Особливості мовленнєвої діяльності дітей із церебральним паралічем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості мовленнєвої діяльності дітей із церебральним паралічем

Мовні порушення при дитячих церебральних паралічах

Різним формам дитячого церебрального паралічу властиве різне ураження окремих аналізаторних систем та їх взаємодії, що зумовлює варіативність мовленнєвих порушень. На мовленнєвій діяльності хворих дітей позначаються нестійкість і труднощі переключення уваги, порушення фонематичного слуху, звукобуквених уявлень, слухової та логічно-смислової пам'яті, мовленнєвої діяльності, порушення дихання та голосу. Частота мовленнєвих порушень при дитячому церебральному паралічі становить 80%.

Специфіка порушень мовлення і ступінь їх вираженості залежить від важкості та локалізації уражень головного мозку. Це пов'язано, перш за все, з більш повільним темпом дозрівання коркових мовленнєвих зон. Але великий вплив має також обмеження обсягу знань і уявлень про навколишній світ, недостатність предметно-практичної діяльності та соціальних взаємин. У перші роки життя дитина з церебральним паралічем часто перебуває у лікувальних закладах. Накопичення негативних емоцій, реактивні стани у зв'язку з дезадаптацією та розлученням із матір'ю також складають несприятливі умови для розвитку мовлення. Неправильне виховання у сім'ї за типом гіперпротекції може теж гальмувати розвиток мовлення, при цьому не формується потреба в діяльності та мовленнєвому спілкуванні.

Відзначається різна частота і своєрідний характер мовної патології залежно від форми дитячого церебрального паралічу, а також від етіології й патогенезу.

Найбільш важкою формою дитячого церебрального паралічу є подвійна геміплегія. При ній мовні порушення становлять 100% випадків, вони відрізняються різноманітністю і тяжкістю. У більшості дітей зі спастичною диплегією, з незначним ураженням рук, в етіології якої серед інших причин значне місце займає недоношеність і асфіксія при народженні, найбільш частою формою мовних порушень є затримка мовного розвитку з псевдоалалійними явищами, рідше спостерігаються алалія й дизартрія. При спастичній диплегії з ураженням рук розлади мови відрізняються великою частотою (у 89,6% за Є.М.Мастюковою) і вираженістю. У дітей з цією формою найчастіше спостерігаються псевдобульбарна дизартрія в поєднанні з недорозвиненням мови. У інших симптоматика дизартрії поєднується з алаліиними синдромами, виявити які можна лише у процесі логопедичних занять і динамічного спостереження, В міру зменшення артикуляційних розладів удається виявити чисті алалійні симптоми. При геміпаретичній формі частота мовних порушень становить 61,4% при правосторонньому геміпарезі і 65,3% випадків при лівосторонньому геміпарезі. Найчастіше спостерігається затримка мовного розвитку, іноді зі своєрідною недостатністю інтонаційно-музичного боку мовлення. Значно рідше при цій формі зустрічаються псевдобульбарна дизартрія й алалія.

При гіпокінетичній формі, зумовленій гемолітичною хворобою новонароджених, у зв'язку з резус - і груповою несумісністю, мовні порушення також часті. Спостерігаються різні форми екстрапірамідної дизартрії. У деяких випадках картина мовної патології буває складною, особливо тоді, коли екстрапірамідна дизартрія поєднується з моторними псевдоалалійними й алалійними синдромами. При цьому дизартричні порушення найчастіше ускладнюються недорозвиненням сенсорного боку мови.

Тонічно-астенічна форма церебрального паралічу супроводжується вираженими мовними порушеннями: мозочковою, рідше псевдобульбарною дизартрією.

Мовленнєві порушення у дітей з церебральним паралічем складні й різноманітні. Найбільш важкою формою, коли мовлення взагалі неможливе внаслідок паралічу мовленнєвих м'язів, є анартрія.

Комплексний підхід (клінічний, логопедичний, психологічний) до вивчення мовлення учнів при цьому захворюванні дозволив виділити кілька його основних форм: дизартрії; алалії; затримка мовленнєвого розвитку; мовленнєве недорозвинення через порушення слуху.

Іноді важко виділити "чисту" форму порушення мовлення, частіше клінічна картина мовленнєвих розладів має змішаний характер.

Дизартрії

Частою формою мовленнєвих розладів при дитячому церебральному паралічі є дизартрія. Під дизартрією прийнято розуміти порушення всієї звукової системи мовлення, зумовленого органічною недостатністю іннервації мовнорухової мускулатури. Клінічне поняття дизартрії значно ширше, його застосовують і щодо розладів мовлення, спричинених іншими формами мовнорухової недостатності (апраксична дизартрія за Є.Н. Вінарською).

