Принципи формування крос-культурної компетентності іноземних студентів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи формування крос-культурної компетентності іноземних студентів

Олександра Пальчикова

Анотації

У статті розглянуто поняття "крос-культурна компетентність" та подано визначення терміна "крос-культурна компетентність студента-іноземця". Виокремлено систему дидактичних і методичних принципів формування крос-культурної компетентності іноземних студентів.

Ключові слова: поліетнічне середовище, культурологічне навчання, крос-культурна компетентність, мовні і культурні відмінності, діалог культур.

Александра Пальчикова, Принципы формирования кросс-культурной компетентности иностранных студентов

Аннотация. В статье рассмотрено понятие "кросс-культурная компетентность" и дано определение термину "кросс-культурная компетентность студента-иностранца". Выделена система дидактических и методических принципов формирования кросс-культурной компетентности иностранных студентов.

Ключевые слова: полиэтническая среда, культурологическое обучение, кросс-культурная компетентность, языковые и культурные различия, диалог культур.

Alexandra Palchickova, Principles of formation of foreign students' cross-cultural competency

Annotation. The article considers a concept "cross-cultural competency" and defines a term "cross-cultural competency of foreign language students". The author determines a system of didactic and methodical principles of foreign language students' cross-cultural competency.

Key-words: polyethnic culture, culturalogical training, cross-cultural competency, language and cultural distinctions, dialogue of cultures.

Сучасний освітній простір України, що має право називатися полікультурним, ставить нову мету - виховання мовної особистості, здатної вийти за межі рідної культури, набути досвіду взаємодії з іншомовними спільнотами, не втрачаючи при цьому власної етнічної ідентичності. Особливої актуальності зазначене твердження набуває під час підготовки іноземних громадян до професійної діяльності, у межах якої вони повинні стати суб'єктами діалогу культур, що передбачає врахування розбіжностей у сприйнятті світу, умінь оперувати знаннями, інтерпретації фактів, подій, поведінки із позиції як своєї, так і чужої культури. Така ситуація вимагає розроблення групи принципів, що слугують підґрунтям для формування крос-культурної компетентності, а саме: спрямовані на оптимізацію процесу засвоєння мовних, мовленнєвих і культурних знань української мови й установлення безбар'єрного діалогу культур.

Метою статті є теоретичне обґрунтування принципів формування крос-культурної компетентності іноземних студентів.

В українській лінгводидактиці термін "крос-культурна компетентність" вживається досить рідко, проте його застосовують переважно для виокремлення мовних і культурних відмінностей, що стоять на заваді розумінню між представниками різних культур. Звернемо увагу на зміст слова "крос-культура". "Сrossculture" в перекладі з англійської дослівно означає "перетин культур" або "перехрестя культур", "на межі культур", тобто зіткнення культур на певному етапі з метою виявлення та подолання розбіжностей між ними. У свою чергу, семантичне наповнення прикметника "крос-культурний" змінювалося в залежності від історичної доби. Так, у 20-30-х рр. ХХ століття відбувся перший етап зародження крос-культурних досліджень, який науковці пов'язують із такими галузями науки як психологічна антропологія та етнічна психологія. У межах означених царин поняття "крос-культурний" вжито для зіставлення психологічних особливостей представників різних етнічних груп або культур чи репрезентантів одного етносу / культури задля розуміння зумовленості певних властивостей етнічною або культурною приналежністю [15].

У 50-80-х рр. ХХ ст. поняття "крос-культурний" значною мірою поширюється на сферу культурантропологічних і культурфілософських досліджень. Із позиції А. Байбуріна, Л. Дробижевої, С. Кузнєцова, Ю. Платонова та інших дослідників, вищезазначений феномен розглядають як навчання, опис і зіставлення відмінностей у культурних спільнотах; виявлення специфіки впливу окремих аспектів культури на особистість [14].

