Сучасний стан фізичного виховання школярів у європейських країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасний стан фізичного виховання школярів у європейських країнах

Артем Яковенко

Анотація

Мета статті - аналіз сучасного стану та проблем фізичного виховання школярів у європейських країнах для вироблення стратегії оптимізації фізичного виховання українських шкіл на основі зарубіжного досвіду.

Методи дослідження: аналіз, систематизація та узагальнення даних наукової літератури, нормативних документів.

Результати. У статті подано аналіз даних наукової літератури та документальних матеріалів щодо особливостей організації та забезпечення процесу фізичного виховання у загальноосвітніх школах країн Європи. Зроблено порівняльну характеристику відповідності європейського шкільного виховання таким критеріям: наявність законодавчої бази, декларативний та фактичний статус предмету "Фізичне виховання ", кількість уроків на тиждень, освітній рівень вчителів фізичного виховання та інші. Виявлено, що загалом європейські країни мають схожі моделі організації фізичного виховання та спільні цілі і міжнародні стандарти. Визначено, що не всі країни задовольняють державні та міжнародні вимоги щодо забезпечення дітей достатньою руховою активністю, але статус предмету "Фізичне виховання " є обов'язковим у всіх досліджених державах. Крім того, для учнів передбачена участь у позакласній фізичній активності, у Польщі вона є обов'язковою. Однією з найгостріших проблем є кадрове забезпечення процесу. У більшості країн заняття для учнів початкової школи проводять учителі без спеціальної освіти.

Висновки. Для України цінність європейського досвіду полягає у створенні гнучких навчальних планів, національних стандартів фізичного виховання, залученні якомога більшої кількості школярів до фізичної активності, збільшення фінансування галузі за допомогою недержавних коштів тощо. фізичний виховання школяр

Ключові слова: фізичне виховання, європейські країни, школа.

Results. The article provides an analysis of the data of scientific literature and documentary materials on the peculiarities of organization and provision of the process ofphysical education in general schools of European countries. The comparative characteristic of the correspondence of the European school education with the following criteria is made: the availability of the legislative framework, the declarative and actual status of the subject "Physical education", the number of lessons per week, the educational level of teachers of physical education, and others. It has been found that, in general, European countries have similar models of physical education organization and common goals and international standards. It is determined that not all countries meet state and international requirements for providing children with sufficient motor activity, but the status of the subject "Physical education" is obligatory in all countries studied. In addition, pupils are enrolled in extracurricular physical activity, in Poland it is mandatory. One of the most acute problems is the staffing of the process. In most countries, classes for elementary school students are conducted by teachers without special education.

Conclusions. For Ukraine, the value of European experience is to create flexible curricula, national standards for physical education, attract as many students as possible to physical activity, increase financing of the industry through non-state funds, etc.

Key words: physical education, European countries, school.

Постановка проблеми й аналіз результатів останніх досліджень. Глобальні інтеграційні процеси сучасного світу - об'єктивна тенденція розвитку всіх сфер суспільного життя. Вони охопили суспільне виробництво, культуру, духовне життя, освітню та наукову сфери, ставши визначальними факторами формування способу та якості життя усього світу та окремих державно-організованих суспільств. Політико- правові та організаційні аспекти цього руху на європейському континенті протягом останніх десятиліть закріплені в Лісабонській стратегії, що знайшла свою конкретизацію у процесі формування єдиного європейського простору освіти і науки в рамках реалізації організаційно-правових та методичних заходів [1, 2].

У Європі поширюється нова міжнародна модель освіти, основними принципами якої є демократичність (індивідуалізація, творче мислення), релевантність (практична та соціальна значущість навчання), неперервність освіти протягом життя, висока якість, гнучкість (здатність пристосовуватись до вимог часу, технологізація, інтернаціоналізація (дотримання загальноєвропейських освітніх стандартів, взаємне визнання атестатів, дипломів, наукових ступенів).

Особливістю європейського підходу до середньої освіти є те, що акцент ставиться не лише на здобуття базових знань з основних предметів, але і здійснюється спроба передбачити ті уміння та професії, які потребуватиме європейське суспільство в майбутньому. Саме шкільна освіта повинна "вчити вчитися" тобто готувати молодь до ціложиттєвого навчання. На відміну від вищої освіти шкільна освіта залишається в компетенції європейських держав. Євроінтеграція в галузі середньої освіти не передбачає уніфікацію національної системи освіти, а лише стимулює до досягнення високих освітніх стандартів. Шляхи та засоби для цього кожна країна вибирає самостійно, залежно від особливостей національної системи освіти та культури [1].

Для фахівців галузі фізичної культури і спорту широкий інтерес представляє визначення особливостей організації та забезпечення процесу фізичного виховання загальноосвітніх шкіл країн Європи, їх спільні риси та відмінності, методологічний підхід тощо. Накопичений позитивний досвід європейських країн можна використовувати при плануванні та здійсненні процесу фізичного виховання українських школярів.

Мета дослідження - проаналізувати сучасний стан та проблеми фізичного виховання школярів у європейських країнах для вироблення стратегії оптимізації фізичного виховання в українських школах на основі зарубіжного досвіду.

Методи дослідження: аналіз, систематизація та узагальнення даних наукової літератури, нормативних документів.

