Методичні засади розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури в системі дидактичних положень К.Д. Ушинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний вищий навчальний заклад

«Херсонська академія неперервної освіти» (м. Херсон)

Кафедра теорії і методики виховної роботи

Методичні засади розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури в системі дидактичних положень К.Д. Ушинського

кандидат педагогічних наук, викладач

Чумак Л.В.

Анотація

У статті висвітлено деякі методичні засади розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури в системі дидактичних положень Ушинського К. Визначено, що центральною ідеєю дидактики є положення видатного вчителя про розвиток пізнавальних сил школяра в процесі засвоєння знань, а цілісна картина професійного зростання вчителя-словесника у вченні Ушинського К. представляє наукову модель, яку доцільно використовувати як одну із складових акме-траєкторії розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури в системі післядипломної освіти.

Ключові слова: методи, педагогічні прийоми, правила про вправи щодо розвитку «дару слова» та засоби розвитку мислення й спонукання до розумової праці.

Аннотация

В статье освещены некоторые методические основы развития профессионального мастерства учителя мировой литературы в системе дидактических положений Ушинского К Определено, что центральной идеей дидактики является положение выдающегося учителя о развитии познавательных сил школьника в процессе усвоения знаний, а целостная картина профессионального роста учителя- словесника в учении Ушинского К представляет научную модель, которую целесообразно использовать как одну из составляющих акме-траектории развития профессионального мастерства учителя мировой литературы в системе последипломного образования.

Ключевые слова: методы, педагогические приемы, правила об упражнениях по развитию «дара слова» и средства развития мышления и побуждения к умственному труду.

Annotation

The article outlined some of the methodological principles of development of professional skills of teachers of world literature in the system of didactical theses of Ushinskiy K.D. for perspective of further inculcation of mentioned pedagogical Meas in working out of trajectory of development of professional skills of teachers of world literature in the system of postgraduate education. The research is made in the channel of complex connection of personified, systemed-structural and context approaches to examination of pedagogical heritage of outstanding pedagogue. The methods of research are: structural, analytical and comparative and historical ones that permit to learn hereditary ties between different ideas; method of systematization of scientific ideas; gathering and interpretation of fact information; methods of literary criticism and analysis. It is examined didactical demands concerning successful teaching in the programmes of pedagogical course for women's educational establishments in the unit «Didactics» are more effective from the points of view of outstanding pedagogue, methods, pedagogical approaches, rules and tasks concerning «gift of the word» and means of development of thinking and directions to mental work. It is defined that central idea of didactics, is thesis of great teacher about the development of cognitive forces of schoolchild in the process of perception of knowledge and integral picture of professional growth of teacher-philologist in teaching of Ushinskiy K., to our minds is scientific model which is nice to use as one of the components of acmeological trajectory of development of professional skill of teachers of world literature in the system of postgraduate education.

Key words: methods, pedagogical approaches, rules about tasks concerning development of «gift of the word» and means of development of thinking and directions to mental work.

Дієвими ресурсами, здатними подолати сучасну кризу соціальності, є не тільки суспільні прагнення будувати діяльність з опорою на об'єктивні характеристики та зв'язки з реальністю, а й наука, що сприяє зведенню педагогічних помилок до мінімуму й одержанню позитивного результату. Набуття історико-педагогічними дослідженнями особливого значення зумовлюється їх розкриттям спадкоємності традицій та інновацій, що визначають як науковий потенціал, так і евристичну й прогностичну функції педагогічних теорій та концепцій минулого. Багато в чому співзвучні завданням сучасної школи ідеї Ушинського К. потребують нинішнього осмислення у зв'язку з проблемою професійного педагогічного удосконалення. Одним із конструктивних шляхів рішення питання розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури, з нашої точки зору, є розгляд методичних засад професійності вчителя-словесника в системі дидактичних положень видатного педагога.

Висвітленню світоглядних, філософських, психологічних та педагогічних поглядів Ушинського К. присвятили свої праці Блонський П., Данілов М., Мединський Є., Піскунов А., Стоюнін В., Чавдаров С. та ін. Практичність використання рекомендацій великого дидакта в сучасній системі освіти досліджували Азаров Ю., Бельській В., Кларін В., Сластьонін В., Юдін Ю. та ін. Методичні аспекти розвитку мовлення дитини в педагогічній теорії Ушинського К. розглядали Власова Л., Журавлев В., Соболева О., Чернова Л. та ін.

