Духовність як складова виховного ідеалу молодих українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

ДУХОВНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ВИХОВНОГО ІДЕАЛУ МОЛОДИХ УКРАЇНЦІВ

Грищук Дмитро Геннадійович,

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри управління проектами та загально фахових дисциплін,

ДВНЗ «Університет менеджменту освіти»

У статті розкрито сутність поняття «виховний ідеал», вказано на причини обумовленості процесу його формулювання та його залежність від таких факторів, як історичність, регіональність, середовище. Уточнено дефініцію поняття «духовність», розглянуто її у контексті змісту виховного ідеалу молодих українців та підкреслено її релігійний характер. В статті розглянуто складники духовності (релігійність, конфесійність, догматичність, літургійність, етичність). Підкреслено роль етичної складової духовності у вихованні української молоді. Зроблено акцент на цінності християнської етики, які, по-перше, притаманні українцям, по-друге, є найбільш людино- та соціоцентричними, що відповідає цілі і завданням виховного ідеалу.

Ключові слова: виховний ідеал; ідеал; духовність; християнська етика; цінності.

Abstract

PhD (pedagogy), Senior Lecturer of Project Management and General Professional Disciplines Department,

State Higher Educational Institution “University of Educational Management”SPIRITUALITY AS A COMPONENT OF THE IDEAL OF EDUCATING YOUNG UKRAINIANS

Keywords: education ideal; ideal; spirituality; Christian ethics; values.

виховний ідеал духовність історичність українець

Постановка проблеми

Важливою характеристикою виховання є цілеспрямованість. Вона передбачає наявність комплексу цілей, завдань, послідовних виховних дій з можливістю їх корегування на будь-якому етапі виховання. Формулювання виховної мети є першочерговою складовою процесу організації соціально-педагогічного впливу на особистість. Кінцевий об'єкт, який передбачається в результаті такого впливу, зумовлює підбір відповідних форм, методів і засобів виховання особистості. Виховна мета втілюється в певному ідеалі - системі якісних модусів особистості, що визначають її буття в соціумі та ефективне співіснування із ним. Г. Ващенко вбачав у виховному ідеалі розуміння особистістю свого призначення у суспільстві [1]. Формулювання та реалізація мети виховання залежить від певних ознак, а саме національних, середовищних, статево-вікових, з обов'язковим урахуванням індивідуально-особистісних відмінностей. В цій статті розглядатиметься виховний ідеал для молодого покоління українських громадян - юнаків та дівчат, при чому лише одна з його складових - духовність. Сьогодні це поняттям є найбільш вживаним під час аналізу стану суспільства (бездуховність, духовні потреби), або у формулюванні загальних виховних завдань (розвиток духовних цінностей, духовна діяльність). Але з іншого боку дефініція та функція духовності залишається максимально дискусійною темою як серед науковців, так і серед пересічного населення. Для одних українців це слово залишається своєрідним маркером релігійної ідентифікації та приналежності до конкретної церкви, для інших - синонімом освіченої та інтелектуально або естетично розвиненої особистості. У статті ми зробимо спробу розібратися у дефініціях поняття духовності, та окреслити її роль та місце у процесі виховання молодих українців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Пошуки визначення українського виховного ідеалу були метою науковоїдіяльностіГ. Ващенка,

К. Ушинського,С. Русової,

В. Сухомлинського та ін. Сучасне його обґрунтування продовжено в аспектах філософії освіти (В. Андрущенко, І. Бех, В. Скотний та ін.), етнопедагогіки та етнопсихології (М. Стельмахович, В. Янів та ін.), теоретичної та прикладної педагогіки (М. Фіцула, О. Вишневський, Сухомлинська, І. Підласий та ін.). Про роль і місце духовності у процесі виховання особистості йдеться у студіях М. Боришевського, М. Савчина, Е. Помиткіна, О.Киричука, В. Онищенка,О.Колісника, В. Рашковської, О.Хаустової, Д. Чернілевського та ін. Виховний ідеал в контексті духовно-морального напряму виховання особистості розглядається в студіях В. Ворожбіт, Л. Драчук, Т. Ільїної, К. Каліної, О. Канарової, О. Кучерявого, Мищишина, Н. Муляр, О. Отич, І. Сіданіч, Т. Тхоржевської, Н. Химич та ін.

