Особливості вияву стилю виховання в сім’ї у підлітків з девіантною поведінкою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості вияву стилю виховання в сім'ї у підлітків з девіантною поведінкою

Дейниченко Л.М.

к.п.н., доц. кафедри психології ДДПУ

Сопова А.Є.

студентка IV курсу спеціальності 053 "Психологія" ДДПУ

Анотація

У даній статті проведено аналіз сутності підліткової девіантності. Визначені основні підходи щодо умов сімейного виховання підлітків, які впливають на схильність до девіантної поведінки. Продемонстровані результати експериментального дослідження особливостей стилю виховання в сім'ї на вияв відхилень в поведінці підлітків. Встановлено зв'язок між рівнем адаптованості в родинних відносинах та девіантною поведінкою підлітків. поведінка виховання сімейний

Ключові слова: девіантна поведінка, підліток з девіантною поведінкою, стиль сімейного виховання, особистість, відхилення в поведінці дітей

Постановка проблеми. Сучасний стан суспільства має вагомий вплив на різні групи населення, але найпомітнішим та проблемним є вплив на молодіжне середовище. Зважаючи на це, девіантність в умовах сьогодення є досить вагомим компонентом процесу соціалізації та психологічного дозрівання більшості молодих людей. Тобто, ми бачимо безпосередній зв'язок між формуванням особистості підлітка та станом оточуючого середовища, а особливо умов виховання, та взаємовідносин в родині. Вочевидь, з практичної точки зору це дослідження актуально, оскільки виявивши особливості в стилі виховання в сім'ї у підлітків, схильних до девіантної поведінки, можливо буде намітити основні напрямки психологічної роботи як безпосередньо з підлітками, так і з їх батьками.

Аналіз останніх джерел і публікацій. Соціальні аспекти девіантної поведінки досліджують В.С. Афанасьєв, М.І. Бобнева, В.М. Кудрявцева,

A. Р.Масалимова та ін; психологічні складові даного явища обґрунтовані в працях А.М. Грись, О.В. Змановської, Н.Ю Максимової, Н. М Панасенко та ін.; педагогічні аспекти розглядаються в працях В.Ф. Матвєєва, В.В. Овчаренка,

B. С.Орлова, О.О. Свириденка та інших науковців.

Переважна більшість вітчизняних і зарубіжних досліджень спрямованих на вивчення умов, що сприяють порушенням поведінки у підлітків, зокрема асоціальної і антисоціальної, багато в чому пов'язані з недоліками сімейного виховання (М.А. Галагузова, Р.Г. Ілешева, Н.Д. Лакосина, А.Є. Личко, М.М. Міннегалієв, А.В. Мудрик, О.І Пенькова, М.В. Шакурова, І.А. Фурманов).

Мета даної статті - теоретичний аналіз та експериментальне дослідження особливостей вияву стилю виховання в сім'ї у підлітків з девіантною поведінкою.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Процес трансформації сучасної сім'ї як соціального інституту супроводжується тривожними ознаками її дезорганізації - збільшенням кількості розлучень, послабленням виховного потенціалу сім'ї. Це дає підстави стверджувати, що стан сучасної сім'ї є кризовий. Водночас причини окремих сімейних проблем часто криються або в особливостях сімейного спілкування, або в індивідуальних характеристиках членів сім'ї, тобто мають психологічний характер, що впливає на формування особистості дитини та поведінку підлітка.

Підлітковий вік - гострий та напружений період переходу від дитинства до дорослості. Цей період є критичним та суперечливим. Перехідний період супроводжується появою специфічних психологічних новоутворень та закладенням основних соціальних установок. Надзвичайно часто в цей час відбувається залучення до шкідливих звичок, формуються дезадаптивні стилі поведінки, котрі призводять до невиправних помилок.

Аналіз психолого-педагогічної літератури не дозволяє знайти якогось спільного, визнаного усіма підходу до визначення підліткової девіантності. Отже, нема і єдиного розуміння відносно діагностичних критеріїв, корекції поведінки та особистісного розвитку підлітків. Кожен з існуючих підходів має свою основу та логіку.

