Роль освітньо-виховних інформаційних технологій та їх вплив на розвиток особистості в освітній системі Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Роль освітньо-виховних інформаційних технологій та їх вплив на розвиток особистості в освітній системі Франції

Зязюн Л.І.

Франція - одна з країн з давніми традиціями медіаосвіти і виховання. Починаючи з 20-х рр. XX ст., тут у багатьох навчальних закладах активно розвивається рух юних журналістів, випускаються колежські, ліцейські і університетські газети [1; 2; 3]. З того часу існує сітка французьких кіно клубів, що об'єднала прихильників „десятої музи” [4; 5]. Вже тоді медіаосвіта у Франції спрямовувалась на критичне, активне осмислення засобів масової інформації (в той час - в основному кінематографу і преси) і розвитку творчих здібностей аудиторії.

Більше двох десятків років при Міністерстві освіти Франції працює Центр освіти і засобів інформації (Centre de liaison de l'enseignement et des moyens d'information - CLEMI) і не лише в Парижі, а практично в усіх французьких провінціях і багатьох франкомовних країнах. У фондах Центру зосереджена багата інформація, що стосується історії і теорії медіаосвіти у Франції. З документів Центру стало відомо, що ще у жовтні 1947 р. під патронажем Міністерства по справах молоді і спорту Франції відкрито Національний інститут молоді і масової освіти. Метою цієї організації стала підтримка освіти молоді в усіх її формах, зокрема і засобами медіа (її архів нараховує сьогодні більше 40 тис. видань, включаючи праці з педагогіки). І хоч курси з кіномистецтва і журналістики викладались майже в усіх французьких університетах, медіа- освіта в школах була в основному факультативною. Одне з перших намагань ввести її до шкільного навчального плану відноситься до середини 60-х рр. З ініціативи Ліонського інституту мов та Ліонського католицького університету програма медіаосвіти розпочала реалізуватись в ряді колежів і ліцеїв Франції.

У 1960 р. був створений Французький союз у сфері видатних праць аудіовізуальної освіти (UFOLEIS). У 1960 р. розпочала діяльність асоціація „Преса - Інформація - Молодь”. З 1972 р. медіаосвітні аспекти включені в програмові документи Міністерства освіти Франції, а в 1976 р. медіаосвіта вперше офіційно стала компонентом національного навчального плану середніх навчальних закладів. Починаючи з 1979 р. вона одержала підтримку відразу декількох французьких міністерств. Зокре- ма, за їх патронажу здійснювався проект „Активний юний телеглядач”. Він охопив широкі прошарки суспільства - батьків, вчителів, організаторів молодіжних клубів і т.п. Проводилось дослідження впливу телебачення на дитячу і молодіжну аудиторію, вияснялась роль ТВ у житті молодих глядачів. Організація, що виникла на основі цього проекту, називається „Аудіовізуальні медіа в освіті для всіх” (АРТЕ). Вона видає спеціальний журнал, що виходить тричі на рік.

В рамках Міністерства освіти Франції існує Національний центр педагогічної документації (CNDP). Це головна організація для 22 регіональних центрів. Всі вони здійснюють науковий і практичний обмін досвідом між педагогами. Наприклад, у департаменті Жірони основна увага надається науковому керівництву “Тижня преси” в школі. Центральний офіс СNOР в Парижі займається більше фундаментальними дослідженнями, але також здійснює власні медіа проекти. Головною метою, однак, залишається дослідження медіа і їх впливів. Іншою серйозною ініціативою в даному напрямкові стала акція Регіонального центру педагогічної документації в Бордо „Вступ до комунікації і медіа”. В рамках цього проекту школярі вивчали різні форми медіа (пресу, рекламу, навчальну літературу і т.п.), виконуючи творчі задуми і т.п.

Важливу роль в системі французької медіаосвіти відіграє аудіовізуальний інститут, створений у 1974 р. Його інноваційний відділ володіє вражаючою колекцією досліджень, аудіовізуальних матеріалів, публікацій, що стосуються медіа (в основному телебачення і радіо). Після 20-и років існування (1995 р., Париж) число науково-педагогічних організацій у сфері медіа було доповнено Дослідницькою групою „Діти і медіа” (GRREM). Ця організація працює над проектами з тематики взаємовідношень дітей, молоді і медіа, проводить семінари і конференції (наприклад, у співробітництві з ЮНЕСКО у 1997 р. відбувся один з великих міжнародних форумів „Медіа і молодь”).

