Значення гри у психічному розвитку дитини дошкільного віку

Предметно-маніпулятивна гра має велике значення для розвитку у дитини уяви, яка є основою творчих здібностей. Вміння комбінувати предмети необхідне в багатьох видах художньої творчості, зокрема таких, як дизайн, архітектура, моделювання. Дорослі зможуть підтримати в дітях цю здібність до «дослідження», якщо самі зрозуміють цінність такої «безцільної» творчості або пізнання і зможуть пригадати, яку радість вони приносять людині саме своєю необов'язковістю, непрактичністю та відчуттям свободи.

У віці 3-4 років у дітей зберігається мимовільний характер основних психічних процесів - уваги, пам'яті, мислення; вони постійно чимось зайняті, у них безліч особистих планів та задумів. У грі це відбивається як розквіт ігрових дій. Дорослий привертає дитину в першу чергу як партнер по цікавій спільній діяльності.

Через перераховані особливості ефективними виявляються два ігрові прийоми: включення пізнавальної діяльності і навчання в продуктивну діяльність; елементарне практичне дослідження та експериментування. Так, на заняттях математикою продовжується лінія маніпулятивної гри в процесі аплікації з математичним змістом і проведення дослідів. Головна умова збереження саме ігрового характеру заняття - велика ступінь свободи вибору самою дитиною матеріалу та способів його використання. Наприклад, діти виконують колективну абстрактну аплікацію на тему «Кола». Для цього їм пропонуються кола самого різного розміру і кольору, і кожна дитина вибирає потрібні їй кола, довільно розташовує їх на загальному листі, повторює цю операцію стільки разів, скільки захоче. Інший прийом - введення персонажа, від імені якого вихователь пропонує те або інше завдання. Важливо, що персонаж сам є носієм того змісту, на який на даному занятті ми хочемо звернути увагу дитини. Цим він відрізняється від казкових героїв, що виконують чисто розважальну функцію. Звернемося до прикладу.

Заняття «Місто кольорових чоловічків. Червоний» (Виготовляється персонаж - чоловічок-гном, з голови до ніг одягнений в червоне. По характеру це активний, енергійний персонаж, який голосно і досить швидко говорить і постійно знаходиться в русі. Він приносить дітям картинки із зображенням різних предметів червоного кольору, зокрема червоне коло та червоний трикутник. Педагог веде заняття від його імені.

«Здрастуйте, дорогі хлоп'ята! Привіт вам з Міста кольорових чоловічків! У кожного з вас, напевно, є свій улюблений колір. Який колір ти любиш, Петя? А ти, Маша? Ви ще не здогадалися, який мій улюблений колір? Так, звичайно, це - червоний, червоний, червоний! Скоріше скажіть, що буває червоного кольору? (Слідують відповіді, і вихователь вже від своєї особи «наводить» дітей на перерахування червоних овочів, фруктів. Потім можна обговорювати, що означає червоний сигнал світлофора, червоне забарвлення капелюшка отруйного гриба мухомора та сонечка. Яке враження справляє автомобіль червоного кольору? Червоне плаття? Туфлі? Рукавички?)

А ви знаєте, що у наших предків-слов'ян весільне плаття було не біле, а червоне? (Показ ілюстрації). Червоний означало «красивий».

Друзі, я приніс вам багато красивих червоних картинок. Чи не зробите ви прикрасу для мого будинку - червону і красиву?»

Діти отримують піднос з вирізаними наперед картинками, на яких зображені різноманітні предмети червоного кольору, і складають колективну аплікацію. Червоний чоловічок пропонує повісити роботу на стіні в групі і прощається, обіцяючи, що наступного разу до дітей прийде новий гість.

