Вступ до господарського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ до господарського процесу

Предмет і метод господарського процесу

Господарський процес, як і будь-яка навчальна дисципліна, характеризується двома основними ознаками - предметом правового регулювання і методом правового регулювання.

Предмет і метод - це "обличчя" будь-якої галузі права, навчальної дисципліни, оскільки предмет правового регулювання відповідає на запитання, що саме, тобто яке коло суспільних відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового регулювання - на запитання, яким чином, на яких засадах здійснюється таке регулювання.

З урахуванням чинного законодавства та праць учених, розглянемо більш докладно предмет і метод правового регулювання в межах господарського процесу.

До прийняття Господарського процесуального кодексу України діяв Арбітражний процесуальний кодекс України і відповідно йшлося про арбітражний процес чи арбітражне процесуальне право. Але з часу прийняття у 2001 році Господарського процесуального кодексу України мова йде про господарський процес, господарське судочинство або господарське процесуальне право. Тому в навчальних закладах України, які готують спеціалістів за спеціальністю "Правознавство", навчальним планом передбачаються такі дисципліни, як "Господарський процес", "Господарське судочинство" або "Господарське процесуальне право".

Розкриваючи зміст поняття "господарський процес", слід зауважити, що термін "процес" у перекладі з латини означає "хід, рух вперед". Визначаючи поняття господарського процесу, необхідно зазначити, по-перше, що це визначений нормами господарського процесуального права постійний рух справи, який виник у сфері господарської діяльності між особами, визначеними Господарським процесуальним кодексом, а по-друге, це встановлена нормами господарського процесу форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних чи порушених прав організацій та громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Предметом господарського процесу є господарські та інші спори, які розглядають господарські суди в межах установленої для них підвідомчості та підсудності.

Установлені нормами господарського процесу порядок порушення провадження у справі, розгляд і вирішення спорів, їх перегляд, а також виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду називаються господарською процесуальною формою. Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона забезпечує захист прав суб'єктів господарської діяльності і гарантує прийняття законних і мотивованих рішень. Процесуальна форма є інструментом, за допомогою якого досягається законність у діяльності господарських судів Боровик С.С. Захист прав суб'єктів господарювання в арбітражних судах України / С.С. Боровик, В.В. Дунь, С.М. Мудрий. - К. : Оріяни, 2001. - С. 24-25..

Господарська процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя, якій притаманні такі ознаки:

- нормативність, яка полягає в тому, що процесуальна форма встановлюється законодавством, яке забезпечує єдність нормативного регулювання господарського процесу і неможливість регулювання зазначеної сфери підзаконними нормативно-правовими актами;

- безперечність, що означає обов'язковість дотримання форм реалізації процесуальних норм у діяльності учасників господарського процесу;

- системність, яка відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент у єдине ціле;

- універсальність, яка відображає застосування господарської процесуальної правової форми для вирішення різних справ, підвідомчих господарським судам без будь-якої істотної диференціації.

Для забезпечення форми процесуальної діяльності ГПК України визначає коло суб'єктів, які мають право звертатися до господарського суду за захистом (ст. 1 ГПК), установлює коло справ, підвідомчих господарським судам (ст. 12 ГПК), правила підсудності справ у системі господарських судів України (ст. 13, 15, 16 ГПК), склад учасників господарського процесу (ст. 18-31 ГПК), розкриває поняття й види доказів, правила їх оцінки (ст. 32-43 ГПК) тощо. господарський навчальний правовий

Господарський процес - це порядок, який опосередковує захист майнових прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, порядок, за допомогою якого реалізуються норми господарського процесу. Господарський процес можна визначити і як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники господарського судочинства у зв'язку з підготовкою до розгляду, розглядом і вирішенням конкретної господарської справи, кінцевою метою якого є відновлення порушеного права суб'єкта господарювання або учасника господарських відносин.

Господарський процес є послідовним рухом, який має кілька стадій. Стадія господарського процесу - це сукупність процесуальних дій у конкретній справі, об'єднаних однією спільною метою або спрямованих на досягнення однієї певної мети. Кожна стадія має свій зміст і мету: вирішення спору, по суті, перевірка правильності прийнятого рішення, приведення його до виконання тощо.

Господарському процесу, як зазначає В.С. Щербина, притаманні метод субординації (централізоване, імперативне регулювання, при якому регулювання зверху донизу здійснюється на владно-імперативних засадах) та метод координації (децентралізоване, диспозитивне регулювання, при якому регулювання визначається також знизу, на його хід і процес впливає активність учасників суспільних відносин) Притика Д.М. Арбітражний процес: навч. посібник / Д.М. Притика,

М. І.Тітов, В.С. Щербина та ін. - Х. : Консум, 2001. - Ч. 2. - С. 23-24..

