Принципи роботи соціального педагога з неповнолітніми в умовах позбавлення волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи роботи соціального педагога з неповнолітніми в умовах позбавлення волі

неповнолітній правопорушник покарання педагогічний

Охарактеризовано основні закономірності та принципи ресоціалізації неповнолітніх правопорушників в умовах позбавлення волі. Зроблено висновок, що ефективність виховної роботи в умовах виконання покарань зумовлюється багатьма чинниками, але всі вони діють на засудженого тільки через його активність, його ставлення до всіх впливів.

Ключові слова: неповнолітні, ресоціалізація, пенітенціарна система, педагогіка співробітництва, закономірності та принципи ресоціалізації неповнолітніх правопорушників.

Аннотация

Охарактеризованы основные закономерности и принципы ресоциализации несовершеннолетних правонарушителей в условиях лишения свободы. Сделан вывод, что эффективность воспитательной работы в условиях исполнения наказаний определяется многими факторами, но все они действуют на осужденного только через его активность, его отношение ко всем воздействиям.

Ключевые слова: несовершеннолетние, ресоциализация, пенитенциарная система, педагогика сотрудничества, закономерности и принципы ресоциализации несовершеннолетних правонарушителей.

Annotation

The characteristic of the basic laws and principles of resocialization of juvenile offenders in terms of imprisonment. It is concluded that the effectiveness of educational work in penal conditioned by many factors, but they all operate on the convicted only because of his activity, his treatment of all influences.

Organizing the process of re-socialization of juveniles in conditions of confinement should be aware of its nature, the basic laws inherent to the process, principles and implementation.

Effectiveness of educational work in penitentiary institutions is conditioned by many factors, but they all operate on the convicted only because of his activity, his treatment of all influences. Corrections cannot be considered one-sided - only as the result of the prison staff, it's the result and "samozminyuvannya" individual convicted in the process of its own activities. In other words, the condemned should be not only the object but also the subject of nurturing.

It should be stressed that none of the above laws are not acting alone, all by laws and principles constitute a single system and interacting with this interaction possible success of the process of resocialization of the individual minor.

Keywords: juvenile, resocialization, the penal system, education collaboration, laws and principles resocialization of juvenile offenders.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Однією із багатьох соціально значимих задач, що постає перед сучасним суспільством сьогодні, безперечно, є пошук нових шляхів подолання росту злочинності серед неповнолітніх і підвищення ефективності профілактики. Реформування пенітенціарної системи України передбачає залучення до активної участі у різних формах роботи, зокрема, соціально-педагогічної, з засудженими, неповнолітніми, дітьми групи ризику, досить широкого кола фахівців - соціальних педагогів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теорія та практика соціально-педагогічної роботи в пенітенціарній сфері з неповнолітніми у вітчизняній літературі розроблені на недостатньому рівні. Більшою чи меншою мірою питання щодо даної проблематики розроблені лише в літературі за суміжними дисциплінами.

Проблемам соціально-педагогічної роботи в пенітенціарній сфері з неповнолітніми присвячені дослідження: Баженова В., Максимова Н., Мєдвєдєва В., Макаренка А. та ін. Методичні основи присвяченні профілактиці правопорушень і злочинності розроблені: Ветровим М., Васильківською І., Ковалем М. та ін. Питання, що стосуються безпосередньо пенітенціарної соціальної роботи, знайшли відображення в роботах: Капської А., Павчевського С., Холостової Є. та ін.

Розв'язання проблем з пенітенціарної психології займалися вчені: Казак Б., Мєдвєдєв В., Ушатіков А. та деякі ін. Неоцінимий внесок у роботу з неповнолітніми злочинцями зробив великий педагог Макаренко А.

Метою статті є розкрити основні закономірності та принципи ресоціалізації неповнолітніх правопорушників в умовах позбавлення волі.

Виклад основного матеріалу.

Пенітенціарна ідея, тобто спрямованість роботи відповідних установ на те, щоб злочинець щиро розкаявся, заснована на гуманістичних позиціях визнання людини як найважливішої цінності, орієнтації на пізнання та врахування філософських, психологічних, соціологічних, педагогічних законів і закономірностей розвитку, соціалізації, виховання та перевиховання особистості, детермінант її поведінкових вчинків.

Європейські пенітенціарні правила визначають, що цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їхнє здоров'я та гідність, і, в тій мірі, в якій це дозволяє термін ув'язнення, сприяти формуванню у них почуття відповідальності та навичок, які будуть допомагати їх реінтеграції у суспільство, допоможуть їм додержуватися вимог законності та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення [1, с.56].

