З історії розвитку дошкільної освіти на Західній Волині (початок ХХ століття - 1944 рік)

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії розвитку дошкільної освіти на західній Волині (початок ХХ століття - 1944 рік)

Т. Поніманська

Постановка наукової проблеми та її значення. Становлення і розвиток дошкільних закладів на території Західної Волині не був предметом наукових історичних студій. Цей регіон (сучасні Рівненська, Волинська та частина Тернопільської областей) упродовж досліджуваного періоду перебував у складі різних держав, у яких складалися певні традиції і тенденції щодо дошкільного виховання, що згодом втілювалися і на Волині, набуваючи самобутніх явищ.

У період Російської імперії, національно-визвольних змагань українського народу та Польської держави дошкільній освіті на державному рівні належна увага не приділялася. Цією ланкою роботи займалися громадські організації і прогресивна педагогічна інтелігенція, яка розуміла важливість і значення не лише опіки над дітьми в ранньому віці, а й потреби цілеспрямованого навчального та виховного процесу, який є фундаментом для подальшого їх розумового та фізичного розвитку.

Винятком є короткотривалий радянський період 1939-1941 рр., коли дитячі садки були ланкою освітньої системи та фінансувалися державним коштом. Однак відсутність інформації щодо створення дитячих садків в офіційних джерелах відділів освіти утруднює науково-дослідницький пошук. Пропоноване дослідження є спробою аналізу та синтезу розвитку дошкільної освіти на території Західної Волині. Основою для написання статті слугували документи Державного архіву Рівненської області, періодичні видання Волинської губернії, Волинського воєводства, рейхскомісаріату «Україна» та інші різнопланові матеріали.

Мета статті - проаналізувати розвиток дошкільної освіти на теренах Західної Волині впродовж першої чверті ХХ ст. й показати особливості закладення дитячих садків за різних політичних умов.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Основним закладом дошкільної освіти і виховання є дитячий садок. Засновником виховної системи для дітей дошкільного віку та дитячих садків був німець Фрідріх Фребель (1782-1852), який вважав, що діти дошкільного віку потребують особливих виховних закладів, які сприятимуть розвитку природних якостей дитини і де їх будуть вирощувати, як ніжних рослин. З огляду на таке бачення, він уперше застосував вислів «дитячий сад» на відкритті такого закладу в місті Бранденбурзі 28 червня 1840 р. Цей термін був підхоплений й згодом утвердився у багатьох країнах світу [21, с. 94]. Педагогічну систему Ф. Фребеля удосконалила й доповнила італійка Марія Монтессорі (1870-1952) та інші педагоги, які приділяли особливу увагу вихованню дітей 3-7 років. Адже саме в цей період інтенсивно відбуваються анатомічно-фізіологічні та психічні зміни. Фребелівський рух знаходив підтримку й поширювався серед населення тих країн, де панували капіталістичні відносини й виникала потреба догляду за дітьми у той час, коли батьки були зайняті на виробництві.

Інформацію про появу перших дошкільних закладів на українських землях знаходимо в енциклопедичних виданнях. Так, відомо, що в 1839 р. в Полтаві відкрили перші дитячі ясла для дітей із двох років. Тут вони перебували від 7 години ранку до 20-21 години вечора [23, с. 587].

В Україні, яка входила до складу Російської держави, становлення і розвиток дошкільних закладів розпочалися у другій половині ХіХ ст., коли в Києві сестри Ліндфорс - Марія і Софія (по чоловіку Русова) - 1 вересня 1871 р. відкрили перший український дитячий садок [8, с. 14] (за іншими даними - 1872 р. [23, с.587]), а з 90-х років діяли фребелівські товариства, які сприяли створенню приватних дитячих садків. Водночас товариства опіки над бідними при земствах створювали народні садки, які утримувалися на благодійні кошти.

