Компетентності професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача в умовах магістратури

Professional mobility has always been a moving force of mankind. Societies, where professional people are encouraged, develop more dynamically and successfully. The article is devoted to the issues related to the professional and pedagogical mobility of a future teacher who is studying at the second (master's) level of higher education, which determines the success of his/her further professional activities. The content of competencies (components) that make up vocational and pedagogical mobility are defined: pedagogical, professional, project and psychological (activity component of vocational and pedagogical mobility); motivational, reflexive, adaptive and creative (personal component of vocational and pedagogical mobility). Further research will be devoted to the didactic principles of modeling the process of vocational and pedagogical mobility formation.

Key words: professional mobility, vocational and pedagogical mobility, pedagogical competence, professional competence, design competence, psychological competence, motivational competence, reflexive competence, adaptive competence, creative competence.

Виклад основного матеріалу

Професійна мобільність завжди була рушійною силою людства. Спільноти, у яких заохочуються професійно мобільні люди, розвиваються більш динамічно та є успішними.

Виділяють такі етапи появи проблеми формування професійної мобільності в історії науки: I етап - “Зародження” (V - XIII ст.); II етап - “Розвиток” (XIV - XVIII ст.); III етап - “Укорінення” (XIX - XX ст.); IV етап - “Інтеграція” (кінець XX - початок XXI ст.) [15, с. 39].

Поняття мобільності, як зазначає Л. Фамілярська, вивчається в площинах соціальної готовності особистості до змін; групування якостей особистості, необхідних для інтеграції професійного розвитку; здатності до швидкого оволодіння інноваціями й новими навичками; властивостей, що зумовлюють рівень адаптованості та конкурентоспроможності на ринку праці [34, с. 175].

Забезпечення мобільності людини в системі професійної (професійно-технічної) освіти пов'язане з її конкурентоспроможністю на ринку праці та перспективами кар'єрного зростання [1].

Залежно від професії, кваліфікації, умов ринку праці тощо можна говорити про різні види професійної мобільності: соціально-професійну, професійно-педагогічну тощо.

Коли провідною формою перепідготовки майбутніх викладачів із базовою непедагогічною освітою фактично стає навчання на педагогічних спеціальностях на другому (магістерському) рівні вищої освіти, успішність їх подальшої професійної діяльності визначає професійно-педагогічна мобільність. Постає питання аналізу змісту компетентностей, які становлять її структуру.

Підготовка конкурентоспроможного фахівця в умовах сучасної вищої школи передбачає використання компетентнісного підходу.

Дослідженням компетентнісного підходу в освіті присвячені роботи О. Акулової, В. Байденко, В. Болотова, А. Вербицького, Е. Зеєр, І. Зимньої, Д. Іванова, О. Князева, Н. Кузьминої, А. Маркової, С. Писарєвої, М. Скаткіна, О. Субетто, Л. Сущенцевої, Ю. Татур, А. Тряпициної, С. Шишова, А. Хуторського та інших учених.

Використання компетентнісного підходу в системі освіти покликане підготувати конкурентоспроможного спеціаліста. Цей підхід, на думку Л. Сущенцевої, є провідним у формуванні професійно мобільного, кваліфікованого робітника [31, с. 393].

Деякі вчені пов'язують формування професійної мобільності з відповідними компетентностями випускника. Ю. Сачук зазначає, що соціально-професійна мобільність - це динамічне особистісне новоутворення, яке інтегрує комплекс ключових і фахових компетентностей [28, с. 167].

На думку Ю. Калиновського, професійна мобільність дає змогу людині проявляти свою професійну компетентність, а педагогічна - реалізувати власну соціокультурну та соціально-професійну компетентність [14, с. 21].

Ю. Клименко вважає, що професійна мобільність передбачає наявність таких професійних компетентностей, як високий інтелект, креативні здатності, професіоналізм [16, с. 6].

Професійна мобільність, як зауважує Л. Горюнова, - це якість особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку людини через сформованість ключових, загальних компетентностей [10, с. 157]. Є. Боярко вважає, що основа професійної мобільності - професійно-особистісна компетентність [7, с. 9]. Рівень професійної мобільності, як зазначає Н. Ожемякіна, залежить від сформованості професійної компетентності [26, с. 14].

Р. Пріма [27, с. 17-18] та Ю. Біктуганов [6, с. 14] пов'язують когнітивний компонент професійної мобільності з професійною компетентністю.

Згідно із Законом України “Про вищу освіту” навчання на другому (магістерському) рівні вищої освіти за освітньо-професійною (освітньо-науковою) програмою передбачає досягнення програмних (очікуваних) результатів навчання на основі опанованих під час навчання компетентностей [2].

