Особливості формування комунікативної компетентності іноземних студентів у ВНЗ медичного профілю

Забезпечення сформованості у майбутнього фахівця професійної компетентності, обов’язковим складником якої є комунікативні уміння та навички як завдання вищого навчального закладу. Найважливіші критерії комунікативної компетентності майбутніх медиків.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 22.02.2021
Размер файла 17,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливості формування комунікативної компетентності іноземних студентів у ВНЗ медичного профілю

Музика Т.Є.

Івано-Франківський національний медичний університет.

У статті проаналізовано особливості формування комунікативної компетентності як важливого компонента професійної компетентності медичного працівника. Особливу увагу звернено на специфіку формування мовних та мовленнєвих умінь та навичок іноземних студентів. Визначено основні напрямки мовної підготовки студентів-іноземців в українському вищому навчальному закладі медичного профілю.

Ключові слова: українська мова (як іноземна), комунікативна компетентність, мовна підготовка, мовна особистість, іноземний студент.

In article features of formation of communicative competence as important component of professional competence of the medical worker are analysed. The special attention is turned on specificity of formation of language and speech skills of foreign students. The basic directions of language preparation of students-foreigners in the Ukrainian high school of a medical profile are defined.

Keywords: the Ukrainian language (as foreign), communicative competence, language preparation, the language person, the foreign student.

Розвиток української освіти в контексті сучасних глобалізаційних процесів, інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий освітній простір зумовлюють збільшення кількості іноземних громадян у вищих навчальних закладах України. Одним із пріоритетних напрямів навчання для іноземних студентів є медичний профіль.

Провідним завданням, яке ставить перед собою навчальний заклад, є “професійна підготовка майбутнього фахівця, сформованість у нього професійної компетентності, обов'язковим складником якої є комунікативні уміння та навички” [4, с. 78]. Особливого значення ці навики та вміння набувають у контексті формування комунікативної компетентності медичного працівника. Основою останньої є мовна підготовка, адже знання мови, мовних норм та правил є істотною ознакою ділової кваліфікації фахівця, умовою його професійної спроможності [1, с. 43]. Більшість науковці вважають, що комунікативна компетентність медичного працівника визначається не тільки професійними знаннями і навичками, а й уміннями реалізовувати їх у своїй діяльності. Відтак досконале володіння прийомами і способами ефективного спілкування, як з пацієнтами, так і з колегами є необхідним для досягнення взаєморозуміння, потрібного при вирішенні лікувально-діагностичних завдань [6, с. 188].

Специфічного характеру набуває формування комунікативної компетентності у контексті викладання української мови іноземним громадянам. Насамперед мовна підготовка постає важливим фактором соціально-культурної адаптації іноземця до нового середовища. Також від рівня оволодіння мовою країни, де навчається інокомунікант, залежить якість його професійної компетентності, що “характеризує у свою чергу рівень якості навчального процесу, що надається вищим навчальним закладом, його конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг як у самій державі, так і за її межами” [4, с. 78].

Тому проблема формування комунікативної компетентності студентів-іноземців медичного профілю є важливим компонентом освітнього процесу не лише в Україні, а й поза її межами.

Аналіз наявних досліджень професійної компетентності фахівців медичного профілю показав, що комунікативний елемент, володіння мовою науковці визначають одним із найважливіших професійних якостей медика. Аналіз різних аспектів комунікативної компетентності медичних працівників представлені в наукових працях І. Волобуєва, Н. Горшунової, І. Гуменної, Ю. Юсеф та інших; проблемі мовної підготовки іноземних громадян присвячені дослідження Н. Калашник, О. Коротун, Л. Левицької, Н. Севериної, В. Ніколаєнко та ін. Проте, на наш погляд, ще недостатньо досліджено проблему мовної підготовки, розвитку мовленнєвих умінь та навичок, формування комунікативної компетентності іноземних студентів у контексті професійної підготовки їх як майбутніх фахівців у галузі медицини та як учасників полікультурного діалогу.

Мета цієї статті - аналіз особливостей формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців-іноземців медичного профілю, а також визначення основних напрямів та принципів мовної підготовки іноземних студентів у процесі вивчення української мови як іноземної (англійськомовна форма навчання) в Івано-Франківському національному медичному університеті.