Середній вік (4-5 років) є абсолютно особливим по відношенню як до молодшого, так і до старшого дошкільного віку. У цьому віці, як ні в якому іншому, діти із задоволенням слухають чарівні казки. Експеримент показав, що найефективніший спосіб зробити інформацію цікавою для дитини чотирьох-п'яти років - одушевлення. Проте одушевленню підлягає сам освітній зміст. Так, в середній групі одушевляються числа першого десятка. Не Карлсон і не лисичка - ожилі числа самі розповідають про себе. Персонажів можна зробити з картону з використанням аплікації з кольорового паперу, але можна відразу виготовити Математичний театр-в-коробці. Відзначимо, що при його створенні фактично використовується принцип вертепу - народного театру.

Щоб виготовити Математичний театр-в-коробці, візьміть велику картонну коробку або порожній корпус від телевізора. Передня частина такої коробки повинна бути відкритою, як вікно. На цю частину зробіть завісу, яка може відсовуватися убік. Внутрішня частина коробки повинна бути забарвлена (або обклеєна) в нейтральний колір. Задня стінка може бути зроблена з тканини. На неї ви зможете кріпити оформлення. У верхній частині коробки зробіть два-три горизонтальні прорізи на різній глибині так, щоб можна було зверху водити ляльок-персонажів, тримаючи їх за палички. Між прорізами зробіть два-три «переходи» з однієї лінії на іншу. Всередині коробки прикріпите також розсувні тканинні куліси. Потрібно продумати також підсвічування та освітлення «сцени». Бажано, щоб такий театр стояв на одному певному місці. Персонажі виготовляються з картону або тонкого пінопласту, який обтягують тканиною або обклеюють кольоровим папером. На них можна надіти намиста або інші прикраси. До верхньої частини ляльки приєднується паличка, за допомогою якої її можна водити. Бажано зробити і бічні палички - це дозволить «підвісити» ляльку на прорізі.

Колективні заняття, що театралізуються, включають: свято-знайомство з новим числом і поява цього числа як персонаж Математичного театра-в-коробці; розповідь про прояв числа в житті природи і навколишньому світі; малювання та ліплення цифри, розгляд її в різному графічному виконанні; створення абстрактного геометричного панно по відповідному класу геометричних фігур; складання колективного колажу на тему вивченого числа, який потім поміщається на стіну в групі, де він, як і числовий фриз, знаходиться до кінця навчального року. В кінці року фриз використовується як декорація до математичного спектаклю.

Числа є перед дітьми в образі чоловічих (непарні) та жіночих (парні) персонажів з різними характерами - відповідно до того, як їх собі уявляв Піфагор. На завісі і заднику театру можна укріпити картинки, що ілюструють прояви даного числа. На сцені слід розташувати різні предмети, також з ним пов'язані. Нарешті, персонаж може приносити для дітей розвиваючі книги, слайди, відеофільми по «своїй» темі. При підготовці занять бажано використовувати музичний супровід.

У віці близько п'яти років в розвитку дитини відбувається великий стрибок: вихід за межі ситуації теперішнього часу в плані свідомості, поява тимчасової перспективи та здатності утримувати в свідомості ланцюжок взаємозв'язаних подій, різні стани речовини або процесу. В ігровій діяльності це знаходить віддзеркалення в появі сюжетності. Діти починають грати «серіалами», продовжують почату гру день за днем, прагнучи зберігати створену ігрову обстановку.

Формування здатності представляти та утримувати в свідомості ланцюжок взаємозв'язаних подій дозволяє дитині перейти від розгляду статичних груп до ситуацій зміни кількості. Дійсно, щоб порівнювати групи за кількістю, тобто відповідати на питання, чого стало більше або менше після певної події, необхідно володіти здатністю утримувати в свідомості одночасно або дві групи предметів, або два стани («було» і «стало») однієї й тієї ж групи. У дошкільній арифметиці всі завдання зводяться до таких ситуацій.

