Роль інклюзивної освіти для підтримки рівності і толерантності у суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ПІДТРИМКИ РІВНОСТІ І ТОЛЕРАНТНОСТІ У СУСПІЛЬСТВІ

Суховієнко Н.А.

Консультативно-лікувальний

центр патології мовлення, Київський

міський психоневрологічний диспансер № 5

Анотація. У статті розглядається роль інклюзивної освіти для дотримання одних із найбільш важливих цінностей сучасного суспільства: принципів рівності і толерантності. Доведено прогресивність інклюзивної освіти для сучасного суспільства. Автором визначено дві суперечності у розвитку сучасної інклюзивної освіти, шо полягають у невідповідності запитам соціуму на високопрофесійних фахівців по роботі з дітьми, які мають особливі потреби та недостатньою розробленістю змісту системи інклюзивної освіти, й зокрема, системи «раннього втручання». В межах дослідження окрема роль відведена системі раннього втручання як механізму ранньої допомоги дітям перших років життя для попередження можливих розладів, запобіганню їх прогресування, способу більш ефективної інтеграції дітей з особливими потребами та їх батьків в соціумі.

Ключові слова: інклюзія, інклюзивна освіта, інклюзивне освітнє середовище, раннє втручання, особливі освітні потреби, рівність, толерантність.

освіта інклюзивний толерантність суспільство

Sukhoviienko Natalya

Consultancy and Treatment Center of Speech Disorders, Psychoneurological Dispensary № 5

THE ROLE OF INCLUSIVE EDUCATION FOR SUPPORTING EQUALITY AND TOLERANCE IN SOCIETY

Summary. The article examines the role of inclusive education in adhering to some of the most important values of modern society: equality and tolerance, as well as philanthropy and respect for the uniqueness of each individual. The progressiveness of inclusive education and its conformity to the requirements of modernity have been proved. The Ukrainian and international legal documents concerning the protection of the rights of persons with special needs are singled out, among them the Declaration on the Rights of Persons with Disabilities, the UN Convention on the Rights of the Child, the Standard Rules for Equal Opportunities for Persons with Disabilities, adopted by the General Assembly of the United Nations, the UN Convention on the Rights of Persons with Disabilities the Concept of the Development of Inclusive Education, the Laws of Ukraine “On Education”, “On Higher Education”, “On Pre-school Education”, “On the Protection of Childhood”, “On Amendments to Certain Laws of Ukraine on Education" on the organization of inclusive education”. The basic concepts of research: incluence, inclusive education, inclusive educational environment, early intervention, special educational needs, equality, tolerance are defined. The essence of the inclusive educational environment, which has a unique influence on children with special educational needs, provides a possibility for full-fledged development, education, socialization and active communicative activities with peers. There are two main contradictions in the development of inclusive educa-tion: between the need for a full-fledged development of children with special needs and the lack of development of the content of inclusive education; between the need for early warning, timely assistance and the underdeveloped early intervention system in Ukraine. Within the framework of the study, a special role is given to the system of early intervention as a mechanism of early assistance to children of the first years of life to prevent possible disorders, prevent their progression, a way of more effective integration of children with special needs and their parents in society.

Keywords: inclusion, inclusive education, inclusive educational environment, early intervention, special educational needs, equality, tolerance.

Постановка проблеми. Сучасний світ характеризується постійними змінами та якісними оновленнями. Потреба успішного втілення низки економічних, культурних, соціальних змін зумовила процеси модернізації й системи освіти. Якісним покращенням для вітчизняної освіти буде такий її стан, з якого б вона відповідала запитам соціуму. Орієнтуючись на досвід закордонних країн світу та сучасні принципу гуманізму, вітчизняна освітня система має задовольняти запити в освіті усіх дітей, незалежності від наявності чи відсутності особливих потреб -- цей вектор спрямування закладений в інклюзивний освіті і засвідчує її прогресивність. Базуючись на ідеалах гуманізму та людинолюбства, сучасна вітчизняна дошкільна освіта має визнавати особистість дитини як найвищу цінність, бути осо- бистісно орієнтованою та визнавати пріоритет усебічного розвитку дитини. Унікальний вплив інклюзивного освітнього середовища для дітей з особливими потребами полягає в можливості повноцінного розвитку, навчання, соціалізації та активної комунікативної діяльності із однолітками, а для дітей із нормою розвитку інклюзивна освіта допомагає виробити толерантність та повагу до унікальності кожної людини.

