Принцип природовідповідності у педагогічній творчості К.Д. Ушинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип природовідповідності у педагогічній творчості К. Д. Ушинського*

Григорій Васянович

Ідея природовідповідного навчання та виховання формується і розвивається історично. Вона бере свій початок ще у творах античних мислителів - Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля. Проте, наукове обґрунтування прин-ципу природовідповідності належить великому чеському мислителю-гуманісту Я. А. Коменському. Цей принцип він розробляв на засадах сенсуалізму у працях: “Велика дидактика”, “Закони добре організованої школи”, “Лабіринт світу і рай серця” та ін. [1, с. 91-181]. Вчений розробив гармонійну науково-педагогічну систему, яка враховує особливості природного розвитку дітей і сприяє цьому розвиткові.

Значну увагу обґрунтуванню цього принципу приділили Дж. Локк, Ж. Руссо, Й. Г. Пестолоцці, А. Дістервег, Г. Сково-рода, П. Д. Юркевич, В. В. Зіньковський, П. П. Блонський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та ін. Глибинний аналіз окресленої проблеми здійснив К. Д. Ушинський.

Метою статті є висвітлення сутності і змісту теоретичних положень вченого на визначену проблему.

Концептуальні положення щодо цієї фундаментальної проблеми видатний педагог аргументовано виклав у творах “Про народність в громадському вихованні”, “Праця в її психічному і виховному значенні”, “Рідне слово”, “Дитячий світ”, і, особливо у роботі “Людина як предмет вихо-вання” [2].

Варто зазначити, що у розумінні принципу природовідповідності К. Д. Ушинський дотримувався дещо інших поглядів ніж Я. А. Коменський і Ж.- Ж. Руссо. Обґрунтовуючи цей принцип, Я. А. Коменський підпорядко-вував весь навчально-виховний процес законам розвитку природи, а також і людини, як свідомої частки цієї природи. Ж.-Ж. Руссо вимагав організовувати все навчання виходячи із природи дитини. Природовідповідність навчання К. Д. Ушинський розумів як відповідність його загальному рівню психофізичного стану дітей. Оцінюючи, наприклад, підхід Ж.-Ж. Руссо у цьому питанні, він акцентує увагу на тому, що не дивлячись на прагнення Ж.-Ж. Руссо виховувати відповідно до природи, останній не досягає своєї мети. Характеризуючи сутність теорії Ж.-Ж. Руссо, К. Д. Ушин-ський писав: “Руссо, поставивши свого вихованця перед мальовничою картиною сходу сонця, помилився в своїх розрахунках. Дитина залишилася байдужою до тієї картини, яка викликала захоплення у Руссо. Картина була занадто велика і складна для душі дитини. Їй треба було перевірити багато дрібних відчуттів, щоб із них могло скластися те обширне уявлення, якого сподівався Руссо” [2, с. 191].

Отже, без знання і врахування природи дитини, зазначає вчений, неможливо досягнути поставленої виховної мети. Вихователю слід пам'ятати, що дитина живе своїм життям, віддзеркалює специфічним чином навколишній світ, по-своєму діє, мислить. Звідси випливає закономірність: “Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то повинна попереду пізнати її також у всіх відношеннях” [2, с. 28]. І далі: “Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є в дійсності, з усіма її буденними, дрібними потребами, з усіма її великими духовними вимогами. Вихователь повинен знати людину в сім'ї, в суспільстві, серед народу, серед людства й на самоті зі своєю совістю; у будь-якому віці, у всіх класах, у всіх становищах, в радощі і горі, в приниженні й у величі, в розквіті сил і в недузі, серед необмежених надій і на смертному одрі, коли слово людської втіхи вже безсиле. Він повинен знати спонукальні причини найбрудніших і найвищих вчинків, історію зародження злочинних і великих думок, історію розвитку будь-якої пристрасті й будь-якого характеру. Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, - засоби ці величезні” [2, с. 36].

На думку К. Д. Ушинського, голос природи повинен завжди доходити і до батьків, і до суспільства, і до вихователів, і до законодавців. Виховання лише тоді дає позитивні результати, коли базується на психофізичних закономірностях розвитку людини, обумовлених впливом середовища у широкому сенсі цього слова. “З природою погано сперечатися; можна, можливо, не поважати її законів, можна перешкодити їх виконанню в розвитку людини, але із цього нічого доброго не вийде: людині залишається тільки пізнати ці закони й скористатися з їх сили” [3, с. 395].