Метою статті є розгляд методичних засад розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури в системі дидактичних положень Ушинського К. для перспективи подальшого впровадження вказаних педагогічних ідей у розробку траєкторії розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури в системі післядипломної освіти. Дослідження виконано в руслі комплексного поєднання персоніфікованого, системно-структурного та контекстного підходів до розгляду педагогічної спадщини Ушинського Д. Методами дослідження є: структурно-аналітичний та порівняльно-історичний, які дозволяють вивчати спадкоємні зв'язки між різними ідеями; метод систематизації наукових ідей; збір та інтерпретація фактологічних даних; методи літературознавчого аналізу.

Лейтмотивом, що проходить через значну частину ідей великого вчителя, є акцентування важливості відповідального ставлення педагога до професійної діяльності, «щоб сам наставник дивився на свій предмет і говорив про нього серйозно, щоб він приступав до своєї справи з повною свідомістю важливості його значення» [8, с. 3411.

Вчений відкрив шлях у школу кращим літературним зразкам та фольклору в саме час, коли художня творчість в якості навчального матеріалу ігнорувалося. Значно сприяють розвитку професійної майстерності сучасного вчителя світової літератури дидактичні ресурси, представленні видатним педагогом у книжках «Рідне слово», а саме: «366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку й жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, у тому числі й своїх, близьких за змістом і формою до народних» [3, с. 2061 та спеціально написані вченим «ділові» статті науково-популярного й художнього характеру, вірші, оповідання поетів і письменників, групи слів і фрази, які визначають основну лінію логічного руху матеріалу. Внутрішньою формою і джерелом розвитку професіоналізму вчителя-словесника в них виступають духовний архетип «слово» і мова, які містять у собі філософський та художньо-естетичні образи, логіку й спосіб мислення, творчість, ціннісно-смислові інтенції і досвід емоційного ставлення фахівця до своєї професійної діяльності, до дитини і себе самого [6, с. 4]. Отже, у вищезазначених навчальних книгах змістом і способом трансляції матеріалу не тільки забезпечується синтез природних, соціальних, предметних і екзистенціальних утворень життєвого світу школяра, а й визначаються конструктивні шляхи сприйняття та розуміння дитиною складності світу, людського життя, активність і смисли її діяльності, яка навчає, виховує й духовно розвиває учня.

Розробляючи теорію навчання, вчений одночасно створює базу, яка забезпечує зростання професійної майстерності вчителя через її практичну реалізацію. Найважливішими загально дидактичними вимогами щодо успішного навчання у програмах педагогічного курсу для жіночих навчальних закладів у розділі «Дидактика» Ушинським визначено: своєчасність, поступовість, органічність, постійність, твердість засвоєння, ясність, самодіяльність учня, відсутність у навчанні надмірної напруженості й надмірної легкості, його корисність, моральність [10, с. 349-373]. Один з головних постулатів системи дидактичних положень великого педагога наголошує, що «розвинути в учневі увагу до наукових предметів - значить прокласти йому широку і легку дорогу до навчання. Увага - єдині ворота, через які свідоме знання, одне тільки плідне, може перейти в розумові здібності учня. Недолік здібностей в учневі є, здебільшого, не більше, як невміння бути уважним, і в цій неувазі більше всього винна школа, тому що вміння не народиться з людиною (дитяча увагу завжди миттєва), а отримується навиком. Ось чому ... нам здається , що вміння вчителя зайняти в свій урок всіх учнів є критеріумом вчительського гідності» [5, с. 205]. Отже, вчителю світової літератури, бажано прийняти до відома, що завданнями вчителя Ушинський вважав послідовний розвиток вмінь учнів зосереджувати свою увагу і постійне зайняття педагога у свої уроки всіх учнів.