Дотримання принців рівності і толерантності в освіті засвідчується тим, що Україна дотримується низки міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документів, зокрема: Декларація про права інвалідів (1975 р.), Конвенція ООН про права дитини (1991 р.), Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті Генеральною Асамблею ООН (1993 р.), Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (2009 р.), Концепція розвитку інклюзивного навчання (2010 р.), закони України «Про освіту» (2017 р.), «Про вищу освіту» (2014 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 р.), «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання» (2014 р.), де закріплюється право на освіту осіб з особливими освітніми потребами і надається їм можливість здобувати освіту в усіх навчальних закладах, незалежно від встановлення інвалідності. Незважаючи на те, що Україна входить у європейський простір і орієнтується на кращі здобутки інших країн, вітчизняна освітня система все ще потребує якісного покращення для ефективного функціонування інклюзивної освіти.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематика інклюзивної освіти містить ряд аспектів та розглядається дослідниками різних галузей: істориками Т. Букшиною, М. Захарчук, В. Золотоверхом, А. Ільченко, С. Корнєвим, Т. Єжовою; соціологами Г. Буровою, Д. Зайцевим, І.Кантеміровою, Н. Малафєєвим, Л. Сокурян- ською, О. Фудоровою; філософами В. Андрущен- ком, Л. Вітгенштейом, С. Гессеном, В. Кременем, А. Лушніковим, В. Огнев'юком, Н. Софій, Н. Та- русиною; педагогами І. Андрусєвою, О. Богословською, Д. Деппелер, А. Колупаєвою, К. Косовою, Т. Лорманом, А. Сбруєвою, О. Таранченко, Д. Харві, З. Шевців; психологами С. Грабов- ською, Д. Єрмолаєвим, Є. Кулаковою; дефектологами та корекційними педагогами А. Анісімовою, Р. Аслаєвою, І. Константіновою, Л. Коров'яковою, Н.Малофєєвим, Є. Мастюковою, М. Назаровою.

Міжнародний досвід є показовим у дослідженнях інклюзивної освіти. Так, історію розвитку інклюзивної освіти дослідили К. Барнз, Л. Бартон, М. Ейнскоу; загальнотеоретичні проблеми інклюзивної й інтегрованої освіти розкривають Т. Бут, Ч. Веббер, Р. Джексон, М. Ейнскоу, М. Кінг-Сірс, Д. МакГі-Річмонд, Т. Мітчел, Д. Харві; особливості підготовки вчителів інклюзивних шкіл за кордоном висвітлили М. Ейн- скоу, П. Клоу, С. Коул, Н. Уолдрон, М. Мадж.

Окремої уваги заслуговує аспект професійної підготовки фахівців інклюзивної освіти: за- гальноорганізаційні педагогічні аспекти представлені в роботах Н. Артюшенка, Л. Будяк, Н.Дмитрієвої, С. Калаур, А. Колупаєвої, Т. Сак, І. Шоробури; теоретико-методологічні засади професійної підготовки фахівців навчальних закладів вищої освіти знайшли свої відображення в розробках А. Алексюка, Ю. Бойчука, В. Кушніра, В. Поліщук, Л. Романишиної; на стан професійної підготовки у навчальних закладах вищої освіти звернули увагу науковці В. Вовк, Р. Гор- батюк, О. Гура, Н. Гузій, О. Дубасенюк, С. Сисоє- ва. Напрацювання Г. Бєлєнької, С. Гусаківської, Н. Давкуш, І. Дичківської, С. Доуру, Т. Жаровце- вої, Л. Загородньої, Г. Кейлі, Л. Козак, Ю. Косенко, К. Крутій, О. Листопад, М. Машовець, О. Новак, Л. Онофрійчук, І. Підлипняк, О. Попович, Н. Сігал, Н. Трофаїли, Т. Швець призвели до отримання вагомих наукових результатів у проблематиці вивчення професійної підготовки фахівців дошкільної освіти.