Природний стан дитини полягає в діяльності, рухо-мості, активності, безпосередності, в прагненні до пізнання навколишнього, і цією “вказівкою природи” повинен керу-ватися вчитель-вихователь. Діяльність дитини багатоманітна, зміст та інтенсивність її змінюється з її віком і розвитком. Проте, чим молодший вік, тим більше вимагає він різно-манітності діяльності. Педагог наголошував, що навчання має розпочинатися у відповідному віці дитини: “Коли починаєте взагалі вчити дитину раніше ніж вона дозріла для навчання, або вчити її якого-небудь предмета, зміст якого їй ще не підходить за віком, то неминуче потрапите на такі перешкоди в її природі, які може подолати тільки самий час. І чим наполегливіше будете ви боротися з цими перешкодами віку, тим більше завдасте шкоди вашому учневі. Ви вимагаєте від нього неможливого: вимагаєте, щоб він став вище свого власного розвитку, забуваючи, що всякий органічний розвиток відбувається в певний період часу і що наша справа - не прискорювати і не сповільнювати цього розвитку, а тільки давати йому здорову душевну поживу” [4, с. 391 -392].

Виходячи з цього, непорушним законом навчання К. Д. Ушинський вважав відповідність між труднощами навчальної задачі і можливостями подолання її учнями з тим, щоб на долю вихованця залишалося рівно стільки, скільки можуть подолати його молоді сили. Водночас, вчений застерігав від примітивізму у навчанні, вихолощення вчителями змісту предмета. Адже, на його думку, саме через зміст предмета відбувається не лише навчальна дія, а й формується світоглядна позиція учня, його моральні норми, ідеали, власна система оцінних суджень. “Непедагогічно також робить і той, хто будучи неспроможний піднести дитину до розуміння якого-небудь предмета, старається знизити цей предмет до рівня дитячого розуміння. …відкидаючи спотворювання науки для дітей, я ані трохи не відкидав подавання дітям тих наукових відомостей, з якої б науки їх не брати, що їх не тільки не може зрозуміти дитина (це ще не причина), але й виявляються необхідними для поповнення і з'ясування їх дитячого світогляду або корисними для її розумових і словесних вправ” [4, с. 392]. Сучасний учитель може називатися справжнім лише тоді, коли він дає дитині нові знання, які взаємопов'язані із нинішнім і майбутнім життям суспільства, водночас навчан-ня, розвиток і виховання вибудовується на основі природо-відповідності. Цієї думки К. Д. Ушинський дотримувався і стосовно навчального закладу, який повинен забезпечити дитину найбільш сучасним знанням. “… Я дотримуюсь тієї думки, - підкреслював великий педагог, - що справжня сучасність закладу полягає саме в тому, щоб воно було відповідним вікові: щоб у дитячому закладі все дихало дитинством, а в юнацькім - юністю, отже, певною мрійливістю, прагненням поступу, утопією, якщо хочете, тому що юність - пора утопій. Життя людське завмерло б на одній точці, як би юність не мріяла, і зерна багатьох великих ідей дозріли невидимо у райдужній оболонці юнацьких утопій” [5 , с. 249].

Він характеризував вік дитини як протилежний віку дорослих, уже сформованих людей, заперечуючи думку про те, що дитина - це маленька доросла людина. Організм дитини знаходиться лише на початку свого розвитку і здатний розвиватися у соціальному середовищі і разом з ним. К. Д. Ушинський розрізняв, не беручи до уваги перших трьох років, три основні періоди дитинства: власне дитинство або дошкільний період (з 3 до 7 років), отроцтво або навчальний період (з 7-8 до 15 років) і юність (з 16-17 до 21 року). Практично в навчальному періоді він розрізняв молодший вік (з 7 до 10 років) і вік старший (з 10 до 15 років). Характеризуючи ці періоди, К. Д. Ушинський, найбільшу увагу приділяв віку отроцтва і юності, протягом яких розгортається дидактичний процес у всьому його обсязі.