Фактично саме із 70-х років ХІХ ст. відбулися поступальні кроки в організації дошкільних закладів у країнах Європи та США. Світовий педагогічний досвід широко висвітлювався на шпальтах освітньої періодики Російської імперії, зокрема в щомісячному педагогічному часопису «Народное образование». Ці статті стали потужним імпульсом для упровадження в Росії засад дошкільного виховання. Саме на шпальтах періодичних видань уміщувалися цікаві матеріали, які ознайомлювали читача з поширенням дошкільної освіти у країнах світу. Впровадження засад дошкільного виховання знаходило підтримку в розвинутих капіталістичних країнах. Так, у США на початку ХХ ст. функціонувало 4363 садки, які відвідувало близько 200 тис. дітей та працювало 8937 вихователів, тобто в середньому на одного вихователя припадало не більше 20 дітей. Ці безкоштовні та загальнодоступні заклади були проявом суспільної опіки над дітьми з 4-5 років [26, с. 250.]

У Франції законом від 16 червня 1881 р. плата за перебування в дитячих садках була скасована. Суспільні дитячі притулки перейменовували в материнські школи, завданнях яких полягало у фізичному, моральному і розумовому розвитку дітей віком від двох до шести років. Ці школи були обов'язковими для громади, де мешкало не менше 1200 осіб, і виконували подвійне призначення: слугували прихистком для дітей, батьки яких не могли за ними доглядати, та першою школою навчання грамоти у віці 5-6 років [20, с. 131-134].

На початку ХХ ст. поодинокі дошкільні заклади функціонували в різних регіонах України, адже існував уже досвід перших таких закладів, зокрема на Наддніпрянщині (Київ, 1871), Закарпатті (у 1891 р. - 30 закладів дошкільного виховання), Буковині (Чернівці, 1896), Галичині (1892, с. Жужелі Сокальського повіту; Львів, 1902) [23, с. 587]. На Наддніпрянщині розпочалася активна робота зі створення дитячих садочків. Саме в цей час педагоги здійснювали подвижницьку роботу з вивчення передових технологій і втілювали їх на практиці. Так, станом на 1905 р. у Києві вже діяло п'ять народних дитячих садків. Водночас відчувалася нестача педагогічного персоналу [8, с. 16].

У 1902 р. в Києві було засноване Товариство сприяння вихованню і захисту дітей, яке згодом увійшло до Київського товариства народних дитячих садків. У цьому ж році затвердили статут товариства, а в 1907 р. видали його. Зазначалася мета Товариства народних дитячих садків - прихистити вдень малолітніх дітей бідного населення Києва, які проводять цілий день на вулиці або в дворах, влаштувати для них ігри на відкритому повітрі в садку, а також навчати грамоти під керівництвом вихователів [29].

Згодом з'явилися і навчальні заклади, які готували кадри для дитячих садків, зокрема Фребелівський педагогічний інститут (1907-1920) і Фребелівські курси в Києві [23, с. 587].

З монографії Л. Єршової дізнаємося, що на Волині дітьми-сиротами опікувалися релігійні осередки та поміщики, які у своїх маєтках влаштовували притулки. У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. діяло Волинське товариство виховання і захисту дітей, яке відкрило два притулки для бідних дітей (імовірно, в Житомирі), батьки яких працювали й не могли за ними доглядати. У цих осередках дітей годували та навчали елементарної грамоти [13, с. 356].

Про поступ у розвитку засад дошкільного виховання свідчать і деякі статті, зокрема «Пространство и время у детей. Первоначальные математические, географические и исторические представления у детей дошкольного и школьного возраста» [28, с. 271-284], а також реклама наукових видань М. Монтессорі «Метод научной педагогики, применяемый к детскому саду» (1915) та В. Ігнатьєва «Биологические особенности детей дошкольного возраста и его гигиена» (1916), присвячені дошкільному вихованню. Ця інформація свідчить про науковий обіг педагогічних новацій, які доходили до читача зі сторінок того ж таки «Народного образования» напередодні революційних подій.

