Вивчення драматичних творів В. Винниченка у профільних класах загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 373.5.016:821.161.2.09

Вивчення драматичних творів В. Винниченка у профільних класах загальноосвітньої школи

Світлана Привалова,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української і зарубіжної літератури Глухівського національного педагогічного університету

імені Олександра Довженка Маргарита Кудрявська, магістрантка Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка

У статті з'ясовано сутність поняття «драма», обґрунтовано методику вивчення драматичних творів В. Винниченка у профільних класах загальноосвітньої школи.

Ключові слова: драма, драматичний твір, вивчення драматичних творів В. Винниченка, профільні класи, мистецькі діалоги й монологи, дійова особа, інсценізація, мовні й сценічні засоби драми.

жанровий література драматичний винниченко

В статье выяснено суть понятия «драма», обоснована методика изучения драматических произведений В. Винниченко в профильных классах общеобразовательной школы.

Ключевые слова: драма, драматическое произведение, изучения драматических произведений, профильные классы, В. Винниченко художественные диалоги и монологи, действующее лицо, инсценировка, языковые и сценические средства драмы.

The paper found with the definition of "drama" The technique of studying drama V. Vynnychenko in profile classes of secondary school.

Key words: drama, dramas, studying drama, V. Vynnychenko, specialized classes, art dialogues and monologues, character, staging, language and scenic resources of the drama.

Зміст літературної освіти, форми й методи навчання та виховання в школі повинні базуватися на засадах сформованості національної самосвідомості патріотичних почуттів учнів. На життєву самореалізацію вихованців значною мірою впливають художні твори, зокрема драматичні, адже їх автори через вирішення певного конфлікту дають відповідь на питання сенсу людського буття, що впливає на формування світогляду читачів.

Недоліком шкільного вивчення літератури є те, що в процесі засвоєння художнього твору не завжди вра-ховуються його родові й жанрові особливості, зокрема це стосується драматичних творів, які зазвичай аналі-зуються за прикладом епічних або ліричних. Якщо кон-цепти сюжету, конфлікту, структури твору, системи образів, мовних засобів, тобто різних літературознав-чих категорій певною мірою висвітлювалися в мето-дичній літературі, то методичні концепти жанрової спе-цифіки драматичних творів не були предметом спеціального дослідження. Оволодіння жанровою спе-цифікою літератури ґрунтується на особистісному під-ході до виучуваного матеріалу, до сприйняття конкрет-ного драматичного твору залежно від життєвого та сенсорного досвіду кожного учня, його загального розвитку, інтелектуального рівня, читацьких інтересів і головне -- від уміння самостійно мислити.

Вітчизняні вчені О. Бандура, Н. Волошина, С. Жила, Н. Падалка, М. Ткачук, Г. Токмань та ін. наголошують на необхідності вивчення у школі жанрових і родових особливостей драматичного твору. Відсутність належ-ного психологічного підґрунтя вивчення драматичних творів є суттєвою проблемою, що потребує вирішення, зумовлює необхідність урахування таких факторів: особливості вікової та педагогічної психології учнів старшого віку; психологічні особливості сприймання учнями старших класів драматичних творів; вплив уяви старшокласників на розуміння змісту драматичного твору; властивості емоційної чутливості юнацтва.

Проблема формування в учнів умінь аналізувати художні твори, зокрема драматичні, досить актуальна, проте вона ще не стала предметом широких наукових досліджень і висвітлена у фаховій літературі недостат-ньо. Назріла потреба визначити й розробити такі шляхи, засоби й форми роботи з драматичним твором, які б сприяли формуванню в школярів умінь аналізува-ти драматичний твір у єдності форми і змісту, з ураху-ванням його жанрової специфіки.

Драма (грец. drama -- дія, сценічний твір) -- родо-вий різновид літератури (поряд з епосом та лірикою), зумовлений потребами театрального мистецтва; полягає в художньому моделюванні життєвих колізій за відсутності авторських характеристик дійових осіб. На відміну від епосу, у драмі ми бачимо «наслідування дії... за допомогою дії, а не розповіді [7, с. 213]» .

