Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра професійної освіти

Індивідуальна робота

на тему «Порівняльний аналіз традиційних та інтерактивних методів навчання»

з дисципліни: «Методика і практика викладання фахової дисципліни»

Виконав: Студент Сердюк В.М.

Перевірив: Доцент Корчова Г.Л.

Київ 2020



Зміст

Вступ

1. Традиційні методи навчання

2. Інтерактивні методи навчання

3. Порівняльна характеристика традиційних та інтерактивних методів навчання

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Покращення ефективності педагогічного процесу з метою формування й розвитку творчої особистості - актуальне завдання як у різні історичні епохи, так і сьогодні, у час реформування української школи. Відповідно важливого значення набуває створення психологічно комфортних умов навчання, орієнтація на розвиток особистості, використання її внутрішнього потенціалу. Одним зі шляхів розв'язання цієї актуальної проблеми є застосування методів інтерактивного навчання, які в процесі підготовки майбутніх учителів стають не тільки засобом, а й метою навчання. Сучасний учитель має володіти комплексом традиційних та інноваційних технологій навчання.

Метою роботи є порівняльний аналіз переваг та недоліків традиційного та інтерактивного методу навчання

Завданням роботи є:

дослідити сутність традиційного методу навчання.

дослідити сутність інтерактивного методу навчання.

порівняти традиційний і інтерактивний методи навчання

Були використані такі методи дослідження як: аналіз, синтез,індукція та дедукція,аналіз наукових джерел.

Структура роботи складається з: вступу,трьох пунктів,висновка та списку літературних джерел (12).



1. Традиційні методи навчання

Організація навчання у вищій школі забезпечується засобами поєднання аудиторної і позааудиторної форм навчання. До традиційних форм організації навчального процесу (видів навчальних занять) відносять:

· - лекції;

· - семінари;

· - практичні заняття (лабораторні роботи, лабораторний практикум);

· - самостійну аудиторну роботу студентів;

· - самостійну позааудиторну роботу студентів;

· - консультації;

· - курсове проектування (курсові роботи);

· - дипломне проектування (дипломні роботи);

· - усі види практик.

Для здійснення контролю за якістю знань та вмінь студентів традиційно використовуються:

· - контрольні роботи;

· - індивідуальні співбесіди;

· - колоквіуми;

· - заліки;

· - іспити;

· - захист курсових і дипломних робіт;

· - державні іспити;

· - комплексний іспит за фахом.

У вищому навчальному закладі лекція традиційно посідає одне з найбільш важливих місць у навчальному процесі.[1]

Лекція у вищій школі: технологія і техніка підготовки і проведення

Лекція (лат. lektio - читання) - це стрункий, логічно завершений, науково обгрунтований, послідовний і систематизований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Лекція мас органічно поєднуватися з іншими видами навчальних занять, слугувати підґрунтям для поглиблення і систематизації знань, які набуваються студентами у процесі аудиторної та позааудиторної навчальної роботи.[2]

Методика підготовки і проведення лекції має свою специфіку, на якій зупинимося детальніше. Найперше слід зазначити, що сучасна лекція - це посвячення слухачів у процес сумісної наукової роботи, залучення їх до наукової творчості, а не тільки передавання наукової істини. Тому характерною особливістю сучасної лекції має бути діяльнісна основа, яка означає не механічне поєднання діяльності викладача і студента, а перш за все їх взаємодію у сумісному навчальному пошуці.

Згідно вимог сучасної дидактики вищої школи лекція повинна забезпечувати:

· - науковий виклад великого об'єму чітко систематизованої і концентрованої, методично грамотно опрацьованої сучасної наукової інформації;

· - доказовість і аргументованість суджень;

· - достатню кількість фактів, аргументів, прикладів, текстів чи документів, які підтверджують основні тези лекції;

· - ясність, логічність і лаконічність викладу інформації;

· - активацію навчально-пізнавальної діяльності слухачів різноманітними засобами;

· - чітке окреслення кола запитань для самостійного опрацювання з посиланням на джерела інформації;

· - аналіз різних поглядів на вирішення поставлених проблем;

· - надання студентам можливості слухати, осмислювати і нотувати отриману інформацію;

· - встановлення контакту з аудиторією та забезпечення ефективного зворотного зв'язку;

· - педагогічно доцільне використання різноманітних засобів наочності;

· - педагогічну завершеність (повне висвітлення наукової проблеми чи теми з логічними висновками).

