Постать К.Д. Ушинського в історико-педагогічному дискурсі Галичини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОСТАТЬ К.Д. УШИНСЬКОГО В ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ ГАЛИЧИНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

ушинський думка педагогічний

ДМИТРО ГЕРЦЮК

Передові педагогічні ідеї видатного вітчизняного педагога-демократа, основоположника наукової педагогіки К. Д. Ушинського мали великий вплив на розвиток педагогічної думки як в національному, так і світовому масштабах. Обґрунтовані ним суспільно-педагогічні проблеми і шляхи їх вирішення особливо актуалізовувалися і були на часі там, де започатковувалися процеси націотворення, де народні маси ставали на шлях свого національного поступу, пошуку національної ідентичності.

У цьому зв'язку будемо говорити про Галичину. У середині ХІХ ст. в Австрійську імперію, що була величезним територіальним конгломератом і складалася із суміші різних народів й етнічних груп, проникають, попри всі зусилля стримати їх, нові суспільні ідеї, економічні відносини, що існували на той час в Європі. Правляча династія Габсбургів була поставлена перед необхідністю проведення реформ, в прискоренні яких вирішальне значення відіграла революція 1848-1849 рр. Крім скасування панщини і запровадження конституційного правління як найбільш реального її досягнення, вона, що не менш важливо, розбудила у багатьох поневолених народів почуття національної гідності, прагнення до свободи, національного визволення.

Саме 1848 рік дав змогу українцям Галичини вперше в своїй історії поставити питання про самовизначення, заснувати свої національні установи. Найбільш плідною і яскравою виявилася діяльність створеної 1848 р. Головної Руської ради у Львові. Підняті нею на державному рівні проблеми розвитку української мови (зрівняння її в правах з іншими мовами монархії, широке запровадження в навчальних закладах, видання книжок рідною мовою, відкриття кафедри української мови у Львівському університеті та ін.), питання розбудови освітньо-шкільної справи, здійснені з цією метою ряд конкретних заходів - проведення з'їзду української інтелігенції ("Собору руських учених"), організація літературно-наукового товариства "Галицько-руська матиця", започаткування української преси та інші акції сприяли подоланню багаторічної інертності та пасивності корінного населення, стали предтечею планомірної і систематичної роботи з національного відродження української нації.

Новий поштовх до активізації національного життя західноукраїнського суспільства справили реформи австрійського законодавства 1860 і, особливо, 1867 рр. та поновлення на їх підставі конституційного устрою в державі. Офіційне продекларування прав і свобод, гарантування національної рівноправності всіх народів монархії відкривало перед українцями певні можливості юридично виражати і захищати свої національні і соціально-економічні інтереси, давало змогу вести різнопланову політичну, культурно-освітню і організаційну діяльність.

До політичного і національного пробудження західних українців причинилася і передова українська інтелігенція Наддніпрянської України. Репресована російським царатом в 60-70-х рр. ХІХ ст., свої надії вона покладала на західноукраїнські землі, де “не сягали Валуєвські циркуляри, ні царські укази”, а гарантовані австрійським законодавством народам права, на її думку, створювали необхідні передумови для початку організованої праці по відродженню не тільки місцевих українців, але і могли справити благотворний вплив на розвиток національних процесів в усій Україні. Надана нею вагома моральна, матеріальна та інтелектуальна допомога, сприяла переміщенню в Галичину центру нового українського Ренесансу, перетворення її у своєрідний національний П'ємонт, де “спільними силами усієї України стало активно розвиватися національне життя, де творилися вартості на потребу цілої України” [5].