Поряд з артикуляційними розладами при дизартріях спостерігається порушення дихання, голосоутворення, а також синхронізації між диханням, фонацією й артикуляцією. Дизартричні розлади спостерігаються при ураженні різних рівнів центральної нервової системи: кори лівої і правої півкуль, підкоркових ядер, чотиригорбикового тіла, ніжок мозку, варолієвого мосту, довгастого мозку. Залежно під локалізації порушення клінічні прояви дизартрії не однакові.

Більшість авторів у дітей з церебральними паралічами розрізняють такі форми дизартрії: псевдобульбарну, коркову, екстрапірамідну, мозочкову.

Нерідко дизартрії при даному захворюванні носять змішаний характер, спостерігаються поєднання різних варіантів дизартрії у одного й того самого хворого.

Найбільш поширеною формою є псевдобульбарна дизартрія. При важкій формі псевдобульбарної дизартрії характерним є розлад як загальної, так і мовленнєвої моторики. Артикуляційний рух дитина здійснює дуже повільно, часто не може довести його до кінця; їй важко зробити повторні рухи. М'язи артикуляторних органів надмірно напружені, відзначаються насильницькі рухи у цих м'язах - гіперкінези.

У дітей з псевдобульбарною дизартрією обличчя амімічне, утруднені жувальні та ковтальні рухи, сильна слюнотеча. Мовленнєве дихання порушено, відзначаються дихальні спазми. Темп, виразність та інтонація мовлення страждають. Голос глухий, здавлений, іноді з гугнявим відтінком. Утруднені довільні рухи артикуляційних органів; язик під час висовування відхиляється вбік, дитина не може здійснювати бокові рухи язика, підняти його до верхньої губи. Спостерігаються гіперкінези язика, які виявляються у його посмикуванні, хвилеподібних рухах. Обмежені довільні рухи губ: дитина не може витягнути губи, надути щоки.

Порушення іннервації впливає на вимову всіх або деяких приголосних звуків; часто шиплячі, свистячі, звуки "р" та "л" вимовляються дефектно, іноді вони відсутні зовсім. Викривлення вимови інших звуків буває нестійким: в одних словах воно виявляється, в інших - ні. Дуже часто порушується звуковимова м'яких приголосних. Голосні звуки вимовляються неясно, іноді з гугнявим відтінком.

Виокремлюють спастичну і паретичну форму псевдобульбарної дизартрії. Спастична форма характеризується постійним підвищенням тонусу в м'язах язика та губ. Язик напружений, відтягнутий назад, кінчик не виражений. Губи також спастично напружені. Спостерігається обмеженість активних рухів в артикуляційних м'язах. Спастичність мовленнєвих м'язів поєднується з еластичністю скелетних.

У важких випадках спастичної форми псевдобульбарної дизартрії мовлення стає незрозумілим; воно складається з окремих звуків, вимова яких дуже утруднена. Спостерігаються синкінезії (супровідні рухи), поверхневе дихання з порушеним ритмом і поверхневим видихом. На відміну від гіперкінезів синкінезії виникають тільки під час виконання рухів і відсутні у спокійному стані.

При паретичній формі псевдобульбарної дизартрії спостерігається зниження м'язевого тонусу. Гіпотонія у мовленнєвих м'язах, як правило, поєднується зі слабкістю скелетних, мімічних і жувальних м'язів. Язик розпластаний у порожнині рота, неповороткий, губи в'ялі, внаслідок чого не змикаються, рот напіввідкритий, слиновиділення.

Для паретичної форми псевдобульбарної дизартрії характерним є порушення звуковимови проривних губних звуків, язиково-альвеолярних і голосних. Голос має носовий відтінок.

Паретичну псевдобульбарну дизартрію слід розмежовувати з бульбарною дизартрією, яка характеризується периферійним парезом мовленнєвих м'язів на відміну від центрального парезу при псевдобульбарній формі. Якщо при псевдобульбарній дизартрії порушуються переважно довільні рухи мовленнєвої моторики, то при бульбарній - порушуються як довільні, так і мимовільні. Різною є також специфіка порушень звуковимови: при бульбарній формі спостерігається оглушення голосних і дзвінких приголосних, при псевдобульбарній - буває як оглушення, так і дзвінка вимова приголосних. Специфічна також вимова голосних звуків: при псевдобульбарній дизартрії їх артикуляція відсунута назад, а при бульбарній - відзначається наближення артикуляції голосних до нейтрального звуку.