Метою статті є аналіз змісту та місця духовних цінностей як складової виховного ідеалу молодих українців.

Виклад основного матеріалу дослідження

Виховний ідеал опосередкований, його формулювання залежить від багатьох факторів. О. Вишневський підкреслював, що він «не формується «сам собою», не виникає з нічого і не створюється педагогами» [2]. По-перше, виховний ідеал залежить від осягненням суспільством своєї ідентичності до сформованих за певними історичними термінами соціального, національного, культурного та морального концептів. К. Ушинський вважав виховний ідеал особистим для кожного народу, що розвивається разом із самим народом [3]. Так, тубільці з островів в Тихому океані за певним історичним часом по особливому осягли сенси буття, моральності, соціальних взаємовідносин на відміну від жителів, наприклад, Західної Європи. Виховний ідеал мешканців островів, які живуть у гармонії із природою, містить в собі ексклюзивні риси, наприклад, нетерпимість до чужинців як до потенційних руйнівників навколишнього середовища, природосообразність і культуросо- образність. По-друге, на формування виховного ідеалу впливає соціально- економічна ситуація в якій знаходиться суспільство. Виховний ідеал мешканців бразильских фавел, більшість з яких мешкає на межі існування та немає доступу до розвинутих послуг охорони здоров'я або освіти, - сильна, жорстка, недовірлива до офіційної влади особистість, яка сподівається тільки на себе. В її системі цінностей співіснують турбота про членів своєї родини або своєї соціальної групи та відкрита ворожість до мешканців «по-той бік міста». По- третє, виховний ідеал потерпає впливу від соціально-політичного контексту тої історичної миті, в якій перебуває суспільство. С. Русова у своїх пошуках виховного ідеалу підкреслювала факт його відповідності ідеалам, що панують у суспільстві, та наполягала на необхідності час від часу його переглядати [4]. На кожному етапі розвитку суспільства зміст виховного ідеал мав залежність від атракційності певного історичного взірця (лицар, воїн, мандрівник, винахідник). Так, в античній Греції в академіях виховували гармонію розуму, тіла і духа, заохочували особистість до пошуку сенсу буття, що принципово відрізнялося із освітньою ідеологією схоластичних університетів середньовіччя, де протиставлялася занепала природа людини до природи Божественного, а прагнення людського розуму до пошуків нового та досконалого сковувалися догмами офіційної церкви про небезпечність зайвих знань, що «надимають». Ідеал виховання, наприклад, соціалістичної людини значно відрізнявся від уявлень про людину майбутнього в репрезентації соціал- націоналістичної ідеології. Не важко також помітити розбіжності в формулюванні виховної мети в атеїстичному (Північна Корея, Китай) та глибоко клерикальному суспільствах (країни Південної Азії). По-четверте, деякі риси виховного ідеалу можуть потерпати впливу від територіального або географічного розмежування суспільства. Виховання особистості, наприклад, у сільській місцевості на цінностях сімейних традицій, звичаєвого громадського права, міцних родинних зв'язків відрізняється від цього процесу в урбаністичному міському комьюніті із культом раціональності та індивідуалізму. По-п'яте, зміст виховного ідеалу може носити характер наддержавний або наднаціональний [5]. Наприклад, образ людини-борця за права національних меншин у світі, або образ члена скаутської організації.

Визначною рисою українського виховного ідеалу є прагнення людини до свободи і гідності. Саме за тривалих часів поневолення в українця сформувалася жага до волі і справедливості. Але разом із цим українець «дістав» до свого характеру ініціативності та рухливості. Яскравим прикладом є українські козаки, подвиги яких оспівуються в численних народних казках, думах, піснях, де безстрашні і кмітливі герої завжди знаходять вихід із складних життєвих обставин [6].

На тому ж прикладі українських козаків слід підкреслити ще одну складову українського характеру - глибокий ідеалізм і духовність. Відомий козацький кодекс честі містить феномен віри в Бога: Душа - Богу, життя - Україні, честь - нікому.