У 60-х рр. ХІХ ст. на авансцену суспільно-політичного життя Галичини вийшла нова генерація молодої світської інтелігенції - вчителі, правники, літератори, студенти, завдяки зусиллям яких національний рух набув нового звучання і сили. Називаючи себе народовцями, вістря своєї діяльності вони спрямовують на відновлення духовного коріння української нації, відродження культурної спадщини свого народу, культивування і пропаганду української мови як найефективнішого, на їх думку, способу вираження національної самобутності, ширення “щирої української ідеї”

Керуючись принципом “Спирайся на власні сили”, народовецька інтелігенція вже в 60-70-х рр. ХІХ ст. осягнула певні успіхи в культурному піднесенні західноукраїнського громадянства. “Справжньою школою науки рідної мови, літератури та історії” стали т.зв. громади, що організовувалися з метою національного освідомлення учнівської та студентської молоді в навчальних закладах. Широкий спект проблем культурного і літературного характеру, великий вибір творів Т.Шевченка, інших відомих українських письменників знайшли відображення на сторінках періодичних видань (“Вечерниці”, “Мета”, “Нива”, “Правда” та ін.); на дієвий засіб поглиблення національної свідомості перетворився, заснований 1868 р. у Львові, український театр. Цілим комплексом завдань по піднесенню культурно-освітнього рівня народних мас стало займатися новоорганізоване товариство “Просвіта”. При підтримці східних українців розпочало діяльність і Літературне товариство імені Т. Шевченка, яке згодом стало одним із найяскравіших явищ українського відродження в регіоні.

Цілям національного виховання української молоді була підпорядкована пильна увага кращих педагогів до розвитку рідномовної дитячої преси, чим розраховувалося в якійсь мірі компенсувати відсутність належного навчального забезпечення, дати дітям можливість "вдома отримати ті відомості, які в інших народів здобувалися на шкільному ослоні" [1].

З цією метою у 1869 р. у Львові було започатковано видання ілюстрованого журналу для дітей "Ластівка". Виходив 1869-1881рр. спочатку як щотижневий додаток до газети "Учитель", з 1875 - як самостійний орган. Поза сумнівом, він підготував ґрунт для подальшого розвитку української дитячої преси, зокрема заснування знаменитого "Дзвінка" , навколо якого згуртувалися прогресивні вчителі і літератори того часу.

Попри певне москвофільське спрямування, нав'язуване головним редактором М. Клемертовичем, журнал “Ластівка” був свого часу чи не єдиним українським виданням для дітей. На його сторінках друкувалися поезії Т. Шевченка, С. Руданського, М. Шашкевича, Ю.Федьковича, а також оповідання, казки, статті історичного, природознавчого та релігійного змісту, господарські поради тодішніх галицьких і буковинських авторів - С. Воробкевича, Д. Вінцковського, Г. Врецьони, І. Гушалевича, Б. Дідицького, А. Добрянського, Г. Купчанки, В. Масляка, І. Пасічинського, Г. Полянського, Павла Свого та ін.

Саме на шпальтах цього видання вперше на західноукраїнських землях була зроблена спроба використати ідею народності виховання К.Д.Ушинського, про що свідчать систематичні публікації окремих матеріалів з його "Рідного слова". У номерах журналу зустрічаємо низку оповідань з посиланням як на сам твір, так і на прізвище автора. За нашими підрахунками, у перший рік видання у перекладі на “язычіє” за етимологічним правописом було опубліковано понад десяток коротких, глибокого повчального змісту оповідань, історій, казок, байок (“Лис і збанок”, “Хлоп і медвідь”, “Когут і пес”, “Гуска і журавель”, “Кінь і плуг”, “Дідунь” та ін.), проникнутих мудрістю народної педагогіки, народного фольклору, духом гуманізму, милосердя, безкорисливої праці [4].

Ім'я і діяльність К. Д. Ушинського знайшли свій відголос у галицькій пресі у рік відзначення 25-ї річниці від дня смерті видатного вченого-педагога. Заслуговує на увагу стаття безіменного автора під назвою “Двадцятьпятьлітні роковини смерти Костя Ушинського”, опублікованої у часописі “Зоря” наприкінці 1895 р. За всіма припущеннями, слово про Костянтина Ушинського міг підготувати тодіщній редактор цього періодичного видання, відомий в Галичині громадський і культурно-освітній діяч Осип Маковей.