Вік отроцтва - це вік розвитку розумових здібностей і накопичення знань. Вищі розумові здібності розвиваються на цій основі лише поступово. Тому період отроцтва дитини, починаючи з 6 або 7 років до 14 і 15, можна назвати періодом найбільш сильної роботи механічної пам'яті. Пам'ять на цей час набуває вже дуже багато слідів і, користуючись могутньою підтримкою слова, може працювати швидко і тривало у засвоєнні нових слідів і асоціацій; а внутрішня робота душі, перестановка і перетворення асоціацій, які могли б перешкодити цьому засвоєнню, ще слабкі. Ось чому період отроцтва може бути названим навчальним періодом, і цим коротким періодом життя повинен користуватися педагог, щоб збагатити внутрішній світ дитини тими уявленнями і асоціаціями уявлень, які знадобляться мисленнєвій здатності для її праці. Витрачати цей час виключно на так званий розвиток розуму було б великою помилкою і злочином перед дитинством; а ця помилка характерна для новітньої педагогіки. Період сильної механічної пам'яті триває не у всіх однаково, застерігав педагог [2, с. 262].

К. Д. Ушинський звертав увагу на те, що на 12-му році життя дитини спостерігається зниження роботи механічної пам'яті. Водночас, з'являються інші види духовної діяльності, які ґрунтуються на тій же основі - уяві та розумі. Уява, на противагу пам'яті, надає певну примхливість зміні уявлень в душі дитини, означає початок деякої її свободи розпоряджатися матеріалом своєї пам'яті, проте вона працює лише над матеріалами, який постачає їй пам'ять, але й, у свою чергу, передає пам'яті плоди своїх творів [2, с. 290].

Свобода уяви поступово починає контролюватися як самою дійсністю, так і розумом, який розвивається під впливом навчання. Отже, зі зміною діяльності свідомості (уяви і розуму) змінюється і ускладнюється діяльність пам'яті дитини. Ця зумовлена зростанням вікових змін, “поступовість у розвиткові пам'яті має широке застосування у виховній і особливо в навчальній діяльності, і цю поступовість повинні брати до уваги і школа, і педагог, і підручник” [2, с. 263]. природовідповідність ущинський виховання

Юність дитини позначається шістнадцятьма роками. Співвідношення функцій свідомості у цьому періоді вже інше. “В юності, коли в людині пробуджуються з особливою силою й ідеальні прагнення, і тілесні пристрасті, робота механічної пам'яті, природно, відходить на другий план; але ми помилилися б, сказавши, що пам'ять взагалі в юнацькому віці слабшає. Вона така ж сильна, але тільки щодо тих асоціацій, які перебувають у зв'язку з прагненнями юності” [2, с. 263].

Під час юності, на думку К. Д. Ушинського, починається інший період виховання і навчання: це пора виховання особистості на засадах потягу до знань і діяльності. У цьому віці поради, настанови вже мало допомагають. Юність, за словами К. Д. Ушинського, любується своїми новими силами і вже не прагне допомоги з боку інших. У 16-річному віці відбувається становлення в людині переконань, народжуються в її свідомості різноманітні ідеї, формується світогляд. “Ми вважаємо, - пише К. Д. Ушинський, - період в житті людському від 16 до 22-23 років найбільш вирішальним. Тут саме довершується період утворення окремих плетениць уявлень, і якщо не всі вони, то переважна частина їх групуються в одну сітку, досить обширну, щоб віддати рішучу перевагу тому чи іншому напрямові в образі думок людини та її характері. Якщо яка-небудь висока ідея або яка-небудь благородна пристрасть керували в цей час остаточним формуванням матеріалу в уяві, то… врешті-решт розумне та благородне прагнення візьме гору. Згодом така будова всього змісту душі буде вже значно утруднена, якщо взагалі можлива. В вогні, що оживляє юність, гартується характер людини. Ось чому не слід ні гасити цього вогню, ні боятися його, ні дивитися на нього, як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати його вільного горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який в цей час вливається в душу юнака, був доброї якості” [2, с. 297-298].

Ці загальні вікові закономірності, охарактеризовані К. Д. Ушинським, чітко вказують стратегію напряму їх використання у навчально-виховному процесі. Проте учитель, керуючись принципом природовідповідності, як про це постійно наголошував великий вчений, має враховувати розвиток окремої дитини, її особливості, здібності і т. ін.

Обґрунтовуючи зміст принципу природовідповідності К. Д. Ушинський не обмежується проблемою вікових особи-востей дитини. Він висунув вимогу “відсутності надмірної напруги і надмірної легкості” у навчанні. Цю ідею педагог пояснив у такий спосіб: навчання не повинно бути легким, але треба полегшити дітям складний і трудний процес навчання. Важливо, щоб навчання було діяльним, інтенсивним. Адже природний стан дитини активний і знаходиться у постійному розвитку. Отже, навчання має враховувати цей загальний розвиток і постійно ускладню-ватися. У добре організованій школі, що відповідає природі дитини, повинно знайти собі місце і серйозне навчання, і посильна фізична праця, і гра. Всі вони покликані задовольнити потреби дитини в діяльності.