Вертаючись до аналізу виховного ідеалу, припустимо що це є певною точкою відліку в суспільній ідеології у вигляді системи ідеальних модусів буття людини. До їх переліку за Хайдеггером («буття-в-світі», «забігання вперед», «бут- тя-при-внутрішньосвітовому-сущому»), можна додати ще модус «буття-при- метасвітовому-сущому», який характеризує людське ставлення до речей, що не піддаються раціональному осягненню, логічному поясненню як до метабуття (віра). Культурно-релігійна концепція виховного ідеалу розглядалася у свій час В. Зеньківським [7]. Саме четвертий модус виражає ті особистісні цінності, які містяться в площині релігійних переконань (віра в Божественне, любов до ближнього, відповідність способу життя та поведінки канонічним документам, підпорядкованість системі взаємовідносин в рамках певної інституції як релігійна громада, монастир, ашрам та інше).

Віра в Бога, відповідність особистого та громадського життя до відомих християнських чеснот, на переконання Г. Ващенка, є особливою рисою образу українця [1]. І. Огієнко конкретизував духовність християнськими чеснотами [8]. С. Русова бачила у змісті виховного ідеалу поєднання національного і релігійного чинників [9]. «Філософія серця» оспівана Г. Сковородою та П. Юркевичем, відкриває притаманні українцям внутрішню глибинність, чуттєвість, образність, інтуїтивність, що складають підвалини до здібностей над- матеріального та наднутаралістичного світосприйняття. Академік І. Зязюн свого часу назвав прагнення людини до духовності імперативом сучасного українського суспільства [10]. О. Вишневський вважав Бога та традиційні християнські цінності основою і гарантією моральності людини [11]. Це дає нам підставу стверджувати, що в змісті українського виховного ідеалу обов'язково мають міститися духовні цінності. Проте поняття духовності має декілька трактувань. По-перше, ми вважаємо що сама дефініція поняття “духовність” (дух - «спірітус») говорить про метафізичний вектор його розвитку. Дехто називає духовністю обізнаність в мистецтві, любов до культури, відповідність певному “високому” ідеалу. Але чи не міститься в площині культурності, ерудованості, інтелігентності (від слова «інтеліджент» - розумова сфера)? Іноді поняття духовності звужують до прагнення або шляху людини до вищого ідеалу [12]. Ми вважаємо, що таке бачення духовності залишено нам в спадок за часів панування радянської ідеології. Більшовизм знищив духовенство та інтелігенцію, проте влада намагалася сформувати для широких мас новий тезаурус. У такій редакції прагнення людини до Божественного витіснялося в бік маргінесу та релігійної забобонності, та замінювалося описом відношення до культури, мистецтва та ін. Слід зазначити, що останнім часом серед науковців вирує намагання знайти мирову між світським та філософським трактуванням духовності. Наприклад

H. Силуянова розділяє духовність релігійну та моральну [13]. А. Алексеєнко пов'язує духовність із духом, який він вважає об'єктивною реальністю, певною енергією, яку людина в себе приймає по своїй волі [14].

Ми всіляко розділяємо погляди на духовність П. Юркевича (духовність в контексті Богоподібності) [15], С. Ярмуся (духовність як активна дія духа що інспірована Божественним) [16, с. 30 - 31], І. Ільїна (духовність не обмежується словами і висловлюваннями та навчає схилятися перед Богом) [17, с. 399-400],

I. Беха (духовність як зосередженість на моральній культурі людства і перебуває в людині через прийняття Христа) [18], Б. Братуся (духовність це вимір, в якому вирішуються відносини людини і Бога) [19] та ін. Ми вважаємо, що духовність є об'ємним і комплексним поняттям, яке обіймає метафізичну площину людського буття та містить в собі такі складові як релігійність (відношення людини до певного релігійного світосприйняття. Наприклад, християнство, іслам, буддизм та ін.), конфесійність (належність особистості до певної релігійної інституції. Наприклад, православ'я, католицизм, протестантизм та ін.), літургійність (духовна практика відносин із Божественним), догматичність (система віровчень, трактування релігійних текстів та ін.) та етичність (комплекс моральних людських та суспільних цінностей, які ґрунтуються на священних текстах). В контексті українського виховного ідеалу духовність, як четвертий модус, має містити виключно етичну складову, джерелом якої виступають священні тексти. Однією з етичних домінант багатьох релігій є свобода волі особистості. Ця свобода має залишитися у контактах людини з іншими складовими духовності - релігійністю, конфесійністю, літургійністю, догматичністю. Процес педагогізації духовності має торкнутися її етичної складової. Головною метою суспільства, передусім через систему освіти, має бути виховання особистості, яка через віру в Божественне, по-перше, прагне до Богоподібності, по-друге, шукає шляхи взаємовідносин із Ним. Самі ж шляхи до Божественного (релігійність, конфесійність, догматичність, літургійність) мають бути паритетними і залежити від осмисленого особистісного вибору.