Питання організації та методів навчання, які включені в програму педагогіки (розділ «Дидактика») розробленні на основі загальнодидактичних положень і представлені Ушинським в тезах, а саме: «Загальна організація вчення. Необхідність плану. Його правильність і практичність. Два головні метода викладання і навчання: 1) метод синтетичний; 2) метод аналітичний. Прийоми викладання: 1) прийом догматичний або той, що пропонує. 2) Прийом сократичний або той, який питає. 3) Прийом евристичний або котрий дає завдання. 4) Прийом акроаматичний або такий, що викладає. Особлива відповідність цих прийомів віку і прийомам вчення. Необхідність їх з'єднання в кожному викладанні» [10, с. 359]. На думку вченого, «всякий правильний метод навчання від відомого для хлопчиків повинен переходити до невідомого, а не навпаки» [11, с. 235]. Отже, підкреслюючи залежність застосування методів від своєрідності навчального предмета і віку учнів, видатний дидакт прагне показати різноманітність методів навчання і відносне значення кожного з них для розумної організації та постановці навчання. професійний майстерність література вчитель

Для успішної роботи щодо розвитку мовлення, яка, на думку Ушинського, можлива при об'єднанні й спільній реалізації усіх цілей вивчення вітчизняної мови, вчений пропонує певні кроки, а саме: «До цього ведуть три роду спільних занять, а саме: 1) бесіди з дітьми, 2) тлумачне читання і читання напам'ять літературних зразків і 3) вивчення граматики» [11, с. 230]. Рекомендуючи вчителям для кращого засвоєння школярами нового матеріалу при поясненні використовувати методу сократівської бесіди: «якщо наставник хоче, щоб дитя ясно зрозуміло і дійсно засвоїло якусь нову для нього думку, то найкраще досягає цього сократівським способом. Викликаючи з дитяти два або багато, вже існуючих в його душі, уявлення, звертаючи увагу на протиріччя або подібність цих уявлень, наставник відкриває самому учневі можливість абсолютно самостійно або з необхідною допомогою (чим менше допомоги, тим краще) здолати протиріччя і вивести нову істину» [4, с. 344], вчений пояснює свою пропозиції наступним чином: «Сократівський спосіб викладання має, крім інших своїх переваг, ще ту гарну властивість, що утримує самого наставника від передчасного повідомлення дітям інших розсудливих комбінацій. Діти зрозуміють при сократівському способі в цих комбінаціях настільки, наскільки стане в них дійсної сили в даний час, тобто стане їх знань і розуму. Але якщо навіть припустити, що учень зрозуміє думку, пояснену йому вчителем, то і в такому випадку думка ця ніколи не вкладеться в голові його так міцно і свідомо, ніколи не зробиться такою повною власністю учня, як тоді, коли він сам її виробить, тільки звернувши увагу на подібність або відмінність уявлень, які вже вкоренилися у ньому» [11, с. 233-234]. Отже, вчителю світової літератури важливо прийняти до уваги, що найважливішими методами навчання видатний педагог уважав сократівську бесіду, усну розповідь, бесіди з дітьми, питання учням, їх відповіді, пояснення вчителя поряд з дитячими спостереженнями, тлумачне читання та читання напам'ять літературних зразків.

Попереджуючи, що «більше ж за все треба уникати, щоб який-небудь прийом викладання не перетворився на рутину, бо рутина звільняє учня від необхідності мислити» [9, с. 21], Ушинський вважав, «в дидактиці порівняння повинно бути основним прийомом. І це зрозуміло, адже все в світі пізнається порівнянням» [11, с. 236].

