Уміння та навички як структурні елементи змісту шкільної природничої освіти на дидактичному рівні

Одним із орієнтирів у сучасній початковій освіті є посилення практичної спрямованості змісту шкільних предметів, зокрема природознавства. Ця тенденція впливає й на визначення мети навчання природознавства у початковій школі, яка спрямована на формування в учнів предметної природознавчої компетентності, рівня їхньої загальноосвітньої підготовки, що визначаються уміннями учнів не лише засвоювати теоретичні знання, а й застосовувати їх на практиці.

Практикою доведено, що найефективнішим способом залучення дітей до занять природознавства є проведення лабораторних і практичних робіт, спостережень, на яких учні можуть експериментувати, досліджувати, перевіряти. Це сприяє посиленню мотивації до навчання й пізнавального інтересу учнів початкової школи до вивчення предмета, розширенню науково-теоретичного кругозору, підвищенню якості знань, розвитку психічних процесів, формуванню умінь і навичок дослідницької та природоохоронної діяльності. Ці вимоги закладено в навчальній програмі з природознавства як державному документі, який містить, як теоретичну, так і практичну частину.

Початкова школа являє собою фундамент освіти, оскільки саме в цей період відбувається формування особистості учня, її активний різнос- торонній розвиток. Тому до початкової ланки освіти висуваються посилені вимоги з метою ефективної реалізації освітнього процесу, а саме забезпечення умов для навчання учнів, опанування ними ключовими та предметними компетентностями, прояв їхніх здібностей у різних видах діяльності.

Аналіз педагогічної літератури з досліджуваної проблеми засвідчив, що питання природничої освіти учнів висвітлені у працях багатьох педагогів (Б. Грінченко, А. Дістервег, Я. Коменський, Макаренко, С. Миропольський, М. Монтессорі, Й. Песталоцці, С. Русова, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковорода, Сухомлинський, К. Ушинський, Р. Штайнер та ін.). Учені підкреслюють, що природа є безпосереднім джерелом знань, а природнича освіта - одним із важливих чинників формування всебічно та гармонійно розвиненої особистості.

Питанням природничої освіти школярів, розвитку їхнього інтересу й пізнавальної активності у процесі навчання предмета присвячені дослідження В. Вернадського, Т. Жулибіна, І. Климишин, Меньшикової, В. Рожиної, Н. Румянцевої, В. Соловйова, Г. Щукіна та ін. Педагоги Н. Буринська, В. Докучаєв, І. Жаркова, В. Зуєв, В. Ільченко, Л. Ні- конов, І. Полянський, А. Степанюк, К. Ягодовський та ін. звертали увагу на розробку змісту природничої освіти, відбір форм і методів її засвоєння, формування цілісного природничо-наукового знання.

У Державному стандарті початкової освіти природнича освіта учнів розглядається як педагогічна система, що є складним цілісним дидактичним утворенням таких взаємопов'язаних елементів, як цілі (освітні, розвивальні, виховні), зміст предмета, методи й прийоми, засоби та організаційні форми навчання, методи контролю й перевірки, а також діагностики досягнення цілей навчання.

Зміст освіти є визначальним засобом цілеспрямованого навчання. У змісті освіти враховуються як актуальні, перспективні потреби суспільства, так і освітні запити окремих індивідуумів.

Зміст освіти являє собою систему знань про навколишній світ, сучасне виробництво, узагальнені інтелектуальні й практичні уміння, навички творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, етичні норми, якими повинні оволодіти учні [5, 93].

Одним із компонентів процесу навчання є саме зміст освіти, під яким розуміють систему наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний і гармонійний розвиток інтелектуальних, психічних і фізичних здібностей школярів, формування світогляду, моралі й поведінки, підготовку до суспільного життя й праці. До змісту освіти відносяться всі складові соціального досвіду, нагромадженого людством [4].

Розглянемо основні складові елементи шкільної природничої освіти на дидактичному рівні.

Аналіз соціального досвіду дозволяє виокремити чотири елементи: а) вже набуті суспільством знання про природу, суспільство, мислення, техніку й способи діяльності; б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях і навичках особистості, яка засвоює цей досвід; в) досвід творчої, пошукової діяльності у розв'язуванні нових проблем, що виникають перед суспільством; г) досвід ставлення до навколишнього світу, до соціуму [2, 101-103].

Відповідно до такої моделі соціального досвіду, в змісті шкільної природничої освіти можна виділити знання, вміння, навички, які відображають досвід репродуктивної й творчої діяльності, а також емоційно-ціннісних відносин.

Головним елементом структури змісту шкільної освіти є знання. Вони є результатом пізнавальної діяльності людини, перевіряються на практиці й знаходять своє відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, фактів, термінів, суджень, теорій. Знання можуть бути життєві, побутові, які ґрунтуються на спостереженнях, і наукові, які набуваються в результаті цілеспрямованого навчання й самонавчання [3, 318].