У структурі комунікативної компетентності виділяють кілька ключових елементів. Так, Ю. Юсеф виокремлює такі критерії комунікативної компетентності майбутніх медиків: мовну компетенцію (знання мови; володіння мовними вміннями й навичками); мовленнєву компетенцію (уміння використовувати мовні засоби); предметну компетенцію (уміння відтворювати у свідомості картину світу - предмети, явища й взаємозв'язок між ними на основі активного володіння загальною лексикою); прагматичну компетенцію (здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою до свідомого вибору необхідних форм, типів мовлення) [6, с. 190-191]. Включаючи систему психологічних умінь, що забезпечують ефективну комунікацію (знання типів поведінки, темпераменту людей тощо), комунікативна компетентність є своєрідним індикатором комунікативної культури особистості [6, с. 190].

У медичних університетах України формування комунікативної компетентності майбутніх медиків-іноземців реалізовується у процесі викладання дисципліни “Українська мова (російська) (як іноземна)”. Міжнародні стандарти кваліфікації володіння мовою включають чотири основні аспекти: читання, слухання, мовлення та писання. Згідно з концепцією мовної підготовки іноземних громадян програма навчання української (російської) мови співвідноситься з загальноєвропейськими компетенціями володіння іноземними мовами CEFR, які передбачають володіння мови на певних рівнях А1, А2 - елементарний користувач; В1, В2 - незалежний користувач; С1, С2 - досвідчений користувач.

У багатьох вищих навчальних медичних закладах України, зокрема в Івано-Франківському медичному національному університеті, існує підготовче відділення, функціонування якого спрямоване на вивчення базових знань з української (російської) мови перед вступом до університету. Щоправда, ми погоджуємося з думкою науковців Л. Левицької, Н. Севериної, що факультативний характер цієї підготовки, наявний у деяких ВНЗ, дещо ускладнює організацію навчання мови, певним чином на першому році навчання, адже інколи “рівень володіння мовою у майбутніх фахівців-іноземців медичного профілю суттєво відрізняється один від одного, що потребує розробки додаткових дидактичних методів для згладжування відмінностей між початківцями і тими студентами, які мають певний рівень володіння мовою” [4, с. 79].

В Івано-Франківському національному медичному університеті студенти-іноземці, окрім підготовчого відділення, проходять мовну підготовку впродовж 3,5 років навчання, вивчаючи дисципліну “Українська мова (як іноземна)” (англійсько- та українськомовна форми навчання) або “Російська мова (як іноземна)”, які завершуються складанням державного іспиту в 7 семестрі.

Викладання української мови (англійськомовна форма навчання) зокрема базується на принципах “Тимчасової програми навчальної дисципліни для підготовки англомовних студентів у вищих навчальних закладах МОЗ України” (Київ, 2016) [5], підготовленої викладацьким колективом кафедри мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету. Викладання дисципліни реалізується в поєднанні трьох напрямів: “комунікативного (мета - комунікативна компетенція), адаптаційного (мета - адаптація до життя й навчання в українськомовному середовищі) та загальнонаукового (мета - загальнонаукова / професійно орієнтована компетенція)” [5, с. 4].

Робочим навчальним планом передбачено 702 аудиторні години вивчення української мови як іноземної: на першому курсі - 280 годин, на другому курсі - 210 годин, на третьому курсі - 140 годин; на четвертому курсі - 72 години. Вивчення української мови як іноземної здійснюється на практичних заняттях, у формі індивідуальної роботи. Матеріал до занять дібраний з урахуванням цілей і завдань, визначених комунікативними й пізнавальними потребами іноземних студентів.

На першому курсі основну увагу присвячено засвоєнню базових понять фонетики, граматики, побудові простих смислових конструкцій та речень, що стає підґрунтям для формування та розвитку професійної комунікативної діяльності майбутніх фахівців. На практичних заняттях з української мови увагу акцентовано на розвитку комунікативних навичок та вмінь: читання, говоріння, аудіювання, письмо. Студенти слухають викладача, відповідають на запитання, читають тексти з певної тематики, вивчають та переказують діалоги, складають прості діалоги, відтворюють різні типи монологів; також виконують різного типу складності та змісту письмові завдання.

Наприкінці першого року навчання студент-інокомунікант, засвоївши основні фонетичні, граматичні норми та правила, повинен:

- сприймати на слух і розуміти монологічне мовлення;

- читати текст, визначати його тему;

- розуміти короткі прості тексти;

- висловлювати власну думку щодо змісту прочитаного;

- відтворювати і формулювати прості речення на запропоновану тему відповідно до комунікативно поставленої мети;

- запитувати й повідомляти в письмовій формі інформацію на запропоновану загальну тематику;

- продукувати монологічне висловлення на основі прочитаного тексту та ін.