Як зазначає В. Бахрушин, вимоги до стандартів та освітніх програм, які містяться в Законі України “Про вищу освіту”, дають змогу чітко й однозначно сформулювати вимоги до компетентностей та очікуваних результатів навчання випускників закладів вищої освіти [5].

Отже, професійна мобільність пов'язується науковцями з формуванням (наявністю) таких компетентностей, як професійні, фахові, ключові тощо, що закріплено в чинному законодавстві.

Саме тому постає питання аналізу змісту компетентностей, що становлять структуру професійно-педагогічної мобільності фахівця, який здобуває освіту в умовах магістратури, що передбачає присвоєння відповідної педагогічної професійної кваліфікації.

Мета статті - аналіз компетентностей, які входять до структури професійно-педагогічної мобільності викладача.

Формування діяльнісного складника професійно-педагогічної мобільності пов'язане з набуттям фахової (професійної), педагогічної, проектної та психологічної компетентностей.

Фахова компетентність, на думку В. Моштука, є стрижневою характеристикою педагога в системі сучасних суспільно-економічних стосунків. Вона формується через розвиток ключових, базових і спеціальних компетенцій упродовж усього терміну навчання студента в закладі вищої освіти [24, с. 111-112].

У результаті порівняльного аналізу В. Шовкун визначає таку професійну компетентність майбутнього вчителя інформатики в умовах квазіпрофесійної діяльності студентів, як “здатність фахівця, що основана на знаннях, уміннях, навичках, отриманому досвіді та здібностях, які надбано й розвинуто завдяки навчанню, ефективному використанню сформованої професійної компетентності під час трудової діяльності” [35, с. 173].

Як зазначає О. Варникова, професійна компетентність - це інтегральна характеристика випускника, який здатний і готовий до здійснення професійної діяльності та взаємодії в професійному середовищі й полікуль- турному суспільстві на основі ціннісного ставлення до професії [8, с. 15].

З іншого боку, В. Кудзоєва виділяє в структурі професійно-педагогічної компетентності викладачів середніх спеціальних закладів освіти такі компоненти: мотиваційно-особистісний (система мотивів щодо діяльності педагога, формування особистості педагога як суб'єкта педагогічної діяльності), когнітивно- діяльнісний (сукупність психолого-педагогічних знань, спеціальних знань із предметів, теоретичних і практичних умінь, навичок та здібностей особистості, володіння методикою викладання) і рефлексивно-оціночний (осмислення педагогом основ своєї діяльності, під час якого здійснюється оцінка й переоцінка власних здібностей, професійних дій) [18, с. 10].

У результаті вивчення професійно-педагогічної компетентності Н. Банько виокремлює в її структурі додатково комунікативний компонент (міжособистісна комунікація, міжособистісне сприйняття) [4, с. 23-24].

А. Суходимцева досліджує проектну компетентність педагогів та розглядає її як інтегративну характеристику суб'єкта діяльності, що виражається в здатності й готовності людини до самостійної теоретичної та практичної діяльності з розроблення й реалізації проектів у різних сферах соціальної практики [30, с. 4-5].

На думку О. Новікової, соціально-проектна компетентність (як складник професійної компетентності) є інтеграційною професійно-особистісною якістю, яка визначає готовність і здатність до соціально-проектної діяльності, що ґрунтується на проектних знаннях, особистісному досвіді, ціннісних орієнтаціях [25, с. 9].

Психологічна компетентність дає змогу вчителю ефективно вирішувати різні психологічні завдання, що виникають у педагогічному процесі, та включає психологічні знання й психологічне мислення (інтелектуальний блок), практично-психологічні вміння та навички (практичний блок) [3, с. 3].

На думку С. Мітіної, психологічна компетентність викладача - це сукупність комунікативних, перцеп- тивних, інтерактивних знань та професійно важливих особистісних якостей [23, с. 50].

М. Лук'янова виділяє такі складники психологічної компетентності вчителя, як психолого-педагогічна грамотність, психолого-педагогічні вміння, професійно важливі особистісні якості [21].

Психологічна компетентність як складник професійної компетентності викладача закладу вищої освіти, на думку О. Войтюк, містить соціально-психологічну, комунікативну, соціально-перцептивну, аутопсихоло- гічну компетентності та соціальну спрямованість [9, с. 15].

Як справедливо зазначає Т. Щербакова, психологічна компетентність як детермінанта професійної успішності викладача закладу вищої освіти забезпечує конструктивне розв'язання завдань професійної діяльності, спілкування й саморозвитку за допомогою реалізації гностичної, селективної, рефлексивної, проективної та перетворювальної функцій [36, с. 9-10].

