Роль рухливих ігор у фізичному розвитку дітей молодшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія

Факультет дошкільної освіти

Кафедра дошкільної педагогіки, психології та фахових методик

Курсова робота

на тему: Роль рухливих ігор у фізичному розвитку дітей молодшого дошкільного віку

Студентки 4 курсу, групи ДО-42

напряму підготовки 0101 «Педагогічна освіта»

спеціальності 5.01010101 «Дошкільна освіта»

Голоюх Наталії Сергіївни

Керівник: Гончар Н.П.

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри дошкільної педагогіки, психології та фахових методик

м. Хмельницький - 2019 рік



ВСТУП

Виховання всебічно розвиненої людини нового покоління - одна із вирішальних умов успішного будівництва сильної, незалежної держави та здорового і розумного її суспільства. Важливо, щоб кожен член суспільства правильно ставився до свого здоров'я, своїх фізичних рис і здібностей, розумів особисте і соціальне значення здорового образу життя, відчував і реалізував внутрішню потребу в фізичній і духовній досконалості.

Дошкільний вік - важливий період фізичного розвитку, формування рухових функцій та становлення особистості дитини. Він відрізняється, з однієї сторони, інтенсивним ростом і розвитком дитячого організму (наприклад, за перший рік життя зріст дитини збільшується на 50%, до 7 років майже в тричі), а з другої - незрілістю та низькою опірністю до несприятливих умов зовнішнього середовища. Усесторонній розвиток дитини знаходиться у великій залежності від рухової активності, яка сприяє психічному і фізичному розвитку маленької людини. Несвоєчасність і низька ефективність використання різних засобів фізичного виховання в дошкільному віці приводить до порушення розвитку дітей, негативно впливають на їх розумовий розвиток, знижують рівень підготовленості до школи.

Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дитини дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є слабшими, чим менша дитина ,тим менші її опірні властивості. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апарату, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів дихання. Уміло організована педагогом рухова діяльність є передумовою удосконалення функцій усіх систем, адже, як стверджувала російський гігієніст і педагог Л. Чулицька, рухи є фундаментом розвитку дитини [17].

Однак, незважаючи на те, що педагогічна практика має досить широкий спектр досліджень по проблемі всебічного фізичного розвитку, збереження та зміцнення здоров'я дітей в дошкільному віці та дітей у подальшому шкільному віці - вирішується недостатньо.

Сьогодні у багатьох дітей уже в дошкільному віці виявляють ті чи інші проблеми у здоров`ї та фізичному розвитку. Так, 53-69% вступників до школи мають різні функціональні відхилення, 30-42% - хронічні захворювання.

Успішне розв'язання даної проблеми можливе лише за умови цілеспрямованого, комплексного вирішення завдань всебічного фізичного розвитку дитини починаючи з народження і впродовж усього життя.

Важливою складовою фізичної культури є раціональна рухова активність дитини, як фактор її підготовки до життєдіяльності через оптимізацію фізичного стану.

Питання про значення гри у вихованні дитини розглядалися багатьма педагогами. Більшість із них розцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Про значення гри, як універсального засобу фізичного виховання писали прогресивні вчені, лікарі, педагоги І. Сєченов, П. Каптєрев, М. Пірогов, К. Ушинський, С. Русова. О. Усова. На думку І. Потєхіної, у грі удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкість рухових навичок, ефективність їх застосування.

Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку дитини, вихованню позитивних моральних і вольових якостей.

Враховуючи актуальність, недостатню розробленість і практичне значення проблеми, обрано тему дослідження: «Роль рухливих ігор у фізичному розвитку дітей молодшого дошкільного віку».

Об'єкт дослідження: процес фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: рухливі ігри як засіб фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

Мета: визначити, обґрунтувати та розкрити особливості використання рухливих ігор як засобу фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Розкрити особливості фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

2. Дослідити роль та особливості використання рухливих ігор як засобу фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

3. Розкрити методику роботи щодо використання рухливих ігор як засобу фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

Методи дослідження: Відповідно до поставлених завдань було застосовано наступні теоретичні методи дослідження: аналіз нормативно-правових, програмно-методичних, психологічних та педагогічних джерел, узагальнення і систематизація теоретичних даних, методичні розробки.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст роботи викладено на 42 сторінках, загальний зміст - на 56 сторінках.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Науковці про фізичний розвиток дітей дошкільного віку

Трансформаційні процеси у сучасному суспільстві висувають нові вимоги до системи освіти загалом та фізичного виховання дітей зокрема. Нині змінюється й перелік якостей людини, здатної успішно функціонувати в умовах ринкової економіки. Серед соціально значущих якостей чільне місце мають посісти здоров'я, здоровий спосіб життя, навички співпраці в групах і колективах.

Економічні й політичні реформи в Україні здійснюються на тлі загострення проблеми захворюваності дітей, яка зросла за багатьма показниками: лише третина сучасних дошкільників вважаються відносно здоровими. За даними HAH України, абсолютно здорових дітей, які вступають до школи, лише 5 % (Л. Бордіян, П. Добрий, В. Язловецький). Такий стан потребує пошуку оптимальних форм і шляхів зміцнення здоров'я дітей, зокрема, дошкільного віку (Е. Вільчковський, Н. Денисенко, М. Зубалій, М. Козленко, І. Козетов, Б. Шиян).

З огляду на це особливої актуальності набуває проблема фізичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Для досягнення представниками цієї вікової групи належного рівня рухової підготовленості необхідно підвищити вимоги до організації та реалізації співпраці закладу дошкільної освіти та сім'ї як потужних виховних інститутів. Напрям такої дослідницької роботи задається фундаментальною соціокультурною стратегією: надати стосункам між дітьми і педагогами, педагогами і батьками, дітьми і батьками нової якості.

