Зарубіжний досвід громадянського та патріотичного виховання та особливості його регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зарубіжний досвід громадянського та патріотичного виховання та особливості його регулювання

Волков В.О., кандидат історичних наук, старший науковий співробітник; Вільцанюк І.І., науковий співробітник відділу громадянського та національно-патріотичного виховання молоді, Державний інституту сімейної та молодіжної політики

У статті зібрано та проаналізовано найкращий досвід громадянсько-патріотичного виховання різних країн світу. Досліджено практичні підходи в контексті формування національно-патріотичної свідомості. Визначено рівень впливу розвинених держав на розвиток сфери національно-патріотичного виховання. Виявлено закономірний взаємозв'язок між політикою формування патріотизму та історичними традиціями, суспільно-політичним устроєм конкретно взятої держави. Акцентовано увагу на практичному інструментарії національно-патріотичного виховання, який актуальний для провадження в сучасній Україні. Відзначено особливу роль в цьому процесі усіх суб'єктів громадянського суспільства на рівні із державними інституціями.

Ключові слова: громадянське виховання, патріотичне виховання, позавійськова підготовка, локальний патріотизм, військо-патріотичне виховання.

Foreign experience of civic and patriotic education and speciallityes of its regulation

Volkov V.O., candidate of historical sciences, senior researcher; Viltsanyuk I.I., researcher of the department of civil and national and patriotic education of youth State, Institute of Family and Youth Policy

The article collects and analyzes the best experience of civic and patriotic education in different countries. Practical approaches in the context offormation of national-patriotic consciousness are investigated. The level of influence of developed countries on the development of national and patriotic education is determined. A natural relationship between the policy of patriotism formation and historical traditions, the socio-political system of a particular state has been revealed. Emphasis is placed on the practical tools of national-patriotic education, which is relevant for implementation in modern Ukraine. The special role of all subjects of civil society at the level ofstate institutions in this process is noted.

Keywords: civic education, patriotic education, nonmilitary training, local patriotism, military-patriotic education.

Постановка проблеми

Актуальність теми полягає у об'єктивній необхідності систематизації досвіду передового досвіду іноземних країн щодо патріотичного та громадянського виховання підростаючого покоління. Зокрема, нині існує потреба виокремлення закономірностей та взаємозв'язків у контексті реалізації тих чи інших інструментів, що спрямовані на розвиток патріотичної свідомості громадян у країнах із різним політичним устроєм. Відмінність у підходах формування патріотизму виступає наріжним каменем для переосмислення наявних практик. Тому є потреба в з'ясуванні ключових сучасних напрямів роботи в сфері національно-патріотичного виховання, які ефективно впроваджуються за кордоном.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У сучасній науковій літературі обґрунтовується актуальність потреби вивчення досвіду патріотичного виховання окремих провідних країн світу, аналізуються особливості функціонування сфер патріотичного виховання. Певною мірою ці питання висвітлюються в роботах О.Г Діденка, В.М. Гарнійчук, Є.О. Барилко, С.М. Барилко та у доробках інших дослідників. Сучасний стан національно-патріотичного виховання в Україні теж покликний враховувати зарубіжний досвід формування патріотичної свідомості у зв'язку із викликами для національної безпеки. Особливо це стосується формату правового регулювання, що полягає в залученості держави та інститутів громадянського суспільства до процесу патріотичного виховання.

Метою статті є аналіз досвіду реалізації національно-патріотичного виховання в окремих країнах зарубіжжя на основі наявних дієвих практик.

Виклад основного матеріалу

Існують різні підходи до впровадження громадянського та патріотичного виховання у світі. На сучасному етапі кожна країна, виходячи із власних можливостей, національних традицій та політичного устрою формує власну політику національно-патріотичного виховання. Йдеться, насамперед, про вплив на громадянську свідомість, що передбачає залучення сукупності інструментів, покликаних впливати на рівень консолідації суспільства. Патріотичне виховання у цілому ряді країн позиціонується як суттєва складова гуманітарної політики. Тож значна увага приділяється чинникам, які впливають на почуття патріотизму, а саме: державним символам, статусу мови, контенту національного спрямування та друкованій продукції роздаткового характеру.

