Педагогічні ідеї Софії Русової у контексті реформаторського педагогічного руху

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Проаналізовано погляди Софії Русової щодо принципів організації навчання і виховання на засадах реформаторської педагогіки.. Визначено роль ідеї “трудової школи” у формуванні особистості школяра, упровадженні реформаторських змін у навчальний процес. Обґрунтовано значення трудового виховання у підготовці учнів до практичної діяльності.

Непересічні постаті завжди створюють систему поглядів, що вирізняє їх з-поміж інших й визначає поступ цілого суспільства. Безперечно, такі слова можна віднести до ім'я Софії Федорівни Русової - видатного педагога та громадсько-культурного діяча.

Її ідеї завжди відзначалися універсальністю та простотою, мали доступний характер та можливість безпосереднього упровадження у шкільну практику. Наша розвідка акцентуватиме на значенні прогресивних реформаторських педагогічних ідей С. Русової для розвитку вітчизняної освіти в історичному контексті.

Відомо, що для успішної реалізації актуальних освітніх завдань у навчально-виховному процесі слід оптимально поєднувати класичну педагогічну спадщину й сучасні досягнення наукової думки. Тому заглиблення в історію освіти має на меті знайти найоригінальніші ідеї, найсміливіші думки і міркування, здатні визначати поступ педагогічної думки в умовах сьогодення.

Від початку ознайомлення з педагогічною спадщиною С. Русової одразу виникає думка, що практично у кожному її творі “оспівується” ідея плекання творчої особистості. Наприклад, у книжці “Нова школа” різні види занять (спостереження, читання, оповідання казок) вона пропонує поєднувати з малюванням, аргументуючи це у такий спосіб: “Малюнок дитячий ? це мова дитяча, щира й самостійна”.

У праці “Дошкільне виховання” Русова зазначає, що виявленню творчих сил дитини сприяє приємна атмосфера: “Якнайбільше ухиляймося від критики, бо вона шкідливо відбивається на дитині”.

У творі “Нова школа” вона наголошує на важливості дитячих свят: “В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і давати щось естетичне, красне й радісно-веселе. В радощах лежить усе світле, що зазнає дитина в своїй молодості, що дає потім втішний спомин дорослому”.

У своїх працях С. Русова накреслила послідовну систему набуття дитиною знань, започаткувала науку ознайомлення дітей з предметами та явищами навколишнього світу.

Наприклад, якими вартісними видаються фрази - “витворити… людину в найкращому значенні цього слова”, що звучить лейтмотивом у багатьох творах С. Русової, висловлюючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей.

Поділяючи думки зарубіжних дослідників організму дитини (Е. Мейман, В. Лай), С. Русова вважала, що різні періоди розвитку дитини, які називаються ритмом її росту, потрібно обов'язково враховувати у виховному процесі та узгоджувати у ході розподілу часу на заняття, фізичні ігри та відпочинок. При цьому звертати увагу на оточення, їжу, дотримання загального розпорядку дня, наявність свіжого повітря та рухливу активність вихованців.

Рухлива активність найбільше втілюється у грі, тому педагог наголошувала на значенні гри у формуванні дитини, яка є надзвичайно важливим виховним фактором; найкращим засобом для розвитку і зміцнення тіла й духовного життя дитини, набуття найпростішого знання форми, простору, часу, руху, кольору, звуку. Саме у грі дитина формує свій характер та ставлення до праці.

Надзвичайно прогресивною формою навчання вона вважала шкільні екскурсії, які поєднують школу з життям, сприяють пізнанню навколишнього світу, можливості бачити різні явища “в усіх деталях”.

Педагогічні ідеї Софії Русової нерозривно пов'язані з реформаторським педагогічним рухом кінця ХІХ - початку ХХ ст., коли від педагогіки вимагалося: сприяти формуванню нового типу людини, яка в індустріальних умовах повинна мати достатньо енергії, технічної підготовки й творчого потенціалу для активної участі у господарському житті. Таку функцію могла виконувати тільки нова школа, з новими програмами, новим типом вчителя і новими методами роботи.

Головними засадничими положеннями реформаторської педагогіки у європейських країнах стало визнання дитинства людини неповторним та оригінальним етапом її життя, а також визначення необхідності виявлення й мобілізації активності дітей. наполегливість, уміння долати труднощі, здатність самостійно приймати рішення.