У контексті цього дослідження особливого значення набувають наукові праці, які доводять, що період дошкільного дитинства - відповідальний етап у забезпеченні належного фізичного та морального здоров'я людини, й найкращі умови для цього створюються в процесі фізичного виховання особистості, що є важливим компонентом підготовки дитини до активного життя та професійної діяльності (Л. Виготський, О. Запорожець, Е. Аркін, Т. Осокіна та ін.).

Проблема фізичного виховання дітей старшого дошкільного віку стала предметом дослідження вчених різних галузей науки, зокрема психологів (Л. Виготський, О. Запорожець, О. Леонтьєв та ін.), педагогів (В. Горіневський, A. Макаренко, П. Лесгафт, А. Онопрієнко, В. Сухомлинський, К. Ушинський), фізіологів та медиків (І. Аршавський, Г. Апанасенко). Значну зацікавленість викликають праці Г. Агаєва, Е. Вільчковського, А. Вольчинського, Н. Денисенко, Т. Осокіної, Б. Сермєєва, Б. Шиян та ін., в яких обґрунтовується необхідність залучення всіх дієвих чинників системи фізичного виховання, в тому числі й виховного потенціалу сім'ї (В.Постовий, С. Жевага, Р. Поташнюк, М. Безруких, Е. Бондаревський, Л. Мовчан, О. Куц, B. Леонова), що уможливлює не епізодичний, а перманентний вплив на організм дитини.

Самобутність вітчизняної системи самореалізації особистості виявляється у зростанні ролі сім'ї як головної ланки виховання дитини. Водночас причинами недостатньої уваги сім'ї до проблеми фізичного виховання дітей є низький рівень фізкультурної грамотності батьків, неправильно обраний авторитарний стиль спілкування з дитиною, недостатнє володіння практичними навичками з організації і проведення форм фізичного виховання у сім'ї (Е. Вільчковський, А. Єгорова, В. Лесик). Відомо, що вирішальний вплив у залученні дітей до фізичних вправ має особистий приклад батьків, їхні ціннісні орієнтації, спільні заняття з дітьми, фізкультурна грамотність, у тому числі правильна оцінка виховного значення занять фізичною культурою і спортом (А. Атаєв, У. Бутіна, Б. Сермєєв, В. Столяров).

Фізичне виховання дітей дошкільного віку - систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціонального вдосконалення, зміцнення здоров'я, формування рухових навичок і фізичних якостей.

У перші шість-сім років фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини.

Система дошкільних установ має широкі й різноманітні можливості для забезпечення реалізації таких завдань фізичного виховання дошкільників:

? зміцнення здоров'я;

? забезпечення гармонійного розвитку організму;

? розвиток рухових умінь, навичок і фізичних якостей (сили, спритності, витривалості, гнучкості тощо);

? підвищення фізичної та розумової працездатності;

? загартування організму;

? прищеплення культурно-гігієнічних навичок, формування уявлень про здоровий спосіб життя;

- виховання потреби у заняттях фізичною культурою і спортом [3].

Фізичний розвиток у дошкільному віці є особливо стрімким. З огляду на це фізичне виховання має бути своєчасним, та методично правильно організованим.

Фізичне здоров'я є головною умовою духовного і морального здоров'я дитини. У період дошкільного дитинства закладається фундамент здоров'я, формуються життєво необхідні рухові навички, вміння, розвиваються важливі фізичні якості, що свідчить про необхідність правильного фізичного виховання, яке має сприяти оздоровленню і повноцінному розвитку дитини.

Фізичний розвиток - процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.

Показниками фізичного розвитку є:

? антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об'єм грудної клітки;

? розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.);

? рівень фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості);

- рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.) [8].

Ріст і розвиток дитини - не тотожні процеси: ріст - це збільшення розмірів тіла та окремих його частин, а розвиток - диференціювання тканин і органів. Дитина росте і розвивається нерівномірно. В періоди сповільнення темпів росту інтенсивніше відбуваються процеси диференціювання тканин і формоутворення, а в періоди інтенсивного росту дещо сповільнюються темпи розвитку. Однак процеси розвитку і росту взаємопов'язані та неперервні. Їх черговість і послідовність значною мірою визначають вікові особливості дітей.

Протягом першого року життя дитини процеси росту переважають над процесами диференціювання. Особливо важливим є період новонародженості (перші 2-2,5 місяці життя), коли організм пристосовується до позаутробних умов існування: встановлюються легеневе дихання, постійний кровообіг, самостійне травлення та інші життєво необхідні процеси. Від того, наскільки швидко відбудеться процес адаптації, залежить ступінь фізіологічної повноцінності та розвитку дитини в наступні періоди. Протягом першого року життя довжина тіла дитини збільшується на 24,3-25,4 см, маса - на 6950-7300 г, протягом другого року вона виростає відповідно на 10-15 см і 2,5-3 кг. Далі темпи росту стабілізуються: щорічно маса тіла збільшується на 1,5-2 кг, а зріст - на 4-5 см.

У період раннього дитинства швидко розвиваються рухові можливості, координація, зростає м'язова сила. Диференціювання центральної і периферичної нервових систем зумовлює розвиток мовлення, емоцій тощо. У дошкільному віці темпи росту знижуються і відбувається інтенсивний розвиток фізичної сили, спритності рухів. Параметри фізичного росту і розвитку дітей не є незмінними. За останні 20-30 років простежується явище акселерації - прискореного розвитку і збільшення антропометричних показників. Маса новонароджених дітей тепер на 100-133 г більша, а до підліткового віку діти стають на 15-20 см вищими, ніж їхні однолітки 100 років тому. Маса 6-річних дітей збільшилася за останні 75 років на 500 г, зріст - на 1,5 см, а однорічних дітей - відповідно на 1,5-2 кг і на 5 см. На думку вчених, це спричинене різними факторами зовнішнього середовища, зокрема впливом сонячної радіації, електромагнітних коливань, урбанізацією, зміною харчування тощо. Іноді акселерацію пояснюють зміною генетичного коду людей унаслідок шлюбних зв'язків між представниками різних рас і материків [4].