Нині у багатьох країнах світу існує тенденція щодо активного просування в культурний та інформаційний простір національної героїки, пов'язаної з вшануванням борців за незалежність, свободу окремих держав та доленосним подіям загальнонаціонального значення. Все це є опосередкованим стрижнем для сповідування певних етичних норм поведінки, культурних та звичаєвих традицій. Спостерігається відмова від комплексного інституційного регулювання патріотичного виховання в умовах демократичного устрою та дотримання гарантій щодо реалізації прав та свобод громадян. Відповідно, вибудовується жорстка вертикаль системи державної політики в сфері пропагування патріотизму. Наприклад, модель молодіжної політики країн ЄС ґрунтується на чіткій системі міжсекторальних взаємовідносин, спрямованих на цільове виховання громадянськості та патріотизму у вимірі їх прогнозованості.

Реалії демократизації суспільно-політичного життя в ЄС та високий рівень інтеграційних процесів між країнами свого часу сприяло переосмисленню поняття патріотизму. В країнах ЄС патріотичне виховання заміщується формуванням у молоді громадянської позиції - нової інтеграційної якості особистості, яка сприяє її соціалізації. При цьому головний наголос акцентується на гармонічних проявах патріотичних почуттів: толерантності, гуманізму, почутті власної гідності та внутрішньої свободи, дисциплінованості й поваги до державної влади.

В більшості країн Західної Європи існує позавійськова підготовка, здійснювана штатними офіцерами у справах молоді з метою підготовки громадян до військової служби. Зокрема у початковій французькій школі діти дізнаються про місце і роль Французької Республіки у сучасному світі, а також вивчають слова «Марсельєзи». Також до програми середньої освіти включено спеціальні уроки громадянської освіти, на яких розкривають суть ідеї рівноправності, соціальної справедливості, свободи особистості. В свою чергу, на законодавчому рівні регламентована наявність на фасадах будівель шкіл прапору Франції під девізом «Свобода, Рівність, Братерство».

В рамках заходу «День призову» школярі направляються у казарми та знайомляться з особливостями служби в армії. По завершенню діти отримують сертифікати, без яких не буде доступу до здачі іспитів для отримання атестату зрілості чи водійських прав. У лютому 2018 року Президент Франції Е. Макрон повідомив про наміри щодо введення спеціальної «військової служби» для дітей віком 10-16 років. У якості інструкторів залучатимуться шкільні вчителі та волонтери [8]. Французький досвід особливу увагу акцентує на «культурно-мовному» патріотизмі - виробництві та експорті культурного продукту та регламентації використання іноземних мов та аудіовізуальної продукції іноземною мовою.

У Федеративній Республіці Німеччина процес виховання патріотизму - це насамперед громадянське виховання метою якого є демократизація суспільних процесів та громадянська освіта. Нинішня система громадянської освіти країни характеризується демократичністю, повагою до прав дитини, наявністю передових технологій виховання. З причини «неоднозначності власної історії» у Німеччині більшість громадян досить тривалий час після Другої світової війни із певною пересторогою ставилася до широкого публічного використання національних символів, зокрема, обов'язкового вивішування державного прапора на урядових будівлях. Однак, високий рівень розвитку економіки й туризму сучасної ФРН, її досягнення у політиці, культурі та спорті поступово сприяли формуванню у населення країни нового почуття ідентичності та національної гордості. На сьогоднішній день у Німеччині триває громадське обговорення форм та причинно-наслідкових проявів патріотизму в умовах підвищеної терористичної загрози та викликів, пов'язаних з міграційними процесами.

У Німеччині, окрім військової, існує ще декілька видів служби Вітчизні, регульованих державою. Найбільш популярні такі програми, як «соціальний добровільний рік» і «екологічний добровільний рік». Дані програми припускають участь випускників шкіл у соціальних або екологічних (відповідно) заходах протягом року; при цьому за свою участь добровольці одержують заробітну платню. Після «соціального року» молодь також має деякі пільги під час вступу до ВНЗ. Вважається, що участь в даних програмах допомагає молодим людям успішно соціалізуватися і, залучаючись до соціальних проблем суспільства, виробляти у себе почуття громадянської відповідальності і патріотизму [3, с. 74].