У 1982 р. відомий французький дослідник Ж.Гонне звернувся до міністерства освіти Франції з пропозицією створити національний медіаосвітній центр для допомоги педагогам навчальних закладів різного типу ефективно використовувати засоби масової інформації в освітньому процесі. Разом з П. Вандевурдом він виокремив головні цілі майбутнього центру:

1. виробляти критичне мислення шляхом порівняння різних джерел інформації і формувати більш активних і відповідальних громадян;

2. розвивати дух толерантності, здібність почути аргументи один одного, розуміння плюралізму ідей, їх відносності;

3. запроваджувати динамічні педагогічні інновації, що стосуються навчальних закладів всіх рівнів;

4. покінчити з ізоляцією школи від медіа, тобто встановити тісні відносини з життєвими реаліями;

5. використовувати переваги специфічних форм друкованої і аудіовізуальної продукції в нашому суспільстві [6, 12].

Цей проект був не лише схвалений, але й підтриманий Міністерством освіти матеріально - у 1983 р. в Парижі був офіційно відкритий Центр зв'язку освіти і засобів інформації (CLEMI). Директором центру призначений проф. Ж. Гонне.

З часу свого заснуванні CLEMI сприяє запровадженню все більш сучасних медіа в процес учіння, проводить регулярні курси для вчителів, випускає газети і журнали, книги, що висвітлюють проблеми медіаосвіти, нагромаджують базу документальних ресурсів з проблем медіа культури і медіа педагогіки. ^ЕМІ здійснює свої програми у співробітництві з ЮНЕСКО, міністерствами освіти, культури, іноземних справ Франції, Інститутом нової школи, що продовжує справу С. Френе; такими організаціями, як „Комунікаційна ініціатива” (ІСОМ), “Активний юний телеглядач” (JTA), „Проекти освітньої дії” (РАЕ), Асоціація молодіжної преси (APIJ), “Комітет інформації освітньої преси (СІРЕ), медіаос- вітніми організаціями Британії, Бельгії, Швейцарії, Іспанії, США, Португалії, Аргентини, Бразилії, Росії та інших країн. GLEM! є практично в усіх великих французьких містах - Бордо, Діжоні Греноблі, Ліллі, Ліоні, Ніцці, Страсбурзі, Тулузі та ін.

^ЕМІ володіє власною медіа текою (60 тис. екземплярів різних журналів і газет, сотні докторських і магістерських дисертацій, звітів з проведених досліджень і т.п.) і працює не лише зі вчителями, студентами і школярами, а також з організаторами відпочинку, журналістами, бібліотекарями. В середньому за рік ^ЕМІ організовує курси для 15 тис. вчителів (6, 16). Примірна тематика курсів така: „Медіа на уроці”, „Як у медіа створюється зображення”, „Телевізійна інформація і Європа”, „Репортажі, документація, педагогічне використання”, „Вчитися з новинами”, „Читання в бібліотеці і на уроці” та ін. Зокрема, педагоги зі своїми класами відвідують редакції газет, радіо/телеканалів, після чого школярам надається можливість самим створити невеликий випуск новин.

Головною для себе ^ЕМІ вважає „роботу з інформацією, бо медіаосвіта є передусім громадянським виховання. Воно повинно допомогти молоді і зараз, і в майбутньому бути активними і відповідальними громадянами, які добре розуміють, як живе не лише країна, але й цілий світ, як взаємопов'язані між собою всі люди. Ось звідки такий тісний зв'язок між медіаосвітою і громадянським вихованням [7, 30]. Ж.Гонне переконаний, що „медіаосвіта - це учіння демократії; диктаторські режими, до прикладу, не допускають аналізу преси в шкільних класах” [1, 136].

Виконавчий директор ^ЕМІ Е.Бевор переконана, що соціалізація молоді більшою мірою відбувається завдяки засобам масової інформації, а медіаосвіта „дозволяє пояснити молоді, що таке засоби комунікації, як вони функціонують, як створюються повідомлення, як ці повідомлення розповсюджуються, будучи особливим типом реконструкції дійсності” [7, 152]. Медіа освіта, на переконання Ж.Гонне, виконує важливу функцію „становлення особистості” [3, 152], сприяє вихованню відповідальності за доручену справу, експериментальному пошукові, вільному самовиявленню, розкриттю творчих здібностей, ініціативі, критичному мисленню” [3, 141- 142]. Він переконаний, що в процесі занять необхідно розвивати толерантність, здібності почути іншу людину, підтримуючи при цьому „активність учня не лише в плані аналізу „чужих” медіа текстів, але також у створенні власних” [1, 136].

