Використання засобів народознавства в процесі формування трудової культури студентів технічного університету

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ НАРОДОЗНАВСТВА В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ТРУДОВОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Кочубей А.В., аспірантка

Анотація

народознавство трудовий культура інженер

У статті проаналізовано основні засоби народознавства з огляду на необхідність формування трудової культури майбутніх фахівців-інженерів у вищому навчальному закладі в умовах інтеграції України до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного простору.

Annotation

In the article the fixed assets of ethnology are analysed from point of necessity of forming of labour culture of future spetsialistov-ynzhenerov for higher educational establishment in the conditions of yntegratsii Ukraine to evropeyskomu to educational and scientific and technical space.

Виклад основного матеріалу

Постановка проблеми. Першочергове завдання сьогочасної педагогіки - створення системи національної освіти та виховання, системи, цілком відповідної потребам українського державотворення й формування високоосвічених, духовно багатих і морально стійких особистостей, гідних громадян демократичної європейської держави. Створення такої системи націлює на суттєві зміни і в системі вищої освіти. У реалізації сучасних навчально-виховних завдань ВНЗ, на які вказано в перспективній Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Концепції національного виховання, визначну роль повинна відіграти народна педагогіка, етнопедагогіка, національна культура й духовність; формування особистісних рис громадянина України, які включають у себе й трудову культуру, розвиток індивідуальних здібностей, готовність до трудової діяльності.

За висловами дійсного члена АП України М.Стельмаховича, український народ усю свою увагу зосереджував на формуванні в дітей працездатності, а зрілі особи, в першу чергу батьки, опікуни, вихователі й викладачі, покликані впливати на молоде покоління так, аби воно виросло й розвинулося в людей працьовитих, професійно компетентних, ініціативно творчих, корисних членів суспільства. Працьовитість, як компонент трудової культури, виховують працею. Істотне значення має використання трудових традицій українців.

На жаль, на сучасному етапі в Україні відчувається, що прабатьківська культура в занепаді, відійшли українці «від батьківської моралі, зрадили прабатьківським звичаям, дарованими предкам їхніми богами»[ 3 ], і тому, готуючи фахівців, можливо, майбутніх наших «провідників», викладачі зобов'язані передати і генетичну пам'ять, яку дехто вважає «пережитком минулого».

Наукове завдання дослідження. У статті ми спробуємо дослідити лише один аспект: формування трудової культури засобами народознавства. Чому саме трудової культури? Відповідь очевидна. Це актуально в умовах розбудови незалежної України. Концепція національного виховання на сучасному етапі передбачає вдосконалення особистісних рис громадянина України, які включають у себе і готовність до трудової діяльності.

Любов до трудової діяльності в сучасній системі національного виховання посідає важливе місце, адже трудова активність; творча працелюбна особистість, цивілізований господар формуються під впливом соціального середовища; у процесі трудового навчання, яке спрямоване на формування відповідних умінь І навичок професійної майстерності, готовність до діяльності в сучасних умовах ринкових відносин.

Кожна людина у свій час розпочинає трудову діяльність, але для цього потрібна моральна та психологічна підготовка, звичка працювати і мета - реалізувати свої знання і загалом весь наявний потенціал. Завдання родини і різноманітних навчальних закладів - забезпечити трудове виховання особистості.

Окреслимо поняття «трудового виховання». Трудове виховання - процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання її виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці [5].

Загальний аналіз досліджень з проблеми. Українська народна педагогіка зберегла традиції трудового виховання і трудової культури. За часів Київської Русі особливо популярними були збірники повчань психолого-педагогічного характеру. Визнаною педагогіко-літературною пам'яткою, яка свідчить про значний розвиток педагогічної думки на Русі, є «Поученіє Володимира Мономаха дітям», у якому автор турбується про те, аби діти росли сміливими, відданими рідній землі, закликає «... діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх, - нехай прийме її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я ], труждатися» [ 2 ].

