Досвід підготовки кадрів поліції в передових демократичних державах світу

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. До наукового доробку з проблематики дослідження специфіки підготовки поліцейських кадрів у зарубіжних країнах зробили внесок такі вчені, науковці та дослідники, а також поліцейські-управлінці, як: М. Ануфрієв, С. Асямов, О. Бандурка, А. Басов, О. Безсмертний, В. Закатов, І. Клименко, М. Лошицький, Д. Міразов, М. Сірант, В. Сокуренко, Н. Харчук, Д. Швець, А. Якубов та ін.

Метою статті є аналіз досвіду організації системи підготовки кадрів поліції в передових демократичних країнах світу.

Виклад основного матеріалу. Як слушно зазначає В. Сокуренко, сучасна поліція не може діяти ефективно без налагодження процесу постійного вдосконалення якості підготовки поліцейських кадрів та, відповідно, досягнення таким процесом кінцевого результату - тобто вироблення ефективної системи освіти із формування поліцейських- професіоналів з високим фахом, які здатні були б виконувати усі необхідні завдання, що перед ними поставлені в сучасних реаліях життя [7, с. 22].

Також ректор Харківського національного університету внутрішніх справ В. Сокуренко робить припущення, що "...сьогодні традиційні підходи до підготовки працівників правоохоронних органів не повністю забезпечують необхідну якість і професійну компетентність кваліфікованих кадрів поліції. У зв'язку з цим важливого значення набуває вироблення оптимальних підходів до підготовки майбутніх працівників поліції, подальшого підвищення їх кваліфікації. Досягти цього можна шляхом вивчення та використання успішних міжнародних практик й участі в реалізації спільних пілотних проектів, зокрема опрацювання здобутків сучасної науки поліцейського права в країнах Західної Європи та вироблення з урахуванням національних особливостей правової системи стандартів підготовки працівників поліції в Україні" [7, с. 22].

Натомість М. Лошицький більш критичний в оціночних судженнях. Він зазначає: "На жаль, існуюча в Україні модель професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ за багатьма критеріями не відповідає зростаючим потребам суспільства та загальновизнаним міжнародним демократичним стандартам у цій сфері" [4, с. 34], вказуючи на необхідність ".докорінного перегляду всієї існуючої системи відомчої професійної та освітньої підготовки працівників системи МВС і створення умов для проявлення й подальшого зростання їх професіоналізму та підвищення кваліфікації..." [4, с. 34]. Такий перегляд підходів, звісно, не може бути реалізований без вивчення зарубіжного вже існуючого досвіду.

Зараз у Західній Європі відсутній єдиний усталений методологічний комплекс щодо підготовки поліцейських кадрів у сфері захисту прав і свобод громадян, боротьби із злочинністю і підтримання публічної безпеки, використовуються різні педагогічні концепції. Таким чином, поліцейські в Європі здебільшого одразу починають отримувати певну вузькопрофільну специфікацію [7, с. 22]. В принципі, підготовка спеціалістів вузького профілю притаманна не лише освіті поліцейських, і не лише в країнах Європи. Загалом, країни Західного світу у вищій освіті використовують подібну практику. Вона має низку як суттєвих переваг, так і недоліків.

Необхідно зауважити, що деякі дослідники взагалі порушують питання доцільності та необхідності вищої освіти для поліцейських, рівня такої освіти і підготовки, а також її вплив на подальшу безпосередню роботу в поліції.

Так, І. Клименко зауважує, що сьогодні у психолого-правовій практиці існують мінімум три групи концептуальних поглядів дослідників щодо необхідності працівникам поліції підвищувати рівень освіченості. Вчені, які відносяться до умовно першої групи, взагалі дійшли доволі несподіваних висновків, що вища освіта негативно впливає на службу особи в поліції, оскільки ".поліцейські з вищою освітою зазвичай є більш вибагливими до умов праці, менше задоволеними своєю роботою, більш цинічними щодо поліцейської роботи й дають нижчі оцінки своїй організації..." [3, с. 20]. Друга група дотримується думки про відсутність різниці між працівниками з вищою освітою або без неї у ставленні до служби, рівні професіоналізму під час виконання функціональних обов'язків, напруги тощо. Третя група виступає за активне впровадження практики залучення до служби в поліції осіб із вищою освітою [3, с. 20].