Найбільш узагальненим виглядає розподіл підлітків на дві категорії. Це, по - перше, діти з так званими "соціалізованими формами" антисуспільної поведінки. Для них не характерні емоційні розлади, вони легко пристосовуються до соціальних норм антисуспільних груп (друзів або родичів), до яких вони належать. Свою антисуспільну спрямованість вони не демонструють явно, розуміючи, що це призведе до негативних наслідків. Однак час від часу девіантна поведінка може проявлятися, будучи при цьому цілковитою несподіванкою для оточуючих. Таким дітям властиві розвинутий інтелект, рефлексивність і, при цьому, низький рівень моральної свідомості. Їх відрізняє вміння маніпулювати як однолітками так і дорослими та почуття міри в цій діяльності. По-друге, це діти з не соціалізованою антисуспільною формою поведінки. Вони як правило, знаходяться в поганих стосунк ах з однолітками та своєю родиною та мають значні емоційні порушення, що проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості та мстивості [1, 45]. Ми вважаємо, що дана характеристика виглядає надзвичайно нечіткою для організації корекційних заходів, оскільки не зрозуміло, являються ці особливості поведінки наслідком свідомого вибору, простим наслідуванням (інтроектом) чи, насправді, є емоційним порушенням.

Цілком обґрунтовано відхилення в поведінці дітей пов'язують зі стилем виховання та взаємовідносин в родині. Д. Боумрін виокремив параметри батьківського стилю (контроль, вимоги, способи спілкування, емоційна підтримка), що відповідають за певні паттерни дитячих рис, пов'язаних з відповідною поведінкою [4, 278].

Залежність поведінки дітей від характеру дитячо-батьківських стосунків підкреслюється більшістю психологів. Розуміється, ця залежність не завжди пряма, частіше вона опосередкована додатковими умовами та факторами: соціальними, економічними, інтелектуальним кліматом в родині, особливостями когнітивного і розумового розвитку дитини.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури визначив основні завдання дослідження, які полягали в тому, щоб виявити в підлітків схильність до девіантної поведінки, дослідити стилі сімейного виховання та адаптованості в родинних стосунках. Відповідно поставлених завдань використані такі методики: методика "Визначення схильності до поведінки з відхиленням" А.Н. Орел, опитувальник "Підлітки про батьків" (ADOR), методика "Адаптивність в мікросуспільних відносинах" (журнал "Практична психологія та соціальна робота" №8, 2003).

Дослідження проводилося на базі загальноосвітньої школи №24 м. Краматорська Донецької області. В ході експерименту було досліджено і обстежено 2 групи - експериментальна (у кількості 20 чоловік з відхиленнями поведінки) та контрольна (у кількості 30 чоловік, де проявів антису спільної поведінки не простежувалося). Вік підлітків від 14 до 15 років.

Групи були сформовані на підставі відбору за методом спостереження: до експериментальної групи увійшли діти, які раніше виявляли схильність до девіантної поведінки або вже скоїли якісь злочини; до контрольної групи увійшли діти, що таких проявів не виявляли. З робочою групою було проведене обстеження за всіма позначеними методиками.

В ході дослідження девіантної поведінки виявлено, що в експериментальній групі з 20 підлітків високий рівень схильності до прояву поведінки з відхиленням мають 13 дітей (65% групи), середній рівень - 7 дітей (35% групи). Отже, тенденція проявів девіантної поведінки дуже висока, що було зумовлено характером вибірки, куди спеціально були відібрані проблемні діти та діти з неблагополучних родин.

В контрольній групі з 30 підлітків: 4 дитини (13% групи) мають середній рівень схильності до девіантної поведінки, 26 дітей (87% групи) - низький рівень схильності. Отже, тенденція прояву девіантної поведінки майже зовсім відсутня, що також зумовлено характером вибірки.

Дослідження уявлень підлітків про батьківські установки і методи виховання, виявило, що більшість підлітків, відзначають непослідовність виховної тактики своїх батьків, причому це стосується як батька, так і матері. Батьки не приділяють значної уваги відвертому спілкуванню зі своїми дітьми, насамперед вони живуть своїм особистим життям. Вихованням дітей підліткового віку вони займаються тільки коли діти чимось особливим привертають їхню увагу до своєї особистості. Було виявлено, що непослідовність у вихованні доньки проявляється у вигляді різких змін: від дуже суворого стилю виховання до ліберального, надання повної самостійності дитині, від психологічного прийняття до емоційного відсторонення.