Досягнення таких цілей, які, зрозуміло, пов'язані з формуванням в ув'язнених самокерованої соціально-нормативної поведінки, можливе лише на основі практичної реалізації основних постулатів пенітенціарної ідеї, адже справжнє пробудження у злочинця «голосу совісті» як морального почуття каяття (а саме це поняття є похідним у пенітенціарній ідеї) за безчесне життя в минулому, за те горе, яке скоєні злочини спричинили і йому самому, й іншим людям, є тим «важелем», який здатний докорінно «перевернути світ» внутрішнього життя особистості, зумовивши позитивні зміни у зовнішніх проявах соціальної поведінки.

Стверджуючи необхідність психологічної та професійної готовності співробітників системи до гуманного, емпатичного, доброзичливого, толерантного спілкування із ув'язненими, підкреслимо, що аналіз практики та спеціальні дослідження переконують у тому, що саме така позиція у ставленні до них з боку представників адміністрації сприяє збереженню психічного здоров'я як перших, так і останніх, упереджує виникнення руйнівних психічних станів, характерологічних акцентуацій, профілактує професійну й особистісну деформацію персоналу. Врахуємо і таку об'єктивну закономірність:загальна ефективність діяльності установ виконання покарань залежить від того, наскільки «команда» співробітників об'єднана спільною метою ресоціалізації засуджених і діє для її досягнення у відповідності з гуманістичними засадами пенітенціарної ідеї.

Психолого-педагогічні аспекти проблеми гуманізації педагогічного процесу в місцях позбавлення волі пов'язані, перш за все, з впровадженням у практику продуктивних ідей педагогіки співробітництва.

Педагогіка співробітництва - прогресивна концепція, що утверджує особливий стиль взаємодії вихователя і вихованців, направлений на створення у об'єкта виховання позиції активного, свідомого суб'єкта особистісно значущої та соціально корисної діяльності. До головних ціннісних компонентів педагогіки співробітництва можна віднести такі:

- оптимістичний прогноз в оцінці перспектив особистісних змін неповнолітнього, який знаходиться в місцях позбавлення волі;

- прийняття (а не відторгнення) кожного підлітка та юнака «таким, яким він є», з усіма його недоліками, суперечностями тощо, а також поважлива увага до особистості;

- емпатичне (а не тільки оцінне) співчуваюче розуміння особистості неповнолітнього з урахуванням всієї складності його психічних станів;

- надання неповнолітньому психологічної й іншої допомоги, необхідної йому для подолання труднощів у різних сферах життєдіяльності (зрозуміло, в межах закону), на створення та закріплення психотерапевтичного (або, в крайньому разі, не психотравмуючого) клімату середовища, в якому він перебуває;

- пошук позитивного в особистості неповнолітнього для використання цього позитивного в педагогічному процесі;

- глибинне вивчення та розкриття дійсних мотивів і зовнішніх обставин, що зумовлюють вчинки і дії неповнолітнього, з урахуванням його характерологічних рис, головних потреб, психічних станів і прийняття на цій основі оптимальних, конкретних індивідуалізованих рішень;

- активізація свідомості та самосвідомості правопорушників з апеляцією до їхніх інтелектуальних сил та розвиток останніх;

- критичний самоаналіз, корекцію співробітником установи, соціальним працівником власної особистості та педагогічної діяльності з метою самовдосконалення [2, с.324].

Організовуючи процес ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі, необхідно усвідомлювати його сутність, основні закономірності притаманні цьому процесу, та принципи його здійснення.

Закономірності педагогічного процесу - це об'єктивно існуючі найбільш суттєві, повторювані зв'язки між соціально-педагогічною діяльністю та її результативністю (змінами в особистості ув'язненого).

Закономірності педагогічного процесу знаходять своє відображення в основних принципах пенітенціарної педагогіки щодо ресоціалізації осіб, які скоїли злочин.

Принципи пенітенціарної педагогіки - це керівні ідеї, що випливають із закономірностей, сутності та особливостей процесу ресоціалізації та визначають його спрямованість, а також способи діяльності суб'єкта й об'єкта цього процесу.

Розглянемо головні закономірності педагогічного процесу у ВК та СІЗО, а також виведені на їх основі керівні принципи ресоціалізації неповнолітніх правопорушників.

Мета, завдання та зміст педагогічного процесу, закономірно обумовлені характером і рівнем розвитку суспільних відносин.

Відомо, що систему виховання визначає соціальна структура суспільства і його духовна культура. Це відображається у визначенні цілей і задач, соціального ідеалу особистості, моделі тих рис та якостей, які повинні бути сформовані у вихованців.