Іншим методом, як зазначає І. А. Балюк, визнають імперативний метод за наявності диспозитивних елементів. Таке сполучення зумовлене тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм матеріального і процесуального права, що передбачає владні засади в механізмі господарського регулювання, а з іншого - формою примусового здійснення суб'єктивних прав в основному в тих галузях права, які базуються на рівності та диспозитивності їх суб'єктів. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: навч.-метод. посібник /

І. А. Балюк. - К. : КНЕУ, 2002. - С. 28..

Таким чином, господарський процес - це сукупність правових норм, які регулюють досудовий порядок урегулювання господарських спорів; порядок здійснення правосуддя в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, при їх виконанні та на інших підставах, передбачених чинним законодавством; регламентує порядок визнання недійсними актів на умовах, зазначених у законодавстві; визначає порядок провадження у справах про банкрутство тощо особливими, притаманними йому методами.

Принципи господарського судочинства

Термін "принцип" у перекладі з латинської означає "основа, база, засади". Принципи визначають основні засади права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також правового статусу учасників судового процесу. Зміст принципів закріплюється у відповідних правових нормах. З розвитком держави і права принципи розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства. З огляду на це у юридичній літературі принципи господарського судочинства визначають як основні правила діяльності господарського суду, основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства.

Зміст цих принципів виражений й закріплений у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" та Господарському процесуальному кодексі України. Кожний з цих принципів знаходить своє закріплення та вираження, як правило, не в одній, а в кількох правових нормах, і найчастіше в процесуальних, які характеризують зміст цього принципу. Тому для правильного розуміння змісту певного принципу потрібно проаналізувати всі правові норми, у яких відображені основні положення господарського судочинства Боровик С.С. Захист прав суб'єктів господарювання в арбітражних судах України / С.С. Боровик, В.В. Дунь, С.М. Мудрий. - C. 33..

У законодавстві принцип виражає в загальній формі об'єктивно обумовлену вимогу до учасників суспільних відносин, яка служить засобом самообмеження державної влади й системи управління з метою досягнення цілей правового регулювання.

Отже, виконання завдань господарського судочинства залежить від правильного застосування господарським судом норм матеріального й процесуального права.

Проблему принципів господарського судочинства відносять до однієї з центральних, які досліджувалися наукою господарського (раніше - арбітражного) процесу. У юридичній літературі висловлюються різні думки щодо поняття, кількості, класифікації, назви та змісту принципів господарського процесу як основних положень, що у своїй сукупності характеризують найсуттєвіші риси процесу, а також зміст і призначення його основних інститутів Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: учебное пособие / С.В. Васильев. - Х. : Эспада. - 2001. - С. 23-40..

Під принципами господарського процесу розуміють основні засади (загальні керівні положення), що визначають характер організації господарського суду та його діяльності щодо здійснення правосуддя в господарських відносинах Притика Д.М. Арбітражний процес: навч. посібник / Д.М. Притика,

М. І. Тітов, В.С. Щербина та ін. - Ч. 2. - С. 26..

Проте багато вчених під принципами господарського процесу розуміють закріплені в законодавстві загальні керівні положення про господарські суди, що відображають найбільш важливі якісні особливості цієї процесуальної системи, визначають сутність і призначення всіх її основних інститутів і правил судового розгляду спорів Гусакян Р.Е. Арбитражний процесс: учебное пособие / Р.Е. Гусакян,

В.Ф. Тараненко. - М. : Юрид. лит., 1996. - С. 25..

За своєю юридичною природою принципи господарського процесу є нормами права, які відрізняються від звичайних норм більш загальним характером.

Принципи знаходять свій вияв і реалізацію у всій діяльності господарських судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі сторони правозастосовчої діяльності господарських судів. Тому дійсний зміст кожного з цих принципів та їх значення можуть бути розкриті лише в результаті аналізу відповідних норм законодавства про господарські суди та практику їх застосування.

У той самий час правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господарського процесу та відповідно обґрунтованого застосування їх на практиці.

Знання принципів забезпечує системний аналіз норм чинного господарського процесуального законодавства. Вони є відправними пунктами при тлумаченні процесуальних норм із недостатньо визначеним змістом, при виправленні недоліків у праві, дозволяють знайти правильне вирішення того чи іншого процесуального питання, якщо в чинному законодавстві відсутня відповідна норма.

