Шляхи підвищення якості технологічної компетентності викладачів в умовах післядипломної освіти

Размещено на Allbest.ru

Автор здійснює аналіз стану технологічної компетентності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації і пропонує шляхи її удосконалення в умовах післядипломної освіти, створює модель готовності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації до впровадження педагогічних технологій та визначає інтегровані показники та рівні такої готовності.

Ключові слова: компетентність, готовність до впровадження педагогічних технологій, інноваційна культура викладача, рівень готовності, курси підвищення кваліфікації, модель, професійний розвиток.

Автор подаёт результаты анализа технологической компетентности преподаваделей высших учебных заведений, пути её усовершенствования в условиях последипломного образования, создаёт модель формирования готовности преподавателей ВУЗов І-ІІ уровней аккредитации к внедрению педагогических технологий и определяет интегративные показатели и уровни такой готовности.

Ключевые слова: компетентность, готовность до внедрения педагогических технологий, инновационная культура преподавателя, уровень готовности, курсы повышения квалификации, модель, профессиональное развитие.

Постановка проблеми. Сучасний рівень розвитку вищої професійної освіти в нашій країні характеризується інтенсивним впровадженням різноманітних інноваційних моделей навчання, зростанням ролі викладача, оскільки через його діяльність відбувається духовний і інтелектуальний розвиток особистості та формуються професійні компетенції майбутнього фахівця.

Тому, в умовах реформування системи вищої освіти особливої актуальності набуває проблема удосконалення професійної компетентності викладачів вищої школи, здатних до саморозвитку та фахового зростання. Саме тому питання розвитку майбутнього викладача як особистості, індивідуальності й активного суб'єкта професійної діяльності, що реалізується на гуманістично-демократичних засадах, є актуальним у педагогічній теорії. В той же час аналіз стану підготовки майбутніх викладачів вищий навчальних закладів (далі ВНЗ) засвідчує відсутність цілеспрямованої системи формування їх професійної готовності до інноваційної діяльності.

Таким чином, оволодіння інноваційними моделями навчання стає однією з головних задач професійної діяльності викладачів ВНЗ І- ІІ рівнів акредитації. Знання сучасних педагогічних технологій та їх впровадження в навчально-виховний процес гарантує його ефективність і підвищує рівень професійної компетентності викладача. Запровадження інноваційних педагогічних технологій вимагає від викладача: вивчення спеціальної літератури (додатково) ; аналіз педагогічного досвіду; розробки плану запровадження нової технології; оптимальне поєднання гуманітарних, природничо-математичних і фахових знань; знань психології людських взаємин; міжпредметні зв'язки [7, 13].

Інноваційна педагогічна діяльність може успішно здійснюватися лише за умови готовності до її виконання. Формування готовності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації до інноваційної діяльності в сучасних соціально-педагогічних умовах дозволяє розширити межі їхньої професійної компетентності, мотиваційно-професійної спрямованості в умовах післядипломної освіти.

Постановка завдання. Отже, актуальність необхідності визначення рівня технологічної компетентності і показників готовності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації до впровадження сучасних педагогічних технологій в умовах післядипломної освіти, недостатній рівень теоретичної і практичної розробленості цієї проблеми зумовило вибір теми статті “Шляхи підвищення якості технологічної компетентності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації в умовах післядипломної освіті'.

Метою дослідження є підвищення якості технологічної компетентності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації в умовах системи післядипломної освіти.

Відповідно до мети дослідження визначені такі завдання:

1. Здійснити аналіз наукових засад сутності поняття “готовність до впровадження педагогічних технологій”.

2. Обґрунтувати зміст моделі формування і розвитку готовності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації до впровадження сучасних педагогічних технологій.

3. Виокремити суттєві показники компонентів моделі та прояву її функцій в умовах закладів післядипломної освіти.

4. Визначити рівні готовності викладачів ВНЗ І-П р. а. до впровадження сучасних педагогічних технологій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомим значенням для нашого дослідження є розробка вченими таких аспектів професійної підготовки майбутніх педагогів як: методологічні засади сучасної філософії освіти (В. Андрющеко, В. Кремень, І. Зязюн), проблеми неперервної професійної освіти (С. Гончаренко, Н. Ничкало, А. Чміль), професійна підготовка фахівців у вищій школі (А. Алексюк, В. Галузинський, Б. Євтух, М. Лещенко, В. Маслов, Л. Олійник, О. Пєхота, І. Підласий, М. Руденко та ін.), впровадження педагогічних технологій професійної підготовки (В. Безпалько, О. Огієнко, О. Сисоєва, Л. Хомич та ін.), організація та управління навчально-виховним процесом у вищій школі (Л. Ващенко, О. Дубасенюк, В. Олійник, В. Телелим та ін.).