Наприкінці ХХ-початку ХХІ століття окрім етнічної, психолого-антропологічної та культурної спрямованості, крос-культурні дослідження набувають економічної, педагогічної і лінгводидактичної орієнтації, а саме поняття "крос-культурна компетентність" характеризується багатоаспектістю та різноманітністю визначень. компетентність культурний мовний

У межах лінгводидактичних досліджень термін "крос-культурна компетентність" розглянуто в працях Н. Алмазової, З. Бакум, В. Дороз, В. Загороднової, Т. Жукової, Т. Колосовської та ін. Так, Н. Алмазова визначає його як сукупність лінгвістичних, соціолінгвістичних, дискурсивних, соціокультурних і соціальних компетенцій, тобто знань і умінь у певній сфері людської діяльності, що є необхідними для здійснення певних комунікативних намірів [2]. Згідно з дефініцією, наданою Т. Жуковою, крос-культурна компетентність - царина комунікативної діяльності особистості, що через свою крос-культурну зумовленість сприймається нею як природня. На думку науковця, критеріями крос-культурної компетентності є крос-культурна обізнаність, яка залучає сукупність знань культурних артефактів, моделей поведінки, розуміння необхідності та дотримання останньої у рідній і чужій культурі або субкультурі; культурна ідентичність, тобто співвіднесення та ототожнення зі зразками культурної поведінки; нормативна ідентичність (знання, розуміння та прийняття норм, схвалених суспільством) [7]. У тлумаченні, наданому Т. Колосовською крос-культурна компетентність постає як інтегральна якість особистості, що залучає "знання про особливості іншої культури, уміння інтерпретувати іншокультурну інформацію, досвід комунікативної діяльності, професійно важливі якості особистості (емпатію і толерантність)" [9, с. 93]

.Для нашого дослідження важливого значення набуває визначення поняття крос-культурна комунікативна компетентність, яка в інтерпретації В. Загороднової є структурним феноменом, що "містить такі компоненти: орієнтованість у різноманітних ситуаціях міжетнічного культурного спілкування, яка заснована на лінгвокультурологічних і міжкультурних знаннях та життєвому досвіді особистості; спроможність ефективно взаємодіяти з оточенням завдяки розумінню себе й інших за постійної видозміни психічних станів, міжособистісних відносин і умов соціального поліетнічного середовища; адекватна орієнтація особистості у власному і чужому психологічному потенціалі, ситуації; уміння будувати міжкультурний діалог з людьми іншої національності; внутрішні засоби регуляції комунікативних дій; крос-культурні знання, уміння й навички конструктивного спілкування; внутрішні ресурси, необхідні для побудови ефективної комунікативної дії у визначеному колі ситуацій міжособистісної взаємодії" [8, с. 183]. Отже, беручи до уваги дефініції терміна "крос-культурна компетентність", що розглядалися вищезазначеними науковцями із лінгводидактичної позиції, визначимо крос-культурну компетентність студента-іноземця у процесі вивчення української мови як складне, багатоаспектне утворення, що передбачає здатність володіння знаннями, уміннями та навичками з української мови і культури, які дозволяють долати бар'єри вербального та невербального спілкування із носіями задля успішного виконання усної та письмової мовленнєвої діяльності.

Як уже зазначалося вище, позитивну результативність досягнення студентом крос-культурної компетентності забезпечують принципи - базові теоретичні положення, що надають інформацію про особливості процесу навчання та забезпечують його ефективність. Услід за А. Щукіним, у принципах навчання вбачаємо вихідні положення, які в сукупності визначають вимоги до навчального процесу та його складників: цілей, завдань, методів, засобів, організаційних форм, процесу навчання [13]. Нині найбільш широкого розповсюдження набули дві великі групи принципів - дидактична та методична. Перша віддзеркалює основні положення теорії освіти й навчання, що розробляються в лінгводидактиці. Зупинимося на дефініціії, запропонованій М. Скаткіним та доповненій З. Бакум, які під дидактичними принципами розуміють систему вихідних положень, що розкривають зміст, організаційні форми та методи навчання згідно зі встановленою метою виховання та закономірностями процесу засвоєння навчального матеріалу [3]. Для нашого дослідження цікавим є розгляд групи дидактичних принципів у контексті культурологічного навчання української мови, які застосували О. Бєляєв, В. Дороз, М. Вашуленко, В. Загороднова, С. Караман, В. Мельничайко, М. Пентилюк, Г. Передрій, Л. Рожило, О. Текучов. З-поміж них науковці зазначають такі: свідомості, науковості, систематичності та послідовності, зв'язку теорії з практикою, доступності, наступності і перспективності, наочності.