Дидактична цінність лекції полягає в тому, що студент отримує можливість засвоїти значно більший об'єм інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями. Лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів у неосяжному морі інформації. Вона незамінна, коли відчувається дефіцит літератури. Однак лекція має і певні недоліки: привчає студентів до пасивного сприймання інформації і ЇЇ механічного запису , гальмує бажання самостійно опрацьовувати інші джерела інформації окрім конспекту, звужує навчання у ВНЗ до школярства (наприклад, простого відтворення прослуханого) тощо.

Проведені дослідження (А.І. Кузьмінський) засвідчують, що після лекції з усього обсягу інформації студенти можуть відтворити лише 10-15% (як говорить народна мудрість: "В одне ухо влетіло, в друге вилетіло"). Окрім того великі потоки слухачів (більше 50 осіб) позбавляють викладача можливості ефективного управління розумовою діяльністю студентів. Відсутність бажання студентів активно працювати на лекції може мати декілька причин, найбільш типовими з яких є наступні:

· - невідповідність рівня складності пропонованого на лекції матеріалу рівню підготовленості студентів до його сприйняття;

· - надмірна теоретизація матеріалу або навпаки його спрощення, "розжовування" до примітивізму;

· - відсутність зв'язку між теоретичним матеріалом і його практичною значущістю;

· - відсутність у студентів мотивації до вивчення конкретного предмету у зв'язку з нерозумінням його ролі в майбутній професійній діяльності;

· - недостатня психолого-педагогічна та методична підготовка викладача, його невміння цікаво і доступно викладати навчальний матеріал, продумувати кожен фрагмент лекції та зацікавити ним слухачів. У зв'язку з цим приведемо одне порівняння: за даними американських фахівців підготовка до інтенсивної одногодинної лекції вимагає від викладача щонайменше 30-40 годин підготовки . Іншими словами, "високий енергетичний імпульс" лекції повинен забезпечуватися потужною і довготривалою "акумуляцією" інформаційної енергії. Отже, важливим показником лекції має бути її змістовність та інформативність - сукупність нових знань з теми, їх повнота і достовірність.[3]

I.A. Балягіна, М.А. Богоград та Г.О. Ковальчук пропонують визначити рівень змістовності лекції за допомогою спеціального показника Рз :

Рз = Чз/ Чл- 100%,

де; Р з - показник рівня змістовності лекції; Ч з - час змістовної частини лекції; Ч л - час лекції;

Так, наприклад, якщо за 90 хвилин лекції викладач висвітленню проблеми присвятив 60 хвилин, то

Р = 60/90 o 100%, отже Рз = 66,6%.

Чи можна досягти, щоб лекція була змістовною на 100%? Мабуть, це неможливо, адже іноді лекцію доповнюють цікавими даними та прикладами, афоризмами і т.п. педагогічний інтерактивний особистість

Водночас треба пам'ятати, що ця інформація не повинна бути тільки цікавою, але й мусить мати безпосереднє відношення до теми. Викладач повинен докласти максимум зусиль, щоб надати необхідну інформацію за темою і у такому обсязі, коли студенти її найкраще засвоять. Не слід забувати пораду знаменитого практика і теоретика красномовства давнього Риму Ціцерона: "Найбільша майстерність оратора - не тільки сказати потрібне, а й не сказати непотрібного". Тому досвідчені викладачі досягають оптимального рівня інформативності завдяки певному обмеженню надмірності інформації. Така надмірність у лекції показує, наскільки кількість вимовлених оратором слів перевищує мінімальну кількість їх, безумовно необхідну для передавання певного обсягу знань. Молодим викладачам можна порадити проаналізувати рівень надмірності власного мовлення. Для цього слід записати фрагмент своєї лекції так, як вона була подана студентам, і проаналізувати скільки слів можна скоротити, не зруйнувавши змісту висловленого. Невиправдана надмірність інформації може викликатися:

