Формування операційних компонентів професійної компетентності фахівців соціальної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Формування операційних компонентів професійної компетентності фахівців соціальної сфери

Марина Лапіна

Марина Лапіна, кандидат психологічних наук, доцент ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

Статтю присвячено актуальній проблемі формування професіоналізму фахівців софономічних професій, зокрема особистісної компетентності, яка є найважливішою частиною фахової майстерності педагогів, психологів, соціальних працівників, фахівців системи МВС тощо. Метою статті є створення психолого-педагогічної програми формування операційних компонентів особистісно-професійної компетентності фахівців соціальної сфери за допомогою методів соціального проектування. У статті зазначено, що операційний компонент професійної компетентності становлять професійно-важливі якості фахівців соціальної сфери, безпосередньо пов'язані з реалізацією фахової діяльності та належні до різних рівнів психологічної структури особистості, а саме: сталі професійні знання, комунікативні, конфліктологічні, інформаційні компетенції фахівців, якості самоорганізації та самоконтролю, стресостійкість та вміння керувати своїми емоціями. Зміст психолого-педагогічної програми формування операційного компонента особистісно-професійної компетентності складають методи активного практикоорієнтованого творчого опанування психолого-педагогічними та конфліктологічними знаннями, методи активного соціально-психологічного навчання, а саме групового психологічного тренінгу із використанням вправ з розвитку здібностей саморегуляції та аутотренінгу. Запропонований контроль ефективності програми через використання методів психодіагностики відповідних професійно-важливих якостей фахівців. Очікуваними результатами реалізації програми формування операційних складників компетентності є отримання сталих соціально-гуманітарних знань, психолого-педагогічного мислення, комунікативних та організаторських навичок фахівців соціальної сфери, здатність керувати своїми емоціями та розвиток індивідуальних якостей стресостійкості в допомагаючий діяльності для збереження психічного здоров'я фахівця. Викладена програма формування операційних компонентів особистісної компетентності є спробою технологізації процесу професійного навчання задля отримання високої якості освіти та стабільного спрямованого розвитку інструментальних компонентів професіоналізму фахівців соціальної сфери.

Ключові слова: фахівці професій соціальної сфери, професійна компетентність, операційні компоненти особистісно-професійної компетентності, психолого-педагогічна програма, активне практикоорієнтоване навчання, психологічний тренінг.

FORMATION OF THE OPERATIONAL COMPONENTS OF SOCIAL SPHERE SPECIALISTS' PROFESSIONAL COMPETENCE

The article is devoted to the actual problem of forming the professionalism of specialists in sophonomic professions, in particular personal competence, which is the most important part of the professional skills of teachers, psychologists, social workers, specialists of the Ministry of Internal Affairs system, etc. The purpose of the article is to create a psychological and pedagogical program for the formation of operational components of personal and professional competence of social specialists using social design methods. The article states that the operational component of professional competence consists of professionally important qualities of specialists in the social sphere, directly related to the implementation of professional activities and belonging to different levels of the psychological structure of the individual, namely: stable professional knowledge, communicative, conflictological, information competencies of specialists, the quality of self-organization and self-control, stress tolerance and the ability to manage their emotions. The content of the psychological and pedagogical program for the formation of the operational component of personal and professional competence consists of methods of active practice-oriented creative mastering of psychological, pedagogical and conflictological knowledge, methods of active socio-psychological training, namely Group psychological training using exercises for the development of self-regulation abilities and auto-training. It is proposed to monitor the effectiveness of the program through the use of methods of psychodiagnostics of the corresponding professionally important qualities of specialists. The expected results of the implementation of the program for the formation of operational components of competence are the acquisition of stable social and humanitarian knowledge, psychological and pedagogical thinking, communication and organizational skills of social specialists, the ability to manage their emotions and the development of individual qualities of stress tolerance in helping activities to preserve the mental health of a specialist. The described program for the formation of operational components of personal competence is an attempt to technologize the process of professional training in order to obtain a high quality of education and stable directed development of instrumental components of the professionalism of social specialists.

Keywords: specialists of Social Professions, professional competence, operational components of personal and professional competence, psychological and pedagogical program, active practice-oriented training, psychological training.