З безцінних скарбів народної педагогіки черпали досвід трудового виховання дітей і підлітків В.О.Сухомлинський, Г.С.Сковорода, Т.Г.Шевченко, І.Я.Франко тощо.

К.Д.Ушинський головним завданням навчання і виховання вважав підготовку людини до праці. Він наголошував, що навчальна праця займає важливе місце в трудовому вихованні, вона, безумовно, є найскладнішою працею. Але навчання формує трудові якості лише тоді, коли має ознаки праці: усвідомлення поставленої мети; осмислення своєї ролі в досягненні поставлених завдань; напруження розумових сил; подолання труднощів і перешкод; самоконтроль.

Академік М.Г.Стельмахович, досліджуючи проблему трудового виховання, вказує, що працею виховуємо працелюбність.

О.В.Духнович вважав працю важливим засобом формування особистості. Він був переконаний, що необхідно поєднувати навчання з фізичною працею.

Поряд з науковим, педагогічно і психологічно обґрунтованим навчанням і вихованням особливе значення має використання надбань народної педагогіки, трудових традицій давніх українців.

У державній національній програмі «Освіта», наголошено: «Трудова підготовка здійснюється через трудове навчання протягом усього періоду навчання в усіх типах загальноосвітніх навчальних закладів» [ 1 ]. Головного значення в цьому процесі набуває використання досвіду народної педагогіки, залучення молоді до вивчення народних трудових промислів.

Мета дослідження - проаналізувати основні засоби народознавства, за допомогою яких формуємо в інженерів вищого навчального закладу трудову культуру.

Виклад основного матеріалу дослідження. Народна педагогіка мудра і ненав'язлива: це і мелодійна пісня, і прислів'я та приказки, і скоромовки, які будять розум, спонукають замислитися над невідомими явищами, почуттями людей тощо.

Уся народна педагогіка ґрунтується на праці, бо праця - першооснова життя суспільства. Праця (діяльність) - покликання людини й засіб її виховання. Народ опоетизовував працю, надавав їй неабиякої важливості в житті кожної людини. Про це свідчать прислів'я та приказки, які є узагальненою пам'яттю народу, висновками з досвіду життя, який надає право формувати погляди. Прислів'я і приказки - це ніби перелік неписаних законів, яким людина повинна слідувати в повсякденні, але вони не наказують, а рекомендують або не рекомендують, схвалюють або засуджують, бо за ними - мудрість, авторитет, дослідження багатьох поколінь. Тому на заняттях з будь-яких фахових дисциплін варто було б згадувати деякі прислів'я і приказки. Для прикладу:

- «Вперта праця все перемагає».

- «Сталь гартується в огні, а людина - в труді».

- «Щоб людиною стати, треба працювати».

- «Очам страшно, а руки роблять».

- «Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде».

- «Маленька праця краща за велике безділля».

- «Землю прикрашає сонце, а людину - праця».

- «Ходив рак сім літ по воду, а вертаючись, перечепився через поріг та й розлив, та й каже: отак чорт бере скору роботу!».

- «Слово - полова, а праця - диво».

- «Хто не працює, той не їсть».

- «Була б охота - наладиться кожна робота».

- «На чужий труд ласий не будь».

- «Щоб добре жити, треба працю любити».

Але очевидно, що немає в житті рецептів на всі випадки. Не виробили їх і прислів'я та приказки, хоча вони і є наслідком колективного шукання найкращих варіантів людської поведінки в різноманітних ситуаціях. Тому і «Сталь гартується в огні, а людина - у труді» і «Робота не вовк у ліс не втече», «Робота дурних любить», «Хто працює, того й поганяють» правильні, якщо вживати їх до речі, а не вискакувати з ними «як голий з конопель» «ні до ладу, ні до прикладу».

Якщо не вживати прислів'їв і приказок, то це, безумовно, спрощує й збіднює навчально-виховне наповнення заняття.

