Розвиток пізнавальної активності учнів початкової школи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток пізнавальної активності учнів початкової школи

Форостюк Т.В., Форостюк В.О.

DEVELOPMENT OF COGNITIVE ACTIVITY OF ELEMENTARY SCHOOL STUDENTS

Forostyuk T. V. Cand. Sc., associate professor, associate professor of pedagogy, theory and methodology of elementary education, Public higher education institution «Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University»

Summary: The article analyzes the modern experience of the development of cognitive activity of elementary school students. The conditions and ways of development of cognitive activity of junior pupils are revealed and generalized. The urgency of the problem has been proved and the ways of its solution in the modern school have been proposed. The scientific works on the problem have been analyzed. The essence of the notion of "cognitive activity" is revealed.

Key words: development of cognitive activity, pupils, elementary school, interest, educational process, Fine Arts, the Ukrainian language.

Форостюк Т.В. кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки, теорії та методики початкової освіти ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Форостюк В.О. викладач кафедри педагогіки, теорії та методики початкової освіти ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»Анотація: У статті проаналізовано сучасний досвід розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи. Виявлено та узагальнено умови та шляхи розвитку пізнавальної активності молодших школярів. Доведено актуальність проблеми та запропоновано шляхи її розв'язання в сучасній школі. Проаналізовано наукові праці з проблеми. Розкрито сутність поняття «пізнавальна активність».

Ключові слова: розвиток пізнавальної активності, учні, початкова школа, інтерес, освітній процес, образотворче мистецтво, українська мова.

Постановка проблеми. Проблема розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи належить до найбільш актуальних у сучасній дидактиці, оскільки саме в початковій школі закладаються основи активності, самостійності, інтересу до навчання. Актуальність проблеми зумовлена особливостями сучасного стану освіти й розвитку суспільства в цілому. Важливість досліджуваної проблеми зумовлюється визначенням людини як найвищої цінності: її права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей, що потребує посилення розвитку активності учнів у процесі навчання.

Адже пізнавальна активність - це властивість особистості, яка особливо інтенсивно формується саме в шкільні роки й впливає на характер поведінки та діяльності людини протягом усього життя. Саме в початковій школі закладаються основи активної творчої діяльності, самостійності, бажання вчитися, з інтересом пізнавати нове. До того ж в умовах національного відродження школи, утвердження в ній гуманістичних, демократичних засад, загальнолюдських європейських цінностей особливої ваги набуває проблема розвитку пізнавальної активності учнів, зокрема початкової школи. Суспільству потрібні освічені, творчі, активні люди, зі сформованими європейськими цінностями, здатні критично й самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати нестандартні рішення [13, с. 109].

Тому перед сучасною школою та освітою України поставлені важливі й непрості завдання, від розв'язання яких залежить рівень життя та духовного та морального розвитку українського суспільства в цілому. Школа повинна стати «школою радості», осередком культури й духовності. Щоб створити такий освітній заклад, потрібно сприяти розвитку пізнавальної активності учнів, оновити зміст навчання, виховувати учнів на ідеях свободи, почуття власної гідності, прищеплювати європейські цінності, любов до української мови, інтерес до образотворчого мистецтва, повагу й інтерес до культурних надбань інших країн та їх мов. Крім того, аналіз теорії й практики свідчить, що проблема розвитку пізнавальної активності учнів - це проблема не лише дидактики, а й усього освітнього процесу, оскільки від її розв'язання залежить вирішення інших важливих питань: розвиток пізнавальних інтересів, самостійності, відповідальності, спостережливості, цілеспрямованості, творчих здібностей, уміння вчитися, критично мислити тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Оскільки проблема є актуальною, то й не дивно, а цілком закономірно, що в різні періоди розвитку суспільства, освіти та школи питання було в полі зору науковців і практиків, висвітлювалося в педагогічних дослідженнях, працях філософів, педагогів, психологів: І. Г. Песталоцці, Сократа, Гербарта, Ж. Ж. Руссо, К. Д. Ушинського, Г.С. Сковороди, Я. А. Коменського, Б. Д. Грінченка, Г. С. Костюка, С. Ф. Русової, В. О. Сухомлинського та ін.

