Ринок освітніх послуг у сучасних умовах

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі аспекти сучасного розвитку ринкових відносин у сфері вищої освіти знайшли відображення в роботах зарубіжних та вітчизняних дослідників: Т. Боголіб, В. Вахштайна, Н. Верхоглядової, О. Грішнової, Д. Джонстоуна, Є. Жильцова, І. Каленюк, М. Кольчугіної, О. Кукліна, В. Куценко, В. Огаренка, Є. Попова, В. Савчука, В. Сафонової, В. Студінського, В. Щетиніна та ін.

Вагомий внесок у процес дослідження теоретичних та практичних проблем функціонування ринку освітніх послуг у країнах з трансформаційною економікою зробили такі науковці, як Є. Бєлий, З. Бохняж, Ш. Валієв, О. Геворкян, Т. Клячко, І. Кукурудза, М. Лукашенко, Т. Оболенська, А. Панкрухін, О. Сагінова, І. Фірова, В. Чекмарьов, Л. Шаховська та ін.

В економічній теорії розглядалися окремі положення, що визначають зміст ринку освіти, його особливості, сегментацію, маркетингові дослідження і ряд інших питань, проте цілісна картина, що характеризує ринок освітніх послуг, відсутня. Все це визначає необхідність систематизувати інформацію про ринок освітніх послуг і розробити його понятійний апарат.

Метою статті є розкриття сутності поняття ринку освітніх послуг та з'ясувати особливості його функціонування в сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу. В економічній літературі використовується низка підходів до трактування понять послуги, освітньої послуги, ринку послуг. В Оксфордському тлумачному словнику послуга - це економічне благо, яке виступає у формі праці, консультації, мистецтва управління, на відміну від матеріального товару [1]. За Ф. Котлером, послуга - це або захід, або вигода, яку одна сторона може запропонувати іншій і яка в основному невідчутна і не приводить до володіння будь-чим [3]. У документах Світового Банку послуги визначають як невідчутні товари, які можуть вироблятися, передаватися і споживатися одночасно [4].

Автор дотримується підходу до визначення послуги, який подається в енциклопедичних виданнях. Послуги - це види діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється новий матеріально-речовий продукт, який раніше не існував, проте змінюється якість існуючого створеного продукту. Це блага, які надаються не в формі речей, а в формі діяльності, тобто надання послуг створює бажаний результат [5, с. 307]. Споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю [2, с. 7]. При формулюванні поняття освітньої послуги виходимо з визначення освіти як процесу і результату вдосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання (ЮНЕСКО) [7]. Освітні послуги, освітня діяльність, які спрямовуються на збагачення інтелектуального, творчого, культурного потенціалу, освітнього рівня населення, забезпечення кваліфікованими фахівцями потреб національної та регіональної економіки, стають важливими механізмами реалізації наукомістких стратегій. ринок освітній послуга

За всієї різноманітності виховних, культурних, моральних, ідеологічних, соціальних, політичних аспектів освіти освітня послуга є економічною категорією, в якій сконцентровано складні економічні відносини, що існують в освітній сфері, і до якої правомірно застосовувати такі економічні категорії, як виробництво, надання, споживання, витрати, ціна, корисність, якість тощо. Поширеним стало застосування до освітніх послуг таких понять, як адміністрування, маркетинг, менеджмент, технології, інститути, тарифи тощо. Розглянемо відмінності у трактуванні освітньої послуги та ринку освітніх послуг, які використовуються в підходах: класичному ринковому, маркетинговому, інституційному, системному. Теоретико-методологічною основою класичного ринкового підходу до дослідження ринку освітніх послуг є теорія ринкової економіки, в якій ринок - це сфера обміну, механізм купівлі- продажу, механізм взаємодії покупців і продавців. Визначення ринку як механізму, який зводить разом представників попиту і постачальників окремих товарів і послуг (М. Макконелл і С. Брю), як діяльності, де процеси купівлі і продажу набувають сили ринкової економіки (Б. Гаврилишин) [6, с. 235], дозволяє розкривати ринок освітніх послуг за допомогою ринкових категорій [8, с. 242-246]: попит як форма вираження потреб індивідів і суспільства в освітніх послугах; пропозиція як обсяг освітніх послуг, що продукуються і надаються суб'єктами освітнього процесу; ціна у вигляді плати за надану послугу, освітню програму, набуті знання, уміння, навички тощо; товар - освітня послуга, освітня програма, освітній продукт, які мають не тільки вартість, але й споживчу вартість.