У молодшому віці, зазначає К. Д. Ушинський, надзвичайно велика роль належить грі. Її роль і значення є навіть більш важливим ніж початкове навчання. Вона виховує активність, ініціативу, кмітливість, спритність, розвиває фізично й розумово, формує характер. Гра, як і пісня - вільне, надихаюче творіння самої природи дитини, учив К. Д. Ушинський. Проте, застерігав великий учений, дитину не слід розвивати лише “ззовні”, не враховуючи її внутрішній розвиток. Дитина активно розвивається лише у процесі самодіяльності (активної участі) в організованому навчально-виховному процесі. Навчання буде розвиваючим і виховуючим тоді, коли вчитель гармонійно поєднуватиме такі його методи і прийоми, як предметний і словесний (сполучення слова і наочності); сократичні бесіди, які логічно спрямовують мислення учня до правильних висновків; евристичний, що ставить перед учнями пізнавальні проблеми, задачі, і сприяє їх розв'язанню; акроаматичний (виклад знань учителем). Лише у своїй органічній єдності ці методи і прийоми забезпечать аналітико-синтетичний підхід до вивчення матеріалу, будуть сприяти активізації пізнавальної діяльності учнів.

Природовідповідному навчанню й вихованню мають слугувати і міжпредметні зв'язки. Зв'язки між предметами викладання повинні стати виявом загального зв'язку і єдності світу.

У старших класах навчання К. Д. Ушинський допускав фуркацію. Фуркація (від лат. furkatus - поділ, відокремлення) - побудова навчального плану згідно природних нахилів, здібностей учнів (гуманітарний, природничо-математичний та ін.). Педагог вважав, що фуркація школи допоможе розв'язати складну проблему перевантаження і певною мірою задовольнить життєві запити та зацікавлення учнів.

Особливе значення, на думку К. Д. Ушинського, природовідповідність має в розвитку інтелектуальних і моральних якостей особистості. Знання потрібні особистості не самі по собі, але для формування в ній моральних переконань, ідеалів, звичок, морального вибору. Він прагнув, щоб учителі, викладачі досліджували душу дитини на основі глибинного знання науки психології, а тому писав: “Бажав би від душі, що би в основу розподілу предметів і в програму наших загальноосвітніх закладів ввійшов психологічний закон розвитку душі людської, а не схоластична система розподілу знань” [5, с. 178]. Лише тоді система навчання повною мірою здатна розвивати душу і почуття вихованця.

Із викладеного вище можна зробити висновок, що теорія К. Д. Ушинського про природовідповідне навчання й виховання є більш досконалою від теорій, які до нього в цій сфері знала дидактика.

До подальшого напрямку дослідження цієї проблеми належать такі: новітні технології й можливості застосування принципу природовідповідності у навчально-виховному процесі; взаємозв'язок принципів природовідповідності й культуровідповідності відповідно до вимог Болонського процесу щодо якості навчання та виховання особистості.

Литература

Коменский Я. А. Великая дидактика // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / Под. ред. А. И. Пискунова. - М.: Просвещение, 1981. - С. 91 - 181.

Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології // Ушинський К. Д. Твори в 6 т. - Т. 4 / Відп. за укр. вид. Г. С. Костюк, С. Х. Чавдаров. - К.: “Рад. школа”, 1952. - С. 28 -451.

Ушинський К. Д. Матеріали до третього тому “Педагогічної антропології” // Ушинський К. Д. Твори в 6 т. - Т. 6 / Відп. за укр. вид. Г. С. Костюк, С. Х. Чавдаров. - К.: “Рад. школа”, 1955. - С. 39 - 399.

Ушинський К. Д. Поради батькам і наставникам при викладанні рідної мови за підручником “Родное слово” // Ушинський К. Д. Твори в 6 т. - Т. 2 / Відп. за укр. вид. Г. С. Костюк, С. Х. Чавдаров. - К.: “Рад. школа”, 1954. - С. 389 - 448.

Ушинский К. Д. Педагогические статьи 1862 -1870 гг. // Ушинский К.Д. Избрание педагогические сочинение (692 с.)

Размещено на Allbest.ru