· - недоліками мовленнєвого стилю лектора;

· - акцентуванням уваги на роз'ясненні зрозумілих усім понять і фактів;

· - зайвим повторенням думок, що однак не повинно викликати повторення окремих найбільш важливих слів і фраз для їх найкращого запам'ятовування;

· - невиправданою кількістю прикладів та демонстрацій, чим порушуються психологічні закони запам'ятовування.

Так, експериментально встановлено, що слухач зазвичай може запам'ятати і відтворити не більше 5-9 одиниць інформації. Тому на лекції доцільно аналізувати не більше 5 основних проблем. Що ж стосується кількості рис аналізованих явищ, то тут слід обмежуватися максимальним числом - 9, що є межею короткотермінового запам'ятовування. У лекції також слід обмежувати кількість цифр, використовуючи максимальний "психологічний цифровий бар'єр": 5-7 цифр.

Викладачам (особливо економічних дисциплін, яким необхідно використовувати цифровий матеріал) із загального обсягу цифрових даних слід відбирати обмежене коло найпотрібніших показників, і докладно аналізувати саме їх, уникати громіздких цифр та використовувати узагальнені величини, що більш легко сприймається аудиторією. Зазвичай на лекціях слід відмовитися від об'ємного кількісного аналізу або проводити його у випадках лише кончої необхідності. Методично доцільно буде обмежитися викладом його результатів. Однією з важливих рис лекторської майстерності варто вважати уміння викладача використовувати в лекції оптимальну кількість змістових, відомих раніше і нових відомостей, зокрема цифрових.

Отже, лекційний матеріал повинен старанно відбиратися, а на лекціях обговорюватися тільки найбільш важливий у змістовому і структурному значенні навчальний матеріал.

Студент повинен чітко усвідомлювати, яку конкретно інформацію він повинен засвоїти на лекції, яку в процесі практичних занять та в процесі самостійної роботи. Тому на самому початку курсу бажана вступна лекція, яка у стислій, а можливо у схематичній формі могла б надати інформацію про завдання, зміст і структуру усієї навчальної дисципліни, її взаємозв'язки з іншими дисциплінами, значення у фаховій підготовці спеціаліста.

Зміст і деталізація рекомендацій викладача щодо навчальної діяльності на лекції визначається тим, на якому курсі читається лекція і зі студентами якої форми навчання (денної, чи заочної) проводиться заняття.

Для студентів заочної форми навчання слід використовувати настановчі лекції. На такій лекції окрім розкриття предмету і завдання навчальної дисципліни, визначення кола її проблем, необхідно зробити огляд наявних джерел інформації, сформулювати методичні поради щодо організації самостійної роботи, окреслити терміни та зміст контрольних заходів, висловити рекомендації відносно форм звітності про хід та результати опрацювання навчального матеріалу.

Оглядову лекцію найчастіше читають перед виробничою практикою, державними іспитами, перед виконанням курсових чи дипломних робіт, абітурієнтам - перед вступними іспитами (якщо ВНЗ їх проводить).

Головне завдання оглядової лекції полягає в забезпеченні взаємозв'язку і наступності між вивченими темами, між теоретичними заняттями і практичними вміннями. Мета такої лекції - узагальнення і систематизація наукових знань. Зазвичай стрижнем оглядової лекції виступає концептуальна основа всього курсу і його найбільших розділів.[4]

Традиційним типом у практиці вищої школи постають тематичні лекції. їх призначення полягає в розкритті певної теми навчальної дисципліни, пояснення студентам інформації, що має бути ними осмислена, засвоєна і використана в ближній перспективі на практичних заняттях, а в далекій перспективі - у майбутній фаховій діяльності.