Отже, зміст компетентностей діяльнісного складника професійно-педагогічної мобільності, на нашу думку, є таким:

- педагогічна (здатність організовувати власну професійну діяльність і навчальну діяльність студентів);

- фахова (сукупність спеціальних знань і вмінь, що визначаються здебільшого базовою освітою, здатність їх використовувати в професійній діяльності);

- проектна (здатність проектувати власну професійно-педагогічну діяльність, навчально-пізнавальну діяльність студентів);

- психологічна (знання закономірностей психічних процесів і станів особистості, здатність використовувати ці знання в освітньому процесі).

Формування особистісного складника професійно-педагогічної мобільності пов'язане з набуттям мотиваційної, рефлексивної, адаптивної та творчої компетентностей.

Мотиваційна компетентність як складник загальної компетентності школяра є інтегральною характеристикою, що включає аксіологічний, діагностичний, гностичний, діяльнісний та управлінський аспекти здібностей школяра в пізнанні власної мотивації навчання та в саморозвитку [12, с. 9].

З іншого боку, ця компетентність, як стверджують М. Кадемія та Л. Дідух, проявляється у “сформо- ваності позитивного емоційного ставлення до процесу учіння й пізнання, усвідомлення мети навчання, у бажанні підвищення власного освітнього рівня, прояві цікавості до навчання <...> мотивації студентів до підвищення їхнього освітнього рівня з конкретних предметів” [13, с. 272].

Необхідність орієнтації освітнього процесу на розвиток рефлексивної компетентності студентів, на думку Ю. Кушеверської, зумовлена новою парадигмою освіти, яка ґрунтується на реалізації компетентніс- ного підходу в підготовці майбутнього фахівця [20, с. 9].

О. Гулєєва зазначає, що рефлексивна компетентність є органічним складником особистісно-професійної компетентності майбутнього педагога, що дає змогу ефективно й адекватно здійснювати рефлексивні процеси, реалізувати рефлексивні здібності та суб'єктність студентів педагогічного закладу освіти через створення ними образу “Я педагог” [11, с. 9-10].

Рефлексивна компетентність майбутнього вчителя, на думку О. Ушакової, визначається як інтегральне, динамічне структурно-рівневе утворення особистості майбутнього вчителя [33, с. 8]. Рефлексивну компетентність розуміють як механізм саморозвитку, що проявляється в здатності особистості до аналітичної позиції щодо себе та власної професійної діяльності [19, с. 180].

Соціально-адаптивна компетентність, як зазначає Н. Сомова, визначається на етапі доуніверситетської професійної підготовки як сукупність знань, уявлень, алгоритмів дій, системи цінностей і відносин, актуалізованих у процесі соціокультурної адаптації [29, с. 7].

Е. де Корте, Г. Ковальчук та Ю. Баніт вважають, що сформована адаптивна компетентність визначає бажання і здатність змінювати базові вміння, навички, компетенції та безперервно розширювати межі свого досвіду [17; 37].

Т. Марфутенко зауважує, що творча компетентність є важливим структурним компонентом професійної компетентності майбутнього педагога. Структура творчої компетентності майбутніх педагогів включає мотиваційний, когнітивний, креативний та організаційно-діяльнісний компоненти [22, с. 7].

Ця компетентність, на думку О. Тутолміна, є інтегративною професійно-особистісною характеристикою вчителя, що забезпечує успішність його дій у типових і неординарних педагогічних ситуаціях, є системоут- ворювальним компонентом становлення професіоналізму вчителя, чинником ефективності його педагогічної праці [32, с. 14].

Отже, особистісний складник професійно-педагогічної мобільності передбачає, на нашу думку, наявність таких компетентностей:

- мотиваційної (настанова на професійне вдосконалення, здатність пізнати власну мотивацію до професійної діяльності);

- рефлексивної (здатність до осмислення власних професійних та особистісних можливостей);

- адаптивної (здатність пристосовуватися до умов професійної діяльності);

- творчої (творче ставлення до професійної діяльності).

Висновки

Формування професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача в умовах магістратури передбачає набуття комплексу визначених нами компетентностей. Є різні підходи до визначення змісту цих компетентностей. Зазначимо, що під час навчання в умовах магістратури на педагогічних спеціальностях осіб без базової педагогічної освіти (наприклад, випускника спеціальності “Комп'ютерні технології”) педагогічна компетентність визначатиме успішність подальшої педагогічної діяльності, а фахова - успішність реалізації спеціальних знань і вмінь користування інформаційними технологіями (ґрунтується здебільшого на програмних результатах навчання, набутих на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти). У свою чергу інтегративний характер професійно-педагогічної мобільності як якості особистості визначає її особистісний складник.

Подальші дослідження будуть присвячені дидактичним засадам моделювання процесу формування професійно-педагогічної мобільності.

Використана література