Базові цінності морального виховання особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Базові цінності морального виховання особистості

Підготувала студентка групи ПОДОз-42

Хімич Наталія Миколаївна

Сутність і особливості моралі

мораль свідомість соціальний

У всі часи вчені по-різному тлумачили сутність моралі:

· як досвід житейської мудрості;

· як школу виховання людини, навчання її доброчесності;

· як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості;

· як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою;

· як найкоротший шлях до щастя;

· як самоцінне служіння честі;

· як виконання незаперечного обов'язку;

· як інструмент збереження порядку в суспільстві;

· як забезпечення чесності у взаєминах людей;

· як вимогу суспільної користі;

· як викриття банальної, несправедливої дійсності, "суд над життям" і собою;

· як служіння ідеалу;

· як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;

· як особливий засіб пізнання;

· як визначення вищого сенсу людського життя тощо.

Мораль як одна з форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім'я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут.

Мораль (лат. moralis - моральний) - система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом.

Структура моралі

Осмислення сутності моралі передбачає з'ясування її основних компонентів та характеру їх взаємозв'язку.

Структурно мораль утворює дві сфери: моральна свідомість і моральна практика (моральність), кожна з яких має свою будову.

Моральна свідомість

Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням.

Моральна свідомість - вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.

Моральна свідомість - це свідомість, що керується певною системою моральних норм, оцінок і принципів у життєдайності, фіксує моральні відносини у суспільстві, що історично змінюються.

Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів).

Основними елементами суспільної моральної свідомості

· моральні вимоги,

· моральні цінності.

Елементи індивідуальної моральної свідомості (самосвідомості):

· моральний обов'язок,

· моральні цінності, що виявляються в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління. Честі, гідності тощо.

Моральна практика (моральність)

Моральна практика - сфера і індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.

Моральну практику утворює моральна діяльність і моральні відносини.

Моральна діяльність - особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку. Вона становить значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги.

Моральна діяльність - єдність моральної свідомості і практичної діяльності.

Моральна діяльність і моральна свідомість взаємно породжуються і взаємно зумовлюються, існуючи одна завдяки іншій.

Моральна діяльність проявляється через вчинки.

Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, із словом. Тим самим вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв'язків і залежностей, які і називаються моральними відносинами.

По іншому, моральні відносини -це сукупність моральних зв'язків, у які вступають люди у процесі моральної діяльності.

Моральні відносини відрізняються в залежності від об'єкту і суб'єкту моральної дії, а також від способу життя.

Якими б не були моральні відносини за змістом, - їх внутрішнім вістрям є ставлення особистості до суспільства. Адже навіть інтимні душевні стосунки між близькими людьми передбачають орієнтацію на суспільно-корисні цінності - вірність, відданість. Безкорисливе бажання добра один одному. Однак, ставлення особистості до суспільного блага як вищої цінності обов'язково потребує не менш фундаментального ставлення суспільства до особистості як мети свого існування і розвитку. Не людина є засобом усіх суспільних перетворень, а суспільство є продуктом взаємодії людей, умовою саморозвитку і самореалізації людини.

мораль свідомість соціальний

Основні функції моралі

Кінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвиненої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль. Яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю.

Регулятивна функція. Цю функцію здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну роль.

Комунікативна. Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні.

Пізнавальна функція. Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред'являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо.

Виховна функція моралі. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність, честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства.

Орієнтуюча функція моралі. Мораль збагачує людину не просто знаннями об'єктів самих по собі, а й орієнтує у світі культурних цінностей, допомагає ставитись до них диференційовано, віддаючи перевагу вищим цінностям, які відповідають її потребам, інтересам і смакам.

Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства.

Основні етапи історичного розвитку моралі

Мораль - це система поглядів і уявлень. норм і оцінок, принципів, правил і переконань, у межах яких регулюється поведінка людей.

(Мораль - "регулятор" моральної поведінки людини)

Зародження моралі пов'язують зі первісним суспільством, у якому виникає природна потреба регулювання відносин між людьми. Практика взаємовідносин між людьми у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції. яких потрібно було суворо дотримуватись.