Екстрапірамідна (підкоркова) дизартрія. Клінічна картина цієї форми мовленнєвого порушення різноманітна і залежить від локалізації процесу. Залежно від цього виділяють дві форми: гіпокінетичну І ригідну. Обидві форми нерідко поєднуються. При гіпокінетичній формі розладу вимова непостійна, часто залежить від ступеня вираженості насильницьких рухів у мовленнєвій мускулатурі. Гіперкінези язика і губ грубо спотворюють мовлення хворого. В момент виражених гіперкінезів дитина зовсім не може говорити, лише при зникненні їх вона може сказати слово. Гіперкінези м'язів мовленнєвого апарату можуть бути різного виду: червоподібні скорочення, швидкі й ритмічні скорочення одних і тих же м'язів, швидкі скорочення різних м'язових груп, дрижання. Внаслідок гіперкінезів у міжреберних м'язах і м'язах діафрагми грубо порушується дихання, плавність мовлення, виникає насильницький стогін, викрики. У деяких хворих спостерігається зниження м'язевого тонусу в артикуляційному апараті. При цій формі дизартрії ряд авторів відзначають мінливий м'язевий тонус.

Клінічною особливістю ригідної форми екстрапірамідної дизартрії є те, що тонус в артикуляційній мускулатурі буває підвищеним. Підвищення тонусу може поширюватися на м'язи гортані, дихальну мускулатуру, зумовлюючи розлади голосоутворення і дихання. Страждає не стільки артикуляція, скільки мелодія, темп мовлення, інтонація. Мовлення стає монотонним, повільним (брадилалія), затухаючим.

Мозочкова дизартрія. Ця форма спостерігається при ураженні мозочка та його зв'язок. Мова повільна, втрачає свою плавність, порушується нормальний темп і ритм мовлення. Хворий ставить наголоси не на потрібних складах - "скандована мова". М'язевий тонус в артикуляційній мускулатурі змінюється. Найчастіше спостерігається його

зниження. М'язи язика і губ, м'якого піднебіння стають дрібними, обмежується їх рухливість. Жування ослаблене. Рух лицьової мускулатури в'ялий, обличчя амімічне. Порушується координована робота всіх м'язів мовного апарату.

Мозочкова дизартрія характеризується скандованим, уповільненим мовленням, згасанням тонусу на кінець фрази. М'язи язика і губ характеризуються зниженим тонусом з обмеженою рухливістю, язик розпластаний у порожнині рота; його рухи недостатньо точні: з перебільшенням або недостатністю обсягу рухів, відзначається легке тремтіння під час тонких цілеспрямованих рухів. Більшість звуків вимовляється з носовим відтінком.

Коркова дизартрія. У дітей з церебральним паралічем коркова дизартрія ізольовано зустрічається рідко, частіше вона поєднується з іншими порушеннями мови, характеризується вибірковим корковим парезом м'язів артикуляційного апарату. Для діагностики цієї форми дизартрії необхідним є ретельний нейролінгвістичний аналіз.

При цій формі дизартрії спостерігається заміна звука на інший, до того ж вона може відбуватися у кількох звукових варіантах як за місцем, так і за способом утворення. Як правило, шиплячі та звук "л" звучать пом'якшено, "р" і "л" замінюються звуком "й". Довільні рухи язика й губ утруднені. Особливо складним є процес оволодіння диференційованими рухами мовленнєвого апарату, особливо кінчика язика та його спинки. При проханні зробити рух тільки одним кінчиком язика виникають надмірні рухи губ.

При корковій дизартрії виявляються ізольовані ураження окремих м'язів артикуляційного апарату. Клінічна картина цієї форми мовленнєвого розладу нагадує псевдобульбарну дизартрію, але, на відміну від останньої, при корковій дизартрії немає слиновиділення, а також порушень голосу і дихання. Основним симптомом названого порушення є апраксичні розлади рухів артикуляційного апарату. При мовленні відбувається часта заміна одних звуків іншими. При цьому зазначені паралалії носять нестабільний, нестійкий характер.

Алалія

Відсутність чи недорозвинення мовлення у дітей при достатньому для розвитку мовлення слухові й інтелекті. Алалія виникає в результаті ушкодження мовних центрів кори головного мозку в дородовому і родовому періодах, а іноді в перші роки життя дитини, коли мова ще не розвинулась. Порушень артикуляційної мускулатури при алалії немає. Залежно від ступеня тяжкості клінічна картина алалії буває різною. При моторній алалії в легких випадках експресивна мова розвивається повільно. У важчих випадках алалії мова повністю відсутня або складається з белькотіння, уривків слів. Тяжкість і клінічна картина мовленнєвого розладу визначаються часом, локалізацією і поширеністю мозкового ураження.

