Патріотичне виховання дітей та молоді у просвітницькій діяльності жіночих організацій України (наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського (м. Тернопіль)

Кафедра філософії та суспільних дисциплін

Патріотичне виховання дітей та молоді у просвітницькій діяльності жіночих організацій України (наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ століття)

кандидат педагогічних наук, викладач

Христенко О.М.

Анотація

У статті представлено досвід жіночих організацій України щодо реалізації патріотичного виховання дітей та молоді у родинах, громадських об'єднаннях, приватних навчальних закладах. Проаналізовано ідейні засади, зміст та форми відповідної просвітницької діяльності жіночих товариств. Виявлено особливості їх патріотично-виховної роботи, які полягають у використанні духовно-інтелектуальної спадщини видатних українок, поєднанні патріотичного виховання з християнсько-гуманістичним та фізичним (принцип гармонійного розвитку духовної та фізичної сутності людини).

Ключові слова: патріотичне виховання, жіночі організації, просвітницька діяльність, українознавчі дисципліни.

Аннотация

В статье представлен опыт женских организаций Украины по реализации патриотического воспитания детей и молодежи в семьях, общественных объединениях, частных учебных заведениях. Проанализировано идейные основы, содержание и формы соответствующей просветительской деятельности женских обществ. Выявлены особенности их патриотической воспитательной работы, которые заключаются в использовании духовно-интеллектуального наследия выдающихся украинок, сочетании патриотического воспитания с христианско-гуманистическим и физическим (принцип гармоничного развития духовной и физической сущности человека).

Ключевые слова: патриотическое воспитание, женские организации, просветительская деятельность, украиноведческие дисциплины.

Annotation

The article presents the experience of patriotic education of children and youth, women's organizations that performed Ukraine in the end XIX - the first half of the twentieth century. Has found that women's organizations of Ukraine of this period directed their efforts to implement patriotic education in families, community groups and private educational institutions. The first step in this direction was patriotic and educational training mothers. It meant the formation of national identity mothers, their patriotism, willingness to educate their children as worthy citizens, creators and defenders of Ukrainian independent state. The author analyzed the ideological foundations, the contents and form of the respective educational activities of women's organizations. Is established that the contents of patriotic education includes: learning about Ukraine disciplines (history, language, literature, culture, art, geography, local history), the organization of exhibitions, concerts, meetings, lectures, camps in honor of heroic past events and outstanding personalities Ukraine, which is an example of devotion to the Motherland. It is concluded that the special features patriotic and educational work of women's organizations in Ukraine are: extensive use of spiritual and intellectual heritage of famous women of Ukraine (activities of women politicians, historical heroines, creative heritage of Ukrainian women writers, artists and community leaders, etc.), close combination of patriotic, Christian, humanistic and physical education (principle of harmonious development of the physical and spiritual the essence of person).

Keywords: patriotic education, women's organizations, educational activities, disciplines about Ukraine.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Патріотичне виховання є одним з пріоритетних завдань у контексті формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості. Адже від громадянської позиції, національної самосвідомості та самоповаги кожної людини й суспільства значною мірою залежить становище держави, її перспективи.

Саме натхнення громадянина, його бажання активно творити в своїй країні, сумлінно виконувати професійні обов'язки, бути відповідальним, дбайливим, надійним сім'янином, товаришем та членом громади - виступає джерелом, рушієм суспільного поступу. Це пояснюється тим, що патріотизм - любов до Батьківщини - передбачає любов до природи, рідного краю, до людей, які є співвітчизниками, земляками, до сім'ї - цеглинки суспільства, а ще - готовність захищати їх.

