Деонтологічна культура як складова професійної готовності вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Деонтологічна культура як складова професійної готовності вчителя

Анотація. У статті обґрунтовано значення деонтологічної культури як складової професійної готовності вчителя в контексті становлення Нової української школи. Представлено ретроспективний аналіз становлення нормативних вимог щодо професійної поведінки педагогів. Доведено, що деонтологічна культура є складовою професійної культури. Розкрито поняття деонтологічної готовності як стану свідомості вчителя, наявності певних компетенцій, які відповідають вимогам педагогічної деонтології.

Постановка проблеми. Запорукою успішної розбудови української держави, подолання загальної кризи в суспільстві є духовне відродження народу. Майбутнє української нації залежить від змісту моральних цінностей, які закладаються в серця молодих людей, і від того, якою мірою духовність стане основою їхнього життя.

У Законах України „Про вищу освіту", „Про освіту", в Державній національній програмі „Освіта" („Україна ХХІ століття"), у Концепції національного виховання, в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, у Програмі „Вчитель" акцентується увага на тому, що основною силою модернізації системи освіти є педагог, високий рівень освіти та фахової підготовки якого передбачає сформованість моральних цінностей.

У Новій українській школі виховання не буде винесено в окремі «заняття з моралі». Формування характеру можливе лише через наскрізний досвід. Усе життя Нової школи буде організовано за моделлю поваги прав людини, демократії, підтримки добрих ідей. У формуванні виховного середовища братиме участь весь колектив школи. У закладах буде створюватися атмосфера довіри, дружелюбності й доброзичливості, взаємодопомоги і взаємної підтримки при виникненні труднощів у навчанні та повсякденному житті. Ключовим виховним елементом стане приклад учителя, який покликаний захопити дитину [4].

Аналіз попередніх досліджень. Проблема формування загальнолюдських моральних цінностей особистості є ключовою для всіх наук про людину: філософії, історії, соціології, права, культурології, психології, педагогіки. Педагоги (І. Бех, Є. Бондаревська, А. Глущенко, М. Євтух, Є. Зеленов, С. Золотухіна, О. Сухомлинська, Г. Шевченко) зазначають, що загальнолюдські моральні цінності є провідним механізмом впливу на особистість та її поведінку, вказують на шляхи реалізації духовно-морального потенціалу.

Мета статті: розкрити значення деонтнологічної культури як складової професійної готовності вчителя.

Виклад основного матеріалу. Термін «деонтологія» був введений в науковий обіг на початку ХІХ століття для позначення науки щодо професійної поведінки людини. На думку Г. Караханової, «специфіка деонтології передбачає певну сукупність етичних правил, обмежень, які необхідно виконувати кожному в повсякденному житті у всіх видах діяльності» [2, с. 2], тому сутнісні характеристики деонтології визначають обов'язок, честь, совість, віру, справедливість, гідність. Також деонтологія повинна бути спрямована на формування у кожної людини внутрішнього переконання в необхідності їх виконання.

Поняття «деонтологія» відноситься до будь-якої професійної діяльності: медичної, юридичної, педагогічної тощо.

Актуальність деонтології пов'язана і зі зростанням різноманітних деонтологічних практик; в сучасному світі велике значення набуває пошук нових форм взаємодії людей з опорою на моральні принципи і на належну поведінку людини в суспільстві. Отже, ми говоримо про цінності, які будуть дієвими, якщо вони народжуються в соціальній сфері, а не конструюються інтелектуально; механізм формування нормативних принципів супроводжується рефлексією власної діяльності. В цьому випадку індивід дійсно отримує навички, а навички стають доведеними до автоматизму. А механізм рефлексії дозволить співвідносити власні вчинки та дії інших з нормативами.

Поняття «деонтологія» відноситься до будь-якої професійної діяльності: медичної, юридичної,

педагогічної тощо. В аналізі сучасної соціокультурної реальності ключова роль належить педагогічній деонтології. Так, теоретик цього напрямку К. Левітан визначає педагогічну деонтологію як «науку про професійну поведінку педагога» [3, с. 5], але більшого значення педагогічна деонтологія набуває в процесі формування моральних цінностей суспільства засобами освіти, виховання та деонтологічної культури.