Психологічний аспект проблеми висвітлювався в наукових працях Д. Б. Ельконіна, В. Г. Ананьєва, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва, Н. О. Менчинської, Д. Б. Богоявленської, С. Л. Рубінштейна, Н. Ф. Тализіної та інших. У педагогіці вагомий вклад у реалізацію проблеми принципів, методів і форм навчання, вивчення сутності пізнавальної активності, інтересу й потреб внесли Г. І. Щукіна, І. Я. Лернер, Ю. К. Бабанський, М. І. Махмутов, О. Я. Савченко, Т. І. Шамова, О. М. Біляєв та ін.

Проблема розвитку пізнавальної активності учнів розкрита в багатьох дисертаційних дослідженнях: М. С. Антонюка, В. І. Лозової, В. І. Смагіна, В. П. Корнєєва, Н. О. Бойко, В. Д. Пилипчука, Т. І. Шамової, В. Ф. Шморгуна, Л. В. Скуратівського та ін. Вчені розглядали проблему розвитку пізнавальної активності з різних сторін, детально аналізуючи всі аспекти: вплив змісту навчального матеріалу на активізацію (Л. В. Скуратівський, Д. Б. Ельконін, О. М. Орлов); особливості проблемності навчання та вплив на активізацію пізнавальної діяльності (Н. Г. Дайрі, О. М. Матюшкін, М. І. Махмутов); методи навчання досліджували науковці: А. М. Алексюк, М. М. Левіна, О. М. Біляєв; Н. О. Менчинська, В. Ф. Паламарчук досліджували питання озброєння учнів способами й прийомами розумової діяльності; А. М. Алексюк, Б. П. Єсипов, І. Я. Лернер цікавилися особливостями творчої активності; Є. І. Бойко, П. Я. Гальперін, Д. Б. Ельконін вивчали питання, пов'язані з розвитком умінь і навичок як засобу активізації. Питання розвитку творчої активності досліджували О. Рудницька, Т. Шамова, М. Стась, А. Капська та ін.

Мета написання статті. Нашим завданням є висвітлення теоретичних основ розвитку пізнавальної активності учнів початкової школи.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні в часи змін в Україні та сучасній освіті чимало проблем і невирішених завдань виникає перед вченими та вчителями-практиками. Сучасна школа потребує якісно нових підходів до викладання предметів, зокрема української мови та образотворчого мистецтва, оскільки вони є базовими для розвитку мовлення, комунікативної компетентності, творчих здібностей, активності, естетичного розвитку.

Звертається увага на практичний аспект під час вивчення цих курсів у школі. Адже українська мова - важливий елемент загального змісту початкової освіти. Важливість зумовлюється тим, що він є не лише окремим предметом, а й основним засобом опанування інших навчальних дисциплін у початковій школі, а також у наступних класах.

Головна ж мета полягає у формуванні комунікативної компетентності учнів, тобто у здатності успішно користуватися мовою в процесі спілкування та вирішення життєвих практичних завдань [2, с. 68]. Крім того, варто в процесі навчання враховувати мету навчання мови - формування й удосконалення вмінь і навичок володіння мовою в усіх формах, видах і типах мовленнєвої діяльності [2, с. 70].

Необхідно звертати увагу на вироблення пізнавальної потреби, тобто внутрішнього бажання вивчати українську мову, образотворче мистецтво, а також інші предмети, які вивчаються в початковій школі, тобто бажання вчитися з інтересом. Пізнавальна активність розвивається в процесі діяльності та впливає на її якість, про це варто пам'ятати завжди.

Як свідчить практика, пізнавальна активність є засобом підвищення результативності освітнього процесу, а водночас показником його ефективності, адже сприяє розвитку самостійності, творчості учнів; сприяє створенню сприятливого мікроклімату під час навчання; є результатом і показником майстерності вчителя, його вміння організувати пізнавальну діяльність. А мета роботи сучасного вчителя - розвиток особистості учня, його творчого потенціалу та пізнавальної активності [3]. Крім того, людина не може повноцінно жити в умовах сьогодення без активної пізнавальної діяльності, регулярної самоосвіти.

Активність - це риса людини, яка тісно пов'язана з розвитком ініціативи, самостійності, сили волі, сумлінності. Наявність цієї риси характеру сприяє тому, що учень стає суб'єктом діяльності й керує своїм розвитком, але при цьому обов'язково враховує загальнолюдські цінності й вимоги суспільства.

