Ідея букваря в історії української культури. Внесок Л. Деполович у розвиток національної букваристики

Анотація

У статті досліджується історія розвитку та ідея українського букваря ХІ - 1-ї пол. ХХ ст. Автор визначає внесок Деполович Лідії Платонівни, вчителя-методиста 1920-30-х рр. з Чернігівщини, у розвиток національної букваристики.

Ключові слова: освіта, вчитель, буквар.

Аннотация

В статье исследуется история развития и идея украинского букваря ХІ - 1-й пол. ХХ вв. Автор определяет роль Деполович Лидии Платоновны, учителя-методиста 1920-30-х гг. из Черниговщины, в развитие национальной букваристики.

Ключевые слова: образование, учитель, букварь.

Annotation

Studied in the article history of development and idea an Ukrainian abc-book ХІ - first half of the ХХ century. The author determines the role of Depolovych Lidiya Platonivna, the specialist in education methods of primary education of1920-30t years from Chemigiv region, the development of national abc-book.

Key words: education, teacher, abc-book.

Порушення та висвітлення питання ідеї букваря в історії української культури актуалізується сучасними процесами національного підручникотворення. З вересня 2012 року в Україні стартував новий Державний стандарт початкової освіти. Здійснення нових кроків до модернізації навчальної книги, удосконалення змісту, структури, методичного оснащення сучасного букваря неможливі без урахування історичного досвіду попередніх поколінь з цієї проблеми. Тому актуальність дослідження визначається потребами відтворення особливостей та основних засад створення українського букваря.

Предтечами українських навчальних книжок були підручники словесності ХІ-XІV ст. Історія розвитку словесності залишила нам такі жанри навчальних книг, як буквар, азбуковник, граматика, поетика, риторика тощо. Часто підручниками для дітей і дорослих були церковні книги священного писання «Часослов», «Псалтир», «Учительні Євангелії» та ін.

З посиленням потреб українського суспільства в освіті у XV-XVII ст. і виникненням братських шкіл підручникотворення розвивається в нових умовах книгодрукування. Відомо, що одним із перших друкарів в Україні був І. Федоров, який став і укладачем навчальних книжок, зокрема, славнозвісних «Букварів» (1574 та 1578 рр.) [1], складених за тогочасними вимогами. Від моменту виходу у Львові Букваря, що був надрукований у друкарні Івана Федорова в 1574 р., ця книга слугувала зразком протягом усього ХVП ст. і мала величезний вплив на зміст та структуру букварів до кінця ХVШ ст. [1, 87]. За цей період для початкового навчання грамоти вийшла ціла низка підручників, що мали безпосередній зв'язок зі своїм прототипом, і частину з них використовували на теренах України, Білорусії та Росії до початку ХІХ ст. [2, 471]. Буквар являв собою загальноосвітній нормативний збірник філологічного і релігійно-догматичного змісту. Педагогічну цінність букварів І. Федорова становить те, що в них, крім вивчення букв, подаються основи грамоти, орфографія, а також за матеріалами службових церковних книг тексти виховного змісту. Останні адресуються не тільки дітям, а й дорослим, батькам. Букварі Федорова були вершиною методично-педагогічних досягнень ХУІ ст. у галузі вивчення письма. Деякі їхні складові елементи й сьогодні становлять основу сучасного букваря та читанки. буквар деполович вчитель підручник

Однією з перших вітчизняних граматик була книжка «львівських спудеїв» - «Адельфотес», що перекладається як «братство». Видано цю пам'ятку української писемності було у львівській друкарні 1591 р. Вчений-дослідник української старовини В. Микитась назвав цю навчальну книжку «першим помітним підручником, який ознайомлював учнів як із закономірностями грецької і давньоукраїнської мов (орфографією, синтаксисом, етимологією), так і з просодією, тобто віршознавством, яке ставало обов'язковим у шкільній освіті» [3, 2].

У цій граматиці даються правила грецької мови та робляться спроби сформулювати правила слов'яноцерковної мови, яка мала сильний місцевий львівський колорит. Граматика Лаврентія Зизанія («Граматіка словенска», 1596 р.) - найвідоміший підручник ХУІ-ХУІІ ст. зі старослов'янської мови. Дослідник історії освіти в Україні і Білорусії М. Ботвинник виокремив такі особливості методики побудови підручника Л. Зизанія:

- матеріал книжки розташований за дидактичним принципом наочності з метою впливу на зорову й моторну пам'ять учня: тут багато граматичних таблиць, схем;

- у підручнику реалізується дидактичний принцип наступності, що веде учня в навчанні від простого до складного: матеріал викладається в системі та послідовно, від відомого до невідомого, змушує думати над тим чи іншим положенням, правилом, приходити до правильних висновків [3,3]. Братські школи користувалися граматикою Лаврентія Зизанія не одне століття. На її засадах виросли граматики М. Смотрицького (1619 р.). Її знали в Польщі, Болгарії, Чехії, Сербії та в багатьох інших країнах.