Результати і дискусія. Аналіз літературних джерел та документальних матеріалів дозволив нам виділити критерії, за якими можна зробити порівняльну характеристику особливостей організації фізичного виховання у школах зарубіжних країн. Критеріями оцінки виступили наявність законодавчої бази фізичної культури та спорту, статус предмета, наявність навчального плану, кількість годин на вивчення предмета, освітній рівень вчителів фізичної культури тощо (табл. 1).

Отримані дані свідчать про наявність спільних рис у організації процесу фізичного виховання в школах країн Європи, оскільки вимоги до освітнього процесу є тотожними та регулюються Радою Європи.

У 2018 році представниками різних європейських країн, за підтримки Європейської асоціації фізичного виховання, було створено Європейські рамки якісного фі - зичного виховання (EFQPE) [3], які декларують стандарто-орієнтований підхід до фізичного виховання учнів. Тобто запропоновано критерії відповідності школярів визначеним компетентностям у русі, соціальній взаємодії, участі у фізичній активності тощо за результатами вивчення предмету "Фізичне виховання". Рекомендовані стандарти на цей час впроваджуються європейськими країнами.

Слід відмітити, що у розглянутих нами державах фізичне виховання декларується як обов'язковий предмет навчального плану. При цьому фактичний статус дещо відрізняється від нормативного у Великобританії, Німеччині, Франції. При дефіциті фінансування, технічного та кадрового забезпечення перевага надається іншим загальноосвітнім предметам (математиці, мові, читанню). Трапляються випадки скорочення годин і навіть відміни занять [4].

При цьому Європейська рада та уряди країн створюють велику кількість законодавчих документів щодо підтримки та розвитку фізичного виховання та збільшення рівня рухової активності молоді [5].

Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує учням 60 хвилин рухової активності щодня. Ці норми представлені у навчальних планах європейських країн. У той же час, Європейська асоціація фізичного виховання рекомендує мінімум 3 уроки фізичного виховання на тиждень. У багатьох країнах фактично кількість уроків знижується з віком учнів. Найбільша кількість годин фізичного виховання передбачена у Німеччині та Польщі, при цьому навчальний план включає фізичну активність протягом дня до загальної структури цього часу. У Франції та Великобританії школярі старшої школи отримують найменше уроків фізичного виховання протягом тижня. Фінляндія планує однакову кількість уроків на всіх етапах навчання. Крім того, у всіх країнах планується позакласна фізична активність, яка включає в себе фізичні вправи протягом навчального дня, участь школярів у шкільних або позашкільних спортивних клубах та асоціаціях. У Польщі така фізична активність навіть є обов'язковою. В інших країнах участь у позакласній або позашкільній фізичній активності регулюється наявністю мотивації дітей до таких занять.

Більшість рухових навичок та видів спорту, передбачених навчальними планами шкіл є традиційними (спортивні ігри, легка атлетика, гімнастика), але залежно від географічних особливостей країни до змісту занять включаються характерні для цих регіонів види спорту. Найбільш популярними у Великобританії є футбол, бейсбол, гольф, верхова їзда, танці [6, 7]. Французькі школярі віддають перевагу плаванню, єди- ноборствам, командним спортивним іграм (футбол, волейбол) та іграм з ракеткою (теніс, бадмінтон) [8]. У Німеччині навчальним планом передбачено спортивні ігри, гімнастика, плавання, велоспорт та інші [9]. Серед фінських школярів особливо популярними є зимові види спорту - лижі, хокей тощо [10]. Вибір видів спорту для занять фізичним вихованням у Польщі надається школі, вони мають автономію щодо включення у навчальний план різних видів рухової активності [4, 11].

Основна спрямованість занять фізичним вихованням регулюється національними стандартами і, як правило, у всіх країнах передбачає набуття учнями рухової компетентності, актуального рівня знань щодо користі фізичних вправ для здоров'я, високого рівня вмотивованості до занять фізичною культурою, налагодження соціальних зв'язків, формування персональних якостей та залученість до оздоровчої фізичної активності.

Результати вивчення предмету "Фізичне виховання" оцінюються за допомогою формальної та підсумкової оцінки. Формальне оцінювання передбачає описову характеристику навчальних досягнень учнів за визначений етап навчання та рекомендації щодо подальшого удосконалення. Така система оцінювання передбачена у Великобританії, Польщі та Фінляндії. Підсумкова оцінка, як правило, виражається у знаках чи цифрах (від А до Е, 100-бальна шкала тощо). Всі країни застосовують підсумкове оцінювання, але у Фінляндії, Польщі та Великобританії воно вводиться починаючи з середньої школи.

Однією з найбільших проблем у забезпеченні процесу фізичного виховання школярів європейських країн є наявність учительських кадрів. Основною вимогою до вчителів, які викладають фізичне виховання у середній та старшій школі, є наявність фахової освіти. У початковій школі цей предмет викладають учителі без спеціальної освіти. У Великобританії, крім того, існують учителі-універсали, які можуть викладати фізичне виховання. Деякі французькі вчителі отримують загальні знання в сфері фізичного виховання під час навчання у закладах вищої освіти. Найбільша незабезпеченою фахівцями є Німеччина - 50% учителів не мають фахової освіти. Найкраща ситуація виявлена у Польщі - 99% усіх вчителів мають фахову освіту; у Фінляндії - 85%.

Таблиця I

Порівняння особливостей організації фізичного виховання школярів у країна" Європи