Провідну дидактичну ідею, що розвиток мислення учнів у процесі в логіко-пізнавальної діяльності засвоєння знань повністю реалізується завдяки використанню таких засобів, як заучування, вправи та повторення, Ушинський підтверджує рядом своїх положень, а саме: «педагог, бажаючий що-небудь міцно відобразити в дитячій пам'яті, повинен подбати про те, щоб як можна більше органів почуттів - око, вухо, голос, почуття мускульних рухів і, навіть, якщо можливо, нюх та смак - взяли участь в акті запам'ятовування. При такому дружному сприянні всіх органів в акті засвоєння ви переможете саму ледачу пам'ять. Звичайно, таке складне засвоєння відбуватиметься повільно, але не треба забувати, що перша перемога пам'яті полегшує другу, друга - третю і т. д.» [13, с. 149-150]; «розуміючи всю важливість міцності ... перших асоціацій, вихователь буде повертатися до них при кожному зручному випадку і не для того тільки, щоб відчувати, міцний фундамент, але і для того, щоб повторенням робити його все міцніше і міцніше, так як у міру вчення він витримує все більшу і більшу тяжкість» [4, с. 344]; «розуміючи, що всякий слід пам'яті є не тільки слідом відчуття, що протікло, але в той же час і сила для придбання нового, вихователь буде безупинно піклуватися про збереження цих сил, так як в них лежить запорука для придбання нових відомостей. Всякий крок вперед повинен спиратися на повторення колишнього» [3, с. 345]; «чим менше вік учня, тим частіше слід вдаватися до повторення, тому що перші сліди науки вкорінюються набагато важче наступних» [4, с. 343] та ін. Великий дидакт пропонує розрізняти психологічну природу активного і пасивного повторення, яке є попередженням забування, надаючи перевагу, більш міцному активному повторенню, котре не тільки передбачає пригадування, а й привчає учня втілювати особисті думки в слова, наприклад:«активне повторення полягає в тому, що учень самостійно, не сприймаючи вражень із зовнішнього світу, відтворює в самому собі сліди сприйнятих їм попередніх уявлень. Це активне повторення набагато діяльнісніше пасивного і здібні діти інстинктивно віддають перевагу першому: прочитавши урок, вони закривають книгу і намагаються проговорити на пам'ять» [4, с. 344]; «можна виправити іноді в дитині чудову нездатність до навчання, привчивши її до активного повторення уроку, якщо вона сама ще не відкрила його користі своїм маленьким досвідом... Відповідаючи вголос і з найбільшою точністю свій вивчений урок, висловлюючи усно або письмово сприйняту думку, малюючи напам'ять вивчену карту тощо, учень набуває навик втілювати в слово і частково у справу свій внутрішній світ... Вперте пригадування є працею, і працею інколи нелегкою, до якої необхідно привчати дитя потроху, тому що причиною забудькуватості часто буває лінь згадати забуте, а від цього вкорінюється погана звичка недбалого поводження зі слідами наших спогадів. Ось чому нетерплячі вчителі, котрі підказують дитині, як тільки вона запнеться, псують пам'ять дитяті» [4, с. 344]; «немає ніякої потреби повторювати вивчене неодмінно в тому порядку, в якому воно було вивчено, а навпаки, набагато ще корисніше ... повторення випадкові, які вводять вивчене у нові комбінації, тобто, іншими словами: тим, що вивчено, необхідно постійно користуватися, щоб привчати і дитя користуватися тими багатствами, які набула його пам'ять.. При кожному повторенні наставник вплітає якусь нову ланку у встановлену вже в дитячій голові мережу слідів: або пояснює те, що з наміром не було пояснено раніше, або додає які-небудь подробиці, яких з наміром не сказав колись, знаючи з досвіду, що дві-три зайві подробиці, коли ще не вкоренилося головне, можуть підкопати всю будівлю, і подробиці, і головне, і що ті ж самі подробиці і пояснення, передані після того, як головне вкоренилося, сприймаються надзвичайно легко і вкорінюються міцно» [4, с.346]; «чим менше вік учня, тим частіше слід вдаватися до повторення, тому що перші сліди науки вкорінюються набагато важче наступних» [4, с. 343]; «самі діти дуже не люблять повторення того, що ними було вивчено і забуто, і дуже люблять розповідати і переповідати те, що пам'ятають. Забуття є почасти теж поганою звичкою: і діти, яких вчили багато чому, але безглуздо, які безупинно забували те, що вивчали, відрізняються згодом дурною пам'яттю» [11, с. 233]. Переконливо доводячи необхідність застосування такого простого засобу навчання як заучування для «збагачення свідомості фактичним матеріалом і розвитку пам'яті школяра» [1, с. 98], вчений проте рекомендував не задавати «дітям уроків, які їм не під силу, тому що такі уроки, яких дитя не може подолати, надривають пам'ять ... породжують у дітей невпевненість у своїх силах» [4, с. 342]. Отже, вчителю світової літератури для розвитку логіко-пізнавальних навичок школярів бажано якомога частіше використовувати на уроках такі педагогічні прийоми як, порівняння й повторення.