Викладання мови на першому та другому курсі (перший-третій семестри) супроводжується формуванням комунікативної компетентності на основі опрацювання загальних тем (“Знайомство”, “Людина”, “Погода та явища природи”, “Їжа”, “Послуги й покупки”, “Подорожі”, “Дозвілля”, “Мрії та плани”, “Житло”, “Спорт”, “Відпочинок і туризм” та ін.) та тем, які містять загальну інформацію з проблем екології, правильного способу життя, генетичної основи життя, продовження людського роду, основних типів лікувально-профілактичних закладів.

Упродовж перших трьох семестрів вивчення української мови характеризується засвоєнням загальних відомостей про мову і є однаковим для всіх медичних спеціальностей. Однак, зважаючи на те, що викладання української мови як іноземної у вищих медичних навчальних закладах МОЗ України “перебуває в когерентному зв'язку не стільки з дисциплінами гуманітарного, скільки медичного (стоматологічного, фармацевтичного) профілю” [6, с. 5], у її структурі виділяють I середній (професійно орієнтований) рівень, який передбачає засвоєння мовних норм з професійно орієнтованим спрямуванням. Виокремлення професійно орієнтованої змістової лінії спрямоване на формування українськомовної фахової компетентності майбутнього спеціаліста, здатного “розв'язувати комунікативні завдання у сфері професійної діяльності, брати участь у діалоговій комунікації, демонструвати достатній рівень знань медичної / стоматологічної / фармацевтичної термінології” [6, с. 12].

Мовна підготовка в період з четвертого по сьомий семестри репрезентована ускладненим вивченням мовних норм та правил із додаванням теми з наукового стилю мовлення, специфічної для певного напряму підготовки студентів медичного профілю. Цей період навчання мови спрямований на оволодіння професійним мовленням у медичній галузі. Так, у четвертому семестрі вивчення української мови як іноземної (В1 - I середній рівень; професійно орієнтований) спрямоване на вдосконалення навичок аудіювання, читання, писання та говоріння на основі текстів, актуальних для соціально-побутової, соціально-культурної та навчальної сфер. На цьому етапі студенти вчаться:

- у загальних рисах розуміти основний зміст складної дискусії та брати участь у ній; складати та брати участь у діалогах різного типу;

- створювати письмове монологічне висловлення до запропонованої комунікативної ситуації; будувати письмове монологічне висловлення на основі прочитаного або прослуханого тексту;

- продукувати зв'язні висловлення відповідно до запропонованої теми й комунікативної ситуації;

- передавати зміст, основну ідею прочитаного чи прослуханого тексту та висловлювати власне ставлення до фактів, подій, викладених у тексті, дійових осіб та їхніх учинків;

- достатньо вільно спілкуватися на знайомі теми, пов'язані зі сферою особистих інтересів і навчальною діяльністю, обмінюватися інформацією, спростовувати чи підтверджувати її, виражати власне ставлення до тієї чи іншої проблеми, стисло коментувати інші погляди;

- підтримувати розмову, вести бесіду, брати участь у звичайній формальній дискусії на знайому тему з обміном фактичною інформацією чи обговоренням розв'язання практичних проблем.

Крім закріплення вищезгаданих норм та правил, удосконалення попередньо сформованих лінгвістичних, соціолінгвістичних компетенцій, метою вивчення української мови в 5-7 семестрах є спрямування на оволодіння наступним рівнем незалежного користувача (В2), який передбачає засвоєння базової загальнонаукової, термінологічної (міжгалузевої) і професійної лексики, пов'язаної з певною тематикою; удосконалення навичок аудіювання незнайомих текстів професійного спрямування; застосовування навичок аналітичного, синтетичного, пошукового та самостійного читання й перекладу фахово-орієнтованих текстів; продукування правильно побудованого, логічного мовлення.

Важливим компонентом викладання “Української мови (як іноземної)” є також соціально-культурний аспект. Одним із ключових моментів освітньо-професійного навчання є полікультурне виховання студентів-іноземців, яке передбачає “пізнання різноманітності культур, формування поваги та почуття гідності у представників різних народів, незважаючи на расове або етнічне походження, сприйняття взаємозв'язку та взаємовпливу загальнолюдського й національного компонентів культури на формування міжкультурної комунікації” [2, с. 15]. У процесі вивчення української мови полікультурне виховання є одним із важливих етапів процесу соціалізації. Так, в Івано-Франківському національному медичному університеті студенти-іноземці вивчають теми, що стосуються українознавства, свят і традицій в Україні, системи освіти, культурних особливостей, історії нашої держави. Також на практичних заняттях студенти обговорюють і зіставляють ці та інші аспекти з особливостями своєї країни. Обмінюючись інформацією, студенти пізнають глибше традиції інших народів та держави, в якій вони навчаються, використовуючи українську мову для пояснення та обґрунтування своїх думок. Результатом цього є формування соціокультурної компетенції, яка характеризується вмінням “обирати стратегії і тактики мовної поведінки, використовувати адекватні мовні засоби і форми залежно від мети і ситуації спілкування, від соціальних ролей комунікантів” [3, с. 87].