Для української державності більш, ніж актуальним постає польський досвід формування патріотизму. Зокрема, Республіка Польща суттєво просунулуся у цьому питанні і має власні напрацювання. Зокрема польським урядом розроблена і реалізується Програма «Патріотизм завтрашнього дня». Вона спрямована здебільшого на молодих людей, яких закликають залишатися на Батьківщині і будувати своє майбутнє вдома. Патріотичне виховання у Польщі розпочинається з прививання локального місцевого патріотизму: з дошкільного віку виховують у дітей патріотичні почуття через екскурсії до музеїв рідного краю, знайомлять з місцевими традиціями та героями. Потім масштаб мультиплікується - розширюється до меж містечка, згодом воєводства і, в решті-решт - до загальнодержавного рівня [9, с. 291].

Крім глобальних програм, польське міністерство культури та національної спадщини запустило в інтернеті освітній веб-сайт для 4-5 річних дітей для засвоєння ними культурної спадщини. Дошкільнята в ігровій формі мандрують теренами Польщі, довершують художні полотна Яна Матейка і допомагають Фридерику Шопену скомпонувати музичні твори [6].

Серед скандинавських країн, яскравим прикладом виступає патріотична політика королівства Данії. Там зберігається вироблений в останні десятиліття високий рівень толерантності до іммігрантів, представників різних культур та віросповідань, що виписано в спеціальних етичних стандартах суспільства. У наукових працях учені М. Голі та С. Резай (М. ОоП та S. Rezaie) досліджують закономірності громадянської активності іммігрантів, адже ця країна посідає досить високе місце у рейтингах щодо ступеня розвитку демократії та захисту прав і свобод громадян [2, с. 18].

Серед країн західних демократій разюче виділяються методика патріотичного виховання у Великій Британії та США.

Починаючи з 2007 року у школах Великої Британії введено предмет з основ громадянства, який є обов`язковим і має на меті підвищити громадянську свідомість підлітків. Проте спочатку громадськість через недостатню підготовленість педагогів, не сприйняла громадянського виховання в контексті міграційних процесів, расового, релігійного, етнічного розмаїття [5, с. 189]. Також особливістю патріотичного виховання Великої Британії є військово-патріотичне виховання, але вже складовою частиною загальнодержавної системи позавійськової підготовки. Вона включає різноманітні кадетські організації, а саме курсантські формування на базі учнів шкіл та середніх навчальних закладів. Школярів навчають не лише військовій справі, а й історії війн, соціальним наукам, основам держави.

Сполучені Штати Америки, які прихильниками англосаксонської моделі молодіжної політики, спираються на наявні традиції добровільної діяльності молоді, в тому числі, в процесі виховання патріотизму молодих американців. Держава не вдається до інституційного регулювання виховного процесу. Патріотизм у громадян США формується без наявної цільової комплексної державної програми Розуміння поняття «патріотизму» у громадян США є синонімом безкомпромісної боротьби за свої конституційні права та свободи, плюралізму думок та права на колективні зібрання та протестні акції з метою відстоювання інтересів з будь-яких нагальних питань. Патріотичні почуття прищеплюються американцям із самого дитинства. Провідну роль у цьому процесі відіграє активна пропаганда державних символів через ЗМІ, культуру та інститути громадянського суспільства - школи, університети, різноманітні скаутські і молодіжні організації. Важливе значення для реалізації програм патріотичного виховання є наявний єдиний освітньо-виховний простір. Значна кількість громадських патріотичних організацій для дітей і молоді має свої філії у середніх школах, працюючи в тісному зв'язку із шкільними програмами з залученням учителів шкіл сприяють поглибленню патріотичного виховання підлітків. Зокрема організують заходи із вшанування пам'яті видатних американців, або відзначення історичних подій, збереження та оздоблення таких місць, догляд за окремими пам'ятками, об'єктами та пам'ятками природи в місцевості свого проживання. Для формування патріотичної свідомості громадян використовуються відлагоджені механізми публічного управління. Значну роль тут виконують інститути громадянського суспільства. Найвпливовіші суб'єкти патріотичного виховання це організації скаутизму - бойскаути Америки.