Відтак патріотичне виховання повинно стати справою державної ваги, змістом освітньої політики України. Зі свого боку, сучасна педагогічна наука покликана вивчати позитивний досвід патріотичного виховання й рекомендувати шляхи його творчого використання в умовах сьогодення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наші видатні сучасники, педагоги О. Вишневський [2], О. Сухомлинська [29], М. Фіцула [30] у своїх фундаментальних наукових працях репрезентують ідейно-теоретичні засади виховання, його національно-державницький підхід. Так, учені обґрунтовують педагогічний ідеал морального, відповідального, патріотичного громадянина, окреслюють духовний потенціал української нації як джерело формування гідного цивілізованого молодого покоління творців незалежної держави Україна.

Науковий інтерес становить дисертаційна робота О. Депетист [4], яка досліджує питання патріотичного виховання молодших школярів, його специфіку, зміст, форми, методи, засоби. Інші дисертанти С. Долецька [5], та С. Оришко [23], зосереджують увагу на реалізації патріотичного виховання дітей та молоді шляхом здійснення систематичної змістовної та масштабної краєзнавчої роботи.

Дослідник Г. Корж [18] у своїй науковій праці обґрунтовує доцільність, джерела, шляхи, засоби формування історичної пам'яті, що виступає стратегією національно-патріотичного виховання.

Втім, здійснені наукові розвідки й дослідження не охоплюють усього спектру означеної проблематики, що детермінує її актуальність та потребу подальшого наукового пошуку.

Метою даної статті є репрезентувати самобутній історико-педагогічний досвід патріотичного виховання дітей та молоді у контексті просвітницької роботи жіночих організацій України, який може бути використаний у сучасних умовах.

Викладення основного матеріалу. В історичних умовах досліджуваного періоду, який характеризувався відсутністю української держави, патріотичне виховання дітей та молоді реалізовували громадські, зокрема, жіночі організації. Олена Пчілка та А. Дмитрієва у Статуті відділу “Союзу рівноправності жінок” (Полтава, 1905) писали (цитуємо за М. Богачевською): “На долю українських жінок, окрім загальних гірких та болючих сторін жіночого питання, мають значний вплив і ті тяжкі обставини, що виходять із пригнічування українського народу... Народну школу, що колись так високо стояла на Вкраїні, помалу доведено до того, що вона збулася всіх своїх національно-громадських прикмет” [1, с. 33]. Далі автори роблять висновок, що “таке становище дуже пошкодило національно-громадському вихованню молодшого покоління. Обстати за це діло українські жінки вважають своєю найпершою повинністю” [1, с. 33].

Насамперед, належної уваги потребувала відповідна педагогічна підготовка матерів. Як зазначав на сторінках “Рідної школи” Л. Ясінчук, “українська жінка мусить пам'ятати, що вона відповідальна. за національне обличчя родини” [31, с. 200201]. Відтак, “у боротьбі за душу дитини українські матері повинні стати незламною стіною.” [10, с. 4].

Історичні джерела засвідчують виразний патріотично-виховний напрям діяльності таких громадських об'єднань, як Жіночий гурток Олени Доброгаєвої (Київ, 1883), Жіноча громада (Львів, Київ, 1908), Союз рівноправності жінок (Полтава, 1905), Кружок дівчат (Тернопіль, 1900), Спілка українських жінок, Організація жінок-українок (Харків, 1943) та ін.

Патріотичне виховання у контексті “жіночого просвітництва” передбачало вивчення українознавчих дисциплін, серед яких чільне місце належало історії. Зазначений напрямок роботи спостерігаємо одночасно в історичній спадщині жінок Східної та Західної України, які розглядали історію як один із наймогутніших засобів формування національної, громадянської свідомості. Члени гуртка Олени Доброгаєвої (Київ, 1883-1884) запрошували для виступів професорів, зокрема В. Антоновича, який викладав історію на Київських Вищих жіночих курсах, а для гуртка ще й географію, етнографію України та історію Ірландії [24, с. 18]. На західноукраїнських землях в цей час зусиллями жіночого промислового кооперативу “Труд” організовано низку рефератів з історії України.