Готовність до професійної педагогічної діяльності досліджувало багато вчених на різних рівнях, а саме:

- особистішому, який розглядає готовність як прояв індивідуально- особистісних якостей, обумовлених характером майбутньої діяльності (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, О. Леонтьєв, В. Мерлін, Ф. Михайлов, С. Рубінштейн, В. Сафін, В. Столін, Н. Чеснокова, Е. Шорохова та ін.) ;

- функціональному, що представляє її як тимчасову готовність і працездатність, передстартову активізацію психічних функцій, уміння мобілізувати необхідні фізичні й психічні ресурси для реалізації діяльності (В. Алаторцева, Ф. Генов, Е. Іллін, Н. Левітов, Л. Нересян, В. Пушкін та ін.) ;

- особисгісно-діяльнісному, що визначає готовність як цілісний прояв усіх сторін особистості, який дає можливість ефективно виконувати свої функції (А. Деркач, М. Дяченко, Л. Кандибович, А. Міщенко, В. Мясищев та ін.).

Таким чином, аналіз стану цієї проблеми дозволяє визначити, що феномен готовності та психологічні механізми її становлення вже знайшли своє відображення у дослідженнях психологів, але процес формування готовності до діяльності ще не здобув достатнього обґрунтування з позиції системного підходу. Це в значній мірі відноситься до проблеми формування готовності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації до впровадження сучасних педагогічних технологій в умовах післядипломної освіти.

Виклад основного матеріалу. Педагогічна діяльність може успішно здійснюватися лише за умови готовності до її виконання. В. Сластьонін компоненти педагогічної діяльності й відповідні їм уміння об'єднує в чотири групи:

уміння „переводити” зміст об'єктивної педагогічної дійсності, процесу виховання в конкретні педагогічні завдання, тобто вивчення (діагностика) особистості й колективу для визначення рівня їх готовності до оволодіння новими знаннями й проектування їх розвитку на основі діагностики, виділення пріоритетних освітніх, виховних і розвивальних завдань;

уміння збудувати й реалізувати логічно завершену педагогічну систему (від планування освітньо-виховних завдань, відбору змісту освітнього процесу до вибору форм, методів і засобів його організації) ;

уміння виділяти й установлювати взаємозв'язки між різними компонентами й чинниками виховання, приводити їх у дію; створювати необхідні матеріальні, психологічні, організаційні, валеологічні й інші умови, забезпечувати зв'язки школи із середовищем; активізувати особистість школяра, розвивати його діяльність так, щоб переводити його з об'єкта в суб'єкт виховання; організовувати спільну діяльність; уміння враховувати й оцінювати результати педагогічної діяльності, тобто здійснювати самоаналіз й аналіз освітнього процесу й результати діяльності вчителя, а також визначати наступний комплекс пріоритетних педагогічних завдань [5, 42].

Перш ніж розкрити зміст готовності, правомірно відзначити, що в реальній педагогічній діяльності важко відділити норму від творчості, оскільки творчість - не окремий її бік, а найістотніша й необхідна характеристика.

В. Шадриков одним з перших дав характеристику готовності до вирішення завдань професійно-педагогічної діяльності. За його визначенням, готовність постає не лише як робоча мобілізація професійної й психологічної можливостей, але і як найвищий професіоналізм, заснований на різноманітних, відібраних соціальним досвідом і професією резервах, компенсаціях і заміщеннях, народжених самовдосконаленням природних даних, особистісного досвіду й практики, педагогічною школою й власною професійною орієнтацією. „Внутрішньою, інтимною стороною оволодіння професією є формування готовності до професійної діяльності на основі індивідуальних якостей суб'єкта діяльності шляхом їх реорганізації, переконструювання, виходячи з мотивів діяльності, цілей і умов. Потреби людини, її інтереси, світогляд, переконання й установки, життєвий досвід, особливості окремих психічних функцій, нейродинамічних якостей, властивостей особистості є початковою базою для формування психологічної готовності до професійної діяльності” [8, 11].