Принципи також є орієнтиром у нормотворчій діяльності: вони визначають основні напрямки, перспективи розвитку господарського судочинства, служать критерієм оцінки обґрунтованості пропозицій щодо змін та доповнень до чинного законодавства.

На нашу думку, заслуговує на увагу запропонований В.Ф. Тараненко, поділ принципів залежно від об'єкта регулювання на дві групи:

1) принципи, які визначають організацію та устрій господарського суду (організаційні принципи);

2) принципи, які регулюють діяльність господарського суду (функціональні принципи) Гусакян Р.Е. Арбітражний процес. - С. 27..

До організаційних принципів належать:

1. Принцип призначення суддів господарських судів вищими виключно Президентом України. Судді призначаються на посаду Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції впродовж тридцяти днів із дня отримання такого подання в порядку, встановленому Законом України " Про судоустрій і статус суддів ". Перше призначення на посаду судді здійснюється Президентом України строком на п'ять років.

2. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи. Відповідно до ст. 4 - 6 ГПК України справи в місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цих судів, залежно від категорії й складності справи може бути розглянута судом у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами, а саме колегією у складі трьох суддів. Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України - колегією суддів у складі трьох суддів або більшої непарної їх кількості.

3. Принцип самостійності судів, незалежності недоторканності суддів і підлягання їх тільки законові. Цей принцип закріплений у ст. 129 Конституції України та в ст. 6, 47, 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року.

Згідно зі ст. 6 зазначеного закону суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування.

Відповідно до ст. 47 закону суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участі судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Ст. 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає недоторканність суддів. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.

Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником.

Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.

Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи вилучення, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, вилучення його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

4. Принцип мови судочинства. У загальному вигляді цей принцип закріплений у Конституції України, ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та в ст. 3 ГПК України, відповідно до норм яких судочинство здійснюється державною мовою. Судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

У судах поряд із державною можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" у порядку, встановленому процесуальним законом. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

5. Принцип гласності й відкритості господарського процесу. Цей принцип закріплений у п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України і в подальшому його розвинуто в ст. 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів ". Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом.

Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до ст. 4 - 4 ГПК України розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам про охорону державної, комерційної чи банківської таємниці, або коли одна зі сторін обґрунтовано вимагає конфіденційного розгляду справи і подає відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті. Наявність хоча б однієї з цих ознак тягне за собою обмеження дії принципу гласності. Про розгляд справи на закритому засіданні або про відхилення клопотання з цього приводу виноситься ухвала. Судовий процес фіксується технічними засобами й відображається у протоколі судового засідання.

Проте, на думку В.С. Щербини, якщо щодо державної, комерційної чи банківської таємниці, дотримання якої забезпечується державою шляхом відповідного правового регулювання, такі обмеження є цілком зрозумілими й виправданими, то ще одна ознака - наявність обґрунтованих заперечень однієї чи обох сторін - суперечить принципу гласності і зводить нанівець його значення. Суб'єктивний характер, невизначеність цього критерію ускладнюють його застосування на практиці, тому від нього, на думку автора, варто було б відмовитися Там само. - С. 35..

До функціональних принципів належать такі:

1. Принцип законності - є конституційним принципом, оскільки в ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначається, що органи державної влади (до яких належить і господарський суд) зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, передбачений Конституцією й законами України. Принцип законності як основну засаду судочинства встановлено також і в п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України. Законність у судочинстві має свої специфічні риси, обумовлені завданнями й засобами правосуддя. Завдання полягає в гарантуванні незалежності, недоторканності суддів (ст. 126 Конституції України, ст. 47,48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") і їх підкоренні тільки закону, а також забезпеченні умов, виключаючи сторонній вплив на суддів. Засобом правосуддя є принцип здійснення правосуддя в точній відповідності до законів. Особливості дії принципу законності в господарському судочинстві полягають передусім у зобов'язанні:

- розглядати всі спори, неухильно дотримуючись господарько-процесуальних норм;

- вирішувати господарські спори та інші віднесені до компетенції господарських судів питання в чіткій відповідності до закону та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини. Причому господарський суд має право визнати недійсним повністю або у відповідній частині договір, який суперечить законодавству, а також відмовити в задоволенні вимог сторін, якщо вони ґрунтуються на акті органів державного управління, який не відповідає чинному законодавству.

