Інтегративний підхід до проблеми змістового наповнення навчальної взаємодії в інструментальному класі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНТЕГРАТИВНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ЗМІСТОВОГО НАПОВНЕННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ІНСТРУМЕНТАЛЬНОМУ КЛАСІ

Ревенчук В. В.

Анотація

У статті обґрунтовується мета та зміст навчальної взаємодії викладача та студента у процесі навчання гри на фортепіано як основа організації музично-освітнього процесу у вищій школі. Аналізуються мотиваційні, когнітивні, креативні та виконавські аспекти організації музичного навчання. Ключові слова: інтегративний підхід, ефективність, навчальна взаємодія викладача та студента, компоненти, виконавська підготовка, музична діяльність.

Аннотация

В статье обосновывается цель и содержание учебного взаимодействия преподавателя и студента в процессе обучения игре на фортепиано как основа организации музыкально-образовательного процесса в высшей школе. Анализируются мотивационные, когнитивные, креативные и исполнительские аспекты организации музыкального обучения.

Ключевые слова: интегративный подход, эффективность, учебное взаимодействие преподавателя и студента, компоненты, исполнительская подготовка, музыкальная деятельность.

Annotation

The article substantiates the aim and content of educational interaction between the teacher and students in the process of learning to play the piano as a basis of organization of the process of teaching music in higher education. Motivational, cognitive, creative and performance-oriented aspects of the organization of music education are analyzed.

Key words: integrative approach, effectiveness, educational interaction of the teacher and the student, components, performance training, musical activities.

Виклад основного матеріалу

Важливим чинником формування музиканта є інструментально-виконавська підготовка. Упродовж навчання у виші студенти вивчають значний об'єм музичних творів різних стилів, жанрів, форм, різного змістового та фактурного наповнення. Гіпотетично це повинно сприяти набуттю інструментально-виконавського досвіду, який передбачає самостійність сприймання, розуміння й відтворення музики. Відтак отримані в інструментальному класі знання та виконавські уміння мають ставати підґрунтям адекватного сприймання музичних творів, глибокого їх осмислення та змістовного, художньо-переконливого виконання.

Однак виявляється, цього не завжди достатньо для конкретної щоденної роботи з дітьми у школі. Як вказує практика, не завжди студент, який отримує досить високі бали на академічних концертах, стає у майбутньому хорошим учителем музики. І навпаки, творчий підхід до професії виявляє колишній пересічний студент. Де причинно-наслідковий зв'язок, невже успіхи в інструментальному навчанні не детермінують успішність професійної діяльності?

Загальновизнаним критерієм ефективності роботи викладача інструментального класу є якість виконання студентами музичних творів, яка, зазвичай, оцінюється за такими параметрами: виразність, змістовність виконання, технічне втілення, художня переконливість інтерпретації. Такий традиційний підхід до організації музично-освітнього процесу зводить навчання в інструментальному класі до практичного набуття виконавських навичок та вмінь; нівелює значущість виховання особистості студента, який вчиться розуміти і втілювати музику; його думки, почуття і переживання з приводу навчально-виконавської та майбутньої професійної діяльності тощо.

На нашу думку, основні недоліки виконавської підготовки полягають у її недостатній спрямованості на адекватне осягнення й осмислення музичних творів; у використанні методу "тренажу" як основного механізму впливу на студента; в надмірній увазі до виконавсько-рухових навичок гри на інструменті; недостатньому формуванні в студентів навичок самоаналізу власної виконавської діяльності як основи самостійності.

У процесі педагогічної роботи кожен викладач набуває власного стилю педагогічного спілкування, однак, можливо, не завжди замислюється над дилемою - чи є цей стиль єдино правильним, доцільним для різних студентів? Важливість набуття досвіду організації навчальної взаємодії для професійної діяльності вчителя музики актуалізує значущість методичних засад взаємодії в інструментально-виконавській підготовці студентів музичних факультетів. Відтак дана стаття присвячена обґрунтуванню мети та змісту навчальної взаємодії викладача та студента у процесі навчання гри на фортепіано як основи організації музично-освітнього процесу у вищій школі.