Освітній продукт має вартість, бо в процесі освітньої діяльності використовується людська праця (педагогів, науково-педагогічних працівників, учнів, студентів), витрачаються технічні засоби, матеріали, електроенергія тощо. Споживча вартість освітнього продукту передбачає наявність здатності задовольняти потреби не тільки особистості, але й інших людей, тобто він має не тільки індивідуальний, а й суспільний характер. У межах класичного ринкового підходу вчені говорять про існування в цій сфері економічного закону вартості, за яким виробництво і обмін товарами здійснюються на основі їх вартості, величина якої визначається суспільно необхідними затратами праці, рівнем попиту і пропозиції. Отже, за класичним ринковим підходом, освітня послуга - це певний вид товару, особлива споживча вартість процесу праці, діяльність для задоволення потреб учасників освітнього процесу. Навчальний заклад пропонує обом своїм ринкам один товар - знання та вміння і навички користуватися ними у своїй повсякденній життєдіяльності. Можна провести аналогію зі схемою класичного виробництва: сировина - індивід; засоби виробництва - освітні програми і послуги, забезпечені фінансово- матеріальними й інтелектуальними ресурсами; товар - знання та вміння і навички користування ними; сервісні послуги - культурно-побутове обслуговування (гуртожиток, їдальня, спортзал, клуб тощо) [2].

Головними суб'єктами ринкових відносин щодо надання освітніх послуг є: сторона, що надає освітні послуги (заклади освіти всіх рівнів, органи державного управління й місцевого самоврядування, громадські організації, міжнародні інституції, окремі фізичні та юридичні особи тощо), та їх покупці (діти дошкільного віку, учні, студенти, батьки, різні категорії дорослого населення, громадські організації тощо) [8, с. 242-246].

В економічній теорії при визначенні освітньої послуги як специфічного виду товару, діяльності для задоволення освітніх потреб населення використовують трактування освітньої послуги як блага. В цьому випадку особливість освітньої послуги полягає в тому, що її споживання для індивіда є певним благом, яке виявляється в нагромадженні знань, засвоєнні нової інформації, формуванні нових компетенцій. Сьогодні Конституція України, міжнародні документи декларують отримання освіти як основоположного права людини поряд з правом на працю, відпочинок тощо. Це дозволяє визначати освіту як суспільне благо, що має бути доступне кожній людині, яка прагне і здатна навчатися і через навчання забезпечувати власний розвиток. Отже, освіта, освітня послуга є благом особистим (для окремої людини) і суспільним для суспільства в цілому. Корисність освіти як суспільного блага має довготривалий характер, на відміну від одноразового споживання освітньої послуги як товару. Цю особливість освітньої послуги (особисте і суспільне благо) проілюструємо на прикладі вищої освіти. В дослідженнях західних авторів розгляд вищої освіти як суспільного блага пов'язується із виконанням нею трьох функцій: викладання, дослідницької функції і функції надання послуг суспільству. При реалізації першої функції вищої освіти здійснюється підготовка висококваліфікованих фахівців, а надана освітня послуга стає особистим благом, оскільки більшість підготовлених фахівців на основі набутих професійних знань мають можливість отримувати вищу нагороду за кваліфіковану працю. Реалізація дослідницької функції вищої освіти пов'язується з виробництвом нових знань, які, завдяки їх розповсюдженню (публікації, конференції), стають суспільними і відкривають можливості для ознайомлення з ними широкому загалу фахівців і вчених. Разом з тим законодавчі норми щодо захисту прав інтелектуальної власності обмежують доступ широкого загалу до ознайомлення з результатами науково-дослідної діяльності у закладі вищої освіти, а вироблені знання у вигляді патентів стають особистим благом науковців, дослідників. Реалізацію третьої функції розглядають у двох аспектах. Надання конкретних послуг вищої освіти може бути як безоплатним (державний сегмент надання освітніх послуг, консультування фахівцями закладу вищої освіти урядових і неурядових організацій на безоплатній основі), так і платним (освітні послуги, які надаються державним, юридичним або фізичним особам).