Отже, в "благополучні" періоди діти живуть самі по собі, їм багато дозволяється, рівень вимог і контролю з боку батьків невисокий, як, втім, і інтерес батьків до них як до особистостей. Але все змінюється в "неблагополучні" періоди, коли батьки вимушені звернути на дитину увагу та вирішують "виправити" положення: зростає контроль, вимогливість, посилюються санкції до дитини.

Порівняльний аналіз вираження поведінкових стратегій батьків показав, що в дослідженні було виявлено високий рівень показника "автономність" у взаєминах підлітків і батьків. Це свідчить, що в таких сім'ях батьки проявляють відстороненість, байдужість, відчуженість, агресивність та надмірну суворість у міжособистісних стосунках. Вони не проявляють турботу, підтримку у випадках конфліктів або у важких ситуаціях, дуже вимогливі до своїх дітей.

Слід зазначити, що у вихованні підлітків не переважає директивний стиль з боку батьків. Середні значення отриманих результатів демонструють переважання автономності над контролем. Цікаво, що такої виховної тактики дотримуються і батьки і матері, причому для батьків це більш характерно. За нашої точки зору, отримані результати дійсно відображають пошир ену останнім часом точку зору на виховання дітей в сім'ї. З одного боку, зайняті "добуванням грошей" і виживанням батьки замало часу проводять з дітьми ніж раніше, а з іншого боку, зміна громадської думки і поширення психологічних знань серед населення призводить до відмови від прийнятих раніше жорстко-авторитарних поглядів на виховання дитини. Заміною суворого батьківського контролю стало фактично байдужість і відстороненість.

Аналіз співвідношення показників ворожість і позитивний інтерес з боку батьків показав, що у матерів відношення цих показників дорівнює одиниці. Це свідчить, що з точки зору підлітків матері як приймають так і відсторонюються від них приблизно в однаковій мірі. Що стосується батьків, серед них ворожість та емоційне відсторонення дітей більш виражені, ніж щире та оцінне ставлення, інтерес до них. Це можна пояснити тим, що для таких батьків дуже велике значення має успішність і добрі результати своїх дітей, припускаючи, що висока результативність у навчанні та відповідність їх вимогам забезпечать підліткам краще адаптуватися до реалій дорослого життя.

Саме тому з боку батьків підлітки відчувають оцінне ставлення, ігнорування їх потреб і відсутність інтересу до змісту їх внутрішнього життя і особистісних проблем. Матері в цьому сенсі демонструють більш благополучну картину, хоча у них позитивний інтерес до дітей не переважає над ворожістю, а всього лише дорівнює їй.

Дослідження адаптованості в родинних стосунках за методикою "Адаптивність в мікросуспільних відносинах", показало, що в експериментальній групі, більш виражений показник "не адаптованість", що становить 63%, низьку адаптованість виявили 37% у підлітків схильних до девіантної поведінки. Поряд з цим, в контрольній групі представлений тільки 77% високого рівня адаптованості та 23% середнього рівня адаптованості підлітків в родинних стосунках

Для визначення взаємозв'язку між отриманими показниками застосовували коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Було встановлено, що існує сильний зворотній взаємозв'язок між рівнем адаптованості та девіантністю (r = -0,86), тобто чим більш підліток схильний до девіантної поведінки, тим більше він проявляє дезадаптованість.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

Отже, дослідження стилів батьківського виховання показало, що відчуваючи по відношенню до себе, перш за все, байдуже, по суті, ставлення, підлітки набувають досвіду формальних стосунків у сім'ї, що, ймовірно, є джерелом їх невпевненості і занепокоєння з приводу створення в майбутньому власної щасливого сімейного життя. Однак вони відчувають високу потребу в близьких і психологічно безпечних внутрішньосімейних стосунках. Внутрішня небезпека цієї ситуації полягає в тому, що на даному етапі свого життя підлітки це не усвідомлюють цих проблем. Більшість дітей підліткового віку оцінюють відстороненість батьків як довіру до себе, відсутність авторитарності і дерективності у вихованні вважають як позитивне ставлення до них як до особистості. Перспективним напрямом може бути дослідження ціннісних орієнтацій у підлітків схильних до девіантної поведінки.

Список використаних джерел