Феномен взаємодії отримав ґрунтовне висвітлення у філософській (М. Каган) і психолого-педагогічній літературі (О. Бодальов, Л. Виготський, Г. Костюк, О.М. Леонтьєв, С. Рубінштейн, І. Страхов та ін.). Зокрема, вчені розглядали розвивальні (Я. Пономарьов), діалогічні (Г. Балл), особистісно орієнтовані (І. Бех), продуктивні (В. Ляудіс) аспекти взаємодії; досліджували взаємодію вчителя з учнем (К. Абульханова-Славська, В. Кан-Калик, О. О. Леонтьєв та інші), особливості організації навчання у вищій школі (В. Кремень, Н. Ничкало, О. Пєхота, С. Сисоєва та ін.) тощо. Досить широко проблема взаємозумовленості якості виконавської підготовки та налагодження стосунків між учителем та учнем розкрита в науково-методичній літературі, присвяченій інструментально-виконавській діяльності (Л. Баренбойм, Й. Гофман, Л. Ніколаєв, М. Фейгін та ін.). Вчені розглядають взаємодію як спільні прагнення до пізнання мистецтва й оволодіння ним, як спрямованість на найглибше проникнення в задуми автора (О. Гольденвейзер, Г. Нейгауз), однак проблеми організації навчання гри на музичному інструменті розкривають переважно з позицій удосконалення виконавської майстерності. музичний навчальний взаємодія фортепіано

Особливий інтерес для нашого дослідження становлять педагогічні ідеї О. Рудницької, яка розглядає педагогічну взаємодію як спільну функціональнорольову діяльність педагога та учня, побудовану на основі організації партнерства й співпраці з метою досягнення певної освітньої мети і спрямовану на становлення учня як активного суб'єкта навчально-виховного процесу; піднімає питання інновацій у системі мистецької освіти, необхідності розвитку в студента самостійності, творчих якостей [3].

Необхідність розробки цілісних підходів до удосконалення фахової підготовки майбутніх учителів музики актуалізує проблему оптимальної навчальної взаємодії. Роздуми, спостереження за навчальним процесом, аналіз, порівняння й узагальнення педагогічного досвіду дозволили дійти певних висновків щодо організації навчання студентів.

На наш погляд, метою навчальної взаємодії викладача зі студентом у інструментальному класі є формування його виконавської культури. Відтак зміст навчальної взаємодії має пов'язуватися з усвідомленням цієї мети та її результатом. Результатом навчальної взаємодії має стати формування особистості студента з розвинутою мотивацією до процесу навчання, високим ступенем теоретичної обізнаності, творчим ставленням до навчально-виконавської діяльності, достатньою виконавською підготовкою.

Дослідження процесу організації взаємодії в інструментальному класі нерозривно пов'язане з вивченням процесу становлення особистості студента в умовах його навчання. Виховна й розвивальна цінність навчально-мистецької взаємодії залежить від її змістовності, спрямованості, ставлення до виконавської діяльності й рівня володіння прийомами гри на фортепіано. Кожна з виокремлених складових виступає вихідною точкою аналізу взаємодії і дозволяє виявити взаємозв'язок та взаємозалежність її структурних компонентів: мотиваційного, зорієнтованого на розвиток потреб, прагнень, інтересів, ставлення до музичного мистецтва; когнітивного, пов'язаного з накопиченням системних теоретичних знань, поняттєвого фонду, розвитком аналітичного мислення, умінь змістово інтерпретувати музичні твори; креативного, пов'язаного з розвитком художньо-пізнавальної активності, самостійності в художньо-творчій діяльності, які сприяють формуванню змістовної виконавської інтерпретації; операційного, що акумулює вміння виразно, змістовно, художньо переконливо, технічно досконало виконувати музичні твори, аналізувати власне виконання. Ефективність навчальної взаємодії забезпечується єдністю означених компонентів, а умовне їх виокремлення відкриває перспективи цілеспрямованого педагогічного керування процесом її розвитку.