Урахування принципу свідомості є обов'язковою умовою оволодіння уміннями та навичками комунікації. Погодимося з тим, що під час освоєння мови свідомість активізує аналітичні здібності, уміння упорядковувати мовні факти, формувати аналогії. "Опора на свідомість особливо важлива у процесі засвоєння мов із розвинутою морфологічною системою, до яких належить і українська. Тому, на початковому етапі необхідний хоча б мінімум теорії, інакше процес навчання перетвориться на механічне зазубрювання кількох стандартних діалогів, якими не можна буде послугуватися навіть у незначно зміненій ситуації", - зазначає З. Бакум [3, c. 230]. Услід за В. Загородновою наголосимо, що принцип науковості передбачає засвоєння студентами інформації, яка залучає оволодіння безеквівалентною, фоновою лексикою, фразеологічними одиницями з культурним складником, що віддзеркалює норми, цінності, характер, життєвий досвід, світосприйняття народу [8]. Відтак, вищенаведений принцип вимагає перевірки і відповідності мовного матеріалу культурологічному та дійсності загалом.

Принцип систематичності та послідовності (Ю. Бабанський, П. Груздєв, М. Данилов, М. Казанський, Б. де Куртене, С. Ріверс, М. Скаткін) надає курсу навчання логічної спрямованості. Згідно з ним матеріал розміщують у певній послідовності, залежно від специфіки мовних категорій та структурних зв'язків, що їх пов'язують. Так, наприклад, навчання лексики слід починати з уведення окремого слова та пояснення його лексичного значення, після чого студентів ознайомлюють із групою слів, потім визначають їх походження і функціонування. Відповідно до принципу зв'язку теорії з практикою культурологічна лексика має відображати життєві реалії, збігатися з потребами студентів, не відриватися від буденності. Відповідно, мовні одиниці, що вивчаються, повинні бути у зв'язку з життєвим досвідом: наповнюватися інформацією про країну, спосіб життя її громадян, матеріальні та духовні цінності, національний характер. На початковому етапі навчання української мови в іншомовній аудиторії не можна залишати поза увагою принцип доступності, оскільки успішність засвоєння матеріалу залежить від того, наскільки дохідливо викладач подає інформацію. Отже, нова інформація мовного та культурологічного характеру має надходити невеликими порціями, а зміст завдань має відповідати розумовим здібностям студентів. Із цієї позиції, міра посильності визначається не лише віком чи біологічними даними, а й рівнем досягнення попередньо набутих знань. Принципи наступності і перспективності, у розумінні О. Бєляєва, В. Дороз, В. Загороднової, М. Пентилюк, А. Текучова потребують установлення взаємозв'язку між попередьо засвоєними знаннями з матеріалу та тими, що студенти набувають під час вивчення останнього на поточному етапі. Таким чином збагачення лексичного запасу відбувається з опорою на попередній досвід, що забезпечує його раціональне використання у процесі вивчення нової інформації [6]. Щодо реалізації принципу наочності в межах навчання української мови, підтримуємо позицію А. Щукіна, згідно з якою на занятті можна використовувати два його типи: як засобу навчання та засобу пізнання. Перший залучає зорово-слухові зразки (звукозаписи, таблиці, схеми, навчальні картинки, відеофільми, комп'ютерні програми), за допомогою яких студент оволодіває звуковимовними нормами, лексико-граматичними одиницями; навчається розуміти мовлення на слух та висловлюватися в межах визначеного кола тем і ситуацій. Другий тип наочності розглядають як джерело інформації, що надає студентам відомості про країну, мова якої вивчається [13]. Установлення основних методичних принципів у навчанні іноземних мов та розкриття їх змісту було здійснено у працях А. Арутюнова, Є. Верещагіна, Б. Глухова, В. Костомарова, А. Миролюбова, Ю. Пассова, І. Рахманова, С. Шатілова, А. Щукіна, та ін. Беручи до уваги класифікації принципів, розроблені вищезазначеними науковцями, для нашого дослідження суттєвими вважаємо принцип комунікативності, апроксимації, урахування рідної мови студентів, культурного співнавчання, зіставного вивчення мов, концентризму, текстоцентризму. Обираючи принцип комунікативності як один із провідних для формування крос-культурної компетентності, погодимося з О. Митрофановою та В. Костомаровим, які вважають, що комунікація відіграє виняткову роль у розв'язанні життєвих завдань, оскільки залучає партнерів до кооперації, коли постають важливі питання. Це, у свою чергу, передбачає активне втручання мови у процес навчання задля спілкування, письмового й усного обміну інформацією, що сприяє формуванню практичних навичок володіння українською мовою [11]. Поряд із названим принципом важливу роль відіграє принцип апроксимації. Його сутність полягає в тому, що під час оцінювання мовленнєвої діяльності викладач має право ігнорувати ті помилки, що не порушують комунікативний акт мовлення, не перешкоджають отриманню інформації. Відтак завдяки вищенаведеному принципу, зникає напруження та дискомфорт і створюється сприятлива атмосфера взаємного спілкування.