Людський організм є цілісною біосоціальною системою, що існує в єдності з навколишнім середовищем і регулюється центральною нервовою системою. У процесі фізичного розвитку постійно взаємодіють чинники спадковості та середовища, визначаючи особливості організму. За вченням російських фізіологів І. Сеченова та І. Павлова, зовнішнє середовище впливає на розвиток вроджених даних організму, регулює його функціональні можливості. Взаємодія чинників спадковості й середовища обумовлює особливості будови тіла, вищої нервової діяльності, здібностей дитини.

Організм може існувати й успішно функціонувати лише тоді, коли перебуває у рівновазі з навколишнім середовищем, під впливом якого йому доводиться змінювати фізіологічні функції, тобто виявляти реактивність.

Реактивність організму - здатність організму змінювати фізіологічні функції під впливом зовнішнього середовища.

У повсякденному житті реактивність організму виявляє себе через своєрідні захисні реакції, які протидіють шкідливим впливам навколишньої дійсності, допомагають йому якнайкраще пристосуватися до зовнішнього середовища.

Дитина приходить у світ з певними вродженими задатками і можливостями, а її повноцінний фізичний і психічний розвиток потребує з перших днів життя виховного впливу, спрямованого на формування особистості в єдності фізичних і психічних проявів. Інтенсивний ріст і розвиток організму дитини дошкільного віку та властива йому висока реактивність вимагають особливих професійних умінь і старань педагогів. Висока пластичність нервової системи дає змогу систематично впливати на організм дитини, розвивати вроджені задатки, створювати необхідні умови для розвитку нових якостей організму.

Фізичний розвиток дитини пов'язаний також із режимом рухової активності, яка є біологічною потребою організму і може бути задоволена в процесі фізичного виховання. Відомий французький лікар XVII ст. Тіссо стверджував, що «рухи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, однак усі лікувальні засоби світу не спроможні замінити дії руху». В дошкільному віці рухова діяльність дитини є одним зі стимулів розвитку всіх функцій організму, вдосконалення резервних можливостей його фізіологічних систем.

Попри швидкий ріст і розвиток, органи і системи дитини дошкільного віку перебувають на стадії становлення і розвитку, а захисні сили організму є тим слабшими, чим менша дитина. Це вимагає постійної уваги до своєчасного розвитку кісткової системи і всього опорно-рухового апарату, формування правильної постави, а також правильного розвитку нервової і серцево-судинної систем, органів дихання. Уміло організована педагогом рухова діяльність є передумовою удосконалення функцій усіх систем, адже, як стверджувала російський гігієніст і педагог Л. Чулицька, рухи є фундаментом розвитку дитини.

Отже, фізичне виховання сприяє повноцінному фізичному розвитку дитини, підвищенню рівня функціональних та адаптаційних можливостей організму.

Фізичне виховання пов'язане з іншими виховними аспектами, оскільки, як зауважував В. Сухомлинський, турбота про здоров'я дитини є не просто комплексом санітарно-гігієнічних норм і правил, а передусім турботою про гармонійну повноту всіх її фізичних і духовних сил.

Стан здоров'я дитини є передумовою її успіху в будь-якій діяльності, адже повноцінний фізичний розвиток забезпечує загальну високу працездатність організму. Рухова діяльність сприяє розвитку системи аналізаторів, активізує роботу органів чуття, прискорює розвиток мовлення, допомагає формуванню розумових дій. Дитина вправляється у пізнанні навколишнього світу, у неї розвиваються просторові уявлення, розширюється кругозір. Заняття фізичною культурою і спортом загартовують її волю, активізують емоційну сферу.

Правильна організація фізичного виховання дітей сприяє пробудженню у них інтересу до рухової активності взагалі, а також до конкретних видів фізичних вправ. Розвиток інтересу до рухів відбувається на основі життєвої потреби дитини бути сильною, сміливою, спритною.

Засвоюючи правила гігієни, дитина набуває навичок культури поведінки, а організація фізкультурних занять з яскравим інвентарем, іграшками, у відповідному одязі розвиває естетичні почуття.

Рухова діяльність у процесі фізичного виховання готує дитину до трудової діяльності. На фізкультурних заняттях, під час ранкової гімнастики виховується дисциплінованість, виробляється прагнення досягти успіху, наполегливість. Успішна рухова діяльність у колективі однолітків, позитивна оцінка зусиль дитини дорослими, самоаналіз якості виконання вправ, радість співучасті у рухливих іграх - усе це сприяє розвитку емоційно-почуттєвої сфери.

Здорова, фізично розвинена дитина, як правило, вірить у свої сили, бадьора, життєрадісна, повноцінніше опановує принципи шляхетної поведінки у взаємодії з однолітками і дорослими, дбає про гармонійність свого буття, уважна до інших людей.

Головний зміст фізичного виховання полягає в оволодінні дитиною основами фізичної культури:

1. Опанування основ особистої гігієни. Йдеться про охайність, чистоту тіла, одягу, взуття, гігієну приміщення, режим дня (сон, харчування, раціональна організація активної діяльності й відпочинку).

З раннього віку дитину слід привчати до систематичного догляду за своїм тілом, прищепити навички здорового способу життя, бажання займатися фізичною культурою і спортом [7].

До культурно-гігієнічних навичок, якими повинні оволодіти діти протягом дошкільного дитинства, належать:

? навички їжі (акуратно їсти, користуватися посудом, серветкою та ін.);

? навички догляду за тілом (умивання, чищення зубів, розчісування волосся та ін.);

? навички утримання у чистоті і порядку одягу, дотримання порядку в приміщенні, його прибирання;

? навички здійснення різних видів діяльності (гри, праці, навчання) а дотриманням культурно-гігієнічних вимог.

2. Загартовування організму (здійснюють його з використанням природних факторів - сонця, повітря, води).