Оскільки незалежна Україна зіткнулася із новими формами гібридної агресії в умовах ведення реальних військових дій на її суверенних територіях, більш, ніж актуально розглянути досвід Російської Федерації, що використовує усі важелі впливу для повернення української держави у фарватер її зовнішньої політики. Чималу роль в цьому процесі відіграє російське законодавство. Так, у 2020 році завершується виконання державної програми «Патріотичне виховання громадян Російської Федерації на 2016-2020 роки», координатором якої виступає - Федеральне агентство у справах молоді. В межах Програми було враховано різні напрями діяльності: тут і підтримка творчої активності діячів мистецтва і літератури зі створення творів патріотичної спрямованості; популяризація подвигів героїв і видатних діячів російської історії та культури від давніх часів до наших днів і багато-багато інших можливостей для проявів патріотичної діяльності. Цільові показники виконання Програми виявилися занадто амбітними, бо мали б зрости в порівнянні зі стартовими умовами в 1,5 чи навіть в 3 рази. Це більш ніж прийнятний результат, навіть враховуючи, що сумарний обсяг фінансування повинен скласти 1,7 млрд. російських рублів. Проте реалії виявилися протилежними. Так, за даними опитуванням громадської думки щодо рівня патріотизму, проведеного Фондом громадської думки у червні 2019 року, частка тих, кого, на думку опитуваних, можна було назвати зі своїх знайомих патріотами скоротилася. Якщо в 2014 році таких було 39%, то в 2019 році вже 33%.

Звичайно, що піковим виявився 2014 рік - дата анексії Криму. Скорочується частка і тих, хто сам вважає себе патріотом: з 78% у 2017 році до 73% в 2019 році. Збільшилася частка опитуваних, які не вважають себе патріотами: з 17% в тому ж 2017 році, коли вона виявилася найменшою, до 21% в 2019 році [7]. Реакція на такі показники змусила вище керівництво федерації в особі Президента В. Путіна внести до Держдуми законопроєкт про внесення змін до федерального закону «Про освіту в Російській Федерації», що стосується формування системи патріотичного виховання в школах і вузах країни (від 21 травня 2020 року). Прийняті зміни вступлять у силу з 1 вересня 2021 року. Законопроєкт пропонує трактувати виховання як «формування почуття патріотизму і громадянськості, поваги до пам'яті захисників Вітчизни та подвигам героїв Вітчизни, до законодавства і правопорядку, людини праці і старшому поколінню, взаємної поваги, бережливого ставлення до культурної спадщини». Таким чином, трактування патріотизму міцно закріплюється на освітньому та конституційному рівнях, що дещо протирічить 13-й статті Конституція Російської Федерації, котра прямо забороняє встановлення будь-якої ідеології в якості державної чи обов'язкової [4]. Варто зауважити, що Держдума РФ спрямувала чималі зусилля на підготовку законопроєкту «Про патріотичне виховання в Російській Федерації».

Варто констатувати, що великоросійський національний патріотизм перетворюється на офіційну державну ідеологією, мета якої одна - максимальна пролонгація та консервування безмежної влади в руках правлячої верхівки. В останні роки у пропагандистських цілях відбувається відродження культу радянських очільників на зразок И. Сталіна та інших неоднозначних радянських діячів-воєнначаль- ників. Водночас позиціонування мілітарної сили лише підкріплює заохочувальну риторику щодо військово-патріотичного виховання. Послуговуючись проімперською доктриною «русского мира», путінський режим потребує мобілізації, що досягається завдяки пропагандистському механізму залучення громадян у процес захисту, збереження та зміцнення могутності Росії, яка намагається бути конкуруючою стороною в усіх сферах міжнародної діяльності.

Якщо звертатися до азійського досвіду виховання патріотизму, то специфічний характер внутрішньої політики у цій сфері мають Японія та Китайська Народна Республіка. В цих країнах відбувається поєднання традиціоналізму, церемоніалу та регуляторних державних механізмів у сфері національно-патріотичного виховання.

