Проблема патріотичного виховання молодших школярів в історії педагогічної думки

доцент Прибора Т. О.

Анотація

патріотизм виховання навчальний родина

У статті охарактеризовано зміст поняття «патріотизм» з погляду різних науковців та діячів. Визначено завдання та засоби патріотичного виховання. В ході дослідження історичного досвіду виокремлено значення і вплив родини та навчального закладу на свідомість і майбутнє дитини.

Ключові слова: молодший школяр, патріотизм, патріотичне виховання, початкова школа.

Постановка проблеми

Потреба культурного та національного ренесансу свідомості українського народу і необхідність піднесення України, як самостійної незалежної держави, спровокували усебічне й ретельне дослідження науковцями та діячами культурного світу сутності і сенсу поняття, мети, завдань та засобів патріотичного виховання. Для розв'язання означеної проблеми українські вчені доклали чимало зусиль. Події історії нашої Батьківщини в останні декілька років переконують в доцільності поступового вивчення витоків патріотизму попереднього та сучасного покоління, його бажання і готовності до боротьби за вільну і демократичну країну. Українське сьогодення вимагає пошуку вагомих аргументів важливості виховання патріотичних почуттів кожного.

Аналіз досліджень і публікацій

Поняття патріотизму досліждували Г. Ващенко [3],В. Сухомлинський [10], І. Бех та Н. Чорна [1]. Важливого значення має сама мета та завдання патріотичного виховання, які визначали К. Гельвецій [4], К. Ушинський [11]. Велику роль у розробці та реалізації концепції виховання патріотичних почуттів відігравали ідеї І. Огієка [8] та С. Русової [9].

Метою статті є аналіз проблеми патріотичного виховання молодших школярів в історії педагогічної думки.

Виклад основного матеріалу

З найдавніших часів видатні педагоги та філософи приділяли значну увагу проблемі патріотичного виховання майбутнього покоління. У вченні Конфуція разом з головними загальнолюдськими цінностями найбільш значущими є любов до країни і її народу, традицій та сім'ї, шанування старших. Важливі аспекти, що стосуються патріотичного виховання молоді, заклали зарубіжні і вітчизняні педагоги, ідеї яких часто перегукуються між собою

Так, Я. Коменський, А. Дістервег, Г. Сковорода, І. Огієнко, М. Коцюбинський, Б. Грінченко зіставиляли виховання патріотичних почуттів і загальнолюдських якостей.

К. Гельвецій стверджував, що мета виховання повинна полягати в тому, щоб розкрити основи найгідніших рис людства в серці дитини, а в свідомості - істину, необхідну для виховання патріотів, у яких буде ідея особистого блага, тісно пов'язана з ідеєю блага народу[4].

Науковець Г. Ващенко до змісту поняття патріотизму вносить національні та загальнолюдські цінності, моральні закони творення добра і віри в бога. Він зазначає, що мета життя людини - служити її духовної віри і її країні, виконувати і дотримуватися заповідей морального кодексу поведінки вірного спадкоємця своєї Батьківщини. Заповідь любові до Бога і любові до ближнього має величезне значення. «Ближній» - це сім'я, клан, потім - народ, нація, людство. Це дозволить виховати «свідомого патріота», вище покликання якого - «жертовна любов до Батьківщини»[3].

Поняття «патріотизм» як сукупність політичних і моральних почуттів розглядав наш видатний земляк В. Сухомлинський. Живучи в соціалістичному суспільстві, педагог в основу виховного ідеалу покладав загальнолюдські та національні цінності:

1. Любов до рідної землі, народу, Батьківщини та її минулого.

2. Любов до матері батька, старших у сім'ї.

3. Любов до рідної мови.

4. Шанобливе ставлення до історії та культури українського народу.

5. Працелюбність.

На думку В. Сухомлинського, патріотичне виховання - це «сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, узнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується. Патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів, як єдність думки і тіла дуже складно пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею» [10, с. 292].