Вступ

Перед сучасним українським суспільством сьогодні дуже гостро стоїть завдання підвищення якості підготовки здобувачів вищої освіти. Особливо це стосується фахівців соціальної сфери, високий професіоналізм та компетентність яких є запорукою реалізації соціальної політики держави, спрямованої на задоволення соціальних та гуманітарних потреб людини. Як зазначено в законі “Про вищу освіту”, компетентність фахівця - це не тільки поєднання професійних знань, умінь та навичок, а й сукупність поглядів, цінностей, інших особистих якостей, тобто, професійна компетентність є системним утворенням, що складається з багатьох компонентів. У професійній діяльності фахівців соціальної сфери переважає гуманістичний погляд на людину, в основі соціальної підтримки є милосердя, тому, незважаючи на широке застосування соціальних технологій, особистісна компетентність є найважливішим складником його професіоналізму. Враховуючи положення діяльнісного, особистісно-орієнтованого та компетентнісного підходів до професійної компетентності, особистісна компетентність фахівця соціономічних професій складається з мотиваційного, рефлексивного й операційного компонентів. Саме операційний компонент забезпечує здатність до виконання безпосередніх професійних функцій та, у загальному підсумку, розвиток професійного майстерності фахівця.

Значний внесок у вивчення теоретичних засад професіоналізму та професійної компетентності фахівців соціальної сфери зробили А. Деркач, С. Дружилов, І. Зимня, О. Кокун, В. Лапшина, А. Маркова, І. Сафонова, О. Шендерук та ін. У науковій літературі висвітлено зміст та характеристики особистісної компетентності (О. Густова, О. Кононко, О. Савчук, В. Півень, О. Ульяніна), комунікативної (Л. Березовська, В. Андрієвська, Т. Баєва, Т. Бучинська, Д. Годлевська, Н. Задорожна, М. Якимчук), конфліктологічної (С. Калаур, Л. Котлова, Л. Мухіна, С. Томчук, С. Філь), перцептивної (Я. Верещинська, О. Землянська, С. Кожушко), дослідницької (Л. Філатова О. Семенова, В. Сахарова), проектної (М. Демченко, Н. Калугіна), соціокультурної та міжкультурної (Т. Браніцька, Д. Костенко, І. Новікова, А. Пантелеева, Г. Романова), управлінської компетентності (О. Данилюк, Ю. Панімаш, О. Сорока). Наразі вже окреслено загальні напрями формування та психолого-педагогічного супроводу професійної компетентності фахівців соціальної сфери (О. Гомонюк, Т. Дерека, А. Казакевич, О. Кондрашева, О. Пришляк, В. Туманова, Г. Хусаинова, А. Чепелюк). Проте, на тлі великої кількості наукових праць, присвячених вивченню складників професіоналізму, специфічний зміст інструментально-операційних компонентів особистісної компетентності фахівців (педагогів, психологів, соціальних та медичних працівників, фахівців системи МВС тощо) потребує концептуалізації та узагальнення; специфіка формування операційних компонентів особистісної компетентності фахівців соціальної сфери вимагає подальшої розробки методичного інструментарію, тому тема роботи є актуальною й має велике практичне значення.

Відповідно, метою статті є розроблення психолого-педагогічної програми формування операційних компонентів професійної компетентності фахівців соціальної сфери.

Методи та методики дослідження

Як було показано авторами (Курбатов, 2001; Бочелюк, 2008; Панок, 2013), провідним методом для розробки психолого-педагогічної програми розвитку операційних складників професійної компетентності є метод проектування, спрямований на розв'язання конкретних завдань індивідуального розвитку або соціальної взаємодії, зокрема й з використанням знань і досвіду наукової та практичної психології та педагогіки. Технології соціального проектування здатні ефективно вирішувати поставлене завдання та забезпечувати результат у разі зміни соціальних умов або актуального стану об'єкта технології та контексту ситуації. Специфіку проектування соціальних систем зумовлює багатостороннє врахування суб'єктивного чинника, притаманне будь-якому соціальному явищу. Особливий вид проектування (психолого-педагогічне) підкреслює роль психологічної науки поряд із педагогічною в побудові та розвитку освітнього середовища. Міждисциплінарний характер соціального проектування зумовлює необхідність системного підходу до розроблення психолого-педагогічних програм, у яких об'єктом змін виступає особистість з високим рівнем самосвідомості та здатністю діяти цілеспрямовано.

