Складові майстра педагогічної справи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Складові майстра педагогічної справи



Ця стаття розглядає різні погляди на складові майстра педагогічної справи.

Питання про особистість вчителя було завжди одним із головних перед суспільством та педагогами-теоретиками та практиками. Слово про вчителя ми можемо прочитати ще у працях М.Ф. Квінтіліана, який писав, що у багатьох учнів виникає відраза до навчання тому, що догани в устах деяких учителів віддають явною ненавистю. Проблема вимог до вчителя виникає і у творах Я.А. Коменського, А. Дістервега, К.Д. Ушинського, П.Ф. Каптерева, П.П. Блонського та інших. Напри-клад, К. Д. Ушинський пише, що вчитель не повинен забувати, що крик, лайка, погрози, надмірні похвали, насмішки погано впливають на моральність учнів. Але сьогодні ми звернемося до питання: «Якого же вчителя можна вважати майстром своєї педагогічної справи?» Доктор педагогічних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Л.С. Нечепоренко пише, що майстерність вчителя проявляється в його діяльності, в відношеннях, світосприйнятті, в погляді, в жестах, в міміці, поставі голосу, в мовчанні. Л.С. Нечепоренко так визначає ознаки вчителя-майстра:

- повага до учня;

-співчуття до проблем учня;

- готовність стати на позиції учня;

- захоплення розумом учня;

- бажання успіхів і добра всім і кожному;

- любов вчителя до учнів;

- віра в сили учня;

- надія на краще майбутнє учня;

- створення ситуації радості для всіх і кожного [1, 8].

В. О. Сухомлинський вкладає такий зміст в розуміння поняття майстер педагогічної справи:

- гуманне відношення вчителя до учня, що проявляється в розуміння вчителем того, що без внутрішніх духовних зусиль дитини, без її бажання бути кращим не можлива школа. В цьому, як вважає В. О. Сухомлинський - головний секрет майстра педагогічної справи «майстер педагогічної справи і змушує, і дорікає, і може гніватись, але все це робить так, щоб не згасити бажання учня бути завтра кращим ніж сьогодні» [2, 26] ;

- майстерність вчителя полягає у тому, що кожне доторкання вихователя до свого учня є збудженням до праці його душі;

- доторкання до душі учня повинно бути дуже тонким і ніжним, бо тільки воно приводить до того, що учень стає вихователем самого себе;

- майстер педагогічної справи це та людина, яка ніколи не зменшує у учня почуття власної гідності;

- майстер педагогічної справи помічає, розвиває, вказує учню і всьому дитячому колективові все саме гарне, що є у підростаючої людини;

- формування поваги учня до самого себе і до оточуючих;

- формування «Позитивної Я-концепції»;

- створення умов для самовиховання;

- створення ситуації успіху;

- створення позитивно-налаштованого клімату;

- майстер це той, хто знаходить шлях до серця кожного учня;

- майстер може підійти до кожного учня так, щоб люба справа ставала для учня його потребою, мрією;

- майстер педагогічної справи - товариш, друг, однодумець, помічник у самозростанні [2, 32-33].

Ш.О. Амонашвілі вважав, що бути майстром педагогічно справи - це мати свою педагогічну позицію, в якій повинні втілюватись всі думки сучасної педагогіки та психології.

Майстер педагогічної справи має:

- володіти власною методикою, технологією;

- постійно шукати шляхи організації життя учнів, рішення проблем навчання та виховання;

- вміти передбачати наслідки педагогічної діяльності та вчасно попереджати ускладнення;

- вміти вирішувати любу складну педагогічну задачу;

- вміти керувати педагогічним процесом без насилля;

- мати педагогічну інтуїцію;

бути простою, доступною, звичайною людиною, необхідною і коханою дітьми, яка надихає дітей радістю, впевненістю у своїх силах і оптимізмом;

має широкий кругозір;

це принципіальний, доброзичливий, чуткий педагог;

бореться за нові педагогічні погляди;

уважно слідкує за розвитком педагогіки, психології, методики, за розвитком наук;

використовує у своїй практиці нові форми і засоби навчально-виховної роботи;