Візьмемо за приклад християнську етику, яка ґрунтується на істині Нагірної Проповіді та Двох великих заповідях Христа. Її цінності глибоко соціальні та гуманістичні. Наявність цих цінностей в українців додає сили, привабливості та міцності їх характеру. Християнські цінності ґрунтуються на авторитеті Господа, як головного арбітра всіх сфер людського буття. Крізь призму відношень із Богом регулюються відносини людини із самою собою та навколишнім світом. Провідними цінностями християнства виступають: любов до ближнього (Єв. від Івана 13:34 (тут і далі переклад Біблії І. Огієнка):Нову заповідь Я вам даю:

Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!), повага до особистості, її прав та свобод (До Єфесян 4:28: Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному.), милосердя до нужденних (Якова 1:27: Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.), активна взаємодія з навколишнім світом (Перше до Коринтян 5:10: але не взагалі з цього- світніми перелюбниками, чи з користолюбцями, чи з хижаками, чи з ідолянами, бо ви му сіли були б відійти від світу.), свобода волі (Друге до Коринтян 3:17: Господь же то Дух, а де Дух Господній, там воля.), цінність життя (До Римян 13:9: Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе!), апелювання до Бога як вищого морального авторитету (Перше Петра 2:23: Коли був лихословлений, Він не лихословив вза,ємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить спра.ведливо.). Ці константи не вичерпують всієї ціннісної палітри людського характеру, проте, на наш погляд, через емоційно-почуттєву домінанту духовна етика найбільш ефективно пов'язує внутрішню природу людини із її вольовими зовнішніми діями. Маючи внутрішню метафізичну природу, духовність продовжується там, де раціональність завершується, як така, що не спроможна подолати перешкоди логіки, практичності, комфорту, вигоди та іншого.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Виходячи з проведеного дослідження слід зробити висновок, що духовність в свідомості українців завжди грала важливу аксіологічну роль. За своєю онтологією духовність знаходиться в площині релігійного наднатуралістичного світосприйняття та в контексті, розглянутого нами українського виховного ідеалу має ціннісну (етичну) орієнтацію. Духовність у складі виховного ідеалу молодих українців посідає вагоме історично обумовлене (наприклад, українське козацтво) та природне (метафізичний модус) місце разом з почуттями патріотизму, націоналізму і громадянськості. Перспективою даного дослідження є проблема єдності складників духовності та їх роль і функції у процесі розвитку українського суспільства. Також для подальшого дослідження є актуальною проблема розробки програми формування комплексу духовних цінностей у молоді, який може містити: любов до ближнього, милосердя до нужденного, повагу до літнього, дбайливе ставлення до навколишнього середовища, чесність у ділових стосунках, здатність до самоаналізу та рефлексії (молитовна практика), пошуки шляхів особистої релігійної або конфесійної ідентифікації тощо.

Список бібліографічних посилань

1.Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. Полтава: Полтавський вісник, 1994, 191 с.

2.Вишневський О. І. Сучасне українське виховання: стратегічний вибір. Сучасне українське виховання. Львів: Основа, 1997, с. 120-124.

3.Ушинський К. Д. Про народність у громадському вихованні. Т. 1. Київ: Радянська школа, 1983, с. 43-104.

4.Русова С. Ф. Дидактика. Вибрані педагогічні твори у 2 кн. за ред. С. І. Коваленко, І.М. Пінчук. Кн. 2. Київ: Либідь, 1997, с. 134300.

5.Невмержицька О. В. Виховний ідеал: еволюція та сучасне трактування, Людинознавчі студії. Педагогіка. 2015, Вип. 31, С. 219-230.

6.Стороженко О. П. Закоханий чорт: Історико-фантастичні повісті та оповідання. Київ: Дніпро, 2001, 336 с.

7.Зеньковский В. В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. Москва:Свято Владимирское Братство, 1993, 224 с.

8.Огієнко І. І. (Іларіон), Українська культура і наша церква. Вінніпег: Накладом товариства «Волинь», 1991. 84 с.