За способом викладу навчального матеріалу можна виокремити такі види лекцій:[5]

· - проблемні лекції;

· - лекції - візуалізації:

· - лекції - консультації;

· - бінарні лекції;

· - лекції - бесіди;

· - лекції - дискусії;

· - лекції із заздалегідь запланованими помилками;

· - лекції з аналізом конкретних ситуацій;

· - лекції - конференції;

· - лекції - прес-конференції.

2. Інтерактивні методи навчання

Зміни життя в сучасному світі вимагають і змін мети та призначення сучасної освіти. Знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання, передача «готових» знань від викладача до слухача перестає бути основним завданням навчального процесу.

Важливо викликати інтерес до навчальної теми, перетворювати аудиторію пасивних спостерігачів на активних учасників заняття. Якщо викладач у своїй роботі буде використовувати активні форми та методи навчання то це важливе питання буде вирішеним саме собою. Активні форми навчання будуються на інтерактивних методах , коли існує взаємозв'язок не лише між викладачем і слухачем, а й між слухачами у навчанні.

Слово - інтерактивний прийшло до нас з англійської і виникло від слова “інтерактив”. “Inter” - це “взаємний”, “act” - діяти. “Інтерактивний”-означає сприяти, взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди. Діалогу з будь-чим (комп'ютером), чи з будь-ким (людиною). Значить інтерактивне навчання - це, перш за все, діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія викладача і слухача.

Основна характеристика “Інтерактива”

Це спеціальна форма пізнавальної діяльності;

Навчальний процес організовано так, що практично всі слухачі заохочені до процесу пізнання, вони мають можливості розуміти і рефлектувати з приводу того, що вони знають і думають;

Має бути атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки - форма кооперації та співпраці;

На занятті організується індивідуальна, парна, групова робота;

Застосовуються дослідницькі процеси, ділові гри, робота з документами, різними джерелами інформації, використовувати творчі завдання.[6]

Задачі, які можна розв'язати одночасно:

-розвиток комунікативних умінь і навичок;

-емоційний контакт між слухачами ;

-вчитесь працювати у команді, прислухатись до думки свого товариша;

-знімає нервове навантаження слухачів, дає можливість змінювати форми їх діяльності, переключати увагу на вузлові питання теми.

Інтерактивні методи захоплюють слухачів, пробуджують в них інтерес та мотивацію, навчають самостійному мисленню та діям.

Навчальна піраміда

Звичайно люди запам'ятовують

5% - лекції

10% - того, що читають

20% - того, що бачать на власні очі

50% - того, що слухають та бачать одночасно

70% - того, що обговорюють і пишуть

80% - того, що роблять практично власноруч

90% - того, що роблять і обговорюють одночасно

95% - того, чому навчають інших

Суть інтерактивного навчання

Інтерактивне навчання -- це діалогове навчання, яке заперечує домінування як одного виступаючого, так і однієї думки над іншою.

Інтерактивне навчання має на меті:

ь ·створення умов для залучення всіх слухачів до процесу пізнання;

ь ·надання можливості кожному слухачеві розуміти і рефлексувати з приводу того, що він знає і думає;

ь ·вироблення життєвих цінностей;

ь ·створення атмосфери співпраці, взаємодії;

ь ·розвиток комунікативних якостей і здібностей;

ь ·створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожного слухача відчуття своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захищеності, неповторності, значущості.

Інтерактивне навчання передбачає:

ь ·моделювання життєвих ситуацій;

ь ·вирішення творчих завдань;

ь ·спільне розв'язання проблем тощо.

Що ж дає впровадження методів інтерактивного навчання різним суб'єктам навчального процесу?

В ході діалогового навчання слухачі вчаться критично мислити, розв'язувати складні проблеми на підставі аналізу обставин і відповідної інформації, приймати продумані рішення, приймати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми. Для цього на заняттях організується індивідуальна, парна і групова роботи, застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри, йде робота з документацією різними джерелами інформації.[7]

Яким же повинен бути учасник інтерактивного навчання?

Він повинен:

1) ставити перед собою навчальні завдання;

2) розвивати навчальну активність;

3) визначати проблеми в ході навчання;

4) навчатися рефлексії своєї навчальної діяльності.