легко позбавляється малопродуктивних форм і методів;

це теоретик і практик, практик і теоретик;

майстра своєї праці діти люблять і поважають;

це людина, в якої добра душа і чутливе серце;

людина, яка любить дітей і має бажання присвятити своє життя дітям;

має бажання стати майстром у своїй справі;

створює атмосферу любові, доброзичливості, довір'я, поваги, співчуття, взаємопідтримки;

цінує самостійність думки, поважає почуття власної гідності;

вміє встановлювати гуманні відношення з учнями, які передбачають такі шляхи реалізації:

1)бути готовим допомагати в самостійному рішенні учбових задач;

2)вивчати причини невдач учнів;

3)не принижати учня, соромити в присутності його товаришів, бо така

турбота відштовхує учня від педагога;

4)оптимістично ставитись до невдач учня;

5)організовувати життя учнів з позиції їхніх інтересів, тобто, щоб учні приймали психолого-дидактичну задачу як свідому, змістовну, були зацікавлені педагогічним процесом;

6)максимально враховувати розвиваючий потенціал та потреби особистості дитини;

7)направляти на саморозвиток;

8)створення педагогічних умов для висловлювання учнями влас-них думок, надання учнями поради, свободи вибору, моделювання на-вчального процесу;

9)постійно проявляти віру у можливості і перспективи розвитку кожного учня;

10)підбадьорювати;

11)готувати індивідуальні завдання;

12)переконувати;

13)радіти успіхам учнів;

14)виражати надію на покращення результатів навчання;

15)схвалювати;

16)давати позитивну оцінку;

17)навіювання позитивного;

18)співпрацювати з учнями, коли учень є не об'єктом впливу, а є самостійною та вільною особистістю;

бути етичним по відношенню до учнів та їх батьків;

підтримувати гідність учня;

створювати атмосферу взаємоповаги;

формувати у учнів етичні норми поведінки у суспільстві;

постійно укріплювати в учневі свідоме та почуття відповідальності;

встановлювати відношення з учнями на основі взаємної довіри;

постійно формувати і виховувати взаємну повагу одного до одного в дитячому колективі;

вчити етики спілкування.

Магістри фізико енергетичного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна - Панченко Дмитро і Лутицький Анатолій виокремили такі завдання, які на їх погляд повинні ставити перед собою педагоги:

1.Передача свого досвіду.

2.Надання психологічної підтримки і педагогічно допомоги.

3.Формування почуття відповідальності, моралі.

4.Забезпечення умов для виникнення бажання саморозвитку.

5.Стимулювання утворюючої, а не руйнівної активності.

6.Підготовка до професійної діяльності.

Панченко Дмитро і Лутицький Анатолій вважають, що бажання передавати комусь знання викреслюються у бажанні пізнати істину, досягнути яку можливо шляхом пізнання науки, шляхом мистецтва або їх синтезом.

Мистецтво має своїм завданням розкривати істину через почуття, в той час коли наука має детермінований, описуючий характер дійсності, виокремлюючись від чуттєвого, тобто від емоційної компоненти, яка розмальовує внутрішній світ людини барвистими фарбами. Педагогіка є синтезом науки і мистецтва. В першу чергу - мистецтва любити. Звертаючись до праць Е. Фромма магістри тлумачать поняття любові як активної зацікавленості в житті і розвитку того, кого ми любимо. Любов - це, в першу чергу, активність, допомога, а не захоплення.

Любов має на меті необхідність віддавати, а не брати. Для педагога це є ключовим завданням: поєднати в собі любов і не втратити при цьому раціонально-наукового підходу до навчання вважають магістри.

Педагог крім передачі знань повинен навчити студента (учня) лю-бити знання. Виховувати любов до процесу навчання. Виховувати в учнів повагу та відповідальність. Щоб це було не зовнішнім насиллям, а особистісним бажанням студента, внутрішньою потребою.