3. Виконання фізичних вправ, що є головним засобом фізичного виховання.

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи.

1. Оздоровчі завдання. Це охорона і зміцнення здоров'я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своєчасний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи.

2. Формування рухових навичок і умінь, виховання фізичних якостей. Це завдання полягає у розвитку життєво необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешиковування. Рухова діяльність впливає на формування таких фізичних ознак організму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання людиною рівних життєвих труднощів. Цілеспрямований розвиток рухових умінь і якостей слід починати в ранньому віці й організовувати його відповідно до вікових та індивідуальних можливостей дітей.

Важливе значення для здоров'я і фізичного розвитку дитини має формування правильної постави - звичного положення тіла у спокої та в русі. Правильна постава створює оптимальні умови для роботи серцево-судинної, дихальної та травної систем, значною мірою впливає на самопочуття та настрій. Порушення її може бути спричинене недотриманням гігієнічних умов, недостатньою розвиненістю кістково-м'язового апарату, недостатнім рівнем рухової активності дітей, відсутністю або низьким рівнем профілактичної роботи, вродженими вадами. Тому необхідно стежити за дотриманням таких гігієнічних умов життя і діяльності дітей, як освітлення, відповідність меблів та одягу, взуття віку дітей; правильно організовувати заняття фізичними вправами: бігом, стрибками, підлізанням, пролізанням, що зміцнюють м'язи спини та підвищують гнучкість хребта. А головне - переконати дитину в значенні правильної постави для її здоров'я і краси, навчити правил самоконтролю під час сидіння, стояння, ходіння, раціонального розподілу навантаження.

3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і вмінь здорового способу життя. Діти повинні знати, що добре, а що шкідливе для організму, і відповідно організовувати свою поведінку. Вміння доглядати за тілом, одягом, особистими речами, культурно поводитися за столом під час вживання їжі, підтримувати порядок у приміщенні повинні перерости у стійкі звички. Не менш важливі здобуття уявлень і знань про користь занять фізичною культурою, іграми, виховування інтересу до активної рухової діяльності, формування потреби в систематичних заняттях фізичними вправами.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку вирішує багато загальновиховних завдань. Фізичні вправи сприяють пізнанню навколишнього світу, розвитку органів чуття, координації рухів, морально-вольових якостей (сміливості, відповідальності, наполегливості та ін.). Загартовувальні процедури, оволодіння рухами, участь у рухливих і спортивних іграх виховують цілеспрямованість, самостійність, формують уміння управляти своєю поведінкою і своїм тілом. Колективні ігри допомагають вихованню дружніх і товариських стосунків, налаштованості на спільні дії, розвивають уміння взаємодіяти, адекватно оцінювати ситуацію, себе і партнерів. Відчуття краси і доцільності рухів тіла, звичка до чистоти й акуратності сприяють вихованню естетичних почуттів.

Фізичне виховання дітей не може бути спонтанним, безсистемним, закостенілим щодо використовуваних форм і методів. Організація його має відбуватися за дотримання таких умов:

? охорона нервової системи дитини, раціональне чергування активної діяльності та відпочинку, гігієна денного і нічного сну;

? наявність сприятливих умов для постійного позитивного емоційного стану, відсутність чинників, які пригнічують нервову систему дитини;

- планування й утримання відповідно до санітарно-гігієнічних норм приміщень дитячого садка і майданчика, обладнання фізкультурного залу, достатня кількість необхідного для кожного віку дітей спортивного інвентаря та іграшок [9].

У фізичному вихованні дошкільників важливо дотримуватися принципу індивідуалізації та диференціації. У закладах дошкільної освіти фізкультурно-оздоровчого типу виправданим є функціонування: групи загального типу; фізкультурно-оздоровчої групи, що дає змогу враховувати інтереси та здібності дітей щодо оволодіння різними фізичними вправами; групи дітей, які за станом здоров'я належать до підготовчої медичної групи; групи, вихованці якої мають певні порушення у стані здоров'я (спеціальні медичні групи), порушення опорно-рухового апарату; спортивні секції; фізкультурні гуртки; центри здоров'я та реабілітації.

Отже, фізичне виховання є однією з передумов ефективності розумового, морального, естетичного виховання, а належний рівень загального розвитку робить привабливою мету, пов'язану із досягненням фізичної досконалості.

рухливий гра дитина фізичний

1.2 Зміст та завдання фізичного розвитку дітей молодшого дошкільного віку

Протягом усього дошкільного дитинства ЗДО має на меті виховати здорову і всебічно розвинену особистість, що може самостійно подбати про себе і своє здоров`я. Саме тому педагоги систематично ознайомлюють дітей із елементарними знаннями про користь фізичного розвитку, необхідність виконання фізичних вправ, навчають різноманітним технікам виконання основних рухів, виховують у них дисциплінованість під час виконання правил рухових ігор, знайомлять із призначенням фізкультурного інвентарю та способами його використання і зберігання. Також широко розкриваються відомості про особисту та суспільну гігієну: правила догляду за власним тілом, одягом, предметами життєдіяльності , фізкультурним обладнанням тощо.

Ще із раннього віку і впродовж дошкільного дитинства необхідно створити організовану рухову активність дітей, до якої належить формування і удосконалення необхідних для повноцінного життя умінь та навичок виконання основних рухів. Для початку розвивається ходьба, біг, стрибки, лазіння, метання, а після їх успішного засвоєння, закладення основ технічно правильного їх виконання можна говорити про подальше ускладнення завдань і освоєння різноманітних елементів спорту - їзди на велосипеді, ходьби на лижах, бадмінтону, плавання тощо.