Історико-науковий зміст просвітницької діяльності українських жінок урізноманітнювався персонально-біографічним елементом. Жіночі організації сприяли ознайомленню молоді з видатними діячами, імена яких золотими літерами вписані в українську історію. Так, дослідниця О. Єфименко читала в освітніх установах Харкова публічні лекції, присвячені Г. Сковороді, М. Гоголю, Т. Шевченку. З рефератами про життя і творчу діяльність Лесі Українки, Т. Шевченка, О. Кобилянської виступали члени львівського товариства “Союз українок” Л. Горбачева, В. Свєнціцька, О. Дучимінська [28, арк. 2-4]. жіночий патріотичний виховання молодь

Ефективним було вивчення історичних творів та першоджерел. Згідно з програмою занять гуртків “Союзу українок”, виховательки мали “підбирати історичні повісті, пов'язані з минулим України (Чайківського, Гребінки, Франка, Ольги Кобилянської)” [26, арк. 21]. Критерієм підбору творів визначено “наявність образу минулого України, українських національно-політичних відносин у минулому з прив'язкою до сучасності, визвольних змагань (героїчні вчинки, участь жінок у боротьбі) та ідеалу українського громадянина” [26, арк. 22].

Науково-популярний цикл “Нариси з історії України” було надруковано в західноукраїнському журналі “Жіноча воля” [6, с. 7-9; 7, с. 3-4; 8, с. 7-8], а популярний українознавчий курс “Історія українського народа” - на сторінках “Жіночого вістника”, який видавала Київська громадська організація “Український жіночий союз” (1917) [13, с. 4-5].

Аналіз джерел засвідчує, що для українських жіночих організацій досліджуваного періоду характерним було влаштування Шевченківських свят. Крім традиційних декламацій у їхній програмі присутні театралізовані виступи. Жінки широко використовували метод драматизації, щоб залучити дітей до цікавого, ненав'язливого розкриття поетового генія. Так, до програми Шевченківського свята, організованого гуртком “Союзу українок” (Терпелівка, повіт Збараж, 1930), входила сценічна постановка з життя Великого Кобзаря “Мені тринадцятий минало”, а також було відтворено живі образи творів поета [17, с. 2]. Вихованцям старшого віку репрезентували Т. Шевченка як історичного діяча, українського філософа [15, арк. 3]. Крім цього, практикували реферати, наприклад, під назвою “Вплив Т. Шевченка на наше національне відродження та розбудженє політичної свідомості”, який прочитали на Шевченківському святі за участю учениць Української жіночої гімназії у Перемишлі (1901) [25, с. 193].

Дбаючи про виховання патріотичних почуттів дітей і молоді, діячки жіночих товариств організовували свята в честь учасників національно-визвольних змагань українського народу [27, арк. 9-10]. Дошкільнята львівського товариства “Українська Захоронка”, яким опікувались жінки, під проводом учительки Яворської вшановували українських січових стрільців. На святі юні вихованці декламували вірші (“О краю мій”), інсценізували пісню “Їхав стрілець”, а також виконали ритмічні вправи “Журавлі”. Як описала очевидиця, найбільш зворушливою хвилиною було, коли хлопчик, одягнений у військове вбрання, заспівав пісню “Прощай, родино, прощай, хатино” [21, с. 3]. На західних теренах відзначали свято, приурочене учасникам “Листопадового чину” 1918 р., які в умовах розпаду Австро-Угорської імперії проголосили Західноукраїнську Народну Республіку, котра 22 січня 1919 р. об'єдналася з Українською Народною Республікою. Влаштовуючи “Листопадове свято”, жінки намагались прищепити дітям пошану до історичної пам'яті рідного народу [9, с. 4]. 1 листопада 1937 р. львівський жіночий кооператив “Українське Народне Мистецтво” організував зустріч з учасницею листопадових подій 1918 р. М. Кузиковою, яка поділилася спогадами про революцію у Львові [22, с. 2].

