Оцінка результативності вищої освіти

Моніторинг усіх складових підсистем ВНЗ виявляє недоліки і визначає безліч параметрів, що характеризують освітні процеси. Ключовим моментом є оцінка якості в усіх сферах функціонування. Разом із тим, складність розв'язання цього завдання полягає в комплексному характері, багатофакторності та різноманітності самої системи оцінювання. Доказом може слугувати дослідження групи вчених, які, ґрунтуючись на системному підході до незалежного аналізу діяльності університетів, пропонують розробку критеріальної моделі її оцінки. Модель має ієрархічну структуру, складається з декількох груп критеріїв, одна з яких характеризує можливості навчального закладу, а інша - досягнуті результати [1, с. 108].

Так, С.Н. Бєлова пропонує поділ системи оцінювання якості на дві взаємодоповнюючі: зовнішню і внутрішню. До зовнішньої належить встановлення рівня підготовки фахівців і відповідність змісту процесу навчання прийнятим стандартам і вимогам. Внутрішня включає визначення параметрів, що характеризують стан освітнього процесу і діяльності ВНЗ [2, с. 121]. Разом із тим, такий поділ зводиться до одержання великої кількості різноманітних показників, не акцентуючи спрямованість на оцінку результативності самої освітньої системи, тому її вихідні дані складно інтерпретувати.

Варто зауважити, що обов'язковому аналізові підлягає дослідження ефективності використання потенціалу освітньої системи при підготовці фахівців. У першу чергу вивчається, наскільки дипломовані фахівці є затребуваними на ринку праці. Тобто, наскільки сфера освіти інерційна і здатна відповідати на зовнішні зміни. Тим самим вища школа враховує негативний вплив інерційних процесів у своїй діяльності й одержує можливість більш гнучко реагувати на вимоги економіки.

Таким чином, пріоритет віддається оцінці, що безпосередньо відбиває характеристики результативності. Кількісне та якісне оцінювання підсистем освітнього закладу та їх функцій є супутнім завданням, яке необхідне для детального аналізу освітніх процесів, перевірки відповідності встановленим акредитаційним вимогами мережевих значень. У цьому разі відбувається перехід від оцінки діяльності вищої школи до визначення результатів її функціонування.

Підтвердженням такого підходу є дослідження М.В. Ніязової, яка підкреслює, що висновки стосовно результативності системи освіти свідчать про ефективність управління нею, задоволення потреби в якісній освіті та модернізацію освітньої сфери, що викликає необхідність перейти від управління ресурсами (витратами) до управління результатами [3, с. 46]. Виділення показників, що відбивають результативність СВО, при аналізі освітньої системи обумовлене зростанням комерціалізації освіти, конкурентною боротьбою між вищими школами, впливом глобальних процесів інтеграції, інтернаціоналізації та інформатизації освіти. Так, Л.Д. Маслова і О.Б. Гаффорова відзначають, що університети створюють свої системи гарантій і оцінки якості освіти, які застосовують системи показників, що не співпадають [4]. У цьому аспекті інерційність та її складові є універсальним критерієм аналізу й оцінки освітніх систем.

Міжнародні статистичні системи надають різні індикатори, що характеризують результативність вищої освіти. Європейська комісія (Євростат) використовує показник, який відображає зміну зайнятості та безробіття залежно від рівня освіти з розбивкою за різними критеріями [5]. Подібним чином оцінюється результативність СВО статистикою і країн СНД. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) дає змогу більш детально аналізувати вищі школи за допомогою таких індикаторів [6]: забезпеченість зайнятості населення на ринку праці залежно від рівня освіти (А5); співвідношення рівня доходу залежно від освіти (А6); переваги інвестування в освіту із вказівкою витрат і доходів стосовно рівнів освіти (А 7); соціальні результати від здобування освіти (А8).

Показовою для аналізу результативності навчання та його якості є інформація про зміну заробітної плати і зайнятості залежно від освітнього рівня (А5, А6). Очевидним є непряма оцінка за допомогою індикаторів А5 і А6 якості СВО й визнання її результатів серед роботодавців. Звертає на себе увагу загальна спрямованість статистичних показників на виявлення комерційних переваг здобування вищої освіти.

Разом із тим, статистичні показники, що характеризують результативність вищої школи в Україні в аспекті комерціалізації, є досить обмеженими. Це стосується показників, які відображають вплив вищої школи на національну економіку, зокрема, зайнятість населення. Державна служба статистики застосовує індикатор, що показує кількість випускників ВНЗ, які одержали направлення на роботу. Так, у 2012 р. їх число становило 170285 осіб, або 30% загальної кількості [7, с. 105]. При цьому відсутня статистика із влаштування на роботу інших 70% і не відбивається відповідність місця роботи дипломованих випускників одержаній спеціальності. Існують труднощі з отриманням інформації про кар'єрне зростання, рівень заробітної плати, підвищення кваліфікації, оскільки відсутній фактичний зворотний зв'язок із випускниками.

Схожим непрямим показником, що відбиває якісні характеристики вищої школи, є використовуваний Державною службою статистики України індикатор «Безробітні з причин незайнятості», що враховує один із факторів безробіття - неможливість надання робочого місця випускникам ВНЗ. Число дипломованих фахівців, що не одержали направлення на роботу після закінчення ВНЗ, має незначні коливання й лежить у діапазоні від 14,1% до 18,7% [8, с. 350].