9.Кулішенко Л. А. Ідеал національного виховання: сучасне бачення проблеми. Світогляд. Філософія. Вип. 2, 2012, с. 236-243.

10.Зязюн І. А. та Сагач С. М. Краса педагогічної дії. Київ: УФІМБ, 1997, 302 с.

11.Вишневський О. І. Український виховний ідеал і національний характер (витоки, деформації і сучасні виклики). Дрогобич: Видавець Святослав Сурма, 2010, 160 с.

12.Педагогический энциклопедический словарь. / Под ред. Б. Бим-Бад. Москва: Большая российская энциклопедия, 2003, 527 с.

13.Силуянова Н. В. Духовность как способ жизнедеятельности человека. Философские науки. 1990. №12. С. 100-104.

14.Алексеєнко А. П. Природа духовності. Харків: Факт, 2004, 238 с.

15.Юркевич П. Д. Серце і його значення в духовному житті людини. Львів: Основа, 1993, 164 с.

16.Ярмусь С. О. Досвід віри українця; Вибрані твори. Київ: Світ знань, 2002, 512 с.

17.Ильин И. А. Собрание сочинений. Т.3. Москва: Русская книга, 1994. 590 с.

18.Бех І. Д. Виховання особистості. Книга 1. Київ: Либідь, 2003, 278 с.

19.Братусь Б. С. Должное неизбежно связано с сущим. Человек. 1998. №4. С. 67-75.

References

1.Vashchenko, H. H. (1994). Educational ideal. Poltava: Poltava Gazette (in Ukr.)

2.Vyshnevskyi, O. I. (1997). Contemporary Ukrainian Education: A Strategic Choice, Modern Ukrainian education (p. 120-124). Lviv: Osnova (in Ukr.)

3.Ushynskyi, K. D. (1983). About the nationality in civic education. Vol. 1. Kyiv: Soviet school (in Ukr.)

4.Rusova, S. F. (1997). Didactics. Selected pedagogical works. In S. I. Kovalenko & I. M. Pinchuk (Ed.). Book. 2. Kyiv: Lybid (in Ukr.)

5.Nevmerzhytska, O.V. (2015). Educational ideal: evolution and modern interpretation, Human studies studios. Pedagogy, Output 31, 219-230. (in Ukr.)

6.Storozhenko, O. P. (2001). Loving Devil: Historical Fiction and Stories. Kyiv: Dnieper (in Ukr.)

7.Zenkovskyi, V. V. (1993). Problems of education in the light of Christian anthropology. Moscow: St. Vladimir Brotherhood (in Rus.)

8.Ohiienko, I. I. (Ilarion) (1991). Ukrainian culture and our church. Winnipeg: Existing «Volyn» Society (in Ukr.)

9.Kulishenko, L. A. (2012). The ideal of national education: a modern vision of the problem. Outlook. Philosophy, 2, 236-243 (in Ukr.)

10.Ziaziun, I. A. & Sahach, H. M., (1997). The beauty of pedagogical action. Kyiv: UFIMB (in Ukr.)

11.Vyshnevskyi, O. I. (2010). Ukrainian educational

ideal and national character (origins, deformations and modern challenges). Drohobych:Publisher

Svyatoslav Surma (in Ukr.)

12.Pedagogical encyclopedic dictionary (2003). In B. Bym-Bad (Ed.). Moscow: Big Russian Encyclopedia (in Rus.)

13.Syluianova, N. V. (1990). Spirituality as a way of human life. Philosophical Sciences, 12, 100-104 (in Rus.)

14.Alekseienko A. P. (2004). Nature of spirituality. Kharkiv: Fakt (in Ukr.)

15.Yurkevych P. D. (1993). The heart and its meaning in the spiritual life of man. Lviv: Osnova (in Ukr.)

16.Yarmus S. O. (2002). Experience of Ukrainian faith. Selected Works. Kyiv: Svit Znan (in Ukr.)

17.Ylyn Y. A. (1994). Collected Works. Vol.3. Moscow: Russian Book (in Rus.)

18.Bekh I. D. (2003). Education of personality. Book 1. Kyiv: Lybid (in Ukr.)

19. Bratus B. S. (1998). Due must inevitably be connected with the existent. Person. 4, 67-75 (in Rus.)

Размещено на Allbest.ru