Аналіз наукової літератури дав змогу з'ясувати, що проблема розвитку пізнавальної активності учнів була в полі зору науковців, але до цього часу не існує в педагогічній літературі єдиного погляду на поняття «пізнавальна активність». Науковці трактують сутність поняття по-різному. Саме ж слово «активність» походить від латинського activus, яке означає діяльний, енергійний. Активність, за словником, визначається як енергійна діяльність, здатність до взаємодії. Тобто, активна людина намагається брати активну участь у діяльності [19, с. 22].

Як бачимо, аналіз словників свідчить, що активність визначається через діяльність, а також вказує на її характер, на ставлення особистості до діяльності. Крім того, визначення поняття «активність» у філософських, педагогічних і психологічних працях випливає з поняття «діяльність». В окремих дослідженнях активність розглядається як широка, всеосяжна категорія, яка включає в себе діяльність. Остання ж трактується при цьому як специфічна форма активності, тобто активність виступає щодо діяльності родовим поняттям [20, с. 11-12].

На думку М. В. Дьоміна, поняття «активність» ширше, ніж «діяльність». Науковець вважає, що активність - це надзвичайно високий етап діяльності [5]. Аналіз літератури дав змогу з'ясувати, що в працях інших науковців ці поняття ототожнюються. Слово «діяльний», за словником, трактується як такий, що виявляє енергію, завзяття, тобто, «сповнений активної діяльності; сповнений бажання практично діяти» [19, с. 254]. Саме ж слово «діяльність» трактується як докладання своєї праці до чого-небудь [19, с. 254].

У «Педагогічній енциклопедії» Г. С. Костюк пропонує наступне визначення поняття «активність»: «здатність змінювати навколишню дійсність у відповідності до особистих потреб, поглядів, мети. Як риса особи, активність виявляє себе в енергійній, ініціативній діяльності в праці, у навчанні...» [15, с. 61].

В. О. Сухомлинський вважає, що активність характеризує сутність діяльності, оскільки тільки в діяльності виявляється активність людини. А тому педагог не раз вживає означення «активна» до слова «діяльність». Аналіз літератури дає змогу стверджувати, що активність характеризує діяльність, але через ставлення людини до діяльності, саме через готовність, прагнення до діяльності [20, с. 12].

Пізнавальна активність школяра, на думку Г. І. Щукіної, - це інтегральна властивість особистості, яка інтенсивно формується саме в шкільні роки та впливає на весь процес навчальної діяльності. Це і передумова, і результат розвитку школяра; це й мета, засіб і результат активізації освітнього процесу [12].

На думку Б. П. Єсипова, «Активність... - означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, уміннями, навичками, включаючи користування ними в подальшій навчальній роботі та практичній діяльності» [7, с. 67].

В «Енциклопедії освіти» дається наступне трактування сутності пізнавальної активності: «риса особистості, яка виявляється в її ставленні до процесу пізнання, що передбачає стан готовності, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань, способів діяльності, а також в її якості» [6, с. 678].

Тобто, це риса людини, наявність якої сприяє бажанню самостійно пізнавати й засвоювати досвід людства. А якщо цієї риси в дитини немає, не сформовано, тоді будуть плачевні наслідки: небажання вчитися, думати, читати, пізнавати, самостійно приймати рішення, творити, дізнаватися нове, відсутність інтересу до знань, відсутність прищеплених європейських цінностей.

Суспільство, яке не турбується про освіту, про розвиток активності та творчості учнів, про духовний розвиток людей, про правильний розвиток особистості дитини, тобто, про своє майбутнє, приречене на занепад. Ось чому проблема розвитку пізнавальної активності учнів є такою важливою, адже від її розв'язання залежить дуже багато.

Науковці досліджували також взаємозв'язок між активністю та самостійністю. Звертали увагу на те, що на розвиток пізнавальної самостійності впливає активне навчання. На думку інших науковців, зокрема Н. Г. Дайрі та П. І. Підкасистого, самостійною є тільки та робота, яка потребує від учня активності.

Аналіз наукових джерел дозволив з'ясувати, що в педагогічній літературі немає єдиного підходу до розуміння та трактування сутності пізнавальної самостійності учнів. Але простежується зв'язок із активністю. Вчені стверджують, що активність і самостійність не є тотожними поняттями, але зв'язок між ними існує.