Розглянемо детальніше вказані аспекти організації музичного навчання.

У процесі учіння мотивація виступає необхідною умовою, яка спрямовує всю навчальну діяльність. У навчально-музичній діяльності мотивація виявляється в особистісно-ціннісному ставленні до музичного мистецтва. Вона виходить за межі власне пізнавальної сфери і розвивається передусім у процесі живого спілкування з музикою. Формується це ставлення через усвідомлення студентом художньо-естетичної значущості музичного твору. Це створює позитивний мотиваційний фон, сприяє зацікавленості обраним фахом, викликає орієнтацію на змістові й творчі аспекти навчальної взаємодії. Виражається ціннісне ставлення в естетичному переживанні, співпереживанні, емоціях, які виникають у процесі сприймання і виконання музики, а виявляється безпосередньо через музичну інтонацію, яка концентрує в собі значущість, стильову та жанрову неповторність музичного твору.

Оскільки об'єктивація навчальної взаємодії здійснюється у формі міжособистісного спілкування, у процесі якого викладач організовує навчальну діяльність студента, оцінює його роботу та поведінку, інформує та викликає відповідні переживання з приводу успіхів (неуспіхів) у навчанні, допомагає долати труднощі, суттєвим моментом ефективності навчальної взаємодії в інструментальному класі є міжособистісні стосунки. Будучи нерозривно пов'язаними зі змістом взаємодії, вони водночас мають емоційну основу, що породжує різні оцінки, орієнтації, установки, прагнення, тобто певним чином "забарвлює" взаємодію. Для налагодження міжособистісних стосунків пріоритетне значення має їх тон (позитивний або негативний). Позитивні стосунки виконують функцію емоційної регуляції навчальної діяльності, розвитку досвіду емоційного ставлення до світу (О. М. Леонтьєв), а відтак сприяють виникненню в студента прагнення до міжособистісного спілкування з викладачем.

Емоційна регуляція навчальної діяльності студента й емоційна природа музичного мистецтва сприяють розвитку в нього потреби в музично-естетичних враженнях, яка, в свою чергу, викликає до дії потребу в отриманні нових знань, необхідних для глибшого проникнення в емоційно-образний зміст музики; прагнення до оволодіння інструментом як засобу самовираження. Не потребує доведення той факт, що негативні емоції, напруженість стосунків будуть деструктивним фактором у процесі організації навчальної взаємодії.

Загальновідомо, що успішність навчально-виконавської діяльності студента забезпечується високим ступенем його теоретичної обізнаності. Основу теоретичної обізнаності становлять знання. Будучи результатом процесу пізнання, вони є центральним утворенням когнітивної сфери, теоретичною основою будь-якої діяльності, основою мислення. Мислення людини йде від незнання до знання, від поверхового до глибинного, сутнісного; воно має категоріальний характер і здійснюється у формі понять, суджень, умовиводів, що потребують абстрагування, узагальнення чуттєво даного та оперування абстракціями.

Сучасне розуміння когнітивної сфери особистості пов'язане не лише з накопиченням обсягу знань. Усвідомлення знань підносить музичну свідомість на якісно вищий рівень, збагачує її у змістовому та функціонально-прикладному аспектах, передбачає розвиток у студентів фахової компетентності, обізнаності, освіченості, грамотності та здійснюється через музично-освітню діяльність. Досягнення її певного рівня дозволяє глибше сприймати, відчувати, переживати і виконувати музику.