Загадки - стисле, зумисне завуальоване визначення якогось явища чи предмета, подане в алегоричній формі. У загадках з особливою силою проявились влучність спостережень над явищами природи, вміння народу їх узагальнювати, образне мислення, яскравість і виразність поетичної мови. Загадки завжди містять запитання, на яке потрібно відповісти. Це спонукає до роботи думки, розвиває кмітливість, винахідливість. По тому, як розгадує людина загадку, колись судили про її інтелектуальний рівень; загадка була мірилом мудрості й розуму.

Про велике пізнавальне і виховне значення загадок писав К.Д.Ушинський у своєму методичному пораднику до «Рідного слова»: «Загадки я вміщав не з тією метою, щоб дитина відгадала загадку, хоч це може часто статися, бо багато загадок - прості, а для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу: пристосувати відгадку, сказану, можливо, вчителем, до загадки і дати привід до цікавої та корисної класної бесіди, яка закріпиться в розумі дитини саме тому, що мальовнича і цікава для неї загадка заляже міцно в її пам'яті, приєднуючи до себе і всі пояснення, до неї прив'язані. Одне слово, я дивився на загадки, як на мальовничий опис предмета».

На практичних заняттях, а іноді і на лекціях, потрібно загадувати загадки, щоб запрацювала думка. Доцільніше, щоб це були загадки-шаради, загадки-задачі, загадки-жарти й вікторини. Вони користуються великим успіхом у молоді й дорослих як інтелектуальна розвага - перевірка кмітливості, дотепності, уваги. Для прикладу, на занятті зі студентами факультету водного господарства можна загадувати такі загадки:

- Один біжить, другий лежить, третій кланяється (вода, берег, очерет).

- Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить (річка).

- По якій дорозі півроку їздять на коні, а півроку без коня? (по річці).

- Не вода і не суша, на човні не пропливеш і ногами не підеш (болото).

На заняттях на факультеті гідротехнічного будівництва та гідроенергетики загадки:

- Через воду переводить, а сам з місця не сходить (міст).

На заняттях на факультеті прикладної математики такі:

- Чорний Іван, дерев'яний каптан: де носом проведе, там помітку кладе (олівець).

- Утрьох їдуть братці верхом на конячці (пальці, олівець).

- Скільки було: баба, дві матері, дві дочки і онука? (троє).

- У хлопчика стільки ж сестер, скільки й братів, а в його сестри сестер вдвоє менше, ніж братів. Скільки в сім'ї сестер і братів? (три сестри й чотири брати).

- У мене в двох кишенях є гроші; коло з однієї перекладу в другу один карбованець, то буде порівну, а коли з другої перекладу в першу один карбованець, то в першій буде вдвічі більше, ніж в другій (п'ять і сім).

- П'ять, п'ятнадцять, без двох двадцять, семеро, троє, ще й малих двоє (п'ятдесят).

- Знайшли гривеника і поділили: чоловікам по півтори копійки, жінкам по копійці, а дітям по чверть копійки. Скільки було чоловіків, жінок і дітей? (Один чоловік, п'ять жінок, чотирнадцять дітей).

І загалом в процесі спілкування зі студентами підбір загадок може бути такий:

- Хто мовчить, а всіх людей навчить? (книга).

- Білий кінь по чорному полю залишає білий слід за собою. З кінця в кінець скаче. Мовчки щось усім каже (дошка, крейда).

- Добре бачить, а сліпий (неписьменний).

- Біле поле, мудрий на нім оре (папір, писання).

- Хто найдальше бачить? (розум).

- Коли дурень розумний? (коли мовчить).

Як уже було наголошено в дослідженні, що найскладніша праця - навчальна, інтелектуальна. Розгадування загадок, золотих зерняток народної мудрості, - праця думки.

Гумор - різновид комічного, що характеризує перевагу позитивного моменту в смішному, здатність людини помічати піднесене за тим, що на перший погляд здається обмеженим і незначним, вбачати значуще в смішному і недосконалому, розкрити серйозність і значущість того, що зовні здається смішним. Гумор належить до всього душевного складу людини, її характеру[ 7 ].