Якщо для дорослого не має значення, які саме події стоять за математичними діями, і важлива тільки власне математична модель ситуації, то для дитини, навпаки, мотивуючим чинником виявляється конкретний зміст історії, в яку включено власне математичне завдання. Це особливе, мотивуюче значення сюжету першими усвідомили автори цікавих підручників для малюків. Безумовно, гумористично забарвлені завдання приносять дітям задоволення і викликають у них більший інтерес, ніж стандартні. Зміст завдання обов'язково, на наш погляд, повинен бути сюжетною розповіддю, історією, багатою цікавими деталями.

Відзначимо, що для різних дітей потрібні різні сюжети. В ході експерименту виявилося, що одні діти люблять сюжети про військові дії, інші - історії про тварин, треті - про їжу, четверті - сімейні (господарські) історії, п'яті - про техніку. Безумовно, цей перелік може бути продовжений. Загальновідомо, що дітям особливо подобаються історії про них самих, і складені ними завдання найчастіше починаються із слів «У мене було...»

Великий інтерес у дітей викликають завдання, придумані їх однолітками. Складання завдань відкриває можливості для розвитку уяви та мови: для того, щоб інші діти змогли вирішити задачу, автор вимушений висловлювати її послідовно і зв'язно, а умова завдання - це не що інше, як монолог. При цьому розвивається вміння довільно контролювати свою мову, усвідомлено її будувати, що важливе в роботі з дітьми старшого віку.

У старшому дошкільному віці великого значення набувають різноманітні ігри з правилами, зокрема настільно-друковані з дидактичним та пізнавальним змістом типу лото, «Поле чудес», «Що? Де? Коли?» і т.п. Діти дуже люблять грати в дорослі інтелектуальні ігри. Відзначимо, що провідним мотивом виявляється можливість участі дитини в спілкуванні з дорослим на рівних, в партнерській ситуації. Партія в шашки, доміно або шахи - наприклад, з дідусем - може стати улюбленою формою дозвілля дитини. Деякі діти дуже люблять різні головоломки.

Узагальнюючи вищесказане, зробимо паралель між віковою групою дітей та їх типом гри у більш наочному зображенні (таблиця 1).

Таблиця 1.

Отже, порівняльний аналіз ігрової діяльності дітей показав, що кожній віковій групі відповідає свій провідний тип гри, а саме: ясельній групі - предметно-маніпулятивна гра, молодшій - сюжетно-рольова на стаді ігрової дії; середня група дошкільників характеризується сюжетно-рольовою грою на стадії власного сюжету і підготовча група дітей - іграми з правилами.

Аналіз взаємин дітей доводить, що найчастіше діти грають невеличкими групками (3-5 осіб), об'єднуючись за інтересами, симпатіями. Саме під час такої спільної діяльності і починають зароджуватися дружні взаємини, що ґрунтуються на спільних переживаннях, колективній творчості. У колективних іграх особливо помітні відмінності в характері дітей, в їхньому психічному розвитку.

3.2 Психолого-педагогічні рекомендації з керівництва ігровою діяльність дітей

Уваги потребують взаємини дітей у процесі гри. Від педагога великою мірою залежить, чи будуть вони дружніми, товариськими. Дуже бажано, щоб у дітей були гарний настрій і самопочуття, щоб вони активно брали участь у грі. А для цього треба навчити їх гратися індивідуально, і маленькими групками, і великим колективом.

Індивідуальні ігри важливі тому, що дають малятам можливість заспокоїтися, погратися улюбленою іграшкою. Педагог повинен сам з повагою ставитися до занять дітей, і привчати своїх вихованців поважати справи своїх товаришів. Найчастіше діти грають невеличкими групками (3-5 осіб), об'єднуючись за інтересами, симпатіями. Саме під час такої спільної діяльності і починають зароджуватися дружні взаємини, що ґрунтуються на спільних переживаннях, колективній творчості. Великі колективні ігри спостерігаються рідше, тому що організувати їх набагато складніше. Важко забезпечити кожній дитині активну роль. Але такі ігри, як Свято", "Театр", "Цирк" тощо, потребують великої кількості учасників, а інколи об'єднують усю групу [9, 56-57].

