С. Прокоф’єв як "постачальник" естрадних шлягерів : про особливості функціонування класичної музики у просторі масової культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

С. Прокоф'єв як "постачальник" естрадних шлягерів : про особливості функціонування класичної музики у просторі масової культури

Романенко Н.В.

Сумський державний педагогічний університет

імені А.С. Макаренка

Музика - мистецтво, що не має кордонів і обмежень. Її художній образ визначається інтонаційною природою. Зображальність музичного мистецтва в своїй основі дає людині можливість зіставляти слухові та зорові уявлення. Керуючись традиціями функціонування музичної культури, митці використовують музичний код як меседж, міст, зв'язок між різними видами творчої діяльності. А тому сучасний музичний простір являє собою своєрідну варіаційну феєрію різноманітних галузей смаків і слухацьких потреб.

Традиційно в структурі світової культури виокремлюють культуру «високу» та «масову». Споживачами продукції першої були й залишаються представники інтелігенції та мистецької еліти. Культура ж «масова» задовольняє потреби широких верств населення. Вона відзначається простотою і доступністю своєї мови, чим власне і пояснюється її розповсюдження та популярність. Щодо терміну «масова культура», то він був уведений в науковий обіг приблизно в середині ХХ століття і визначав стандартизовану продукцію, яку науковці вважали низькопробною. Розробником теорії мас є іспанський філософ Х. Ортега-і-Гасет [2]. Він вказує на якісну однорідність, суспільну безформність «маси», людину, що не відрізняється від інших, а є «повторенням загального типу». Враховуючи цю теорію, пізніше з'явилися поняття «масова література», «масове мистецтво». Утворилося коло доволі шаблонних замінників терміну «масовий»: «бульварний», «комерційний», «тривіальний», «популярний», «ринковий» [3, 17]. Можна погодитися з сучасним вітчизняним дослідником М. Кушнарьовою, для якої у випадку застосування вказаних визначень головним фактором є певний снобізм представників елітарних кіл по відношенню до «масової» культури [1].

Одним з провідних законів функціонування культури є закон переміщення окремих елементів «високої» культури до «масової» і навпаки. Частково це пояснюється тим, що участь окремої людини у мистецькому житті завдяки сучасним інформаційним технологіям полегшується. Наприклад, будь-який «відправник» може створити сторінку в Інтернеті і викласти на неї свої вербальні тексти або візуальні твори, які автоматично стають «частиною» світової культурної спадщини. Але говорити про усунення кордонів взагалі не доводиться.

Британський літературний критик і філософ Ф. Лівіз, автор опублікованої ще у 1933 році книги «Культура і середовище», доводив, що «масова» культура є переконливим доказом регресивного руху культурної динаміки людини [3, 133]. Ф. Лівіз і його послідовники наполягали на думці про згубний вплив стандартизації та масового виробництва на «високе» мистецтво. прокоф'єв масовий культура музика

Інакше вважають представники теорії «прогресивної еволюції», зокрема, М. Маклюен. Суть його концепції полягає в наступному: у ліберальному суспільстві можуть виникнути різні зразки культури, які є проявом свободи слова. Відтак різні люди дістають можливість реалізувати себе в культурному просторі. Тому «масова» культура - це не зло, а благо. Прибічники цієї теорії доводять, що така ситуація не знищила «високу» культуру. Наприклад, поп-музика не стала причиною смерті класичної, а тому, поп-культура сприяє не знеціненню, а демократизації культури [3, 134].

«Масове» мистецтво ігнорує дистанцію між творами мистецтва і «отримувачем», воно базується на універсальних психологічних, навіть психофізіологічних механізмах сприйняття, незалежно від ступеня підготовленості аудиторії. Художня розвиненість навіть заважає сприйняттю «масової» культури. Невипадково визначні досягнення «масової» культури у професійному середовищі починають цінуватися, як правило, через десятиліття. Так було із джазом, піснями «ліверпульської четвірки», творчістю В. Висоцького та інших, які потрібно було «переварити» і дозволити собі безпосередньо ними насолоджуватися, а не рефлексувати [6].

Постмодернізм, що визнає радикальну рівноправність всіх традицій і тенденцій, впустив нарешті «масову» культуру до загальнокультурного простору і «змішав» артефакти академічного та «масового» мистецтва. Про це свідчить усунення кордонів між класичною музикою С. Прокоф'єва та «масовою» культурою сьогодення.

Творчість великого композитора розширила межі музичного мистецтва щодо мови, змісту, засобів виразності, стала новаторським явищем сучасної епохи. Світова популярність музичної спадщини С. Прокоф'єва дає змогу вважати його своєрідним «постачальником» естрадних шлягерів. Варто нагадати, що шлягер це «товар, що легко збувається» [3, 243]. «Масова» культура активно використовує класичну музику у процесі творення «ходового» продукту, не соромиться інтерпретувати у «зручному» світлі та подавати у зміненому контексті.

Сергій Прокоф'єв - один із класиків музичної культури ХХ століття. Традиційно його музика звучить на філармонійній і театральній сценах, а тому досить незвично почути її в іншій інтерпретації.

Парадоксально видозміненою стала історія про «Поручика Киже». Це персонаж історичного анекдоту, герой оповідання Ю. Тинянова, потім - герой однойменного фільму 1934 року (режисер О. Файнциммер) та фільму «Кроки імператора» 1990 року (режисер О. Рябоконь). Суть анекдоту трішки змінена письменниками, але проста: через помилку писаря на світ з'являється віртуальний поручик. Музику до фільму 1934 року написав С. Прокоф'єв. Музична історія поручика на цьому не завершилася. Про це свідчить композиція Стінга (Гордон Меттью Томас Самнер) «Russians» з дебютного альбому «The Dream of the Blue Turtles» (1985 року). У ній композитор і виконавець використав мелодію «Романсу» із симфонічної сюїти «Поручик Киже». Пісня стала хітом у Франції, протримавшись в топ-50 протягом 19 тижнів, досягла другої сходинки хіт-параду. Стінг як справжній професіонал усвідомлював ризики такого «переформатування», а тому про використання музичного фрагменту із музики С. Прокоф'єва у поп-пісні твердив: «Це дуже зухвало та правильно в контексті» [7].