О.Я. Савченко виділила дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності:

- формувати в учнів пізнавальні потреби, сприяти розвитку наполегливості у виконанні самостійних завдань;

- запровадити в зміст навчання спеціальну систему пізнавальних завдань;

- використовувати ефективні засоби керування пошуковою діяльністю;

- озброювати учнів системою інтелектуальних умінь, загальних та специфічних прийомів навчальної роботи [17].

Як стверджує науковець, пізнавальна самостійність учнів формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а є закономірним результатом досконалої системи навчання, яка спрямовується на всебічний розвиток самостійності думки й самостійності як риси характеру дитини [17].

Науковці пов'язують самостійність із дитячою ініціативою, із самостійним, без допомоги дорослих, пошуком ефективних шляхів вирішення пізнавальних задач. Діти, починаючи з раннього дитинства, хочуть робити все самостійно, це вроджене бажання, яке треба стимулювати. І від розвитку цієї самостійності залежить активність учнів. «Я сам» - чудовий стимул дитини, а також учня початкової школи, який треба стимулювати та розвивати, а також пізнавальну самостійність під час виконання практичних завдань на уроці. Це сприятиме усвідомленню учнями своїх можливостей, додасть сил розв'язувати нові задачі, ставити реальні вимоги, здійснювати саморегуляцію.

Коли в учнів розвинуто пізнавальну активність і самостійність, то це відображається в психологічному настрої під час діяльності. Учні стають зосередженими, уважними, активно беруть участь у розумових процесах; виявляють інтерес до навчання, особисту ініціативу; активно відгукуються при обговоренні завдань, проблем; активно обговорюють почуте після уроку; у них виникає бажання брати участь у всіх заходах; активна робота на уроці; завжди виконані домашні завдання; активно доповнюють відповіді товаришів; уміють аналізувати, синтезувати, порівнювати; виявляють уміння застосовувати теоретичні знання на практиці; запитання до вчителя; виникає бажання поглибити знання, використовуючи додаткові джерела, зокрема, телебачення, радіо, книгу, газету, Інтернет та ін.; учні стають цілеспрямованими та активними під час пізнавальної діяльності; зміст запитань учнів теж стає іншим; відбувається зміна в способах діяльності учнів. Усе це вказує на те, що учень стає активним співавтором уроку, має бажання розвиватися та пізнавати нове [9].

Проаналізувавши наукові джерела, ми з'ясували, що в літературі пізнавальна активність трактується як прагнення до набуття знань. Розвитку пізнавальної активності сприяють, на думку науковців, зовнішні та внутрішні умови. До зовнішніх умов належить зміст уроку, його організація, методи, які застосовує вчитель. Внутрішні умови пов'язують із навчальною мотивацією, розвитком самостійності, використанням способів спостереження та ін. [23].

Як свідчить практика, внутрішніми стимулами активності виступають потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції, енергія. Г. І. Щукіна визначає пізнавальний інтерес інструментом пожвавлення освітнього процесу [22].

Аналіз наукових джерел дав змогу з'ясувати, за яких умов виникає та розвивається інтерес до навчання. Варто організувати таке навчання, у процесі якого учні залучалися б у процес самостійного пошуку й «відкриття» нової інформації, нових знань, активно вирішували проблемні завдання. Необхідно урізноманітнювати освітній процес новою інформацією, видами роботи, способами та прийомами. Також варто обґрунтовувати важливість вивчення предмета, матеріалу та пов'язувати вивчення нового матеріалу з раніше вивченим. Навчання, на думку вчених, має бути складним, але посильним. Не викликає зацікавленість ні надто легкий, ні надто важкий матеріал. Також потрібно частіше перевіряти й оцінювати роботу учнів на уроці. Варто звернути увагу на емоційність, яскравість матеріалу й мови самого вчителя [14, с. 117].

Засвоєні знання, розумовий розвиток - усе це теж сприяє мисленню й активізації. На інтерес учнів до предмета впливає сформованість умінь, а також високий рівень усвідомлення матеріалу. Адже практика доводить, що більш високий рівень знань стимулює вищий рівень розвитку учнів. Знання змінюють учня, способи його мислення, сприйняття. А тому важливо сформувати в учнів уміння вчитися, озброїти їх ефективними методами й прийомами роботи, навчити організовувати й контролювати власну діяльність, виробити вміння організовувати себе. Варто створити в школі належні комфортні умови для кожного учня, щоб учився без страху, із задоволенням, не боявся зробити помилку.