Ресоціалізація засуджених - це одна з підсистем загальнодержавного виховання, яка також залежить від характеру та рівня розвитку суспільних відносин.

Саме рівень розвитку суспільних відносин обумовив і різні варіанти ставлення до злочинців у процесі соціально-історичного розвитку.

На основі врахування закономірного зв'язку між характером суспільних відносин та метою, завданнями, змістом педагогічного процесу в практичній діяльності співробітників пенітенціарних установ мають реалізуватися принципи, що визначають головні напрямки роботи із правопорушниками. Це, насамперед, принцип цілеспрямованості педагогічного процесу на ресоціалізацію неповнолітніх.

Цей принцип передбачає такий підхід до ресоціалізації неповнолітніх, який перетворює роботу з ними в цілеспрямований процес формування соціально-нормативної особистісної позиції на основі конкретного в кожному індивідуальному випадку проектування особистості.

Наступним принципом, що випливає із названої закономірності, є тісний зв'язок процесу ресоціалізації із реальним життям.

Ефективність виправлення неповнолітнього закономірно залежить від якості виховної роботи та її ресурсної забезпеченості, від соціального середовища (зовнішнього та внутрішнього) та конкретних установ.

З цієї закономірності перш за все випливає принцип наукового обґрунтування виховних програм і технологій та створення умов для їх реалізації. За результатами спеціально проведених досліджень вчених-пенітенціаристів, реалізація науково обґрунтованих програм ресоціалізації скорочує рівень повторної злочинності майже вдвічі.

Під ресурсною забезпеченістю виховної роботи потрібно розуміти не лише наявність коштів, технічних засобів, а, передусім, укомплектування установ висококваліфікованими професійними кадрами, здатними до втілення та реалізації програм виховання і перевиховання засуджених.

Важливе значення має принцип формування в середовищі засуджених позитивних міжособистісних стосунків, що прямо випливає із середовищної обумовленості виправлення особистості ув'язненого, який самостійно не вибирає собі оточення.

З охарактеризованим вище принципом тісно пов'язаний і наступний - принцип дотримання законності в процесі ресоціалізації.

Вихователі, соціальні педагоги/працівники, які залучаються до роботи з ув'язненими, повинні глибоко і всебічно знати норми кримінально-виконавчого й інших галузей права та неухильно їх дотримуватися в практичній діяльності.

Виправлення неповнолітнього закономірно залежить від особливостей різних видів його діяльності та тих відношень, які виникають в її процесі.

У деяких педагогічних концепціях минулого превалювала ідея вербального (словесного) виховання: вихователь впливав на вихованця лише за допомогою пояснення, переконування, умовляння тощо [5, с.59].

Попереджаючи про шкідливість лише словесного виховання, А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що свідомість формується в результаті діяльності, що між свідомістю і вчинком існує «маленька канавка», яку необхідно заповнювати досвідом діяльності [4, с.334].

Тільки діяльність ставить вихованця в активну позицію відносно навколишньої дійсності, включає його в різноманітні виховуючи стосунки.

Із зазначеної закономірності випливають такі педагогічні принципи:

- перевиховання засуджених здійснюється у різноманітних видах їхньої діяльності, що формують систему соціально значущих відношень до дійсності;

- принцип єдності соціального значення діяльності та її суб'єктивної значущості для засуджених.

Це означає, що найбільше засудженого виховує така діяльність, яка повною мірою враховує його особисті інтереси, забезпечує активність та дозволяє оптимально виявляти свої здібності.

Ефективність ресоціалізації засуджених закономірно залежить від відповідності змісту, форм і методів виховного впливу особливостям особистості як цілісного психологічного феномену, зокрема ставлення засудженого до скоєного злочину і кримінального покарання за нього.

Практика свідчить, що в тому випадку, коли засуджений вважає себе зовсім невинним у скоєному злочині, не відчуває каяття, а до міри кримінального покарання ставиться як до несправедливої, то у нього, закономірно, з'являється негативне відношення і до педагогічного впливу.

Виправлення таких та інших неповнолітніх може бути успішним лише тоді, коли вдається сформувати у них почуття вини за скоєні злочини, каяття, відношення до покарання як до справедливої міри.

Для досягнення позитивного результату із врахуванням вищезгаданої закономірності необхідно дотримуватися таки принципів, як: індивідуальний і диференційований підхід до неповнолітніх, комплексний підхід до перевиховання, поєднання вимогливості до ув'язнених з повагою до їхньої особистості, гуманним та справедливим ставленням до них. Варто розглянути ці принципи більш конкретно.