Наприклад, японська система патріотичного виховання системно інтегрована в державну систему освіти. Профільний закон про освіту формує передумови та сприяє розвитку патріотичних почуттів, любові до малої Батьківщини, історії країни та інституту сім'ї. Гуманітарні традиціоналістські ідеали Японії засновані на ідеях працелюбства, милосердя та конфуціанських чеснотах, таких як гуманність, обов'язок, доброзвичайність, мудрість. Повага до традицій проявляється в носінні традиційного національного одягу кімоно, який часто одягають і в будні, і у вихідні чи святкові дні. Конфуціанство сприяло становленню поваги до інститутів держави та влади. Тому завжди прогнозованим є груповий тип колективної поведінки, властивий саме рисам японського національного характеру. Виховання молодих японців-патріотів відображене у громадянському вихованні у таких напрямах:

- моральне виховання - моральність, повага до людської гідності, шанобливе ставлення до традиційної культури, відданість демократичним цінностям та державі, виховання миролюбності, розвиток індивідуальних здібностей, основи громадянськості, соціальні практики;

- спеціальна освіта, інтегрована в повсякденну діяльність - передбачає участь у спортивних, музичних, культурних, мистецьких, академічних клубах тощо;

- діяльнісна активність - участь у заходах, акціях, фестивалях, церемоніях, екскурсіях, музеях, громадській роботі, захисті тварин тощо.

Навчальні заклади закладають фундамент економічних успіхів та світового визнання досягнень японської держави, бо стимулюють виховний процес на основі принципів наполегливої роботи над собою, вдосконалення особистих професійних якостей. Особливе місце тут посідає пошана до будь-якого виду діяльності, праці на межі своїх можливостей заради досягнення максимально ефективних позитивних результатів в масштабах держави.

Патріотизм активно пропагується у Китайській Народній Республіці як інструмент жорсткої безапеляційної пропаганди, де виховна діяльність становить основу державної політики і координується правлячою Комуністичною партією Китаю. Здійснення «китайської мрії» рухається «шляхом соціалізму з китайською специфікою», оспівуючи «китайський дух», основою якого є патріотизм. Так офіційно та лаконічно трактується бачення патріотизму в сучасному китайському суспільстві. В КНР як багатонаціональній державі залишається актуальним питання національної єдності в контексті наявних сепаратистських рухів в Тибетському автономному районі та соціальною напругою і нестабільністю в Синьцзян - Уйгурському автономному окрузі, тому наголошується, що здійснення «китайської мрії» відповідає корінним інтересам всіх народностей країни. При цьому зберігається упереджене ставлення до цінностей західної демократії, які нібито суперечать китайським духовним цінностям [3, с. 73].

В останнє десятиліття патріотизм прививається разом з відданістю генеральній політичній лінії правлячої партії. Мобілізуючими для китайського суспільства є амбіції щодо світового лідерства, проведення масштабних економічних перетворень. Іноді правозахисні організації висловлюють занепокоєння недостатнім рівнем гарантування основних прав та свобод людини в Піднебесній. Становлення Китаю як великої держави посилює відчуття колективізму, що виражається в необхідності «в ім'я загального забувати про особисте, в ім'я країни забувати про сім'ю».

Держава виховує у молоді патріотизм, колективізм, знайомить із ідеями правової системи держави, національної оборони країни, принципом єдності нації. Відповідно до спеціальної директиви у сфері освіти у 2016 році китайські учні та студенти повинні бути ще більше патріотично налаштованими і відданими Комуністичній партії Китаю. Міністерство освіти наполягає на тому щоб патріотичне виховання пронизувало всі етапи навчання, включаючи вивчення історії, культурної спадщини, відвідування музеїв тощо. Дошкільна, шкільна та вища освіта відзначається одночасно гіперболізованим возвеличенням та глибоким вивченням власної історії, культури та мистецтва. За пропозицією уряду, в школах введено 50 годин уроків патріотичного виховання на рік [8]. На них основна увага зосереджена на «побудові національної гармонії, ідентичності та єдності серед людей». Інституційно національно-патріотичне виховання зосереджено на основі діяльності таких організацій: Комуністичним союзом молоді та Федерацією молоді Китаю. Сприяє виховному процесу відділ пропаганди ЦК КПК, Міністерство фінансів, Міністерство культури і Держуправління з охорони культурної спадщини.

Яскравим прикладом побудови ефективної вертикалі виховання патріотизму на сучасній геополітичній шахівниці світу постає Ізраїль. Враховуючи географію розташування та історичний контекст виникнення країни, захист своїх суверенних національних інтересів став базисом у вихованні патріотизму підростаючого покоління. Система патріотичного виховання дітей та молоді в країні є питанням загальнонаціонального виживання, запоруки існування незалежної та сильної держави.