Яким же повинен бути викладач?

Він має вміти:

1)Створити в аудиторії атмосферу, яка сприяє заохоченню слухачів здавати питання та шукати відповіді. Брати за основу таки види навчання , які б сприяли розвитку критичного мислення та самостійного набуття знань, стимулювати рефлексію.

2)Застосовувати наявні ефективні методи. Стати вдумливим професіоналом, що означає навчитися самому, уважно спостерігати, визначати проблеми та створювати нові стратегії для їх розв'язання.

3)Бути взірцем для інших слухачів, передавати свої знання колегам, використовувати нові методики навчання.

Професійна позиція викладача: Використання інтерактивної стратегії змінює роль і функції викладача -- він перестає бути центральною фігурою і лише регулює навчальний процес, займається його загальною організацією, визначає загальний напрям (готує до уроку необхідні завдання, формулює питання для обговорення у групах, контролює час і порядок виконання наміченого завдання, дає консультації, допомагає в разі серйозних утруднень).[8]

Активні методики поділяються на:

-Вступні - які дозволяють створювати атмосферу доброзичливості, довір'я

-Основні (ключові)- під час яких розв'язується основна проблема (обговорення, інтерактивні лекції, мозковий штурм , рольові ігри, “кейс стаді”, карусель тощо)

-Завершальні підсумкові (сенкан, вернісаж)

-Допоміжні (енерджайзери) - включають тоді, коли необхідно зняти напругу, змінити вид діяльності, перейти з одного етапу до іншого.

Дотримання порядку застосування активних методик дозволить спланувати своє заняття більш ефективним, цікавим для слухачів.

Види інтерактивних методів навчання

Метод мозкової атаки - це метод розв'язання невідкладних завдань за короткий час. Сутність методу полягає в тому, що необхідно висловити як можна найбільшу кількість ідей за невеликий проміжок часу, обговорити їх та класифікувати. Цей метод використовується для вирішення складних проблем. Метод мозкової атаки можна використовувати в різних видах діяльності: в роботах з малими та великими навчальними групами, командами, індивідуальній роботі.

«Круглий стіл» - метод проведення заняття із слухачами які, як правило, мають досвід роботи, практичний діяльності з питання, що обговорюється. На «круглому столі» слухачі можуть і повинні спробувати обґрунтовано поставити питання по темі обговорення, серйозно аргументувати підходи до їхнього вирішення, а також повідомити про вдалий і невдалий досвід. «Круглий стіл» - це свого роду нарада по обміну досвідом і обговоренню практичного досвіду, досягнень і помилок. В такий спосіб слухачі освоюють зміст теми, її ключові проблеми.

Дискусія -активний метод проведення занять, покликаний мобілізувати практичні й теоретичні знання, погляди слухачів на проблему, що розглядається. Дискусія доречна при розгляді спірних питань, але у навчальному процесі може не виникати ситуації спірності трактувань. Із цих причин заздалегідь планувати проведення заняття як дискусію не цілком коректно. Основні передумови використання дискусії в активному навчанні такі: необхідно в складі теми, що досліджується знайти питання, про які слухачі усвідомлено дотримуються істотно різних точок зору. Це може бути зроблене в ході лекцій і інших занять; варто визначити, чи відносяться ці спірні питання до інтересів, що зачіпають багатьох.[9]

Ситуаційний аналіз полягає в тому, що слухачі, ознайомившись з описом проблеми, самостійно аналізують ситуацію, діагностують проблему й надають свої ідеї й рішення в дискусії з іншими слухачами.

Залежно від характеру висвітлення матеріалу використовуються ситуації-ілюстрації, ситуації-оцінки й ситуації-вправи.

Ситуація-Ілюстрація містить у собі приклад з управлінської практики (як позитивний, так і негативний) і спосіб рішення ситуації.

Ситуація-Оцінка являє собою опис ситуації й можливе вирішення в готовому виді: потрібно тільки оцінити, наскільки воно правомірно й ефективно.