Колектив ^ЕМІ вважає, що медіаосвіта може інтегруватися з будь якими традиційними навчальними дисциплінами [2, 13; 6, 38-110]. У 1994- 1996 рр. співробітники центру провели дослідження її якісного впливу на школярів. У програмі брали участь 55 педагогів і сотні учнів із декількох колежів і ліцеїв. Школярі виконували цикл практичних завдань, пов'язаних із створенням газет, радіо/телепередач (редагування і порівняння текстів, підготовка програм новин і т.д.). Були розроблені спеціальні анкети, проводилися педагогічні спостереження. Результати дослідження в класах, охоплених медіаосвітою порівнювалися з тими, що отримувались в „не медіаосвіт- ній” аудиторії. У підсумкові було показано, що у першому випадкові краще розвинені уміння працювати у колективі, мотивація до учіння, здібності створювати власні медіа тексти і т.п. [8, 51]. Інтегрована медіаосвіта благотворно впливала на професійні успіхи педагогів - на їх уміння вести заняття у формі діалогу, використовувати більш сучасні технології учіння [8, 52]. У 1999 р. результати даного дослідження були узагальнені в монографії, що мала широкий резонанс серед медіа педагогів Європи [8].

З 1995 р. вже на міжнародному рівні співробітники CLEMI розгорнули програму FAX, в межах якої учні випускали шкільні газети і пересилали їх факсом у різні країни світу. Зараз ця програма працює на рівні Інтернету, медіаосвітнім можливостям якої CLEMI приділяє велику увагу [9]. Зокрема, на початку XXI ст. розроблена програма „Едюканет”, покликана розвивати критичне, самостійне мислення по відношенню до Інтернетної інформації, відповідальність учнів при роботі у „всесвітній павутині”. Ця програма, розрахована на французьких і бельгійських учнів, отримала підтримку з боку Європейського Союзу. Її створенню передували дослідження, в ході яких засобами тестів і розроблених анкет опитані 1500 школярів у віці з 8 до 18 років і 60 дорослих - педагогів і батьків. Усі вони стали учасниками циклу творчих завдань, пов'язаних з роботою в Інтернеті, і колективних обговорень інтернетних текстів [9]. медіаосвіта компетентність грамотність

Показовим проектом у сфері медіаосвіти Франції став “Тиждень преси” в школі, який проводиться з 1976 р. При цьому поняття „преса” не обмежується друкованими медіа, воно включає в себе також радіо чи телевізійну трансляцію (переважно регіональних станцій). «Тиждень преси» цілеспрямований на сумісну роботу школярів із професійними журналістами. Як правило, учні самі повинні вивчати способи функціонування медіа шляхом „вивчення через діяльність”, зокрема в циклі імітаційних творчих завдань (тобто завдань, що практично імітують процес створення медіа текстів різних видів і жанрів). У “Тижні преси”, як правило, беруть участь біля 7 тис. французьких шкіл. Лише у 1996 р. ним було охоплено понад 4 млн. школярів і 250 тис. педагогів, біля 600 засобів інформації (місцевих і регіональних газет, телеканалів, радіостанцій, видавництв).

Ще раз наголосимо, що медіаосвіта у Франції в основному інтегрована в обов'язкові шкільні дисципліни (французьку мову, історію, географію, іноземні мови, суспільні науки), хоч пропонується і в якості курсу за вибором. Окремі предмети з кіномистецтва, телебачення, журналістики і медіа культури в цілому читаються і в численних спеціалізованих ліцеях та в університетах. У вищих навчальних закладах Парижу, Лілля, Страсбургу та інших міст є спеціальні курси з медіа для майбутніх вчителів (як правило, до 40 академічних годин на рік). Разом з тим, Ж.Гонне відзначає, що „розробка єдиного підходу до медіаосвіти - не більше, ніж ілюзія” [1, 9]. Різні педагогічні об'єднання і асоціації диференційовано обгрунтовують свої освітні технології у даній сфері. Ось чому загальна спрямованість медіаосвіти на демократичні і культурні цінності збагачуються різними педагогічними концепціями [1, 8].