Повага та любов до країни, її історії, культури, мови, релігійних традицій, визнання самоідентичності єврейської нації є обов'язковими для тих, хто бажає називати себе громадянином Ізраїлю. Дітей та учнівську молодь виховують не лише як майбутніх інтелектуальних та творчих професіоналів, а і як майбутніх відповідальних лідерів громадської думки. Цілеспрямовано виховуються почуття відповідальності, толерантності, поваги, терпіння, вміння працювати з людьми, співчувати та приносити користь суспільству. Дітей та підлітків виховують з врахування культурних та релігійних традицій, поваги до історії народу та країни, проте присутня індивідуальна свобода розвитку особистості. В ізраїльських школах є традиційними вечори пам'яті всіх загиблих під час воєн та жертв терактів. Зазвичай, ве- чір-реквієм проводять о 19-й годині, коли закінчилося навчання та робочий час батьків, щоб усі разом могли долучитися до події.

Допризовна підготовка реалізуються в межах молодіжної воєнізованої організації ГАДНА, яка проводить двотижневі військові збори юнаків та дівчат. Збори передбачають заняття зі стрілецькою зброєю, фізичної та стройової підготовки. Кожен випускник школи проходить військову службу в армії. Дівчата - 2 роки, хлопці - 3. Таким чином формуються патріотичні почуття, шанобливе ставлення до почесного військового обов'язку та взаємовиручки. До речі, у “сірих зонах” військово-політичної нестабільності відкриваються надсучасні університети і таким чином через наближеність освітніх послуг інтегрують в ізраїльське суспільство молодих людей з суміжних спірних територій.

Після російської гібридної агресії в Україні значно активізувалися процеси щодо налагодження практик дієвого патріотизму в країн Балтії. Зокрема, посилився суспільний дискурс на предмет удосконалення системи патріотичного виховання. Загалом в трьох країнах важливість громадянської освіти та виховання підкреслюється в усіх основних документах, що регулюють освітню політику. Приміром освітня реформа Литви ще з далеких 90-х минулого століття, передбачала реалізацію цілеспрямованої громадянської освіти. Наразі в країні важливість громадянської освіти закріплено в документах, що регулюють освітню політику (Закон про освіту, Стратегія освіти, Довготривала програма національного і громадянського виховання, Програма правової освіти тощо) [1]. Значно посилилася військово-патріотична складова виховання молоді за фінансової підтримки відповідно оборонних відомств Литви, Латвії та Естонії. Активно діють структури військового вишколу молоді.

Зокрема, у Литві діє на постійній основі громадська організація «Стрілецький союз», що був частиною руху «лісових братів». Саме 50-70% членів організації становлять підлітки 12-18 років у складі молодіжного крила «Юні стрільці». «Юні стрільці» проходять навчання за чотирирівневою програмою: вивчають історію Литви, отримують лідерські навички, фізичну та військову підготовку. Кожен рівень ознаменується отриманням сертифікату і відзнаки. Діють літні курси та вишкільний табір-центр «Жалгіріс». Громадянська освіта в Литві поєднує два блоки, в основі яких лежить формування навичок громадянської дії та розвиток “громадянського мислення”. Для цього ініціюється підвищення кваліфікації педагогічних працівників, зайнятим викладанням дисциплін із громадянської освіти завдяки участі в різноманітних програмах ЄС із залученням неурядових структур.

Натомість, у Латвії в законодавчому полі здійснює свою діяльність МГО «Молоді захисники»-- найчисельніша організація молоді в країні, яка налічує близько восьми тисяч членів віком від 10 до 21 року. «Молоді захисники» керуються й фінансуються Міністерством оборони країни через створений урядом Молодіжний оборонний центр. Також діє «Яунсардзе» - молодіжно-патріотичний добровольчий рух за участю дітей та молоді віком від 10 до 21 року, який також курирує оборонне відомство Латвії. Головна мета добровольчого руху - виховання молодого покоління патріотизму, громадської свідомості, здібностей та дисципліни. Міністерство освіти Латвії теж розпочало вводити в освітню програму шкіл окремий предмет, що викликало розбіжності щодо відомчого підпорядкування та його фінансового забезпечення. Саме в січні 2020 року в Латвії прийнято закон згідно якого для учнів 10 та 11 класів буде введено обов'язковий предмет «Державна оборона». Підлітки слухатимуть лекції щодо патріотичного виховання, займатимуться фізичною культурою та отримуватимуть навики ведення бою в сільській місцевості. По закінченню курсу країна отримає молодих патріотів, захисників Вітчизни, які володіють всіма необхідними навичками, що є обов'язковим для зарахування до військового резерву.