Cтаття цінна високою оцінкою творчості К. Ушин-ського, його твердої громадянської позиції. “Не брати участі в сьому святкуванні, - пише автор, - ми не можемо: толерантність небіжчика, його справедливе, щире бажання, щоб наш народ освічувався в своїй національній школі, є навіки примусом нам до святкування” [2].

Галицький читач отримав змогу коротко ознайомитися із основними віхами біографії цієї славної людини із “давньої української шляхти”. У статті дано високу оцінку головному науковому твору К. Ушинського - праці “Людина як предмет виховання”, яку автор статті називає “вельми вартою працею, що стала ерою нової педагогічної думки, цілком відповідної тому вихованню, якого вимагає психологічна і фізична організація школяра…”. Спадщина К. Ушинського, наголошується в замітці, має велике значення не тільки для національної, але і для світової педагогічної науки. “Для свого часу ся книжка Ушинського була надзвичайним, оригінальним твором, якого не було й за кордоном…, вона стала програмою раціональної педагогіки”.

Високу оцінку у статті дано і іншим його творам, зокрема “вельми гарним підручникам” - “Дитячий світ” та “Рідне слово”, а самого педагога автор називає “знаменитим реформатором шкільного діла”. “Толерантність наційна вкупі з його корисною педагогічною працею здобули йому безсмертну славу... ”, - так підсумовує автор поза сумнівом цінної розвідки наукові і громадянські заслуги К. Ушинського.

Свідченням визнання у Галичині заслуг Костянтина Ушинського є поширення в краю його наукових праць. Відомий український історик педагогіки Ф. Науменко, досліджуючи вплив видатного педагога на педагогічну думку в Західній Україні, наводить цікавий факт появи у Львові другого видання твору К.Ушинського “Людина як предмет виховання”. Ця книга, як стверджує дослідник, була придбана в одній із книгарень півдня України (Миколаєва або Херсона) і потрапила до приватної колекції, спочатку М. Шароцької, а з 1876 р. М. Турчанської. Відшукати якісь відомості про цих осіб Ф.І. Науменку не вдалося. Згодом цінний екземпляр книги був переданий бібліотеці Наукового товариства ім. Т.Г Шевченка у Львові [6, c. 287].

Власне НТШ, як авторитетна українська наукова інституція, в полі зору якої перебували події тодішнього наукового життя в Україні та за її межами, не обминула своєю увагою працю відомого російського письменника і педагога М.Л. Пєсковського під назвою “К.Д. Ушинский, его жизнь и деятельность”, яка побачила світ у 1892 р. у Санкт-Петербурзі. Автор відомий своєю активною літературно-журналістською діяльністю, участю у підготовці низки видань у біографічній і біографічно-художній серії “Життя видатних людей”, яку здійснював у 1890-1924 рр. російський видавець і просвітитель Ф. Павленков. 119 за рахунком книга із названої серії була присвячена видатному педагогові К.Д. Ушинському.

З цього приводу у головному серійному виданні товариства - “Записках НТШ”, т. 8 за 1895 р., була опублікована розгорнута рецензія на вищезгадану працю. Її підготував відомий український громадський діяч, журналіст і видавець, член-засновник НТШ Кость Паньківський. Очевидно, авторство цієї рецензії не є випадковим. К. Пань-ківський належав до когорти тих українських діячів-патріотів, які активно здійснювали національно--просвітницьку діяльність серед населення, обстоювали право українців на рідну школу і українську мову. Він брав дієву участь у роботі багатьох культурно-освітніх товариств - “Просвіта”, “Руська Бесіда”, “Руське Товариство Педагогічне”, редагував журнали “Письмо з Просвіти”, “Читальня”, “Зоря”, “3еркало” (1891-1893), “Батьківщина” (1897), “Дзвінок” (1899-1900), видавав книжкову серію “Дрібна бібліотека”, підтримував тісні зв'язки з Б. Грін-ченком, П. Грабовським, М. Драгомановим, С. Єфремовим, М. Коцюбинським, А. Кримським.