Звертаючись до принципу врахування рідної мови як одного з провідних, погоджуємося з Н. Алієвою, що його реалізація передбачає добір таких прийомів навчання, які полегшували б перенесення сформованих у рідній мові мовленнєвих навичок за схожості явищ рідної та нерідної мов і запобігали б інтерференції останніх за наявності розбіжностей між явищами в обох мовах [1]. Акцентуючи на принципі культурного співнавчання звернемося до поглядів Є. Верещагіна, М. Вятютнєва, В. Костомарова, П. Кайконена, Є. Степанова, які вважають, що усвідомлення через перетин з чужою культурою, розуміння "іншого" відіграє вирішальну роль у розумінні власної культури [5]. Саме тому відбір мовних явищ має починатися в системі нерідної мови, оскільки такий підхід дозволяє відібрати, систематизувати та мінімізувати навчальний матеріал.

Принцип зіставного вивчення мов (Й. Ашер, Н. Брукс, Є. Верещагін, В. Гумбольдт, Р. Кюнер, В. Ламбек, Б. Лапідус, О. Потебня, П. Флоренський, Х. Штайнталь, Р. Штерманн, Л. Щерба та ін.) визначає відбір і презентацію матеріалу, зіставлення якого полегшувало б засвоєння мовних та екстралінгвістичних засобів передачі інформації. Упровадження згаданого вище принципу на заняттях з української мови передбачає постійне зіставлення рідної мови і культури іноземця з українською, фіксування переважно відмінних аспектів у мовах.

Принцип концентричної організації матеріалу означає його розподіл за концентрами: у кожному наступному концентрі спостерігається розширення навчальної інформації на підґрунті вивченої, після чого відбувається оволодіння новою.

Принцип текстоцентризму знаходить відображення у працях З. Бакум, Н. Голуб, О. Горошкіної, С. Карамана, Т. Ладиженської, М. Львова, М. Пентилюк, І. Рахманова та ін. Поділяємо думку науковців, що під час читання відбувається аналіз різнопланової екстралінгвістичної і лінгвістичної інформації, засвоєння лексики та виокремлення необхідних граматичних структур, відпрацювання мовленнєвих навичок і формування умінь у різних видах мовленнєвої діяльності [3].

Отже, з поширенням крос-культурних зв'язків у полікультурному суспільстві, одним із завдань навчання української мови в іншомовній аудиторії є формування крос-культурної компетентності - поліаспектного формування, що залучає освоєння мовної, мовленнєвої та соціокультурної бази у процесі вивчення предмета, завдяки чому стає можливим уникнення вербальних і невербальних бар'єрів. У свою чергу, урахування дидактичних і методичних принципів навчання української мови в міжетнічних групах сприяє встановленню органічної єдності між мовним, мовленнєвим і культурним компонентом та надає цілісності, логічності й послідовності викладу матеріалу.