Окреме місце у системі фізичного розвитку дітей дошкільного віку заслужено займає загартування - як одне із провідних завдань що стоїть перед педагогом. Через низьку опірність організму дитини до зовнішніх факторів середовища не можливо забезпечити оптимальне рухове навантаження без зміцнення імунітету способом активізації адаптивних процесів. Значення загартування важко переоцінити, адже воно вирішує ряд проблем: розвиває здатність швидко та без значних функціональних змін організму пристосуватися до змін середовища, покращують обмін речовин, роботу серцево-судинної системи, поліпшують функціональний стан м`язів та центральної нервової системи. Тим самим гармонізують дитину і природу як одне ціле і привчають існувати в єдності і взаємозалежності.

Усі види роботи з фізичного виховання чітко сплановані в режимі дня і мають своє місце у повсякденній роботі. Систематичне дотримання основних гігієнічних вимог таких як: своєчасне харчування, повноцінний сон, чергування активної і пасивної діяльності, правильний підбір меблів, одягу і взуття у комплексі із загартовуванням та виконанням фізичних вправ сприятиме формуванню правильної постави та профілактики плоскостопості у дітей дошкільного віку. [5]

Слід відмітити, що лише за умови єдності вимог батьків та вихователів до дітей можна отримати бажаний результат. Адже без спільної роботи дорослих над зміцненням дитячого організму навряд чи можна домогтися успіху. Важливе саме ставлення батьків до здорового способу життя, їх усвідомлення усієї необхідності спільної фізичної діяльності усіх членів сім`ї та того прикладу який вони подають своєму малюку. Вихователь має спрямувати роботу з батьками так, щоб пробудити їх свідомість і заохотити до співпраці на шляху до удосконалення дитячого організму.

Отже, перед педагогом стоїть ряд завдань для реалізації розвитку фізичного здоров'я дітей дошкільного віку. Вони чітко зазначені у базовому компоненті дошкільної освіти і висвітлюють основні показники компетентності дитини за її віковими особливостями. У ДНЗ врахування завдань БКДО є обов'язковими. При плануванні навчально-виховної роботи педагог повинен опиратися на ці завдання та дотримуватись порад щодо тривалості різних видів діяльності. Їх відповідальне і вчасне виконання є запорукою правильного всебічного розвитку дитини.

У фізичному вихованні дошкільників важливо дотримуватися принципу індивідуалізації та диференціації. У дитячих садках фізкультурно-оздоровчого типу виправданим є функціонування: групи загального типу і фізкультурно-оздоровчої групи, що дає змогу враховувати інтереси та здібності дітей щодо оволодіння різними фізичними вправами. Також виокремлюють групи дітей, які за станом здоров'я належать до підготовчої медичної групи та групи, вихованці якої мають певні порушення у стані здоров'я (спеціальні медичні групи), центри здоров'я та реабілітації. У цьому випадку фізична діяльність здійснюється тільки за принципами індивідуального підходу та диференціації, використовуються спеціальні засоби та методи роботи, що є найбільш оптимальними для дітей із особливими потребами. Для дошкільників що проявляють інтерес до фізичної діяльності та мають відповідні задатки у дитячому садку мають бути організовані спортивні секції і фізкультурні гуртки, де б дитина під керівництвом інструктора змогла закріплювати та збагачувати свої здібності, виплескувати зайву збудженість і задовольняти свою потребу в рухах. [12]

Програма з фізичної культури в дошкільному закладі передбачає дотримання принципу наступності навчання і виховання і полягає у тісній співпраці ЗДО і ЗОШ. Це відображено у завданнях, засобах, організаційних формах, а також методах навчання та виховання. У дошкільних закладах закладаються основи здоров'я, всебічного фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей, що забезпечує їм успішне навчання в школі. [4]

Обсяг різноманітних рухів, якими повинні оволодіти діти протягом відвідування ними дошкільного закладу, подано у програмі «Виховання дітей дошкільного віку» (окремо для кожної вікової групи). До кінця старшої групи у дітей формуються основні вміння та навички: виконання вправ з шикувань та перешикувань, автоматизація виконання основних рухів, уміння виконувати загальнорозвиваючі та вправи спортивного характеру, а також вихованці мають бути ознайомлені із елементами спортивних ігор (баскетбол, футбол, хокей, городки, бадмінтон та настільний теніс). Засвоєння цих рухових дій дитиною сприяє розширенню її рухового досвіду і є обов`язковою умовою компетентності дитини при вступі до загальноосвітньої школи.

Навчально-виховна програма «Дитина» у розділі «Здоров`я та фізичний розвиток» для молодшої групи спрямована на забезпечення охорони та зміцнення здоров'я дітей, оволодіння життєво необхідними рухами з метою природної адаптації до умов навколишнього середовища, формування вміння зберігати стійке положення тіла, орієнтацію у просторі, розвиток активності і самостійності дітей у процесі виконання фізичних вправ та ігрових дій з предметами. При цьому педагог має прагнути до створення радісного, емоційно-піднесеного настрою у дітей в процесі виконання рухових дій, аби запобігти психічній і фізичній перевтомі.

Крім цього, у даній програмі описано зміст педагогічної роботи вихователя впродовж року відповідно до вікових можливостей дітей. Сюди входить: Загартовування: передбачає обов`язкове дотримання санітарних норм щодо температурних режимів у групових приміщеннях та систематичного провітрювання кімнат що відбувається за відсутності дітей, а точніше за деякий час до їх повернення. У групі температура має коливатись від +21о, +22оС, під час денного сну оптимальна температура в спальні має становити +16, +18оС, адже організм краще відпочиває за нижчих температурних показників. Для постійного контролю за дотриманням температурних норм у кожній груповій кімнаті де часто і довго перебувають діти повинен бути термометр. Необхідно забезпечити умови для прийняття дітьми повітряних ванн під час переодягання після денного сну, поступово збільшуючи тривалість від 2хв до 8-10хв.

Загартування дітей молодшої групи передбачає локальні та загальні процедури. Їх слід вводити поступово.

? Локальні: 1) ходіння босоніж по килиму; 2)сухе та вологе обтирання ніг; 3) ходіння по вологій доріжці; обливання ніг контрастною водою.

