідитини. Більшістьвихованцівспецшкіл в подальшомужиттімаютьпочуттязнедоленості через обмеженністьконтактів з ровесниками. Недолікінтегрованихкласів - недостатнякваліфікаціявикладачів, якіпрацюють з дітьми з особливими потребами [6, 179].

Протевжетривалий час, західнікраїнипросуваютьідеювсебічноїінтеграції людей з інвалідністю в звичайнийсвіт. Звідсивиникаєтермін - інклюзія (в перекладі з англ. - включення, інтеграція). Відповідно, інклюзивнаосвіта - наданнярівного доступу до навчальногопроцесу людям з особливими потребами. В Україніситуація з інклюзивноюосвітоюзнаходиться на етапізародження. Серед 17337 українськихшкілтількитисяча сто двадцятьсімзалучені до інклюзивногонавчання. Більше 56 тисячшколярів з особливими потребами маютьможливостінавчання в загальноосвітніхустановах. Таким чином, показникінклюзії в Україні становить лише 7%. Для порівняння: в Литвіця цифра сягає 90%, Польщі - 42%, Словаччини - 42%, Угорщині - 57%, Італії - 99%, Норвегії - 90%, Франції - 25% »[5].

Включеннядітей з особливими потребами в масовіосвітні установи передбачаєспеціалізованукорекційнудопомогу і психологічнупідтримку, завданнямяких є контроль за розвиткомдитини, успішністьйогонавчання, наданнядопомоги у вирішенні проблем адаптації в середовищіздоровиходнолітків [4, 237].

5 липня 2017 року президент Петро Порошенкопідписує Закон «Про інклюзивнуосвіту» («Про внесеннязмін до Закону України «Про освіту» щодоособливостейдоступу осіб з особливимиосвітніми потребами до освітніхпослуг») [12]. Цим законом, зокрема, закріплюється право на освітуосіб з особливимиосвітніми потребами та надаєтьсяїмможливістьздобуватиосвіту в усіхнавчальних закладах, в тому числібезкоштовно в державних і комунальнихнавчальнихзакладах,незалежновід «встановленняінвалідності». Такожпередбачаєтьсяможливістьвведеннядистанційної та індивідуальноїформинавчання; визначаютьсяпоняття «особа з особливимиосвітніми потребами», «інклюзивненавчання»; надаєтьсяможливість особам з особливимиосвітніми потребами отримати психолого-педагогічну та корекційно-розвиваючудопомогу, створити для таких осібінклюзивні та спеціальнігрупи (класи) в загальноосвітніхнавчальних закладах.

На основіаналізу рисунку 1 та таблиці 1 станом на 2017 рік в Україніпоширеністьрозладамипсихіки і поведінкисереддітейвікомвід 0 до 17 роківскладає 195495 осібабо 25%) (на 1000 дітей). Територіальнудиференціацію добре демонструє картосхема яка зображенана рисунку1. Найбільшізначенняцьогопоказникастановлять 7535 дітейабо 45%о у Чернігівськійобласті, а найменші 3388 дітей 14,16% у Волинськійобласті, в Тернопільськійобластіцейпоказник становить 6 036 осібабопонад 30,26%.

Щодозахворюваностірозладамипсихіки і поведінкисереддітейвікомвід 0-17 років, то цейпоказник по Україні становить 3,81% або 29008 дітей, найбільшізначеннязахворюваностіцьогопоказникаспостерігаються в Чернігівськійобласті 7,68% (1264 дітей), найменші у Волинській - 2,05% (491 дітей) та 5,14 % або (1025 дітей) - в Тернопільськійобласті .

За оперативнимиданими з областей майжекожначетверта школа в Українібезпосередньовпроваджуєінклюзивний принцип навчання. «2018 року завдякифінансуванню з державного бюджету майже 14 тис дітейскористалиськорекційнимипослугами, було створено та обладнаносучасноютехнікою 500 інклюзивно-ресурснихцентрів (ІРЦ). На сьогодні по всійкраїнівже створено 516 таких центрів. 2019-го ця цифра буде збільшена до 700, щоповинноповністюзабезпечити потреби. На обладнанняновихцентрів в бюджетіцьогороку передбачено 39 млн. грн. Такожзакладеноінвестицію в 504 млн. грн. на підтримкуосіб з особливимиосвітніми потребами. Коштисубвенції у розмірі 353,3 млн уже направлені у школи», - повідомилаМіністросвіти і науки Лілія Гриневич [5].

МіністросвітиУкраїниЛілія Гриневич акцентує, щонаразізалишається проблема доступностідітей з особливимиосвітніми потребами до шкіл та іншихзакладівосвіти. «Ще мало закладів з архітектурноюдоступністювищепершого поверху.

Таблиця 1 -Розладипсихіки і поведінки у дітейвікомвід 0-17 років за 2017 рік [13]

1. АдаптованаконвенціяООН щодоосіб з особливими потребами. Нью-Йорк, 13 грудня 2006 р. URL: www.osmhi.org/index.php?page=200&news=401&pages(Дата звернення: 29.01.2019).

2. Данілавічютє Е. А. Стратегіївикладання в інклюзивномунавчальномузакладі: навчально-методичнийпосібник. К. :Видавничагрупа «А.С.К.», 2012. 287 с.

3. Декларація про права інвалідів 2006 року URL: www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_117(Дата звернення: 29.01.2019).

4. Гевко І. В. Значення інноваційних технологій при здійсненні інклюзивної освіти. Педагогічний альманах: збірник Комунального вищого навчального закладу Херсонська академія неперервної освіти Херсонської обласної ради. Херсон, 2018. Випуск № 37. С. 236-240.