Різні наукові підходи до визначення проблеми готовності умовно можна поділити на два типи. Готовність розглядається як складне утворення, що вміщує когнітивний, мотиваційний, емоційно-вольовий компоненти, а також як сукупність знань, умінь і навичок та професійно значущих якостей особистості, якими повинен володіти випускник вищих навчальних закладів для успішної адаптації до діяльності. По-друге, готовність розглядається як функціональний стан, який сприяє успішній діяльності та забезпечує її високий рівень. Такий підхід характеризується тим, що стан готовності у вирішальній мірі зумовлений стійкими психічними особливостями конкретної особистості. Але вони не є результатом прямої інтерполяції цих якостей і станів на нову ситуацію, а лише актуалізують їх.

Отже, у першому підході акцент робиться на розумінні готовності як певного функціонального стану, як вибіркової активності, що налаштовує особистість на майбутню професійну діяльність; як психологічної настанови на підґрунті загальної активності організму людини, як стану, що зумовлює поведінку; як соціально фіксовані установки, які характеризують суспільну поведінку особистості.

При особистішому підході готовність характеризується як складне особистіше утворення, багатопланова й багаторівнева структура якостей і станів, які в сукупності дозволяють певному суб'єкту діяти успішно.

Психологи відзначають, що готовність до діяльності може бути тривалим або короткочасним („передстартовим”) станом, який залежить від індивідуальних особливостей особистості, типу вищої нервової діяльності та умов, за яких відбувається діяльність [6]. Проаналізовані погляди дозволили нам прийти до власного розуміння готовності до діяльності. Під формуванням даного виду готовності ми розуміємо процес цілеспрямованого розвитку в умовах післядипломної освіти всіх сторін і якостей особистості, що утворюють готовність до інноваційної діяльності.

Що стосується сутності поняття «готовність до професійної педагогічної діяльності», то її досліджувало багато вчених на різних рівнях, а саме:

- особистішому, який розглядає готовність як прояв індивідуально- особистіших якостей, обумовлених характером майбутньої діяльності (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, О. Леонтьєв, В. Мерлін, Ф. Михайлов, С. Рубінштейн, В. Сафін, В. Столін та ін.) ;

- функціональному, що представляє її як тимчасову готовність і працездатність, передстартову активізацію психічних функцій, уміння мобілізувати необхідні фізичні й психічні ресурси для реалізації діяльності (В. Алаторцева, Ф. Генов, Е. Іллін, Н. Левітов, Л. Нересян, В. Пушкін та ін.) ;

- особисгісно-діяльнішому, що визначає готовність як цілісний прояв усіх сторін особистості, який дає можливість ефективно виконувати свої функції (А. Деркач, М. Дяченко, Л. Кандибович, А. Міщенко, В. Мясищев та ін.).

Проаналізовані погляди дозволили нам прийти до розуміння готовності до продуктивної педагогічної діяльності. На нашу думку, готовність - складне структурно-динамічне утворення, системна якість особистості й діяльності педагога, який має певну структурну композицію, складається з особистішого, теоретичного й технологічного компонентів, сформованих у результаті професійної підготовки у ВНЗ, самоосвіти, і характеризується такими ознаками:

- професійною спрямованістю особистості;

- професійною компетентністю;

- професійною вмілістю;

- професійною відповідальністю.

До основних компонентів готовності можна віднести: особистіший, теоретичний, технологічний.

Теоретична готовність педагога, на нашу думку, проявляється в узагальненому вмінні педагогічно мислити, що припускає наявність аналітичних, прогностичних, проективних умінь і вмінь рефлексій.

Аналітичні вміння представлені такими частковими вміннями: аналізувати педагогічні явища, тобто розподіляти їх на складові частини (умови, причини, мотиви, засоби, форми прояву й т. ін.) ; осмислювати кожен елемент педагогічного явища; знаходити в педагогічній теорії положення, висновки, закономірності, що відповідають розглянутим явищам; правильно діагностувати педагогічне явище; формулювати пріоритетні педагогічні завдання й знаходити оптимальні способи їх вирішення.

Прогностичні вміння пов'язані з чітким уявленням у свідомості вчителя (який є суб'єктом управління) мети власної діяльності у вигляді результату, що передбачається.

Педагогічне прогнозування вимагає від педагога оволодіння такими педагогічними (прогностичними одночасно) методами, як моделювання, висунення гіпотез, уявний експеримент тощо.