Науковці стверджують, що потрібно навчити учня вчитися, тобто, виробити вміння організовувати себе на уроці та в позанавчальний час. Адже, як свідчать дослідження, а також педагогічний досвід: ключ до успіху - в самоорганізації особистості. Потрібно переконати молодших школярів, що все залежить лише від них, негативне й позитивне, а також від рівня їх свідомості, від уміння планувати своє життя.

Потрібно зацікавлювати, «відкривати», підтримувати кожного учня, враховувати його індивідуальні особливості. Адже, як відомо, цікавою є та робота, яку учні гарно вміють робити. До того ж інтерес викликає сам процес оволодіння знаннями. А для того, щоб навчання в школі справді стало засобом саморозвитку, потрібно враховувати одну важливу умову - суб'єкт, який розвивається, повинен включатися в активну діяльність, а також спілкування. Численні дослідження переконують, що низький рівень активності є результатом того, що учень у процесі навчання є лише пасивним об'єктом.

Адже численні експериментальні дослідження доводять, що низький рівень активності є результатом того, що учень є лише пасивним об'єктом. Саме тому Т. І. Шамова вважає активність метою, засобом і результатом діяльності [21].

Науковці стверджують, що пізнавальна активність є показником ефективності уроків. Саме активність учнів впливає на ефективність і результативність уроку [8]. А тому для того, щоб урок був продуктивним, варто застосовувати частково-пошуковий метод, дослідницький, евристичну бесіду, метод проблемного викладу матеріалу; використовувати ефективні прийоми: аналіз, моделювання, синтез, різні види розборів, конструювання, порівняння, систематизацію, узагальнення, класифікацію; проводити уроки у формі гри, казки, змагання, диспуту, інтегровані уроки; запроваджувати рецензування відповідей, творів, взаємоперевірку робіт, складання опорних схем, виконання цікавих, а також творчих вправ [8].

На уроках мови, як свідчить практика, під час мовних ігор, змагань, нестандартних уроків переважає не тільки емоційне, а й інтелектуальне збудження, а це позитивно впливає на засвоєння матеріалу, формування навичок, а також на розвиток інтересу до уроків. Використання творчих вправ, завдань творчого характеру, дидактичних ігор, використання проблемних питань, ігрових ситуацій, цікавинок, створення ситуацій здогадів, роздумів теж позитивно сприяють розвитку пізнавальної активності учнів. Треба створювати на уроці всі можливості для розвитку мислення, щоб на кожному занятті частіше звучало дитяче «чому?», це сприятиме розвитку пізнавальної активності учнів.

Варто на уроці використовувати дидактичні ігри, які є ефективним методом навчання. Вони розвивають пізнавальну активність, мислення, мовлення, самостійність, увагу, пам'ять, кмітливість, спостережливість, ініціативу, наполегливість, працьовитість, уважне ставлення до інших [1]. Гра сприяє самонавчанню та самоорганізації учнів. Під час гри учні швидко, легко, з інтересом засвоюють навчальний матеріал, у них формуються вміння, навички, розвиваються всі психічні процеси, зокрема, мислення, мовлення, мимовільна увага, пам'ять та ін.

Ігри з предметами, використання яких забезпечує потребу дитини в пізнанні предметів, їх властивостей, використовують у дошкільному закладі, а потім і в початковій школі, зокрема, кубики, природний матеріал (плоди, листя, насіння), предмети побуту, фрукти, овочі, піраміди та інші дидактичні матеріали. Наприклад, на уроках образотворчого мистецтва використовують предмети під час створення аплікації з листя, під час виготовлення композиції та ін. Наприклад, використовують кубики Зайцева у процесі навчання дітей читати. Їх використовують у дошкільному віці, але як додатковий засіб може використовуватися й у молодшому шкільному. Навчання поєднується із грою та співом. Створюються цікаві ігрові ситуації з елементами змагання. Результат - радість пізнання та швидкі результати навчання.

Ш. О. Амонашвілі теж важливого значення надавав грі, організував навчання в ігровій формі. Його ігри, зокрема, «Нашіптування відповіді на вухо», «Відповіді за помахом диригентської палички» використовуються в сучасній школі. Цікаво спостерігати за учнями під час ігрових уроків. Діти обирають собі фізкультхвилинку. Це може бути уявна подорож, або ж рухи під музику, або щось інше. Діти висловлюють свої думки легко, вільно, невимушено, дають оцінки, виконують завдання, а відповідь говорять учителю на вухо. На уроці немає примусу, сумних облич, а тільки інтерес, зацікавленість уроком. Це уроки-подорожі, етапи уроку - станції, а також гра як метод навчання. Ці уроки є результативними, цікавими, сприяють розвитку пізнавальної активності.

