Громадянська позиція Костянтина Ушинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянська позиція Костянтина Ушинського

Ольга Максимович

Сьогодні, коли відроджується українська національна ідея, коли ми творимо Українську національну державу, дуже важливо знати громадянську позицію і основні педагогічні положення та ідеї великого педагога, українця за генами та духом Костянтина Дмитровича Ушинського. Він належить до плеяди славетних українських педагогів, є сином України, з якою завжди був кровно і духовно зв'язаний.

Досліджували його життєвий шлях та педагогічні погляди М. Гончаров, М. Константинов, Д. Лордкіпанідзе, М. Маккавейський, Є. Мединський, В. Острогорський, В. Струминський, О. Сухомлинська та інші вчені.

Його мама Любов Степанівна Гулак-Капніст ? українка, походила з родини відомого українського письменника Василя Васильовича Капніста. Вона померла, коли хлопцеві не було ще і 12 років. Про неї він зберігав все життя щонайтепліші спогади, зазначавши: “Важко передати словами те особливе дещо, яке народжується в душі нашій, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда” [5].

Як зазначає В.Шендеровський у статті “Костянтин Ушинський: “Ні, я українець!””, великий педагог стверджував: “Я українець: рід наш старовинний, малоросійський, дворянський. Всі родичі, діди, дядьки і батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі” [7]. У цьому першорядну роль відіграла, звичайно, мати, яка виховувала його на засадах української народної педагогіки, сама керувала початковим навчанням сина, пробудила в нього допитливість, інтерес до читання, ввела його у світ українства, прищепила любов до України, української мови.

Навчання в Новгород-Сіверській гімназії (першій гімназії в Лівобережній Україні) дало юнаку міцний фундамент знань і шанобливе ставлення до науки завдяки впливу директора гімназії, доктора права і філософії Іллі Федоровича Тимковського ? відомого вченого, одного із засновників Харківського університету (в свій час він читав лекції з історії словесності і законодавства в Московському університеті). К. Ушинський називав його “шановним старцем” і визнавав за ним благоговійну повагу до науки. У своїх спогадах він писав: “Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії маленького містечка Малоросії Новгорода-Сіверського, було в навчальному відношенні не нижче, а навіть вище того, яке в той час здобувалося в багатьох інших гімназіях. Цьому багато сприяла пристрасна любов до науки і деяка навіть педантична повага до неї з боку покійного директора н-ської гімназії, старого професора, ім'я якого відоме і в ученій літературі, ? Іллі Федоровича Тимковського” [5]. Цікаво, що його сестра Глікерія була матір'ю Михайла Максимовича, першого ректора Київського університету, який виховувався в родині Тимковських.

Продовжуючи навчання в Московському університеті на юридичному факультеті, під час студентських канікул молодий юнак залюбки приїжджав щоліта в Україну до родини. Костянтин уже в студентські роки проявляє здатність швидко сприймати, критично оцінювати і засвоювати знання, а також передавати їх іншим. Його товариш Ю. Рехневський так відзивався про 17-річного студента: “Уже під час вступних екзаменів і перших лекцій в університеті ми всі звернули увагу на К. Ушинського, який був тоді вельми молодою людиною, майже хлопчиком, з чорними виразними очима, з розумним і надзвичайно симпатичним лицем, жива і жвава мова якого, з ледь помітним малоросійським акцентом, оригінальні й різкі судження з приводу університетських лекцій, тогочасних літературних і театральних явищ і всього того, що цікавило наш університетський світ, мимоволі збуджували загальне співчуття, яке викликає видна непересічна молода людина” [7].

Роки навчання в університеті сформували його як ученого і громадянина. Тож у щоденнику К. Ушинського з'являються такі слова: “Готувати уми! Розсівати ідеї! Ось наше призначення. Ми живемо не в ті роки, щоб могли діяти самі. Відкинемо егоїзм, будемо трудитися для потомства...” Через кілька років знову запис: “Зробити якнайбільше користі моїй Батьківщині ? ось єдина мета мого життя, і до неї якраз я повинен спрямувати всі свої здібності” [5]. У 1846-1849 рр., працюючи в Ярославському юридичному ліцеї на посаді професора енциклопедії законодавства, державного права і фінансів, майбутній вчений проявив себе як талановитий лектор і учений енциклопедист. Але в Росії посилилася реакція, і він був звільнений за вільнодумство.