Видатний професор К. Ушинський, відстоюючи принцип національності, вважав головним завданням народної школи виховання патріотизму засобами рідної мови, природи рідного краю, народних традицій, праці, релігії. Він писав: «Чим повніше і розумніше школа буде будувати свою роботу на основах народності, тим ближче стане вона до життя свого народу і буде краще виконувати своє завдання - готувати патріотів».Саме під впливом цих знань, на думку видатного педагога, в дитинстві виникає ідея «маленької» батьківщини, почуття любові і поваги до неї. Значною заслугою є те, що він одним із перших обгрунтував ідею народності в педагогіці, виклав її зміст як основу будови виховної системи. Така ідея базується на пересвідченості в тому, що кожен народ має право на школу рідною мовою, організовану на народних традиціях[ 11, с. 78].

І хоча педагог не заперечував значення історичного педагогічного досвіду інших народів, проте вимагав, щоб засвоєння його було підпорядковане принципу народності тієї місцевості, де відбувається навчання і виховання. Все життя в душі вченого палала гаряча любов до народу, віра в його неземну силу і творчі можливості. Від рівня впровадження ідей видатного педагога у практичну діяльність залежить створення якісно нової національної системи виховання, адже основоположною у спадщині К. Ушинського є саме ідея народного, національного виховання. Перспективним вважаємо вивчення своєрідності навчання і виховання на принципах народності в регіонах України з урахуванням сладу їх етносу, звичаїв і традицій, а також питання психолого-педагогічної компетентності вчителів для здійснення гідного виховання в колі народних традиціях у сучасній школі[5, с. 214].

К. Ушинський підкреслював, що найважливішими рисами майбутнього громадянина повинні бути любов до своєї Батьківщини, почуття відповідальності й обов'язку перед народом, почуття національної та власної гідності, жага корисної діяльності.

За українську національну школу невпинно боровся І. Франко. Особливо великого значення він надавав питанням вивчення дітьми української мови й літератури, фольклору та етнографії. У служінні українському народу, в боротьбі за вільну й незалежну Україну, в утвердженні національної свідомості підростаючого покоління вбачав І. Франко мету і завдання патріотичного виховання.

Велику роль у розробці та реалізації концепції виховання патріотичних почуттів відіграв І. Огієнко. Система освіти, на його думку, має бути національною за характером і реалізовуватись на національних засадах. Обґрунтовуючи засоби національно-патріотичного виховання, педагог надавав великого значення вивченню української мови: «Поки живе мова - житиме й народ, як національність. Не стане мови - не стане національності: вона розпорошиться поміж дужчим народом» [8, с. 126].

Ідеї І. Огієнка були близькими і С. Русовій. У теорії виховання, розробленій педагогом, чільне місце посідає патріотичне виховання. На думку виховательки, це цілеспрямований педагогічний процес формування в школярів почуттів, поглядів і свідомості засобами рідної мови, через колискові пісні, забавлянки, народні казки, ігри, лічилки, загадки. Не менш важливими є екскурсії, вивчення історії та релігії українського народу, створення в школі історико-географічного музею. Особливу увагу С. Русова звертала на те, що «...конче потрібно виховати в учнів почуття любові до рідного краю, і це дає позитивні результати, коли виховання поставлено на національний ґрунт. Ми можемо любити тільки те, що знаємо, і треба дати дітям на очі бачити найближчі місцевості, знати в них кожну річку, ліс, озеро, острів.знати, чим люди займаються, коло чого вони працюють. Літературний матеріал теж має бути спочатку цілком національним - народні пісні, казки, поеми» [9, с. 84].

Перші основи національно-патріотичного виховання закладені в сім'ї, і їх логічне продовження повинно відбуватися в дошкільних установах, потім в навчальних закладах. С. Русова зазначила, що в кожному навчальному закладі України повинна бути продумана і спланована система національної освіти, щоб «свідомо розвивати кожну дитину як бажаного майбутнього громадянина своєї країни, свого народу». Навчання патріотизму слід починати в перші роки життя дитини. Зрозуміло, що ми будемо говорити про несвідомий патріотизм. Мала дитина може лише безсистемно любити людей і навколишнє оточення, поміж якого вона проживає. Але стихійна прив'язаність до рідної природи, своїх близьких, до рідних звичаїв може набути різних форм у залежності від того, я к виховують дитину та в яких умовах відбувається її розвиток [2, с. 11].