Студенти вважають, що педагог - це провідник, це людина, яка є містком між особистістю зростаючого організму і соціумом. Тому можливо сказати, що від майстерності педагогів залежить якість суспільства. Тому на питання, хто такий майстер педагогічної справи магістри Панченко Дмитро і Лутицький Анатолій відповідають, що це той хто вміє поважати. Повага це:

не страх, або благоговіння, це здібність бачити людину такою, якою вона є;

усвідомлення її унікальності;

бажання, щоб інша людина зростала такою як вона є, зростала для себе самого, своїм шляхом;

це надання свободи вибору;

це відсутність потреби владувати над людиною або використовувати її.

Знання, які несуть в собі любов, повагу, відповідальність проникають у саму глибину і істину наукових цінностей. Тому можна зробити висновок, що регуляторна функція педагога - направляти пізнання студента (учня) не на руйнування, а на «созидание».

Студенти філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, які проходили педагогічну практику в літніх оздоровчих дитячих закладах, зібрали такі правила для того, хто хоче бути майстром педагогічної справи:

Не лай дітей зранку - сонце здається їм сірим!

Не лай дітей вдень - небо здається їм похмурим!

Не лай дітей на ніч - місяць здається їм чорним!

Взагалі не лай!

Критикуй дітей не із задоволенням, а з болем.

Став себе на місце щасливої й нещасної дитини.

Спробуй якнайчастіше говорити: «Можна!»

Добрий вихователь - це не той, хто вміє робити добро, а той, хто не здатний робити зло.

Люби дитину такою як вона є.

Кожна дитина талановита.

Виводь себе і дітей на оптимістичний рівень.

Намагайся мислити позитивно.

Умій вислухати і почути кожну дитину.

Навчись усе бачити, але дечого не помічати. Усе слухати, але дечого не чути.

Не завжди шукай винного.

Навчись не наказувати, а просити.

Головний шлях до серця дитини - любов і справедливість!

Студентка історичного факультету заочного відділення Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Ситківська Лілія пише, «щоб стати майстром педагогічної справи працюючи у школі я вчусь:

пробачати;

любити;

поважати;

розуміти світ кожної дитини;

вміти бути і вчителем, і психологом, і другом, і матір'ю;

бачити в кожному його індивідуальність, свідомість якої здебільше формується у школі;

взаєморозуміння;

виховувати людину, яка несе в світ добро і світло».

Щоб підвести підсумок тому, що сказано, можна навести поетичні рядки твору «Учитель, этим словом много сказано», до написання якого Лілію Ситківську надихнула її мама Валентина Олександрівна, яка працює вчителькою. В цих рядках - вся педагогіка як наука та мистецтво, вся особистість майстра педагогічної справи:

Учитель, этим словом много сказано:

И солнца луч, и тихий ветерок,

И вся любовь, поступками доказана,

И каждый полюбившийся урок.

Он в сказку дверь приветливо откроет,

И знаний волшебство заходит в класс,

Уютом и теплом детей накроет,

И быстро пролетит ученья час.

Учить не так легко и научиться,

Учителем с рожденья надо быть,

В прфессию свою надо влюбиться,

И жизнь учеников прожить.

Понять печаль в глазах и успокоить,

И просто нужным словом ободрить,

И мостик к сердцу детскому построить,

Суметь услышать, научить любить.

Как сложно быть ученым и родителем,

Психологом и другом для детей,

Как нелегко быть в жизни каждого строителем Судьбы и просто счастья наконец.

Учитель, этим словом много сказано,

Ведь многогранным светится огнем,

К сердцам детей оно на век привязано,

С годами школьными и с каждым новым днем.



Література

майстер педагогічний учень

1.Нечепоренко Л. С. Педагогічна майстерність. Монографія / Л. С. Нечепоренко. - Харків, 2009. - 276 с.

2.Сухомлинский В.А. О воспитании. / В.А.Сухомлинский. - Москва, 1985. - 270 с.

3.Амонашвити Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса / Ш.А.Амонашвили. - Минск, 1990. - 560 с.

4.Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике / Ш.А. Амо-нашвили. - Москва, 1995. - 496 с.

5.Фромм Е. Искусство любить / Е. Фромм. - Москва, 1990 . - 189 с.

Размещено на Allbest.ru