Нову українську драму характеризує в першу чергу те, що вона звернулась до зображення життя, побуту, моралі, інтересів селянина -- найбільш численної тоді верстви трудящих. На сцені з'являються картини реальної дійсності, образи живих людей; представники народу стають позитивними персонажами літератури. Незалежно від того, чи таке зображення ґрунтувалось на вірі в моральну гідність простої людини, чи ні, уже сам цей факт був дуже показовим. Так чи інакше драматургія не могла хоч би частково не відбити народну точку зору на дійсність, на деякі істотні соці-альні явища. Це позитивно позначилось на ідейному змісті творів, на їх мові і стилі.

Можливості драми найповніше розкриваються зав-дяки сценічному втіленню, грі акторів. Їх визначальною ознакою є драматизм, дія зазвичай розгортається з багатьма перипетіями, часто з гострими інтригами, су-проводжується напруженим протистоянням героїв. Композиційну основу драми утворює членування її тек-сту на сценічні епізоди задля досягнення єдності зображуваних моментів, аби реальний час однозначно відповідав часові сприймання, названому художнім. Упродовж п'яти актів сцена має сконцентрувати події, пристрасті людського життя, подати їх в узагальненому, чіткому, образно окресленому, пластичному вигляді, аби вразити реципієнта переконливістю вистави. Драма базується на активному саморозкритті характерів дійових осіб через подію, різні колізії, яскраві конфлікти.

Образи драматичного твору розкриваються не тільки за допомогою мови, але й за допомогою специ-фічно сценічних засобів: гри акторів, їх зовнішності, голосу, жестів, обстановки, звукового та світлового оформлення тощо. Через те, що драматичні твори переважно пишуться для постановки їх у театрі, дра-матурги враховують закони сцени: кількість дійових осіб повинна бути не дуже великою, зміна обстановки - обмежена, обсяг і характер подій мають ураховувати розміри сцени, вистава має тривати не більше 3--4 годин тощо. «Простота, не ускладненість і єдність дії (в розумінні єдності її основної ідеї) повинна бути одною з головніших умов драми; в ній усе повинно бути спря-моване до одної мети, до одного наміру [2, с. 66]». Дуже заплутаний сюжет, складні переплетення дії неможливі. Події у драматичному творі розгортаються так, немовби вони відбуваються зараз, «драма, замість того, щоб розповідати нам все життя людини, повинна поставити її в таке становище, зав'язати такий вузол, при розплутуванні якого вона виявилась би вся [Там само, с. 68]». Основою всякого драматичного твору є гострий драматичний конфлікт, зіткнення протилежних сил та інтересів.

Драматургія В. Винниченка у профільних класах школи розглядається як художнє явище, як один з най-цінніших матеріалів для пізнання тих ідей і думок, якими жили найактивніші суспільні верстви в добу пер-шої революції.

Ранні п'єси В. Винниченка характеризуються своє-рідністю авторського художнього мислення на межі двох епох. Передусім ідеться про особливість авторського підходу до нових тем, до драми людини, котра проти-стояла усталеним суспільним і моральним нормам.

Доцільними у процесі вивчення тексту п'єси В. Винниченка можуть бути мистецькі діалоги - пошуки конструктивних розв'язань мистецьких проблем. Практикуючи застосування мистецьких діалогів, варто обов'язково підтримувати творчу активність усіх членів колективу, який, як правило, можна розподілити на дві (чи три) мікрогрупи. Найважливішою ознакою мис-тецьких діалогів є їх розімкнутий характер: учасники дискусії є творчо-гуманітарними типами особистості - цілісними суб'єктами культури. Завдання для мікро- груп може бути таким: розіграти мистецький діалог (за п'єсою «Чорна Пантера і Білий Медвідь»).

I група - початок І дії, діалог Рити і Корнія.

II група - кінець ІІ дії, діалог Корнія, Рити, Сніжинки.