У колективних іграх особливо помітні відмінності в характері дітей, в їхньому розвитку. Відтак виникає і нерівноправне становище дітей в іграх. Одні завжди командують, інші підкоряються, одні сміливо виявляють ініціативу, інші навіть не наважуються щось пропонувати. Завдання вихователя допомогти кожній дитині знайти своє місце в грі, домогтися, щоб дитину визнали товариші. Робота ця копітка, тривала й важка. Необхідно добре зрозуміти малюка, знайти до нього індивідуальний підхід, підтримати впевненість у своїх силах [12, 120].

Назвемо деякі прийоми, які можна застосовувати у таких випадках.

1. Підтримати вдалу ініціативу малюка та допомогти в її реалізації.

Наприклад, Сергійко любить будувати, але в будівельних іграх допомагає більш сміливій дитині, від якої завжди виходить ініціатива. Якось Сергійко несміливо запропонував побудувати гараж, але діти не підтримали його пропозицію. Він уже був ладен підкоритися, але вихователька підтримала ідею хлопчика і запропонувала самостійно побудувати гараж, сприяла йому в цьому. Будівля вийшла гарна. Діти із задоволенням її розглядали, хвалили Сергійка.

2. Виявити сильні сторони дитини, допомогти зрозуміти, чим вона може бути корисною для загальної гри і зробити так, щоб інші діти це побачили та оцінили.

Тиху й сором'язливу Іринку, яка нещодавно прийшла до дитячого садка, діти не приймали у свої ігри. Вихователька знала, що дівчинка вміє добре ліпити і запропонувала їй зліпити посуд для ляльок. Коли "сервіз" був готовий, висушений і розмальований, вихователька віднесла його разом з Іринкою у ляльковий куточок. Дівчатка, побачивши гарний посуд, почали ставитися до нової подружки з повагою і охоче запрошували гратися разом з ними [28, 20-21].

3. Якщо в грі, яку організували діти, мало активних ролей, вихователь пропонує нові ролі, що робить і саму гру змістовнішою та цікавішою, і дітям дає більше задоволення.

Діти влаштували "Ательє". Одна дівчинка - завідувачка, кілька дівчаток - замовниці, але працювати в ательє хоче і решта дітей, та ролей для них начебто не вистачає. Вихователька нагадує, що в ательє працює багато майстрів, одні знімають мірку, інші шиють тощо. Гра пожвавлюється, стає дедалі цікавішою [28, 22].

Під час ігор часто виникають конфлікти через іграшку, цікаву роль, з приводу подальшого ходу гри тощо. Обов'язково слід привчати дітей до справедливого розв'язання конфліктів.

У кожній групі, як правило, є діти - визнані організатори та лідери ігор. Ці діти, залежно від того, як вихователеві вдається спрямувати їх, можуть справляти і позитивний, і негативний вплив на групу. Педагоги мають з особливою увагою ставитися до таких дітей, їхніх організаторських здібностей і водночас стежити за тим, щоб у вихованців не склалося зверхнє, зневажливе, "авторитарне" ставлення до однолітків.

Вихователь має весь час тримати руку "на пульсі життя" - не придушувати корисну ініціативу інших дітей, але й протистояти виявам самовпевненості і зазнайства у дітей-організаторів.

Тут можуть бути різні варіанти: вихователь допомагає проявити себе іншим дітям, веде індивідуальну роботу з лідерами. При цьому висуває до них вищі вимоги ніж до інших, доручає відповідати за порядок, організацією гри, дотримання встановлених правил [20, 36-37].

Отже, роль вихователя в організації та проведенні дитячої гри складна та багатогранна. Він впливає на її зміст, допомагає своїм підопічним реалізувати ігровий задум, регулює дитячі взаємини, сам стає учасником гри.