? Загальні: 1)сухе та вологе обтирання тіла махровою рукавичкою; 2)обливання тіла з поступовим зниженням температури води; 3)купання в басейні та водоймах у безвітряну погоду.

Фізкультурно-оздоровча робота: передбачає щоденну ранкову гімнастику тривалістю 4-5 хв. Вихователь обирає комплекс ранкової гімнасти який відповідає віку та потребам дитячого колективу та включає усі необхідні рухи. Заміна комплексів відбувається щомісяця. Діти повинні виконувати 3-4 загальнорозвиваючі вправи імітаційного характеру, що пожвавить інтерес і прибавить динаміки. Повторюваність виконання однієї вправи не повинна бути більше 4-5 разів, а стрибків - 8-10 разів. Необхідно поступово залучати дітей до самостійної рухової діяльності, лише регулюючи їхню активність.

Виховання культурно-гігієнічних навичок: передбачає навчати дітей без примусу самостійно та акуратно, не поспішаючи їсти, добре пережовувати їжу з закритим ротом, тримати ложку у правій руці, користуватись серветкою, дякувати, тихо підсовувати стілець виходячи з-за столу.

Під час умивання вчити дітей закочувати рукава, мити руки та обличчя не розприскуючи воду, правильно користуватися милом, стріпувати водичку із рук над умивальником, насухо витирати руки та обличчя індивідуальним рушником, користуватися носовичком.

При підготовці до прогулянки, або після денного сну привчати дітей самостійно одягатися та роздягатися, у певній послідовності, гарно складати свої речі, знати порядок одягання та роздягання (колготки, шкарпетки, штани, кофтинка, чобітки, курточка, шапочка, шарф), дотримуватись охайності в одязі. [8]

Програма «Українське дошкілля» у розділі «Особистість дитини» для 4 року життя (молодший дошкільний вік) висвітлює сутність і специфіку фізичного становлення особистості, вікову динаміку, завдання розвитку та особливості організації життєдіяльності дитини.

Особлива увага приділяється саме правильному формуванню і розвитку легкої ходи, при якому дитина природно координує рухи рук і ніг, при цьому тримаючи пряме положення тулуба та голови. Молодших дошкільників також вчать вільно орієнтуватись в просторі, дотримуватись певного напрямку під час ходьби чи бігу.

Програмою передбачене створення умов для засвоєння дитиною багатьох видів найпростіших рухів, дій і гартувальних процедур. Це можуть бути як і фізкультурні зали, майданчики, групові кімнати, так і спеціально відведений куточок для спортивно-розвивального середовища у якому створено безпечні умови для діяльності дітей, присутні усі необхідні предмети (матеріали для ігор, наочний і роздатковий матеріал, спортивне приладдя, мультимедійні проектори чи інші засоби комп`ютерних технологій). Усе це допоможе виховувати інтерес до фізичних вправ та рухливих ігор, збагатить досвідом взаємодії дітей з іграшками, фізкультурним інвентарем та обладнанням. [18]

Лінія фізичного розвитку реалізується через фізичну активність. Отже, одним з важливих показників компетентності дитини є зрілість її фізичної активності, що характеризується розвитком м'язово-рухової та предметно-практичної вмілості дитини в усіх сферах життєдіяльності.

Основним результатом вирішення оздоровчих завдань повинно бути покращення фізичного стану дитини, її фізичного розвитку, підвищення захисних властивостей та стійкості організму до різних захворювань, опірності до негативних умов зовнішнього середовища.

Зміст навчально-рухової діяльності в системі фізичного виховання дошкільників має великі можливості для реалізації завдань з виховання моральних та вольових якостей дітей тому, що вміщає в собі всю різноманітність інтелектуальних, пізнавальних, емоційних та моральних компонентів.

Зокрема лише засобами рухливої гри можна сприяти вихованню у дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині. Наприклад, щоб стати сміливим, треба навчитися долати страх, стикаючись з небезпекою. На заняттях з фізичної культури цілком можливо створити ігрову ситуацію за допомогою якої дитина сама легко зможе перебороти свій страх (а іноді із допомогою дорослого). Безумовно, такий спосіб формування сміливості є безпечним і дієвим, адже дитина в цей час знаходиться під наглядом вихователя, який не допустить травмування, а навпаки підтримає і допоможе. Таким чином, у дитини закладається досвід з виконання того чи іншого руху що викликав у неї страх. Це надає їй сміливості, рішучості та мотивує до подальших звершень.

Уміння орієнтуватись у просторі - іще одне важливе завдання для молодшого дошкільника, яке можна вирішити засобами фізичних вправ та рухливих ігор.

Якщо рухи виконуються вірно, невимушено і разом з тим виразно й емоційно, під мелодичний музичний супровід то це, безумовно, позначається на естетичних почуттях дітей, спонукає до розуміння краси рухів.

Зміст навчально-рухової діяльності дітей передбачає багато ситуацій, які дозволяють використовувати їх для виховання почуття відповідальності, стриманості, поваги до своїх товаришів та ін. В.О. Сухомлинський підкреслював у своїх працях необхідність постійно спиратися у процесі виховання на духовний світ (почуття) дитини. [4]

Таким чином, для проведення результативної роботи із вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку необхідною умовою є регулярні заняття фізкультурою, при яких діти позитивно та активно ставляться до самого педагога та до виконання вправ в цілому. Останнє залежить від ряду причин. Діти повинні мати чітко визначений мотив гри, захоплюючий сюжет, динамічний розвиток подій. Тут уже допомагають цікаве проведення занять, використання найулюбленіших рухових ігор дітей, використання музики та незвичних предметів під час гімнастики, проведення різноманітних спортивних свят, змагань із залученням батьків чи дітей із інших груп садочку. Особливе значення при цьому має також особистість самого вихователя, його організаторські здібності, знання методики, вміння чітко демонструвати вправи, встановлювати контакт з дитиною, враховувати психічні та анатомо-фізіологічні особливості дітей та ін.