Норми професійної поведінки завжди історичні. Вони формуються самими людьми відповідно до уявлень про належне, допустиме, можливе, цінне.

Нормативні вимоги до професійної поведінки педагогів розроблялися задовго до введення терміна «деонтологія». На це впливали політичний лад, соціально - економічні відносини, національні й релігійні традиції тощо. Давньоримський вчений Квінтіліан писав, що учителем може бути високоосвічена людина, і тільки та людина, яка любить, розуміє, вивчає дітей. Учитель повинен бути стриманим, тактовним, знати міру похвал і покарань, являти приклад моральної поведінки для учнів.

Середньовічна педагогіка доводила необхідність ламати й пригнічувати волю дитини, а вчителя не уявляли без різки. Велику роль у розвитку принципів деонтології зіграли праці Я.Коменського. Він розробив кодекс учителя, де йдеться, що основою виховання є особистий приклад вчителя.

Й. Песталоцці вважав, що справжній учитель у кожній дитині знайде позитивні якості, які допоможуть дитині стати корисним для суспільства громадянином.

Дістервег сформулював чіткі вимоги до вчителя: досконало володіти викладанням предмета; любити свою професію та дітей; постійно займатися самовдосконаленням; бути громадянином і відстоювати прогресивні переконання; бути суворим, вимогливим, справедливим.

Любов до дітей - характерна моральна риса радянських вчених-педагогів. Вона зумовлена гуманістичною спрямованістю їхньої діяльності.

Про А. Макаренка говорили, що він згоряв у вогні дієвої любові до дітей. Любов до дітей стала для нього органічною потребою і виявлялась завжди непомітно: чи в приголубленні їх, чи в доброму слові, чи в підтримці або допомозі.

Сухомлинський підкреслював: «Школа - це насамперед учитель. Особистість учителя - наріжний камінь виховання. Усе, що здійснюється у процесі виховної роботи: формування поглядів, переконань, ідеалів, світогляду, інтересів, захоплень - усе, як у фокусі, сходиться в особистосі педагога» [7, с. 423].

Сучасні науковці зазначають, що любов до дітей створює сприятливу духовну атмосферу для педагогічної творчості. Діти потребують уваги й глибоко відчувають її. Під впливом ласкавого, приязного до них ставлення вчителя вони почувають себе більш впевнено. Так, бельгійські психологи М.Робер і Ф.Тільман зазначають: «Якщо оточуючі ставляться до дитини з розумінням і доброзичливістю, то в дитини розвиваються потреби соціального характеру. Вона буде відкритою, привітною й альтруїстичною. У неї не буде причини для розвитку агресії. їй не доведеться пригнічувати власні ворожі імпульси щодо оточення. Якщо ж оточуючі дитину люди будуть ставитися до неї суворо, без любові, то вона почне поводитися агресивно й розвинуться у неї потреби асоціальної характеру; вона стане або замкнутою, або в неї сформується дух незалежності й авантюризма » [5, с. 83].

Отже, деонтологічна культура є важливою складовою професійної культури вчителя.

У структурі професійної культури фахівця розрізняють два блоки: професійно-організаційний (знання, вміння, досвід, майстерність) та соціально-моральний (ціннісні орієнтації, морально-вольові якості, які визначають ставлення до предмета, процесу, суб'єктів діяльності, засобів і результатів праці).

В. Сластьонін зазначає, що основним компонентом структури особистості вчителя виступає професійна педагогічна спрямованість, що утворює «той каркас, навколо якого компонуються основні властивості особистості вчителя» [6, с. 59]. Учений зазначає, що проблематично відокремити «власне педагогічні якості від інших різноманітних властивостей особистості вчителя, які впливають на його успішну діяльність. Вони проявляються, формуються і розвиваються в загальній структурі властивостей, відносин і дій особистості вчителя як суб'єкта педагогічної діяльності; є синтезом різноманітних здібностей, якостей розуму, почуттів і волі » [6,с. 74].