Це робиться для того, щоб порадувати дітей, об'єднати, спрямувати їхні дії. При цьому вихователь не бере на себе головної ролі. Він - просто глядач у театрі, пасажир у потязі, пацієнт у лікарні. Але і така скромна роль допомагає йому спрямовувати гру в правильне русло. Та навіть і не беручи активної участі в грі, педагог зі своїми вихованцями зацікавлено спостерігає за розвитком подій і допомагає створити ігрові образи, підтримати їх і зберегти. Коли в ході гри треба дати дитині пораду, допомогти їй, вихователеві варто звертатися до неї не на ім'я, а як до дійової особи.

Завдяки такому ставленню до гри вдається завоювати довіру дітей, наблизитися до них настільки, щоб вони відкрилися, не соромилися, поділилися своїми ігровими задумами, самі зверталися до вихователя за допомогою [8, 256].

Отже, порівняльний аналіз ігрової діяльності дітей показав, що кожній віковій групі відповідає свій провідний тип гри, а саме: ясельній групі - предметно-маніпулятивна гра, молодшій - сюжетно-рольова на стаді ігрової дії; середня група дошкільників характеризується сюжетно-рольовою грою на стадії власного сюжету і підготовча група дітей - іграми з правилами.

Аналіз взаємин дітей показав, що найчастіше діти грають невеличкими групками (3-5 осіб), об'єднуючись за інтересами, симпатіями. Саме під час такої спільної діяльності і починають зароджуватися дружні взаємини, що ґрунтуються на спільних переживаннях, колективній творчості. У колективних іграх особливо помітні відмінності в характері дітей, в їхньому розвитку.

ВИСНОВКИ

1. На основі вивчення науково-психологічної літератури можна дати наступне визначення грі: ігрова діяльність дитини - це своєрідна форма виявлення нею своєї активності, в якій на рівні своїх знань і вмінь вона відтворює дії дорослих і відношення між ними, пізнає предмети і їх функції, соціальну дійсність свого оточення. Гра є провідною діяльністю дітей дошкільного віку. Вона є найбільш значущою діяльністю для їх психічного розвитку. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці багатьох педагогів і психологів. Вони зазначають, що гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку пізнавальних процесів. Адже ефективність розвитку мислення, уваги, пам'яті, уяви дошкільників залежить від систематичного використання ігор у певних виховних процесах. Гра як вид діяльності спрямована на пізнання дитиною навколишнього світу шляхом активної співучасті в праці і повсякденному житті людей.

2. Аналіз етапів розвитку ігрової діяльності дітей показав, що вони мають вікові закономірності. Виникненню і розвитку ігрової діяльності сприяють такі умови, як наявність різноманітних вражень від навколишньої дійсності, певний запас уявлень про життя і діяльність дорослих, що оточують дитину, спілкування з дорослими, вимоги від дитини самостійних дій, розвиток предметних дій. Ігри дітей дошкільного віку дуже різноманітні і мають різні форми. Перша форма характеризується узагальненою образною рольовою дією. У такій дії дитина виступає і в ролі предмета, що її цікавить, і в ролі людини, що діє з цим предметом. Найбільш складною і поширеною формою гри дітей дошкільного віку є сюжетна рольова гра. В ній дитина бере на себе трудові та суспільні функції дорослих людей, перетворюється в дорослого (або в іншу дитину), створюючи спеціально ігрові умови, відтворюючи діяльність дорослих та їхні взаємини. Рольова гра виникає на 3-ому році життя і в найбільш розвиненому вигляді характерна для середнього і старшого дошкільного віку. Серед ігор дітей дошкільного віку особливе місце займають ігри з правилами (хованки, ігри з м'ячем), дотримання яких є обов'язковим. В них виділяються реальні стосунки дітей, які є першою практикою вищих форм колективних відносин. Великого значення у розвитку дитини набувають дидактичні ігри, в ігрову задачу яких включаються навчальні дії.