Гумористичні твори - різні сміховинки, веселі оповідання, жарти, анекдоти тощо. В анекдотах виявляються різноманітні засоби української народної сміховинної культури. Ними миттєво відгукуються на насущні потреби буття. В анекдотах пояснюють, висміюють; сатирично викривають, засуджують. І дуже часто засуджують саме ледарів.

Дехто з викладачів, аби студенти перепочили, розповідає анекдоти, на жаль, не найвищої якості, а іноді і досить вульгарні. А чому ж не звернутися до фольклору!? Недаремно говорять, що люди ніби дзеркало. Усміхайтеся - і світ вертатиме вам посмішку. Посмішка незлостива, добра, - це найдієвіше зброя, яка усуває настороженість, агресивність, долає перешкоди в спілкуванні. Тонкий гумор навіть «важким» темам надає легкого, невимушеного характеру. Якщо викладач на занятті розповідає анекдот, гумореску, то вони повинні бути виваженими, доречними, до того ж супроводити розмову з безпосередністю й невимушеністю. Тоді і працюватиме студент на занятті з більшим ентузіазмом. Наприклад, на занятті зі студентами можна використати такі сміховинки.

1. У спудеїв різних курсів запитують: “Скільки буде два помножити на два?”.

Першокурсник, подумавши, відповідає: “Чотири”.

Другокурсник, зазирнувши у шпори, видає: “Чотири”.

Третьокурсник, озброївшись калькулятором, каже: “Чотири”.

Четвертокурсник, поклацавши на комп'ютері, відказує: “Чотири”.

П'ятикурсник: “А я що, зобов'язаний вам запам'ятовувати константи?!”.

2. Зустрічаються два однокурсники. Один - іншому:

- Як подумаю, який з мене інженер, то аж боюся до лікаря йти…

3. Студентів вузів ділять на три категорії:

- Студенти, що навчаються з задоволенням;

- Студенти, що вчаться без задоволення;

- Студенти, що з задоволенням не навчаються;

Одна з характерних рис ментальності українців - «тонкий український гумор». Саме завдяки цьому оптимістичному, скептичному погляду на життя українець помічає і, як правило, пробачає іншим певні природні та набуті вади людської натури.

Ми розуміємо, що народознавчий аспект - це не тільки ознайомлення з побутовою культурою; ми повинні передбачити ознайомлення студентів із здобутками народної професійної культури українців, яка є дивовижною сферою. Народні знання сформувались у процесі тривалого спостереження за різноманітними явищами природи, виробничого і життєвого досвіду, вони гармонійно переплітались із віруваннями і уявленнями. Селяни дотримувались і обрядових традицій, і технологічних операцій під час будівництва, вирощування хліба тощо.

Варто наголосити, що, зважаючи на сучасні наукові знання, ми оцінюємо рівень опосередкованого розуміння і застосування їх у життєвій практиці предків, для яких людина + природа = гармонія, злагода в усіх проявах.

Згрупувавши народні знання, простежуємо бачення дійсності у сфері інженерії, будівництва, астрономії, метеорології, ботаніки, зоології, медицини, ґрунтознавства та ін. Ці знання варто було б використати, готуючись до вступних занять; на заняттях, вважаємо, доречно й цікаво робити час від часу народознавчі екскурси в минуле. Це підвищить зацікавленість студентів до предмету й спонукатиме пишатися предками, які, перебуваючи в оточенні дикої, недослідженої природи осягали закономірність і взаємозумовленість багатьох явищ. Неймовірна працездатність і мудрість допомогли досягти таких знань [ 6 ].

Для прикладу, на заняттях з математики, яка є профілюючою дисципліною на інженерних спеціальностях, потрібно наголосити, що умовне і своєрідне окреслення мір часу, довжини, обсягу виникло в процесі трудової діяльності людини. Тривалий час ці виміри стандартизувалися, набували певного вигляду, визнаного у людському середовищі. Величини поширювалися під час обмінних торгових операцій. Набуті з досвідом навички виміру закріплювались у повсякденні, хоча треба визнати, що паралельно засвоювались і загальноприйняті уніфіковані зміни.