Особлива увага у педагогічній спадщині С. Русової приділяється ідеї трудової школи, на що ми акцентуємо у ході подальшого викладу. Так, у питанні про необхідність організації активної праці дітей у школі, С. Русова поділяла думку, що “праця у школі, трудова праця не є метою, а засобом, методом, і чим більше цей спосіб засвоєння знання буде вживатись, тим навчання справді буде наближатися до природи самого учня, до свого широкого завдання: не лише розширити освіту учня й удосконалити її, але й зміцнити його волю, виховати його характер, ініціативу, упертість...”

Виховувати почуття відповідальності до праці слід змалку - перш за все це повинна робити сім'я, а вже потім дитячий садок і школа. Головне - сформувати нахил до праці та вміти зацікавити дитину роботою, “навчити дитину творчій праці”. Дуже важливо при цьому уникати бездіяльності, що призводить до пасивності та байдужості, та використовувати особистий приклад вчителя: “Педагоги повинні дуже цінити всяку самостійну працю дитини не для того, щоб з кожної дитини утворити майстра в малюванні, співі, літературі, а для того, щоб викликати в кожної дитини можливо більше творчих сил, бо це - найбільш коштовна річ для поступу...”

Обґрунтування й популяризація ідеї педагогіки трудової школи (“школи праці”) у ХІХ-ХХ ст. були у центрі уваги Д. Дьюї, Г. Кершенштайнера, та Г. Ґаудіга. У США Д. Дьюї практично реалізував своє “навчання через працю” - “learning by doing” з позиції досвіду учня, його активного характеру і вказував, що “підставою педагогічного співробітництва є проблемна ситуація, яка створюється в певний момент з метою досягнення єдності зусиль вчителя і учня і подолання певної розпізнавальної перешкоди”.

У Німеччині під впливом американських та скандинавських починань з'явився термін “школа праці” або “школа праці та громадянського виховання”, який ввів і обґрунтував Г. Кершенштайнер. Для нього ручна праця була підставою для фізичної праці. За таких умов ідея ручної праці виходила з наступного: починати треба від наслідування готових взірців, дотримуватися досконалості у виконанні, виробляти вміння контролю якості власних виробів і тільки поступово проводити творчі починання.

За Г. Ґаудігом, ручна праця повинна передусім допомагати іншим предметам у пізнанні учнями світу, становити важливий осередок у навчанні мислити, відчувати й формувати волю дитини. Головне її значення полягало у тісній взаємодії з різними шкільними предметами для сприяння становленню цілісної особистості учня.

Важливим елементом ідеї трудової школи можна визнати сльойд (slцjd) - науку про ручну працю, яка у другій половині ХIХ ст. стала обов'язковим предметом в елементарних школах скандинавських країн, зокрема, у Фінляндії. педагогічний русова науковий

Мотиви впровадження сльойду у шкільні програми сильно відрізнялися. В одних переважали погляди суспільно-економічні: відродження через школу домашнього промислу, в інших - домінувало передусім виховне значення самої ручної праці.

У навчанні ручної праці педагог вбачав пробудження і розвиток у школярів творчих здібностей, обґрунтованих на вмілому сполученні думки з чином, проекту з вихованням. Він підкреслював також суспільно-економічне значення ручної праці, але намагався не наближати учнів до фізичної праці.

У поглядах С. Русової можна простежити та виокремити різні інтерпретації ідеї “трудової школи”, що свідчить про намагання вченої створити й обґрунтувати власну концепцію:

· “діти повинні також добувати матеріал для своїх ручних робіт з природи”;

· “саме найдорожче в кожній людині - це її нахил до творчої праці, а вона може виявитися лише тоді, коли у дитини народився до чогось природний інтерес”;

· “загальна основа виховуючої праці - це є культ своєї нації і Батьківщини, бо кожна нація може тим більш бути корисною для всесвіту, оскільки інтенсивно вона може реалізувати свої власні етнічні вартості”;

· “школа має стати життєвою майстернею, де учні навчаються інтелектуального зусилля і самоопанування, привчаються усе своє життя підтягнути під поняття свободи і порядку”;

· “три принципи висуваються новою педагогікою для виховання нових громадян: активність, індивідуалізація і соціалізація виховання”;

· “в школі мусить провадитися ручна праця, яка розвиває м'язи дитини і виробляє координовану дисципліну рухів, яка міцно впливає і на духовну рівновагу, навчає стримуватися і прямувати своїми зусиллями до певної мети”;

· “у вихованні велике соціальне значення має праця. Як індивідуальна, вона сприяє розвиткові творчих сил дитини, волі й витриманості. Як колективна, теж підносить соціальну свідомість, особливо, коли набуває спільного значення, об'єднує учнів в одну робочу громаду”;

· “вільна творча праця - це тріумф життя, жити - означає працювати, праця має перебороти в дитині шкідливий елемент пасивності, виховання через працю є вихованням волі, розвитком творчих сил людини, вона є фактором виховання саме таких людей, яких більше усього потребує демократичне громадянство, праця сама по собі є елементом організованості, кооперативного єднання учнів навкруги того чи іншого завдання”.