Комунікативна компетентність майбутніх медиків детермінується також етнокультурологічною компетенцією - “рівнем оволодіння національно маркованими мовними одиницями, українським мовленнєвим етикетом, знанням народних традицій, способів і засобів лікування” [6, с. 191]. Так, кінцевими цілями вивчення української мови (як іноземної) є формування певної національно-мовної картини світу; наявність певної сукупності знань щодо культурних традицій українського народу, вміння використовувати в процесі спілкування з представниками різних культур (зокрема української) знання про свята, традиції, мистецтво, фольклор, етикет українського народу, володіння нормами та правилами поведінки.

На нашу думку, необхідним компонентом формування комунікативної компетенції мовної особистості є забезпечення інокомуніканта можливістю й умовами україномовного спілкування. Комунікативний акт таким чином сприятиме соціалізації іноземців, ознайомленню з основними стандартами професійної діяльності, формуванню мовної і відповідно мовно-професійної картини світу. Потрібно враховувати й той факт, що вивчення мови, засвоєння норм та правил спілкування, норм поведінки відбувається не лише на заняттях з української мови, а й у повсякденному житті, побуті. На нашу думку, сприятимуть ефективності засвоєння мови та формуванню комунікативної компетентності відвідування музеїв, театрів, тематичні екскурсії та виставки й ін. Вивчення української мови в іншомовному середовищі, в якому перебуває інокомунікант, нерозривно пов'язане з певними регіональними особливостями, тому ознайомлення з діалектизмами, національно-маркованою лексикою теж певним чином репрезентуються в створенні мовно-професійної картини світу і сприяють не лише засвоєнню нової лексики, а й розширенню світогляду.

Отже, вивчення фонетичних, орфографічних, словотвірних, морфологічних та інших норм і правил української мови спрямоване на забезпечення комунікативних потреб іноземних студентів у побутовій, навчально-професійній, соціально-культурній і навчально-науковій сферах. Комунікативна компетентність визначається вмінням застосовувати засвоєні знання та навички в можливих ситуаціях комунікації, реалізовуючи певні тактики і стратегії спілкування. Комунікативна компетентність є органічним поєднанням мовної та мовленнєвої, соціокультурної та етнокультурної компетенцій, що репрезентує національно-мовну картину світу комуніканта. Вивчення української мови студентами-іноземцями в навчальних закладах медичного профілю є визначальним аспектом формування комунікативної компетентності як складника професійної компетентності майбутнього фахівця.

Література

комунікативний компетентність навчальний

1. Гуменна І. Комунікативна компетентність як одна із складових професійної культури майбутніх лікарів / І. Гуменна // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2013. - Вип. 29. - С. 42-45.

2. Зозуля І. Є. Полікультурне виховання іноземних студентів вищих технічних навчальних закладів : автореф. дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.07 “Теорія і методика виховання” / Ірина Євгенівна Зозуля. - Вінниця, 2012. - 21с.

3. Калашник Н. В. Міжкультурна комунікативна компетентність майбутніх лікарів - іноземців як психолого-педагогічна категорія / Н. В. Калашник // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. - 2013. - Вип. 35. - С. 267-271. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Sitimn_2013_35_58

4. Левицька Л. Особливості мовної підготовки студентів-іноземців медичного профілю / Лілія Левицька, Наталія Северина // Теорія і практика управління соціальними системами. - 2016. - № 1. - С. 75-83.

5. Українська мова як іноземна : тимчасова програма навчальної дисципліни для підготовки англомовних студентів у вищих навчальних закладах МОЗ України : [галузі знань 22 “Охорона здоров'я”] / [Луцак С. М., Криницька О. І., Дикан О. В., Трефяк Н. І., Ковтун С. Є., Гончарук О. В., Ільків А. В., Кобзей Н. В., Огринчук О. П., Родчин З. Я., Соловій У В., Музика Т Є., Голод Н. С., Куйловська Н. Л., Лис І. В., Панчишин М. В., Юрчак Г. М.]. - Київ, 2016. - 181с.

6. Юсеф Ю. В. Теоретичні засади формування комунікативної компетентності майбутніх лікарів / Ю. В. Юсеф // Педагогічний процес : теорія і практика. - 2013. - Вип. 3. - С. 187-194.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.