У 1859 році К.Ушинського, уже відомого як визначного педагога, теоретика і практика, призначають інспектором класів Смольного інституту благородних дівиць, де панували “мертвотна атмосфера і страшенна зашкарублість”. Проте царська влада переслідувала його за переконання й передові ідеї, і у 1862 р. К. Ушинського звинуватили в атеїзмі і звільнили з роботи. Щоб завуалювати незаконне звільнення, уряд відрядив його за кордон для вивчення жіночої освіти в Австрії, Швейцарії, Бельгії, Франції, Німеччині. Тобто він фактично був вигнаний з Батьківщини на 5 років (1862-1867 рр.). Вимушено перебуваючи за кордоном, К.Ушин-ський, справедливо вважав надане йому відрядження замас-кованим засланням, тяжко переживав розлуку з Батьківщиною. Повернувшись з-за кордону, у 1867р. педагог написав і протягом двох років видав два томи фундаментальної праці ? психолого-педагогічного і філософського тритомного твору “Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології”. Також зібрав матеріал до третього тому цього унікального твору, але у повному обсязі завершити задум не встиг.

Дуже жаль, що Костянтин Ушинський прожив коротке життя. Газета “Одеський вісник” писала: “… В Одесі не знайдеться жодного вчителя, жодної освіченої людини, жодної матері, яка дбає про своїх дітей, кому не було б відоме ім'я Костянтина Ушинського. Без усякого сумніву кожний з них готовий був би зробити все можливе, щоб утамувати муки страдника”. Це свідчення всенародної шани” [5].

К. Ушинський, будучи тяжко хворим, як і наш геній Тарас Шевченко, заповідав поховати його на схилах Дніпра-Славути в Києві. Поховано його у мальовничому і святому місці Видубецького монастиря під старезним каштаном. На могилі учителя вчителів встановлено мармурову плиту з епітафією, автором якої був Павло Тичина:

В роки царської сваволі

Він жадав народу волі,

Працював для Батьківщини,

Душу розумів дитини,

Школу добував з безодні

Став безсмертним він сьогодні.

Його велич в його житті, яке присвятив служінню людям і своїй Батьківщині, та його працях, у яких розкриваються наукові знахідки і напрямки педагогічної діяльності.

Будучи українцем, К. Ушинський пишався цим і, навіть, написав фундаментальну працю з українознавства, яку, на жаль, до цих пір ще не надруковано.

К. Ушинський мав громадянську мужність і наукову сміливість відстоювати ідеї побудови громадської освіти. На основі аналізу системи громадської освіти в Росії, США та багатьох європейських країнах концепція побудови громадської освіти розкрита ним у статті “Про народність у громадському вихованні” (1857 р.). Учений прийшов висновку, що громадська освіта має будуватися на основі багатовікового досвіду народу. Педагог дав високу оцінку системі громадського виховання Англії, цікавився розвитком громадського виховання в Північній Америці, підкресливши, що особливістю його є те, що воно має переважно англійський характер. Він зауважив, що американській школі притаманний патріотизм, залучення учнів до участі в політичному житті громад і громадського (selfgovernment) самоуправління. Тут право на створення шкіл визнано за кожною громадою, яка має сто сімейств або господарств, а все управління школою, її господарча і педагогічна частина знаходяться в руках самої громади.

Як громадянин, учений і педагог, К.Ушинський вважав, “будь-яке європейське громадське виховання, якщо захоче бути народним, то, перш за все, повинне бути християнсь-ким” [2]. Третьою складовою громадського виховання (народність і християнство), він називає науку, істини якої є знаряддям розвитку свідомості та самосвідомості людини.