Основою такої моралі була первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм. Людина відчувала свій нерозривний зв'язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольнити свої основні, передусім природні потреби, Вірність, відданість своєму роду і племен, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя - загальноприйняті норми моралі того часу.

В ім'я свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність. Хоробрість, зневага до смерті. Завдяки спільній праці в первісному суспільстві форм такі моральні почуття, як обов'язок, справедливість. Прихильність. Те, що у первісному суспільстві не було суттєвої майнової диференціації, заслуга моралі, яка була єдиною дляусіх членів роду, всього племені. Кожен навіть найслабший представник роду, завдяки загальноприйнятим нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морального почуття, як гідність.

У первісному суспільстві форм також і негативні риси моралі. Саме в родовому суспільстві з'являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких моральних принципів, як жорстокість, зрадництво, фанатизм. У первісному суспільстві мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.

З подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. З поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну приходить мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні засоби такі як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає поза-родовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

Проте нова мораль стала не лише кроком назад у формуванні світоглядів культури. Нові члени суспільства - вільні громадяни держави - не сприймали жорстокості, людоїдства, і ці норми почали засуджуватися.

В історії Середньовіччя мораль фактично ототожнювалася з релігійним проявом духовності. Церква, реально завоювавши політичну владу за допомогою релігії, намагалась завоювати і душами людей. Мораль Середньовіччя являла собою яскравий прояв дволикості: з одного боку, була пропагандою гуманістично орієнтованої християнської моралі, з іншого - реальні моральні відносини були дуже далекими від любові до ближнього. Милосердя тощо. Поряд з цим значну позитивну роль відіграли лицарські, дворянські кодекси честі, які приписували феодалу виявляти вірність сюзерену і "дамі серця", чесність, справедливість, безкорисливість та інші високі моральні якості.

Мораль епохи Ренесансу відіграла значну роль у розвитку людської цивілізації. Це було відродження і понятійне народження гуманістичного змісту моралі. Усвідомивши дійсну природу свого існування і відчувши смак людинолюбства, мораль Ренесансу пориває із середньовічною дволикістю. Ця мораль проповідує тілесну і духовну досконалість людини, вічність добра і минущість зла, непохитну єдність слова і діла.

Починаючи з періоду Нового часу і майже до середини ХХ ст. мораль переживала різні стани відродження своєї дволикості. Спочатку, у ХVІІ - ХVІІІ ст., мораль засуджувала паразитичний спосіб життя аристократії і пропагувала як позитивні норми і принципи працелюбність, бережливість, скромність, чесність. Моральним ідеалом того часу була енергійна, ділова людина, яка в будь-який спосіб домагається успіху, братства і поваги співвітчизників. Ця мораль спиралася на героїзм людини і її здатність до самопожертви.

Однак, у ХІХ - ХХ ст. обіцяне офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, соціальними лихами і хворобами. Обіцяне "світле" і "багате" майбутнє потонуло в обіймах духовної деградації особистості. Дволикість моралі поставала чимдалі наявніше. Людина почала поступово втрачати моральний орієнтир, необхідність вивіряти свої вчинки за взірцем, стала керуватися визначеними, хибно окресленими потребами й інтересами.

Сьогодні людство характеризується активізацією діяльності, зростанням інтересу до свого майбутнього. Страх людства перед майбутнім відступив на другий план хоча б тому, що практично зникла загроза ядерного воєнного протистояння, людство взяло курс на перехід від конфронтації до співробітництва.

Цей перехід можливий і цілком реальним стане тоді, коли сформується нова мораль і реалізується гуманістично орієнтовані принципи моральності, коли на засадах цих принципів взірцями будуть нові норми моралі.

І цими новими нормами мають стати:

· доброчесність,

· совість,

· правда,

· милосердя,

· доброзичливість,

· вірність ідеалам,

· справедливість,

· добропорядність,

· братерство,

· миролюбність,

· працелюбність,

· рівноправність,

· і свободолюбність,

· глибока віра у людський ідеал - людське щастя.

Размещено на Allbest.ru