Аналіз цих сентенцій свідчить про надзвичайно велике бажання С. Русової здійснити яскраві реформаторські перетворення в освітній сфері на засадах принципів природо- та культуровідповідності, індивідуалізації навчання й виховання, демократизації та активності дитини.

Цікаво, що С. Русова активно пропагувала основні принципи інноваційної зарубіжної педагогіки, проте застерігала від сліпого запозичення зарубіжного досвіду, наголошуючи на важливості своїх “особливих рис, життєвих форм і потреб, свого власного життя.”

З історії освіти нам відомо, що ідея трудової школи не була однорідною - вона реалізовувалася у течіях сльойду, державно-громадянського виховання (“школи життя”) і “творчої школи”. Наприклад, течія сльойду визнавала ручну працю важливим елементом навчання, спрямовану на підготовку учнів до практичної діяльності. Сутність “школи життя” полягала у визнанні трудової діяльності виховним засобом, який забезпечував формування людини-громадянина з сильним характером, здатної бути повноцінним членом суспільства. У той же час течія “творчої школи” в процесі праці вбачала важливий крок на шляху до поєднання фізичного і духовного в дитячій психіці, виявленні творчих здібностей дитини.

Вивчаючи різні течії “школи праці”, головними завданнями трудового виховання С. Русова визначала “формування в дітей працелюбства, совісного, відповідального ставлення до праці”. На її думку, якраз трудове виховання сприяє розвитку не лише фізичної сили, а й формуванню естетичних смаків, розвитку розумових і моральних здібностей дітей. Праця виявляє свої виховні якості тоді, коли вона є легкою для розуміння; учні усвідомлюють значення трудової діяльності; праця посильна і відповідає віковим особливостям учнів; є взаємозв'язок фізичного, морального, інтелектуального розвитку особистості; присутній колективний характер певних видів праці; є керівництво і контроль дитячою працею.

Водночас праця не повинна втомлювати, а сприяти гармонійному настрою учнів. Для дівчат такою працею може бути шиття і витинання, для хлопців - народні промисли, а загалом також і малювання, вирізування з паперу, дерева чи картону, моделювання з глини і пластиліну, виготовлення різних приладів.

Отже, на думку С. Русової, виховання у школі має ґрунтуватися на психології дитини, що потребує волі, активності й самодіяльності особистості. Саме така школа повинна бути активною, трудовою, а відтак, діяльною. Під діяльною вона розуміла “школу життя”, яка не лише задовольняє усі потреби дитини, а й враховує особливості тієї чи іншої місцевості, готує дитину до свідомої праці.

Саме тому найважливішими принципами педагогічної концепції С. Русової можна назвати гуманізм і демократизм, народність і природовідповідність, культуровідповідність і особистісно орієнтований підхід, урахування загальнолюдських цінностей.

Символічним є алегоричне розуміння С. Русовою універсального прагнення людини бути вільною, знайдене серед її численних листів: “...Чи знаєш ти, що таке Воля?... Воля -- це не є та воля, яку дає народові цар, чи король, чи президент. Це є те, що в людині... Вільна людина та, яка нікого і нічого не боїться, ніколи не кориться і знає, коли яку межу переступити... Лев ніколи не заб`є тварини, якщо він не голодний, а голодний живиться м`ясом, бо так йому призначено для рівноваги в світі. Людство рівноважать хвороби, хоч і вони мають своє значення. Лев нападає, ще обороняючись, чи не є воля те саме? Добре, але хтось же нападає. От і думай, як воно є, як має бути. Ще дуже багато людству до розуміння, щоб стати на сходинку вище”.

Література

1. Софія Русова: з маловідомого і невідомого. - Ч. 2. - “Сеньйорка українського жіноцтва…” / Упоряд. З. Нагачевська, О. Джус - Івано-Франківськ, 2007. - 364 с.

2. Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори / Упоряд. О.В. Проскура. - К., 1996. - 304 с.

3. Русова С.Ф. Ідейні підвалини школи // Барви творчості. - К., 1995. - С. 30-36.

Размещено на Allbest.ru