Наведені показники мають низьку інформативність у контексті аналізу результативності СВО, залежать не тільки від якісної вищої освіти, а й від кон'юнктури дипломованих випускників на ринку праці. Ці величини не дають змоги оцінити ступінь інерційності вищої школи, без урахування якої неможлива побудова ефективної системи управління. Зазначені дані не пов'язані безпосередньо з визначенням якості навчання і не дають змоги простежити залежність між якістю та результативністю СВО.

Виходячи із цілей оцінювання результативності СВО та порівняння освітніх систем за допомогою відповідних індикаторів і даних, перевагу мають міжнародні рейтингові та статистичні огляди. До них можна віднести рейтинг національних систем вищої освіти Universitas 21 (U21) [9]. У числі інших він містить індикатор «результативність» (Output), який охоплює показники, що відбивають ефективність функціонування освітньої сфери. Оцінка результативності виражається в акумулюванні даних, що належать до обсягу наукових досліджень, числа дослідників у країні, відсотка населення з вищою освітою, рівня безробіття серед дипломованих фахівців. Отримані оцінки можуть бути використані для порівняльного аналізу освітніх систем різних країн і непрямої характеристики ступеня інерційності.

Показники результативності вищої освіти також застосовуються для складання міжнародного аналітичного огляду конкурентоспроможності різних країн (The Global Competitiveness Report) [10]. До них належать індикатори, що відбивають професійну підготовку та навчання фахівців, взаємовідносини роботодавців і найманої робочої сили, співробітництво університетів і підприємств у сфері наукових досліджень, інженерний і науковий потенціал. Використання різнопланових рейтингових оцінок, заснованих на думці експертів і статистичній інформації, дає змогу одержати інтегрований підсумковий показник, який можна використовувати для порівняльного аналізу. Ураховуючи, що результативність СВО пов'язана зі складовою інерційності, яка характеризує реакцію системи на зміни в економічній сфері, підсумкова величина інтерпретується як індикатор інерційності I. Оскільки дані рейтингів мають різні чисельні діапазони та методику визначення, вони повинні бути перелічені в частковому відношенні та розташовані за зростанням. Тоді формула для визначення It буде такою:

де It - індикатор результативності СВО, що відбиває часові параметри інер- ційності вищої школи і визначає тривалість реакції освітньої системи на зовнішні фактори;

СІп - рейтингові бали, що відповідають значенням індикаторів, які характеризують параметри результативності СВО (i - індекс країни, освітня система якої порівнюється із іншими; n - номер індикатору).

Як приклад, був зроблений порівняльний аналіз освітніх систем США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Австралії, а також України та Російської Федерації за критерієм інерційності з визначенням індикатора результативності It. Результати подано в таблиці.

Інтерпретація отриманих даних дає змогу зробити висновок про рівень інерційності, зокрема її часові параметри, на основі аналізу результативності вищих шкіл різних країн. Зручність запропонованого підходу полягає у використанні загальних для розглянутих систем показників, що ґрунтуються на статистичних даних та експертних оцінках. Оцінювання результативності базується на декількох універсальних індикаторах. Наприклад, вивчення ступеня підготовки кадрів передбачає необхідність продовження навчання на робочому місці, тим самим характеризує якість практичної та професійної підготовки фахівців. Взаємовідносини (співробітництво) між роботодавцем і найманим робітником відбивають здатність ринку праці ефективно та гнучко управляти трудовими ресурсами для досягнення оптимального результату. Співробітництво ВНЗ і бізнесу у сфері

Таблиця

Визначення індикатора результативності освітніх систем It за допомогою рейтингових балів

Джерело: розраховано автором на підставі [5; 6]

якість вищий освіта рейтинговий

НДДКР відбиває адаптивність вищої школи до сучасних економічних умов, її можливості у розв'язанні практичних завдань і відповідність навчальних програм вимогам економіки. Оцінка потенціалу вчених та інженерів демонструє готовність розв'язувати науково-технічні завдання, зв'язок науки й освітньої сфери з виробництвом.

Низька результативність вищої школи України і, відповідно, високий рівень інерційності обумовлені в першу чергу невідповідністю кваліфікації випускників сучасному технічному рівню. Крім того, необхідним є постійне відновлення знань, отриманих у процесі навчання. Ці фактори збільшують тривалість адаптації випускників, необхідність їхньої додаткової підготовки, що викликають труднощі з найманням робочої сили потрібної кваліфікації. Диспропорції на ринку праці підкреслюють нездатність СВО розв'язувати поставлені перед нею завдання, а значить, і високий рівень інерційності. Кризові явища в економіці, недостатнє фінансування освітньої сфери, низький обсяг проведених разом із промисловими підприємствами НДДКР вимагають зміни системи управління та розробки моделей функціонування вищої освіти з урахуванням її інерційності. Вихідні статистичні дані повинні надавати актуальну інформацію про результативність СВО, що відбиває якісні характеристики навчання, оцінки роботодавців, взаємозв'язок бізнесу та вищої школи, науковий потенціал. У цьому разі вихідна інформація дасть змогу приймати відповідні управлінські рішення.

Таким чином, наведений підхід дозволяє на основі оцінювання параметрів результативності СВО зробити висновок про рівень інерційності освітньої системи та її врахування в управлінні вищою школою.

Висновки