Найраніше київське видання Букваря за архівними даними датується близько 1670 р., але жодного його примірника виявити не вдалося [4, 106]. Відоме інше видання Києво-Печерської Лаври -- 1697-1698 рр.

Тим більш цінною є несподівана знахідка у фондах Інституту рукопису ЦНБ НАН України фрагменту невідомого в літературі Букваря, виданого Тимофієм Вербицьким у Києві 1627 року. У складі рукописного конволюта з зібрання Церковно-археологічного музею Київської духовної академії не так давно виявлено фрагмент Букваря, який складається з молитов, уривків з Євангелія та Апостола, канонів, тропарів, кондаків, написаний півуставом і скорописом, різними почерками, мова слов'яно-руська.

Тимофій Вербицький, який, очевидно, був укладачем свого Букваря, використав принципи Івана Федорова: приклади відмінювань, акровірші - на кожну літеру абетки підібрані вислови зі Святого письма, тексти для читання. Розділ з текстами для читання Т Вербицький назвав «О премудрості» й підібрав тексти з книг притч Соломонових, Ісуса Сіраха, послань апостола Павла до ефесіян [4, 108]. Тексти адресовані як дітям, так і батькам, й містять настанови щодо виховання дітей у дусі християнських доброчинностей, любові до науки «премудрості», відповідальності батьків за виховання та навчання дітей. До традиційного тексту «Часослова» Тимофій Вербицький додав у своєму виданні піснеспіви на честь київських князів Володимира Святославича, Бориса і Гліба - перших руських святих [4, 108].

Буквар завершується розділом «число церковноє» позначенням чисел кириличними літерами.

Хоч українська освіта має давні й глибокі традиції, перший україномовний буквар у Східній Україні, яка в ХІХ ст. належала Російській імперії, з'явився більше ніж 155 років тому. Ним стала «Граматка» Пантелеймона Куліша, яка вийшла друком у Санкт-Петербурзі в кінці 1857 року. [5] До появи букваря П. Куліша в підросійській Україні не існувало жодного підручника, написаного українською мовою.

У «Граматиці» П. Куліш впроваджував новий фонетичний правопис (згодом його назвали кулішівкою), який мав важливе значення у встановленні сучасної української орфографії. Цією вдосконаленою, відшліфованою не одним поколінням мовознавців правописною системою, ми користуємося й нині. Оскільки «Граматка», як зазначав сам автор, призначалася не тільки для дітей, а й для всіх тих, хто не мав початкової шкільної освіти, він подав різні методичні поради. Вонинаписані просто й докладно, з використанням народно-розмовної лексики. Підручник складається двох основних частин. Перша частина - власне граматика, а друга - початки арифметики. Спочатку автор пропонує вивчити азбуку, що складається з 36 графічних знаків. Також подаються різні набори літер - друковані великі літери (прописна азбука), маленькі друковані літери (стрічна азбука), маленькі писемні літери (крива азбука).

На сьомій сторінці є «Правила для учителя» Тут автор аналізує деякі українські звуки. [5, 7]. З восьмої по п'ятнадцяту сторінку подаються вправи для читання за складами. Це чотиристрофні вірші із «Псалмів Давидових» Т.Г. Шевченка, а також тексти-уривки на історичну тему. З п'ятнадцятої сторінки автор пропонує читаннє по верхамъ (споглядальне читання). Всі тренувальні вправи розподілено за уроками. Усього їх десять [5, 15]. Далі П. Куліш подає «Коротеньку священну історию», є в «Граматці» й «Коротка наука християнської віри». На особливу увагу заслуговують пословиці (прислів'я). Саме прислів'ями - символом людської мудрості закінчується перший розділ «Граматки».

У третьому розділі «Граматки» (арифметиці) наведено багато прикладів і задач, які знайомлять учнів з азами лічби. Завершує автор свій підручник «Словом до письменних», де закликає шанувати «своє рідне слово» [5, 148].

«Граматка» П. Куліша стала першим букварем, за яким українці в підросійській Україні могли навчатися рідною мовою. Наслідуючи приклад П. Куліша, до створення підручників українською мовою для недільних шкіл на початку 60-х років ХІХ ст. приступили й інші українські діячі. Авторами україномовних букварів, арифметик стали Т Шевченко, М. Максимович, К. Шейковський, І. Деркач, М. Гатцук, О. Стронін, Ю. Дараган, Л. Ященко, О. Потебня та ін.