Пізніше у саунтреці до британського кінофільму «Вустами художника» повністю використано перекладену кіномузику російського композитора. Потім музику із «Поручика Киже» використовували у фільмі «Перехрестя Деленсі», у французькій кінокартині «Слова мого батька» (1990 рік), у американській комедії «Доктор Голівуд» і, звісно, славнозвісному анімаційному серіалі «Сімпсони». У комедійному фільмі В. Аллена «Кохання і смерть» (1975 рік) звучить одночасно і музика із «Поручика Киже», і марш із опери «Любов до трьох апельсинів». Цей номер також можна почути у видозмінених виконаннях різними колективами та солістами. Отже, музика С. Прокоф'єва посідає одне з лідуючих місць за «переспівами» у просторі сучасної поп-культури.

Так, добре відомий радянським дітям, а завдяки геніальності музики не лише радянським, піонер Петя, з ним познайомився весь світ спочатку в дитячій симфонічній казці С. Прокоф'єва, а пізніше у мультфільмі У. Діснея. Л. Бернстайн записав прокоф'євський твір і виступив у якості диригента й оповідача. Аудіоверсії мультфільму записувалися безліч раз за участю П. Устінова, Ш. Стоун, Б. Клінтона, С. Лорен [5]. На основі цієї казки у Великій Британії була створена рок-опера. А в 2006 році світ побачив короткометражний польсько-британсько-норвезько-мексиканський анімаційний фільм «Петя і вовк», пізніше удостоєний премії «Оскар».

«Нет повести печальнее на свете, чем танцевать в прокофьевском балете» - жарт, що приписують першим виконавцям балету «Ромео і Джульєтта». Варто згадати інший варіант: «Нет повести печальнее на свете, чем музыка Прокофьева в балете». Авторами цієї версії вважають оркестрантів Ленінградського академічного театру опери і балету імені С.М. Кірова, які були першими виконавцями прокоф'євського твору. Але музика С. Прокоф'єва в балеті виявилася настільки геніальною, що розійшлася світом і живе в різноманітних версіях. Так, японська компанія «Nissan» випустила рекламу кросовера «Nissan Murano» з використанням музики «Танцю лицарів» із балету «Ромео і Джульєтта». І в цьому випадку розкривається вся сутність С. Прокоф'єва, адже його музика - це стихійність, «дикарство», дисонанс, гротеск, світло, чистота, піднесення. Все це підкреслюється театральністю і видовищністю.

Найсвіжіший культурний шок - гучний скандал, пов'язаний із виходом нового альбому британського співака Р. Вільямса. У представленому відеокліпі на пісню «Party Like a Russian» виконавець щедро використовує всі відомі культурні кліше, пов'язані з Росією [4]. Перший міф: Росія - це країна класичного балету і глибокого шанування таланту російських балерин. Його формування припадає на першу третину ХХ століття, коли у Західній Європі набули популярності вистави «Русских сезонов» - відомої антрепризи С. Дягілєва - та спостерігалося загальне захоплення виконавцями-«зірками» А. Павловою, Т. Карсавіною, О. Спєсівцевою. Другий міф пов'язаний з особливостями соціально-політичного життя сучасної Росії, особливо з відкрито провокативним способом життя російських олігархів, які «окупували» Лондон. Справа не лише у грубому пародіюванні олігархів, а і у самій музиці. Комбінація незграбних басів «Танцю лицарів» звучить так дивовижно, що навіть неосвічене слухацьке ухо зрозуміє іронію перефразування відомого фрагменту класичної музики.

Отже, функціонування музики С. Прокоф'єва у просторі сучасної культури свідчить про умовність меж між «високим» і «масовим» мистецтвом, про процеси активного взаємообміну між ними, що врешті-решт визначають систему естетичних смаків наших сучасників.

Література

1. Кушнарьова М. Б. Основні тенденції розвитку масової культури в сучасній Україні в контексті глобалізації. Аналітичний огляд / М.Б. Кушнарьова. Режим доступу: http://tur.kosiv.info/tourism-and-culture/104.html

2. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас / Ортега-і-Гасет Хосе // Вибрані твори. - Київ : Основи, 1994. - С. 15-139.

3. Подольська Є. А. Культурологія : Навчальний посібник / Подольська Є. А., В.Д. Лихвар, К.А. Іванова // Київ : Центр навчальної літератури, 2003. - 316 с.

4. Робби Уильямс оскорбил русских не только словами, но и ужасной музыкой // Режим доступа: https://russian.rt.com/inotv/2016-11-06/Welt-Robbi-Uilyams-oskorbil-russkih

5. Сергій Прокоф'єв. Як музика може розійтися по світу? - Режим доступу: http://scoolbylife.ru/biografii/41956-sergij-prokof-ev-jak-muzika-mozhe-rozijtisja-po.html

6. Характер сучасної культури. Поняття «масова культура» // Режим доступу: http://www.studfiles.ru/preview/5642232/page:3/#3

7. "Russians" - песня из дебютного альбома Стинга «The Dream of the Blue Turtles» // Режим доступа: http://worldelectricguitar.ru/Russians.php

Размещено на Allbest.ru