Розглядаючи систему психолого-педагогічного проектування з позицій особистісно-розвивального підходу, О. Киричук виокремлює в його складі вісім взаємодоповнюючих наукомістких технологій, а саме: 1) психолого-педагогічну діагностику; 2) системно-комплексний аналіз та прогнозування; 3) конструювання завдань навчального закладу та завдань особистісного розвитку учня; 4) програмування навчально-виховних програм; 5) моделювання сюжетної лінії навчально-виховних проектів; 6) планування реалізації проектів учасниками освітнього процесу; 7) створення розвивального змісту в сценаріях навчальних занять та виховних заходах; 8) реалізація особистісно-розвивального змісту в освітньому процесі (Киричук, 2006). Тобто соціальну технологію складають блоки психолого-педагогічних, організаційно-діяльнісних та індивідуально-психологічних компонентів проектування освітнього простору.

Результати та дискусії

Відповідно до авторської моделі операційний компонент особистісно-професійної компетентності становлять професійно-важливі якості фахівця, що безпосередньо пов'язані з реалізацією фахової діяльності та належні до різних рівнів психологічної структури особистості.

По-перше, до операційних компонентів - професійних знань працівника - можна віднести психолого-педагогічну грамотність, що формує гуманістичний підхід як певний тип мислення в структурі професійної майстерності фахівців. Разом із цим, як зазначають багато авторів, майбутнім фахівцям соціономічних професій у період навчання у ВНЗ мають не лише надаватися теоретичні знання, але і створюватися умови для їхнього вдосконалення на практиці.

По-друге, станом на сьогодні, найбільшого розвитку в теоретичних і прикладних дослідженнях отримала розробка комунікативної та інформаційної компетентності фахівців. Комунікативна компетентність виступає необхідною складовою професійної компетентності фахівця соціальної сфери, ця особлива особистісна якість поєднує в собі комунікативні й організаторські здібності, навички й поведінку, а також комунікативні цінності. До комунікативної компетентності слід віднести й конфліктологічну компетенцію та управлінські якості фахівця соціальної сфери.

По-третє, операційний компонент професійної компетентності фахівця соціальної сфери пов'язаний з інструментальними складниками готовності до професійної діяльності - якостями самоорганізації та управління зовнішньою і внутрішньою цілеспрямованою активністю, самоконтролем, стресостійкістю, вмінням перемикатися й керувати своїми емоціями. Ці характеристики мають особливе значення для фахівців соціономічних професій, оскільки фахівець у своїй діяльності відчуває необхідність постійної позаурочної роботи над предметом і собою, а також стикається з великою кількістю невизначених та емоційно-напружених ситуацій.

Отже, метою програми формування операційних компонентів професійної компетентності є психолого-педагогічний супровід та підтримка формування професійних якостей особистості фахівців соціальної сфери під час безперервного професійного вдосконалення. Завданнями програми є:

- формування сталих професійних знань, які є підґрунтям професійної майстерності фахівців соціальної сфери;

- розвиток комунікативних, інформаційних, конфліктологічних компетенцій фахівців;

- формування здатності до самоконтролю та саморегуляції власних психічних станів, підвищення якостей стресостійкості професіоналів.

Операційний компонент особистісно-професійної компетентності пов'язаний, передусім, з когнітивними складниками готовності до професійної діяльності. Першоосновою формування професіоналізму соціального працівника є конкретно-предметні знання, оскільки фахівець соціальної сфери у своїй діяльності має спиратися на широкі знання спеціальних, соціальних, психологічних та організаційних аспектів праці. Ці елементи фахової готовності формуються переважно на етапі отримання базової вищої освіти.