У 1920 р. радянською владою було засновано видавництво «Освіта» (до 1991 р. - «Радянська школа»); уже в рік заснування було випущено перші букварі та посібники для забезпечення програми з ліквідації неписемності, у 1921 р. - «Початкову граматику української мови», а в 1926 р. видано буквар «Нумо читати!» (Л.П. Деполович) [6].

Лідія Платонівна Деполович - український вчитель-методист початкової освіти 20 - 30-х рр. ХХ століття із Чернігівщини, автор численних довоєнних букварів та методичних і навчальних посібників з навчання грамоти. Народилася 14 листопада 1869 р. в с. Ковчин Чернігівського повіту.

У 1900-1908 рр. працювала вчителькою Ковчинської земської школи, у 1909-1927 рр. Лідія Платонівна вчителює в школах м. Чернігова, з 1927 р. - в школах м. Києва. У арсеналі чернігівського вчителя-методиста були багатомільйонні тиражі читанок, математичних задачників, робітних книжок, букварів для дорослих, методичних посібників.

Л. Деполович - одна з найпопулярніших букваристів 1920-1940-х рр., вона видавала букварі як одноосібно, так і в співавторстві з такими відомими педагогами як О. Музиченко, Т Пасікою, Т Гурвич, Ю. Музиченко. Проте, справжнім довгожителем став її буквар, що побачив світ у 1938 р. і витримав 19 видань. Останнє 19-те видання букваря Л. Деполович було підписано до друку 20 жовтня 1955 року. Тираж складав 700 000 примірників. Останній буквар Л.П. Деполович був редагований у 1956 році. Це був кольоровий друк на 96 сторінок із розрізною азбукою [7].

Навіть за найскромнішими підрахунками, загальний наклад букварів Л.П. Деполович складає більше 10 млн. примірників!!! Якби ми взялися розмістити букварі Л. Деполович на одну полицю, то її довжина сягала б 100 км!

Більше того, буквар Л. Деполович перетнув навіть кордони України та світовий океан. Завдяки діяльності Конгресу Українців Канади (КУК), спрямованої на посилення ролі українського шкільництва та двомовних публічних шкіл у навчанні молоді української мови, у період 1940 - 70-х рр. у Канаді виникли українські школи. Для забезпечення цих шкіл україномовними підручниками, допоміжною літературою й виховними матеріалами, КУК заснував рідношкільне видавництво та створив програмово-підручникові комісії. Були розроблені та впроваджені в практику єдині програми для рідних шкіл та курсів українознавства, а також видані підручники українських авторів [8, с.17]. Серед інших, був виданий і буквар Л.П. Деполович [9]. Цим букварем донедавна користувалися вчителі та учні українських шкіл, і не тільки в Канаді.Буквар Л. Деполович складається з трьох частин: добукварної, букварної та після букварної. На сторінках добукварної частини (1 - 3 стор.) подаються лише самі малюнки великого розміру як теми для бесід з дітьми в перші дні роботи в класі. Ці ж малюнки дають матеріал для складання речень і поділу їх на слова.

На сторінках букварної частини (4 - 68 стор.) подається матеріал, на якому діти поступово вивчають усі друковані й рукописні літери та набувають елементарних навичок читання й письма.

Матеріал на сторінках розташовано за таким порядком: угорі основний малюнок; нижче, з лівого боку, в рамці літера, яку діти вивчатимуть на цій сторінці; праворуч, під малюнком, слово, з якого діти вилучатимуть новий звук (інші звуколітери в слові дітям відомі); ще нижче склади, слова й речення з новою літерою; унизу сторінки даються елементи рукописної літери, сама літера й слова з цією літерою.

Слова на сторінках букваря подаються за певною структурною послідовністю, від найлегших до найскладніших.

Післябукварна частина починається з коротеньких, легких за змістом оповідань з дитячого життя, побудованих з елементарно простих слів і речень. Поступово матеріал для читання стає трохи складнішим. Значну частину букваря Л. Деполович становлять фольклорні тексти. Наскрізною є ідея виховання в дусі правдивості й чесності, нетерпимості до лицемірства й кривди.

Довге періодичне життя букварів Л.П. Деполович дуже легко пояснити - вона вклала в свої посібники значний педагогічний досвід, живе спілкування з дітьми, любов і тепло свого серця, високий патріотизм і традиції українського народу, вихідцем якого є сама.

Гуманізм та людинолюбство переповнюють зміст всіх згаданих букварів. І, здається, найповніше ці почуття виявляються саме в ставленні до дітей. Найласкавіші слова, найніжніші порухи серця адресовані саме їм, дітям. У цьому мабуть і заключається секрет довголіття найбільш відомих українських букварів.