Національний центр педагогічної документації (CNDP) розробляє навчальні посібники для медіаосвіти різних рівнів. У тому ж напрямкові діє і аудіовізуальна педагогічна асоціація АРТЕ, яка організовує також семінари для підготовки медіа педагогів і різні проекти в школах. Практично всі французькі організації і асоціації, орієнтовані на медіаосвіту, мають сьогодні свої веб-сайти з науково-методичними матеріалами, що дозволяють здійснювати медіаосвіту дистанційно.

Для вчителів і батьків, зацікавлених у медіаосвіті підростаючого покоління, існує ще одна організація - „Сітка - Освіта - Медіа” (RE-М). Вона має свій сайт в Інтер- неті, де в основному йдеться про вплив ЗМІ на життя дітей та молоді. У такий спосіб, RE-М є синтезом інформаційного центу і „банку” ідей у сфері медіаосвіти. Курси медіаосвіти (від 4 до 20 годин) читаються також в Університетських інститутах освіти вчителів (IUFM).

У Франції - колисці кінематографу, традиційно сильні і позиції кіно освіти. Однак фільми все частіше розглядаються серед інших, узвичаєних культурно-мовних засобів вираження. Цьому розумінню відповідає концепція Інституту всезагальної мови, що виник в надрах Асоціації кінематографу і молоді. Теорія і практика аудіовізуальної освіти (передусім - кіно освіти) у Франції вперше систематизована і проаналізована групою дослідників на чолі з М.Мартино і опублікована на початку 90-х рр. [5, 10] відомим видавцем книг і журналів, присвячених питанням кіно і телебачення, Г.Анабеллем. Трохи пізніше ЮНЕСКО [11] і Рада Європи [10] опублікували інші солідні дослідження, присвячені медіаосвіті в цілому. Значне місце в них присвячені аналізові французького досвіду у цій сфері.

Важливішим ключовим поняттям у медіаосвіті Франції є слово поєднання „формування критичного відношення до медіа”. Очевидно, тут можна провести пряму паралель з концепцією формування критичного мислення по відношенню до медіа текстів, висуненою британцем Л. Мастерманом, в якій ідеться про те, що учні повинні не лише критично сприймати і осмислено оцінювати твори медіа культури, але й усвідомлювати, яку роль вона відіграє у довкіллі (медіа як засіб самовираження людини, як засіб її культурного розвитку і ін.), як медіа впливає на аудиторію і т.п.

Не дивлячись на те, що французькі навчальні заклади (а вони в основному державні) відчувають постійний недолік фінансування, ще у 1985 - 1986 рр. уряд Франції здійснив знаменитий проект комп'ютеризації шкіл в межах програми „Інформатика для всіх”. Щоправда, тоді була використана система державного французького концерну „Томпсон”, вже в той час далеко не сучасна. Тому навіть сьогодні не всі французькі школи мають доступ до Інтернету. До того ж у Франції існує власна сіткова комп'ютерна система (Mintel), яка, за оцінкою самих французів, скоріше погіршує, ніж покращує прилучення французів до міжнародної сітки. Впродовж тривалого часу гальмувала широке впровадження Інтернету у Франції і впливова компанія Франс Телеком (FT), яка підтримувала досить високі ціни на свої послуги. З 1992 р. вихід в Інтернет став можливим через сервер „Ренатер”. Ним спочатку користувалися університети, а з 1996 р. він служить вузловим пунктом інтернетного доступу.

Слід також враховувати, що деякі телевізійні канали і преса здійснили пропаганду, спрямовану проти Інтернету: у тенденційних текстах ішлося лише про його негативні риси (насильство, дитяча порнографія тощо) і про те, що для користування веб-сайтами начеб-то необхідне знання лише англійської мови. Крім того, як і в Україні, похилі за віком педагоги не бажають опановувати нові медіа (за даними CLEMI лише 20% французьких педагогів gj[bkjuj dsreприділяють належну увагу їх сучасним видам). Щоправда, в кінці 90-х рр. у Франції почала здійснюватися нова програма інформатизації шкіл (згідно з нею, кожен клас, наприклад, повинен мати свою власну адресу електронної пошти і доступ до Інтернету).

Фінансове забезпечення цього проекту взяли на себе регіональні влади і Міністерство освіти. Нові комунікаційні можливості сприяють тому, що навчальні заклади в невеликих населених пунктах тісніше пов'язані між собою і можуть обмінюватися інформацією та матеріалами досліджень, використовувати комп'ютери на уроках гуманітарних і фізико-математичних та природничих наук. У педагогів є можливість звернутися до банку даних CNDP і звідти „перекачати” ті чи інші навчальні матеріали.