Знання утворюються у формі слів, ними вони узагальнюються й переважно передаються, хоча є й інші засоби передачі інформації - знаки, звуки, кольори, жести тощо. Найважливіша вимога до знань, які вивчаються, - науковість і доступність учням відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей.

У процесі опанування природознавством у школярів початкових класів формуються знання про предмети, об'єкти, явища й процеси природи, а також їх взаємозв'язки й залежності у формі уявлень, понять і фактів. Також учні опановують знаннями про спеціальні методи вивчення природи, зокрема спостереження, досліди, практичні роботи, а також про етапи пізнання й послідовність їх виконання. Шляхом залучення дітей до активної самостійної діяльності, у процесі навчання природознавства вчитель знайомить учнів із способами виконання різних видів пізнавальної діяльності з метою вивчення природи, із способами виконання управлінської діяльності, із способами роботи з наочністю, навчальними посібниками й засобами навчання, а також із способами спілкування й взаємодії в процесі навчальної діяльності.

Знання слугують підґрунтям практичних умінь, тобто здатності людини діяти. Без знань немає вмінь, вони тісно пов'язані. Але вміє лише той, хто не тільки знає, а й може застосовувати свої знання на практиці, користуватися ними для вирішення різних навчальних і життєвих, теоретичних і практичних проблемних ситуацій. Вміння - це втілення знань особистості в дії [3, 318-319].

Уміння - це засвоєний суб'єктом спосіб виконання дії, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок. Уміння формується в процесі багаторазового виконання вправ і створює можливість виконання дії не лише у звичних, а й у змінених умовах. У навчальній діяльності учні оволодівають навчальними вміннями, серед яких розрізняють загальнонавчальні вміння, які стосуються всіх навчальних предметів, і спеціальні вміння, які характерні для конкретної дисципліни, наприклад, природознавства [1, 338].

Оволодіння сукупністю загальнонавчальних умінь і навичок трактується як уміння учитися. Воно включає навчально-організаційні вміння (вміння формулювати мету й визначати завдання діяльності; вміння раціонально планувати діяльність; вміння створювати сприятливі умови для власної діяльності; режим, гігієна й порядок робочого місця, загартування та ін.); навчально- інформаційні (вміння здійснювати бібліографічний пошук; вміння працювати з технічними джерелами інформації; вміння здійснювати спостереження); навчально-інтелектуальні вміння (вміння мотивувати свою діяльність; вміння уважно сприймати інформацію; вміння логічно осмислювати навчальний матеріал, виділяти в ньому головне; вміння раціонально запам'ятовувати; вміння розв'язувати проблемні пізнавальні задачі; вміння самостійно виконувати вправи; вміння здійснювати самоконтроль у навчально- пізнавальній діяльності) [1, 58].

Формування уміння є складним процесом аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, в ході якого утворюються й закріплюються асоціації між завданням, необхідними для його виконання знаннями та застосуванням знань на практиці.

Формування уміння відбувається у кілька етапів: ознайомлення з умінням і його усвідомлення; початкове оволодіння ним; самостійне й з кожним разом більш точніше виконання практичних завдань. Вивчення природознавства, виконання вправ, практичних завдань і самостійних робіт виробляє в учнів початкової школи уміння застосовувати знання [1, 58].

Вміння виявляються в різних видах діяльності. За участю мислення в процесі пізнання об'єктів вони поділяються на дві великі групи: розумові та практичні: за характером діяльності людини вміння - найрізноманітніші. У процесі навчання у школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних, мовленнєвих, ігрових, трудових, мистецьких, спортивних, побутових та інших умінь. Кожне загальне вміння, як правило, включає кілька окремих, наприклад, загальне вміння самоконтролю залежить від рівня сформо- ваності таких окремих умінь, як аналіз завдання, зіставлення власного способу виконання за правилом чи зразком, добір прикладів, підведення підсумків, виправлення помилок.

У процесі опанування природознавством молодші школярі оволодівають предметними уміннями (вміння застосовувати знання про об'єкти, процеси і явища природи, їх взаємозв'язки й залежності; вміння використовувати спеціальні методи пізнання природи - здійснювати спостереження, проводити досліди, виконувати практичні роботи); розумовими уміннями (вміння сприймати й відтворювати зміст навчального предмета; вміння сприймати істотні ознаки й властивості об'єктів, різнобічно їх розглядати; вміння аналізувати, порівнювати, класифікувати, встановлювати зв'язки, узагальнювати й робити умовиводи та висновки; вміння аналізувати проблему й передбачати шляхи її вирішення, прогнозувати результат розв'язання); уміннями навчальної діяльності (використання різних джерел інформації, застосування засобів унаочнення; самоуправління, самоконтроль і самооцінка).

Уміння за своїм характером умовно можна поділити на уміння інтелектуального, розумового характеру й уміння практичного характеру, які пов'язані з рухом, дією (швидко й уміло зрізати сухі гілки з крони дерева, робити прищеплення живця); уміння організаторські, плануючого характеру (доцільний і продуманий план досліду, планування й організація власної та колективної праці, використання знаряддя праці, початок і закінчення праці, підсумок праці) [1, 338].