Велике виховне значення мали виставки народного мистецтва з яскраво вираженим етнографічно-історичним змістом. Так, діячі жіночого промислового кооперативу “Українське Народне Мистецтво” у 1928 р. влаштували виставку, де представлено народний одяг з різних куточків України - Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини, Поділля тощо. Юні українки демонстрували національний історичний одяг й відвідувачі виставки могли тут побачити шляхтянку, дівчину у старослов'янському строї, у полтавському вбранні [20, с. 8].

Специфікою патріотичного виховання жіночих організацій України була його єдність з християнсько-гуманістичним вихованням.

Просвітительки розуміли, що життєдайне “джерело” самопізнання та самоствердження людини криється в її духовній сутності. Ідейні цінності християнської моралі (чесність, порядність, благородність, відповідальність, сумлінність, доброзичливість, уважне милосердне ставлення до ближніх тощо) носили глибокий гуманістичний характер і були співзвучними з патріотичним виховним ідеалом. На переконання українських просвітницьких діячок, справжній патріотизм потребує глибокої духовності, котра забезпечить мотивацію відповідної поведінки кожної людини як громадянина, члена громади.

Автори часопису “Жіноча доля” зазначали: “дитина не належить виключно до матері, але в першій мірі до Бога і народа, тому обов'язком кожної української матері є виховати її в релігійнім і національнім дусі” [11, с. 12]. Сутність українського виховного ідеалу детально охарактеризували діячі товариства “Марійська дружина”, які вбачали довершеність особистості в її непересічності. На думку авторів “Вістника Марійських товариств”, однією з рис, якою повинна відзначатися молода громадянка (“дружинниця“), є непересічна любов до своєї Вітчизни. “Один такт серця для Христа, один для Батьківщини. Любов до Батьківщини це щоденна й витривала праця в школі, це кожноденне збагачування свойого ума й серця духовними багаствами, знанням, молитвами... Той любить свою Батьківщину, хто сам дбає про своє духовне й тілесне здоров'я й про своїх ближніх, хто бореться з алькоголем, нікотином, забобоном, неморальністю, злою пресою, злими фільмами, безсоромною модою. хто дорожить (в потребі ж уміє постояти) своїм національним імям і приналежністю до свойого обряду. Дружинниця як патріотка не сміє тільки плакати й журитися народною недолею. З лихом треба боротися з Божою поміччю завзято й радісно”, - підкреслювали ідеологи світсько-релігійного товариства [3, с. 22]. Для виховного ідеалу, детермінованого історичними реаліями буття українського народу, котрий потребував національно-політичного самовизначення, особливо важливими були такі риси як самоповага, особиста гідність, сміливість. Адже лише та людина, яка поважає себе, здатна відстоювати права та інтереси своєї країни.

Патріотичний та християнсько- гуманістичний зміст вкладали члени Жіночої секції товариства “Сільський господар” (Луцьк, 1937) у програму Свята Миколая, яке організували для дітей молодшого шкільного віку та сиріт. Святий Миколай дарував дітям подарунки за те, що вони читали вірші про рідний край, співали українські народні пісні, знали, хто такий Тарас Шевченко, а також розповідали, як вони допомогли друзям і чим схожі на Святого Миколая [12, с. 4].

Ще однією особливістю патріотичного виховання дітей та молоді у контексті «жіночого просвітництва» була єдність з фізичним вихованням. Жіночі організації практикували таку форму виховної роботи як табори, характерною рисою котрих була реалізація принципу калокагатії завдяки гармонійному поєднанню фізичного загартування та вироблення сили духу вихованців.