Уся його педагогічна діяльність і наукові пошуки базувались на природному праві кожного народу мати свою національну школу, національну систему виховання. В основу своєї педагогічної системи він поклав принцип народності, тобто виховання в підростаючого покоління патріотизму, любові до свого народу та Батьківщини. “Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, - писав К. Ушинський, - і ця любов дає вихованню надійний ключ до серця людини й могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами” [2, с. 100].

У праці “Про народність у громадському вихованні” педагог зазначає: “Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю...” [2, с. 99]. Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічними, природними умовами. Це “поля батьківщини, її мова, її перекази і життя”, тобто те самобут-нє, найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Він наголошував, що “у кожного народу своя особлива націо-нальна система виховання, своя особлива мета і особливі засоби в досягненні цієї мети...”, і далі: “будь-яка жива історична народність є найпрекрасніше творіння Боже на землі і вихованню залишається лише черпати з цього багатого й чистого джерела”. За його справедливим тверд-женням, “тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку”. А тому “вихован-ня не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості” [2].

Однією з ознак народності, наголошував К. Ушинський, є мова ? найкращий виразник духовної культури народу. Великий педагог чудово знав і любив українську мову, охоче нею спілкувався. У зверненні до освітян, зазначав: “Наша мова… мелодична, співуча мова.., на якій існує така народна література, якою ще недавно співав Шевченко, виганяється зі школи, мовби якась чужа! А який невичерпний матеріал народна поезія дає для розвитку найблагородніших і найніжніших почуттів у серці молодого покоління”. “Мова ? найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що зв'язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле… Коли зникає мова народна в устах народу, до того часу живий і народ… Відберіть у народу все ? і він усе може повернути; але відберіть мову ? і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ? ніколи; вимерла мова в устах народу ? вимер і народ” [3, с. 99-100]. ушинський громадський педагогічний

На основі цього усвідомлення, педагог, розробивши систему виховання і навчання рідною мовою, виступав за її впровадження в педагогічну практику. Так, у своїй статті “Про необхідність зробити російські школи російськими” (1867 р.) він закликає через “переважне, посилене вивчення батьківщини” до того, щоб зробити українські школи україн-ськими на основі інтенсивного вивчення України й україно-знавства. У висновках “Рідного слова” ним були сформульо-вані основні вимоги до педагогічно обґрунтованої системи вивчення іноземних мов у співвідношенні з мовою рідною. “Вивчення іноземних мов не повинно ніколи починатися надто рано і аж ніяк не раніше того, коли буде помітно, що рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини... тим ретельніше вивчають з дітьми іноземну мову, тим ретельніше мають вивчати з ними водночас рідну...” [3]. Він критикував зросійщення українських дітей, обстоював необхідність навчання їх українською мовою.

На його думку, найпершим обов'язком громадянина і батька сім'ї є виховання громадян, корисних для суспільства. Найкращою вихователькою в родині є матір. У своїх творах видатний педагог присвятив багато сторінок жінці, матері-виховательці, котра якнайперше прививає дитині любов до рідної мови. К. Ушинський зазначав: “Дух мови, якою вона розмовляла, дух народу, що створив ту мову, пустить глибоке коріння в її душу, ввійде в її плоть і кров, і народна мова знайде ґрунт уже зайнятий і не витіснить чужого коріння, бо, за незмінним психологічним законом, усяке враження, яке першим займає місце, лягає глибше за всі інші” [3, c. 128].

О. Сухомлинська зауважує: “Так, якщо наприкінці 30-х - на початку 40-х років ХХ ст. в Україні К. Ушинського критикували як ідеолога російської буржуазії, ідеаліста, то сьогодні в ньому бачимо одного з головних ідеологів української національної школи, не зазначаючи при цьому, що він говорив про народну школу й необхідність навчання рідною мовою, маючи на увазі передусім російську, а вже потім українську” [6, с. 12-13].

Хоча К. Ушинський писав праці російською мовою, бо так складалися обставини життя, та й українська мова була під суворою царською забороною, він є сином України. У нього така ж терниста доля, як і в України, зазнаючи наруг і свавілля з боку царської влади, тому в таких умовах його діяльність була справжнім громадянським подвигом.