Акцентування на необхідності застосування в навчанні вправ школярів в описі тих чи інших предметів, Ушинський пояснював розвитком таких дорогоцінних дитячих якостей як мислення й мовлення: «для перших вправ необхідно, щоб предмет безпосередньо відбивався у душі дитини, і, так би мовити, на очах учителя, і під його керівництвом відчуття дитяти перетворювалися на поняття, з понять складалася думка і думка вдягалася в слово» [6, с. 101]; «слід тільки до кожної вправи приступати обмірковано і не залишати її перш ніж учні отримають в ній деякий навик. Треба намагатися, щоб при кожній вправі учень повинен був подумати, як це зробити, а не тільки пригадувати, як вона робилася» [9, с. 21]; «вправа це надзвичайно корисно і в тому відношенні, що привчає дитя до самої гострозорої спостережливості, до суворого порядку в думках і суворої точності у виразах; а все це такі дорогоцінні якості, які, звичайно, вчитель має намагатися укоренити і розвинути в дитині» [11, с. 237-238]. Отже, для розвитку професійної майстерності вчителю світової літератури бажано звернути особливу увагу на застосування таких засобів розвитку мислення і пам'яті дитини як повторення і вправи, використовуючи їх у системі з метою оптимізації навчального процесу на уроках, адже «справжня педагогіка, уникаючи обох крайнощів, дає учням насамперед матеріал і в міру накопичення цього матеріалу приводить його в систему. Чим більше і різноманітніше нагромаджується матеріал, тим вище стає система» [5, с. 356].

Важливими для вчителя світової літератури у контексті викладання предмету є найцінніші правила про вправи щодо розвитку «дару слова», запропоновані великим педагогом,а саме: «вправи «повинні бути по можливості самостійними, тобто дійсно вправами, а не тільки що здаються такими. Якщо дитя з допомогою вчителя зрозуміє думку, виражену письменником, і засвоїть форму, в якій ця думка висловилася, то це ще не означає, що воно вправляє дар слова; воно збагачує лише то свій розум, але власна його здатність дару слова може залишитися абсолютно не розвиненою. Переказування прочитаного своїми словами також вельми погана вправа для дару слова. Тут дитина бореться з розвиненою формою думки і мови, які набагато вище її власного розвитку, і досягає тільки того, що пропусками, недомовками, нелогічними перестановлюваннями думки спотворює думку і мову письменника. Так що дитя краще б зробило, якби засвоїло її цілком. До цих вправ звичайно приєднуються в середніх і старших класах так звані «твори на теми»... Твори, якщо під ними розуміти вправи дару слова ... , повинні бути дійсно вправами, тобто по можливості самостійними зусиллями учнів висловити усно або письмово свою самостійну думку, а не зшивкою чужих фраз»; «вправи дару слова повинні бути систематичними ... не повинні пригнічувати розвитку цієї здатності надмірними вимогами, а всякий раз давати нові вправи, для виконання яких потрібні б вже всі сили, придбані цією здатністю. Будь-яка нова вправа повинна знаходитися у зв'язку з попередніми, спиратися на них і робити крок вперед»; «вправи повинні бути логічними»; «вправи дару слова повинні бути усними і письмовими, і притому усні повинні передувати письмовим. Письмові вправи дару слова повинні вже слідувати після усних і поступово, згідно з віком дітей, їх розвитком, їх навиком в механізмі письма та їхнім вмінням письмово викладати свої думки. Почати потрібно з описів, підготовлюваних під керівництвом учителя. Крім вправ в описових оповіданнях, слід вправляти дитя і в оповіданнях послідовних у часі, тобто історичних, в оповіданнях подій, наступних одна за іншою» [5, с. 335]; «краще давати дітям читати небагато, але із звітом про прочитане, ніж багато без всякого звіту» [6, с. 342] та ін.

При акцентуванні необхідності використання у шкільній практиці широкого кола засобів спонукання дітей до вчення, особливу увагу вчений приділяє саме інтересу учнів: «Ми думаємо, що найкраще привчити дитя прямо до виконання його навчальних обов'язків, які б вони не були; але полегшувати йому ці обов'язки там, де можна, інтересом предмета» [11, с. 229]; «вчення, позбавлене всякого інтересу і взяте тільки силою примусу, хоча б вона черпалася з кращого джерела - з любові до вихователя, - вбиває в учнів охоту до навчання, без якої він далеко не піде; а вчення, засноване тільки на інтересі, не дає можливості зміцніти самовладання і волю учня, так як не все у вчення цікаве і прийде багато чого, що треба буде взяти силою волі» [7, с. 468].