Ідейне спрямування, сценарії таборів відзначалися глибоким патріотично-виховним змістом. Так, у 1905 р. Марійське товариство пань (Львів) заснувало Товариство вакаційних осель з метою допомогти найбіднішій львівській дітворі в організації канікул на селі. “А крім того, - зазначала діячка жіночого руху, педагог К. Малицька, - треба було й національного освідомлення тій дітворі, що в тих часах вживала дома переважно польської мови, а українську молитву говорила тільки в своїй школі. А була у Львові лише українська школа ім. Шашкевича, дівоча й хлоп'яча школа вправ і виділова школа ім. Шевченка” [19, с. 5]. Отож, під керівництвом О. Бачинської товариство влаштовувало табори у селах, де міська дітвора, якою опікувалися вчительки та “Сестри Служебниці”, проводила канікули. Чисте повітря, природа, заняття фізкультурою сприяли фізичному розвитку дітей. Реферати, ватри, заповнили “не одну прогалину з української історії і культури”, - констатувала вихователька О. Залізняк [14, с. 4]. Обов'язковим елементом таборового устрою була молитва рідною мовою.

Діячі львівського “Союзу українок” організовували літні табори для дівчат. На горі Сокіл (Карпати) у 1935 р. “союзянки” К. Малицька, А. Пашкевич, О. Левицька вели дівочий табір за наступною програмою: молитва, руханка, гутірки з історії, прогулянки, загартовування. Унікальною складовою таборового життя була “ватра”. Особлива тепла атмосфера спільного кола вихованок, які розміщувалися навколо вогненної ватри, сприяла їх духовному єднанню та всецілому осмисленню “ватрівської теми”. Зауважимо, що “ватри” часто присвячували пам'ятним подіям української історії, видатним громадсько- культурним та суспільним діячам. “Ватрівську тему” розкривали у формі реферату, а літературно-музичну частину заповнювали декламації та пісні патріотичного змісту. В такий спосіб учасниці сокільського табору відзначали роковини смерті Д. Вітовського - чільного українського політика, стратега, державного діяча [14, с. 4]. Як свідчать джерела, члени „Союзу українок” влаштовували літні дівочі табори на горі Сокіл до заборони товариства польською владою у 1938 р. [16, арк. 2].

Висновки

Жіночі організації України досліджуваного періоду спрямовували свої зусилля на реалізацію патріотичного виховання у родинах, громадських об'єднаннях та приватних навчальних закладах. Патріотично-педагогічна підготовка матерів була першим кроком на цьому шляху.

Зміст патріотичного виховання включав: вивчення українознавчих дисциплін (історія, мова, література, культура, мистецтво, географія, краєзнавство), організацію виставок, концертів, зустрічей, рефератів, таборів, присвячених героїчним сторінкам минулого, видатним особистостям України, які слугували прикладом відданості Батьківщині.

Специфічними рисами означеної ділянки просвітницької роботи жіночих організацій були: широке використання духовно-інтелектуальної спадщини видатних жінок України (діяльність жінок-політиків, історичних героїнь, творчий доробок українських письменниць, культурних, громадських діячок тощо), тісне поєднання патріотичного виховання з християнсько-гуманістичним та фізичним (принцип гармонійного розвитку духовної та фізичної сутності людини).

Література

1. Богачевська М. Дума У країни жіночого роду / М. Богачевська. - К. : Воскресіння, 1993. - 189 с.

2. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: навч. посіб. / О. Вишневський. - 3-тє вид., доопр. і доп. - К. : Знання, 2008. - 566 с.

3. Вістник Марійських товариств. - 1938. - Ч. 1-2. - С. 22.

4. Депетист О. В. Національно-патріотичне виховання молодших школярів / О. В. Депетист, В. В. Чала, Н. А. Ярова. - Х. : Основа, 2011. - 128 с. - (Б-ка журн. “Початкове навчання та виховання“ ; Вип. 6 (90).

5. Долецька С. В. Патріотичне виховання молодших школярів у процесі краєзнавчої роботи : автореф. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.07 ''Теорія та методика виховання“ / С. В. Долецька. - Луганськ, 2011. - 20 с.

6. Жіноча воля. - 1932. - Ч. 12. - С. 5-9.

7. Жіноча воля. - 1932. - Ч. 14. - С. 3-4.