Алалія у дітей з церебральним паралічем часто поєднується з дизартрією. Правильна діагностика алалії і відмежування її від порушення мови при первинному інтелектуальному дефекті чи туговухості має велике значення для логопедів і педагогів спеціальних шкіл-інтернатів, інтегрованих класів, де навчаються діти з церебральним паралічем.

Розрізняють дві клінічні форми алалії: моторну і сенсорну.

При моторній алалії діти цілком задовільно розуміють звернену до них мову, їм доступне розуміння значення багатьох слів, понять, чисел; вони непогано виконують інструкції, але самі говорять з великими труднощами. Словниковий запас і граматична будова мови у них недорозвинені.

Формування мовних систем у цих дітей протікає своєрідно й різко відрізняється від нормального розвитку мовлення дитини у процесі онтогенезу. При значному недорозвиненні активного словника порушується розуміння мови, її семантичний бік. Усі ці розлади сприяють недорозвиненню внутрішнього мовлення, мислення й інтелекту. Особливо чітко цей дефект проявляється у шкільному віці, що утруднює засвоєння шкільної програми, незважаючи на первинну збереженість розумового розвитку. Іноді важко розмежовувати моторну алалію від недорозвинення мовлення при олігофренії у дітей з церебральним паралічем, оскільки прояви мовленнєвої недостатності у моторних алаліків і олігофренів на певних етапах розвитку мають схожі риси: недорозвинення словника, неправильне відтворення структури складних слів, аграматизми, диспропорційний розвиток імпресивного й експресивного словників.

При сенсорній алалії дитина не розуміє зверненої до неї мови, сама ж може безглуздо вимовляти окремі слова чи навіть фрази. Чиста форма сенсорної алалії спостерігається рідко, частіше буває змішана форма -сенсомоторна.

При цій формі мовні порушення найбільш тяжкі. Встановити контакт з такими дітьми іноді майже неможливо: вони не розуміють зверненої до них мови, самі не говорять. При сенсорній алалії порушується формування в першу чергу депресивного мовлення: дитина не реагує на звернену до неї мову, на звуки навколишнього середовища, від чого і справляє враження туговухої чи глухої.

Диференціальна діагностика змішаної форми алалії від глибокої розумової відсталості становить великі труднощі. Лише при ретельному спостереженні за дитиною стає зрозумілим, що при змішаній формі алалії, на відміну від олігофренії, дитина проявляє інтерес до навколишнього, відчуває радість при вигляді близьких, друзів, почуття прихильності до них, важко адаптується в умовах нового середовища, сторонніх осіб, при цьому у неї з'являється відчуття туги, тривоги, страху.

Затримка мовного розвитку

У дітей, які страждають церебральним паралічем у зв'язку із затримкою розвитку окремих відділів мозку, може спостерігатися затримка мовленнєвого розвитку з псевдоалалійним і дислалійним синдромами.

Затримку становлення мовленнєвої функції в дітей з церебральним паралічем багато авторів пояснюють патологією всієї мовнорухової функціональної системи і особливо її аферентної ланки (К.А.Семенова, Є.М.Мастюкова, М.Я.Смуглін). Нерідко пізній розвиток мовлення залежить від пізнього формування рухових навичок. Відзначається паралелізм між руховим і мовним розвитком дітей з церебральним паралічем.

У структурі псевдоалалійного синдрому велику роль відіграє порушення слововимови, формування граматичної будови мови.

Останнє може залежати і від недостатнього мовленнєвого спілкування, недорозвинення комунікативної функції мови, порушення просторового сприймання.

На відміну від моторної алалії симптоматика при цій формі мовної патології менш виражена і менш постійна, письмова мова не завжди порушується. В міру відновлення мовнорухових функцій ці порушення поступово зникають.

Є.М.Мастюкова на підставі клінічного вивчення затримки мовного розвитку в дітей з церебральним паралічем виділяє кілька факторів, які зумовлюють цю патологію. Виражені рухові розлади як самостійний фактор, а також у поєднанні з іншими порушеннями (інтелектуальна недостатність, соматична ослабленість, несприятливі умови оточення (мікросередовища), недостатнє мовне й емоційне оточення, виражені порушення діяльності, недостатність кінестетичного, слухового й зорового сприймань) можуть зумовлювати більш пізнє формування мовної функції, тому й клінічна картина затримки мовного розвитку досить своєрідна.