Важливою гарантією забезпечення цього принципу є те, що рішення, постанови, ухвали господарського суду можуть бути перевірені в апеляційному та касаційному порядку за заявою сторони, за поданням прокурора, як це передбачено ГПК України. Керуючись принципом законності, господарські суди вивчають і узагальнюють господарську судову практику, вносять пропозиції щодо вдосконалення законодавства. Вищий господарський суд України з метою забезпечення однакового вирішення спорів і жорсткого додержання законів дає керівні роз'яснення.

2. Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплений у п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4 - 2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та в розділі IV ГПК України (зокрема, ч. 1 ст. 22 установлює, що сторони користуються рівними процесуальними правами). Останнє положення означає, що закон установлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Реалізація зазначеного принципу передбачає, що, по-перше, суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою, безвідносно до того, між якими сторонами розглядається спір; по-друге, правовий статус учасників господарського процесу визначається лише процесуальними положеннями.

Будучи обумовленим демократизмом процесуальної форми, принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, обмеження будь-чиїх процесуальних прав. Це дозволяє сторонам вчиняти встановлені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права й виконувати покладені на них обов'язки.

3. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до цього принципу сторонам у господарському процесі забезпечуються широкі можливості в обстоюванні зайнятих ними в спорі позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвердження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення іншого учасника спору, знайомитися з матеріалами справи, висловлювати з їх приводу свої аргументи, брати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти у зв'язку з цим різні клопотання, ставити одне одному та іншим учасникам процесу запитання.

Цей принцип закріплений у п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України (змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх переконливості) та в ст. 4 - 3 ГПК України. З метою забезпечення реалізації цього принципу ч. 3 ст. 4 - 3 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства.

Зазначений принцип тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Засади змагальності передбачають:

- залежність дій суду від вимог позивача й заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі вимог, заявлених сторонами;

- можливість вільного використання засобів доказування;

- право кожної сторони доводити факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення;

- можливість надання сторонами додаткових доказів на пропозицію господарського суду.

Принцип змагальності діє на всіх стадіях господарського процесу.

Однак, визначаючи закріплення цього принципу як позитивне й прогресивне явище, слід відзначити непослідовність законодавця у вирішенні цього питання, яку можна пояснити недоліками законодавчої техніки. У класичному розумінні принцип змагальності означає, що суд не повинен зі своєї ініціативи збирати докази на користь тієї чи іншої сторони у разі, коли доказів, наданих сторонами, недостатньо для вирішення спору, а має розглядати справу за наявними доказами. Проте ст. 38 ГПК України зобов'язує суд витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи й матеріали, необхідні для вирішення спору. Очевидно, що витребування подібних доказів є можливим лише за клопотанням сторін у випадках, коли сторони з різних причин неспроможні подати ті чи інші докази. Витребування доказів може мати місце за ініціативою сторін або прокурора, але не з ініціативи господарського суду.

4. Принцип об'єктивної істини. Цей принцип означає вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цього принципу кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України). Спрямованою на запобігання можливій упередженості судді чи іншого недобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, за якою суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості (ч. 1 ст. 20 ГПК України). На реалізацію цього принципу спрямовані й інші правові інститути і норми ГПК України: перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами та перегляд їх в апеляційному і касаційному порядку; право господарського суду виходити за межі заявлених вимог тощо.

5. Принцип диспозитивності. Цей принцип прямо не закріплений у законодавстві, хоча його дія в господарському процесі не викликає сумнівів і заперечень. Він полягає в можливості для учасників господарського процесу і в першу чергу сторін розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, активно впливати на процес із метою захисту своїх прав і інтересів. Так, позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково чи не визнати його взагалі. Особливістю дії цього принципу в господарському процесі є його певна обмеженість, зумовлена тим, що господарські спори, які вирішуються господарським судом, частково зачіпають не лише приватноправові, а й публічно-правові інтереси. Тому господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси (ч. 6 ст. 22 ГПК України).

6. Принцип солідарності господарських інтересів сторін. Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що окремі категорії спорів, які визначені ч. 1, 3 ст. 5 цього Кодексу, можуть бути передані на розгляд господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для цієї категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

7. Принцип обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду. Цей принцип сформульовано в ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

8. Принцип оперативності. Цей принцип характеризує діяльність господарського суду як судового органу, спроможного в короткі, визначені Господарським процесуальним кодексом України строки відновити порушені контрагентами права суб'єктів господарювання. Сутність цього принципу полягає в тому, щоб при вирішенні справи в господарському суді найбільш повно, доцільно та своєчасно використовувати всі встановлені законом засоби для правильного й швидкого вирішення спору та усунення недоліків у господарській діяльності, які виявлені при розгляді справи. Значення цього принципу полягає в тому, що в поєднанні та взаємодії з іншими принципами він забезпечує правильне й своєчасне вирішення господарським судом своїх завдань у короткі строки при мінімальному витрачанні коштів як господарського суду, так і учасників спору.