Формування вмінь учнів початкової школи у процесі вивчення природознавства забезпечується реалізацією наступних умов: 1) насамперед учитель має забезпечити усвідомлення учнями мотивації діяльності; 2) учитель організовує засвоєння учнями знань про спосіб виконання дії в процесі демонстрації зразка; 3) учні відтворюють набуті знання й виконують дію за зразком; 4) здійснюється кількаразове повторення дії учнями в подібних ситуаціях; 5) учні виконують дію в новій ситуації, засвоюючи нові знання, вміння й навички.

Учителю необхідно розробити програму поетапного й цілеспрямованого формування умінь в процесі навчання природознавства учнів початкових класів, оскільки уміння формуються послідовно.

Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються й стають навичками діяльності, але є й такі вміння, які ніколи не перетворюються в навички.

Навички - це дії, які у процесі формування стають автоматичними. Наявність навички робить діяльність людини більш швидкою й продуктивною. Відповідно до видів дії розрізняють наступні види навичок: рухові, мислительні, мовні, інтелектуальні, сенсорні (дії за сприйманням), перцептивні та ін. Навички необхідні в будь-якому виді діяльності - навчальній, трудовій, ігровій та ін. [1, 221].

Формування навички ґрунтується на основі застосування знань про відповідний спосіб дії, відбувається шляхом постійних цілеспрямованих вправлянь, а самі навички є необхідними компонентами умінь.

Навички в навчанні - навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання носять автоматизований характер. У міру опанування учнями знаннями й уміннями, автоматизовані дії з'являються в їхній усній і письмовій мові, в розв'язуванні екологічних задач, роботі з контурною картою, у користуванні приладами й знаряддями праці на пришкільній дослідній ділянці або в куточку живої природи, для ведення фенологічних спостережень та ін.

Сформованим навичкам притаманні швидкість і точність відтворення майже без контролю свідомості. Міцні навички відтворюються значною мірою автоматично, а ступінь автоматизації навички залежить від її складності.

Уміння й навичка - це вироблена готовність свідомо й самостійно розв'язувати просте й складне навчальне та дослідницьке завдання, практичну роботу з внесенням свого, нехай маленького удосконалення, особливостей у розв'язання завдання.

Між уміннями й навичками існує тісний взаємозв'язок. Уміння - це готовність до свідомих і точних дій, а навичка - автоматизована ланка цієї діяльності. Елементи умінь часто переходять в навички. Навички виробляються у всіх видах навчальної діяльності. Специфічним методом формування навичок є вправи [1, 221].

Між уміннями й навичками є і відмінності. Так, уміння - це здатність людини виконувати певну роботу на основі знань та життєвого досвіду, а навички - це автоматизовані вміння або вдосконалені шляхом багаторазових вправ їх компоненти, які виявляються в автоматизованому виконанні дій.

Навички набуваються за умови повторення робочих операцій або дій. Якщо одну й ту саму операцію людина виконує кілька разів, з кожним повтором на її виконання витрачатиметься менше часу, вона виконуватиметься вільно, без напруження, рухи удосконалюються, а з часом автоматизуються, час на виконання дії зменшується, а продуктивність праці збільшується.

Учні набувають навичок з природознавства переважно у процесі виконання практичних і лабораторних робіт, які допомагають конкретизувати набуті теоретичні знання, розвивають психічні процеси школярів, прививають прагнення до самоосвіти. У процесі виконання повторних вправ з природознавства молодші школярі набувають навичок, необхідних для майбутнього життя.

Характерною особливістю умінь і навичок школярів є те, що вони формуються на основі здобутих теоретичних знань, бо життєвий досвід учнів ще незначний.

Знання забезпечують свідоме виконання робочих операцій, сприяють узгодженню дій, допомагають здійснювати самоконтроль за якістю роботи, і навпаки, незнання відповідних теоретичних положень приводить до механічного, несвідомого виконання роботи, коли учні не можуть дати теоретичного обґрунтування робочих операцій, які їм доводиться виконувати. Можна часто спостерігати, як учні механічно виконують деякі роботи, наприклад, пікірування рослин, проріджування сходів, розпушування ґрунту тощо, але не можуть дати теоретичного обґрунтування й пояснення необхідності цих операцій.

Знання, вміння та навички учнів мають формуватися в тісній взаємодії. На основі усвідомлення способу виконання дії поступово автоматизується навичка.

Отже, основою вмінь і навичок учнів мають бути знання. Уміння походять від знань, а навички - від умінь. Виходячи з цього, учитель організовує освітній процес з природознавства так, щоб здійснювати тісний зв'язок теорії з практикою, забезпечувати дієвість знань.

Таким чином, зміст сучасної шкільної природничої освіти багатокомпонентний. Він включає в себе знання, різноманітні вміння й навички, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісного ставлення людини до природи, до себе та інших людей. Формою відображення змісту є навчальні предмети, які мають відповідати рівню підготовки учнів і цілям їх вивчення.

Список використаних джерел

References