Мовне недорозвинення у зв'язку з порушенням слуху. Нерідко у дітей з церебральним паралічем спостерігаються дефекти слуху, особливо при гіперкінетичній його формі. Найчастіше спостерігається зниження слуху на високочастотні тони і збереженість його на низькочастотні, недостатність слухової уваги, труднощі у визначенні звука в просторі. Порушення слухового сприймання, що поєднується з недостатністю кінестетичних відчуттів у мовній мускулатурі, призводить до недорозвинення фонематичного слуху. Будь-яка патологія чи затримка розвитку слухового сприймання може призвести до затримки мовного розвитку чи до грубого недорозвинення мови. Раннє розпізнавання недостатності слухового сприймання у дітей з церебральним паралічем має велике значення в роботі логопеда чи педагога.

мовлення дитячий церебральний параліч

Порушення читання і письма

Діти з церебральними паралічами важко засвоюють навички читання і письма. При дислексії (порушення читання) спостерігаються своєрідні труднощі у засвоєнні навичок читання: перестановка звуків, змішування подібних по написанню букв, пропуск рядка. Довгий час діти читають повільно, по складах, часто вгадують слова, перекручують фонеми, невірно сприймають найпростіші тексти.

Порушення письма - дисграфія. Дітям важко з'єднувати букви у слова, а слова у фрази, тому вони спотворюють графічний образ букв, замінюють і пропускають їх, переставляють букви і склади.

Для володіння навичками письма необхідний повноцінний фонематичний слух і звуковий аналіз, постійний зв'язок і взаємодія мовно-слухової, мовно-рухової і зорово-моторної системи. Дитина повинна не тільки виділяти звукові елементи, але і зобразити їх на письмі у графеми, а графеми - у кінеми. При дитячих церебральних паралічах кожна з цих операцій, необхідних для письма, може бути недостатньою, що зумовлює специфічні труднощі в оволодінні письмовою мовою. Це може бути пов'язане з несформованістю розумових дій у звуковому аналізі, і тоді при розвитку усної мови діти не готові до навчання грамоти. Або мають погано розвинені зорові уявлення, недорозвинений оптико-просторовий гнозис. У таких випадках діти не впізнають букви, довго не можуть їх запам'ятати.

Характерною особливістю порушень письма у дітей з церебральними паралічами є його дзеркальність. Дзеркальність письма найбільш частіше спостерігається у дітей з правостороннім геміпарезом при письмі лівою рукою. Діти малюють і пишуть справа наліво і асиметричні букви зображують дзеркально. Вони плутають подібні по написанню графеми, пропускають склади, букви, змішують і заміняють приголосні, близькі за місцем і способом артикуляції. Промовляння викликає ще більш виражене змішування.

Письмо включає ряд специфічних операцій: аналіз звукової сторони слова, звукобуквений аналіз слова. Перша умова письма - виділити послідовність звуків у слові. Друга умова - уточнення звуків, переведення фонем у графеми, автоматизація фонем на письмі. Великі труднощі у дітей з церебральним паралічами виникають при написанні творів, оповідань, що можна пояснити недостатністю операцій задуму і відбору слів. Мовні порушення у дітей з церебральними паралічами рідко бувають ізольовані, частіше вони об'єднуються.

Складність патогенезу і клінічних проявів різних форм мовних розладів визначає необхідність комплексного, динамічного медико-логопедичного підходу до їх діагностики й лікування.

До лікувальних заходів слід включати диференційовану медикаментозну терапію (залежно від форми дитячого церебрального паралічу, характеру порушення мови, віку дитини), фізіотерапевтичне лікування, лікувальну фізкультуру, масаж у поєднанні з логопедичними заняттями.

Правильна діагностика перелічених порушень має велике значення для розроблення змісту й методики корекційної роботи. Завданням диференціальної діагностики є відмежування дизартрії від дислалії та алалії. Необхідним є ретельне обстеження всіх боків мовлення дитини з церебральним паралічем, вивчення стану її загальної і мовленнєвої моторики, будови артикуляційного апарату.

На початку дослідження на основі документації та бесіди з батьками з'ясовуються дані про психомоторний розвиток та мовний розвиток дитини, про перенесені хвороби. У мовленнєвій картці фіксується діагноз дитини, вказується форма ДЦП, наявність психоневротичних розладів на основі висновку психоневролога.

Логопедом з'ясовується стан зору і слуху дитини. Зниження слуху часто спостерігається при наявності гіперкінезів. Частіше відмічається його зниження у високочастотному діапазоні звуків і збереження у низькочастотному. Це має орієнтувати логопеда на характер порушень звуковими. Дитина з гіперкінетичною формою церебрального паралічу може не чути звуків високої частоти ("т","к", "с", "п", "є", "ф", "ш"), мати труднощі в їх вимові, пропускати їх у мовленні, замінювати іншими звуками тощо.

Размещено на Allbest.ru