Комунікативна складова як одна з передумов успішної підготовки вчителів-філологів засобами дистанційного навчання

В умовах інформатизації освітньої сфери та формування світового та західноєвропейського освітнього простору особливо цінним є сучасний досвід західноєвропейських країн у інформатизованій професійній підготовці фахівців різних галузей у ВНЗ завдяки появі і розповсюдженню нових форм навчання, а саме - дистанційного навчання. Ми багато чуємо про можливості і переваги дистанційної підготовки фахівців, проте на практиці багато навчальних закладів використовують термін “дистанційне навчання” просто як рекламний хід для приваблення потенційних абітурієнтів, а за самим терміном стоїть звичайне заочне навчання. Дійсно, для успішної реалізації дистанційного навчання (ДН) навчальним закладам України доводиться долати низку організаційних, технічних, соціально- педагогічних та навчально-методичних проблем. Зупинимось на останньому, а саме на питаннях взаємодії і комунікації в процесі дистанційної підготовки фахівців.

Зауважимо, що ефективність дистанційного навчання (крім багатьох інших чинників) залежить від організації та методичної якості використаних матеріалів, а також майстерності педагогів, що беруть участь у цьому процесі. У контексті останнього особливо актуальним постає питання комунікації у системі підготовки фахівців засобами ДН. Крім того, якщо йдеться про підготовку вчителя-філолога (зокрема, філолога іноземних мов) засобами ДН зокрема, варто відзначити методичні принципи дистанційного навчання іноземним мовам, окреслені О. Фроловим та О. Шкодовою [2]:

Принцип наочності, що передбачає різні види та форми наочності: мовну наочність (відбір автентичних текстів, мовних зразків, що демонструють функціональні особливості досліджуваного матеріалу тощо); зорову наочність, при використанні різноманітних мультимедійних засобів, організації відеоконференцій; слухову наочність, яка передбачає необхідність використання певних програмних засобів, а також аудіоконференцій.

Взаємодію студента і викладача можна умовно поділити на два рівні - інформаційний та особистісний. На думку Н. Шамхалової. та В. Тинного при дистанційній освіті особистісна взаємодія досить обмежена, адже нібито відсутні соціальні контакти, а також умови формування навичок колективної роботи у соціальному середовищі [3]. Ми не можемо погодитись із наведеною точкою зору, тому що наявність соціальних мереж, чатів та віртуальних навчальних середовищ в цілому надають відмінні можливості для побудови соціальних спільнот і мереж для успішної особистісної взаємодії. Отже, на противагу поширеній думці про те, що недоліком дистанційного навчання є недостатній рівень особистісної комунікації [3, 98-103], наведемо розуміння ДН одним із авторів теорії незалежного дистанційного навчання М.Муром, який розглядає ДН як систему, що базується на наступних підсистемах: учень, вчитель, метод комунікації, а для того, щоб забезпечити змістовний навчальний досвід та скоротити “транзакційну дистанцію”, необхідна співпраця трьох ключових аспектів ДН (спілкування/ інтерактивності між студентами та викладачем, структури навчальної програми та автономії/ самостійності студента) [5, 78-88]. Отже, зі зміною освітньої парадигми важелі впливу на навчальний процес зміщуються у бік студента, постійна взаємодія стає головною рисою комунікації, в наслідок чого виникає поняття “інтерактивності”, що стає основою комп'ютерної комунікації в ДН, відрізняє його від інших форм навчання. Ми погоджуємось із думкою української дослідниці Г. Яценко, яка стверджує, що “комунікативність ДН являє собою властивість ДН, що заснована на визнанні комунікації у якості однієї з основних складових процесу ДН” [4, 56-58]. Ми також поділяємо точку зору М.Мура, який виділяв наступні види інтерактивності в системі ДН: взаємодія учня з контекстом (навчальним матеріалом), взаємодія учня із вчителем та взаємодія учня з учнем [5]. На сучасному етапі розвитку ДН всі вище вказані види взаємодії відбуваються при безпосередній участі інформаційно- комунікаційних технологій, від рівня інтерактивності яких залежить зближення вчителя та учня в просторовому вимірі.

Дослідження Джилі Семон (G. Salmon) показують, що практично всі дистанційні студенти проходять п'ять етапів повноцінного спілкування протягом навчання: доступ та мотивація (визначення і вирішення проблем доступу до засобів спілкування, надання необхідних інструкцій, підвищення мотивації до спілкування); соціалізація (залучення до процесу спілкування, визначення себе в соціальній групі); обмін інформацією (обмін інформацією про себе, визначення форм кооперації, рекомендації та поради тьютора, проведення цільових та корисних дискусій); конструювання знань (дискусія за тематикою навчального матеріалу, продуктивна взаємодія, встановлення взаєморозуміння, спроби організації співробітництва); розвиток (активне використання отриманої інформації та навичок для досягнення власних цілей) [6, 28-30].

Для проведення навчання тьютор може користуватися різними методами (як синхронними, так і асинхронними), а саме: читання та відповіді, дебати, конференція, сумісне читання, обговорення ідей, відкритий форум, ігри та моделювання, майстер-клас, гостевий лектор, чат, та різними засобами: електронна пошта, чат, відео-конференція, форум, дошка оголошень, засоби зв'язку (типу скайп, ICQ, QIP тощо), навіть соціальні мережі та ін.. дистанційний навчання дебати педагогічний

Багато технологій, які колись вважалися інноваційними, зараз є невід'ємною умовою організації ДН, наприклад, веб-сайти, асинхронні конференції, потокове аудіо/відео, навіть синхронні засоби зв'язку, такі як віртуальна класна дошка для відеоконференцзв'язку. Весь цей інструментарій ДН можна, звичайно, знайти у віртуальних навчальних середовищах (ВНС) (англ. Virtual Learning Environments, VLE).