З огляду на вимоги сьогодення сучасні педагоги, психологи, соціальні, медичні працівники та працівники системи МВС мають володіти глибокими, міцними та системними знаннями з основ фаху та професійної діяльності, загальної психології та психології особистості, загальної та галузевої педагогіки конфліктології, деонтології, основ психореабілітації фахівців соціальної сфери тощо. Навчальні програми відповідних дисциплін мають передбачати опанування методологічними та емпіричними основами надання соціального супроводу розладів адаптації, суб'єктивного дистресу й емоційного розладу особистості. Знання загальних соціально-психологічних концепцій стають базою для розуміння феноменів соціалізації особистості, спілкування та взаємовідносин осіб у суспільстві, соціально-психологічного та педагогічного впливу, технологій соціальної підтримки, психодіагностики й соціальної терапії та інших.

Методами формування інструментальних складників професіоналізму фахівців є як класичні методи навчання - якісне навчально-методичне забезпечення, розробка й апробація спецкурсів, так і методи інтенсивного, спеціально організованого навчання, що є важливою передумовою формування високого наукового рівня знань та міцно сформованих професійних навичок та умінь майбутніх фахівців професій типу “людина-людина”.

Але поряд із теоретичним оволодінням знаннями майбутні фахівці мають здобути конкретних умінь та навичок, що використовують практично. Здійснення взаємозв'язку теоретичних і практичних знань, отриманих у період базового навчання, з цілеспрямованими навичками практичної діяльності відбувається під час активних практичних занять та ознайомчої, навчальної, виробничої, проектної практики.

Практикоорієнтованість сучасної професійної освіти є актуальним запитом сьогодення, особливо в складних багатофункціональних творчих професіях, якою є соціальна сфера.

Найвищим рівнем інтеграції теоретичних знань із практичними навичками фахівців соціальної сфери є науково-дослідна діяльність у закладі вищої освіти, що забезпечує опанування спеціальності та досягнення високого професіоналізму, розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей фахівців у вирішенні практичних завдань.

Практичне засвоєння професійних знань відбувається через створення системи психологічно обґрунтованих заходів, що спрямовані на формування комунікативних компетенцій операційного компонента професіоналізму. Це доцільно проводити за допомогою активних методів соціально-психологічного навчання, а саме шляхом групового психологічного тренінгу, акмеологічного тренінгу (за участю ігрових технік, кейсів, групових дискусій, мозкового штурму, відеоаналізу, модерації та ін.).

Під час активного психологічного навчання відбувається діагностика комунікативних якостей учасників тренінгу, усвідомлення закономірностей спілкування людей, розвиток основних навичок ефективного спілкування (навички впевненої поведінки, входження в контакт і виходу з нього тощо). Відпрацьовуються навички активного слухання, формулювання відкритих питань, відкритого вираження почуттів. Окреме місце займає діагностика й формування лідерських якостей учасників тренінгу. Найбільший ефект мають рольові ігри, вони дозволяють у безпосередній, емоційно привабливій формі відпрацьовувати навички спілкування, рефлексувати особисту поведінку в ситуаціях професійного спілкування. Значне місце в цьому блоці займають методи та техніки асертивного тренінгу - тренінгу впевненої поведінки.

На кожному з етапів психологічного тренінгу проводяться вправи з розвитку здібностей саморегуляції: прийомів глибокої м'язової релаксації, формуванню навичок аутотренінгу, використовуються медитативні техніки, необхідні для формування здатності самоконтролю й ефективного відпочинку. Застосування елементів релаксаційних тренінгів дозволяє підвищувати не тільки психологічну грамотність, а і психоемоційну стійкість до стресів, необхідну в професійній діяльності в умовах інтенсивного соціального спілкування (Лапіна, 2017).

Контроль освітнього процесу на всіх етапах професійної підготовки, оцінка рівня сформованості операційних компонентів компетентності фахівців соціальної сфери та постановка нових проблемних та перспективних питань фахового зростання відбувається шляхом психолого-педагогічного моніторингу особистісно-професійних компетенцій фахівців. Згідно з кращими зразками моніторингових вимірів програма моніторингу має бути складена з гранично простого, конкретного й максимально лаконічного діагностичного інструментарію, який відповідає особливостям особистісно-професійної компетентності, конкретизованим у показниках та індикаторах.