3. Основними методами дослідження гри як провідного виду діяльності в дошкільному віці є спостереження та бесіда, які мають планомірний, цілеспрямований характер та чітко поставлену мету.

4. Науково-практична інтерпретація результатів експериментального дослідження показала, що кожному етапу психічного розвитку дошкільника відповідає свій провідний тип гри, зумовлений як психофізіологічними особливостями дитини, так і умовами її навчання та виховання, її соціальною ситуацією розвитку. Так, для ясельної групи характерною є предметно-маніпулятивна гра; для молодшої групи - сюжетно-рольова гра, але на стадії ігрової дії. Середня група дітей демонструє сюжетно-рольову гру на стадії ігрової ситуації і ролі; старші дошкільники вже можуть самі вибудовувати і розвивати сюжет рольових ігор. Найбільш складною і довершеною є гра дітей підготовчої групи. Їхня ігрова діяльність вже не є спонтанною і необдуманою, а має свої чіткі правила і вимоги, дотримання яких є необхідною умовою включення дітей у гру.

Аналіз взаємин між дітьми під час гри дозволив виявити, що найчастіше діти грають невеличкими групками (3-5 осіб), об'єднуючись за інтересами, симпатіями. Саме під час такої спільної діяльності і починають зароджуватися дружні взаємини, що ґрунтуються на спільних переживаннях, колективній творчості. У колективних іграх особливо помітні відмінності в характері дітей, в їхньому розвитку. Відтак виникає і нерівноправне становище дітей в іграх. Одні завжди командують, інші підкоряються, одні сміливо виявляють ініціативу, інші навіть не наважуються щось пропонувати. Завдання вихователя допомогти кожній дитині знайти своє місце в грі, домогтися, щоб дитину визнали товариші.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверин В.А. Игра и ее роль в развитии ребенка. / В.А. Аверин. // Аверин В.А. Психология детей и подростков: учеб. пособие. - СПб.: Питер, 1998. - С. 188-194.

2. Андреева С. Игрушки, которые всегда с тобой. / С.Андреева. // Игра и дети. - 2002. - №2. - С. 25-26.

3. Андрусенко І. Вплив гри на розвиток особистості. / І.Андрусенко. // Початкова освіта. - 2002. - №8. - С. 8.

4. Артемова Л. Ровиток теорії та практики дитячої гри: сторінки історії. / Л. Артемова. // Дошкільне виховання. - 2001. - №7. - С. 18-19.

5. Выготский Л.С. Детская психология: собр. соч. в 6-и т. / Л.С. Выготский. - М.: Педагогика, 1984. - Т. 4. - 433 с.

6. Гаспарова Е.М. Отображение социальных отношений в игре. / Е.М. Гаспарова. // Психология дошкольника: хрестоматия. / Сост. Г.А. Урунтаева. - М.: Академия, 1998. - С. 59-64.

7. Гребенюк А.А. Игра как ведущая деятельности в дошкольном возрасте. / А.А. Гребенюк. // Гребенюк А.А. Актуальные проблемы возрастной психологии: учеб. пособие. - Симферополь: Таврия-плюс, 2001. - С. 43-49.

8. Дитячі ігри та розваги. / Упорядник І. Січовик. - К.: Просвіта, 2004. - 424 с.

9. Доронова Т.Н. и др. Игра в дошкольном возрасте: пособие для воспитателей детских садов. / Т.Н. Доронова, О.А. Карабанова, Т.В. Соловьева. - М.: Воспитание дошкольника, 2002. - 128 с.

10. Дошкільна педагогічна психологія: навч. посібник / За ред. Д.Ф. Ніколенка. - К.: Вища школа, 1987. - 183 с.

11. Дьяченко О.М., Лаврентьева Т.В. Психическое развитие дошкольников. / О.М. Дьяченко, Т.В. Лаврентьева. - М.: Педагогика, 1984. - 188 с.

12. Ермолаева М.В. Практическая психология детского творчества: учебно-метод. пособие. / М.В. Ермолаева. - М.: Логос, 2001. - 194 с.