Проблема формування патріотизму, любові до Батьків-щини, громадянської самосвідомості зростаючої особистості, зокрема студентства, в умовах сучасних українських реалій набуває особливого значення. Ми погоджуємося з думками багатьох сучасних науковців, політологів, що практика суспільно-політичного життя України показала, що державо-творчий процес був би набагато результативніший, коли б потужніше здійснювалася багатопланова робота з формуван-ня громадянина-патріота України. Звичайно, із-за різних обставин вона не формувалася століттями, починаючи із Київської Русі, проте реалії нинішнього часу цього вимагають.

Імпонуючи духу студентської молоді, зішлемося на бачення студентки Олени Марків (група А-34 Факультет іноземних мов нашого університету): Справжніми патріотами є не ті люди, які говорять, гордо і переконливо заявляючи про свою “велику любов” до рідного краю, а ті, які працюють, розвиваються, рухаються до кращого майбутнього, до процвітання рідного краю… Сьогодні з високих трибун лине безліч слів про любов та відданість Україні, але…на жаль…це лише слова, яких не завжди достатньо.

Ми погоджуємося з думкою А. Окари, що якщо в України вистачить сил вистояти в боротьбі з люмпенством ? як з антропологічним, соціально-економічним, політичним, етичним і метафізичним явищем, це буде дуже сильна і життєздатна країна ? новий центр слов'янського, православного і східноєвропейського світів [7]. І вагомим важелем у цьому процесі є поціновування спадщини великих українських генів, у тому числі і К. Ушинського.

Костянтин Ушинський ? національна гордість народу України! Проте дуже шкода, що за роки становлення української державності, ми так і не зуміли оцінити ще значення Костянтина Ушинського як українця, як громадянина, як вченого, як педагога практика. На жаль, у Росії в Москві його іменем названа Наукова педагогічна бібліотека Російської академії освіти, Ярославський державний педагогічний університет, гімназії, школи, вулиці, пам'ятники, меморіальні дошки, у колишньому СРСР була премія К. Д. Ушинського, тепер встановлена срібна медаль українця К.Ушинського, якою нагороджують науковців і кращих педагогів (Медаль К. Д. Ушинського (затверджена наказом Міністерства освіти і науки РФ “Про відзнаки у сфері освіти і науки” (№ 84 від 6 жовтня 2004 року), а ми спромоглися тільки назвати його іменем Південноукраїн-ський державний педагогічний університет в Одесі, Обласний інститут післядипломної освіти в Чернігові, спеціалізовану школу № 187 ім. К. Ушинського (Київ), поставити пам'ятник у Києві в сквері К.Ушинського (1974р.), меморіальну дошку в Одесі на будинку № 12 у провулку Чайковського, де він жив і помер, назвати вулиці тощо.

Нині настав благословенний час піднести на достойну вершину ім'я Костянтина Ушинського, великого українського педагога серед видатних педагогів світу, прожити його ідеї і осмислити книги, що є неперевершеними творами педагогічної літератури, які ввійшли до золотого фонду світової науки.

Літнратура

Ушинський Костянтин Дмитрович. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki.

Ушинський К. Д. Про народність у громадському вихованні // Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. - К.: Рад.школа, 1983. - Т. 1. - С. 43-103.

Ушинський К. Д. Рідне слово // Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. - К.: Рад.школа, 1983. - Т. 1. - С. 121-133.

Люмпены против Украины: Начало Третьей Мировой /Блог Андрей Окары. - 06 мая 2014. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://echo.msk.ru/blog/okara/1314908-echo.

“Ні, я українець!” -- Костянтин Ушинський. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.parafia.org.ua /biblioteka /kultura /shenderovskyj-nehaj-ne-hasne-persha/ni-ya-ukrajinets-kostyantyn-ushynskyj.

Сухомлинська О. Персоналія в історико-педагогічному дискурсі /Ольга Сухомлинська // Шлях освіти. - 2001. - № 4. - С. 10-15.

Шендеровський В. Костянтин Ушинський: “НІ, Я УКРАЇНЕЦЬ!” / Василь Шендеровський. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://svitlytsia.crimea.ua/?artID=629&section=article.

Размещено на Allbest.ru