Виховання людини потребує, щоб відносини між учителем і учнями були насамперед людяними, гуманними, що включають у себе повагу і любов, довір'я і приязність, природністьі невимушеність. Тільки тоді можна по-справжньому пізнати учня. Природньо, що гуманні стосунки між учителем і учнем не створюються автоматично, вони - резуьтат великих зусиль учителя.

Практика створення в школі людських стосункьів між учителем і учнем сформувала низку моральних вимог до вчителів, серед яких можна виділити насамперед такі: знати і вивчати учнів, поважати їх, бути тактовним з ними, поважати учнівський колектив тощо. Ці вимоги, як це очевидно, є вимогами професійними, однак вони мають і свій моральний бік.

Як і всі моральні відносини, стосунки між учителем і учнем -двосторонні: учитель і учень впливають один на одного, взаємодіють між собою. Проте сторони у цьому процесі взаємовпливу не рівноцінні: основною, активною і провідною є вчитель. Його моральні погляди і переконання, почуття і звички, дії і вчинки мають вирішальний вплив як на формування моральності учня, так і на відносини, що складаються між учителем і учнями, оскільки учитель, внаслідок свого професійного обов'язку, формує ці відносини свідомо[1, с.68].

У сучасному суспільстві освітня сфера є не тільки транслятором знань як інформації, але й майданчиком для отримання досвіду - знань дієвих, тобто компетенцій. Отже педагог, доводиться визнати, в певному сенсі переймає у інститута батьківства відповідальність за формування ключових соціальних нормативів і моделей поведінки.

Отже, сьогодні в контексті вимог сьогоднення, реформи Національної школи доречно говорити про деонтологічну готовність педагога.

Ми вважаємо, що деонтологічна готовність - стан свідомості вчителя, це наявність певних компетенцій, які відповідають вимогам педагогічної деонтології.

Деонтологічна готовність є невід'ємною складовою загальної готовності вчителя, що відображає рівень розвитку професійної свідомості, усвідомлення важливих аспектів професійній діяльності. Іншими словами, це інтеграційна характеристика особистості педагога, яка включає науково теоретичну, методичну та психолого-педагогічну підготовку, а також професійні вміння та професійно значущі якості особистості. Отже, формування деонтологічної готовності педагога не є відокремленим процесом.

Деонтологічна готовність учителя характеризує рівень розвитку його професійної компетенції, пріоритетність ціннісних орієнтацій, ступінь засвоєння і дотримання норм педагогічної етики, деонтології, правил соціального життя, інших законодавчих актів. Деонтологічна готовність педагога означає не тільки знання й розуміння педагогічної деонтології, а й активну діяльність щодо її впровадження в різні сфери закладів освіти.

Деонтологічна готовність - наслідок деонтологічної підготовки, виховання майбутніх педагогів в умовах вищого навчального закладу, в процесі якого відбувається усвідомлення майбутнім учителем власного професійного обов'язку; формується власнаь деонтологічна свідомість, деонтологічна самосвідомість; відбувається перетворення знань й самосвідомості в переконання, формується власне кредо.

Формування деонтологічних свідомості відбувається протягом усього життя педагога, але починати цей процес необхідно ще в юнацькому віці. Майбутній педагог повинен виховати в собі таку якість, як упевненість у правильності власних суджень, тобто у нього повинні сформуватися власні переконання, які дозволять усвідомлено діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Переконання, які формуються внаслідок деонтологічної підготовки, є найбільш досконалим відображенням педагогічної свідомості, а також показником ставлення до професійного обов'язку.

У педагогічній діяльності знання громадських норм і правил моралі, особливостей роботи в системі «людина-людина» для вчителя є важливою умовою відповідності принципам педагогічної деонтології.

Почуття професійного обов'язку, яке сформувалося зі внутрішнього почуття і за велінням серця, деонтологічна схильність допомагає вчителю формувати взаємини з учнем, розуміти його настрій, мобілізувати власні сили на розвиток особистості учня.

Отже, деонтологічна готовність педагога - це позитивний професійний стан свідомості педагога в дії (деонтологічної свідомості), яка поступово трансформується в самосвідомість. Проявом самосвідомості вчителя є виникнення рефлексії, усвідомлення мотивів своєї поведінки, розуміння професійного обов'язку.