Література

1. Алиева Н.Н. Коммуникативное обучение синтаксису русского языка в национальной школе (кросскультурный поход) : дис. …доктора пед. наук: 13.00.02 / Алиева Наира Надирбековна. - Санкт Петербург, 2006. - 467 с.

2. Алмазова Н.И. Когнитивные аспекты формирования межкультурной компетентности при обучении иностранному языку в неязыковом вузе: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.02 "Теория и методика обучения и воспитания (иностранный язык; уровень профессионального образования)" / Н.И. Алмазова. - Спб. : 2003. - 47 с.

3. Бакум З.П. Принципи навчання фонетики української мови / З.П. Бакум // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету: зб. наук. праць. - Вип. № 3 / [редкол. : Ж.В. Колоїз (відп. ред.), П. І. Білоусенко, В.П. Олексенко та ін.]. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. - С. 131-138.

4. Бакум З.П. Українська мова як іноземна: лінгводидактичні проблеми / З.П. Бакум // Філологічні студії : Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету: зб. наук. праць. - Вип. 5 / [редкол. : Ж.В. Колоїз (відп. ред.), П. І. Білоусенко, В.П. Олексенко та ін.]. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2010. - С. 226-232.

5. Верещагин Е.М., Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного / Е. Верещагин, В. Костомаров. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : "Русский язык", 1983. (Библиотека преподавателя русского языка как иностранного). - 269 с.

6. Дороз В.Ф. Лінгвокультурологічний підхід до вивчення української лексики у 5-6 класах шкіл з російською мовою навчання: дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Вікторія Федорівна Дороз. - Бердянськ, Бердянський державний педагогічний університет, 2005. - 278 с.

7. Жукова Т.В. Проблемы кросскультурной коммуникации студенческой молодежи: автореферат. дис. на соискание уч. степени канд. соц. наук: спец. 22.00.06 "Социология культуры, духовной жизни" / Т.В. Жукова. - Москва: МГУ, 2009. - 18 с.

8. Загороднова В.Ф. Крос-культурне навчання української мови російськомовних учнів в умовах міжетнічної комунікації : дис. … доктора пед. наук: 13.00.02 / Загороднова Вікторія Федорівна. - К., Нац пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2012. - 498 с.

9. Колосовская Т.А. Формирование кросс-культурной компетентности будущих учителей: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.08 / Колосовская Татьяна Александровна. - Челябинск, ГОУ ВПО "Челябинский государственный педагогический університет", 2006. - 195 с. - С. 93.

10. Методика викладання української мови у середній школі: навч. посібник / [Олійник І. С., Іваненко В. К., Рожило Л.П., Скорик О.С.]; За ред. І. С. Олійник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Вища школа, 1989. - 439с.

11. Митрофанова О.Д. Методика преподавания русского языка как иностранного / О.Д. Митрофанова, В.Г. Костомаров. - Москва "Русский язык". - 1990. - 269 с. 12. Щерба Л.В. Преподавание языков в школе: общие вопросы методики: учеб. пособ. для студ. филол. фак / Лев Владимирович Щерба; Санкт-Петербургский гос. ун-т. - 3-е изд., испр. и доп. - Санкт-Петербург: Филолог. фак-т СПбГУ; Москва: Академия, 2002. - 160 с. 13. Щукин А.Н. Методика преподавания русского языка как иностранного [Текст] : учебное пособие / А.Н. Щукин. - Москва: Высшая школа, 2003. - 334 с.

14. Этнические стереотипы поведения: сб. ст. / под ред. А.К. Байбурина. - Л. : Наука. - 1985. - 325 с.

15. Mead M. National Character. In: Kroeber A. K. (ed.). Anthropology Today. Chicago, III. : The University of Chicago Press, 1953, р. 652.

Размещено на Allbest.ru