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РУХЛИВИХ ІГОР У ФІЗИЧНОМУ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Значення рухливих ігор та вправ для фізичного розвитку дітей молодшого дошкільного віку

Різні фізичні вправи, в тому числі й ігри, що їх дуже полюбляють діти, сприятливо впливають на їхнє здоров`я й перш за все на їхню центральну нервову систему. Завдяки таким вправам у дітей поліпшується живлення клітин головного мозку, в зв`язку з чим у них настає бадьорий, життєрадісний настрій і добре самопочуття. Адже потреба дітей у рухах - це одна із основних фізіологічних особливостей дитячого організму.

Ігри - один з найпоширеніших засобів фізичного виховання. Розрізняють рухливі та спортивні ігри. До рухливих належать ігри, які містять елементи загально-розвиваючих вправ, ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння тощо. Вони сприяють удосконаленню вмінь та навичок основних рухів, розвивають фізичні якості, позитивно впливають на функцію серцево-судинної і дихальної систем. Ігрова діяльність має комплексний характер і будується на поєднанні різних рухових дій (ходьба, біг, стрибки та ін.). Характерною особливістю рухливих ігор є їх велика емоційність.

Рухливі ігри є одним із важливих засобів фізичного виховання дітей дошкільного віку. Вони сприяють формуванню та вдосконаленню життєво необхідних рухів, всебічному фізичному розвитку та зміцненню здоров'я дитини, вихованню позитивних моральних і вольових якостей. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі» [16].

Рухливі ігри задовольняють потребу організму що росте в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги та ін.). Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї або іншої ситуації. Все це позитивно впливає на вдосконалення рухових навичок.

Цінність рухливих ігор полягає також у тому, що вони сприяють розвитку у дітей таких важливих фізичних якостей, як швидкість, спритність, витривалість тощо.

Для розвитку швидкості проводять ігри, які потребують негайних рухових відповідей в обставинах, що швидко змінюються, ускладнених додатковими завданнями, а також ігри з подоланням певної відстані за найкоротший час («Біжіть до прапорця», «Хто швидше», «Квач», «Сонечко і дощик» та ін.).

Для розвитку спритності використовують ігри, де діти виконують більш складні за координацією рухи: «Прокоти м'яч у ворота», «Не зачепи брязкальце», «М`яч у кошику», «Обійди перешкоди», «Серсо», та ін.

Розвивати силу окремих м'язів рук, ніг і тулуба можна в іграх, які потребують короткочасного силового напруження: «Хто далі кине», «З купинки на купинку», «Ведмідь і бджоли».

Витривалість розвивається в іграх з інтенсивною руховою діяльністю, але оптимальною в часі для кожної вікової групи («Дожени свою пару», «Рибалки і рибки», «Вудочка» та ін.) [4].

Крім цього, рухливі ігри мають комплексний характер впливу на розвиток особистості. Досвід передових вихователів, а також спеціальні наукові дослідження (А. Викова, Т. Осокіна, Е. Тимофєєва, М. Шейко, О. Богініч та ін.) показують, що рухливі ігри мають значний вплив на виховання морально-вольових якостей у дошкільників. Свої дії учасники гри повинні підпорядковувати її правилам, які в свою чергу:

? регулюють поведінку

? сприяють вихованню свідомої дисципліни,

? привчають відповідати за конкретні вчинки,

? розвивають почуття товариськості.

У колективних іграх у дитини формується:

? поняття про норми громадської поведінки,

? виробляються організаційні навички,

? виховується прагнення до перемоги,

? сильна воля, стійкість, витримка.

Спільний інтерес, викликаний грою, об'єднує дітей в дружний колектив. Відомий педагог П. Лесгафт писав, що завдання фізичного виховання полягає в тому, щоб навчити дітей «Свідомо ставитися до своїх рухів» [13]. Він високо оцінював виховне значення ігор, обґрунтував, що під час гри здійснюється єдність фізичного і психічного розвитку дитини. Особливу роль при цьому він відводив рухливим іграм з правилами. Дотримання правил виховує в дошкільнят чесність, рішучість, сміливість, культуру поведінки в колективі, вміння керувати і регламентувати свої рухи, виявляти самостійність та ініціативу.

Рухливі ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, розширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії птахів, тварин, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин. Під час ігрової діяльності у дошкільнят створюються позитивні умови для розвитку уваги, сприймання, уточнення певних понять, творчої фантазії, пам'яті. У процесі гри діти обмірковують, що і як краще зробити, розмовляють між собою, підраховують кількість влучень у ціль, поквачених гравців. Усе це сприяє розвитку мови, швидкості мислення, творчості та кмітливості.

Ігри широко використовуються як засіб естетичного виховання тому, що діти відображають навколишній світ через ігровий образ, певну роль. До змісту багатьох ігор входять знайомі їм вірші або пісні. Все це дозволяє поглиблювати естетичні переживання дошкільнят. Чітке й швидке виконання рухів, погодженість дій під час гри, особливо коли вони проводяться під музику, формують естетичні почуття дітей, привчають помічати красу рухів. Різноманітні шикування та перешикування: в коло, шеренгу, колону - вимагають точності рухів, дотримання правильної постави, уваги та розвивають у дітей почуття прекрасного. Сприйманню краси гри значною мірою сприяє однакова фізкультурна форма гравців [4].

Та слід пам`ятати: рухлива гра як засіб фізичного виховання корисна лише тоді, коли вихователь обізнаний з фізіологічними та психічними особливостями дошкільнят кожної вікової групи, з методикою проведення ігор, а також дбає про дотримання відповідних санітарно-гігієнічних умов.

Педагоги знаючи усі тонкощі цього процесу, які націлені на зміцнення та покращення стану здоров`я дітей дошкільного віку, на зміцнення усіх органів і систем, на правильний та всебічний розвиток особистості, її духовного збагачення - зацікавленні у виконанні цих важливих умов.