Під час проведення мистецьких діалогів за п'єсами

В. Винниченка інколи можуть виникати такі запитання, на які важко дати відповідь, тому доцільно добирати ті діалоги, що пов'язані зі сприйняттям, оцінкою, інтер-претацією художніх явищ, літературно-творчою діяль-ністю особистості в просторі культури.

Запитання для першої мікрогрупи:

-- Яка сцена в драмі «Чорна Пантера і Білий Медвідь» справила на вас найсумніше враження?

-- Як ви гадаєте, чому автор використовує саме такі назви тварин, як «Чорна Пантера», «Білий Медвідь»?

Запитання для другої мікрогрупи:

-- Яку енергетику несе картина Корнія?

-- Над якими проблемами ви найчастіше замислю-валися під час інсценізованого монологу? Обґрунтуйте свою думку.

Мистецькі діалоги й монологи, які використову-ються під час вивчення драматургії В. Винниченка, допомагають осягати текст через живе спілкування, розв'язання проблемних ситуацій, імпровізації, шукан-ня; передбачають розгляд драми в контексті культури XX-XXI століть; створюють необхідні контексти: філо-софський, психологічний, соціально-історичний, куль-турологічний [1, с. 25].

Учням варто наголосити, що в центрі уваги драма-турга не сама боротьба, а психологічні трансформації, що відбуваються з людиною на фоні соціальних катак- лізмів. Тому під час вивчення драми «Чорна Пантера і Білий Медвідь» у 10 класі доцільно зазначити, що В. Винниченко не тільки розширив засоби драматургічної поетики у характеротворенні, сюжетно-композиційній структурі чи жанрових утвореннях драми, а й у такій ідейно-естетичній категорії, як конфлікт. У драмі В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь» конфліктний вузол зав'язується навколо суперечностей між жіночим і чоловічим єством, між високістю творчості й приземленістю побуту, між вірністю в сім'ї і позасімейними стосунками.

Вчитель має зазначити, що п'єса Володимира Винниченка «Чорна Пантера і Білий Медвідь» - це нео-реалістична, психологічна, соціальна драма, в якій досліджується життя митця, його психологічна органі-зація, поведінка в родині і богемному середовищі. Письменник заглиблюється у внутрішній світ персона-жів для самодостатнього осмислення і пізнання буття людини, її ірраціональної сутності, екзистенційності.

У драмах В. Винниченка вперше виведено на сцену українську інтелігенцію, українське місто. Письменник художньо досліджує психологію політи- зованої людини, революціонера-самозреченця, особисте життя якого підпорядковане громадським потребам, а моральне єство - світоглядним ідеалам і принципам. Показовою є п'єса «Між двох сил» (1918 p.), де зображено конфлікт між ідеалом людини та її політичними поглядами, моральні хитання особистості в критичних (межових) обставинах.

Оскільки драматичний текст створюється для постановки його на сцені, то аксіомою для словесника має стати обов'язковий перегляд спектаклю або в театрі, або у відеозапису, або ж це може бути інсцені-зація в учнівському виконанні (окремі сцени, дії).

У В. Винниченка є такі драматургічні твори, у яких майже всуціль увага сконцентрована на виявленні емо-ційно-психічного стану персонажів ("Щаблі життя", «Великий Молох», «Memento»), а зовнішня дія дуже невиразна, ледь окреслена, дійові особи через вира-ження чи самовираження наче проектують ті чи інші суспільні явища. Розгортання сюжету - не що інше, як своєрідна психологічна підготовка до певної дії, яка від-буватиметься наприкінці драми й десь поза її межами. Саму ж канву твору становлять дискусії навколо того, чи варто цю дію розгортати. Цікавість читача (глядача) мусить утримуватися посиленням і поглибленням напруженості дискусій, переконливістю аргументів, що висуваються тими або іншими дійовими особами.

Вчитель має зосередити увагу на сценічній мові п'єси.