При плануванні уроків вчителю світової літератури доцільно враховувати, що Ушинський К. попереджав: «Жоден наставник не повинен забувати, що його найголовніший обов'язок полягає в привчанні вихованців до розумової праці і що цей обов'язок більш важлива, ніж передача самого предмета» [12, с. 360]; «основна ідея при вивченні . полягає в тому, що дитя може висловити ясно і самостійно тільки ту думку, яку і засвоїть так само ясно й самостійно» [7, с. 467]. Отже, вчителю світової літератури бажано взяти на замітку, що поступове збільшення потрібних від учнів розумових зусиль є істотним засобом розвитку дитячої уваги.

Таким чином, центральною ідеєю дидактики Ушинського є положення видатного вчителя про розвиток пізнавальних сил школяра в процесі засвоєння знань, а цілісна картина професійного зростання вчителя-словесника у вченні Ушинського К. представляє наукову модель, яку доцільно використовувати як одну із складових акме-траєкторії розвитку професійної майстерності вчителя світової літератури в системі післядипломної освіти.

Дослідження ідей видатного педагога щодо класно-урочної системи з метою оптимізації навчально-виховного процесу сучасного загальноосвітнього закладу можуть стати подальшими перспективними науковими розвідками.

Література

1. Данилов М.А. Дидактика К.Д. Ушинского / Под ред. действ. Члена АПН РСФСР Е.Н. Медынского. - М.; Л. : Изд-во Академии педагогических наук РСФСР, 1948. - 172 с.

2. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки : навч. посібн / О.О. Любар, М.Г. Стельмахович - К. : Знання, 2006. - 447 с.

3. Ушинский К.Д. Внутреннее устройство северо-американских школ / К.Д. Ушинский // Собр. соч. : В 11-ти т. -М.; Л.: Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1948. Т. 2. - С. 204-232.

4. Ушинский К.Д. Главнейшие черты человеческого организма в приложении к искусству воспитания. Человек как предмет воспитания: Опыт педагогической антропологии / К.Д. Ушинский // Собр. соч.: В 11-ти т. - М.; Л. : Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1949. Т. 8. - С.341-347.

5. Ушинский К.Д. О первоначальном преподавании русского языка / К.Д. Ушинский Собр. соч. : В 11-ти т. - М.; Л. : Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1948. Т. 5. - С. 333-356.

6. Ушинский К. Д. Педагогическая поездка по Швейцарии / К.Д. Ушинский Собр. соч. : В 11-ти т. - М.; Л. : Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1948. Т. 3. - С. 87-252.

7. Ушинский К.Д. Педагогические приложения анализа памяти / К.Д. Ушинский // Архив К.Д. Ушинского. - М. Издательство Академии пед. наук РСФСР, 1961 г. - Т.3. - С. 458-492.

8. Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні // К. Д. Ушинський. Вибрані педагогічні твори: [у 2-х т.]; за ред. Пискунова О., Костюка Г. та ін. - К. : Радянська школа, 1983. Т. 2. - С. 333-362.

9. Ушинский К.Д. Предисловие к первому изданию «Детского мира»/ К.Д. Ушинский Собр. соч. : В 11-ти т. - М.; Л. : Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1948. Т. 5. - С. 17-39.

10. Ушинский К.Д. Программы педагогического курса для женских учебных заведений / Избранные труды. В 4 кн. - Кн. 4 / К.Д. Ушинский; сост., вступ. ст., примеч. и коммент. Э.Д. Днепрова. - М. : Дрофа, 2005. - С. 349-373.

11. Ушинский К.Д. Руководство к преподаванию по «Родному слову» (Приложение к практической грамматике) / К.Д. Ушинский // Собр. соч.: В 11-ти т. -М.; Л.: Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1949.Т. 7. - С. 225-241.

12. Ушинский К.Д. Труд в его психическом и воспитательном значении / К.Д. Ушинский Собр. соч. : В 11-ти т. - М.; Л. : Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1948. Т. 2. - С. 333-361.

13. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания: Опыт педагогической антропологии / К.Д. Ушинский // Собр. соч.: В 11-ти т. -М.; Л.: Изд-во Академии пед. наук РСФСР, 1949.Т. 1. - С. 775.

Размещено на Allbest.ru