Виділення раніше не вирішених частин загальної проблеми. На нашу думку, важли вість вирішення проблеми розвитку інклюзивної освіти в Україні супроводжується декількома суперечностями: між необхідністю повноцінного розвитку дітей з особливими потребами та недостатньою розробленістю змісту інклюзивної освіти; між необхідністю своєчасного попередження, своєчасної допомоги та недостатньо розробленою системою раннього втручання в Україні. Спроба вирішення цих двох суперечностей подана у даній статті.

Формулювання цілей статті. Основними задачами статті є представлення інклюзивної освіти як прогресивної освітньої стратегії та виділення системи «раннього втручання» в ній.

Виклад основного матеріалу. Для початку визначимося із базовою термінологією. Сам термін «інклюзія» є поняттям, яке передбачає отримання рівних можливостей в навчанні для дітей з нормою розвитку і психофізичними особливостями.

Інклюзія, як можливість для будь-якої дитини отримати доступ до здо-буття освіти на рівні з однолітками, передбачає такі положення:

— «визнання рівноцінності для суспільства всіх дітей і педагогів;

— підвищення ступеня участі дітей у навчально-виховному процесі й по-зашкільних заходах та одночасне зменшення рівня ізольованості частини дітей;

— зміни в шкільній політиці, практиці та шкільній культурі з метою при-ведення їх у відповідність до різноманітних потреб дітей, які навчаються в цьому навчальному закладі;

— подолання бар'єрів на шляху здобуття якісної освіти та соціалізації всіх дітей, а не тільки дітей з інвалідністю та з особливими освітніми потребами;

— аналіз і вивчення спроб подолання бар'єрів і покращення доступності освітніх закладів для окремих категорій дітей, проведення реформ і змін, спрямованих на користь усіх дітей;

— переконання, що відмінності між дітьми -- це ресурси, що сприяють педагогічному процесу, а не перешкоди, які необхідно долати;

— визнання прав дітей на здобуття освіти в навчальних закладах, що розташовані за місцем проживання;

— покращення ситуації в школах загалом як для учнів, так і для педагогів;

— визнання ролі шкіл не тільки в підвищенні академічних показників учнів, а й у розвитку місцевих громад;

— розвиток партнерських відносин між школами і місцевими громадами;

— визнання того, що інклюзія в освіті -- це один із аспектів інклюзії в суспільстві» [4, с. 10].

Інклюзивна освіта -- це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати освіту за місцем про--живання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітнього закладу [5, с. 10]. Закордонні дослідники Г. Кейлі та С. Доуру зазначають: «Інклюзивна освіта -- це програми спеціальної освіти, які надають послуги підтримки особам з особливими освітніми потребами для продовження освіти

на усіх ступенях разом з однолітками. Метою інклюзивної освіти є забезпечення для дитини найкращих умов для реалізації її інтересів та здібностей, а також самостійного виживання в громаді» [12, с. 307]. Необхідність постійної підтримки інклюзивної освіти з боку держави не має сумнівів, оскільки в ній втілюються важливі суспільні цінності сьогодення: «Світова практика реалізації освіти дітей з особливими потребами орієнтується на навчання до-сить широкого кола категорій дітей, які мають певні особливості розвитку, і базується на визнанні рівності їхніх прав та недопустимості будь-якої дискримінації, гума- ністичності, створенні інклюзивного середовища, високої громадської свідомості» [7, с. 97].

Наведемо результати наукових досліджень функціонування інклюзивної освіти деяких вчених, думки яких нас зацікавили. Реалізація завдань інклюзивної освіти передбачає комплексне розв'язання питань, пов'язаних і з нормативно- правовим забезпеченням, на чому і зосередила свою увагу дослідниця О. Поцко. Одним із показових нормативно-правових документів, що регулює інклюзивну освіту дітей з особливими потребами є Конвенція ООН «Про права дитини» (1989), до якої Україна приєдналася двома роками пізніше. Відтак, документ ґрунтується на визнанні прав усіх дітей, на пріоритеті загальнолюдських цінностей та гармонійному розвитку особистості, недискримінації дитини з інвалідністю за будь-якими ознаками [9, с. 160]. У роботах