Ефективними в початковій школі є словесні ігри, вони сприяють розвитку мовлення, збагаченню та уточненню словника, розвивають мислення, мовлення, самостійність, активність [16].

Ігри-подорожі теж сприяють розвитку пізнавальної активності. Це може бути уявна подорож у якусь країну, наприклад Іменник, подорож думки, творчості, уяви. Можна використовувати карту подорожі, ребуси, загадки, Інтернет тощо. Головне, щоб було загадково й водночас доступно. Дітям цікаво, легко досліджується та вивчається навчальний матеріал.

Ігри-припущення сприяють виробленню вміння встановлювати причинові зв'язки, зіставляти, робити припущення, міркувати, осмислювати, передбачати, розвивають мислення та мовлення, сприяють розвитку уяви тощо. Ігрове завдання міститься в назві: «Що було б...?», «Що б я зробив, якби...?» та ін. [10].

Учитель може застосовувати ігри-загадки, які формують уміння аналізувати, робити висновки, узагальнення [10]. Ігри-бесіди сприяють активізації емоційно-розумових процесів. У процесі гри учні вчаться слухати інших, чути питання, зосереджуватися на змісті розмови, висловлювати свої думки. В основі цих ігор - спілкування вчителя з учнями [10].

Сюжетно-рольові дидактичні ігри теж сприяють активізації пізнавальної діяльності. Учням пропонується виконати певні ролі (продавця, мами, учителя тощо), а також розіграти певну життєву ситуацію [4]. Учитель має добирати дидактичні ігри, враховуючи вікові особливості, ступінь складності, мету уроку. Адже гра є надзвичайно ефективним засобом розвитку пізнавальної активності, навчання, виховання та розвитку учнів. Гра викликає позитивні емоції, інтерес до навчання, прияє активній роботі думки, стимулює процес пізнання. Це позитивний супутник навчання. Не даремно її називають королевою дитинства, адже вона дарує радість, позитивний настрій, задоволення, інтерес, сприяє виникненню прагнення переборювати труднощі. Без гри не може бути повноцінного розвитку в дошкільному віці, а в молодшому шкільному теж.

На уроці образотворчого мистецтва теж ефективними будуть дидактичні ігри. Вони не лише сприятимуть розвитку пізнавальної активності, а й естетичному вихованню. Така гра може тривати 35 хвилин. Наприклад, гра «фотографування» сприятиме вдосконаленню техніки малювання, засвоєнню прийомів композиції. Зокрема, під час прогулянки або екскурсії учням пропонується «сфотографувати» за допомогою «видошукача» (картонна планка, яка має розмір 15 на 10 сантиметрів, а також віконечко, яке має розмір 10 на 7 сантиметрів) усе, що найбільше сподобалося. А на уроці учні це малюють. Після цього відгадують, який предмет чи куточок природи зображено на малюнках. Одночасно аналізують роботи.

Цікавим на уроках образотворчого мистецтва є виконання ролей героїв казок. Використання ігрового прийому сприяє тому, що це робить урок цікавим, насиченим емоційно, творчим, нестандартним. Учні швидко й легко вивчають правила образотворчої грамоти. Також можна проводити на уроках образотворчого мистецтва відеорепортажі з використанням віршів, розповідей, інтерв'ю та ін. Це буде сприяти результативності уроків образотворчого мистецтва, позитивному настрою учнів, формуванню навичок, розвитку пізнавальної та творчої активності, задоволеності процесом і результатом навчання [11].

А ще варто використовувати на уроці образотворчі засоби, картини, малюнки. Усе це сприятиме розвитку пізнавальної активності учнів. Адже школа має сприяти становленню учнів, їхньому розвитку, створювати умови для відкриття, гри, усвідомлення своїх можливостей, вільного вибору, формування духовних і моральних цінностей. Учителю потрібно не загубити, а розвинути закладене в дитині природою бажання гратися, думати, активно діяти, фантазувати, міркувати, бути відкритим до спілкування.