Зміст практичної готовності педагога ми визначаємо в спостережуваних діях, які виявляються через дві групи вмінь - організаторські й комунікативні.

Організаційна діяльність педагога пов'язана з включенням тих, хто навчається, до різних видів діяльності й організацією діяльності колективу, що перетворює його з об'єкта в суб'єкт освіти.

Комунікативні вміння вчителя - це взаємопов'язані групи перцептивних умінь, власне вмінь педагогічного (вербального) спілкування й умінь і навичок педагогічної техніки [3, с. 72].

Технологічний компонент готовності ми характеризуємо сформованістю до здійснення продуктивної педагогічної діяльності: гностичних, проектувальних, конструктивних, комунікативних, організаторських умінь; оволодіння акмеологічними технологіями педагогічної діяльності.

Взаємодія виділених нами компонентів визначає цілісність системи підготовки майбутнього педагога до здійснення

продуктивної педагогічної діяльності.

Ми поділяємо думку Н. Кузьміної, що освіта, і педагогічна в тому числі, є головним засобом формування професіоналізму

особистості й продуктивності діяльності суб'єкта у вирішенні практичних і теоретичних, спеціальних і професійних завдань.

Готовність до впровадження педагогічних технологій - це багатокомпонентний поліфункціональний, цілеспрямований, закономірний та динамічний процес якісних змін у професійних знаннях, уміннях, мотивах, професійних та особистісних якостях.

«Педагогічна технологія» - це сукупність психолого-педагогічних установок, особливий підбір і поєднання методів, прийомів, засобів і форм змісту, реалізованих в логічно визначених операційних процедурах [4, 7]. Технологія виражає процесуальний аспект стратегії навчання. Технології працюють на рівні встановлення суб'єкт-суб'єктних та суб'єкт-об'єктних відносин, які перебувають за межами часткових ситуацій, забезпечують становлення і розвиток якостей особистості, пов'язані із формуванням у тих, хто навчається, картини світу, розвитком професійних та культурологічних характеристик особистості. Призначення педагогічних технологій полягає в регулюванні навчального процесу з освітнім і розвивальним ефектом у навчальній і професійній діяльності. Завдяки їх реалізації формуються необхідні умови для розвитку навчальної діяльності, активності студентів, усвідомлення ними пізнавальних дій та засвоєння змісту навчального матеріалу. У педагогічних технологіях фіксується нормативна діяльність викладача, що забезпечує найефективніші способи навчальної діяльності у зв'язку з критеріями оптимальності [2, 114].

Готовність до впровадження педагогічних технологій розглядається як єдність мотиваційно-цільового, змістового, організаційно-діяльнісного, рефлексійно- інтеграційного компонентів.

Мотиваційно-цільовий компонент проявляється у характері ставлення викладача до впровадження педагогічних технологій, спрямованості особистості викладача, наявності образу - моделі даної діяльності. Він виконує регулятивну та орієнтацій ну функції в процесі підготовки викладача до впровадження педагогічних технологій.

Змістовний компонент проявляється у рівні системних знань, технологічності, оволодінні навичками, необхідними для здійснення даної діяльності. Даний компонент виконує інформаційну та конструктивну функції в процесі підготовки викладача.

Організаційно-діяльніший компонент містить систему умінь і навичок моделювання і проектування навчально-виховної діяльності в ВНЗ І-П р. а. ; загальні вміння технологічного характеру (постановка мети, формулювання цільових завдань педагогічної діяльності, визначення змісту, підбір ефективних методів і форм реалізації мети, оцінка отриманих результатів дидактичних процесів, рефлексія і корекція педагогічної діяльності; необхідні особистісно-професійні якості, що сприяють підвищенню ефективності навчально- виховного процесу; практичні навички та уміння проектування та само проектування в конкретній предметно-педагогічній діяльності[1, 130].

Рефлексійно-інтеграційний компонент проявляється у самоаналізі викладачем своєї підготовки до впровадження педагогічних технологій, самооцінці і самокорекції. Функція цього компоненту - це контроль, спрямований на об'єктивну і оперативну корекцію процесу формування готовності викладача до освоєння інновацій.