9. Принцип безперервності судового розгляду. Судове засідання з кожної справи має відбуватися безперервно. До закінчення розгляду розпочатої справи або до відкладення її розгляду суд не повинен розглядати інші справи. Якщо у ході судового розгляду виникає необхідність відкласти або призупинити розгляд справи, має бути розпочате нове засідання.

Безперервність у розгляді однієї судової справи має певне значення для формування внутрішнього суддівського переконання, забезпечує врахування судом усіх обставин справи та цілісність вражень суду від матеріалів справи, зосереджує увагу суддів тільки на одній справі та її обставинах.

Джерела господарського процесуального права

Джерелами господарського процесу є нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють процедуру досудового врегулювання господарських спорів та процедуру господарського судочинства.

Юридичною основою норм, яка безпосередньо регулює організацію і порядок діяльності господарських судів, є Конституція України, в якій закріплені принципові положення, що мають основоположні значення для господарського судочинства.

Усі інші джерела господарського процесу класифікуються за двома підставами - за юридичним значенням і за предметною спрямованістю.

За юридичним значенням виокремлюють такі джерела: закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення органів державного управління та інших органів.

Предметна спрямованість нормативних актів поділяє їх на такі групи:

1) спеціалізовані акти (нормативні акти, які регулюють господарське судочинство);

2) інші акти (нормативні акти, які регулюють відносини в іншій сфері, але містять окремі норми, які зачіпають питання господарського судочинства або визначають особливості розгляду деяких категорій спорів) Кройтор В.А. Джерела господарського процесуального права: довідковий посібник / В.А. Кройтор. - Х. : Еспада, 2003. - С.3..

У ст. 6 Конституції України закріплено принцип здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Ст. 8 Конституції проголошено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду відповідності Конституції, в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй:

- якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

- якщо закон, який був чинним до прийняття чи введення в дію Конституції, після цього суперечить їй;

- якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовані, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

- якщо Укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Постановою пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено: якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

У розділі VIІІ Конституції закріплені принципи організації судів (територіальність і спеціалізація), незалежність і недоторканність суддів, вимоги щодо суддів і порядок їх призначення та обрання, основні засади судочинства.

Основними нормативними актами, які регулюють організацію, компетенцію та порядок діяльності господарських судів, є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" та Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України " Про судоустрій і статус суддів " визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також установлює загальний порядок забезпечення діяльності судів і регулює інші питання судоустрою.

Господарський процесуальний кодекс України містить норми, які регламентують увесь господарський процес.

Як зазначає В.А. Кройтор, значення ГПК України полягає в тому, що встановлений ним порядок вирішення спорів у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності гарантує дотримання законності, рівності сторін, створює необхідні умови для встановлення істини у кожному спорі, оперативного відновлення порушених прав учасників економічних відносин. Там само. - С. 5.

До джерел господарського процесу належить і Закон України "Про Конституційний Суд України". Відповідно до ст. 22 зазначеного Закону рішення Конституційного Суду обов'язкові до виконання на всій території України всіма державними органами, органами місцевого самоврядування і регіонального управління, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, громадянами, їх об'єднаннями.

Діяльність господарського суду регулюється й деякими нормами цивільного та цивільно-процесуального законодавства України. Так, згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України "Поняття позовної давності", позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відносини, пов'язані зі справлянням державного мита з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до господарських судів, урегульовані Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито".

Деякі норми господарського процесу містяться в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Норми цього Закону передбачають особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними стосовно норм ГПК України.

Законодавство, що регулює відносини, які виникають через недобросовісну конкуренцію, обмеження та попередження монополізму в господарській діяльності, регламентується главою 3 ГКУ, Законами України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про природні монополії", "Про захист прав споживачів", "Про рекламу" та ін. Окремі норми зазначених вище законів є також спеціальними щодо норм ГПК України.

Слід зауважити, що положення ст. 3 ГК України не поширюються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності виявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України Галянтич М.К. Господарське право України: підручник / М.К. Галянтич,

С.М. Грудницька, О.М. Міхатулін та ін. - К. : МАУП, 2005. - С. 118..