Ситуація-Вправа полягає в тому, що конкретний епізод управлінської діяльності підготовлений так, щоб його рішення вимагало яких-небудь стандартних дій, наприклад розрахунку нормативів, заповнення таблиць, використання юридичних документів і т.д.

Ситуаційний аналіз включає метод аналізу конкретних ситуацій, метод «кейз-стаді», метод «інциденту», розбір ділової кореспонденції («баскет - метод»).

Аналіз конкретних ситуацій - найбільш прийнятний в умовах курсового навчання метод ситуаційного аналізу - традиційний аналіз конкретних, ситуацій, що включає глибоке й детальне дослідження реальної або імітованої ситуації.

Використання методу аналізу конкретних ситуацій дозволяє вирішити наступні навчальні цілі: розвиток аналітичного мислення, застосування аналізу в динаміку; оволодіння практичних навичок роботи з інформацією: вичленовування, структурування й ранжирування по значимості проблем; вироблення управлінських рішень; освоєння сучасних управлінських і соціально-психологічних технологій; розширення комунікативної компетентності; формування здатності вибору оптимальних варіантів ефективної взаємодії з іншими людьми; стимулювання інновації; підвищення мотивації до навчання теорії проблеми.

3. Порівняльна характеристика традиційних та інтерактивних методів навчання

У статті охарактеризовано особливості та переваги інтерактивних методів навчання, здійснено їх порівняльну характеристику із традиційними методами. Окреслено можливості інтерактивних методів, зокрема багатосторонню комунікацію, з метою підвищення ефективності освітнього процесу. Ключові слова: інтерактивні методи, інтерактивне заняття, інтерактивна модель навчання, принцип інтеракції.

Проблема використання в освітньому процесі інтерактивних методів навчання особливо актуальна на сучасному етапі розвитку національної системи освіти та збагачення її новим змістом. В умовах перманентних змін важливого значення набуває процес творення, запровадження та поширення в освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських технологій з метою підвищення ефективності освітнього процесу та переходу системи освіти до якісно іншого стану. [10]

Сучасне суспільство потребує високоосвіченого випускника, здатного не лише реалізувати знання у практичній діяльності, а й постійно підвищувати фаховий рівень, наділеного стійкою громадянською позицією. Інтерактивні методи забезпечують набуття й опанування компетентностей студентами шляхом особистої активної продуктивної діяльності, творчості, пізнання, соціального досвіду та його критичного осмислення.

Використання означених методів у процесі навчання забезпечить засвоєння студентами знань, умінь та навичок, що стануть запорукою їх успішної реалізації у майбутній професійній діяльності та подальшому житті. Щодо педагогів, то означені методи суттєво впливатимуть не лише на загальний рівень їх діяльності, а й на розширення інноваційного поля освітнього середовища закладу загалом.

Особливості інтерактивних методів навчання в різні періоди були предметом наукових розвідок Ш. Амонашвілі, Н. Боганець, Т. Войтенко, Я. Голанта, Є. Ільїна, С. Крамаренко, С. Лисенкової, Л. Пироженко, С. Сисоєвої, В. Сухомлинського, В. Шаталова та ін. Окремо варто відзначити праці О. Пометун та Г. Фреймана, які виділили групи інтерактивних методів навчання.

Мета- визначити особливості та переваги інтерактивних методів навчання; здійснити порівняльну характеристику традиційних та інтерактивних методів навчання, аби довести їх ефективність у навчальному процесі.

Інтерактивні методи навчання (від англ. inter - взаємний, act - діяти, тобто здатність до взаємодії, діалогу) - способи організації активної взаємодії суб'єктів освітнього процесу з метою досягнення визначених дидактичних результатів [3, с. 357].

Я. Голант у 60-х роках ХХ століття, залежно від участі учнів в освітній діяльності, поділив усі методи на активні та пасивні. Інтерактивні методи навчання віднесено до групи активних методів. Від інших відомих методів вони відрізняються особливостями комунікації в освітньому процесі, тобто інтерактивною взаємодією.