Сценічна мова -- один із основних засобів теат-рального втілення драматургічного твору. Володіючи майстерністю сценічної мови, актор розкриває внут-рішній світ, соціальні, психологічні, національні, побу-тові риси вдачі персонажа. Техніка сценічної мови - істотний елемент акторської майстерності; вона пов'язана із звучністю, гнучкістю,силою голосу, дихан-ням, чіткістю і ясністю вимови (дикцією), інтонаційною виразністю. Сценічна мова -- один з основних профе-сійних засобів виразності актора. Сценічне мовлення

-- це не спонтанне, а, навпаки, -- підготовлене мов-лення. Живим словом актор створює мовну характе-ристику персонажа, передає його почуття, внутрішній стан. Різні сценічні обставини, темпоритм ролі, вистави тощо зумовлюють і акторську вимову. На сцені при-родно співіснують різні функціональні стилі усної мови

- діловий, художній і розмовний. Умови функціонуван-ня мови в театрі настільки підпорядковані вимогам сценічної практики, що варто говорити про своєрідний сценічний стиль мовлення.

Специфіка драматичного роду літератури полягає у відображенні життя через висловлювання та дію образів-персонажів. Словесний образ автора тут не має таких широких можливостей безпосереднього впливу на читача, як в епосі. У драмі нема авторської мови, якщо не брати до уваги ремарок, які відіграють допоміжну роль. Немає описів - портрети, пейзажі, інтер'єри, якщо вони і є, то знову-таки - в ремарках і розраховані здебільшого не на читача п'єси, а на режи-сера вистави. Через це читання драматичного твору вимагає значно більшого напруження фантазії, уявлен-ня, ніж читання твору епічного, і це ускладнює його сприйняття учнями. Особливостями драми є й те, що «кожна дійова особа характеризується насамперед своїми висловлюваннями та вчинками», репліки пер-сонажів потребують сценічно-ігрового доповнення, таким чином підтверджуючи «нерозривний зв'язок п'єси з театром». Такий прийом читацької інтерпретації, як читання за ролями, краще запроваджувати після аналізу драматичного твору, коли учні усвідомлять характер кожного персонажа, його місце в розгортанні теми п'єси. Тоді вони читатимуть так, щоб відбити в інтонації характер дійової особи.

Ознайомлення з будь-яким драматичним твором має свою специфіку. Загальноосвітня профільна школа повинна виховувати не тільки кваліфікованих читачів, які б усвідомлювали художню і драматичну цінність твору, а й кваліфікованих глядачів, котрі уміють оцінити власні думки й почуття в процесі сприйняття спектаклю, образи.

Розвиваючи здібності учнів до образних і понятій-них узагальнень, активізуючи використання системи знань та понять, важливо зберегти елемент насолоди. Вона, поза сумнівом, пов'язана з інтересом до худож-нього світу автора, з вихованням естетичного сприй-няття, є основою художньо-естетичної активності, позитивної мотивації у навчанні.

Література

1. Архів Володимира Винниченка // Літ. Україна - 1997. - 6 лютого. - 54.

2. Винниченко В. К. Вибрані п'єси / Упоряд.: М. ГЖулинський, В. А. Бурбела; Авт. вступ. ст. М. Г Жулинський.

- К.: Мистецтво, 1991. - 605 с.

3. Винниченко Володимир. Вибрані твори / Упоряд. текстів, предм. та прим. О. М. Савченко. - Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2005. - 352 с.

4. Літературознавчий словник-довідник / Р Т Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ «Академія», 1997. - 752 с.

5. Наукові основи методики літератури: навчально-мето-дичний посібник / за ред. Н. Й. Волошиної . - К.: Ленвіт, 2002.

- 344 с.

6. Токмань Г. Л. Методика викладання літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція. - К.: Міленіум, 2002. - 318 с.

7. Українська література 10-11 класи: Програма для про-фільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Філологічний напрям (профіль - українська філологія) / за загальною ред. Р. В. Мовчан. - К.: Грамота, 2011. - 152 с.

Размещено на Allbest.ru