Визначали тривалість дня, зважаючи на виробничі процедури. Наприклад, день прирівнювали до півгектара поля, тобто за кількістю часу, затраченого на обробіток («день полоти», «день молотити»). Свого роду вимір працею. На заняттях варто запропонувати завдання розрахувати свій день кількістю виконаної роботи; «на день роботи» - про який обсяг виконаної ними роботи можуть сказати студенти?

Під час проведення виховних годин не зайве згадати про народні знання з медицини. Потрібно потрудитись, щоб самому надати при потребі лікарську допомогу. «Без труда не будеш ні гарний, ні здоровий як душею, так і тілом».

Народна медицина виникла ще в доісторичні часи. Засоби для самозбереження люди шукали в навколишній природі. Навчальна праця в цій ситуації відігравала велику роль. Студенту, людині, яка формується як особистість, необхідно потрудитись засвоїти ці знання, в яких поєдналися позитивні емпіричні знання з засобами лікувальної магії.

Особливої гостроти набуло в сучасних умовах поняття моралі та етики. Молодь (і не тільки) недостатньо шанують головні чинники народної моралі: ідеали добра, милосердя, людяності, честь, гідність, працелюбність.

Ми зобов'язані нагадати студентам, як високо цінувалася честь трудової людини. У народній етиці важливого значення набувало співвідношення рис людини з якісною характеристикою її праці. Були, наприклад, повір'я, що у нечесної людини земля не родить, а в бочкаря, який щось вкраде, розбігатиметься клепка; непрацьовитого чоловіка вважали нечесним. Студенти, які лише користуються плодами чужої праці, а самі нічого не творять, не беруть участі в трудовій діяльності - нечесні, і в першу чергу перед собою. Адже продукт праці як суспільно корисний продукт впливає і на ставлення до праці, і на стосунки між людьми в процесі діяльності. Продукт праці сам спонукає до творчої діяльності. Творча праця залежить від волі, а результату творчої праці передує робота думки. Якщо студент не працює, значить він і не думає, а це означає, що він нецікавий оточенню як особистість.

Висновки

У трудовій діяльності, в найдосконаліших її формах виявляється вся багатогранна сутність людини. Саме в трудовій діяльності, у творчій праці знаходять свій дійовий прояв усі душевні сили, наміри, почуття. З виникненням трудової діяльності цілковито змінилося ставлення людини до природного світу. Людина, яка не працює, не спроможна бачити красу світу, не може в повній мірі насолодитися життям.

Український народ відзначається неймовірною працьовитістю і свій досвід виховання нової людини залишає в прислів'ях, загадках, піснях тощо. Повернення до духовного коріння народу та світової педагогічної думки ставить у центрі нашої уваги особистість студента з його здатністю до розвитку та саморозвитку.

Юрій Руденко писав: «Освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національним шляхом »[ 3 ]. Справжня освіта не може існувати в «чистому вигляді», тобто поза традиційною культурою певної нації. Тому наш святий обов'язок - заглиблюватися і вивчати народні скарби педагогічної науки і культури.

Література

1. Концепція трудової підготовки школярів України. Проект // Освіта. 1993.30 серпня. с.4.

2. Літопис Руський / Переклад з давньоруської Л.Є.Махновця. К., 1989. с.454-461.

3. Лозко Г.С. Українське народознавство.К.: Зодіак - ЕКО, 1985.368с.

4. Народ скаже - як зав'яже. Українські народні прислів'я, приказки, загадки / За редакцією В.Я.Андрущенка та інші - Київ: Веселка, 1971.228с.

5. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 504с.

6. Українське народознавство: Навчальний посібник / За ред. С.П.Павлюка та ін. Львів: Фенікс, 1994.608с.

7. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука.2 вид., перероб.і доп. К.: Головна редакція УРЕ, 1986. 800с.

Размещено на Allbest.ru