У період національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. дошкільна освіта інтенсивно розвивалася, набуваючи яскраво виражених національних рис. У квітні 1917 р. в Києві виникло товариство «Дитяча Хата», яке заснувало перший український дитячий садок у Києві, яким керувала С. Русова, а допомагали їй в цьому Л. Старицька-Черняхівська та інші громадські діячі. При Фребелівському педагогічному інституті виникли українські курси з підготовки вихователів дошкільних закладів. А пізніше на кошти місцевого самоврядування було організовано низку дошкільних установ у межах України. Педагогічну працю здійснювали здебільшого за системою Фребеля і Монтессорі та за вказівками «Порадника», що його видав 1919 р. відділ дитячого виховання Міністерства народної освіти, яким керувала С. Русова [23, с. 587].

Від 1917 р. роботу з організації дитячих садочків на Волині проводило українське культурно-просвітницьке товариство «Просвіта», яке боролося за національне відродження. Рівненське товариство «Просвіта» у своїй діяльності керувалося статутом, розробленим у червні 1920 р. Серед завдань, які стояли перед товариством, значилося і створення притулків для дітей. Згодом у доповненнях до статуту було чітко зафіксовано: «... опіка над української молоддю в дошкільному і позашкільному вихованні. ... Влаштовує дитсадки, захисти і притулки». Цими завданнями мала опікуватися одна із секцій «Просвіти» - дошкільного виховання [10, с. 19].

Постійна зміна влади в період національно-визвольних змагань перешкоджала сталій культурно-просвітницькій праці товариства [24, с. 31-33 с.]. Через брак коштів та інші причини належно організувати дошкільне виховання не вдалося, за винятком Кременецької «Просвіти», адже розвиток цієї справи багато в чому залежав від наявності досвідчених кадрів. Велика заслуга належить Аркадію Животку, який прибув до Кременця і зумів налагодити плідну роботу секції дошкільного та позашкільного виховання [24, с. 74].

У 1921 р. територія Західної Волині за умовами Ризького миру увійшла до складу відродженої Другої Речі Посполитої, де перебувала впродовж двох десятиліть. Від перших днів існування незалежної Польщі уряд визначив одним із завдань створення загальної, світської, безкоштовної школи, доступної для усіх громадян. Наступними кроками стало прийняття декрету про обов'язкове навчання у семирічній школі та підготовку вчителів. У лютому 1922 р. польський сейм ухвалив закон про створення та утримання загальних шкіл органами місцевого самоврядування. Ці кроки були базовими засадами організаційно-програмних основ польського шкільництва. Турбота про розвиток освіти піднімалася до рівня державної політики. Це задекларовано в статтях польської конституції від 17 березня 1921 р., де чітко визначено, що навчання в державних школах і школах самоврядування є безкоштовним [7, с. 235-236]. Однак якщо початкова і середня освіта були ключовими ланками в навчально-виховній системі, то дошкільне виховання стало прерогативою громадських культурно-освітніх інституцій.

Волинська прогресивна інтелігенція проводила культурно-просвітницьку роботу серед населення краю щодо впровадження дошкільної освіти. Проте ці педагогічні ідеї не знаходили широкої суспільної підтримки з огляду на низку причин: відсутність польської державної програми розвитку дошкільної освіти, традиційне родинне виховання, низький рівень освіти й бідність населення, консервативне мислення, існування традиції прислуги, яка доглядала за дітьми (переважно в заможних родинах у містах). Тому дошкільне виховання мало здебільшого приватний характер, ним опікувалися громадські організації та культурно- національні товариства, які діяли у Волинському воєводстві.