13. Запорожец А.В. Психология детей дошкольного возраста. / А.В. Запорожец, Д.Б. Эльконин. // Развитие познавательных процессов. - М.: Знание, 1987. - 298 с.

14. Игра дошкольника. / Под ред. С.Л. Новоселовой. - М.: Просвещение, 1989. - 286 с.

15. Клименкова О. Игра как азбука общения. / О.Клименкова. // Дошкольное воспитание. - 2002. - №4. - С. 7-13.

16. Козлова С.А., Куликова Т.А. Теория игры. // Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: учеб. пособие. - М.: Логос, 1998. - С. 262-281.

17. Кравцова Г. Гра як провідна діяльність і форма організації життя дошкільників. / Г.Кравцова. // Дитячий садок. - 2002. - №8. - С. 7-10.

18. Кравцова Е.Е. Игра в дошкольном возрасте. / Е.Е. кравцова. // Новые исследования в психологии и возрастной физиологии. - М.: Владос, 1991. - Вып. 2. - С. 28-32.

19. Леонтьев А.Н. Психологические основы дошкольной игры. / А.Н. Леонтьев. // Проблемы развития психики. - М.: МГУ, 1972. - С. 472-499.

20. Менджерицкая Д.В. Воспитателю о детской игре: пособие для воспитателей детских садов. / Под ред. Т.А. Марковой. - М.: Просвещение, 1982. - 128 с.

21. Михайленко Н., Короткова Н. Взаимодействие взрослого с детьми в игре. / Н.Михайленко, Н.Короткова. // Дошкольное воспитание. - 1993. - №3. - С. 6-15; №4. - С. 18-23.

22. Мухина В.С. Психология дошкольника. / В.С. Мухина. - М.: Просвещение, 1975. - 239 с.

23. Проблемы дошкольной игры: психолого-педагогический аспект. / Под ред. Н.Н. Поддьякова, И.Я. Михайленко. - М.: Педагогика, 1989. - 192 с.

24. Психологический словарь. / Под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского.- М.: Политиздат, 1990. - 494 с.

25. Смирнова Е. Современный дошкольник: особенности игровой деятельности. / Е.Смирнова. // Дошкольное воспитание. - 2002. - №4. - С. 70-73.

26. Тамаки Т. Анализ развития ролевой игры. / Т.Тамаки. // Дошкольное воспитание. - 1993. - №2. - С. 50-54.

27. Терлецька Л.Г. Психологія дитинства: практикум: навчальний посібник. / Л.Г. Терлецька. - К.: Главник, 2006. - 144 с.

28. Усова А.П. Роль игры в воспитании детей. / Под ред. А.В. Запорожца. - М.: Просвещение, 1978. - 96 с.

29. Ф'юелл Р., Верезі Ф. Навчання через гру: посібник для педагогів і батьків. / Р. Ф'юелл, Ф. Верезі. // Дитячий садок. - 2003. - №25-26. - С. 18-32.

30. Філімонова Т.В. Дитяча гра в наукових розробках педагогів і психологів кінця ХІХ - початку ХХ ст. / Т.В. Філімонова. // Педагогіка і психологія. - 2001. - №1. - С. 139-146.

31. Філіповська О. Гра у житті дитини. / О.Філіповська. // Психологічна допомога батькам. - К.: Шкільний світ, 2002. - С. 34-39.

32. Эльконин Д.Б. Детская психология: развитие ребёнка от рождения до семи лет. / Д.Б. Эльконин. - М.: Знание, 1960. - 408с.

33. Эльконин Д.Б. Психология игры. / Д.Б. Эльконин. - М.: Владос, 1999. - 587 с.

34. Яременко Н. Зробіть гру захоплюючою: методика підготовки та проведення ігрових програм. / Н.Яременко. // Шкільний світ. - 2005. - №42. - С.4-10.

Размещено на Allbest.ru