Оцінюючи книгу М. Пєсковського, К. Паньківський віддав належне авторові у доброму висвітленні біографії “нашого земляка, талановитого педагога”, засвідченні його “щирості, сталості, гуманізму і справедливості” [3]. Водночас вважає, що у праці не розкрито погляди К. Ушинського на на національну мову у школі, стверджує, що його позиція у цьому питанні була недвозначною, він ревно “виступав в обороні рідного слова”.

На підтвердження цього постулату К.Паньківський наводить розлогу цитату із статті К. Ушинського “Педагогічна подорож по Швейцарії”, де він розвиває тему рідної мови і необхідності навчання рідною мовою, а також торкається проблем української школи: “Мало успіху матиме та школа, в яку дитина приходить з дому, наче з раю в пекло, і з якої вона біжить додому, мов з темного пекла, в якому все темне чуже й незрозуміле, у світлий рай, де все світле, зрозуміле й близьке серцю; а майже таке враження повинна справляти школа на дитину малоросіянина, коли вона починає відвідувати це дивне місце, в якому одному тільки на все село й розмовляють незрозумілою мовою. Дитину, яка не чула дома жодного великоруського слова, починають у школі з першого ж дня ламати на великоруський лад… Така школа з першого ж дня, і дуже непривітно, нагадує дитині, що вона не дома і, безперечно, здається їй букою. Якщо така школа не пустить коріння в народне життя і не принесе для нього корисних плодів, то чого ж тут дивуватися? Інакше й бути не може. Така школа, по-перше, значно нижча за народ: що ж означає вона із своєю сотнею погано завчених слів перед тією безмежно глибокою, живою й багатою мовою, яку виробив і вистраждав собі народ протягом тисячоліття: по-друге, така школа безсильна, бо вона не будує розвитку дитини на єдино плідному духовному грунті - на рідній мові й на народному почутті, що відбилося в ній; по-третє, нарешті, така школа непотрібна: дитина не тільки входить у неї із зовсім чужої їй сфери, а й виходить з неї в ту саму чужу їй сферу… Що зробила школа? Гірше, ніж нічого. Вона на кілька років затримала природний розвиток дитини; лишається, правда, грамотність або, краще сказати, напівграмотність, та й то не завжди, і може знадобиться для того, щоб напівросійською говіркою написати якусь ябеду; душу ж людини така школа не розвиває, а псує”.

Над цими словами, радить К. Паньківський, авторові рецензованої книги “треба було б зупинитись, бо в них велика вага” [3, c. 54]

Ці слова, як і педагогічні ідеї К. Ущинського загалом, не втратили свої актуальності і сьогодні.

Література

1. Волох С. Книжка дітям // Світло. - 1910. - Кн.3. - с. 5.

2. Двадцятьпятьлітні роковини смерти Костя Ушинського // Зоря. - 1895. - № 24. - С. 478.

3. К.П. [Кость Р Паньківський]. Рецензія на публікацію “К.Д. Ушинскій, его жизнь и діятельность (Біографіческій очеркъ” М.Д Песковского (Біографіческая бібліотека Ф. Павленкова. Ластівка",Спб,1893. 80 с. // Записки НТШ. - Т.8. - 1895. - С. 53-54.

4. Ластовка. 1869-1881.

5. Лозинський М. Галичина в життю України //Вісник Союзу Визволення України. - 1916. - Ч. 65-66. - С.36.

6. Науменко Ф.І. До питання про вплив К.Д. Ушинського на педагогічну думку в Західній Україні / Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського. - К., 1974. - С. 285-291.

Размещено на Allbest.ru