Активною культурно-просвітницькою працею вирізнялося товариство «Просвіта», яке створило розгалужену мережу осередків на Волині, починаючи з 1917 р. 24 липня 1921 р. на загальних зборах рівненської повітової «Просвіти» інтелігенція наполягала на зверненні до шкільного повітового інспекторату про відкриття з початком 1921/1922 навчального року українських навчальних закладів, зокрема й дитячих садків [2, арк. 54].

У статуті рівненської «Просвіти» вказані завдання товариства, серед яких і опіка над українською молоддю в дошкільному і позашкільному вихованні та влаштування дитсадків і притулків [10, с. 19]. Цими завданнями мала опікуватися одна зі створених секцій товариства - дошкільного виховання. Згодом у статуті кожного повітового осередку (єдиного статуту волинська «Просвіта» не затвердила) був параграф щодо дошкільного виховання. Однак, попри задекларовані наміри, цю справу з місця могли зрушити лише там, де були кошти та фахові сили. Приміром у Кременці, завдяки Аркадію Животку, вдалося налагодити плідну роботу секції дошкільного та позашкільного виховання. Результатом наполегливої організаційної роботи стало проведення в 1922 р. секцією 78 «діточих сходин» для дітей віком від п'яти до 10 років. У програму входила гра з м'ячем, співи, прогулянки, гуртове читання, підготовка і проведення дитячих свят. Для дітей читали книги, відкривали майданчики та розробили комплексну програму дошкільного виховання. Секція створила юнацьке товариство, яке приділяло увагу дошкільнятам, а також видало кілька чисел журналу «Рідне гніздечко».

Велика заслуга А. Животка полягає і в популяризації україномовної дитячої книги в умовах Польської держави. Він написав для дітей і видав книжечки «Рукавичка», «Майстеренка», «Однієї ночі», «Весняночка». У 1923 р. А. Животко змушений був виїхати до Праги, тому робота секції зупинилася, але започатковані справи через дерез деякий час знову налагодилися [24, с. 74].

Ще одне українське товариство, яке приділяло увагу дошкільному вихованню на теренах Волині, - «Українська школа» з осередком у Рівному. Члени товариства керувалися статутом, у якому зазначалося, що метою товариства є «...задоволення українського населення на полі приватного шкільництва й узагалі в ділянці культури й освіти». Задля реалізації цієї мети товариство передбачало «закладати садки для дітвори дошкільного віку» [4, арк. 2].

У 1928 р. польська влада заборонила діяльність рівненської «Просвіти», а згодом роботу припинили й інші осередки в межах Волинського воєводства. Все рухоме і нерухоме майно рівненської організації перейшло до створеного в 1926 р. товариства «Союз українок» із центром у Рівному. Саме просвітньо-шкільна секція українського жіноцтва переймалася освітою українських дітей, а в статутних приписах було передбачено «засновувати дитячі захоронки» [1, арк.1].

На одному з перших засідань Союзу українок 1926 р. жінки порушували питання про створення дитячого садка у Рівному в Народному домі (українські просвітянські установи, які будувалися на громадські кошти) [1, арк. 9]. Перший Народний дім, названий Домом Просвіти, з'явився у Рівному 1927 р. [24, с. 47]. Саме в цьому році представниці Союзу українок відкрили перший дитячий садок. Плата за перебування дітей у садку становила один злотий (очевидно, за одноденне перебування, в архівних документах не зазначено), а керівниця дитячої установи отримувала 100 злотих у місяць [1, арк.11].

У брошурі «Найближчі завдання нашої організації» секретар товариства Антоніна Горохович писала про головний обов'язок, який покладався на свідому українську жінку, яка розуміла «вагу виховання дітей для народу». Вона писала: «. те, що засвоїть собі дитина у перших роках життя, буде підставою її дальшого майбутнього» [1, арк. 27]. Отож зусиллями жінок у Волинському воєводстві було створено декілька десятків літніх дитячих садків [25, с. 113].