Щодо Естонії, то в країні повернулися до провадження закону про оборону від 1930 року, яким створювалися організації «Молоді орли» та «Дочки Батьківщини». Молодіжні організації діють на скаутських засадах, налічуючи близько п'яти тисяч членів віком від 7 до 18 років [10]. Осередки діють на базі загальноосвітніх шкіл під керівництвом вихователів, які укладають зі школами спеціальні договори.

Висновки

На основі проведеного дослідження варто констатувати, що тематика громадянського та патріотичного виховання дітей молоді в провідних та впливових країнах світу потребує більш поглибленого аналізу та систематизації. У сучасних умовах готовність і здатність держави проводити гуманітарну політику в тому чи іншому напрямі потребує визначення смислових концепцій національної ідеї як складової загальнонаціональної ідеології. В результаті огляду передового досвіду патріотичного та громадянського виховання в різних країнах можна стверджувати про набір специфічного інструментарію, притаманного історичним традиціям та реаліям конкретно взятої держави. Система регуляції виховної політики в сфері патріотизму досить різнить в Європі та Азії. Для європейських країн притаманний децентралізований стиль громадянського виховання на основі ідеї свободи, рівності, демократичних цінностей, знаменних подій, ідеї державності, де людське життя - найвища цінність.

Провадження патріотизму відбувається на основі громадських інституцій та закладів освіти насамперед. Йдеться про групу успішних країн, які прихильно ставляться до виховання патріотичних настанов через заохочування добровільної участі громадян в процесі вирішення суспільнозначимих проблем (США, Данія, Канада тощо). Натомість, інша група країн намагається контролювати та регламентувати цей процес на найвищому законодавчому та державному рівні, активно просуваючи меседжі державної пропаганди (РФ, Республіка Білорусь, КНР тощо). Існує і змішаний тип реалізації національно-патріотичної політики, що передбачає паритетну участь громадянського суспільства та держави у вихованні патріотизму на усіх рівнях внутрішньої політики (більшість країн Європейського Союзу, Великобританія, Японія тощо).

В свою чергу, четверта група країн розвиває водночас громадянську та активну військово-патріотичну складову виховання, знаходячись під викликом геополітичних та військово-політичних загроз (країни Балтії, Ізраїль тощо). Цей досвід корелюється із ситуацією в Україні, а значить має бути врахований першочергово.

Перспективи подальших досліджень. Поданий аналіз наявного матеріалу та результати нашого дослідження не вичерпують усіх аспектів означеної наукової проблематики. Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо у глибинному підході до визначення системних концептуальних засад національно-патріотичного виховання що побутують в світі. Важливим аспектом тут постає не лише теоретико-методологічне вивчення досвіду виховання патріотизму в світі, а його трансформування у практичну площину із урахуванням державницьких інтересів. Саме їх досягнення є ціллю внутрішньої політики, що багато в чому засновується на нормативно-правовій базі сфери національно-патріотичного виховання.

патріотизм виховання свідомість

Список використаних джерел

1. Афанасьєва Ю.В «Закордонний досвід патріотичного виховання». //Актуальні проблеми державного управління - 2(52)/2017.

2. Дзюбенко І.А. Досвід громадянського виховання країн ЄС в Україні.

3. Діденко О.Г. Зарубіжний досвід патріотичного виховання громадян та можливості його адаптації в Україні{Тези}. Національна академія державного управління.

4. Комментарий: Путин занялся патриотическим воспитанием молодёжи.

5. Моісєєв В.В. «Зарубіжний досвід військово-патріотичного виховання студентської молоді».

6. Патріотичне виховання. Чому це важливо для нацбезпеки і чого вчить досвід зарубіжних країн?

7. Что не так с воспитанием российского патриотизма. Сколько стоит любовь к Родине. 23.01.2020.

8. Сучасне патріотичне виховання в Україні та світі.

9. Чупрій Л.В. Державна підтримка патріотичного виховання молоді.

10. Юзич Ю. «Військове виховання юнацтва в країнах НАТО. А що в Україні?

Размещено на Allbest.ru