Не потребує доведення той факт, що для роботи над музичним твором необхідне його усвідомлення як синтезу різноманітних засобів музичної виразності; осягнення взаємозв'язку між нотним текстом і художнім виконанням. Для цього знання студента про музичний твір повинні бути ґрунтовними, системними й достатніми для плідної навчально-виконавської діяльності. Вони необхідні для проникнення в інтонаційну сферу музики; розуміння стильових особливостей композиторського письма, жанру, форми; усвідомлення способів грамотного розучування музичного твору, механізмів звукового втілення, змістовності інтерпретації музичного твору як результату його розуміння. Перетворення знань з розрізнених на системні, з елементарних на ґрунтовні, надання їм особистісного смислу стане основою для розвитку музичного мислення, а відтак формування у студента вміння оперувати знаннями, аналізувати й інтерпретувати музичні твори.

Дієвим засобом підвищення змістовності навчання є насичення навчального курсу елементами проблемності, проблемними ситуаціями, побудованими на протиріччях. Важливо знайти спосіб вирішення протиріч між знанням і незнанням, між індивідуальним досвідом студента, який може бути досить обмеженим, і теорією, яка являє собою концентрат перевірених практикою знань. Викладач повинен докласти максимум зусиль для того, щоб думка студента активно включалася в роботу, щоб він роздумував, розмірковував за допомогою вже набутих (існуючих, усвідомлених) знань, щоб приходив до нового знання на основі узагальнення вже відомого матеріалу. Результатом такого спрямування буде вироблення у студентів уміння самостійно вникати у проблеми теорії та практики, готуватися до їх розв'язання. Увага студента має спрямовуватися на те, що вже у процесі навчання необхідно навчитися оперувати сучасними музикознавчими термінами, поняттями та вводити їх у практику виконавської, а відтак майбутньої педагогічної роботи.

У процесі навчання викладач має прищепити студенту інтерес до пізнання, навчити процесу пошуку інформації (як і де її шукати), тобто навчити вчитися. Все знати неможливо, тому слід прищеплювати думку про безкінечність процесу учіння, адже учитель перестає бути ним, якщо перестає вчитися. Істотним моментом когнітивного розвитку студента є активізація його наукової діяльності шляхом написання статей. Саме у процесі такого виду навчання він оволодіває безцінним досвідом пошуку інформації, її аналізу, відбору необхідної, що стане підґрунтям майбутньої професії.

Музично-освітня діяльність безпосередньо пов'язана з творчістю. На провідній ролі творчості в освітньому процесі наголошував С. Рубінштейн, вважаючи, що суб'єкт у своїй творчій самодіяльності не лише виявляється, але й створюється і визначається; тому напрямком його діяльності можна визначити формування самого себе [2, с. 106]. Творчість є ознакою якості ставлення до навчально-виконавської діяльності: буде воно творчим (що є ознакою продуктивної діяльності) чи ординарним (що приводить до репродуктивності).

Як відомо, творчість - це народження нового: думок, почуттів, образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій. Створений студентом художній образ, з одного боку, є продуктом творчості, який він відкриває для себе і для слухача; з іншого боку, художній образ є носієм думки. Точність відображення художнього образу і думки - завдання мислення, а новизна відкриття, створення образу - завдання творчості. В цьому складному переплетенні творчості та мислення відбувається розвиток креативної сфери студента.

Сучасна музикознавча наука стверджує, що музична діяльність за характером є творчим процесом поглиблення суб'єктом свого розуміння музичного мистецтва в результаті постійного осмислення музичних творів (Є. Назайкінський). При вивченні музичного твору, який є втіленням думок, переживань композитора, студент збагачується створеним художнім образом, який допомагає йому пізнати іншу людину (композитора) і таким чином удосконалити себе. Тому так важливо, щоб навчальна програма включала високохудожні твори музичного мистецтва, які не можуть не вразити студента.

У фортепіанному класі початок вивчення інструментального твору є початком творчості. Реально закодований у нотному записі художній образ твору повинен бути декодованим уявою того, хто спілкується з даним твором. Послідовність етапів вивчення музичного твору є своєрідною орієнтацією в проблемно-пізнавальній ситуації, у ході якої за допомогою певної послідовності постановки завдань та знаходження способів їх вирішення студент під керівництвом викладача здійснює пошук невідомого. Відбувається процес перетворення предмета навчальної взаємодії зі свого матеріального статусу (нотний запис) в ідеальний, наданий нам в уяві, думках, музичному мисленні.