З огляду на вищезазначене для моніторингу ефективності програми варто використовувати методи психологічної діагностики у вигляді комплексу опитувальних методик, спрямованих на діагностику операційних складників особистісно-професійної компетентності фахівців соціальної сфери, а саме: тест комунікативних і організаторських здібностей (КОЗ) В. Синявського та Б. Федоришина, шкала самооцінки стресостійкості С. Коухена та Г. Вилліансона, шкала самомоніторингу М. Снайдера. Безперечною перевагою формалізованих методик оцінювання якостей особистісної компетентності є можливість порівняння індивідуальних результатів моніторингу з визначенням прогресу (або регресу) професійної компетентності, а також проведення статистичних розрахунків кількісних виразників для відбору, класифікації і впорядкування інформації та постановки певних висновків.

Очікувані результати реалізації програми: Отримання сталих соціально-гуманітарних знань, загальноосвітніх, психолого-педагогічних та фахових знань. Активізація системного соціального та психолого- педагогічного мислення фахівців соціальної сфери. Розвиток комунікативних та організаторських навичок, якостей самоорганізації та самоконтролю. Формування уміння керувати своїми емоціями, опанування індивідуальних навичок стресостійкості в професійній діяльності для збереження психічного здоров'я фахівця.

Висновки

професіоналізм навчальний соціальний працівник

Отже, підсумовуючи, варто зазначити, що важливим змістом професійної освіти є формування знань, умінь, навичок, відповідних якостей особистості, що зумовлені вимогами суспільства, та складають специфічні функціональні засоби праці фахівців соціальної сфери. Викладена програма формування операційних компонентів особистісної компетентності є спробою технологізації процесу професійного навчання з метою отримання високої якості освіти та стабільного спрямованого розвитку інструментальних компонентів професіоналізму фахівців, які мають предметом праці людину або спільноту людей. Інноваційним потенціалом програми є використання інтенсивного, спеціального практикоорієнтованого навчання, методів психологічного тренінгу та спеціальних психотехнік саморегуляції особистості. Використання методів психологічної діагностики дає можливість отримати чітку та об'єктивну оцінку результатам кожного задля вчасного коригування та зміни ходу навчання. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у впровадженні програми в практику професійної освіти майбутніх фахівців та під час підвищення кваліфікації та перепідготовки педагогів, психологів, соціальних працівників, медичних працівників тощо у відповідних освітніх закладах.

Література

1. Бочелюк В. Й. Бочелюк В. В. Методика та організація наукових досліджень із психології: Навч. пос. К.: Центр учбової літератури, 2008. 360 с.

2. Курбатов В. И. Социальное проектирование: Учебное пособие. Ростов- на-Дону: Феникс, 2001.416 с.

3. Киричук О. В. Основи психології: Підручник для студ. вищих навч. закл. К.: Либідь, 2006. 632 с.

4. Лапіна М. Д. Психологічний тренінг формування професійно важливих якостей особистості майбутніх соціальних працівників. Молодий вчений. 2017. № 5 (45). С. 218-223.

5. Панок В. Г. До питання про сутність прикладної психології та її місце в системі психологічної науки і психологічної практики. Проблеми сучасної психології. 2013. Вип. 22. С. 423-433.

References

1. Bochelyuk V. I. Bochelyuk V. V. Metodika I organizatsii nauchnykh issledovaniya po psikhologii: Ucheb. POS. Moscow: Center for educational literature, 2008. 360 P.

2. Kurbatov V. I. Social Design: a textbook. Rostov-on-Don: Phoenix publ., 2001.416 P.

3. Kirichuk O. V. Osnovy psikhologii: Uchebnik dlya stud. higher educational institutions. Moscow: Lybid publ., 2006, 632 P.

4. Lapina M. D. psychological training formation of professionally important personality qualities of future social workers. A young scientist. 2017. № 5 (45). Pp. 218-223.

5. Panok V. G. on the question of the essence of Applied Psychology and its place in the system of Psychological Science and psychological practice. Problems of modern psychology. 2013. Issue 22. Pp. 423-433.

Размещено на Allbest.ru