Також І. Клименко наводить цікаві результати досліджень західних вчених щодо взаємодії служби в поліції та вищої освіти. Навіть якщо вища освіта не має підтвердженого у статистичній площині якісно позитивного впливу на ефективність роботи поліцейських кадрів, вона неодмінно чинить позитивний ефект. Підвищення стандартів освіти поліцейських призводить до збільшення авторитету та поваги до відповідної сфери діяльності. Вчений вказує на думку Х. Голстейна, що критерій наявності у працівника поліції вищої освіти ".допоможе подолати неправильне уявлення, що поліцейській роботі властиві нескладні завдання, з якими може справитись кожен" [3, с. 20]. Поліцейські отримують широкий спектр покладеної на них відповідальності, певний рівень самостійності, їх прийняті рішення за ймовірним можливим впливом на життя громадян не поступаються суддівським або прокурорським. Однак, за твердженням Дж. Файфа, якщо останні вимагають наявності обов'язкової вищої освіти, навіть вченого ступеня, то поліцейська служба у подібних критеріях значно відстає [3, с. 20].

Разом з тим деякі дослідження, здійснені на основі спостереження за діяльністю тих "західних" поліцейських, які отримали освіту в коледжі, й тих, хто відповідної освіти не мав, вказують, що поліцейські кадри з вищою освітою є більш відкритими в системі переконань до сприйняття чогось нового, менш догматичними, менше схилялись до застосування покарань, частіше обирали не авторитарну, а демократичну модель професійної поведінки, мали вищий рівень толерантності до етнічних питань [3, с. 20].

Все ж, незважаючи на різноманітні підходи до встановлення необхідно рівня освіти поліцейського, питання якісного кадрового забезпечення є одним з найважливіших елементів стратегії і тактики розвитку поліції в розвинутих країнах світу [4, с. 35], а сучасні українські (і не тільки) фахівці солідарні в питанні основного способу забезпечення якісної та ефективної діяльності поліції України у вигляді системного вдосконалення усіх ланок професійної підготовки поліцейських [10, с. 14]. Розглядаючи досвід країн Західного світу, слушно також наголосити, що дані країни не зупиняються лише на розбудові базових інституцій підготовки професіоналів, вони вибудовують потужну систему багатопрофільної додаткової, або, як у нас її традиційно називають, післядипломної освіти. Тут поліцейські підвищують кваліфікацію, спеціалізацію, проходять тренінги, удосконалюють власні професійні якості, здійснюється перепідготовка кадрів. Подібні установи діють при поліцейських навчальних закладах або за місцем несення служби [4, с. 35].

Необхідно зауважити, що, наприклад, в Європі все відчутніше простежується тенденція, коли, окрім здобуття власне відомчої поліцейської освіти, поліцейські організовано відряджаються або за власною ініціативою вступають до "звичайних", тобто цивільних вищих закладів освіти (коледжі, інститути та університети). Звісно, навіть існують деякі посади, які вимагають більше не суто професійних навичок поліцейського, а вміння публічного управління та адміністрування, менеджменту, управління персоналом тощо, тому така практика цілком виправдана та актуальна. Зараз до поліції в Західних країнах йдуть особи із декількома дипломами про вишу освіту, мають науковий ступінь (Ph.D.). Вчений М. Лошицький, говорячи про відомчу систему професійної підготовки поліцейських кадрів в Європі, зазначає, що вона: ".. .інтегрувалася в загальнонаціональні та міжнародні освітні простори через систему державного ліцензування, атестації та акредитації і функціонує відповідно до загальнодержавних критеріїв і стандартів" [4, с. 35].

Дійсно, окрім внутрішніх національних освітніх відомчих інстанцій, європейці розвиваються в бік взаємної інтеграції в питаннях підготовки поліцейських. На сучасному рівні взаємної євроінтеграції країн-членів ЄС задля збільшення ефективності сил захисту правопорядку, окрім національної освіти, в деяких ключових сферах старші офіцери доповнюють власну освіту на європейському міждержавному рівні. Однією з визначних подій у даній царині стало Рішення Ради Євросоюзу утворення Європейського поліцейського коледжу (CEPOL) у 2000 році. Абревіатура CEPOL має французьке походження College Europйen de Police, тобто Європейський коледж поліції. В 2003 році він отримав постійну "прописку" в м. Брамсгілл, що у Великій Британії. Одним із пріоритетних напрямків роботи CEPOL став розвиток загальних освітніх стандартів поліції європейських країн, з ним співпрацювали національні відомчі інститути й коледжі. Завдяки співпраці були напрацьовані загальні критерії оцінки знань курсантів та рекрутів поліції [2, с. 24-25].

2005 року Рішення Ради від 2000 року було скасовано, а на основі нового Рішення з 1 січня 2006 року CEPOL почав діяти як агентство Європейського Союзу. Відповідно до цього ж рішення були встановлені основні цілі та завдання коледжу: навчати старших офіцері поліції задля розширення їх знань про національні поліцейські системи держав- членів, транскордонну взаємодію поліцейських інституцій держав-членів, роль і функціонування міжнародних інститутів у протидії злочинності (наприклад, Європол); сприяти в підготовці освітніх програм працівників поліції в державах-членах у сфері транскордонної співпраці між поліціями національних держав; розробляти навчальні програми, а також забезпечувати підготовку керівної ланки працівників поліції в тих державах, що претендують на вступ до ЄС [6, с. 358]. Функціонування CEPOL загалом покликане сприяти розвитку співпраці національних відомств поліції внаслідок організації навчання, підвищення кваліфікації старших офіцерів.