О.Василенко автор акцентує увагу на ключовій ролі системи, а конкретно, педагогічних заходах, від функціонування яких залежить ефективність адаптації молодших школярів з особливими потребами до навчання у загальноосвітній школі. Відтак, педагогічні заходи мають бути спрямовані на попередження і подолання проблем , що виникають у дитини на різних етапах становлення [2, с. 16]. У дослідженнях Л. Будяк зосереджує увагу на тому, що інтегрування та соціалізації дитини з порушеннями психофізичного розвитку можливі за умови реалізації загальнопедагогіч- них, корекційно-розвиваючих, оздоровчих, реабілітаційних завдань. І тут пріоритетну роль відіграє служба супроводу родин дітей з особливими потребами, представники якої забезпечують методичну, реабілітаційну, консультаційну допомогу. В умовах сільського середовища це сприятиме зміцненню перспективи існування сільського соціуму [1, с. 15]. Дослідниця О. Рассказова в центрі свого дослідження інклюзивного освітнього середовища ставить соціального педагога та вивчає його роль -- відтак, авторка відзначає, що соціальний педагог є посередником між учнями та соціальним середовища, який також допомагає їм у розвитку соціальності. Разом із цим, соціальний педагог в інклюзивному загальноосвітньому навчальному закладі повинен втілювати гуманістичну педагогічну позицію, яка передбачає загострене почуття добра, справед-ливості, толерантність, порядність, можливості здійснювати соціальну підтримку та допомогу [11, с. 19].

На думку дослідників Т. Лукіної та А. Шошо- вої, рівень вітчизняної ін-клюзивної освіти має ряд проблем, у порівнянні із моделями інклюзивної освіти в Західних країнах: «Організація держав--ного управління освітою дітей з особливими потребами в Україні має низку суттєвих відмінностей, пов'язаних з проблемами термінологічного, правового, соціального характеру, що, у свою чергу, призводить до неможли--вості застосування ефективних зарубіжних моделей і механізмів управління інклюзивною освітою» [7, с. 97]. Проте в узагальненому вигляді втілення інклюзивної освіти передбачає отримання низки переваг. Учена М. Пісоцька узагальнила такий перелік переваг, до яких відносять: «відсутність ізоляції в замкненому середовищі дітей з такими самими проблемами; поліпшення когні- тивного, моторного, мовного, соціального та емоційного розвитку дітей завдяки цілеспрямованому спілкуванню з більш здібними однолітками; програвання ровесниками ролі моделей для дітей з особливими освітніми потребами; проведення навчання з орієнтацією на сильні якості, здібності та інтереси дітей; можливість для дітей з особливими освітніми потребами жити разом з батьками, налагоджувати дружні стосунки зі здоровими ровесниками та приймати участь у громадському житті; можливість для здорових дітей вчитися природно сприймати, співчувати, толерантно ставитися, налаго-джувати дружні стосунки з тими, із ким доля обійшлася жорсткіше; можливість для вчителів інклюзивних класів сприймати дітей більш цілісно, краще розуміти індивідуальні особливості учнів, оволодівати різноманітними педагогічними методиками розвитку дітей з урахуванням їхньої індивідуальності; отримання батьками оперативної педагогічної підтримки і не поривання ними емоційного зв'язку із дитиною; менші затрати на створення й утримування інклюзивних загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів, ніж на створення складної системи різних типів закладів, що спеціалізуються в галузі освіти конкретних груп дітей» [8, с. 156--157].

Успішність включення дитини в інклюзивну освіту та її успішне перебу-вання в ній залежить від належно створених умов -- ми маємо на увазі інклюзивне освітнє середовище. Інклюзивне освітнє середовище має певні вимоги, виконання яких зумовить успішність його функціонування: «воно повинно бути цікавим, ініціювати діяльність дитини, створювати умови для повнішої комунікації, взаємодії дітей, здійснювати найповнішу адаптацію дитини до реального життя та соціалізації, а також багатофункціональність, будування за системним принципом, урахування специфіки розвитку дитини, використання різнорівневих та різнопрофіль- них матеріалів» [6, с. 190].