Для спостереження динаміки формування готовності викладачів ВНЗ І-П рівнів акредитації до впровадження сучасних педагогічних технологій в умовах післядипломної освіти і зважаючи на структуру готовності ми визначили суттєві показники прояву функцій її компонентів (цільова спрямованість особистості викладача; прояв потреби у творчій діяльності; рівень інноваційної культури викладача; рівень технологічності; особистісно-зорієнтована взаємодія в освітньому середовищі; педагогічний самоаналіз; ієрархія уявлень про інноваційну діяльність), критерії і рівні (див. таблицю).

Створюючи модель формування і розвитку готовності викладачів ВНЗ І-П рівнів акредитації до впровадження сучасних педагогічних технологій в умовах післядипломної освіти нами визначені чотири етапи навчальної діяльності викладачів ВНЗ І-П рівнів акредитації у цьому напряму: діагностично-мотиваційний (визначення рівнів професійно необхідних знань, умінь, навичок необхідних для впровадження педагогічних технологій; визначення існуючих умов; мотивація освітніх потреб і інтересів до технологічного підходу; прагнення до створення позитивної атмосфери) ; діяльнісно-інтеграційний (актуалізація, оновлення і розширення знань у галузі спеціальності, формування і розвиток професійних компетенцій у галузі психолого-професійних дисциплін, поглиблення знань з впровадження педагогічних технологій) ; рефлексивно- корегуючий (генерація ідей самовдосконалення, саморозвитку); консолідуючо-трансформуючий (підбиття підсумків, консолідація знань, вмінь, навичок для подальшого розвитку системи діяльності викладача).

Отже, у практичній реалізації технології (процесів навчання, виховання) неминуче присутня індивідуальність, особова специфіка педагога (його майстерність, педагогічна техніка), хоча визначає є компоненту, що характеризує закономірності засвоєння матеріалу, склад і послідовність дій студентів. Природно, результати застосування однієї і тієї ж технології різними педагогами будуть різними, проте близькими до деякого середнього статистичного значення, характерного для даної технології. Таким чином, педагогічна технологія опосередкує педагогічною технікою і властивостями особи педагога, його майстерністю.

Іноді педагог-майстер використовує в своїй роботі елементи декількох технологій, застосовує оригінальні методичні прийоми. В цьому випадку слід говорити про «авторську» технологію цього педагога.

Висновок та перспективи подальшого дослідження. Отже, найперспективнішою задачею системи підвищення кваліфікації в курсовий період щодо формування і розвитку готовності викладачів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації до впровадження сучасних педагогічних технологій є використання змісту, форм, методів, спрямованих на активізацію процесу навчання, яка в свою чергу, реалізується за рахунок створення дидактичних і психологічних умов навчання, активності слухачів на трьох рівнях: інтелектуальному, особистісному і соціальному.

Розробка кваліметричної шкали для оцінювання сформованості рівнів готовності викладачів ВНЗ І-ІІ р. а. до впровадження сучасних педагогічних технологій є перспективою подальших пошуків і досліджень.

Література

1. Особистісно орієнтовані технології навчання і виховання у вищих навчальних закладах: колективна монографія/ автори: В. Андрущенко, Н. Дівінська, Б. Корольов та ін. ; за заг. ред. В. Андрущенка, В. Лугового. - К. : Педагогічна думка, 2008. - 256с., іл.

2. Романова Г. М. Підготовка викладачів вищих економічних навчальних закладів до проектування навчальних технологій: монографія/ Г. М. Романова. - К. : КНЕУ, 2009. - 252, (4) с.

3. Моляко В. О. Психологічна готовність до творчої праці. - К. : Знання, 1989. - 43 с.

4. Морева Н. А. Технологии профессионального образования: учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений/ Н. А. Морева. - 3-е издание, стер. - М. : «Академия», 2008. - 432с.

5. Образовательный стандарт высшей школы: сегодня и завтра: монография / под общ. ред. В. И. Байденко, Н. И. Селезневой. - изд. 2-е. - М. : Исследоват. центр качества подгот. специалистов, 2002. - 206 с.

6. Ситников А. П. Социально-психологический тренинг как средство повышения психологической готовности руководящих кадров к профессиональной деятельности: дис. в виде науч. докл.... канд. психол. наук: 19. 00. 13. - М., 1992. - 62 с.

7. Химинець В. В. Інновації в сучасній школі. - Ужгород, Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2004. - 168с.

8. Шадриков В. Д. Проблемы системного анализа профессиональной деятельности. - М. : Наука, 1982. - 185 с.

технологічна компетентність викладач

Размещено на Allbest.ru