В сучасних західних системах підготовки поліцейських кадрів простежується ряд загальних тенденцій та підходів щодо розвитку даної системи. Досвід із CEPOL засвідчує, що в ХХІ віці відбувається інтернаціональна уніфікація національних стандартів освіти, диверсифікація моделей підготовки професіоналів. Поруч з інтеграційними процесами національні інституції з підготовки кадрів до поліції намагаються виокремити найкращі сторони із власної системи підготовки, враховувати національні особливості та поєднувати їх з загальносвітовими тенденціями. Якщо розглядати питання підготовки кадрів категоріями міждержавними на рівні поліцейських інституцій Західного світу, можна виділити ряд загальних тенденцій у питаннях покращення стандартів освіти поліцейських, які реформуються разом із процесом змін у специфіці роботи поліції в умовах глобалізації, розвитку технологій тощо) [1, с. 314].

Такими тенденціями постають:

1) корегування стандартів процесу професійного відбору з урахуванням принципів демократизації;

2) гуманізація процесу освіти;

3) відхід від мілітаризованих традицій підготовки поліцейських;

4) напрацювання та орієнтування на власні традиції, враховуючи світові тенденції;

5) збільшення ролі інтелекту під час професійної підготовки майбутніх поліціантів;

6) стандартизація відомчої вищої освіти, цивільної та загальноуніверситетської освіти;

7) орієнтування на розвиток у майбутніх поліцейських креативного типу мислення, підвищення рівня індивідуальних особистісних чеснот особи;

8) забезпечення наступності в процесі профпідготовки й професійної самореалізації за рахунок впровадження відкритої, дистанційної та непереривної освіти;

9) інтеграція та взаємний обмін досвідом систем підготовки поліцейських різних держав [1, с. 314].

Таким чином, подібні тенденції в питаннях підготовки кадрів поліції у Західному світі слугують виконанню важливих цілей: підготовка фахівців високого рівня для будь-якого профілю діяльності поліції; стандартизація основ професійності поліцейського; безперервний процес підвищення кваліфікації; формування у поліцейських професійної етики як елементу попередження злочинів (особливо в питаннях зловживання повноваженнями) [8, с. 243-246].

У країнах континентальної Європи професійна підготовка працівників поліції налічує три рівні. На кожному з цих рівнів відбувається взаємодія із загальними цивільними системами освіти. На першому рівні відбувається базова підготовка вступників до органів поліції за територіальним принципом приналежності освітніх закладів, центрів чи академій до певного службового підрозділу (даний ступінь розглядають як повну загальну освіту чи рівень середнього професійного значення). Другий рівень передбачає підготовку багатопрофільного характеру співробітників поліції, яким необхідно виконувати обов'язки за різноманітними спеціальностями. Даний тип підготовки відбувається за управління органів поліції федерального чи республіканського значення (відповідає ступеню бакалавра). На третьому рівні професійна підготовка включає освіту майбутніх поліцейських в освітніх закладах відомчого характеру, також в університетах задля набуття конкретної спеціалізації управлінської ланки. Тут передбачено отримання ступеня бакалавра або магістра. Така структура сприяє поступовій професійній самореалізації кадрів поліції, нарощуванню знань, вмінь та навичок поліцейських [1, с. 313-314].

Водночас слід зауважити, що система підготовки кадрів поліції може залежати від державного устрою, принципів діяльності поліції залежно від її місця в системі правоохоронних силових органів в державі. Якщо переходити до конкретних прикладів країн світу, то можна навести досвід Сполучених Штатах Америки, де діяльність поліції реалізується на декількох рівнях юрисдикції - місцевому, на рівні штату, федеральному рівні. Система побудови поліції у США характеризується високим ступенем децентралізованості, тому, відповідно, в різних штатах або на юрисдикційних рівнях законодавство може визначати різні завдання та напрями діяльності, пріоритети органів захисту правопорядку. Тому і в системі підготовки кадрів проявляється регіональна специфіка [10, с. 15].

З середини ХХ ст. в США почали створюватись установи зі стандартизації підготовки поліцейських кадрів. У 1959 році в штаті Каліфорнія створено Комісію зі стандартів і підготовки поліцейських в мирний час задля виконання згаданих вище завдань в межах власного штату. Цю практику перейняли згодом усі інші штати. Подібні комісії розробляють правила та стандарти вербовки, перебування на службі та звільнення поліцейських, займаються встановленням мінімальних критеріїв вимог для тих, хто бажає служити в поліції, впроваджують нові програми з навчання поліцейських тощо [4, с. 35].