Спираючись на досвід громадської діячки С. Русової можна встановити ланцюжок розвитку патріотичних почуттів кожного. Спочатку передайте вроджену любов матері батькові, потім іншим - дідусеві, бабусі, брату, сестрі, а потім вчителю, садочку та друзям школи. Таким чином, поширюючи свою любов все далі і далі, дитина на певній стадії свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, своєї нації,і нарешті, до всього людства. В.Сухомлинський писав: «Все починається від матері. І почуття любові до Батьківщини починається від любові до матері. Любов до матері, до батька, до дідуся і бабусі, братів і сестер - ось перша школа виховання почуття любові до самого дорогого і святого - до Батьківщини».

Історичний досвід показує, що простого впливу сім'ї на дитину недостатньо для формування повноцінної особистості. Це може бути зроблено тільки в тісній співпраці зі школою. Родина виховує члена держави, нації, школа - розвиває його»[6, с. 2-3].

Сучасні науковці також, по цей час, займаються визначенням термінів «патріотизм» і «патріотичне виховання». Дослідження проблеми дитячого патріотичного виховання засноване на фундаментальних працях в галузі національної системи освіти та концептуальних положеннях національної освіти.

Проблеми патріотичного виховання на сучасному рівні вивчали І. Бех та Н. Чорна. як автори Програми патріотичного виховання дітей та учнівської молоді, вчені відзначають, що патріотизм є важливою частиною громадської обізнаності, яка проявляється в колективному настрої, дорогоцінному ставленні до своїх людей, культури, традицій, історичного минулого і сьогоденного розвитоку держави як єдиної нації [1, с. 17].

Таким чином патріотичні почуття українського народу є емоційним аспектом національного державницького світогляду, що включає почуття належності до України, її історії, віру в майбутнє своєї держави. Найвищою формою патріотизму виступає почуття любові до Батьківщини.

В наш час основна увага патріотичному вихованню надається саме «як вихованню національному, тобто вихованню в дусі ментальності українського народу, його кордоцентризму, потягу до прекрасного і прагнення до гармонії» [7, с. 16-17].

Висновки

Отже, патріотичне виховання молодших школярів є необхідним в сучасному суспільстві. У наш час закономірно підвищується значення педагогічних аспектів патріотичного виховання учнів початкових класів. Відбувається значний вплив на особистість кожної дитини. Тому необхідно звернути особливу увагу на перевірену багаторічну педагогічну практику минулих поколінь та, встановлюючи паралельний зв'язок із сучасними надбаннями людини, здійснювати дійсно позитивний вплив на патріотичне виховання молодших школярів.

Бібліографія

1. Бех І. Д. Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді / І. Бех, К. Чорна. Київ. 2014. 29 с.

2. Валентина С. Велике слово - школа! / Самченко Валентина. // Україна молода. 2018. С. 16.

3. Ващенко Г. Виховний ідеал / В. Ващенко. Полтава: Полтавський вісник, 1994. 191 с.

4. Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та її виховання /К.А.Гельвецій. К.: Основа, 1994. 416 с.

5. Ковальчук В.І. Ідеї народності у спадщині К.Д. Ушинського у вимірах сучасної освіти. / В. І. Ковальчук // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 2014. С.210 - 219.

6. Міма Н.О./ Взаємодія сім'ї та школи з патріотичного виховання школярів як історико-педагогічна проблема. // Н.О.Міма.// - 2013. С.1 - 8.

7. Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України, 15 верес. 1999 р.: (Витяг) // Директор шк. 2003. №29-32. С. 16-18.

8. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа: курс читаний в Укр. нар. ун-ті: з мал. і портр. укр. культ. діячів / Іван Огієнко. Київ: Абрис, 1991. 272 с.

9. Русова С. Націоналізація школи / С. Русова // Вибрані педагогічні твори. К.: Освіта, 1996. С. 293 - 297.

10. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5-ти т. Т. 2. К.: Рад. школа, 1976. С.149 - 418.

11. Ушинський К. Про народність у громадському вихованні / К. Ушинський // Вибрані педагогічні твори: В 2 т. Т.1. К.: Рад.школа, 1983. С. 43-104.

Размещено на Allbest.ru