8. Жіноча воля. - 1932. - Ч. 15. - С. 4-8.

9. Жіноча воля. - 1932. - Ч. 18. - С. 4.

10. Жіноча доля. - 1930. - Ч. 37. - С. 3-4.

11. Жіноча доля. - 1930. - Ч. 42. - С. 3; 12-13.

12. Жіноча секція при філії „Сільського господаря” у Луцьку // Нова хата. - 1937. - Ч. 18. - С. 4.

13. Жіночий вістник. - 1917. - Ч. 1-6. - С. 2-5.

14. Залізняк О. Новий табор / О. Залізняк // Нова хата. - 1935. - Ч. 11-12. - С. 4.

15. Запрошення на святкові дні, концерти, надіслані управою „Товариства українських робітниць „Будучність” у Львові”. 1931-1938 рр. - Центральний державний історичний архів України у м. Львові (далі: ЦДІА України у м. Львові). - Ф. 348. - Оп. 1. - Од. зб. 273. - 9 арк.

16. Звіт про діяльність дівочого табору на Соколі. Червень 1938 р. - ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 319. - Оп. 1. - Од. зб. 108. - 19 арк.

17. Із жіночих організацій // Жіноча доля. - 1930. - Ч. 42. - С. 2.

18. Корж Г. В. Історична пам'ять у стратегіях національно-патріотичного виховання : дис. на здоб. наук. ступеня канд. філос. наук по спец. 09.00.10 -- філос. осв. / Г. В. Корж ; ХНПУ ім. Г. С. Сковороди. - Х. : [б. в.], 2012. - 198 с. + CD-R.

19. Малицька К. Заслужена ювілятка / К. Малицька // Нова хата. - 1935. - Ч. 24. - С. 4-5.

20. Нова хата. - 1928. - Ч. 3. - С. 4; 8.

21. Нова хата. - 1931. - Ч. 1. - С. 3.

22. Нова хата. - 1937. - Ч. 23. - С. 2.

23. Оришко С. П. Патріотичне виховання старшокласників у процесі туристсько-краєзнавчої діяльності загальноосвітніх навчальних закладів : автореф. дис ... канд. пед. наук: 13.00.07 / Світлана Петрівна Оришко. - Тернопіль : Б.в., 2010 . - 20 с.

24. Передирій В. Жіноча доля на тлі доби. Літопис жіночого руху у світлі українських видань / В. Передирій, Н. Сидоренко, Т. Старченко. - К., 1999. - 120 с.

25. Підгірянка М. Тарасові обходи / М. Підгірянка // Молода Україна. - 1901. - Ч. 5-6. - С. 193.

26. Плани та програми занять гуртків товариства. 1937-1938 рр. - ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 319. - Оп. 1. - Од. зб. 98. - 89 арк.

27. Про проведення 19. 3. 1939 р. в Старому Самборі Зборів членів „Союзу українок” в знак вшанування пам'яті загиблих на Закарпатській Україні січовиків. З донесення поліції від 29. 9. 1939 р. - ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 205. - Оп. 1. - Спр. 499 т. - 137 арк.

28. Реферати членів товариства Горбачевої Лідії, Свєнціцької Віри та інших, присвячені життю та творчій діяльності Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Тараса Шевченка. 1927 р. - ЦДІА України у м. Львові. - Ф. 319. - Оп. 1. - Од. зб. 122. - 52 арк.

29. Сухомлинська О. Педагогічний ідеал крізь призму теорій моралі / О. Сухомлинська // Шлях освіти. -- 2008. -- № 1. -- С. 12-18.

30. Фіцула М. М. Педагогіка / М. М. Фіцула. - К. : Академія, 2002. - 528 с.

31. Ясінчук Л. Українське жіноцтво як реалізатор національних ідеалів / Л. Ясінчук // Рідна школа. - 1932. - Ч. 13-14. - С. 200-201.

Размещено на Allbest.ru