Крім українських культурно-просвітницьких товариств, на Волині діяли й польські організації, які розуміли потребу створення дошкільних закладів. Провідну роль у поширенні польської культури та освіти відіграло громадське культурно-освітнє об'єднання «Польська Матіца Школьна», яке в усій Польщі налагоджувало роботу зі створення дошкільних закладів.

Традиційно, що опікувалися дошкільнятами жінки. Зокрема в Луцьку діяв польський Союз жінок громадської праці, який поширював свою діяльність на території Волинського воєводства. Керувала його роботою дружина волинського воєводи Г. Юзевського - Юлія Юзевська. Товариство мало кілька відділів у повітових центрах і містечках. У 1933 р. до товариства увійшло 1300 жінок, які здійснювали культурно-просвітницьку роботу та соціальну опіку. Члени товариства прагнули допомогти передусім дітям, батьки яких були безробітними й потребували соціального захисту. Зокрема, таким дітям віком від півтора до трьох років щоденно виділяли 0,5 л молока. Такою акцією скористалося близько 1000 дітей. Другою важливою стороною діяльності товариства було дошкільне виховання.

У Волинському воєводстві діяло шість дитячих садочків, які відвідувало 250 дітей. Польський союз жінок громадської праці дбав про те, щоб садочки мали фахових керівників і діти були забезпечені гарячими сніданками. На шпальтах польської газети «Волинь» уміщено світлини дитячих груп у садочках, які діяли у Володимирі та Ковелі [38].

У Луцьку працював єдиний приватний дитячий садочок, яким опікувався Союз жінок громадської праці. Жіноцтво прагнуло привернути увагу батьків до проблем дошкільної освіти та наголошувало на її важливому значенні для загального розвитку дитини. У квітні 1934 р. у садочку відбувся дитячий ранок, де батькам показали інсценізацію байки «Про бабусю і козлика». Театралізована гра юних акторів викликала захоплення у батьків і рідних. Педагоги вкотре зверталися до волинян, намагаючись переконати їх у потребі й вагомості дошкільної освіти: «Пробудження радості в дитини - це перший чинник виховання» [35]. Вони доводили, що дитячий садок закладає підвалини виховання дитини й тому не можна недооцінювати ролі дошкільних закладів. Проте через брак коштів 1 травня 1934 р. цей дитячий садок закрили.

Важливе значення для вивчення минувшини мають фотографії, які допомагають заповнити окремі лакуни досліджуваного питання. Зокрема, цікавими для опрацювання стали фото з життя міжвоєнного Рівного, вміщені в путівнику 1937 р., що його перевидано в Любліні 1999 р. Так, стало відомо, що у Рівному в 1936 р. діяв дитячий садочок для дітей із родин військових. На одній зі світлин зафіксовано наймолодшу групу з 15 дітей і чотирьох жінок (імовірно, це вихователі та допоміжний персонал)[32].

Значна кількість волинських дітей була позбавлена батьківської опіки й перебувала в дитячих притулках - сиротинцях. Однак ці заклади, окрім соціальної опіки, яка їм надавалася, потребували й проведення педагогічної роботи з дітьми. Приміром, у Рівному в передмісті Цегельня діяв сиротинець, у якому перебувало 66 дітей із Рівного та Рівненського повіту, а також діти, яких перевели із сеймикового сиротинця із с. Городка. Цим закладом опікувалося Товариство доброчинності та комітет боротьби з безробіттям. І коли дітей шкільного віку відправляли на навчання до польської школи імені Сенкевича, то гостро постало питання про відкриття дитячого садка для дошкільнят [33].

Для єврейських дітей у Рівному на вулиці Торговій, 14 діяла приватна початкова школа і дитячий садок. Тут перебувало 30 дітей і працювало два вчителі. Навчання проводилося польською мовою [3, арк. 86].

У структурі потужного освітнього комплексу - Кременецького ліцею (1921-1939), крім низки навчально-освітніх і професійних закладів, діяли й дошкільні заклади - дитячі садки у Білій Криниці та Смизі [17, с. 197].