Спроби впровадження інтерактивних методів навчання в українській педагогіці вперше були зроблені у 20-ті роки ХХ ст., коли існували метод проектів, метод змішаних пар, бригадно-лабораторний метод та ін. Елементи інтерактивного навчання впроваджували свого часу такі відомі педагоги, як В. Сухомлинський, В. Шаталов, Є. Ільїн, С. Лисенкова та ін.

Наприкінці ХХ ст. інтерактивні методи набули широкого поширення в діяльності американських шкіл. [11]

Ми визначаємо інтерактивні методи навчання як сукупність прийомів і способів психолого-педагогічної партнерської взаємодії суб'єктів освітнього процесу, що спрямовані на розвиток творчого самостійного мислення, формування ґрунтовної системи компетентностей, виховання та загальний розвиток студентів. Сутність інтерактивних методів полягає в тому, що навчання відбувається шляхом гармонійної та продуктивної взаємодії суб'єктів освітнього процесу, колективного, кооперованого навчання у співпраці. При цьому педагог є не стороннім спостерігачем, а організатором, помічником, співтворцем, а також лідером у колективі.

В освітньому процесі інтерактивні методи сприяють активній самостійній діяльності студентів, адже спрямовані на аналіз явищ і проблемних ситуацій, висунення та перевірку гіпотез, самостійне формулювання висновків; формуванню навчальної мотивації, компетентностей, розвитку інтересу до майбутньої професійної діяльності, високого рівня активності та творчості; створенню умов для самостійного оволодіння системою загальнонаукових і професійних навичок і вмінь; тісно пов'язані з особистісно орієнтованим підходом.

Особливостями багатосторонньої педагогічної комунікації є повага до думок студентів, їх бажання активно взаємодіяти з педагогом та ровесниками. Означені методи спрямовані на формування творчої особистості, інтересу до пізнання, вмінь оперувати знаннями, ефективно застосовувати їх у професійній діяльності, приймати та реалізувати власні рішення. [12]

Здійснимо порівняльну характеристику традиційних та інтерактивних методів навчання (див. табл.).

Табл. 1 Порівняльна характеристика традиційних та інтерактивних методів навчання

Критерії	Традиційні методи навчання	Інтерактивні методи навчання
Домінуючий характер навчально-пізнавальної діяльності	· Репродуктивний;	o творчо-пошуковий;
Особливості реалізації освітнього процесу та педагогічної комунікації	· маніпулятивна економіка; · домінування авторитарного стилю викладання; · педагогічна комунікація викладача і студентів; · студенти - пасивні та немобільні;	o педагогіка співробітництва; o домінування демократичного стилю викладання; o постійна взаємодія студентів, їх співпраця, співнавчання, ефективна багатостороння комунікація; o студенти - ініціативні,мобільні, відкриті до взаємодії, активні;
Ролі суб'єктів освітнього процесу	· студент - об'єкт освітнього процесу, а педагог - особа, яка стимулює односторонню взаємодію, його керівництво -безпосереднє;	o студент - суб'єкт освітнього процесу, а педагог - організатор і координатор інтерактивної взаємодії, його керівництво - опосередковане;
Методи	· лекція - монолог; · пояснення; · демонстрація; · відтворювальне опитування тощо.	o груповий (співпраця в малих групах); o колективний (багатостороння взаємодія); o колективно-груповий (поєднання роботи в малих групах із роботою всього колективу) тощо

Застосування таких інтерактивних методів навчання, як робота в парах, малих групах, ротаційних трійках, «Карусель», «Акваріум», обговорення проблем у загальному колі, «Дерево рішень», «Незавершені речення», «Неперервна шкала думок» тощо сприяють підвищенню ефективності освітнього процесу, формують у молоді здатність до продуктивного спілкування, конструктивного розв'язання проблем, об'єктивного оцінювання власних перспектив на майбутнє.