Принцип індивідуального і диференційованого підходу означає врахування у виховній роботі індивідуальних особливостей засуджених, а також ознак, спільних для різних їх категорій.

Принцип комплексного підходу до перевиховання передбачає розуміння особистості як цілісного психологічного феномену і означає необхідність вивчення, розвитку і корекції її інтелектуальної, емоційно-вольової, ціннісно-орієнтаційної сфер поведінки.

Комплексний підхід вимагає раціонального використання всієї палітри форм, змісту, методів і прийомів виховання, передбачає узгодженість та наступність дій всіх суб'єктів виховного процесу, спрямованих на ресоціалізацію засуджених на різних етапах відбування покарання із урахуванням динаміки особистісних змін у свідомості і поведінці засуджених протягом усього процесу перевиховання в місцях позбавлення волі та після звільнення.

У принципі поєднання вимогливості до засуджених з повагою до особистості, гуманним та справедливим ставленням до них відбивається діалектичність виховного процесу, ускладнюваного специфікою СІЗО та ВТК.

Бути гуманним щодо засуджених означає вірити в можливість їх виправлення, передавати цю віру й їм самим. А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що «не може бути виховання, якщо немає вимоги». Не випадково його педагогічне кредо зводилося до простої, але дуже важливої формули: «Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї» [4, с.421].

Гуманність та вимогливість органічно пов'язані між собою і складають дві сторони одного і того самого принципу.

Вимоги, що ставляться перед засудженими, повинні бути цілеспрямованими і реальними (такими, які засуджені можуть виконати); справедливими (повинні відповідати чинному законодавству та моральним нормам); систематичними і послідовними; всебічними (розповсюджуватися на побут, працю, навчання і дозвілля засуджених); зрозумілими й єдиними для всіх.

Гуманність працівників ВТК несумісна з грубістю, пригніченням людської гідності засудженого. В кожному засудженому слід бачити людину, громадянина суспільства, який має хоча і обмежені, але встановлені законом права і обов'язки.

Ефективність виправлення засудженого об'єктивно залежить від його власної активної діяльності щодо самовиховання.

Багаторічна практика свідчить, що реалізація будь-якої кількості виховних заходів не приведе до бажаних результатів, якщо самі ув'язнені не захочуть уважно розібратися в особливостях свого характеру, критично поставитися до себе та свідомо, систематично займатися самовихованням, відновленням, формуванням і розвитком позитивних рис, звичок тощо.

Важко досягти результату, якщо засуджений не бачить доцільності в змінах рис свого характеру, або не вірить у можливість виправлення. Отже, із вищезазначеної закономірності випливає принцип стимулювання й педагогічного керівництва самовихованням засуджених. Його реалізація пов'язана з допомогою засудженому об'єктивно розібратися в своїй особистості, критично проаналізувати недоліки і виділити збережені позитивні риси, зі спонуканням його до роботи над собою і навчанням методам і прийомам впливу на самого себе.

Подолання негативних якостей особистості засудженого є закономірно пов'язаним з підходом до неї з оптимістичною гіпотезою, опорою на позитивні риси й якості.

Враховуючи цю закономірність, у пенітенціарній діяльності необхідно послідовно реалізовувати принципи опори на позитивні якості, збережені соціальні зв'язки та відносини особистості, прогнозування, виявлення, формування і розвиток цього позитивного [3, с.138].

Висновок

Отже, можна зробити висновок про те, що ефективність виховної роботи в умовах установ виконання покарань зумовлюється багатьма чинниками, але всі вони діють на засудженого тільки через його активність, його ставлення до всіх впливів. Виправлення не можна розглядати однобічно - лише як результат впливу співробітників СІЗО, адже це результат і «самозмінювання» особистості засудженого у процесі його власної діяльності. Інакше кажучи, засуджений повинен стати не тільки об'єктом, але й суб'єктом виховних впливів.

Варто підкреслити, що жодна із наведених закономірностей не діє сама по собі, всі визначені закономірності і принципи становлять єдину взаємодіючу систему і саме у цій взаємодії можливе успішне здійснення процесу ресоціалізації особистості неповнолітнього.

Література

1. Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі аспекти / І. Васильківська // Право України: юридичний журнал. - К., 2004. - № 1.

2. Ветров Н.М. Профилактика правонарушений среди молодежи. - М., 1986. - 324 с.

3. Кримінальна психологія: Підручник. - К., 2004. - С. 138-162.

4. Макаренко А.С. Педагогічна поема: В 7 т., Т.5. - 334 с.

5. Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі: Державний центр соціальних служб для молоді. Державний департамент України з питань виконання покарань. - К., 2003.

Размещено на Allbest.ru