Правильна організація фізичного виховання дітей сприяє пробудженню у них інтересу до рухової активності взагалі, а також до конкретних видів фізичних вправ. Розвиток інтересу до рухів відбувається на основі життєвої потреби дитини бути сильною, сміливою та спритною. Спеціально для цього в ЗДО передбачений загальний руховий режим. Загальний руховий режим ми розуміємо як сукупність педагогічно організованої та самостійної діяльності дітей протягом дня (в дитячому садку та за його межами), що складається із основних рухів. Зрозуміло: що більше і різноманітніше дитина буде рухатись в приміщені і на дворі, тим здоровішою вона буде. Рухову активність дітей потрібно рівномірно розподілити протягом дня, що забезпечить постійне домінування охоронного збудження в корі головного мозку і не дасть можливості негативним чинникам внутрішнього або зовнішнього середовища порушити процеси життєдіяльності організму дитини [15].

На даному етапі гра виступає як важливий засіб навчання: активна участь в ній вихователя стимулює невимушене, природне виконання дитиною рухових дій. Однак навіть у молодшому дошкільному віці сприятливі умови, що складаються в грі, не можуть забезпечити розвитку одночасно всіх видів основних рухів. Найбільш успішно відбувається формування навичок у бігу та стрибках. Лазіння, метання, кидання та ловля слабо представлені у змісті ігор молодших дошкільників і тому не можуть бути досить добре освоєні. Тому необхідно поєднувати пряме (фізичні вправи) і опосередковане (гра) навчання рухам [16].

Універсальність рухливої гри у тому що, вона має чіткий зміст і правила виконання рухових прийомів, та все ж вона залишає простір для творчого вибору конкретних способів дій, їх поєднання, чергування, зміни характеру і інтенсивності в залежності від несподівано виникаючих нових ігрових ситуацій. Це дозволяє дитині одночасно розвивати свої рухові навички та навички поведінки, збагачувати розумові здібності, творчий потенціал та взаємодіяти із соціумом відповідно особистих уподобань.

Рухлива гра, як будь-яка дидактична, спрямована на досягнення певних цілей виховання і навчання. Висока педагогічна цінність рухливої гри полягає у формуванні позитивних взаємин у дітей, засвоєння ними норм і правил поведінки, розвиток мислення, моторики та інших функцій. По суті, рухлива гра допомагає дитині взаємодіяти з соціумом, бачити і розуміти своє місце в ньому та діяти відповідно своїх індивідуальних фізичних та психічних можливостей, розумно оцінювати ситуацію.

Важливо щоб дитина відчувала себе потрібною у колективі, приймала свою роль (розуміла що навіть маленька роль є невід`ємною). Це в більшій мірі залежить від емоційного настрою. Радісний, піднесений настрій є важливою умовою підвищення зацікавленості дітей у виконанні різних рухових завдань. Емоційні переживання в грі спрямовують всі сили для досягнення поставленої мети, особливо якщо мова йде про командну гру, де дитина несе відповідальність не тільки за себе. Це веде до значного посилення діяльності організму, підвищенню його функціональних можливостей, поліпшенню обміну речовин.

Отже, рухлива гра - це не тільки гарний спосіб розвитку фізичних якостей дошкільників, а й універсальний засіб для психічного, морального, вольового, творчого та суспільного розвитку. Вона не лише забавляє дітей, а й дозволяє непомітно для них самих вдосконалюватись всебічно, ставати більш сильнішими, спритнішими, сміливішими та дружнішими. Хоч рухлива гра має чіткі правила, проте варто залишати місце у грі для прояву творчого потенціалу дитячого колективу, адже вдалі ідеї та експеременти можуть зробити її більш захоплюючою та новою, особливо якщо ці зміни були ініційовані з боку дітей.

2.2 Методика використання рухливої гри у роботі з фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку

Враховуючи значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, вихователям найперше слід широко використовувати їх у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку. У молодших групах вихователь обов`язково є учасником гри, він виконує головну роль, демонструючи правильне виконання основних рухів та правил гри. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційну насиченість та привабливість, цим самим посилює інтерес до неї у дітей.

Вихователь стежить за виконанням дітьми вимог гри, за якістю виконання рухових дії. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались і удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушення вимог до виконання того чи іншого основного руху. Не допустимо також робити винятки для когось, усі гравці мають бути рівними перед правилами виконання гри.

Вихователь стежить у процесі гри, щоб діти діяли відповідно до поставлених рухових завдань. Часто буває так що діти занадто захоплюються сюжетом гри і забувають про основне - правильне виконання рухів. Наприклад у грі «Квач», вихователь запланував закріпити уміння дітей бігати з високим підняттям стоп, та далеко не всі діти вірно виконують гру. У цьому випадку педагогу варто звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з високим піднімінням стоп, попередньо ознайомивши і продемонструвавши їх з цими прийомами. Проте добиваючись правильного виконання дітьми рухів, вихователь, не повинен спиняти гру, щоб виправити помилки. Такі зауваження треба робити по ходу гри або в паузі між її повтореннями.

Важливо у вказівках по ходу гри і після її закінчення, коли підбиваються підсумки, регулярно роз'ясняти, що в грі треба бути спритним, витриманим, кмітливим і мотивувати дітей на перемогу.

Слідкуючи за грою вихователь також має бути терпимим до діток, у яких не зовсім виходить виконати той чи інший елемент фізичної діяльності, має приділити їм особливу увагу в індивідуальній роботі над тими рухами що були не досконалі. Також знаючи особливості таких дітей недоречно вилучати їх з гри, при першій же помилці. Адже вона і так бігає повільно, тому й була спіймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятись. Головне завдання для вихователя - це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливість активно рухатися в результаті приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості. Тобто чим більше практичного досвіду, тим краще результат.