До джерел господарського процесу відносять і закони, які містять окремі норми, що стосуються провадження у господарських судах. Ними є Закони України "Про кооперацію", "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про інвестиційну діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про фермерське господарство" та ін.

Господарські суди України вирішують господарські спори на підставі міжнародних договорів. Наприклад, Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (укладена 20 березня 1992 р. у м. Києві, яка ратифікована Верховною Радою України 19 грудня 1992 р.). Ця Угода чинна в межах СНД.

У ст. 4 ГПК зазначено, якщо в міжнародних договорах України згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, застосовує норми права інших держав.

У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участі іноземного суб'єкта господарської діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

Важливе значення для розгляду господарських справ, удосконалення правозастосовчої практики господарських судів мають керівні роз'яснення Вищого Господарського Суду України, який дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства України щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Ці роз'яснення можна віднести до нормативного тлумачення норм права. Вони надаються з метою запобігання в процесі розгляду господарських спорів неправильному розумінню та неоднаковому застосуванню правових норм щодо практики застосування положень окремих законодавчих актів, предметом регулювання яких є господарська чи підприємницька діяльність, оподаткування, орендні відносини, захист права власності тощо.

Роз'яснення Вищого Господарського Суду не є офіційним тлумаченням. Останнє - це сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту й мети правових норм, яке здійснюється уповноваженим органом і має загальнообов'язкове значення. І тому офіційне тлумачення є загальнообов'язковою вказівкою щодо правильного розуміння й застосування певної норми. Відповідно до ст. 147 Конституції України право офіційно тлумачити Конституцію та закони України надане лише Конституційному Суду України. Роз'яснення ж Вищого Господарського Суду України можна віднести до нормативного тлумачення норм права, яке має такі види:

- автентичне - зміст норми права роз'яснює той самий орган, який її установив;

- легальне - загальнообов'язкове тлумачення змісту дає орган, який цю норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений чинним законодавством.

Запитання для самоконтролю

1. Чим об'єктивно підтверджується існування господарського процесу?

2. Що є предметом господарського процесу?

3. Що являє собою метод господарського процесу?

4. На які групи класифікують принципи господарського судочинства?

5. Що є стадією господарського процесу?

6. Які принципи господарського судочинства віднесені до організаційних?

7. Які принципи господарського процесу належать до функціональних?

8. Яке місце в системі джерел господарського процесу займають роз'яснення Вищого Господарського Суду України?

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком опорно-логічні схеми:

а) організаційні принципи;

б) функціональні принципи.

Список рекомендованих джерел

Нормативні акти

1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № 30. -

Ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. - 2001. - № 36. - Ст. 188.

3. Закон України " Про судоустрій і статус суддів " // ВВР України. - 2010. - № 41-42,43. - Ст. 529.

4. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" // ВВР України. - 1992. - № 31. - Ст. 440.

5. Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції "// ВВР України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

6. Господарський кодекс України // Голос України. - 2003. - 14 березня.

Навчальна література

1. Боровик С.С. Захист прав суб'єктів господарювання в арбітражних судах України / С.С. Боровик, В.В. Дунь, С.М. Мудрий. - К. : Оріяни, 2001. - 228 с.

2. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: учебное пособие / С.В. Васильев. - Х. : Эспада, 2001. - 368 с.

3. Гусакян Р.Е. Арбитражный процесс: учебное пособие / Р.Е. Гусакян, В.Ф. Тараненко. - М. : Юрид. лит., 1996.

4. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / уклад. В.Е. Беляневич. - К. : Юстиніан, 2002. - 544 с.

5. Галянтич М.К. Господарське право України: підручник / М.К. Галянтич, С.М. Грудницька, О.М. Міхатулін та ін. - К. : МАУП, 2005. - 424 с.

6. Кройтор В.А. Джерела господарського процесуального права: довідковий посібник / В.А. Кройтор. - Х. : Еспада, 2003. - 264 с.

7. Притика Д.М. Арбітражний процес: навч. посібник / Д.М. Притика, М. І. Тітов, В.С. Щербина та ін.- Х. : Консум, 2001. - Ч. 2. - 432 с.

8. Притика Д.М. Господарський процесуальний кодекс України: наук. практ. коментар / Д.М. Притика, М. І. Тітов, В.М. Гайворонський. - Х. : Консум, 2003. - 320 с.

9. Чернадчук В.Д. Господарське процесуальне право України: підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний та ін. - Суми: Університетська книга, 2006. - 331 с.

Размещено на Allbest.ru