Залежно від платності чи безоплатності освітніх послуг вища освіта є і особистим, і суспільним балом. Як благо, вища освіта має змішаний характер. Як змішане суспільне благо, вища освіта - це економічне благо, оскільки є корисною з точки зору її споживачів, вимагає затрат на своє виробництво, користується підвищеним попитом. Як економічне благо, вища освіта має високі зовнішні ефекти. Підготовка у закладі вищої освіти формує високий рівень людського капіталу, який позитивно корелює з високими темпами економічного зростання та загальним рівнем соціально-економічного розвитку суспільства. За теорією суспільного блага освітній послузі, як суспільному благу, притаманні дві важливі властивості: неконкурентоспроможність і невиключеність. Неконкурентоспроможність передбачає неподільність освітньої послуги та її спільне споживання. Споживання освітньої послуги як блага однією людиною не скорочує його споживання іншою людиною.

Невиключеність суспільного блага (освітньої послуги) означає, що його споживання однією людиною не виключає з процесу надання й отримання освітніх послуг інших людей. При цьому освітня послуга як благо має здатність проявлятися в кумулятивному ефекті якісного творчого зростання самої людини, дає суспільству поштовх до формування нових соціальних взаємодій, появи нових інтересів і нових форм реалізації потреб [9, с. 336].

За маркетинговим підходом продуктом закладу вищої освіти на ринку освітніх послуг є сукупність освітніх програм (комплекс освітніх послуг), які визначають модель підготовки спеціаліста. Відповідність цієї моделі вимогам ринку праці дозволяє реалізувати цей продукт підприємцям-працедавцям. Заклад вищої освіти зацікавлений в тому, щоб його освітні програми найповніше відповідали не тільки теперішнім, але й майбутнім потенційним вимогам ринку праці. Власне стан ринку освітніх послуг спонукає заклад вищої освіти формувати стратегію власної поведінки у відповідності з принципами маркетингу.

У теорії маркетингу освітня послуга є продуктом навчального закладу. Останню визначають як комплекс освітніх послуг, які спрямовані на зміну освітнього рівня чи професійної підготовки споживачів і які забезпечені відповідними ресурсами навчального закладу. Освітні програми класифікуються за низкою ознак: за рівнем освіти (довузівські, бакалаврські, магістерські, аспірантські програми, програми професійної перепідготовки тощо); за орієнтацією на певну спеціальність (програми з фінансів, маркетингу, товарознавства, управління персоналом, інших професій); за формою навчання (програми денні, вечірні, заочні, дистанційні тощо); за методами навчання (традиційні, проблемного навчання тощо); за наявністю додаткових компонентів (програми так званого сандвіч-курсу, який включає обов'язковий період практики між двома періодами теоретичної підготовки, або теоретичне навчання здійснюється паралельно до практичної роботиза певним напрямом тощо). В межах маркетингового підходу дискутується питання про те, чи заклад вищої освіти виробляє такий специфічний товар, яким є випускник, молодий спеціаліст. У літературі доводиться, що на ринку праці заклад вищої освіти є виробником не випускників, а освітніх програм (у такому вигляді, як їх засвоїли випускники), які витребують роботодавці для задоволення практичних виробничих потреб (потрібний рівень знань, вмінь, навиків). Відтак продуктом закладу вищої освіти є освітні програми, які він опосередковано, через випускників пропонує на ринку освітніх послуг. Зацікавленість закладу вищої освіти у найповнішій відповідності освітніх програм вимогам ринку полягає в тому, що ринок праці через зміну попиту на тих чи інших спеціалістів визначає основні стандарти якості освіти, уточнює знання і навики, якими мають володіти випускники.

Висновки

Наведені вище підходи до визначення поняття ринку освітніх послуг дозволяють запропонувати наступне його трактування. Ринок освітніх послуг - це складна соціально-економічна система, яка складається з виробників освітніх послуг (закладу освіти, педагогічного складу, інших юридичних осіб) та споживачів (держави, регіону, домогосподарств, фізичних та юридичних осіб). Це сфера ринкових відносин, які виникають між суб'єктами освітньої діяльності з приводу купівлі продажу специфічного товару - освітньої послуги. Освітні послуги як обсяги навчальної і наукової інформації, що трансформується в процесі навчання в певну суму знань для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у дошкільній, загальноосвітній, професійнокваліфікаційній підготовці, перепідготовці, навчанні впродовж всього життя, є товаром, мають вартість і споживчу вартість. Освітні послуги є особистим і суспільним благом, благом, яке сприяє нагромадженню людського і соціального капіталу суспільства, регіону, особистості, супроводжується позитивними інституціальними зовнішніми ефектами. Стан ринку освітніх послуг безпосередньо залежить від соціально- економічного стану країни, розвитку культурної та політичної сфери.