На наш погляд, зміст деонтологічної самосвідомості педагога складають такі установки:

- установка на формування педагогічної культури, яка передбачає віру в принцип «Не нашкодь психічному, фізичному здоров'ю учня!»;

- установка на наявність почуття справедливості, що проявляється в умінні об'єктивно оцінювати роботу, знання учнів; в умінні критично оцінити як власну поведінку, так і поведінку інших; в самокритичному ставленні до власних вчинків;

- установка на формування загального і спеціально-професійного інтелекту, ерудованості не тільки у сфері власної професійної діяльності, а й у суміжних галузях, оволодіння педагогічною майстерністю.

Вважаємо, що проблеми педагогічної деонтології можливо розділити на два види: типові й ситуативні. До типових відносяться сучасні етичні професійні норми; проблеми морального виховання. До ситуативних - власна відповідальність за прийняття рішень у кожній конкретній ситуації. Формування деонтологічної культури повинно бути спрямоване не тільки на виконання етичних вимог і правил поведінки, а й на формування деонтологічної свідомості, усвідомлення деонтологічних позицій професійних знань, відносин між людьми, а також формування особистісних якостей педагога. Особливо виразно це проявляється під час педагогічної практики студентів.

Педагогічна практика входить в навчальний процес як один з завершальних циклів в підготовці майбутніх учителів. Педагогічна практика проходить у два етапи: пропедевтична та активна в закладі середньої освіти. Під час практики відбувається теоретичне осмислення отриманих знань; розуміння, які саме методи та прийоми необхідно використовувати у кожній конкретній ситуації; на які принципи виховання необхідно опиратися.

Дуже важливо, щоб поведінка майбутнього учителя відповідала нормам професійної поведінки. Не завжди наявні теоретичні знання щодо етичних норм відповідають реальній поведінці вчителя. Педагоги несуть серйозну моральну відповідальність, мають зобов'язання не тільки перед учнями, але й перед суспільством в цілому.

На підтвердження цієї думки наведемо слова К. Ушинського: «... вчитель повинен бути освіченим, теоретично підготовленим в галузі педагогіки і психології. Але йому недостатньо мати глибокі знання. Він повинен бути людиною з твердими, глибокими і послідовними переконаннями. Без переконань не можна працювати з творчим натхненням. Будь-який метод виховання, яким би він хорошим не був, якщо не перейшов в переконання вихователя, залишається мертвою буквою, що не має ніякої сили в дійсності [8, с. 210].

Висновки. Отже, ми вважаємо, що формування деонтологічної готовності майбутніх педагогів - одне з головних завдань Нової української школи. Цей процес буде успішно реалізованим, якщо стане провідною метою професійного навчання і виховання, обумовлює спрямованість освітнього процесу на засвоєння майбутнім учителем духовно-моральних цінностей.

Література

педагогічний моральний професійний

1. Волошина О. В. Роль моральних відносин між учителем і учнями в навчально-виховному процесі. / О.В. Волошина // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія. - Випуск 41. - Вінниця, 2014. - С.66-70.

2. Караханова Г.А. Формирование нравственной культуры будущего учителя на уровне вузовской подготовки: Автореф. дис. ... д-ра пед. наук. / Г.А. Караханова. - М., 2007. - 27 с.

3. Левитан К.М. Основы педагогической деонтологии : учебное пособие / К.М.Левитан. - Москва : Наука, 1994. - 192 с

4. Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи. // https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf.

5. Робер М.А. Психология индивида и группы. / М.А. Робер, Ф. Тильман. - Москва: Прогресс, 1988. - 256 с.

6. Сластенин В.А. Педагогика Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов; Под ред. В.А. Сластенина. - М.: Издательский центр "Академия", 2013. - 576 с.

7. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Вибрані твори: В 5 т. - К.: Рад. шк, 1976-1977. - Т. 4. С. 393 - 626.

8. Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. - 2-ге вид, стер. - К.: Знання-Прес, 2006. - 700 с. 362

Размещено на Allbest.ru