Цікаву інформацію щодо діяльності Кременецького ліцею знаходимо у статті А. Вихруща та Є. Поточни. Автори подають статистичні відомості щодо дошкільного закладу (на жаль, не зауважено, в якому населеному пункті). Так, у дошкільному закладі Кременецького ліцею перебувало 35 дітей, зокрема 16 хлопчиків (15 поляків і один росіянин) та 19 дівчаток (16 польок, дві росіянки і одна єврейка) [12, с. 10-11 ].

Отож у 30-х роках відбувся помітний прогрес у ставленні до дошкільної освіти. У польському збірнику «Шкільне законодавство і вчительське право» уміщено окремі положення, що стосувалися й дошкільних закладів. Зокрема, у «Законі про шкільний устрій» у пункті «Дитячий садок» зазначено, що для дітей від трьох років до шкільного віку організують дитячі садки, які мають здійснювати фізичне і розумове виховання. Водночас звернено увагу на забезпечення таких установ педагогічними кадрами. У положеннях зазначалося, що фахову освіту вихователя дитячого садка здобували у педагогічних семінаріях (4 роки навчання) та педагогічних ліцеях (2 роки навчання). Цікаво, що вже Міністерство релігійних віросповідань і народної освіти окреслило створення й організацію педагогічної практики для учениць семінарій та ліцеїв. Практику мали проходити у дитячих садках, які зазвичай діяли при навчальних закладах, або інших дитячих садках [36, s. 113, 122-123].

У цьому ж збірнику нормативних положень подано взірець статуту приватного дитячого садка. Незважаючи на те, яка національна група створювала дошкільну установу, зазначалася типова програма для роботи з дошкільнятами. До програми входили: дихальні вправи, спів, ігри та рухливі забави, ритмічна гімнастика, ручна праця, малювання, навчання у володінні мовою, оповідання, навчання і виголошення віршів, навчання спостерігати предмети і явища, бесіди і навчання моральних засад через пробудження і плекання релігійних, духовних та суспільних почуттів [36, s. 156-157].

У Галичині швидко відчули переваги від діяльності дитячих садків. І тому кураторія Львівської шкільної округи у розпорядженні від 2 січня 1935 р. звернулася до шкільних інспекторів, щоб при створенні дитячих садків не перешкоджали «гуманітарним інституціям їх важкої добродійної праці». У 1936 р. кількість дитячих садків зросла від 402 до 655, із яких 546 перебувало на утриманні «Рідної школи», «Просвіти», Союзу українок та інших громадських інституцій. Загалом кількість дітей, які відвідували галицькі дошкільні заклади, становила 25 482 особи [27].

І якщо в Галичині дошкільною освітою було охоплено значну кількість дітей, то у Волинському воєводстві домінували консервативні тенденції. У 1936/1937 рр. на Західній Волині, згідно з офіційними даними, працювало шість, а наступного 1937/1938 навчального року - сім дитячих садочків [32, s. 28]. У радянських джерелах, зокрема протоколі першої обласної партійної конференції, яка відбулася 1940 р., вміщено відомості про діяльність на Волині у міжвоєнний період восьми дитячих садочків, які відвідувало 289 дітей [6, арк. 47]. Ми переконані, що проаналізовані статистичні дані, узяті з різних джерел, є об'єктивними, адже всі ці відомості подавалися з огляду на діючі польські садочки, без урахування дитячих закладів інших національностей Волині. Підтвердженням цього слугують ще одні документи, які чітко вказують ті самі статистичні відомості щодо кількості дитячих садочків на Волині в міжвоєнний період і в більш розгорнутому вигляді демонструють тодішню географію розміщення дитячих садків «Польської Матіци Шкільної» на теренах Волинського воєводства в 1938 р. [34].

Таблиця 1 Дитячі садки «Польської Матіци Шкільної» у Волинському воєводстві в 1938 р.