Осягнення музичного твору, його суб'єктивне відтворення, здатність до самооцінювання власного виконання потребує активності й самостійності. Поняття активність означає енергійність включення в діяльність, а самостійність - здатність без сторонньої допомоги приймати рішення, діяти. Самостійність пов'язана з рефлексивно-аналітичним підходом до навчальної діяльності, що передбачає використання на власний розсуд способів оперування матеріалом; включення у стан пошуку нових знань, необхідних для змістовної інтерпретації; ретроспективно-аналітичне оцінювання рівня власного художньо-творчого розвитку, особистісного ставлення до виконуваного твору.

Виконавська підготовка - це шлях об'єктивації мети навчальної взаємодії викладача та студента в класі фортепіано, а виконання музичних творів - її своєрідний матеріально-звуковий еквівалент. Музичний твір як предмет навчальної взаємодії виступає дидактичним матеріалом для виконавської підготовки студента, процес якої є досить тривалим, індивідуально-циклічним (семестровий програмний матеріал добирається відповідно до попередньої підготовки), ступеневим (елементарним, достатнім, високим). Він пов'язаний з етапами роботи над музичним твором (початковий, основний, завершальний) і полягає в набутті необхідних виконавських умінь. Якість виконавської підготовки визначається рівнем виконавських умінь і виявляється в публічному виконанні музичних творів на академічному концерті (заліку, екзамені).

За Б. Асаф'євим, найголовнішою у музичній думці є інтонація, шляхом реалізації якої в музичних звуках відбувається процес музичного мислення. Інтонація пов'язує все, що відбувається в музиці, - музичну творчість, виконання, сприймання музики - в єдиний процес, через який інтелект людини керує музичним матеріалом. Процес інтонування - це процес виявлення людської свідомості в специфічних формах музичного мистецтва; це діяльність людського інтелекту, особлива образно-інтонаційна форма його мислення. Музика як одна із форм художньо-пізнавальної діяльності свідомості є образно-звуковим відображенням дійсності, вона "завжди інтонаційна, а інакше її не можна чути" [1, с. 225]. Тому в процесі виконання музичного твору для створення ефекту ясності, дохідливості необхідно знаходити, бачити, розпізнавати головну інтонацію як носія смислово-значущої інформації, та, використовуючи прийоми підкреслювання, виділення, ранжування елементів музичної мови за вагомістю, смисловим навантаженням, акцентувати її образно-емоційну сферу, виразно виконувати. Не потребує доведення той факт, що технічна довершеність виконання музичного твору в поєднанні з виразністю та змістовністю сприятиме його художній переконливості, а здатність до самоаналізу власного виконання - самостійності майбутнього вчителя музики.

Отже, основою організації музично-освітнього процесу в інструментальному класі є усвідомлення мети та змісту навчальної взаємодії викладача та студента. Обираючи системність в організації навчальної взаємодії як стратегію, ми доходимо висновку щодо необхідності використання відповідних механізмів впливу на студента, результатом яких будуть адекватні зміни у мотиваційній, когнітивній, креативній, операційно-діяльнісній сферах особистості студента. Такий підхід до навчально-мистецької взаємодії у вищих закладах педагогічної освіти сприятиме її оптимізації, акцентуватиме виховний аспект, нівелюватиме наліт формалізму у підході до організації навчання.

Література

1. Асафьев Б. В. Музыкальная форма как процесс / Б. В. Асафьев. Л.: Музгиз, 1963. Кн. 1,2. 1963. 379 с.

2. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание / С. Л. Рубинштейн. М.: Педагогика, 1957. 388 с.

3. Рудницька О. П. Музика і культура особистості: проблеми сучасної педагогічної освіти: навч. посіб. / О. П. Рудницька. К.: ІЗМН, 1998. 248 с.

Размещено на Allbest.ru