Цікавим є досвід Польщі. Польська система освіти зазнала реформування, унаслідок чого освіта відповідає європейським стандартам освіти. Школи Польщі «виховують активну, підготовлену до життя в ринковому суспільстві особистість, пропонують якісне навчання». У початковій школі запроваджено інтегроване навчання, яке «сприяє розвиткові інтелекту дітей, їх творчого потенціалу, а також соціальних, культурних і фізичних навичок» [18].

Тобто, усе, що розвиває пізнавальну активність допоможе дитині стати більш мудрою, упевненою, сильною, вільною, відкритою для контактів зі світом; здатною робити свідомий вибір, здатною до творчого перетворення реальності, до вирішення життєвих проблем тощо.

Висновки. Тобто, ми з'ясували, що проблема має теоретичну базу. Але питання розвитку пізнавальної активності учнів потребує подальшого розгляду.

Список літератури

пізнавальний шкільний початковий

1. Барташнікова І., Барташніков О. Розвиток сенсорних здібностей і пам'яті / І. Барташнікова, О. Барташніков// - Тернопіль: Богдан, 1998. - 70 с.

2. Бібік Н. М. Формування предметних компетентностей в учнів початкової школи: монографія / Н. М. Бібік, М. С. Вашуленко, В.О. Мартиненко - К.: Педагогічна думка, 2014.- 346 с.

3. Васильченко І. В. Організація системи соціального виховання учнів / І. В. Васильченко // Педагогіка і психологія. - 2001. - № 2. - С. 27 - 30.

4. Виноградова Н. Р. Відкритий урок з української мови / Н. Р. Виноградова // Розкажіть онуку. - 2003. - № 9-10. - С. 77-79.

5. Демин М. В. Проблемы теории личности / М. В. Демин - М., 1977. - 240 с.

6. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В. Г. Кремень. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

7. Есипов Б. П. Самостоятельная работа учащихся на уроках / Б. П. Есипов - М., 1961. - 299 с.

8. Зак А.З. Развитие умственных способностей младших школьников / А. З. Зак - М.: Просвещение, 2000. - 150 с.

9. Ігнатова Р. Розвиток пізнавальної активності учнів як педагогічна проблема / Р. Ігнатова // Вісник Львівського університету: Серія педагогічна. - Львів, 2004. - Вип.18.- С.73-80.

10. Кудикіна Н. Ігрова діяльність у початковій освіті / Н. Кудикіна// Відкритий урок. - 2006. - №56. - С. 27-32.

11. Методологические и теоретические проблемы активизации учебно- познавательной деятельности в свете реформы школы: Межвуз. сб. науч. тр. / Ленингр. гос. пед. ин-т им. А. И. Герцена; [Редкол.: Г. И. Щукина (отв. ред.) и др.]. - Л.: ЛГПИ, 1986.- 172 с.

12. Освітні технології: навч.-метод. посібн. / О. М. Пехота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; за ред. О. М. Пєхоти. - К. : Видавництво А.С.К., 2003. - 255 с.

13. Основы пед. мастерства / Зязюн И. А. - К.: Вища шк., 1987.- 207 с.

14. Педагогическая энциклопедия - М., 1964. - Т. 1. - 831 с.

15. Посібник для вчителя. 2 клас Тернопіль. Навчальна книга - Богдан, - 2004. - 310с.

16. Савченко О. Я. Развитие познавательной самостоятельности младших школьников / О.Я.Савченко - К.: Радянська школа,1982.- С. 176.

17. Скотна М. В. Початкова освіта Польщі: Особливості інтегрованого навчання.

18. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Дубічинського. - Х.: ВД «ШКОЛА», 2006. - 1008 с.

19. Форостюк Т. В. Активізація пізнавальної діяльності учнів 5-6 класів у процесі вивчення лексики й фразеології української мови: Дис...канд. пед. наук. - К., 2000. - 206 л.

20. Шамова Т. П. Проблема активизации учения школьников (Дидактическая концепция и пути реализации принципа активности в обучении): автореф. дис. на соиск. Учен. степени д-ра пед. наук: спец. 13.00.01 - М., 1977. - 33 с.

21. Щукина Г. И. Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся / Г. И. Щукина - М.: Педагогика, 1988. - 208 с.

22. Явоненко М. Розвиток уяви та літературних здібностей молодших школярів / М. Явоненко // Початкова школа. - 2003. - №3.