Підсумовуючи вищеозначене, виокремимо такі переваги інтерактивних методів навчання:

- ефективна багатостороння комунікація, постійна взаємодія, взаємонавчання студентів між собою, їх співпраця, кооперована навчальна діяльність, а також мінімальна сконцентрованість на точці зору педагога;

- відповідність особистісно орієнтованому підходу, сприяння самореалізації студентів, розвитку їх пізнавальних інтересів і потреб;

- формування в студентів навичок комунікативної компетентності, критичного мислення, вміння самостійно приймати відповідальні рішення, об'єктивно аналізуючи ситуацію, що склалася;

- підвищення результативності освітнього процесу;

- оптимальне використання на різних етапах навчання, поєднання із традиційними формами та методами навчання.

На засадах упровадження означених нами методів формується інтерактивна модель навчання, визначальною ознакою якої є принцип багатосторонньої комунікації. Складовими сучасних інтерактивних технологій кооперативного навчання, ситуативного моделювання, розв'язання проблемних та опрацювання дискусійних питань є такі методи інтерактивного навчання, як: «Біологічна розминка», «Так - Ні», «Вірю - Не вірю», «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Конкурс запитань», «Прес-конференція», «Біологічний крос», «Біологічне лото», «Світлофор» та ін. Ці методи забезпечують активну участь та співпрацю студентів між собою, а також із викладачем, сприяють творчому ставленню до освітнього процесу, його результатів.



Висновок

Отже, зважаючи на представлений аналіз, можемо стверджувати про суттєві переваги інтерактивних методів навчання. Вони сприяють розвитку творчої особистості з активною життєвою позицією, формуванню ключових та предметних компетентностей, соціальної взаємодії в полікультурному довкіллі, критичного мислення, активізації розумової діяльності, співпраці, об'єктивної оцінки власного психоемоційного стану.

Інтерактивні методи пов'язані з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, адже ґрунтуються на особистості студента і можуть бути реалізовані та перевірені лише в ході виконання певного комплексу дій. Їх застосування як структурно-функціональних елементів сучасних технологій сприяє успішній реалізації освітнього процесу. При цьому основна увага акцентується на результатах освіти, які розглядають не як обсяг опанованої студентом інформації, а як здатність діяти в різних ситуаціях професійної діяльності. Перспектива наших подальших пошуків полягає в науковому обґрунтуванні діагностичного інструментарію оцінювання інтерактивної моделі освітнього процесу та структури інтерактивного заняття з оптимальним застосуванням групових, колективних і колективно-групових методів.



Список використаних джерел

1. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : посібник для студентів ВНЗ / О. І. Вишневський. - Дрогобич : Коло, 2003. - 528 с.

2. Гончаренко Л. М. Використання ІКТ для підвищення якості навчання [Електронний ресурс] / Л. М. Гончаренко, О. І. Костенко. - Режим доступу :osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/27861/

3. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології / І. М. Дичківська. - К.: Академвидав, 2004. - 352 с.

4. Дишлєва С. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) та їх роль в освітньому процесі [Електронний ресурс] / С. Дишлєва. - Режим доступу : ru.osvita.ua/school/method/technol/6804/.

5. Енциклопедія освіти / АПН України ; гол. ред. В. Г. Кремень. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.

6. Пометун О. І. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід / О. І. Пометун. - К. : АПН., 2002. - 136 с.

7. Пометун О. І. Сучасний урок інтерактивні технології навчання / О.І. Пометун. - К. : А.С.К., 2004. - 192 с.

8. Основи дидактики: навчальний посібник / В. М. Чайка . - К. : Академвидав, 2011 . - 238 с. - (Альма матер) .--Бібліогр.: с. 237-238 .

10. Фрейре П. Педагогіка пригноблених / Пауло Фрейре.--К.: 2003. - 168 с.

11. Використання інтерактивних методів навчання [Електронний ресурс] / О. М. Ковальова, Н. А. Сафаргаліна-Корнілова, Н. М. Герасимчук, О. А. Кочубей. - 2016.--Режим доступу:http://www.refs.in.ua/m-kochubej-o-a-vikoristannya-interaktivnih-metodiv-navchannya.html.

Размещено на Allbest.ru