Інклюзивна освіта створена для того, щоб дати будь-якій дитини з особливими потребами рівні із однолітками можливостями. Проте існує програма, яка допомагає, якщо це можливо, попередити складнощі для дитини з особливими потребами та її батьків у майбутньому, і водночас є частиною інклюзивної системи -- ми маємо на увазі програму раннього втручання. «Раннє втручання -- це міждисциплінарна сімей- но-центрована комплексна допомога для сім'ї з дитиною від народження до 4-х років, що має інвалідність, порушення розвитку чи ризик їх виникнення. Система раннього втручання підтримує всю сім'ю, даючи їй навички, необхідні для забезпечення найкращих умов для збереження здоров'я дитини, її розвитку і освіти. Це допомагає запобігти прогресуванню розладів, а також попереджає інституціоналізацію дітей. Завдяки ранньому втручанню діти і батьки отримують знання, навички, що дозволяють їм ефективно інтегруватися в громади» [3]. Наша країна актуалізувалася відносно нещодавно в напрямку розвитку даної програми, долучившись до ініціативи Дитячого фонду Організації Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) та Всеукраїнського громадського об'єднання «Національна асамблея людей з інвалідністю України». Реалізація програми «раннє втручання» зумовлює налагоджену координа-цію між різними фахівцями, секторами і враховує потреби дітей та членів їх сімей. Необхідність реалізації програми обумовлена тим, що раннє виявлення біологічних та соціальних факторів ризику порушення розвитку дає можливість своєчасно розпочати допомогу у віці, коли розвиток дитини особливо піддається впливу і є можливість попередити ускладнення. Зафіксовано принципи раннього втручання:

1. Функціональний підхід -- передбачає оцінку різних чинників, що обмежують участь дитини у життєвій ситуації. Наприклад, особливості дитини (його рухові, ментальні або сенсорні порушення), особливості середовища, де росте та розвивається дитина (відсутність адаптаційного обладнання або низька інформова- ність батьків про особливості та догляд дитини) та якість життя сім'ї.

2. Сімейно-центрованість -- програма підвищує можливості батьків розвивати та виховувати свою дитину, впровадити допоміжні стратегії у режим життя сім'ї, допомагати родині та кожному з батьків знаходити й створювати власні ресурси, щоб справлятися з потребами дитини, що здійснюється через коучінг, фасилітаторство, консультування.

3. Нормалізація життя родини -- максимальне наближення життя сім'ї із дитиною з проблемами розвитку до життя інших сімей (жити у нормальному темпі життя, розвивати можливості та навички дитини у звичному середовищі, навчати та виховувати своїх дітей разом з іншими дітьми).

4. Міждисциплінарність та командність -- втілюються у спільній роботі фахівців різних дисциплін, батьків для розробки індивідуальних програм розвитку, орієнтованих та потреби і можливості кожної дитини та членів її сім'ї.

5. Доступність -- в першу чергу, територіальна (розташованість центрів раннього втручання до місця проживання сімей з дітьми з особливими потребами) та економічна (фінансування через держані програми, гранти) [10].

На нашу думку, такий комплексний підхід сприяє кращій соціальній інтеграції дитини з особливими потребами, а також може сприяти більш комфортній адаптації батьків до наявності особливих потреб дитини. На рівні із цим, ми вважаємо, що складнощі у втілення програми раннього втручання можуть бути пов'язані із недостатньо професійною підготовкою будь- якого фахівця, включеного в процес -- в такому випадку, навіть налагоджена скоординована робота усіх членів системи може не спрацювати необхідним чином, якщо один із елементів (наприклад, викладач) не є достатньо професійно підготовленим до роботи із дітьми із особливими потребами.

Висновки з даного дослідження і перспективи. Таким чином, інклюзивна освіта відіграє ключову для дотримання принципів рівності, толерантності, людинолюбства та формування поваги до унікальності кожної особистості. Для залучення дітей в інклюзивну освіту створюється інклюзивне освітнє середовище, умови якого формують однакові можливості для отримання освіти будь-якої дитини на рівні із однолітками. В разі, якщо в ранньому віці дитини є можливість запобігти ризику виникнення порушення розвитку, зменшити прогресуванню розладів, в такому випадку реалізується програма раннього втручання, яка надає необхідні знання, навички сім'ям дітей з особливими потребами для успішної інтеграції у суспільстві. Проте в Україні програма функціонує не так давно і потребує вдосконалення, на що ми скеруємо свої подальші дослідження. Зокрема, в напрямку професійної підготовки фахівців інклюзивної освіти для налагодженої роботи з батьками і дітьми

Список літератури