Підсумовуючи сказане, варто запропонувати такі узагальнення:

1. Провідні медіаосвітні організації Франції - CLEMI (Центр зв'язку освіти і засобів інформації при Міністерстві освіти Франції), GRREM (Дослідницька група „Діти і медіа”), АРТЕ (аудіовізуальна освіта для всіх) та ін.

2. Головні цілі освіти - виховання активного громадянина демократичного суспільства (CLEMI); розвиток критичного мислення і критичної автономії школярів і студентів (CLEMI, АРТЕ та ін.); захист дитячої аудиторії від насильства на екрані (CLEMI, GRREM); розвиток практичних умінь спілкуватися з медіа технікою і створювати власні медіа тексти (CLEMI, АРТЕ та ін.

3. Основні медіаосвітні теорії - теорія розвитку критичного мислення і критичної автономії; культурологічна теорія розвитку особистості; семіотична теорія; „практична теорія” [12, 149-158].

4. Базові медіаосвітні моделі - освітньо-інформаційні (вивчення теорії і історії медіа культури і мови медіа), переважно на рівні ВНЗ; морально-естетичні моделі (вивчення моральних, філософських, психолого- педагогічних проблем на медіа матеріалі), переважно в ліцеях і ВНЗ; практичні (вивчення використання медіа на практиці), на всіх рівнях учіння, включаючи школи, ВНЗ і навчальні заклади додаткової освіти; соціокультурного розвитку особистості (у сфері формування громадянської відповідальності в демократичному суспільстві, в розвитку сприймання, інтерпретації, аналізу, критичного мислення, творчих здібностей і т.п.), на всіх рівнях учіння.

5. Ключові теми медіаосвітніх занять - ^ова медіа”, „Аудиторія медіа”, „Категорії медіа”, „Технології медіа”, „Mедіаагенства” і ін.

6. Упровадження медіаосвіти - медіаосвіта не є обов'язковою (за виключенням спеціалізованих ВНЗ, шкіл і факультетів, орієнтованих на підготовку професіоналів у сфері медіа). Одначе, медіаосвіта в школах, колежах, ліцеях розвивається доволі інтенсивно і в основному має інтегрований в базові предмети характер. Медіаосвіта студентів педагогічних ВНЗ і вчителів також не є обов'язковою, але розповсюджена досить широко.

Отже, провідною особливістю медіаосвіти Франції є ставка на виховання свідомого і відповідального громадянина демократичного суспільства. Такий підхід для освітньої системи України може бути досить корисним.

Список використаних джерел

1. Gonnet J. Education aux medias: Les controversies fecondes. - Paris, 2001.;

2. Gonnet J. Education a l'information: une apprentissage fondamentale - Paris, 2001.;

3. Гоне Ж. Школьные и лицейские газеты. - М. 2000.;

4. Martineau M (ed). L'enseignement du cinema et de l'audiovisuel. - Paris, 1988.;

5. Martineau M (ed). L'enseignement du cinema et de l'audiovisuel dans l'Europe des douze. - Paris, 1991.;

6. L'Actualite et les medias a l'ecole primaire, au college et au lycee. - Paris, 1996.;

7. Бевор Э. Юные, медиа и медиаобразование // Средства коммуникации и проблемы развития личности ребенка / Ред. А.В. Шариков. - М.: 1994.;

8. Bevort E., Cardy H., De Smedi T., Garcin-Marrou I. Evalution des pratiques en education aux medias, leurs effects sur les enseignants et leurs eleves. - Paris, 1999.;

9. Bevort E., Breda I Les jeunes et Internet. - Paris, 2001.;

10. Masterman L., Mariet F. L'Education aux medias dans l'Europe des annees 90/ - Strasbourg, 1994.;

11. Bazalgette C., Bevort E., Savino J. L'Education aux medias dans le monde: Nouvelles orientations. - Paris, London, 1992.;

12. Федоров А.В. основные теоретические концепции медиа образования // Весник Российского гуманитарного фонда. - 2002. № 1.

Анотація

Ключові слова: розвиток, медіаосвіта, соціалізація, формування.

Ключевые слова: развитие, медиаобразование, социолизация, формирование, медиаграмотность, медиакультура, гражданин, образование.

Key words: development, media education, socialization, formation, media literacy, media culture citizen education.